Урок географії у 8 класі Тема: Вклад українських вчених у розвиток географії




Скачати 362.32 Kb.
НазваУрок географії у 8 класі Тема: Вклад українських вчених у розвиток географії
Сторінка3/4
Дата конвертації02.02.2014
Розмір362.32 Kb.
ТипУрок
uchni.com.ua > Географія > Урок
1   2   3   4

^ Геренчук Каленик Іванович.

Геренчук Каленик Іванович (14.11.1904, с. Біла Хмельницької області – 05.11.1984, Львів, поховано у Кам’янці-Подільському) – український фізико-географ, геоморфолог, ландшафтознавець, доктор географічних наук з 1958 р., професор з 1960 р. У 1925 р. закінчив Кам’янець-Подільський інститут народної освіти. Вчителював, викладав у візах: Кам’янець-Подільському учительському інституті (1932-1938рр.), Ростовському університеті (1938-1941 рр.), був завідуючим кафедрами фізичної географії Чернівецького (1945-1954 рр.) та Львівського (1954-1974 рр.) університетів, в 1979-1984 рр. – професор Львівського університету. К.Геренчук – один з засновників структурної геоморфології.

Основні праці присвячені питанням розвитку рельєфу, проблемам ландшафтознавства, фізико-географічного районування території України, природоохоронним проблемам, загальним і регіональним питанням фізичної географії, геоморфології. Автор підручника і кількох навчальних посібників для студентів вузів та вчителів. Співавтор 8 монографій, присвячених природі західних областей України. Очолював Львівський відділ Українського географічного товариства.

Основними працями є «Тектонічні закономірності в орографії і річковій сітці Руської рівнини» (1960 р.), «Основні проблеми фізичної географії» (1960 р.), «Польові географічні дослідження» (1976 р.), «Загальне землезнавство» (1984 р.).


Дмитрієв Микола Ізмаїлович.

Дмитрієв Микола Ізмаїлович ( 09.04.1886 р., с. Ульянівка Сумської області – 08.11.1957 р., Харків) – український фізико-географ, геоморфолог, доктор географічних наук з 1938 р., професор з 1922 р. У 1912 р. закінчив Харківський університет, викладав у ньому 1916-1957 рр. Одночасно 1928-1934 рр. – завідуючий сектором фізичної географії Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, 1930-1941 рр. – завідуючий сектором Науково-дослідного інституту геології при Харківського університету. Автор першого узагальнення геоморфології території України (1936 рр.). Досліджував еволюцію рельєфу території України, на базі геологічної будови й рельєфу вперше здійснив її геоморфологічне районування. Вивчав антропогенні відклади України. Обґрунтував походження, поширення і стратиграфію лісових порід, встановив південну межу моренних відкладів антропогенного зледеніння на території України, картував тераси річкових долин Дніпра та інших річок. Склав фізико-географічну карту України.


^ Косовський Олександр Вікентійович.

Косовський Олександр Вікентійович (1848, Житомир – 13.04.1917, Петербург) – відомий метеоролог і геофізик, доктор географічних наук з 1894, член-кореспондент Петербурзької АН з 1910 р. У 1868 р. закінчив Київський університет. У 1869-1876 рр. працював у Київській військовій гімназії і розробляв матеріали метеорологічних спостережень по Києву. У 1876 р. – на викладацькій роботі в університетах: 1878-1879 рр. – у Київському, 1880-1907 рр. – Новоросійському в Одесі, з 1909 р. – Петербурзькому і одночасно на Вищих жіночих курсах. Організував спеціальну мережу метеорологічних пунктів на південному заході Росії, яка у 1886 р. розпочала регулярні спостереження. Ініціатор створення магнітно-метеорологічної обсерваторії в Одесі (1892 р.). Редактор-видавець праць метеорологічної мережі Південного Заходу Росії «Метеорологічний огляд» (19 випусків, 1887-1909 рр.), «Літописів Магнітно-метеорологічної обсерваторії Новоросійського університету» (11 томів, 1894-1906 рр.). Один із засновників медичної кліматології.

Розвивав ідеї використання експериментальних і математичних методів при вивченні фізики атмосфери та про єдність усіх геофізичних явищ. Автор фундаментальних праць з кліматології Росії та України, погодного режиму, температури і солоності вод Чорного моря.


Ковалевський Єгор Петрович.

Ковалевський Єгор Петрович ( 18.02.1809 р., за іншими даними 1811 р., с. Ярошівка, тепер Дергачівського району Харківської області – 2.10.1868 р.) – відомий мандрівник, письменник, дипломат, член-кореспондент (з 1856 р.) і почесний член ( з 1857 р.) Петербурзької Академії наук. У 1828 р. закінчив Харківський університет. З 1829 р. працював на золотопромислових заводах Алтаю та Уралу. У 1837 р. як досвідчений фахівець вивчав природні багатства Чорногорії. У 1839-1840 рр. мандрував у Середній Азії. Протягом 1847-1848 рр. проводив географічні і геологічні дослідження у Північно-Східній Африці, зокрема в Єгипті для організації там золотих промислів. Один з перших вказав правильне географічне положення витоків Білого Нілу. На основі матеріалів, зібраних під час мандрівок 1848-1850 рр. і 1851 р. склав опис Монголії і Китаю. Брав участь в укладанні Кульджинського трактату (1851 р.), який сприяв розширенню торгівлі Росії з Китаєм. З 1856 р. – директор Азіатського департаменту. У 1857-1865 рр. помічник голови Російського географічного товариства.


Косоногов Йосип Йосипович.

Косоногов Йосип Йосипович (31.03.1866, Каменськ-Шахтинський Ростовської області РРФСР - 22.03.1922) – український фізик і метеоролог, професор з 1903 р., академік АН України з 1922 р. Після закінчення 1889 р. Київського університету працював у цьому вузі (1903-1922 рр.) – завідуючим кафедрою фізичної географії. Керував метеорологічною обсерваторією (1895-1916 рр.) і Придніпровською метеорологічною мережею (1895-1902 рр.). Наукові дослідження стосуються фізики атмосфери, зокрема метеорології та агрометеорології. Вивчав електричні та оптичні явища, річний і сезонний хід сонячного сяйва, інтенсивність нічного випромінювання; досліджував залежність розвитку окремих сільськогосподарських культур від температури і вологості повітря, опадів, хмарності та інших метеорологічних елементів. Ініціатор видання сільськогосподарського бюлетеня Київської метеорологічної обсерваторії.


Краснов Андрій Миколайович.

Краснов Андрій Миколайович (08.11.1862, Петербург – 01.01.1915, Тбілісі) – ботанік, географ і мандрівник, доктор географічних наук з 1894 р. У 1885 р. Закінчив Петербурзький університет. У 1889-1911 рр. – професор Харківського університету, де створив і очолив кафедру географії, якою завідував 23 роки. Проводив геоботанічні дослідження у північно-східній частині України, на Поволжі, Алтаї, Тянь-Шані, Сахаліні, Кавказі. Здійснив подорожі до країн Західної Європи (1887 р.), Північної Америки (1890 р.), Південно-Східної Азії (1892 р., 1895р.). Засновник і директор Батумського ботанічного саду (1912-1914 рр.), в основу створення якого були покладені географічні принципи. Розвивав ідеї В.Докучаєва про природні зони, розробляв питання походження ґрунтів, лісу, степової рослинності, еволюції рослинного покриву помірних і арктичних широт. На основі вивчення та порівняння трав’янистих степів північної півкулі розвинув геоморфологічну гіпотезу безлісся степів. Вивчав тропічну і субтропічну флору з метою введення цінних рослин у культуру, зокрема чаю. Ім’ям А.Краснова названо вершину згаслого вулкана на Сахаліні. Його робота «Трав’яні степи північної півкулі» (1894 р.), в якій подано комплексну фізико-географічну характеристику степових ландшафтів Євразії і Північної Америки, була вперше прилюдно захищена як докторська дисертація.

Є автором Лекційних курсів «Основи землезнавства» (1895 р.), «Лекції з фізичної географії» (1910 р.). Основне завдання географічної науки А.Краснов вбачав у виявленні географічних комплексів, вивчені їх особистостей і причин поширення.


Крокос Володимир Іванович.

Крокос Володимир Іванович (26.04.1889, Одеса – 29.11.1936, там же) – український геолог і палеонтолог, доктор геологічних наук з 1926 рр., професор з 1927 р. У 1912 р. закінчив Новоросійський університет в Одесі, у якому працював до 1922 р., 1922-1926 рр. – у Одеському сільськогосподарському інституті. Протягом 1926-1936 рр. завідував палеонтологічним відділом Геологічного інституту АН УРСР; одночасно з 1927 р. – професор кафедри геології і палеонтології Київського університету народної освіти, з 1933 р. – завідуючий цією ж кафедрою і декан геолого-географічного факультету Київського університету. Основні наукові дослідження стосуються питань теоретичної геології, регіональної геології, палеонтології, палеонтології ссавців, геології антропогенних відкладів. Удосконалив методику вивчення лесів і розробив схему їх стратиграфічного розчленування та районування. Провадив гідрогеологічні дослідження й вивчив ґрунти на півдні України.


Кудрицький Михайло Петрович.

Кудрицький Михайло Петрович (23.02.1856, с.Огіївка Ружинського району Житомирської області – 28.02.1933, Житомир) – український метеоролог, один з організаторів метеорологічної мережі в Україні. В 1882 р. закінчив Київський університет. Під керівництвом О Косовського брав участь у розробці програми розвитку метеорології в Україні. В 1882-1901 роках викладав у Корости шевській учительській семінарії, де організував підготовку спостерігачів-метеорологів; створив місцеву агрометеорологічну мережу на Поліссі. В 1901-1919 рр. – викладав у гімназіях, 1919-1926 рр. – в Інституті народної освіти (Житомир), керував філіалом сільськогосподарського наукового комітету Наркомзему УРСР. Працював над питаннями клімату і мікроклімату лісу, розподілу атмосферних опадів, гроз та граду, а також впливу їх на господарську діяльність в умовах Полісся. Один з засновників Товариства дослідників Волині.


^ Леваковський Іван Федорович.

Леваковський Іван Федорович ( 1828, Петербург – 27.03.1893, Харків) – український геолог, геоморфолог, доктор природничих наук з 1863 р., професор з 1863 р. У 1852 р. закінчив Харківський університет, де працював з 1860 р. (1863-1889 рр. завідуючий кафедрою геології та палеонтології). Основні праці з питань геоморфології, геології та гідрогеології України. Проводив дослідження Криму, південно-західної частини лівобережжя Дніпра. Встановив асиметричну будову Кримських гір. Вивчив ерозійні форми рельєфу; обґрунтував етапність розвитку річкових долин, що зумовлена тектонікою. Ряд праць присвячено вивченню ґрунтів і питанням фізичної географії. Обґрунтував велике господарське значення рік; пов’язував обміління рік з вирубкою лісів. Один з організаторів і голова (1870-1893 рр.) Харківського товариства дослідників природи.


Лисянський Юрій Федорович.

Лисянський Юрій Федорович (13.08.1773, м.Ніжин Чернігівської області – 06.03.1837, Петербург) – мореплавець, капітан першого рангу. У 1786 р. закінчив Московський кадетський корпус у Кронштадті. Брав участь у війні з Швецією (1788-1790 рр.), служив на балтійському флоті (1790-1793 рр.). У 1793-1799. вивчив морську справу в Англії. У 1803-1806 рр. здійснив разом з російським мореплавцем І. Крузенштерном першу російську кругосвітню подорож на кораблях «Нева» (був його командиром) і «Надежда». У 1804 р. «Нева» досягла Аляски, де Ю. Лисянський пробув більше року і заснував Новоархангельський порт. У 1806 р. «Нева» повернулась у Кронштадт. Під час експедиції було встановлено новий шлях до Камчатки та Аляски; досліджено маловідомі райони Тихого океану; проведено спостереження за течіями, температурою, солоністю і густиною води; зібрано етнографічний матеріал. Разом з І.Крузенштерном Ю.Лисянський склав навігаційні карти пройденого шляху, вніс уточнення до карт морських течій, відкрив між пасатну протитечію в Атлантичному і Тихому океанах. Ім’ям Ю.Лиснянського названо один з відкритих ним Гавайських островів, півостровів на березі Охотського моря, гору на о. Сахалін. У Ніжині йому встановлено пам’ятник.


^ Миклухо-Маклай Микола Миколайович.

Микола Миколайович Миклухо-Маклай (народився 5(17).07.1846 р. с. Рождественському Новгородської області, а помер 2(14).04.1888 р. в Петербурзі). Привертає увагу його наукова діяльність, пристрасть до подорожей, широта інтересів. Навчався в Петербурзькому університеті, продовжував освіту на природничих факультетах у відомих західноєвропейських університетах: Гейдельберзькому, Лейпцизькому, Йєнському. Світову славу М.Миклуха-Маклай принесли його подорожі, підчас яких проводилися географічні, етнографічні, зоологічні, антропологічні дослідження. Мандрівник побував на Канарських островах, у Марокко (1866-1867 рр.), на узбережжі Червоного моря (1869 р.). Обстежував острови Малайського архіпелагу, півострів Малакку, Океанію, райони Австралії, описував рельєф, виконував метеорологічні і гідрологічні спостереження, вивчав побут і культуру народів, що населяли ці території. Головним він вважав вивчення етнографічних і антропологічних рис корінних жителів Південно-Східної Азії, островів Тихого океану, Австралії. Особливо плідним у неодноразових гребуваннях його серед папуасів є дослідження північно-східного узбережжя о. Нова Гвінея. Подорожі у внутрішні райони півострова Малакка, перебування на Філіппінах, в Індонезії, островах Мікронезії і Меланезії, в Австралії.

Під час свого перебування на далеких островах М.Миклуха-Маклай зібрав надзвичайний цінний матеріал, який дозволив йому дійти висновків про видову єдність людських рас, визнати, що народи Південно-Східної Азії, Океанії за розумовими здібностями не відрізняються від європейців. Ним уперше зроблений антропологічний опис меланезійців. Його пропозиції щодо створення на Новій Гвінеї незалежної держави залишилися нездійсненними.

Ім’я видатного дослідника, мандрівника, гуманіста залишилося на географічній карті: частина північно-східного узбережжя Нової Гвінеї, що тягнеться на 300 км на схід від затоки Астролябія, названа берегом Миклухо-Маклая, його ім’ям називають річку на Новій Гвінеї. Зібрані дослідником колекції і рукописи зберігаються в наукових музеях, Австралії, Великобританії, Інституті етнографії імені М.Миклухо-Маклая.


Огієвський Анатолій Володимирович.

Огієвський Анатолій Володимирович (31.08.1894, м.Стародуб, тепер Брянська область – 03.04.1952, Київ) – український гідролог, доктор технічних наук з 1936 р., професор з 1937 р.; один з основоположників гідрологічної школи в Україні. В 1922 р. закінчив Київський політехнічний інститут. З 1926 р. працював в Науково-дослідному інституті водного господарства. У 1933-1952 рр. – завідуючий відділом гідрології, 1937-1939 рр. – директор цього інституту. В 1928-1932 рр. керував Службою гідрологічних оповіщень Дніпробуду. Ініціатор створення і директор (1944-1946 рр.) Київської науково-дослідної гідрологічної обсерваторії. Одночасно з 1931 р., викладав у Київському гідромеліоративному інституті; в 1934-1952 рр. завідуючий кафедрою гідрології, гідрометрії та гідрогеології цього інституту. Досліджував режим річкового стоку, прогнозував водний режим річок України, виконував гідрометричні роботи. Розробив макрогенетичну теорію формування стоку, запропонував методику визначення максимальних витрат талих вод за наявністю та відсутністю спостережень за стоком. Вперше для всієї території України розробив формули розрахунку зливального стоку. Вивчив питання регулювання сезонного і багаторічного стоку, впливу системи водосховищ на паводковий стік. Організатор Богуславської експериментальної гідрологічної бази (1946 р.). Автор підручників та навчальних посібників для вузів з Гідрології і гідрометрії.


Опоков Євген Володимирович.

Опоков Євген Володимирович (01.02.1869, с.Руда, тепер у складі с. Шамраївки Київської області – 01.09.1938) – український гідролог, гідрогеолог, болотознавець, один з засновників вітчизняної гідрології, академік АН УРСР з 1929 р., дійсний член ВАСГНІЛ з 1935 р. Навчався у Київському університеті (1886-1887 рр.), закінчив Петербурзький технологічний інститут (1892 р.). У 1892-1917 рр. працював у Міністерстві земельних справ. У 1894-1898 рр. проводив гідрологічні дослідження у складі Західної експедиції по осушенню боліт Полісся. З 1915 р. викладав у Київському політехнічному інституті, де організував першу в Україні кафедру гідрології, на базі якої у 1926 р. створено Науково-дослідний інститут водного господарства (1926-1937 рр. – директор цього інституту). Одночасно, 1922-1925 рр. очолив гідрометеорологічну підсекцію Української метеорологічної служби. У 1929-1934 рр. – завідуючий самостійної кафедри гідрології в складі АН УРСР, яка в 1934 р. була об’єднана з Науково-дослідним інститутом водного господарства. Основні праці присвячені проблемам меліорації Полісся, дослідженню водних ресурсів України.

Вивчав водний режим річок (головним чином басейну Дніпра); дослідив залежність висоти рівня води в річках від атмосферних опадів з метою прогнозу рівнів. Уточнив рівняння водного балансу (рівняння Пенка-Опокова), на підставі цього розробив науковий метод прогнозу висоти весняної повені та рівнів Дніпра і його притокою. Керував гідрологічними дослідженнями під час будівництва Дніпрогесу. Вивчав режим підземних вод, умови артезіанського водозабезпечення міст.

1   2   3   4

Схожі:

Урок географії у 8 класі Тема: Вклад українських вчених у розвиток географії iconТема: Сучасний кабінет географії
Мета: Удосконалення процесу викладання географії шляхом використання матеріально-технічної бази кабінету географії для реалізації...
Урок географії у 8 класі Тема: Вклад українських вчених у розвиток географії iconНа уроках географії
П 14 Застосування структурно – логічних схем на уроках географії. Посібник з географії.– Кривий Ріг, 2012. 23с
Урок географії у 8 класі Тема: Вклад українських вчених у розвиток географії iconСучасні проблеми розвитку географії: погляд молодих вчених
Нану. На семінарі було розглянуто І ухвалено проект статуту відновленої Ради молодих вчених та спеціалістів Інституту
Урок географії у 8 класі Тема: Вклад українських вчених у розвиток географії iconУрок географії у 7 класі. Тема уроку
Тема уроку: Антарктида й Антарктика. Своєрідність географічного положення материка, його розміри. Відкриття Антарктиди та сучасні...
Урок географії у 8 класі Тема: Вклад українських вчених у розвиток географії iconУрок географії в 6 класі. Тема уроку: Літосфера. Внутрішня будова Землі
Обладнання: підручник, атласи, схема «Внутрішня будова Землі», карта півкуль, мультимедійна дошка
Урок географії у 8 класі Тема: Вклад українських вчених у розвиток географії iconУрок географії у 6 класі Підготувала вчитель І категорії Розівської...
Мета: формування знань про повітряні маси, закономірності їх переміщення; розвиток первинних практичних навичок розрізняти постійні...
Урок географії у 8 класі Тема: Вклад українських вчених у розвиток географії iconМетодичні рекомендації щодо вивчення географії в 2011-2012 н р. Вивчення географії в 6-9 класах
Вивчення географії в 6-9 класах здыйснюэться за програмою “Географія. Економіка, 6-11 класи”. – Київ “Перун”. 2005- та підручниками,...
Урок географії у 8 класі Тема: Вклад українських вчених у розвиток географії iconНа уроках географії при вивченні розділу
У посібнику представлено опис сучасних технологій, цікавих форм та прийомів роботи, які були апробовані на уроках географії. Також...
Урок географії у 8 класі Тема: Вклад українських вчених у розвиток географії iconДержавна підсумкова атестація з географії проводиться за результатами...
Державна підсумкова атестація з географії проводиться письмово за посібником "Збірник завдань для державної підсумкової атестації...
Урок географії у 8 класі Тема: Вклад українських вчених у розвиток географії iconДоводжу до Вашого відома зразок оформлення сторінки журналу з географії
Практичний компонент шкільного курсу географії відпрацьовувати згідно методичних рекомендацій проведення практичних робіт та навчальних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка