4. 5 Визначення тривалості операційного та операційно-фінансового циклів підприємства




Назва4. 5 Визначення тривалості операційного та операційно-фінансового циклів підприємства
Сторінка2/5
Дата конвертації26.02.2013
Розмір0.74 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Фінанси > Документы
1   2   3   4   5

^ 2.2 Інші методи оцінки фінансового ризику
Широко застосовуються й інші аналітичні методи оцінки фінансового ризику. Найперспективнішим із них є факторний аналіз фінансових ризиків. Наприклад, диверсифікований інвестиційний ризик оцінюють за наявністю перспектив розвитку об'єкта інвестицій, рівнем конкуренції, кількістю укладених договорів і отриманих замовлень тощо, а не диверсифікований —за ставкою банківського відсотка за кредитами, інфляційними очікуваннями, загальними тенденціями розвитку економіки країни. Розраховуються коефіцієнти ділової активності, Фінансової стійкості визначається ймовірність настання банкрутства.

Останнім часом активно використовується метод експертних оцінок. Складаються різноманітні порівняльні характеристики рівнів ризику, визначаються рейтинги, готуються аналітичні експертні огляди. В принципі, кожний спеціаліст щоденно виступає в ролі експерта, приймаючи те чи інше важливе рішення. Крім того, особливо важливі рішення можуть прийматися групою експертів.

Одним із методів оцінки фінансових ризиків є економіко-математичне моделювання. Головне при цьому — правильний вибір моделі, виходячи з конкретної ситуації. Необхідно враховувати завчасно суб'єктивний характер тієї чи іншої моделі, що обирається, і робити поправку на певну схематичність, надлишкову зарегульованість або заданість фінансової ситуації. І все таки саме моделі дають змогу в цілому спрогнозувати конкретну ситуацію і оцінити можливу ймовірність фінансового ризику. Досить перспективною є комп'ютерна імітація фінансового ризику підприємства. В сучасних умовах створено певний набір готових програмних продуктів за його оцінкою. Майже кожне підприємство має можливість змоделювати фінансовий ризик індивідуально. При економіко-математичному моделюванні вибір критеріїв (цільової функції) і факторів (системи обмежень) пов'язаний зі стратегічною метою емітента або інвестора, який здійснює моделювання. Важливе значення має місце галузі, до якої належить емітент. Негативними характеристиками галузі є високий ступінь демонополізації, велика кількість власників, затяжний виробничий спад.

Достатньо перспективним є метод соціально-економічного експерименту, який передбачає проведення окремих експериментів за типовими фінансовими ситуаціями. До недоліків методу можна віднести не типовість багатьох фінансових ситуацій, що ускладнює поширення висновків, отриманих внаслідок окремих експериментів, на конкретні випадки фінансового життя підприємства.

На практиці при оцінці фінансового ризику широко застосовується метод аналогій. Спеціалісти, фінансові менеджери на підставі різних публікацій або практичного досвіду інших підприємств оцінюють ймовірність настання певних них подій, отримання конкретного фінансового результату, ступінь фінансового ризику. На основі методу аналогій будується фінансова стратегія і тактика багатьох підприємств. Однак необхідно враховувати, що кожне підприємство має велику кількість властивих лише йому одному особливостей кадрового, сировинного, галузевого характеру.

Оцінка ризику — свого роду мистецтво, засноване на поєднанні наукових методик та інтуїції експертів, аналітиків. Вона базується на одночасному врахуванні багатьох суперечливих факторів, використанні різноманітних теоретичних підходів і знанні прецедентів практики.

Систематичний фінансовий ризик достатньо точно прогнозується фундаментальними методами вивчення ринкової кон'юнктури. Аналіз кон'юнктури передбачає відстеження як поточного стану ринку, так і прогноз його розвитку. Спостереження, оцінка і виявлення тенденцій розвитку ринку об'єднані поняттям "моніторинг". Фундаментальні методи використовуються при довгостроковому прогнозуванні і базуються на аналізі сукупності макроекономічних показників. Вони розроблюються і використовуються службами кон'юнктурного передбачення які створюються при дослідницьких інститутах та університетах, товарних і фондових біржах.
^ 3. Методи управління фінансовими ризиками
3.1 Методи і способи управління фінансовими ризиками.
Аналізуючи фінансові ринки країн, що розвиваються та будують ринкові відносини, в тому числі й України, спеціалісти роблять висновок про агресивність і високий ступінь ризику.

Учасники фінансового ринку України несуть такі ризики:

  1. як емітенти;

  2. як інвестори;

  3. за операціями з цінними паперами за дорученням клієнтів чи як андерайтер (якщо виступають як інвестиційний інститут — фінансовий посередник) та дилер на ринку цінних паперів.

Тому діяльність суб'єктів фінансового ринку потребує особливих портфельних стратегій, спеціально підібраних фінансових інструментів, які б знижували ці ризики.

Фінансовими ризиками управляють за допомогою різних засобів Засобами управління фінансових ризиків є їх уникнення чи, утримання, зниження ступеня. Під уникненню ризику мають на увазі просте уникнення заходу, пов'язане з ризиком. Однак уникнення ризику для підприємця означає відмову від отримання прибутку. Утримання від ризику — це залишення його за інвестором, тобто на його відповідальності.

Передача ризику означає, що інвестор передає відповідальність за фінансовий ризик комусь іншому, наприклад, страховому товариству. В даному разі передача ризику відбувається шляхом страхування фінансового ризику.

Зниження ступеня ризику — скорочення ймовірності і обсягу втрат. При виборі конкретного способу управління ризиком інвестор повинен виходити із таких принципів:

  • не можна ризикувати більше, ніж: це дає змогу зробити власний капітал;

  • необхідно думати про наслідки ризику;

  • не можна ризикувати великим заради малого.

Реалізація першого принципу означає, що, перш ніж вкладати капітал, інвестор повинен: визначити максимально можливий розмір збитку за даним ризиком, зіставити його з об'єктом вкладеного капіталу; зіставити його з усіма власними ресурсами і визначити, чи не призведе втрата цього капіталу до банкрутства інвестора. Обсяг збитку від вкладання капіталу може дорівнювати обсягу даного капіталу, бути більшим або меншим за нього. Обсяг збитку при прямих інвестиціях, як правило, дорівнює обсягу венчурного капіталу. При портфельних інвестиціях, тобто при купівлі цінних паперів, які можна продати на вторинному ринку, обсяг збитку значно менший від суми витраченого капіталу. Співвідношення максимально можливого обсягу збитку і обсягу власних фінансових ресурсів інвестора являє собою ступінь ризику, який призводить до банкрутства. Він вимірюється за допомогою коефіцієнта ризику:
Кр=І/С ,
де Кр — коефіцієнт ризику; І — максимально можлива сума збитку, грн.; С — обсяг власних фінансових ресурсів з урахуванням точно відомих надходжень коштів, грн.

Реалізація другого принципу потребує, щоб інвестор, знаючи максимально можливу величину збитку, визначив, до чого може призвести збиток, яка ймовірність ризику, і прийняв рішення І про відмову від ризику, про взяття ризику на свою відповідальність чи про передачу ризику на відповідальність іншої особи.

Дія третього принципу особливо чітко проявляється при передачі фінансового ризику. У цьому разі він означає, що інвестор повинен визначити прийнятне для нього співвідношення між страховою премією і страховою сумою. Страхова премія, чи страховий внесок, — це плата за страховий ризик страхувальника страховику. Страхова сума — це грошова сума, на яку застраховані матеріальні цінності (або громадянська відповідальність, життя, здоров'я). Інвестор не повинен брати ризику на себе, якщо розмір збитку можливо більший, ніж страхова премія.

Для зниження ступеня фінансового ризику застосовуються різні способи: диверсифікація, придбання додаткової інформації, лімітування, страхування.

Диверсифікація являє собою процес розподілу інвестованих коштів між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не пов'язані між собою. На принципі диверсифікації базується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а отримані кошти вкладають у різні цінні папери, що купуються фондом на ринку і дають постійний прибуток. Диверсифікація дає змогу уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різними видами діяльності.

Інвестор іноді приймає рішення, коли результати не визначені і засновані на обмеженій інформації. Природно, що якби у інвестора була повніша інформація, він міг би зробити кращий прогноз і знизити ризик. Це робить інформацію товаром. Інформація є досить цінним товаром, за який інвестор готовий платити великі гроші, тому вкладення капіталу в інформацію стає однією із сфер підприємництва. При цьому вартість повної інформації — це різниця між очікуваною вартістю будь-якого винаходу, коли є повна інформація очікуваною вартістю, коли інформація неповна.

Лімітування — це встановлення ліміту тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту. Лімітування є важливим засобом зниження ступеня ризику і застосовується банками при видачі позик, при укладанні договору на овердрафт; суб'єктами господарювання — при продажу товарів у кредит (на кредитні картки), на дорожні чеки і єврочеки; інвесторами — при визначенні сум вкладення капіталу.

Сутність страхування виражається в тому, що інвестор готовий відмовитися від частини прибутків, тільки б уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження ступеня ризику до нуля. Фактично, якщо вартість страховки дорівнює можливому збитку, інвестор, не схильний до ризику, захоче застрахуватися так, щоб забезпечити повне відшкодування будь-яких фінансових втрат. Страхування фінансових ризиків є одним із найпоширеніших способів його зниження. Страхування — це особливі економічні відносини. Для них обов'язкова наявність двох сторін: страховика і страхувальника. Страховик створює за рахунок платежів страхувальника грошовий фонд (страховий чи резервний). Для страхування характерні:

  1. цільове призначення створеного грошового фонду, витрачання його ресурсів тільки на покриття втрат (надання допомоги) в обумовлених випадках;

  2. ймовірнісний характер відносин, оскільки заздалегідь невідомо, коли настане відповідальна подія, якою буде її сила і кого із страхувальників вона зачепить;

  3. поверненість коштів, тому що ці кошти призначені для виплати відшкодування втрат від усіх страхувальників, а не від кожного окремо.

У процесі страхування відбувається перерозподіл коштів між учасниками створення страхового фонду: відшкодування збитків одному або декільком страхувальникам здійснюється шляхом розподілу втрат на всіх. Кількість страхувальників, які внесли платежі протягом того чи іншого періоду, більша від кількості тих, хто отримує відшкодування.

Широко використовується метод страхування цінового ризику шляхом проведення протилежних операцій із різними видами біржових контрактів. Цей метод отримав назву у жування.

Хеджування - купівля або продаж похідних цінних паперів (опціонів або ф'ючерсів) для того ,щоб знизити їй ризик можливих втрат від майбутніх біржових угод.

Термін "хеджування" використовується у банківській, біржовій і комерційній практиці для визначення різних методів страхування, а також валютних ризиків. Хеджування можна розглядати як систему укладання термінових контрактів і угод, що враховує ймовірні в майбутньому зміни обмінних валютних курсів і ставить за мету уникнення несприятливих наслідків цих змін .В Україні хеджування розглядається як страхування від ризиків несприятливих змін цін на будь-які товарно-матеріальні цінності за контрактами і комерційними операціями, що передбачають поставку (продаж) товарів у майбутньому.

Контракт, що служить для страхування від ризиків зміни курсів (цін), має назву хедж. Суб'єкт господарювання, який здійснює хеджування, називається хеджер. Існують дві операції хеджування: хеджування на підвищення; хеджування на зниження.

Хеджування на підвищення, або хеджування купівлею, являє собою біржову операцію з купівлі термінових контрактів чи опціонів. Хедж на підвищення застосовується в тих випадках, коли необхідно застрахуватися від можливого підвищення цін (курсів) у майбутньому. Він дає змогу встановити купівельну ціну набагато раніше, ніж був придбаний реальний товар. Припустимо, що ціна товару (курс валюти чи цінних паперів) через три місяці зросте, а необхідний товар надійде через три місяці. Для компенсації втрат від очікуваного підвищення цін слід купити зараз за сьогоднішньою ціною терміновий контракт, пов'язаний із цим товаром, і продати у момент, коли буде купуватися товар. Оскільки ціна на товар і пов'язаний із ним терміновий контракт зміняться пропорційно в одному напрямку, то куплений раніше контракт можна продати дорожче на стільки, на скільки зросте до цього часу ціна на товар. Таким чином, хеджер, здійснюючи хеджування на підвищення, страхує себе від можливого підвищення цін у майбутньому.

Хеджування на зниження — це біржова операція з продажу термінового контракту. Хеджер, який здійснює хеджування н зниження, передбачає здійснити в майбутньому продаж товару , продаючи на біржі терміновий контракт або опціон, страхує себе від можливого зниження цін у майбутньому. Припустимо, що ціна товару (курс валюти, цінного папера) через три місяці знизиться, а товар необхідно буде продати через три місяці. Для компенсації передбачених втрат від зниження цін хеджер продає терміновий контракт сьогодні за високою ціною, а під час продажу свого товару через три місяці, коли ціна на нього впала, купує такий же терміновий контракт за заниженою (майже на стільки ж) ціною. Таким чином, хедж на зниження застосовується в тих випадках, коли товар необхідно продати пізніше. Хеджер намагається знизити ризик який викликаний невизначеністю цін на ринку, за допомогою купівлі чи продажу термінових контрактів. Це дає можливість зафіксувати ціну і зробити прибутки і витрати передбачувані іншими. При цьому ризик, пов'язаний із хеджуванням , не зникає. Його беруть на себе спекулянти, тобто підприємці, які йдуть на певний, заздалегідь розрахований, ризик. Хеджування може здійснюватися як із допомогою валютного опціону, так і через форвардну угоду.

Валютний опціон — це право покупця купити і зобов'язання продавця продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим курсом на заздалегідь узгоджену дату або протягом узгодженого періоду. Таким чином, опціонний контракт обов'язковий для покупця. Суб'єкт господарювання купує валютний опціон, який надає йому право (але не зобов'язання) придбати певну кількість валюти за фіксованим курсом в обумовлений день (європейський стиль).

Перевагами хеджування за допомогою опціону є повний захист від несприятливої зміни курсу валюти. Недоліком є витрати на оплату опціонної премії.
^ 3.2 Концептуальні підходи до вимірювання фінансових ризиків
Невід'ємним атрибутом фінансових відносин у ринковій економіці виступає ризик, який розглядатимемо як категорію, що відбиває невизначеність у фінансових відносинах та особливості її сприйняття зацікавленими суб'єктами цих відносин. Фінансовий ризик характеризується ступенем або мірою відхилення фінансових результатів від сподіваних значень (як правило, в негативний бік) та проявляється у наявних чи потенційних збитках фінансових ресурсів.

Якісне та адекватне відбиття фінансових ризиків являє собою актуальне завдання для всіх учасників фінансового ринку — інвесторів, кредиторів, трейдерів, регуляторів ринку тощо. Для дослідження ризиків мають використовуватися різні методи наукового пізнання, одним з яких є моделювання, що дає можливість вивчати фінансові ризики за допомогою економіко-математичних моделей. Процедури вимірювання відіграють винятково важливу роль в економі-ко-математичному моделюванні фінансових ризиків. Важливість пояснюється глибинними гносеологічними аспектами. Саме впровадження міри фінансових ризиків як загальнонаукової категорії, що виражає діалектичний взаємозв'язок між якісними та кількісними характеристиками, дає можливість застосувати пізнавальний процес, результатом якого є сукупність кількісних співвідношень для фінансових ризиків різних типів, що є відправною точкою економіко-математичного моделювання.

З концептуальної точки зору вимірювання фінансових ризиків ґрунтується на оцінці ймовірнісного розподілу величини доходу збитків або вартості окремого активу чи портфеля активів. При включенні до розгляду часової динаміки оцінювання ймовірнісного розподілу необхідно здійснювати на певну дату чи протягом певного проміжку часу, b останньому випадку ймовірнісний розподіл перетворюється в параметричну сукупність розподілів, які представляють стохастичний процес. Однак інформація, представлена в імовірнісних розподілах, є вельми загальною для ефективного застосування на практиці. Практичний аспект передбачає наявність числової форми відбиття ризику, що зумовлює сутність процедури вимірювання — представлення ризику одним числом (чи набором чисел)максимальним збереженням якісних аспектів вимірюваного ризику. З математичної точки зору процедура вимірювання фінансових ризиків полягає у побудові відображення р, яке ставить у відповідність кожному випадковому розподілу число:
p:Y→R,
де Y — множина допустимих у конкретній задачі імовірнісних розподілів, що відбивають фінансові ризики, a R — множина дійсних чисел.

Відображення р має бути узгодженим з певними властивостями, які є важливими (в рамках того чи іншого підходу) при розгляді фінансових ризиків. Багатогранність категорії "фінансові ризики" зумовила існування та розвиток декількох концептуальних підходів до вимірювання фінансових ризиків, породжених представленими в них аспектами фінансових ризиків.

Аналіз та систематизація висвітлених у науковій літературі та використовуваних на практиці мір фінансових ризиків дали можливість нам здійснити структуризацію процедур вимірювання фінансових ризиків, виділивши чотири основні сучасні концепції у вимірюванні фінансових ризиків:

— концепцію збитків у несприятливій ситуації;

— концепцію варіативності;

— концепцію вимірювання фінансових ризиків в рамках теорії сподіваної корисності;

— концепцію чутливості.

Клас мір фінансових ризиків, що відбивають збитки у несприятливій ситуації, є найстарішим. Він має серйозне обґрунтування, підтверджене низкою наукових досліджень у фінансах, економіці та психології, проведених в останні 40 років. Зокрема, результати комплексних наукових досліджень у сфері прийняття рішень людьми в умовах ризику вказують на асиметричне сприйняття збитків та доходів більшістю людей — збитки важать більше, ніж потенційні доходи. Через що ризик асоціюється більшою мірою саме зі збитками, ніж із співвідношенням "збитки—дохід". Подібне підтверджується і низкою опитувань підприємців щодо їх уявлення про категорію ризику.

Найпростішою мірою фінансового ризику в рамках згаданої концепції є пара показників (рн , х), де рн - ймовірність настання несприятливої події та x — збитки при її настанні. На сьогодні така міра ризику застосовується в оцінці багатьох типів ризиків — кредитного, ринкового, операційного, страхового. Для кредитного ризику ця міра імплементована в міжнародні регулятивні норми. Поєднання збитків та ймовірності настання несприятливої події найчастіше здійснюється у формі добутку W = рн х, що дає змогу здійснити оцінку фінансових ризиків у випадках, коли необхідно обирати між варіантом з малою ймовірністю великих збитків та варіантом з високою ймовірністю незначних збитків.

Сучасний інструментарій вимірювання фінансових ризиків в рамках зазначеної концепції розвивається шляхом узагальнення поняття "несприятлива подія" за двома напрямками. Перший напрямок використовує як відправну точку цільове значення доходу/збитків, а другий напрямок — цільове значення ймовірності.

Якщо фінансовий результат Y представлено випадковою величиною з функцією розподілу Fr, то перший напрямок передбачає визначення певного цільового рівня К0. Ситуації, які призводять до фінансового результату нижче від визначеного рівня: Y < Yо, створюють несприятливу подію.

Пара показників (P(Y < Y0),E / Y < Y0)) є основною мірою ризику в концепції збитків у несприятливій ситуації за першим напрямком (E(Y / Y < Y0) — умовне математичне сподівання).

В ролі К0 може виступати цільова дохідність, якої прагне інвестор від операції, а може являти собою гранично низький рівень дохідності в конкретних економічних умовах, що обумовлює динамічний характер Y0. Зокрема, у випадку піднесення на ринку можна домагатися вищого рівня дохідності від інвестицій, а у випадку рецесії — понижувати планку. В останньому випадку Yо може бути і від'ємним.

Цей напрямок вимірювання фінансових ризиків охоплює широковживаний у фінансово-економічному аналізі інвестиційних проектів метод бар'єрних значень5. Під бар'єрним значенням обраного показника інвестиційного проекту маємо на увазі таку величину, перевищення якої приводить до позитивного економічного результату в рамках інвестиційного проекту.

При розгляді фінансового результату за певним ринковим активом (наприклад, портфелем цінних паперів інвестиційного фонду), Y0 може бути прив'язаним до значень дохідності вибраного для порівняння індексу /t. Зокрема, якщо вважати Y за дохідність, то на визначений момент часу Т ризик може бути характеризований подією Y < Іт. Подібні міри широко використовуються в портфельному менеджменті, тому що дають можливість порівнювати результати управління в рамках реальних ринкових умов, відбитих у значеннях індексу. Однак подібний підхід може бути і предметом певних маніпулювань менеджерів портфелів через підбір відповідних індексів.

Другий напрямок у даній концепції — ймовірнісний, характеризує несприятливі події як такі, що вкладаються у встановлений рівень ймовірності а — тобто найгірші а 100% потенційних випадків вважаються несприятливими. Подібне втілюється у такому широковживаному класі мір фінансових ризиків, що об'єднуються під назвою "капітал під ризиком"6 (Value-at-Risk). Сутність вимірювання ризику при цьому полягає у визначенні квантиля величини, та формуванні "капіталу проти ризику" в розмірі VaRа(Y). Графічно VaR для а = 95 % та певного часового інтервалу Т зображено на рисунку.
1   2   3   4   5

Схожі:

4. 5 Визначення тривалості операційного та операційно-фінансового циклів підприємства iconПлан Сутність фінансового менеджменту. Розвиток фінансового менеджменту...
Матеріальною основою фінансового менеджменту є грошовий оборот підприємства, який спричинює зміну форм вартості І супроводжується...
4. 5 Визначення тривалості операційного та операційно-фінансового циклів підприємства iconКурсова робота з дисципліни “Економіка підприємства” на тему
Кожне підприємство повинно прямувати до позитивного фінансового стану. Прибутковість є одним з основних показників, які характеризують...
4. 5 Визначення тривалості операційного та операційно-фінансового циклів підприємства icon1. Бюджетування в системі операційного фінансового планування
На підставі даних звітності розрахувати амортизаційні відрахування на наступний рік за кварталами за податковим методом, припустивши...
4. 5 Визначення тривалості операційного та операційно-фінансового циклів підприємства icon"ФІнансові результати діяльності підприємства (укр.)"
Відношення операційного прибутку до середнього за період розміру сумарних активів це рентабельність…
4. 5 Визначення тривалості операційного та операційно-фінансового циклів підприємства icon«Оцінка фінансового стану підприємства»
Виконується на підставі звітності виробничого підприємства за три роки. Необхідна інформація для виконання завдання (фінансова звітність...
4. 5 Визначення тривалості операційного та операційно-фінансового циклів підприємства iconІстотним моментом в умовах переходу до ринкової економіки є зміна...
Основою достовірної та об’єктивної інформації про стан підприємства є оцінка його фінансового становища
4. 5 Визначення тривалості операційного та операційно-фінансового циклів підприємства iconРозрахунок тривалості виробничого циклу простого процесу
Основу виробничого циклу становить технологічний цикл, який складається з операційних циклів. Операційний цикл — це тривалість закінченої...
4. 5 Визначення тривалості операційного та операційно-фінансового циклів підприємства iconТема: Вкладені цикли
Можливі випадки, коли усередині тіла циклу необхідно повторювати деяку послідовність операторів, тобто організувати внутрішній цикл....
4. 5 Визначення тривалості операційного та операційно-фінансового циклів підприємства icon1. Фінансова звітність, як основне джерело прийняття управлінських рішень
В даний час, як правило, для визначення ефективності залучення ресурсів підприємством використовуються методи фінансового планування...
4. 5 Визначення тривалості операційного та операційно-фінансового циклів підприємства iconПлан Економічний зміст поняття «фінансовий ринок» функції фінансового...
Суб'єкти фінансового ринку та їх класифікація (за основною групою фінансових активів)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка