У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою




НазваУ хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою
Сторінка1/19
Дата конвертації20.03.2013
Розмір1.8 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Фізика > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19
Борис Грінченко

 

СЕРЕД ТЕМНОЇ НОЧІ

Роман

---------------------

Частина першa


ЧУЖЕНИЦЯ

У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою Стручихою, дядько — старий Корній Грабенко та своя сім'я. Не того Пилип бесіду завів до себе, що сьогодні неділя, а того, що вернувся додому з солдата середульший син його Роман. Дочок у Сивашів не було, але троє синів, як соколів: найстарший. Денце, уже давно жонатий, добрий хазяїн,— удався в батька; середульший — отож Роман; а найменший — Зінько. Роман знав, що йому йти в солдати, і не схотів женитися, щоб жінки самої дома не кидати, сказав, що як вернеться, тоді; Зінькові ж давно треба було одружитися, бо і в солдати йому не припадало йти, та й жеребок він уже брав, дак що ж, коли не хоче? Нема,— каже,— йому пари. Батько сердився: десь у своїх книжках начитав, мабуть, такого. Мати хоч і гнівалась, що нема їй помочі, та не дуже, бо працьовита й тиха Денисова Домаха — он та білява молодиця, що тепер порається біля печі,— годила свекрусі. А так докорити Зінькові нічим не можна було: і тихий, і працьовитий парубок, і непитущий... не такий запальний хазяїн, як Денис, але ж таки хазяйновитий. Та найдужче мати любила оцього Романа: таке воно змалечку було моторне та цікаве і з себе гарне,— то вже було мазунчиком у матері. А далі на службу пішов, на чужині поневірявся,— хіба ж і не жалко? І стара Параска, забуваючи, щй їй треба взяти з припічка та й поставити на стіл миску з варениками, спинялася біля печі, дивилась закоханими материними очима на сина і думала: «Боже, яке ж гарне! Брови як на шнурочку, вус чорненький, ще й угору трохи закручений. Панич, та й годі!»

І батьки радів, що син вернувся. Сам він прожив уже півсотні й шість літ, але сивина ледве починала проблискувати в нього у темному волосі, а оці три сини — такі косарі, що й трава перед ними горить. Хазяйство в нього добре було, а тепер ще покращає. За такими синами й забагатіти можна. Пилип уже трохи випив і тепер, частуючи гостей, радісний та добрий, розказував:

— Випийте, люде добрі, за здоровля моїх синів!.. Вони в мене — як золото!.. Хоч старших бог забрав, дак же сими щедро наділив, спасибі їм!..

— Що правда, то правда, сусіде,— дай, боже, щоб усе було гоже! — твої сини такі, що в кожного батька серце росло б, на їх дивлячись,— так проказував довгий і сухий Струк, беручи в Пилипа чарку.

Інші гості, потакуючи, кивали головами, а сини сиділи горді тією хвалою. Старший — уже поважний, з бородою, здоровий, як робочий віл; менший — ще молодий парубок з невеличкими чорними вусами й задуманими ясними очима; ті очі дуже нагадували батькові, тільки що в батька вони вже пригасли за довгі літа клопоту й праці, а в сина сяли цілим сяєвом молодого вогню. Але найбільше дивилися люди на Романа. Він сидів на покуті пишний, у піджаку, обстрижений і розчесаний набік по-городянському; повне обличчя було біле, а гарний вус аж блищав на ньому. Тепер цей чепурний вид почервонів, бо парубок випив не одну чарку горілки; та він міг пити побагато і ще не був п'яний, а так — тільки починав хміль голову розбирати, і Роман дедалі ставав усе веселіший та хвалькіший на язик.

— Чого ж це ти, небоже,— питав його дядько Охрім,— не зараз додому вернувся, як службу відбув? Адже замалим не год іще прогаявсь.

— Такоє дєло случилось,— одказував Роман.— Как вишол я з служби, зараз должность мине предложили, очинь даже хорошую: триста рублєй жалування.

— О, це добра служба,— триста рублів! — озвався свят Манойло.— А яка ж то служба?'

— А така — швейцаром при палаті. Ну, я там почал служить, а потом затосковался по свому роду. Нивжлі — думаю — яв свойой родинє не могу приличной для себе должности получить? Бросив усьо і прийшов.

— І добре зробив, синку,— сказала мати,— бо й нас ізвеселив.

— Тепер тільки одружиш, свате, дітей та й забувай горе! — сказав до Пилипа Манойло.

— Та я з дорогою душею,— всміхнувся Пилип,— аби сини!

— Пождіть, батюшка, будемо й жениться; вот толь-ки должность получим,— одказав Роман.

—-Образований чоловік може завсегда собі должность получить,— озвався Денисів кум Терешко. Він колись, ще за панського права, був біля панів у дворі, то іноді й сам любив закидати «по-образованому». Йому дуже подобалось, як говорить Роман, і самому хотілося докинути слівце, щоб знати було, що й він не абихто. Батько й інші гості думали: «Ач, як набрався Роман, науки! Так і ріже по-панському!» Їм здавалося, що Роман дуже добре потрапляє на панську мову. Тільки сивому мовчазному Корнієві Грабенкові та Зі-нькові не подобалось, що солдат ламає язика.

А Пилип із Пилипихою все припрохували та частували. Обличчя в гостей почервоніли й спітніли, язики починали чіплятися за зуби, хоч голоси дедалі ставали все гучніші та гучніші. Тільки Зінько був зовсім тверезий, бо він не вживав горілки; та Роман бадьорився. Але й йому вже так ударило в голову, що аж млосно стало, і він пішов з хати на прохолоду. Зінько й собі вийшов мовби за ним, а просто того, що не любив дивитися на п'яних. Обидва вийшли в двір.

Була неділя, і на вулиці вешталось чимало народу. Ішли парубки в святкових чумарках і добрих поясах, сміялися й погукували на дівчат, а ті, хихикаючи й щебечучи, проходили вулицею, маючи ясноколірними стрічками. Попід хатами, на призьбах та на колодах скрізь сиділи баби, лузаючи насіння, часом і чоловіки з люльками в зубах і розмовляли про всякі новини та про хазяйські й хатні справи. І під Сивашевим двором лежали колоди,— добрий хазяїн, Пилип давно вже стягав деревню на нову хату синові,— і чути було звідтіля гомін. Через низенький тин. цікаво зазирало на нового солдата кілька дитячих і дівочих, білих і заквітчаних по-святному голів. А в дворі у сусіда Струка стояло біля тину і дивилося двоє дівчат: Струкова дочка з його наймичкою Левантином.

— А, дівчата! — гукнув Роман.— Нада й їм празник устроїть. Брат Зіновій! Получай рубля і бігай у лавочку! На всього рубля купуй канхветов, пряников, орехов — для наслажденія девушкам. А ти, мальчик,— кивнув він на хлопця, що зазирав через тин,— получиш п'ятак: катай до музики Матвея, пущай іде сюда. Пущай дівчата знають, когда вернувся со служби Роман Пилипович Сивашов!

Хлопець метнувся по музику, а Зінько якось нехотя пішов до крамниці.

— Дівчатка! Хадєть сюда, веселиться будем! — закликав Роман.

Дівчата соромились увіходити, хоча Струкова дочка вже вибігла з свого двору на вулицю, витягши за собою й Левантину. Роман вийшов з двору. Між дівчатами було кілька й парубків. Роман покликав і їх:

— Хадєть, щоб дівчатам веселей було! Парубки не хотіли йти без дівчат, а дівчата соромились без парубків. Врешті білява Химка, жвава й моторна, схопила подругу за рукав і потягла до Сивашів у двір:

— Коли йти, так уже ходім! Що там ще трихи-мнихи мняти!

За нею посунули й інші дівчата й парубки. Незабаром прийшли музики — дві скрипки й бубон. Зінько приніс ласощі. Романові хотілося сьогодні показати себе. Метнувсь у хату, виніс пляшку горілки, почастував музик, хотів частувати й дівчат. Вони пишались, одвертались і казали:

— Оце ж таки! Хіба ж таки ми її п'ємо? Таку гірку!

І не схотіли пити.

На складках деякі таки ласувалися на чарку, але тут було сором.

— Не хочуть горкого, дамо їм сладкого! — гукнув Роман, беручи цукерки, пряники та горіхи..— Получайте, дівчата!

Дівчата й досі соромились, і ні одна не хотіла брати перша.

— Ех, ви! Какії несмєлі! — посміявся Роман. Побачивши біля себе Левантину, він силоміць упхнув їй у руки торбинку з ласощами й промовив:

— Роздавай подругам!

Делікатне довгеньке Левантинине обличчя відразу взялося полум'ям. Вона держала в руках ласощі і не знала, як би їх збутися. А Роман стояв перед нею, сміючися: до неї з-під вусів, блискаючи на неї смілими очима. Левантина спустила свої темні очі, довгі вії виразно зачорніли на рожевому личку. Роман зареготався й одійшов, а Левантині зробилося ще дужче ніяково. Дівчата почала штовхати її, шепочучи:

 — Ну, чого стоїш? Роздавай.

Та вона мов не чула того і все стояла нерухома, а дівчата сміялися.

— Оця ще!.. Моняється! — скрикнула Химка і вхопила в неї з рук ласощі.— Ось я, дівчата, роздам!

І почала роздавати. Кожній хотілося взяти більше, але всі брали потроху, бо соромлялись. Тим часом озвалася скрипка, вдарив бубон. Танцюриста Химка кинула й ласощі:

 — Отже не видержу!.. Ой, танцювати хочу!

 Парубки вже тим часом випили з Романом по чарці. З-межи них зараз ізнайшовся один до пари Химці.

— Ех, гуляй душа! — скрикнув він і вдарив ногами об землю. Химка танцювала гарно и легенько, парубок силкувався не податися перед нею. Молодіж оточила їх колом. Дедалі пара танцювала все палкіше й палкіше, запалюючи до танцю й інших. Незабаром з натовпу вирвалася й друга пара. Перший парубок, натомлений, скоро кинув танень, але Химка не вгавала, Вона крутнулася, аж стрічки високо замаяли в повітрі, вхопила Романа й потягла його в швидкому танці, сміючись й моргаючи на нього веселив .очима. Але Роман,проходячи проз Левантину, що стояла не танцуючи, вхопив її та й закрутив у тому нанцюристому крутені. Збентежена з такої несподіванки, дівчина спершу ніяк не могла потрапити в лад, але згодом якось утрапила, і самі ноги, слухаючись музики, робили що треба. А їй чогось було так сором, і вона ие гляділа ні на кого і вce думала про те, що Роман танцює перед нею і дивиться на неї своїми смілими, аж незвичайними очима, і не могла звести на його погляду. Їй ставало все більше та більше ніяково, здавалося, що  всі її саму тільки й пильнують, дивуючися, що вона так довго танцює з Романом. Вона вихопилася з танцю и покрилася в гурті. Не зосталася й з дівчатьми, а зараз же нишком подалася через перелаз у двір до свого хазяїна.

А музики тяли тим часом з усієї сили, парубки й дівчата танцювади, аж подвір'я гуло, ясноколірні стрічки маяли в повітрі, брязкало намисто на задиханих грудях, а з заквітчаних голів падали на землю Квітки, і дівчата й парубки топтали їх ногами.

Почувши музики й танці, вся бесіда давно вже вийшла з хати подивиться на молодіж. Старий Сиваш забурчав епершу, що не слід було вулиці робити в дворі, але мати оступилася за Романа:

— І-і, старий! Мовчи вже! Тільки сьогодні дитина прийшла, повеселиться схотілося, а ти вже й гніваєшся! Може, він собі тут пару знаходе. Давай краще сядемо на призьбі та подивимось, як молоді веселяться, то, може, й ми помолодшаємо.

Пилип тільки рукою махнув. Старі гості подивилися на молодіж і почали прощатися, бо вже вечоріло. Молодіж іще трохи потанцювала та й подалася з Двору на вигін — кінчати там свято. Дома матірки й батьки сварилися, що вже вечір, а дочки й сини не йдуть корів доїти та товар напувати. Але тим було не до того: Роман послав ще по горілку, попочастував сього разу й дівчат, і довго чути було на вигоні музику й співи, танці й голосний молодий сміх.

Але Зінька там не було. Побачивши, як Левантина втекла з танців, і знаючи, що в неї в дворі нікого немає, він пішов до себе на тік, з току перескочив у свій садок, а з свого садка в Струків,— чи не побачить там дівчину.

Мати нападається на його, що він досі не одружився. А коли ж він і справді собі пари не може знайти? Є й гарні дівчата, і роботящі... навіть є й багаті... та все йому не під мислі. Йому треба таку жінку, щоб він про все з нею міг говорити, щоб усю свою душу міг їй одкривати... А то він тут так живе, що ні з ким і поговорити по щирості. Щоправда, про хазяйство і про все таке можна і з батьком, і з матір'ю, і з братом розмовляти, так цього йому мало. Йому хочеться все знати, все розібрати: як воно, і через віщо, і нащо робиться. Колись заманулося йому вивчитися читати. Так схотілося, що не мав упокою, аж поки вивчився. Школи в їх тоді ще не було, дак він оддав дякові рублів із десять, мабуть, аж поки той навчив його. Тепер Зінько читав, та тільки якось не дуже розбира тії книжки. А хотілось би йому розібрати і знати багато... про все... От хоч би й про те — чого так люди живуть? Тут тобі такий убогий, що нічого їсти, а там такий багач, що гроші міркою міряє. Один кривавим потом умивається, та робить, та дбає, а другий, ледащо, лінується... або ще п'є... а то й красти піде... Невже не можна кращого порядку завести? Мабуть, про це в книжках пишуть, та тільки він не знає тих книжок. Де ж таки, щоб вони в таке мале село та подоходили? Тут про їх ніхто й не чув. Хотів Зінько про це кого розпитатися, дак кого ж? Дяк саме божественне знає; писар — самі волосні діла; крамар усе на щотах кидає та записує гроші... до батюшки Зінько не посміє піти, а до вчителя ходив, дак і вчитель же... хоч по книгах знає і всяку науку, а як Зінько попитався його про своє— як би кращий порядок завести,— то він тільки рукою махнув. «Це,— каже,— не твоєї голови діло. За порядком начальство доглядає. А ти коли хочеш добре жити—роби, не пияч,—от і все!» Це Зінько й сам знає, та тільки що цього мало...

Де ж це Левантина? Чи не в хаті заховалась? А він хотів би погомоніти з нею. Тиха, роботяща, добра дівчина... І з себе гарна... Якби йому таку жінку, та тільки щоб не таку вже... просту... Колись він заговорив з нею про дощ, що він буває з пари, а вона тільки засміялася та й утекла... Як же він розмовлятиме з нею про те, що йому душу займає? А втім... вона ще молода... сиротою по наймах ізросла, ніякої науки їй ніхто не давав. Ще й дивно, що вона такою доброю дівчиною зросла!.. А якби Зінько з нею одружився, то, може б, її й читати можна навчити... і до своїх думок прихилити... Так думав Зінько про Левантину і почав придивлятися до неї, зачіпав її розмовами. Дівчина червоніла, але розмовляла з ним залюбки. Та Зінько був дуже несміливий з дівчатами і все боявся зайняти Левантину так, як парубки займають тих дівчат, що люблять.

Тепер йому дуже схотілося погомоніти з нею... От, щоб хоч забути ту п'яну бесіду!.. Не любить того Зінько... Але дівчини нема ніде — ні в садку, ні в дворі. Може, куди пішла... Зінько перескочив назад через тин у свій садок.

Незабаром мати загукала його. Упоравшись по хазяйству, Зінько пішов спати в садок,— беріг садовину. Та же тільки заснути не міг: все тії думи його не покидали. Роман... він чудний якийсь... не подобалося Зінькові, що він так величається і язик ламає... А про те, мабуть, він багато бачив, багато знає. Бо й справді — по великих городах бував, письма в солдатах навчився. Мабуть, він зможе розказати Зінькові про таке, чого Зінько сам не здоліє розібрати. Треба з ним поговорити... Не сьогодні, бо сьогодні, мабуть, він іще не скоро з вулиці вернеться, а колись...

Небо давно вже сяло над землею своїми зоряними шатами, а Зінько все не спав. Дума за думою снувалася в голові, ішли одна по одній, як хвиля за хвилею... По хатах давно вже сплять, затихли вже й дівчата, й парубки на вулиці... і дерева дрімали, схилившись над ним, і дрімала зелена трава і вві сні лоскотала йому обличчя, як він доторкався до неї, ворушачись... А високе й глибоке-глибоке небо жахтіло й тремтіло живим світом, і зорі здавалися великими й розумними очима блискучими... Вони дивляться так ясно, мов хочуть зазирнути Зінькові в душу, подивитися, що там е. Дивляться такими великими-великими очима... Як у Левантини... тоді, як вона співає сумної пісні... Вона дивиться й співає... і любо, любо стає... і хиляться віти... і всміхаються зорі...

І Зінько заснув під Левантинин спів, не знаючи, що Левантина справді вийшла в свій садок і співала, приваблена сяєвом безкрайого неба, напоєна солодкими пахощами чарівної ночі — тихої, як сон маленької дитини, ласкавої, як погляд матері...

II

Другого дня Роман устав пізно. У його боліла голова, бо вчора таки добре випив. Він почав згадувати минулий день, лежачи на соломі в стодолі, і гнівався сам на себе, що «завів кумпанію» з парубками й з дівчатами. З дівчатами воно ще нічого, до дівчат Роман охочий, а от на вулицю не треба було з їми ходити. Йому не годиться запанібрата з їми бути, а він учора, хильнувши, це й забув. Ну, да це ще не біда, він зараз покаже, що він не те, що вони, а бери вище.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Схожі:

У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою iconПлан урок основна форма навчання іноземної мови. Бесіда за Круглим...
Урок – основна форма навчання іноземної мови. Бесіда за Круглим столом. (План І матеріали виступів вчителів прикладається)
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою iconПлан виховної роботи Преображенської неповної середньої школи на...
Бесіда за круглим столом : «Алкоголь, куріння наркоманія, наслідки їх дій на особистість»
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою iconВічна пам`ять! Арсентій струк
Калуги, поборник дружби та співробітництва між народами України І росії, великий друг Бібліотеки української літератури в Москві...
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою iconВечная память! Арсентий струк
Калуги, поборник дружбы и сотрудничества между народами Украины и России, большой друг нашей Библиотеки, Арсентий Данилович Струк...
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою iconУ садочку біля чистої хатини, серед квітів, бджіл, дітвори та домашнього...
Пісня була весела І журна одночасово, як І життя людське. Мати Тетяна Запорожчиха любила її співати раз чи два на рік, коли по великих...
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою iconВступ. Індивідуальна бесіда як форма ділового спілкування
Бесіда — це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо. Бесіда сприяє також активізації зусиль партнерів...
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою iconСервіруємо стіл. Правила поведінки за столом. Практична робота (додержання...
Діти, дійсно сьогодні у нас урок незвичайний. А про що піде мова на уроці ви дізнаєтесь, відгадавши загадку
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою icon1. Перші згадки про заклади освіти на території селища
Диканьці були церковноприходські школи, а на кінець ХІХ століття їх нараховувалося уже три. Всі ці школи були малі І примітивні,...
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою iconРеферат з політології на тему: “ Порівняльний аналіз політичних систем...
Вступ
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою iconОсь перший раз на морі,… а це 1 Вересня у школі,… ось це моя бабуся,...
Ось перший раз на морі,… а це 1 Вересня у школі,… ось це моя бабуся, сестричка, брат (йому 15), мама й тато… а це така краса: із...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка