4. „Небеса — діло рук твоїх




Скачати 369.94 Kb.
Назва4. „Небеса — діло рук твоїх
Сторінка1/3
Дата конвертації27.02.2013
Розмір369.94 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Фізика > Документы
  1   2   3
4. „НЕБЕСА — ДІЛО РУК ТВОЇХ"
Поставивши питання „чи є Бог на світі?", людський розум вимагає конкретних аргументів для доведення істинності тези „так, Бог існує". І такі аргументи справді є, причому найвідомі-ших і найдавніших — два: космологічний і телеологічний. Знахо­димо їх вже в Біблії:

„Небеса повідають славу Божу, про діла рук Його звіщає небозвід" (Пс. 18: 2).

„Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме" (Рим. 1: 20).

Як співзвучним з цими словами Біблії є сказане Ньютоном: „Я намагаюся йти слідами Бога, слідкуючи думкою за думкою Бога"! Великі вчені у всі часи розуміли, що мертва, немисляча, неорга­нізована матерія не може стати причиною своєї упорядкованості, причиною законів, які керують її розвитком. Розуміли, що пошу­ки цих законів виводять нас за межі матерії, до Бога-Творця.
^ Космологічний аргумент
Суть космологічного (від грецького „космос" — Всесвіт) аргу­менту чи не найкраще виклав Наполеон Бонапарт (1769-1821) такими словами: „Моя релігія проста: я дивлюся на Всесвіт і переконуюсь, що він не міг бути справою сліпого випадку, а створений якоюсь невідомою і всемогутньою істотою, яка на­стільки перевищує людину, наскільки Всесвіт перевищує наші найкращі машини". А його земляк Вольтер те ж сказав дещо раніше: „Треба бути незрячим, щоб не бути осліпленим цією картиною, треба бути дурнем, щоб не визнавати її Творця, треба бути безумним, щоб перед Ним не схилятися".

У найзагальнішій формі космологічний аргумент сформулював філософ Платон: „Все, що виникло, потребує певної причини".

Справді, щоденний досвід переконує нас, що без причини ніде і нічого не діється і не з'являється. Але зараз мова іде про навко­лишній Всесвіт. Тому й логічно зробити висновок: Всесвіт створе­ний Творцем, який перебуває поза цим матеріальним світом. Як бачимо, Платон говорить про причину творчу. Інший дав­ньогрецький філософ Арістотель (384-322 до н. е.) зосереджу­вав увагу на потребі назвати причину руху: „Все, що рухається, необхідно приводиться в рух чим-небудь". Різні (чотири) варіанти цього аргументу розглянув Тома Аквінський. Коротко вони фор­мулюються так: 1. Всяке буття, яке знаходиться в русі, приво­диться в рух іншим буттям, будучи його двигуном. Ланцюг двигу­нів не нескінченний. Отже існує Першодвигун — Бог. 2. У природі існує певний причинний порядок, його початок восходить до Першопричини — до Бога. 3. У природі існує безліч речей. Вони були не завжди, бо їхнє існування випадкове. Але в основі їхнього випадкового буття лежить Необхідність — Бог. 4. Пред­мети навколишнього світу минущі і недосконалі. Але повинно бути щось абсолютно досконале, це — Бог. У Томи є ще п'ятий аргумент: світ доцільний і гармонійний, отже є розумна істота, яка ставить мету для всього, що відбувається в природі, це — Бог. Про нього буде мова в підрозділі „Телеологічний аргумент".

Заглянемо тепер в атеїстичний „Філософський словник" (К., 1978, с. 116). Там з приводу космологічного аргументу написано так: „Бог тут мислиться як першопричина всіх речей і явищ. Але таке припущення безпідставне; воно ґрунтується на антинауково­му положенні про конечність світу в часі". Діалектичний же матеріалізм, мовляв, визнає матерію, яка „вічна, безконечна, не­вичерпна". Однак, у наступному підрозділі ми побачимо, що ас­трономи і фізики сьогодні чітко вказують і вік Всесвіту (близько 15 млрд. років), і можливість появи усього матеріального світу „з нічого"!

Тут, звичайно, виникає таке „вбивче" питання: якщо світ ство­рений Богом, то звідки взявся Бог? Доводиться визнати, що воно виходить за межі нашого розуміння, але слід визнати водночас і те, що в цьому немає нічого дивного. Наука вже з 1931 р. знає теорему про неповноту наших знань австрійського вченого Курта Геделя (1906-1978), яку популярно формулюють так: „Ні одна система не може бути до кінця пізнана зсередини — поза зв'яз­ком з іншими системами вищого порядку". Тобто неможливо вичерпно описати світ, в якому живе людина, зокрема — описати причину появи й існування Всесвіту, не вийшовши за його межі. Вийти за ці межі нам „не дано" (принаймні — до своєї смерті...). Тому й на питання „звідки взявся Бог?" ми відповідь не можемо отримати.

Свою обмеженість можемо „відчути" на такому простому прик­ладі: народившись у центрі великого міста і проживши безвиїзне на одній і тій же вулиці, ми не зможемо ні накреслити його план, ні скласти собі уявлення про його величину. Слова ж француза Рене Декарта: „Немає нічого ні так далекого, чого не можна було досягнути, ні настільки прихованого, чого не можна було відкрити" є, річ ясна, великою переоцінкою людських можливос­тей.
^ Все створив Бог з нічого"
Про те, що, „у світі немає нічого, крім матерії", написано гори книг. Як і про те, що в цьому світі існують закони збереження маси та енергії, а тому, мовляв, „ні з чого і ніщо виникнути не може". Як і, нарешті, про те, що „цей матеріальний світ безко­нечний у просторі і вічний у часі".

І ось тепер виявляється, що все-таки Всесвіт (в уособленні доступного для спостереження світу галактик, який розширюєть­ся) розпочав своє життя якихось 15 млрд. років тому „з нічого", з „мікроскопічної"' порожньої комірки. Такі здогади були вислов­лені, зокрема, у 1965 р. естонським астрономом Г. І. Нааном, а в 1973 р. київським фізиком П. І. Фоміним. За останні 20 років згаданий погляд вже практично не піддається сумнівам. Уточню­ються лише „тонкощі" цього грандіозного акту.

Але раніше, ніж говорити про ці „тонкощі", зазирнемо в Біблію. І... знаходимо в ній ось які слова, записані ще десь у середині II ст. до н. е.: „... Поглянь на небо і землю, подивися на все, що в них є, і Зрозумій, що все це створив Бог з нічого..." (2 Макав. 7: 28).

До висновку, що „світ виник з малесенької порожньої комір­ки", вчені йшли двома шляхами. З одного боку, астрономи, вив­чаючи світ галактик, виявили, що близько 15 млрд. років тому почалося його розширення наче б з одної точки. До того ж на початковій стадії отого „розльоту" температура у Всесвіті мала б становити десятки мільярдів градусів (конкретно про це свідчить реліктове радіовипромінювання — потік радіохвиль, що йдуть до Землі рівномірно з усіх напрямів). Своїм шляхом ішли фізики, з'ясовуючи природу елементарних частинок — електронів, про­тонів і нейтронів, з яких побудована вся навколишня речовина! Щоб „зазирнути" в надра атомних ядер, учені будували потужні прискорювачі частинок. Як тільки в процесі досліду ці частинки там досягали швидкостей, близьких до швидкості світла, — їх спрямовували на „мішені", де відбувалося зударяння швидких частинок з нерухомими ядрами. Внаслідок цього з'являлися певні „осколки", які й свідчили про особливості будови ядер, протонів і нейтронів.

Але рух частинки з однаковим успіхом можна описувати як її швидкістю, так і температурою (чим вища температура середови­ща, тим більша в ньому швидкість частинок). І коли фізики вже буквально вичерпали свої можливості на Землі, вони звернули свою увагу в космічні далі. Питання було поставлено так: якщо реліктове радіовипромінювання свідчить про дуже високі темпе­ратури у Всесвіті „колись", то слід з'ясувати, які взаємні перет­ворення елементарних частинок могли статися на отій найбільш ранній стадії розвитку Всесвіту. Отут і перетялися шляхи астро­номів і фізиків у їхніх пошуках істини. Поки що лише орієнтовна картина тут вимальовується так.

На початку відліку часу почалося раптове роздування мікрос­копічної комірки (інакше — „квантової флуктуації структури простору-часу"), в якій не було практично нічого (тобто це був вакуум), але в якій температура сягала фантастично великих значень (одиниці з тридцятьма нулями градусів!). Проте цей вакуум мав „творчі" властивості: у ньому були своєрідні „образи" певних елементарних частинок (які тоді ще не мали маси) і він був пронизаний певним силовим полем, яке при зменшенні тем­ператури завдяки роздуванню надало і масу згаданим частинкам. Далі настали процеси їхнього розпаду (бо це були не звичні для нас протони і нейтрони, а дуже важкі бозони, що мали електрич­ний заряд ±4/3) на кварки й антикварки — частинки з дробовим електричним зарядом ±2/3 і ±1/3. І лише коли температура, неперервно зменшуючись, досягла значень усього тисяч мільярдів градусів, з кварків „зліпилися" протони і нейтрони. З них то згодом і зформувався отой навколишній світ зір і галактик.

Отож сьогодні вже недоречно говорити про „вічність матерії у просторі і часі"...

А тепер про закони збереження маси й енергії. За всіма даними, наш Всесвіт е замкненим. Це значить, що коли б мандрівник, уявно осідлавши „світловий зайчик", почав свій рух зі Львова у напрямі на Київ, то, описавши велетенське коло, через тисячі (чи мільйони) мільярдів років він повернувся б до Львова з боку Варшави. Точнісінько так, як це зробили супутни­ки Магеллана, повернувшись до своїх країв з протилежного боку Землі. Звернемо увагу: в обох випадках мандрівник не стикається з якоюсь там межею. Кажемо: такий світ безмежний, але... скінченний!

Отож, як це випливає зі строгих фізичних співвідношень, і повна маса, і повна енергія в такому замкненому світі рівні нулю! Це друге академік Я. Б. Зельдович (1914-1987) пояснив так: „Нульова повна енергія Всесвіту має простий смисл: сума додатніх енергій речовини, яка заповнює всі елементарні об'єми, в точності компенсується від'ємною енергією гравітаційної взає­модії". Аналогічно й у випадку з законом збереження маси: при складанні мас треба враховувати не лише „масу спокою" кожного тіла, а й його, так би мовити, масу динамічну, а для цього гравітаційну енергію взаємодії заданої маси з усіма іншими слід поділити на квадрат швидкості світла. Оскільки гравітаційна енергія скрізь має від'ємний знак, то в сумі і буде нуль (якщо лише Всесвіт замкнений, а відкидати це уявлення сьогодні немає під­став).

Сьогодні мовиться і про можливість існування „поряд з нами" іншого матеріального світу, про який, одначе, ми в принципі нічого не можемо дізнатися, бо, скажемо образно, випромінюван­ня його атомів неможливо зареєструвати ніякими методами (хіба що виявити цю незвичну речовину за притягуванням нею „нашої"' речовини).

Йде мова і про те, що наш Всесвіт може мати більше, ніж три виміри. Адже щоб описати згаданий вище розвиток Всесвіту від найбільш ранніх етапів, виявилося необхідним ввести поняття багатовимірного (за одним із варіантів — десятивимірного) прос­тору. Конкретніше: допускається, що в „мікроскопічних масшта­бах" вимірів може бути більше, ніж три, але зі збільшенням відстаней відбувається компактифікація — згортка цих „зайвих" вимірів. Як приклад можна розглянути стовп: з близької відстані він має не лише висоту, а й товщину, але з певної відстані про нього вже можна говорити як про об'єкт, що має лише один вимір — висоту.

Як бачимо, чим більше наука вивчає навколишній Всесвіт, тим складнішою виглядає його будова. І, якими б не були захоплюю­чими нинішні відкриття, будемо пам'ятати слова римського філо­софа Сенеки (бл. 5 р. до н. е. — 65 р. н. е.):

„Нашим нащадкам залишиться більшість істин, поки що не відкритих". Однак усі досягнення сучасної науки аж ніяк не суперечать тезі, що цей багатогранний світ виник завдяки задуму його Творця. І таки можна сказати услід за Цицероном: „Кожен раз, коли ми дивимось на небо і споглядаємо небесні явища, ми не можемо не відчути внутрішньо, що є Істота, яка перевищує всіх досконалістю свого розуму, яка усім цим керує"...

Щоправда, варто пам'ятати і ці слова Арістотеля: „Розум наш є в такому відношенні до пізнання Бога, як око сови до денного світла".

^ Світобудова і Біблія
„Творець дав родові людському дві книги, в одній Він показав свою велич, у другій свою волю. Перша — це створений Ним видимий світ. Людина, задивляючись на красу і стрункість його будови, визнає Його всемогутність в міру їй дарованого розумін­ня. Друга книга — Святе Письмо. Не скажемо, що математик розмірковує зі здоровим глуздом, якщо він захоче Божу волю виміряти циркулем. Таким же буде і в Богословії учитель, якщо він думає, що за Псалтирем можна навчитися астрономії та хімії".

Це слова ^ М. В. Ломоносова. Але перша фраза зустрічається і в багатьох інших вчених, і навіть важко сказати, хто вимовив уперше. Суть цих слів ясна. Всемогутній Творець дав людям Біблію, щоб показати, що Він любить їх, що Він піклується ними і хоче, щоб у своєму житті вони, люди, дотримувалися встанов­лених Ним норм співжиття і понад усе змагали, аби бути Йому гідними дітьми.

Тут мусимо бодай у кількох словах заторкнути питання і про науковість відомостей, які знаходимо в Біблії. Прийнявши до уваги, що її перші тексти з'явилися понад 1000 років до н. е., можна було б сподіватися знайти в них найпримітивніші уявлення про світ, які мали б бути у пастухів, що заселяли Палестину 3000 років тому. Наприклад, що „Земля плоска і плаває в океані" або що „Земля є центром світобудови, а всі світила кружляють навколо неї" тощо.

Та, взявши в руки Біблію, переконуємось, що такі міркування — не звідси. І справді, це давні уявлення, що їх складали й поширювали упродовж століть саме вчені, серед них і давньо­грецькі філософи! У Біблії ж читаємо: Бог „на нічому повісив Землю" (Іов 26: 7), Бог „над земним кругом возсідає" (Ісая 41: 22). Над кругом — отже це уявлення про кулястість Землі. А теза „повісив Землю ні на чому" була висловлена років за 900 до н. е. Для греків тоді ще таки „Земля плавала в океані", а що вона кругла, мабуть, їм уперше сказав Піфагор близько 500 років до н. е.

Певною несподіванкою для багатьох учених було виявлення в 1965 р. реліктового випромінювання, з чого випливало, що близько 15 млрд. років тому світ був заповнений квантами енергії висо­ких частот. А в Біблії, на її початку читаємо: „І сказав Бог: нехай буде світло! І настало світло" (Буття, 1: 3). Ми згадували вже, що зараз вчені говорять про „народження світу з нічого", як і те, що такі слова знаходимо і в Біблії: „...все це створив Бог з нічого" (2 Мак. 7: 28).

Довгий час атеїсти звинувачували автора „Буття" в неграмот­ності, оскільки, мовляв, за його розповіддю „вивела земля із себе рослини... і дерева" на третій день, „два великі світила з'явилися на четвертий день, усякі ж створіння живі — на п'ятий. Але після тривалого аналізу можливостей зародження життя, аналізу згубного впливу ультрафіолетового випромінювання Сонця (і взагалі руйнівної дії енергії прямих сонячних променів), після обговорення гіпотези, за якою життя зародилося у водоймах на глибинах не менше десяти метрів, мабуть, слід визнати, що в зафіксованій у Біблії послідовності подій є глибокий смисл, який ми і сьогодні ще не збагнули.

й

В цілому, як це зауважив ^ Й. Кеплер, завдання Біблії не в тому, щоб розповісти, як побудоване небо, а як, образно кажучи, туди потрапити!

Вже загальновизнано, що Біблія написана для всіх часів, для всіх стадій розумового розвитку людей. І мала вона за мету не нагромадження точних знань з фізики чи астрономії, а розвиток людської особистості, причому не в самій царині розумовій, а в духовній. Тому вона і не дає точних відомостей про будову Всесвіту, як і про місце Землі в ньому. І, напевне, тому, що все це в той час і не було б зрозумілим. Бо ж розум людини тоді ще не був окріплим: людині лише належало виробляти здатність до правильних наукових узагальнень. Подані в Біблії розповіді про світобудову пристосовані для дитячого віку людства. Проте скла­дені вони так, що містять у собі дивовижне багатство думки і необмежені можливості іншого їхнього розуміння в міру розвит­ку й дозрівання людського розуму.

У Біблії мовиться про дні творіння. Але тлумачити ці слова буквально було б помилкою, нерозумінням глибокої символіки. За так званою візіонарною теорією (а її захищали Іван Золото-устий, Григорій Міський та інші Отці Церкви) йдеться тут про послідовність окремих найголовніших моментів творіння, які були відкриті Творцем першій людині (чи Мойсееві?) в особливому видінні. Для цієї людини „день" був найзручнішою і легко дос­тупною для свідомості хронологічною міркою. Наука, вказуючи на тривалі геологічні епохи при дослідженні походження й упо­рядкування світу, аж ніяк не захитує Божественної всемогутності. Адже для Творця було цілком однаково — створити світ за мить або, вклавши в нього певні доцільні закони, надати їм природну течію, яка приведе до тривалого світотворення. Як сказав Псал-моспівець:

„Бо в очах Твоїх тисяча літ — немов день учорашній..." (Пс. 90: 4, див. ще 2 Посл. Петра 3: 8). Таку ж схематичну картину найголовніших етапів в історії людства Біблія дає і тоді, коли згадує про ті чи інші історичні події. Бо основне тут — моральний смисл, моральна основа життя суспільства, духовне виховання людини. Головна ж ідея така: за забуття справжньої мети свого існування людина несе відповідальність перед своїм Творцем, перед собою і своїми на­щадками, яким вона передає всезростаючу ношу зла і страждан­ня, що з цього випливають.

При всьому цьому в Біблії використано конкретні образи, які найліпше були доступні дитячому розумінню людей. Так, у спро­щеному образі, наділеному людськими рисами, подано уявлення про Бога-Творця світу. Бо лише до такого Бога можна було пробудити в серцях людей любов і благоговіння, тоді як абстрак­тний образ божества навівав би на них страх і відчуження.
  1   2   3

Схожі:

4. „Небеса — діло рук твоїх iconОсь перший раз на морі,… а це 1 Вересня у школі,… ось це моя бабуся,...
Ось перший раз на морі,… а це 1 Вересня у школі,… ось це моя бабуся, сестричка, брат (йому 15), мама й тато… а це така краса: із...
4. „Небеса — діло рук твоїх iconІгри на розвиток дрібної моторики рук
Це доведено рядом дослідників (М.І. Кольцова, Е.І. Ісеніна, А. В. Антакова-Фоміна та ін.). Роботу з розвитку дрібної моторики рук...
4. „Небеса — діло рук твоїх iconЗалікові комбінації вправ на гімнастичних приладах для чоловіків
З розмахування згинанням рук у висі підйом махом назад – перемах правою – оберт назад правою – перемах лівою з перехватом лівою в...
4. „Небеса — діло рук твоїх iconУрок українського читання. 3 клас. Тема: Василь Сухомлинський «Кінь утік »
Тест «Красиві слова І красиве діло» (учні сигналізують правильну відповідь пальчиками)
4. „Небеса — діло рук твоїх iconВітаю Тебе І твоїх батьків з травневими святами!
Вихідні дні 30,1,2 травня. В школу 3 травня. 26. 04. 2012 р з тобою були проведені такі профілактичні бесіди
4. „Небеса — діло рук твоїх iconІ не на день майбутній – на віки!
Всі учасники цього дійства усвідомлюють, що єдине, що може в такій ситуації справді допомогти – це терпіння та бажання, але як кажуть...
4. „Небеса — діло рук твоїх iconТвоє здоров’я у твоїх руках
...
4. „Небеса — діло рук твоїх iconВербовий шлях, кленовий посох
Братіє моя люб'язна! придивіться-но до цього мандрівника на землі Він крокує веселими ногами урочищами І спокійно виспівує: "На землі...
4. „Небеса — діло рук твоїх iconУроку
Чіткість І узгодженість виконання. Звернути увагу на інтервал, стройову стійку, роботу ніг, положення рук
4. „Небеса — діло рук твоїх iconР озділ І. Вступ. Історична відомість про розвиток кулінарії та етапи...
Кулінарія, кухарське діло, звичаї столу – найважливіша частина побуту. Усе навколишнє коло нас з дитинства – житло, вогнище, посуд,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка