2. Закон грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу




Скачати 139.92 Kb.
Назва2. Закон грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу
Дата конвертації08.06.2013
Розмір139.92 Kb.
ТипЗакон
uchni.com.ua > Фінанси > Закон
2. Закон грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу.
Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій і безготівковій формах для обслуговування потреб реалізації товарів, а також нетоварних платежів і розрахунків у господарстві. Змінюючи форму вартості ( Товар - Гроші - Товар), гроші перебувають не тільки у постійному русі між трьома суб'єктами: фізичними особами, господарськими суб'єктами і органами державної влади, а й обслуговують або, кажуть, опосередковують суспільне вироб­ництво у всіх його фазах:

Виробництво – Розподіл – Обмін – Споживанння

Об'єктивну основу грошового обігу становлять суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва, в якому рух грошового капі­талу обслуговує відносини розподілу і обміну, а через амортизаційні від­рахування і фонди обігу забезпечується обслуговування процесу вироб­ництва і споживання. Розвиток товарного виробництва, що привів до утворення загальнонаціональних і світового ринку, стимулював розви­ток грошового обігу для обслуговування руху і реалізації сукупного сус­пільного продукту, в тому числі і кругообігу капіталу, обігу товарів і послуг, руху позичкового капіталу і доходів населення.

В своїй сукупності грошовий обіг охоплює сфери обігу і виробницт­ва як безперервного процесу. Його стадії руху охоплюють:

  • Амортизація

  • Заробітна плата

  • Фонди обігу

  • Податкові платежі

  • Нагромадження

Тому при визначенні поняття грошового обігу слід виходити з того факту, що він обслуговує процеси виробництва, розподілу, обігу і спо­живання. Його організація і функціонування безпосередньо впливає на ефективність прийняття рішень на всіх стадіях суспільного відтворення, опосередкує їх і допомагає забезпечити якісну і кількісну взаємодію сус­пільного відтворення на всіх його стадіях.

Через те, що грошовий обіг насправді обслуговує всю пофазну структуру суспільного виробництва, він за характером руху грошових коштів поділяється на три сектори: фінанси, кредит і грошовий обіг. При цьому:

  1. рух фінансів з усіма механізмами й інститутами цього сектора набуває поняття фінансової сфери і фінансового обігу;

  2. кредит, виникнувши із нерівномірності відтворювального про­цесу, реалізації продукції та надходжень, становить особливий механізм перерозподілу грошових і матеріальних ресурсів, але на принципах строковості, поворотності і платності. Перероз­поділ тимчасово надлишкових відносно поточного споживан­ня грошових коштів одних суб'єктів для поповнення тимчасо­вої нестачі їх у інших сформував кредитний сектор грошового обігу. Його можна відобразити так:

з.в.

Г – Г – Т … В .. Т’ – Г’,

р.с.

де Г’ = Г (кредитована сума) +Д, що становить підприємниць­кий доход і плату за користування кредитом;

  1. безповоротній рух грошей на основі еквівалентності, який здійснюється від споживача (покупця) до виробника (продав­ця) називають грошовим обігом. Він набуває такої форми: Г-Т-Г-Т-Г-Т і т. д. Чим більше операцій реалізації то­варів обслуговують гроші, тим далі вони віддаляються від ем­ітента, переміщуючи вартості між суб'єктами економічних відносин.

Використання грошових коштів, фінансів і кредиту, як важелів для піднесення ефективності економіки України - першочергове завдання на шляху подолання кризових явищ і піднесення добробуту населення. Узагальнюючи характеристику трьох секторів грошового обігу слід на­голосити:

по-перше, фінанси, кредит і грошовий обіг, з одного боку, тісно взаємодіють і взаємопов'язані, мають однакову матеріальну базу - суспільне виробництво і доповнюють один одного у процесі забезпечення безкризового розширеного відтворення, а з іншого - становлять собою са­мостійні сфери суспільної діяльності зі своїми специфічним змістом, інститутами і особливостями механізму впливу на економіку;

по-друге, якщо грошовий обіг здійснюється у формі кола:

Г - Т — Г' і передбачає повернення їх до висхідного пункту, то гроші виконують функцію капіталу, а їх рух відбувається як рух самозростаючої вартості. Такий грошовий обіг здійснюється як рух капіталу. Іншу форму і функції виконує грошовий обіг, якщо у ньому здійснюється постійне віддалення грошей від пункту початку руху. Гроші тут діють як гроші, тобто вони в даному випадку обслуговують просте переміщен­ня вартості між суб'єктами економічних відносин. Такий рух грошей називають грошовим обігом.

Всі суб'єкти підприємництва для авансування своєї діяльності отримують грошові кошти на грошовому ринку, а гроші, обслуго­вуючи кругообіг суспільного капіталу, здійснюють замкнутий рух Г-Т-Р, що починається і закінчується на грошовому ринку, даючи після кожного кругообігу додаткову суму грошей. Такий замкнутий рух грошей забезпечує дію механізму самовідтворення грошового ринку в розширених масштабах. При цьому діє така закономірність: чим більшою є загальна грошова вартість валового внутрішнього продукту країни, тим більше потрібно грошей для укладання угод. Певну частину грошової маса нагромаджують також кредитні закла­ди, частину з них витрачають на придбання цінних паперів і утворен­ня офіційних державних запасів.

Грошова маса - це су­купність купівельних, платіжних і нагромаджених коштів, які обслуго­вують економічні зв'язки і належать фізичнім та юридичним особам і державі. Слід наголосити, що розвиток товарного обміну і платіжно-розрахункових відносин відобразились у постійних змінах складу і структури грошової маси.

Категорія «грошова маса» нині відображає кількісну і структур­ну сторони. Кількісна сторона грошового обігу і у своїй сукупності охоплює:

по-перше, всю масу готівки і депозитні гроші коротко— та довготермінового характеру;

по-друге, певний кількісний вираз;

по-третє, грошова маса має надзвичайно складну структуру і дина­міку руху, тому на неї впливають два фактори кількість грошей і швидкість їх обігу.

Структурний аспект грошової маси можна аналізувати за такими напрямами:

  1. за ступенем готовності окремих елементів до ліквідності, тобто до обіговості;

  2. за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);

  3. за розміщенням грошової маси у суб'єктів грошового обігу;

  4. за територіальним розміщенням.

Найскладнішим з цих аспектів є критерій структуризації грошової маси за ступенем ліквідності. Для аналізу змін грошової маси на певну дату і за відповідний період фінансова статистика виділяє грошові агре­гати М0, М1, М2, М3, М4. Розгляньмо їх детальніше.

Агрегат М0 – включає готівкові кошти, що перебувають в обігу у ви­гляді банкнот, металевих монет, казначейських квитків (у деяких краї­нах). Абсолютну більшість готівкової маси складають банкноти - без­строкові боргові зобов'язання, що забезпечені суспільною гарантією національного (центрального) банку. Нині банкноти фактично є націо­нальними грішми, обов'язковими для використання на всій території держави. Для їх виготовлення використовуються заходи захисту проти фальшування.

Металеві монети переважно складають незначну частину готівки (у розвинених країнах до 2-3 % грошової маси). Вони добре слугують для здійснення дрібних термінових угод. Як правило, монети карбують з де­шевого металу, тому реальна вартість монети значно нижча, ніж її ном­інал. Це робить невигідним нагромадження монет для переплавки їх на зливки.

Казначейські (скарбничі) квитки - паперові гроші, емісію яких від імені уряду, здійснює державна скарбниця.

Агрегат М0 – найліквідніша частина грошової маси, але його питома вага у порівнянні з іншими агрегатами є незначною. Тому у провідних країнах світу самостійно не розглядається.

Агрегат М1 - складається з агрегату М0 (готівка банкнот, скарбничі квитки, розмінні монети) і коштів на поточних рахунках банків, які мо­жуть використовуватися для здійснення платежів у безготівковій формі, шляхом їх трансформації у готівкові грошові кошти і без переказу на інші рахунки. Для розрахунків за допомогою депозитних банківських вкладів (М1) їх власники виписують переважно платіжні доручення, чеки чи ак­редитиви. Відповідні платежі з депозитних рахунків (у нас їх ще назива­ють вкладами строком «за вимогою») можна здійснювати також за до­помогою електронних переказів. Якраз кошти агрегату М1 обслуговують операції реалізації ВВП, розподілу і перерозподілу національного дохо­ду, нагромадження і споживання.

У світовій практиці ці кошти ще називають трансакційними депо­зитами і відносять до них усі поточні вклади фізичних та юридичних осіб. Їх особливістю є те, що трансакційні депозити не приносять про­центів, але дозволяють їх власникам скористатися ними як платіжним засобом у будь-який час. За своїм кількісним обсягом вони є найбільш поширеними.

Грошовий агрегат М1, загалом вживається для визначення грошової маси у вузькому значенні. Діє така закономірність: чим нижчою є частка грошей агрегату М1, тим повнокровнішою і розвиненішою вважається гро­шова система країни.

Агрегат М2 — обіймає усі компоненти М1, а також строкові і заощаджувальні депозити у комерційних банках та короткотермінові державні цінні папери. Останні не функціонують як засіб обігу, але здатні швидко і без втрат перетворитися на готівку або чекові ра­хунки.

Ощадні депозити у комерційних банках можна у будь-який час ви­лучити і перетворити у готівку. Доступ до строкових депозитів вклад­ник може отримати лише після збігу певного періоду часу, тому вони є менш ліквідними, ніж ощадні депозити.

Безчекові ощадні рахунки у комерційних банках можна легко і без фінансових ризиків перевести у грошовоготівкову або чекову наявність і використати як засіб обігу. Тому вони слугують своєрідним резервом для високоліквідних активів агрегату М1 і засобом нагромадження ку­півельної спроможності.

Агрегат М3 охоплює усі компоненти М2 плюс приватні депозитні ощадні сертифікати спеціалізованих кредитних закладів, а також цінні папери, що обертаються на грошовому ринку. До них належать комер­ційні векселі підприємств. Хоч вони і становлять собою вкладення у цінні папери, здійснені небанківською системою, але перебувають під її кон­тролем. Та й перетворення векселя на засіб платежу вимагає, як правило, акценту банка, тобто гарантії його оплати на випадок неплато­спроможності емітента.

Приватні депозитні сертифікати, номіналом понад 100 тис. доларів, що належать до агрегату М3, становлять собою значні довготермінові вклади підприємств. Це забезпечує їм достатню ліквідність і можливість конвертації у грошову форму вищого рангу. Крім цього, до М3 вклю­чають ще й інші види грошових активів, в тому числі і строкові угоди про зворотній викуп і позички у євродоларах та ін. Отже, агрегат М3 охоплює усю грошову масу: М1 + М2 + депозитні сертифікати та інші види грошових активів, які відображають довгострокові активи у цінних паперах і довгострокових позиках.

В окремих випадках банківська статистика виділяє ще й агрегат L, до складу якого входять грошовий агрегат М3 + банківські акцепти, скарб­ничі векселі, окремі види облігацій та деякі інші форми грошових активів, в т.ч. запас ощадних бон, комерційних паперів і банківських активів поза банківською системою.

Між агрегатами грошової маси потрібно підтримувати належну рівновагу. Практика регулювання грошового обігу свідчить, що необхідна рівновага грошової маси настає за таких умов:

по-перше, М2 повинен бути більшим М1;

по -друге, М2 + М3 також повинен бути більшим М1. Це означає, що грошовий капітал із готівкового обігу переміщується у безготівковий. Якщо вказані співвідношення між агрегатами у грошовому обігу порушуються, то це веде до браку грошових знаків, зростання цін та інших ускладнень.

У різних країнах для визначення грошової маси використовується не однакове число агрегатів. Приміром, у США використовують чо­тири агрегати, у Франції - два. У Росії застосовується чотири агригати. З них: М0- готівкові гроші у обігу; М1 крім М0 включає кошти підприємств на розрахункових, поточних і спеціальних рахунках у бан­ках, а також депозити населення у ощадних банках терміном «за ви­могою» і кошти страхових компаній. М2 включає М1 плюс строкові депозитні вклади населення у ощадбанках; М3 складається з коштів агрегату М2 і плюс сертифікати та облігації державних позик.

Швидкість обігу грошей - це частота переходу грошей від одного суб'єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економіч­них операцій. Даний показник U характеризує інтенсивність руху гро­шей при функціонуванні їх як засобів обігу і платежу. Він виражаєть­ся числом обігу грошової одиниці за певний час, переважно за 1 рік, або тривалістю одного обігу (1-3-5 міс. або у днях).

Зміна швидкості обігу грошей впливає на їх масу в обігу обернено пропорційно. Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, а уповіль­нення - розширює загальну грошову масу і використовується в антиінфляційних програмах. Швидкість обігу грошей залежить:

  1. від інтенсивності економічних процесів;

  2. величини і швидкості товарних потоків в обміні;

  3. поглиблення поділу суспільної праці;

  4. розвитку ринкової інфраструктури: транспорту, в зв'язку, торгівлі, банківської справи, ринку цінних паперів тощо.

Особливу увагу швидкості обігу грошей надавала кількісна теорія грошей.

За своєю суттю кількісна теорія є теорією попиту на гроші, в якій головна увага приділяється визначенню чинників їх нагромадження. Найфундаментальнішим значенням у структурі аналізу чинників, що визначають параметри попиту на гроші, є аргументування прямої взаємозалежності між кількістю необхідних для обігу грошей (Мd) і швидкістю їх обігу (V), з одного боку, та абсолютним рівнем цін (P) і реальним обсягом виробництва (Y), з іншого. Ця залежність представлена формулою І. Фішера, зокрема його рівнянням обміну:

MV = PY

Перебудувавши це рівняння, отримуємо нову формулу, яка свідчить про те, що кількість грошей, необхідних для забезпечення обігу товарів і послуг, прямо пропорційна PY – нормально обсягові виробництва (номінальним доходам) та обернено пропорційна V – швидкості обігу грошової одиниці:



Слід звернути увагу й на те, що рівняння І. Фішера близьке за формою до формули К. Маркса, яка розкриває зміст закону, що регулює кількісні параметри грошового обігу:



де: КГО – кількість грошей, необхідних для обігу;

ТЦ – сума цін товарів і послуг, що перебувають в обігу;

К – сума цін товарів, що їх продано в кредит;

П - платежі, що надійшли;

ВП – взаємні погашення платежів;

О – число обігів окремої грошової одиниці.

Як видно, і в рівняння І. Фішера, і в формулі К. Маркса кількість грошей, необхідних для обігу, визначається ідентичним співвідношенням по суті тих самих параметрів. Одначе в даному разі йдеться лише про формальну схожість формул. Річ у тому, що вони побудовані на різних методологічних засадах, тому їх ототожнення, яке часто допускається при здійсненні відповідних розрахунків, неприпустиме.

Необхідно врахувати і те, що зазначені формули, за загальним визнанням представників сучасних теорій грошей, є занадто елементарними: на них спираються лише найзагальніші принципи визначення Md. Воднораз формули не розкривають усієї розмаїтості чинників, що впливають на динаміку показника Md (КГО). Тому безпосереднє використання їх при здійсненні розрахунків маси грошей, необхідних обігові, не завжди себе виправдовує.

Тому глибшим за змістом вважається кембриджське рівняння грошового обігу, яке розглядається теорією грошей як подальший розвиток рівняння обміну І. Фішера:

Md = kPY

Новим елементом у формулі є показник “k”. Йдеться про кембриджський коефіцієнт, який визначається співвідношення між номінальними доходами і тією часткою грошей, що становить касові залишки. Відповідно до цього кембриджський варіант визначення попиту на гроші (Md) отримав у монетарній теорії назву “теорії касових залишків”.

Грошовий обіг здійснюється у двох формах: готівковий і безготівковий.

Готівковий грошовий обіг – це рух грошей у формі готівки: банкнот, розмінних монет і паперових грошей (скарбничих квитків) у функції засобу обігу і у ряді випадків у функції платежу. Готівка грошової маси використовується:

  1. для кругообігу товарів і послуг;

  2. для розрахунків, що безпосередньо не пов’язані з рухом товарів і послуг. А саме:

    1. розрахунків, пов’язаних з виплатою заробітної плати, премій, допомоги, пенсій;

    2. з виплатами страхових відшкодувань за договорами страхування;

    3. у випадках оплати цінних паперів і оплати доходів за ними;

    4. у платежах населення за комунальні послуги, тощо.

Готівковий грошовий обіг включає рух всієї готівково-грошової маси за певний період часу між населенням і юридичними особами, між фізичними особами, між юридичними особами, між громадянами і дер­жавою, між юридичними особами і державними органами.

Грошово-готівковий обіг здійснюється за допомогою таких видів грошей:

1) банкнот;

2) металевих монет;

3) різноманітних кредитних засобів: векселів, банківських вексе­лів, чеків, кредитних карток. При цьому банківські квитки (бан­кноти) становлять абсолютну більшість (90 %) готівкового об­ігу. Скарбничі квитки як дрібнокупюрні грошові знаки там, де вони випускаються державою, сягають 5-7 % і до 10 %, а моне­ти-2-2.5%.

Емісію готівки, як правило, здійснює національний (центральний) банк. Від імені держави він випускає в обіг готівкові гроші і вилучає їх, якщо вони зносилися, а також замінює одні грошові знаки на інші.

Кількісне співвідношення між готівкою і безготівковою сферами грошового обігу постійно змінюється. Загалом, обмеження і витіснення готівкового грошового обігу відо­бражає об'єктивний процес суспільного поступу. Він пояснюється дво­ма причинами:

            1. готівкові розрахунки надто дорого коштують, тому що включають значні видатки на друкування грошових знаків та великі видатки на їх транспортування і зберігання;

            2. готівкові розрахунки уповільнюють платіжний обіг і утруднюють контроль за ним з боку суспільства.

Скорочення готівкового обігу коригує і сучасна техніка. Електронні роз­рахунки і системи кореспондентських рахунків у банківській системі суттєво скорочують потреби у готівці. Їх замінюють безготівкові розрахунки у сферах торгівлі; банківського обслуговування вдома, грошових переказів за допомо­гою автоматичних розрахункових палат з використанням банкоматів - касирів, що працюють цілодобово.

Безготівкові розрахунки - це рух вартості без участі наявних готів­кових грошей. Він здійснюється такими способами: 1) перерахуванням грошових коштів у кредитних закладах з одного рахунку на інший; 2) проведенням взаємного заліку вимог без використання готівки.

Розмір безготівкового обігу залежить від об'єму товарів і послуг в країні; рівня цін; податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що пов'язані з розподілом і перерозподілом ВВП через фінансову систему;

розвитку кредитної системи і появи коштів клієнтів на рахунках у бан­ках та інших фінансово-кредитних закладах.

Безготівковий обіг охоплює такі розрахунки:

• між підприємствами, організаціями і закладами різних форм власності, які мають рахунки у кредитних закладах;

• між юридичними і фізичними особами і кредитно-фінансовими закладами для отримання і повернення кредиту;

• між юридичними і фізичними особами у процесі виплат заробітної плати, доходів і повернення кредиту;

• між державним бюджетом і юридичними та фізичними особами щодо сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів, а та­кож отримання бюджетних коштів.

Залежно від економічного змісту безготівкових розрахунків розрізняють безготівкові розрахунки у товарних операціях і за фінансовими зобо­в'язаннями. До першої групи відносять безготівкові розрахунки за товари і послуги та виконані роботи, а до другої - платежі до бюджету і позабюджет­них фондів, погашення банківських позичок, оплати процентів за користу­вання кредитом, розрахунки із страховими компаніями.

До безготівкових розрахунків належать:

1) ведення банківських депозитів на рахунках клієнтів, використання яких здійснюється за допомогою чеків, жиронаказів, кредитних кар­ток, електронних переказів;

2) використання векселів, сертифікатів, а в ряді країн і інших зобов'язань і вимог.

Безготівкові розрахунки мають надзвичайно важливе економічне значення: чим ширшого розмаху набувають безготівкові розрахунки, тим меншою стає потреба у готівкових коштах, тим швидше здійснюєть­ся кругообіг коштів та меншими є суспільні затрати обігу.

Між готівковим і безготівковим обігами існує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність: гроші у процесі обслуговування реалізації товарі в і обслуговування нетоварних розрахунків та платежів постійно перехо­дять з однієї форми (готівки) у іншу (депозит у банку) і навпаки. При цьому надходження безготівкових коштів на рахунки у банку є обов'яз­ковою умовою для видачі грошей готівкою. Тому безготівковий обіг є невіддільним від обігу готівкових коштів, а в сукупності вони утворю­ють єдиний грошовий обіг країни, у якому циркулюють однакові гроші одного найменування. Це означає помилковість спроб зробити розд­ільний обіг готівкової маси і безготівкового обігу, що практикувалися у економіці радянського типу. Вони лише підривали єдність грошового обігу, вносили у нього додаткову суперечність і привели до нездатності підтримувати стабільність економіки і грошей.



 Гальчинський А. “Теорія грошей”, - Київ: “Основи”, 1998 р., Стор

*Демківський А.В. “Гроші та грошовий обіг” навчально – методичний посібник. – Ктїв: ГРОТ, 1999 р. – Стор. 72 - 88




Схожі:

2. Закон грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу icon2. Регламентація готівкового обігу на підприємствах І в організаціях
Емісія грошей – це випуск грошей в обіг в усіх формах, що веде до збільшення грошової маси в обігу
2. Закон грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу iconШвидкість обігу грошей та чинники, що її визначають
Швидкість обігу грошей  - це частота переходу грошей від одного суб’єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних...
2. Закон грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу iconЯку офіційну назву має Великобританія?
Економічна теорія, згідно з якою кількість грошей в обігу є визначальним чинником формування господарської кон’юктури й існує прямий...
2. Закон грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу iconЗакон грошового обігу
Державне регулювання грошового обороту та місце в ньому фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики
2. Закон грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу iconЗакони та методи регулювання суть грошового обігу
Розділ система грошового обігу та еволюція її типів розділ грошовий обіг, його закони та методи регулювання
2. Закон грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу iconЗначення кредиту для нормального функціонування економіки будь-якої...
За сучасних умов кредит набув своїх специфічних рис, забезпечує раціональне використання грошових ресурсів І виступає як фактор прискорення...
2. Закон грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу icon"Державний борг та державний кредит (укр.)"
Сутність якої функції державного кредиту виявляється в тому, що, вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового...
2. Закон грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу iconЗакон грошового обігу та фактори, що його порушують 3
У наш час, здається, не можна прожити І дня, не почувши цього підступного І інтригуючого слова. Про неї кажуть, з нею борются, її...
2. Закон грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу iconКиївський національний університет
Навчальна дисципліна "Теорія грошей І грошового обігу" є складовою освітньо-професійної програми підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційним...
2. Закон грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу icon"Міжнародні фінанси та фінансова безпека держави (укр.)"
Як називається підвищення загального рівня цін в економіці, спричинене зниженням купівельної спроможності грошей, унаслідок переповнення...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка