Дитина зустрічається зі школою




НазваДитина зустрічається зі школою
Сторінка1/6
Дата конвертації03.03.2013
Розмір0.87 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Фізика > Документы
  1   2   3   4   5   6






Дитина зустрічається зі школою.

Поради відповідальним батькам.
Важливий етап у житті дитини розпочинається з її приходом до школи. Виникає нова соціальна позиція особистості — учень, тобто безпосередній учасник однієї із форм загальнозначущої діяльності — навчальної, яка потребує великого напруження сил. До дитини в цей період висуваються нові вимоги, у неї з'являються нові обов'язки; нові товариші, нові стосунки з дорослими, які також потребують певних моральних зусиль і досвіду. Але чи готова дитина відповісти на нову для неї соціальну ситуацію?

Більшість дошкільників відвідує дитячі садки або підготовчі заняття при школах, ліцеях, гімназіях, і батьки часто розрахову­ють на те, що діти будуть підготовлені до школи ви­хователями, вчителями. Проте, досвід переконує, що ніякий найкращий дитячий заклад — ні дитячий садок, ні початкова школа — не можуть повністю замінити сім'ю, сімейне виховання. Вихователі ди­тячих садків і вчителі добре знають, в яких сім'ях займаються з дітьми, а в яких ні. В дитячому садку та на підготовчих заняттях дітям прищеплюють ба­гато корисних навичок, навчають малювання, усно­го рахунку, письма й читання. Але якщо заняттями дитини не цікавляться в сім'ї, не надають їм належ­ного значення, не заохочують до старанності, дити­на теж починає ставитися до них недбало, не праг­не працювати краще, виправляти свої помилки, долати труднощі в роботі. Деяких дітей така не­уважність батьків глибоко ображає, вони замика­ються, перестають бути щирими й відвертими. І, на­впаки, інтерес батьків до справ дошкільника й першокласника надає особливе значення всім до­сягненням дитини. Допомога у подоланні труд­нощів, яка виникає під час виконання будь-яких за­вдань, приймається завжди з подякою і сприяє зближенню між батьками та дітьми.

Не всі діти однаково добре малюють, співають, ліплять, не всі швидко навчаються читання і письма, і праві ті батьки, котрі займаються із сином або донь­кою цими справами, які спочатку можуть видавати­ся складними й важкими. Як відомо, люди люблять робити те, що їм вдається. Для дітей це майже аксіома. Тому потрібно допомогти їм полюбити й на­вчитися вчитися.

Під час вступу до школи практично всі першо­класники мають щире бажання вчитися. Чому ж у багатьох із них це бажання зникає, і досить швидко? Значною мірою це пов'язано з виховними недоліками й недоробками дорослих. Взаємодія з дитиною, контакт із нею, природно, виключає авторитарність, диктаторство, погрози: "Ось підеш до школи — там тобі покажуть!", "Тільки спробуй мені приносити двійки!" Потрібно прищеплювати дитині шанобливе ставлення до навчальної праці, підкреслювати її значущість для всіх членів сім'ї. Неодмінно має бу­ти внесена оптимістична нотка, яка засвідчує впев­неність батьків у тому, що навчання дитини буде успішним, якщо першокласник старанно й са­мостійно виконуватиме всі шкільні вимоги. Вже у дошкільному віці, а особливо в початковій школі, потрібно виховувати відповідальне ставлення до праці, доручень, своїх обов'язків. Формування цих якостей починається з уважного, серйозного став­лення батьків до справ дітей. Усе має бути поміче­но батьками: досягнення принесуть усім радість, помилки будуть виправлені спільно. В останні роки ми дедалі частіше говоримо про труднощі навчання в початковій школі. Часто діти залишаються на­одинці зі своїми труднощами, а батьки не знають, як їм допомогти.

Психологічне напруження, яке виникає у першо­класників, є результатом реакції на незвичну обста­новку, що змінилася. Діти не знають, чим відрізняється вчитель від вихователя дитячого садка. У першокласника є побоювання і стосовно од­нолітків: чи зможе він навчатися, як усі, чи товари­шуватимуть з ним, чи не ображатимуть його? Психо­логічне напруження збільшується фізичним напруженням. Новий режим життя — режим учня — дещо інший порівняно з підготовчою групою дитячо­го садка. У школі необхідно уважно слухати вчителя, не пустувати на уроках, уміти підпорядковуватися правилам і режиму дня. Деякі першокласники хво­робливо реагують на зміни умов життя: порушується сон, апетит, знижується опір організму до хвороб. Усе це позначається на працездатності, втрачається інтерес до школи, навчання.

Фізичне і психічне самопочуття дитини стабілізується через півтора — два місяці перебуван­ня у школі. Але так буває за умови, коли дорослі вра­ховують новий стан дітей, діють, знаючи їх вікові особливості.

Проблема готовності дитини до школи існувала, мабуть, завжди. Вирішенням її займаються вчені всіх країн. То в якому ж віці краще йти до школи? Мето­ди навчання вдосконалюються, сучасні діти розвива­ються швидше... Може, не варто засиджуватися вдо­ма — нехай краще йдуть навчатися раніше? Але, з іншого боку, якщо маленька дитина не готова, то чи не стане систематичне навчання занадто важким і чи не зашкодить здоров'ю? Адже у дітей, не готових до систематичного навчання, важче й довше проходить пристосування до школи, у них значно частіше з'яв­ляються різні проблеми у навчанні. Серед них знач­но більше невстигаючих не тільки в початковій школі, а й у старших класах. Саме у них найчастіше помічаються проблеми зі здоров'ям і найперше — нервово-психічні порушення.

Відомо, що одна з найбільших проблем для дітей і дорослих — невстигання. І більше половини непідготовлених до школи дітей не встигають! Три­вогу лікарів і педагогів викликають не тільки невстигаючі "неготові" діти, а й ті, які вчаться добре. Саме ці діти випадають із поля зору дорослих. І справді, чого хвилюватися, адже дитина вчиться до­бре! Але справа в тому, що успішність дитини — за недостатньої психофізичної готовності до на­вчання — досягається, як правило, дуже дорогою ціною, надзвичайним напруженням, яке призво­дить до стомлення і виснаження, а в результаті — до різноманітних розладів, найчастіше нервово-психічної сфери. Таким дітям необхідний особли­вий режим, особлива увага батьків.

Перед вступом дитини до школи бажано перегля­нути її додаткове навантаження і з'ясувати, чи вкла­дається воно у розпорядок дня першокласника. Але зміна соціальної позиції дитини не означає відміну всіх її розваг і зміни навичок, хоча з деякими дове­деться розпрощатися. Щоб більше встигнути, знадо­биться чіткіший розклад дня, раціональний відпо­чинок дитини. Тут немає правила одного для всіх. Потрібно враховувати особливості дитини, а також можливості сім'ї.

І все ж нерідко дитина залишається перевантаже­ною, бо для батьків головне — зайняти дитину, щоб вона не байдикувала. Це призводить до того, що різко скорочується час на спілкування, ігри, спільні справи. В такій ситуації дитина зайнята формально, тобто вона як-небудь робить уроки, як-небудь вико­нує завдання музичної школи, і прагне під будь-яким приводом пропустити заняття в спортивній секції за­для того, щоб спокійно погратися у дворі або вдома.

А дехто з батьків обмежується тим, що влаштову­ють своїх дітей у гурток чи секцію і вважають, що свою місію виконали. Вони не цікавляться успіхами й труднощами дитини, не виявляють зацікавленості до її занять і, як наслідок, помічають тільки холодне ставлення до них сина або дочки. Насправді біда не в тому, що першокласник перестане відвідувати якісь заняття і забуде минулі уподобання, а в тому, що він звикне зневажливо ставитися до справ, намагати­меться не робити чогось, стане уникати труднощів. Те ж саме може статися і зі шкільними заняттями.

Вже наприкінці дошкільного віку в дитини фор­мується бажання перейти до значущої діяльності, це і стає передумовою готовності до навчання. Однак не варто висловлювати впевненість, а тим паче брати з дитини слово, що вона обов'язково стане відмінни­ком, їй буде болісно й образливо, якщо таке завдан­ня виявиться непосильним.

Уже з перших днів навчання у дітей з'являється так званий фантом шкільної оцінки. Ще будучи дошкільниками, діти мріють отримувати тільки най­кращі оцінки. Коли вчитель починає ставити оцінки, дитина сприймає позитивно тільки дванадцять, всі інші оцінки для неї негативні. Звісно, першокласник не розуміє синтетичної природи шкільної оцінки, він колекціонує дванадцятки, немов бойові трофеї, і боїться інших оцінок. Фантом шкільної оцінки бага­то в чому створюють і батьки. Більшість із них думає, що в 1 і 2 класах їхня дитина має вчитися тільки на відмінно. Серед них існує думка: якщо дитина вже на першій сходинці основної школи не встигає, то вона ніколи не зможе стати хоча б "середняком", від репу­тації ж слабкого учня до закінчення школи не позбу­тися, подальшу долю не відмінника батьки бачать у похмурих тонах.

Що ж приваблює дитину в школі? Спочатку це переважно зовнішні атрибути шкільного життя — шкільна сумка, зошити, підручники, сама школа, нові друзі. Звичайно, це ще не ставлення до нового виду діяльності, до навчання як такого, не бажання навчатися заради отримання знань, але це бажання змінити своє місце в соціумі. Це не завжди збігається з можливостями дитини. Адже необхідно, щоб вона зуміла безболісно прийняти новий вид діяльності, суть самого процесу навчання, вимоги вчителя. Ко­лективна діяльність у класі припускає інтенсивне спілкування і спільну роботу як з іншими учнями, так і з учителем. Не всі діти готові до такої співпраці. Не всі можуть зосередитися і уважно, не відволікаю­чись, слухати вчителя, деякі діти і п'ять хвилин не можуть працювати зосереджено. Причини такої не­уважності можуть бути найрізноманітніші: це і особ­ливості вищої нервової системи, і швидке виснажен­ня і втомлюваність у зв'язку з поганим здоров'ям, і психологічна неготовність — слабкі, нерозвинені можливості керування увагою і запам'ятовуванням. Байдуже, або-навіть негативне ставлення до школи найчастіше виникає не у тих дітей, які на момент вступу знали занадто багато, а у тих, які знали надто мало. Недостатня підготовленість приводить до не­вдач, дитина починає сприймати навчання як непо­сильне навантаження. Вона сумлінно виконує всі вказівки вчителя, старається, але в неї все одно ви­ходить погано. Замість очікуваної похвали вона отри­мує постійні зауваження. Не дивно, що все це їй швидко набридає, і вона втрачає інтерес до школи. Якщо ж дитині все вдається, якщо вчитель і батьки часто її хвалять, то навчання буде пов'язане з відчут­тям успіху. А успіх — найважливіше джерело пози­тивного ставлення до занять.

Почувши від педагогів, що необхідними умовами готовності до школи є знання того-то і того-то, бать­ки у своїх стараннях не знають міри, а можливості дітей до уваги не беруть. Іноді діти знають усі сузір'я, але не знають, на якій вулиці живуть. Важлива прик­мета інтелектуальної готовності до школи — не про­сто розрізнені знання, уявлення про предмети і їх властивості, а перш за все, вміння бачити зв'язки і закономірності, бажання дитини зрозуміти, що від чого і чому.

Спробуємо зробити деякі висновки. Важливо:

  • не тільки вчити читати, а й розвивати мо­влення, здатність розрізняти звуки;

  • не тільки вчити писати, а й сприяти розвитку тонко координованих рухів руки і пальців;

розвивати здібності дитини слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати.. Важливий не обсяг знань дитини, а якість її мислення!

Найголовніше, що дається дітям у 1 класі, — це не конкретні завдання і навички, а вміння навчати­ся. Не вдома з мамою і татом, які підлаштовуються під бажання і настрій малюка, а в школі, де він — один із тридцяти учнів, які мають чітко виконувати вказівки вчителя, що адресовані всьому класові.

Тепер кілька слів стосовно вчителя. Велике значення для формування пошани дитини до дорослого має ставлення її до дорослих взагалі. Якщо дитина звикла перебивати їх, коли вони розмовляють, не вміє вислуховувати прохання і вказівки, звертається на "ти", то, звичайно, їй буде важко засвоювати шкільні вимоги. Загальна неповага до дорослих переноситиметься і на вчителя. Відтак, навчання дитини норм ввічливості не тільки робить спілкування з нею приємнішим для ваших друзів і знайомих, а й допомагає їй оволодіти шкільними правилами поведінки.

Для формування правильного ставлення до вчителя корисно проводити ігри "у школу".

Сьогодні "вчитель" — плюшеве ведмежатко. Воно сидить біля дошки, навпроти "учнів" — зайчика і лисички.

"Починаємо урок, —- каже Петрик голосом ведмедика. — Розкажіть мені віршик".

Мама допомагає зайчику підняти лапку. Петрик дивується: "Чому ти не розказуєш?"

"Я підняв лапку. Це означає, що я вас попросив: учителю, викличте, будь ласка, мене, я хочу розказати віршик".

Петрик киває: "Розказуй, зайчику".

У цій грі мама демонструє синові зразок поведінки учня. Він хоче щось сказати, але чекає, поки його викличуть і тільки піднімає руку. Він з повагою звертається до вчителя. Наступного разу, коли роль учителя візьме на себе мама, Петрик — уже в ролі учня намагатиметься поводитися так само.
Психічний розвиток і становлення особистості тісно пов'язані з самосвідомістю, яка наявне виявляється у самооцінці, в тому, як дитина бачить себе, свої якості, можливості, успіхи і невдачі. Самооцінка — це складне динамічне особистісне утворення, один із параметрів розумової діяльності. Це ще один показник особистісної готовності дитини до школи. Відомо: практично в усіх школярів із труднощами у навчанні самооцінка занижена. Це тим більше тривожно, адже зазвичай шестилітнім дітям властива, навпаки, завищена самооцінка: вони ще не вміють критично оцінювати себе. Дуже занижена самооцінка — результат постійного тиску дорослих, їх невдоволення незначними успіхами дитини, її поганою поведінкою, нестаранністю та іншими "гріхами". Несхвалення дорослих породжує невпевненість, а вона веде до нових невдач. Дорослі часто не враховують, наскільки 6—7-літня дитина емоційно беззахисна, як потребує уваги і турботи. Існує тісний зв'язок між успіхами, які були досягнуті з оволодінням навчальною діяльністю і розвитком особистості. Це пояснюється тим, що в самооцінці інтегрується те, чого досягла дитина, і те, до чого вона прагне, тобто це проект її майбутнього.

Самооцінка в молодшому шкільному віці фор­мується переважно під впливом оцінок учителя. Особливе значення діти надають своїм інтелекту­альним можливостям і тому, як їх .оцінюють інші. Дітям важливо, щоб позитивна оцінка була загаль­новизнаною. Постійна невдоволеність собою, невіра у свої сили, у можливий успіх швидко при­зводять до апатії, небажання старатися. І тут най­перше завдання батьків — допомогти дитині поба­чити свої можливості, створити умови, за яких вона зможе повірити в себе, в свої сили. Для самооцінки дуже важлива думка (перш за все позитивна) од­нолітків, товаришів по школі, гуртку, секції. Майже всі діти молодшого шкільного віку хочуть бути найдобрішими, найсильнішими, найгарнішими, пер­шими, головними і таке інше. Вони люблять хвали­тися, дуже радіють своїм досягненням, а за невдачі засмучуються до сліз. Саме тому всі дорослі мають бути обережними з оцінкою дитини в присутності однолітків, товаришів.

  • Не сваріть його, якщо поряд друзі;

  • не вказуйте при них на його вади, не демонструйте невдачі.


Найнеобхідніша умова успішної адаптації в школі — рівень фізичного і функціонального роз­витку дитини, стан її здоров'я. Ці показники визна­чає лікар, а батькам важливо знати фактори ризику. Вони дуже різноманітні: це і захворювання матері під час вагітності та пологів, і пологові травми, і хвороби, перенесені самою дитиною до школи (особливо в перший рік життя). Така ослаблена ди­тина дуже швидко втомлюватиметься, праце­здатність її буде знижена, і навчальне навантаження може виявитися не під силу, хоча за віком вона ма­ла б іти до школи.

Факторами ризику можуть бути несприятливі умови, в яких росте і розвивається дитина. Не потре­бує пояснень згубний вплив на розвиток дитини постійних конфліктів, сварок, страху, бездогляд­ності, пияцтва одного чи обох батьків. Також небез­печне і протилежне — гіперопіка, надмірне научування дитини. В чому ж полягає небезпека? Не тільки у заняттях не за віком, а, і це основне, у відсутності ділових контактів з однолітками. Саме необхідність рахуватися з поглядами і бажаннями інших, підпорядковуватися їхнім вимогам, а не тільки своєму бажанню — і буде найважчим для та­ких дітей у школі.
А що ж робити з дітьми, які все ще не готові до школи?

  • їм необхідний певний режим у сім'ї;

  • другу половину дня бажано проводити не в групі подовженого дня, а вдома — це дасть змогу зняти додаткове психологічне навантаження;

  • необхідний 2-годинний денний сон;

  • 2,5—З-годинна прогулянка на свіжому повітрі щодня;

  • достатній за тривалістю (11 годин) нічний сон;

повноцінне харчування, а за необхідності —лікування.

Головне пам'ятати: по-перше, діти, не готові до навчання, можуть учитися, але потребують спеціаль­ного підходу, відставання само собою не проходить; по-друге, психологічна функціональна неготовність дитини до навчання, як правило, не існує сама со­бою, вона тісно пов'язана зі здоров'ям дитини. Потрібно докладніше сказати про те, що мають зна­ти батьки про здоров'я своєї дитини і що можна зро­бити для того, щоб його зміцнити, позбутися тих або інших порушень ще до того, як іти до школи.

Нечасто мати говорить, що дитина нічим не хворіла. Вважається, що інфекційні захворюван­ня — це серйозно, а простудні — ні. Це велика по­милка. Будь-яка з цих хвороб (а особливо, якщо во­ни часті) значно знижує можливості організму ди­тини, створює тло для виникнення інших, часто хронічних захворювань, для підвищеної втомлюва­ності, низької розумової працездатності, порушень поведінки, і, як наслідок, низької успішності в школі. Дитину, яка часто хворіє, можна одразу помітити серед інших дітей: вона бліда, малоактив­на, плаксива, має поганий сон, апетит, підвищену температуру, швидко втомлюється. Виходить таке замкнуте коло: гострі хвороби породжують хронічні, а хронічні захворювання порушують нор­мальний розвиток. Розповсюджені також захворю­вання зубів: у 6—7-літньому віці від 80 до 90 відсотків дітей мають каріозні зуби, майже у поло­вини виявлені аномалії і деформації зубощелепної системи. Але ж справа тут не тільки у зубному бо­лю: ангіни, хронічні тонзиліти, захворювання серця і судин, нирок, суглобів, органів травлення певною мірою і розвиваються під впливом хвороби зубів.

Дуже розповсюджені захворювання вуха, горла, носа. Чому це шкідливо для майбутніх школярів? Утруднене дихання через ніс перешкоджає доступу достатньої кількості кисню в легені, головний мозок та інші органи, що призводить до швидкої втомлю­ваності, зниження працездатності, в результаті — до відставання у навчанні. Важливо знати і про стан зору дітей. Серед тих, що приходять до 1 класу, близько 4% дітей уже мають короткозорість, а далі з року в рік їхній зір продовжує погіршуватися. Стан зору дітей буває пов'язаний з їхньою поставою. Ду­же часто діти з поганою поставою страждають ко­роткозорістю. Та й кожна третя дитина, прийшовши до 1 класу, вже має певні проблеми — асиметрію плечей і лопаток, сутулість, а у більш тяжких випад­ках викривлення хребта (сколіоз). Призводить до цих порушень батьківська недбалість — дорослі не звертають увагу, в якій позі сидить дитина перед те­левізором, за яким столом малює, грає з конструк­тором, як ходить, бігає.

І, нарешті, такий аспект дитячого здоров'я, про який багато говорять, але неохоче радяться з лікарем, — це психічне здоров'я. В кожному класі вже з перших днів виділяються діти, для яких шкільний режим і навчальне навантаження непосильні. Не­спокійні, плаксиві, вони дуже швидко втомлюються, лягають на парту або ходять по класу, заважаючи іншим і не звертаючи увагу на вчителя, не можуть оволодіти навичками лічби, письма, читання. І через деякий час виникає питання, чи може ця дитина на­вчатися у масовій школі?

Порушення нервово-психічного здоров'я, про яке ми говоримо, відносяться до категорії так званих прикордонних розладів, тобто тих, які перебувають на грані норми і хвороби. Се­ред причин порушення нервово-психічного здоров'я дитини найчастіше зустрічаються такі, як важке протікання вагітності або пологів у матері, перене­сення у цей період інфекційних захворювань, при­йом деяких ліків. Пологова травма у дитини, її часті хвороби, особливо до року, будь-які запалення, травми або отруєння — все це може вплинути на формування нервової системи. Одним із варіантів загальної нервової ослабленості є так звана невро­патія, її прояви різноманітні:

  • підвищена нервова чутливість, схильність до емоційних розладів і тривожність;

  • швидка втомлюваність при підвищеному навантаженні, шумі, задусі, яскравому світлі;

  • порушення сну (сон поверховий, чутливий, тривожний або дуже глибокий, міцний; дитина погано засинає; у неї потреба у денному сні);

  • такі порушення як енурез, тики і заїкання.

Якщо батьки спостерігають у своєї дитини щось подібне (млявість, дратівливість, надмірний рухли­вий неспокій, порушення сну, нічне нетримання сечі, заїкання, тики: посмикування повік, м'язів об­личчя) — необхідно не зволікаючи йти до лікаря, щоб іще до школи провести курс лікування. Інак­ше, не пролікувавшись, ці захворювання отрима­ють від шкільного навантаження такий поштовх, наслідки якого відгукнуться важко і на здоров'ї ди­тини, і на можливому успіхові в навчанні. Тому пе­ред школою батьки повинні якомога більше дізна­тися про стан здоров'я дитини, обстеживши її у лікарів, приділити увагу літньому оздоровленню, щоб, прийшовши у 1 клас, якомога менше стикати­ся зі шкільними проблемами.

Відтак, якщо дитина прийшла в 1 клас підготов­леною, то навчання даватиметься їй досить легко. Але це не означає, що батьки можуть вважати своє завдання виконаним і повністю передовірити вихо­вання вчителю. Зусилля сім'ї і школи мають допов­нювати одне одного, сприяючи формуванню гар­монійно розвиненої особистості.

Успіх у вирішенні такого складного і важливого завдання, як успішне навчання дитини в школі, ба­гато в чому залежить від правильно організованої наступності не тільки між дитячим садком та шко­лою, а й між дошкільним закладом, школою і сім'єю. Навчати і виховувати дитину потрібно спільними зусиллями.
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Дитина зустрічається зі школою iconЗвіт по мікропроекту «Обдарована дитина» за 2012-2013 рік
Сьогодення ставить перед суспільством, державою І школою вимоги щодо виховання творчої молоді, спрямованої на пошук творчих рішень...
Дитина зустрічається зі школою iconПодружнім конфліктам стоп! – Поруч дитина
В сім’ї автоматично учасником протистояння стає дитина. Це відбувається несвідомо. Твориться патологічний трикутник. Тут вже не йдеться...
Дитина зустрічається зі школою iconКонцепція загальної середньої освіти
Досі вона не відповідала цим нормам І становила 10 років для учнів, які вчаться у трирічній початковій школі (а таких 75%), І 11...
Дитина зустрічається зі школою iconДитина, що спить на руках жебрака експлуатація дітей для зборів милостині
Щоб дитина не заважала заробляти гроші, її напоюють снодійним, алкоголем, або наркотичними речовинами
Дитина зустрічається зі школою iconДитина погано розвивається: її психічний І фізичний розвиток не відповідають вікові
Дитина недоглянута, неохайна, брудна. Вона апатична, часто плаче або, навпаки, агресивна, поводиться з викликом
Дитина зустрічається зі школою iconЧи хоче ваша дитина йти до школи?
Чи думає ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво?
Дитина зустрічається зі школою iconХарактеристика та особливості розвитку обдарованої дитини
Обдарована дитина — дитина, яка вирізняється яскравими, очевидними, інколи визначними досягненнями або має внутрішні задатки для...
Дитина зустрічається зі школою iconОснови математики як ма є вмiти рахувати дитина: н а пальцях, паличках чи подумки?
Дитина повинна поступово удосконалюватись у лiчбi, тобто переходити вiд лiчби предметiв моторними способами до лiчби очима
Дитина зустрічається зі школою iconПерші збори. Знайомство з батьками учнів-першокласників педагоги...
Доречніше за все проводити таку зустріч-збори наприкінці серпня. Учитель використовує перші збори для того, щоби познайомитися з...
Дитина зустрічається зі школою iconПерші збори. Знайомство з батьками учнів-першокласників педагоги...
Доречніше за все проводити таку зустріч-збори наприкінці серпня. Учитель використовує перші збори для того, щоби познайомитися з...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка