У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою




НазваУ хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою
Сторінка7/19
Дата конвертації20.03.2013
Розмір1.8 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Фізика > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   19

— Ти чого тут ліг? — знову зикнув новий гість.

— Того, що тут место било,— відказав Роман.

— Ах ти, болван неучений, стультусяка халдейський! Хіба ти не знаєш, що це моє місто, га?

— А скудова ж би я знал? — сказав Роман, нехотя встаючи.— Я сьогодні тут у первой раз.

— «У первой раз»! — перекривив здоровило.— Тебе нечиста мати принесе, мабуть, сюди ще мільйон разів, то знай, що на це місто в мене давность земська, понімаєш? Я тут ночую, я, Патрокл Хвигуровський!

— Що це там уже бурса розвоювалася? — озвався хтось із другого кутка хати.

— Сердиться! — додав другий.

— Цитьте, ви, суси тупорилі! До сих пор не можете розшелепать того, де бурса, а де семинарія! Бурса!..

— Ну, ти вже, Хвигура! — одказав перший голос.

— Да, Хвигура. А знаєш, ти, азінус клапоухий,що значить хвигура? Вид, образ, все одно що образець! ГІонімаєш ти: образець, примір для вас усіх, сервуси ви черв'яковські!

Регіт покрив слова Патрокла Хвигуровського. А він, незважаючи на те, почав моститися на своєму ослоні, бо Роман перейшов на інший. Тепер уже Роман роздивився на нього дужче. Здоровенна голова з русявим кудлатим волоссям, з розкуйовдженою бородою. Обличчя з товстим носом, одутле і червоне від випитої горілки, але зовсім не лихе. Роман іще й далі роздивлявся б на його, але новий гість хотів спати, бо в його добре гуло в голові: умостившись, ліг, повернувся до стіни і незабаром захріп так, що один сонний аж жахнувся.

А Роман довго не міг заснути,— то від думок, то від усякої погані, що за ніч скусала його геть чисто все тіло. Заснувши, спав погано і зараз же прокинувся, скоро ночліжани заворушилися в хаті. Поспішився вмитися і вийти на вулицю.

Було ще рано куди-небудь іти за ділом. Роман пішов на базар ізнову, купив собі снідання й попоїв. Проба-вившись годин до десятьох, пішов «по палатах».

Тут уже рекомендацій не треба було: досить, що він солдат, бо сторожів же й беруть найбільше з колишніх солдатів. Та, на лихо, в маленькому губернському городі небагато було тих «палат», а які й були, то скрізь уже народу повно й без Романа.

Він виходив увесь день і вернувся ввечері до нічліжного без ніякої поки надії на службу.

В нічліжному були й нові гості, і ті, що їх Роман бачив учора; тільки не було Патрокла Хвигуровського. Роман подався на своє вчорашнє місце і зараз же ліг утомлений.

До нього підійшов парубок — високий, безвусий, у старенькому піджачку та в полатаних на колінах штанях. Обличчя зовсім молоде, але якесь невиспане, брезкле, з великим синцем під оком.

— А що, земляк, нетутешній? — запитав.

— Нє.

— А скудова?

— З Дибльов.

— А! Чи не служби шукаєш?

— Та служби.

— Ну-ну!.. Етого іщо попошукаєш!

— Разлі трудно?

— А то не? Я сам уже з місяць шукаю... Витратився, ободравсь увесь...

Вони розбалакалися. Роман розказав парубкові про свої городянські пригоди, а той і собі оповідав, що він там та там бував, прохав, та ніде роботи нема,— хоч пропадай з голоду! От сьогодні він ще й не їв нічого.

— Чи нема в тебе, земляк, хоч гривеника? Позич, пожалуста! Зароблю — оддам. А то так воно — не євши...

Роман і сам був голодний...

— А гдє б тут можна купить чого закусить? — спитав.

— Можна! І закусить, і випить! — відказав парубок.— Давай збігаю!

Роман вийняв четвертака, щоб той купив на двадцять копійок їжі, а п'ятака здачі приніс. Парубок метнувся швидко, але довгенько проходив. Приніс оселедець і булку, але без здачі.

— А п'ятака,— прости, земляк! — і сам не знаю как — випустил з рук... отут у дворі. Шукал-шукал — темно, не найдеш. Нехай уже завтра пошукаю.

— Та вже пущай,— сказав Роман, але йому чогось здалося, що від парубка не пахло попереду горілкою і що його п'ятак лежить тепер не на дворі, а в шухляді в монополії.

Порізали на шматки оселедець, розділили надвоє булку й почали їсти.

— О дикі неуки! — озвався біля них, підійшовши несподівано, Патрокл Хвигуровський.— їдять оселедець, не пивши попереду! Ще в древніх хвилозопів сказано, що риба любить воду. І коли не можеш дать їй води, то дай їй хоч водки.

Його здорова лапища простяглася між два їдці, ухопила шматок оселедця і вкинула його в величезний рот. Простяглася знову, вломила половину парубкової булки і послала її слідком за оселедцем.

— А сами ж зачим їсте, когда водки не пили? — запротестував невдоволений з таких заходів парубок.

— Дурень єси! — одказав Патрокл, чвякаючи на всю хату.— Водка вже там єсть, і через те нехай ця твар іде в мою горлянку.

І знову шматок оселедця зник за густою щетиною його рудих вусів.

— Не гнівайся, земляче,— озвався до Романа,— що так, не питаючи, беру: довлієть-бо пища алчущему оної. І коли ти цього сервуса черв'яковського і неклю-чимого годуєш такими смашними оселедцями, то вже мені й бог велів.

— Садіться! — одказав Роман.

Патрокл сів на ослін і моргнув на парубка:

— Моторний хлопець! Уже й лапав на свого!

— Как там напав! — одказав сердито парубок.— Позичил у його грошей, пойшол та й купил.

— Ну, ну, знаєм! — припинив його Патрокл.— Позичив, бо роботи нема, витратився... А скільки згубив?.. Він постоянно роботи шукає і губить чужі гроші — до себе в кишеню,— сказав він уже до Романа.— Багато твоїх загубив?

— П'ятака,— відказав Роман.

— П'ятака? Дурак, що губив такий пустяк! То — так він і по карбованцю губив. Одначе треба поспішатися, а то цей каніс ненажерливий сам усе похапа.— І він знов укинув собі в рот шматок оселедця й булки.— Ех, чорт його зна! Все-таки треба рибі води! Лукаш! Получай три злоти: пляшечка й закусочка! Загубиш хоч одну копійку — не дам ні крихотки, ще й шию наб'ю!

Лукаш зник, але вернувся тепер дуже швидко, несучи кусок ковбаси, хліб і горілку. Почали випивати й їсти. Розбалакались із Патроклом, і Роман мусив і йому розказати про свої ходінки й шуканину.

— Жалію, амікус, тебе. Но не рюмсай і возвеселись: терплять і кращі за тебе. Глянь на мене! Кончив два класи семінарії, греки й латини читав і думав ученістю превище всіх превознестись і — пропав!

— Чого ж ви пропали? — спитав Роман.

— Чого?.. Чув ти моє ім'я?

— Чув...

— Ну, то через його.

— Та каким же образом?

— А таким... Того, що ім'я геройське.

— Как — ім'я геройське?

— Ти цього понять не можеш. Герой був такий... Патрокл: і Трою воював, і багато совершив діл славних... Так і я, іменем його названий, повсєгда був прихильний до геройських діл.

— І совершали?

— Стультус!.. З Вакхом у компанії побив морду єзуїтові інспекторові і за те поневіряюся й досі. І уше-лепкався в цю бездну гнусності, де кишать тварі, подобні сій, богам зненависній, мармизі! — І він штрикнув пальцем просто в пику Лукашеві.— По не розквасюй губи, бо то подла манера. Як зазнаєш усього і не знайдеш нічого, і схочеш уже наплювать на цей город — приходь до мене, і Патрокл Хвигуровський дасть тобі достойную тебе роботу.

Роман глянув неймовірно на обідрану постать Пат-рокла Хвигуровського і подумав собі, що ледве чи можна чого від нього сподіватися. Той зрозумів його погляд:

— О азінус клапоухий і Хома невірний! Не витріщай своїх сліпаків на мою костюміровку, а дивись на мої діла, і будеш подобен мені і не пропадеш з голоду!

Поки, одначе, діла героя з поганою костюміровкою обмежились на тому, що він найбільше за всіх порався коло чарки й закуски, прибрав геть чисто все, що міг прибрати, а потім захріп по-вчорашньому на своєму ослоні з «земською давностю».

Три дні ще ходив Роман та шукав собі служби, а на четвертий зостався з п'ятаком у кишені. Ще одно можна було йому зробити: стати на базарі.

Щодня на одному звичайному місці на базарі стояла купка людей. Всі виглядали заробітку. Сільські парубки і дівчата, поприходивши в город шукати наймів, стояли поруч з городянськими куховарками й покоївками, що, покидавши старих хазяїнів, дожидалися нових. Кілька старіших людей з сокирами за поясами — це були дроворуби. Тут же стояли й міські обідранці з таких нічліжних домів, як отой, що в йому Роман ночував. Ці й собі виглядали, але вже не наймів,— хто ж би їх наймав? — тільки поденного або хоч на один раз якого заробітку. Сільські дівочі вбрання з ясними зеленими, синіми, червоними кольорами, парубочі свити, чумарки, шапки й брилі мішалися з обдертими лахманами нечепурної, загидженої городянської одежі. Уся ця купка товклась серед базарових яток на засміченому, закиданому недоїдками і всякими покидьками майданчику,— люди стояли, сиділи, часом лежали на порожніх рундуках. Дівчата цокотіли проміж себе завзято, парубки поштурхували дівчат, а ті верещали голосно й весело. Городянські куховарки та покоївки у кохтах та в пальтах тримались трохи осторонь і проміж себе судили й лаяли на всі заставки хазяйок та навчали одна одну (а часом і сільських дівчат), як треба поводитися з хазяйками, щоб не давати їм волі, як прикидати більшу ціну до того, що купуєш на базарі... Було голосно й весело: кому й не щастило, то соромився перед людьми сум виявляти. Але все ж часом було чути смутне нарікання на нещасливу долю, шо й роботи нема, й їсти нічого, і нездужає... Бліді й змарнілі обличчя траплялися серед цього натовпу часто. Обідранці часом і собі встрявали до гуртової розмови, але більше стояли самі собі; часом вони приносили пляшечку «монопольки» .і зараз же, на якому рундучку, а то й навстоячки, випивали її, закушуючи гнилою ковбасою або смердючим оселедцем. Іноді підходила до дівчат і куховарок яка панія або й пан — вибирали собі підхожу і починали з нею вмовлятися; якщо єднали, то вели з собою. Тоді ті, що позоставалися, лаяли панію чи пана, казали, що вони й сліпі, й дурні, бо взяли найпоганішу, а не взяли ні одної з них. Часом приходив наймати дроворуба — пиляти й колоти дрова, а хто кликав і обідранців — найбільш переносити щось важке. Дроворуби стояли тут щодня. Обідранці — теж щодня, хіба що ходили часом по базару, доглядаючи, щоб панії та куховарки добре ховали гроші: котра не робила цього, тую карали, бо зараз ті гроші потрапляли до рук обідранцеві, і вже тоді кільки день не видко було його на точку. Всі інші стояли — поки хто найме; а з сільськими бувало й так, що як докучить стояти ненайнятому, то й піде воно собі знову додому.

Серед цієї купки мусив стати й Роман. Тепер уже він думав про те, щоб поки знайти собі хоч поденний заробіток, бо йому не було чого їсти. Але доля була до нього неласкава: він простояв увесь перший день до вечора і не вистояв нічого.

П'ятака проїв,— не було з чим іти й до нічліжного. Роман думав, думав і пішов у великий міський сад.

— Засну десь у кущах! — гадав собі-- Поки ще не холодно.— Вишукуючи в саду лілшого, затишнішого місця, натрапив на чималу будівлю, що стояла там серед прочищеного майданчика. Зроблена з шальовок, в однім місці зовсім не було стіни — самі поручата. Роман перескочив через їх і пішов усередині по помосту. Силкувався йти тихо, щоб не почув сторож садовий. Ішов у темряві і відразу почув, що падає вниз.

Упав, але більше злякався з несподіванки, ніж забився. Встав, почав мацати руками. Був у якомусь дощаному коридорі неглибокому. Виліз із його легко і пішов обережно далі. Дійшов до якихось дверей і відчинив їх. Засвітив сірника: невеличка дощана комірчина, мов хижка, попід стінами лави.

Зважився тут заночувати. Ліг на лаву, положивши шапку в голови.

Уночі кільки разів прокидався, не розуміючи, де він. Тільки вставши вранці, побачив повидному, що це був літній театр, покинутий уже тепер, порожній, старий і обдертий. Мусив бути йому притулком і надалі на той час, коли не буде грошей, щоб ночувати деінде.

Сьогодні він продав за три рублі своє пальто. Осінь тільки почалась і була суха й тепла,— можна поки було й без нього прожити, а далі... що буде! За карбованця купив сокиру і вийшов на базар... Його зараз же взято колоти дрова. Роман дуже зрадів цій роботі. Але поки він наколов купу дров та заробив півкарбованця, то в нього так заболіли крижі й руки, що він кляв свою роботу всякими словами. Ввечері пішов у нічліжний, стрів там Лукаша і з горя проїв і пропив з ним увесь свій заробіток.

Щодня Роман стояв на точку, та не щодня його брано. В який день не було заробітку, Роман жив з тих грошей, що зосталися йому від пальта. Це діялося тижнів зо два, аж поки знову так сталося, що в Романа не було й трьох копійок заплатити за ніч у нічліжному.

«Доробився!» — гірко нарікав на свою долю Роман, ідучи ночувати знов у той садовий театр. Тепер це було не так добре, як попереду, бо вже пішли дощі і зробилося враз дуже холодно. Роман страшно намерзся, стоячи на базарі, і був голодний. Він увесь трусився.

Дотягся до театру, переліз через поручата і пішов у свій закамарок. Ідучи темною сценою, він спіткнувся на щось і трохи не впав.

— Який тут стультусяка собачий ходить та людей колошкає? — несподівано гримнуло з темряви.

Роман пізнав голос Патрокла Хвигуровського: це він на нього спіткнувся.

— Се я, Роман,— одповів.

— Який Роман, азінус?

— Та тот, що з вами в ночлежному ночувал.— Увесь цей час їм не доводилося стріватися.

— А чого ж ти тут?

— Та должно того, що нєту на ночлежний деньог.

— Резон, хоч ти й болван!

— А чого .ж я болван?

— А того, що повинен тут ночувать.

— Та й ви ж тут ночуєте.

— Я — інша річ. Я, братку, так собі... ще вдень сюди зайшов, а був трошки випивши... та як ліг — та й досі!.. Ну, а все-таки я це місто, правда, знаю добре... Дак це вже ніч?

— Ніч.

— А чого ж ти зубами ухналі куєш?

— Бо холодно.

— Холодно? Ну, сідай біля мене та погрійся! Чого стоїш? Сідай! За це платити не доведеться.

І він у темряві піймав його за руку й потяг униз. Роман сів біля нього.

— Еге, та ти, парубче, без пальта!

— Атож...

— А де ж воно?

— Загуло.

— Ну, й ти ж скоро загудеш.

— Куди ж я буду густи?

— К чортовому батькові в зуби! Пропадеш без одежі.

— Продал... топор нужно било купить... Що ж мінє було делать?

— Клапоухий азінус! Попитайся мене, то я скажу, що тобі треба робить.

— Говоріть!

— Я тебе поведу до добрих людей.

— Ведіть!

— Там, поки що, получиш кватиру й харч. Заплатиш згодя, як будуть гроші.

— Хароша штука, спасибі вам!

— Не кажи — хароша, поки не з'їв! Як будеш розумний, то матимеш і роботу.

— Какую?

— Кращу за ту, яку робиш.Тоді знатимеш.

— Пущай і так!

— Тільки одно...

— А що такое?

— Чи зостанешся там, чи ні, чи візьмеш роботу, чи ні, а що побачиш, про те мовчи!

— Ето можно.

— Заприсягнись!

— Пущай мене хрест побйоть і сира земля не прийметь, єжелі кому скажу.

— Добре! А коли зламаєш присягу, то я тобі зламаю шию... І під землею знайду. Ціла голова не буде. Цього не забудь!

— Не забуду.

— Гайда.

II

Довго йшли через увесь город, аж поки прийшли до якоїсь темної і грязької вулиці. Перейшли її всю. Наприкінці вулиця відразу падала вниз і звертала в якийсь яр. По обидва боки яру, попід глиняними кручами, блимали маленькими вікнами невеличкі хатки. Ліхтарів не було,— тільки й світу на вулиці, що з тих віконечок. Ноги грузли в глині, розмоченій дощами. Роман уже набрав у свої драні чоботи стільки води, що всі ноги були мокрі.

— Іди сюди попід тином,— сказав Патрокл,— бо тут та-ка халдейська калюжа.

І справді, всю вулицю залила величезна калюжа. Це було найнижче місце в яру, і вода стікала сюди з усіх високостів.

З бідою, чіпляючися за хворостяний тин, просунулись повз калюжу.

— Ну й грязюка! — жалівся Роман.

— Ще й лучче: як упадеш, то не заб'єшся.

— Та куди ж ми зайшли?

— У Рівчаки!
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   19

Схожі:

У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою iconПлан урок основна форма навчання іноземної мови. Бесіда за Круглим...
Урок – основна форма навчання іноземної мови. Бесіда за Круглим столом. (План І матеріали виступів вчителів прикладається)
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою iconПлан виховної роботи Преображенської неповної середньої школи на...
Бесіда за круглим столом : «Алкоголь, куріння наркоманія, наслідки їх дій на особистість»
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою iconВічна пам`ять! Арсентій струк
Калуги, поборник дружби та співробітництва між народами України І росії, великий друг Бібліотеки української літератури в Москві...
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою iconВечная память! Арсентий струк
Калуги, поборник дружбы и сотрудничества между народами Украины и России, большой друг нашей Библиотеки, Арсентий Данилович Струк...
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою iconУ садочку біля чистої хатини, серед квітів, бджіл, дітвори та домашнього...
Пісня була весела І журна одночасово, як І життя людське. Мати Тетяна Запорожчиха любила її співати раз чи два на рік, коли по великих...
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою iconВступ. Індивідуальна бесіда як форма ділового спілкування
Бесіда — це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо. Бесіда сприяє також активізації зусиль партнерів...
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою iconСервіруємо стіл. Правила поведінки за столом. Практична робота (додержання...
Діти, дійсно сьогодні у нас урок незвичайний. А про що піде мова на уроці ви дізнаєтесь, відгадавши загадку
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою icon1. Перші згадки про заклади освіти на території селища
Диканьці були церковноприходські школи, а на кінець ХІХ століття їх нараховувалося уже три. Всі ці школи були малі І примітивні,...
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою iconРеферат з політології на тему: “ Порівняльний аналіз політичних систем...
Вступ
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою iconОсь перший раз на морі,… а це 1 Вересня у школі,… ось це моя бабуся,...
Ось перший раз на морі,… а це 1 Вересня у школі,… ось це моя бабуся, сестричка, брат (йому 15), мама й тато… а це така краса: із...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка