План вступ. Розділ Загальна характеристика інвестицій. Визначення сутності поняття «інвестицій». Класифікація інвестицій




Скачати 398.87 Kb.
НазваПлан вступ. Розділ Загальна характеристика інвестицій. Визначення сутності поняття «інвестицій». Класифікація інвестицій
Сторінка1/2
Дата конвертації19.03.2013
Розмір398.87 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Географія > Документы
  1   2

ПЛАН

Вступ.

Розділ 1. Загальна характеристика інвестицій.

1.1.Визначення сутності поняття «інвестицій». Класифікація інвестицій.

1.2. Рух інвестицій.

1.3. Структура інвестицій, абсолютні і відносні показники до ВВП.

Розділ 2. Інвестиційний цикл.

2.1. Регулювання інвестиційної діяльності державними органами..

2.2. Стадії інвестиційного циклу.

Розділ 3.. Інвестиційна діяльність та її основні завдання.

3.1. Стан інвестиційної діяльності в Україні.

3.2. Ефективність інвестицій.

3.3. Залучення внутрішніх джерел до інвестування в українську економіку.

3.4. Шляхи покращення інвестиційної активності.

Висновки.

Список використаних джерел.

Додатки.


ВСТУП.

Інвестиційна діяльність в той чи іншій мірі властива будь-якому підприємству. Прийняття інвестиційного рішення неможливе без врахування наступних факторів: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту, альтернатива доступних проектів, обмеження фінансових ресурсів, доступних для інвестування, ризик, пов’язаний з прийняттям того чи іншого рішення і т.д.

Причини, що зумовлені необхідністю в інвестиціях, можуть бути різними, але в цілому їх можна розділити на три види: поновлення наявної матеріально-технічної бази, збагачення обсягів виробничої діяльності, освоєння нових видів діяльності. Ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту в рамках того чи іншого напрямку різна. Так, якщо мова іде про заміну наявних виробничих потужностей, рішення може бути прийнято достатньо безболісно, тому що керівництво підприємства ясно представляє собі, в якому обсязі та з якими характеристиками необхідні нові основні ресурси. Задача ускладнюється, якщо мова іде про інвестиції, пов’язані з розширенням основної діяльності, оскільки в цьому випадку необхідно врахувати цілий ряд нових факторів: можливість зміни положення фірми на ринку товарів, доступність в додаткових матеріальних обсягах, трудових та фінансових ресурсах, можливість освоєння нових ринків та інші.

Важливим є питання про розмір інвестицій. Так, рівень відповідальності, пов’язаної з прийняттям проектів вартістю 1 млн.грн. та 100 млн.грн., різний. Тому повинна бути різна глибина економічного аналізу проекту, який слід виконати перед прийняттям заключного рішення. Крім того, в багатьох фірмах практика диференціації права прийняття рішення щодо інвестиційного проекту стає звичним явищем. Це обмежує максимальну величину інвестицій, в рамках якої, той чи інший керівник може приймати рішення самостійно.

Нерідко рішення повинні прийматися в умовах, коли в наявності є ряд альтернативних або взаємонезалежних проектів. В цьому випадку необхідно зробити вибір одного чи декількох проектів, за їх критеріями. Ми бачимо, що таких критеріїв може бути декілька, а ймовірність того, що один проект буде найкращим за всі інші по всім критеріям, як правило, значно менше одиниці.

В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування багато, але будь-яке підприємство має обмежені вільні фінансові ресурси, доступні для інвестування. Тому постає задача оптимізації інвестиційного портфеля.

Дуже важливим є фактор ризику. Інвестиційна діяльність завжди відбувається в умовах невизначеності, ступінь якої може сильно коливатись. Так, в момент придбання нових основних ресурсів не завжди можна точно передбачити економічний ефект від цієї операції. Тому нерідко рішення приймаються на інтуїтивній основі.

Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, базується на використанні різних формалізованих та неформалізованих методах. Ступінь їх сполучення визначається різними обставинами, в тому числі і тим, наскільки менеджер знайом з наявним апаратом, використаним в тому чи іншому конкретному випадку. В українській та за кордонній практиці знайомий ряд формалізованих методів, розрахунки за допомогою яких можуть бути основою для прийняття рішень в області інвестиційної політики. Універсального методу на всі випадки життя немає. Ймовірно, управління у більшій мірі є мистецтвом, ніж наукою. Але маючи деякі оцінки, отримані формалізованими методами, нехай навіть умовні, легше прийняти заключне рішення.

У цілому інвестиційна діяльність спрямована на збільшення вартості капіталу. Але певні її аспекти мають протилежний вплив. Моральний знос деяких об'єктів капіталу є результатом про інноваційної складової інвестиційної діяльності. Проявляється чинник конкуренції; внесення інвестицій у певне підприємство може знизити вартість капіталу його конкурента. Також має місце випадки придбання контрольних пакетів акцій конкурента для того, щоб обмежити їх діяльність. Це спричиняє зниження вартості капіталу контрольованого підприємства.

Розвиток економіки держави залежить від ефективності реалізації інвестицій. Особливо це стосується капітальних вкладень в основні фон­ди і виробничі потужності.

Дослідження інвестиційного процесу, виявлення резервів його скоро­чення та розробка науково обгрунтованих рекомендацій щодо їх практич­ного використання базуються на комплексному вивченні цього процесу як єдиної економічної системи з властивою їй сукупністю ознак скла­дових елементів. Ця важлива методологічна передумова дає можливість активізувати структуру інвестиційного процесу і створити економічний механізм його реалізації.

Надзвичайно актуальною проблемою сучасного етапу розвитку еконо­міки є інтенсифікація капітального будівництва та скорочення па цій ос­нові загального часу створення й модернізації основних фондів народ­ного господарства. У дослідженнях різних аспектів зазначеної проблеми зустрічається термін "інвестиційний процес". Застосування цього термі­ну в контексті формування механізму реалізації капітальних вкладень і ефективності створення основних фондів дає змогу підкреслити комп­лексний, системний підхід до нарощування й оновлення виробничого потенціалу народного господарства. В інвестиційному процесі об'єд­нується діяльність багатьох учасників розширеного відтворення, які пра­цюють над створенням основних фондів для випуску продукції та задо­волення суспільних потреб.

РОЗДІЛ 1.

^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНВЕСТИЦІЙ.

1.1.Визначення сутності поняття “інвестицій”. Класифікація інвестицій.

В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки – виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

Саме поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами.

Інвестиції – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно – матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо).

Інвестиції – це те, що “відкладають” на завтрашній день, для того щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій – це споживчі блага, які не застосовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина – це ресурси, які направляються на розширення виробництва (вклади в споруди, машини то будівлі).

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництвоКласифікація інвестицій.

Інвестицій відіграють важливу роль у розвитку і функціонуванні підприємства. Розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції (ВІ) – це сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно – матеріальних цінностей.

Чисті інвестиції (ЧІ) – це сума нових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань (А) за деякий період часу.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає економічне становище підприємства. Наприклад, якщо сума ЧІ<0, тобто ВІ0, тобто ВІ>А, то випуск продукції на фірмі зростає, оскільки виробничий потенціал підприємства розширюється.

За об’єктами вкладання засобів інвестиції поділяються на реальні та фінансові.

Реальні інвестиції – це вкладання грошових коштів у реальні активи (матеріальні і нематеріальні). Вкладання засобів у нематеріальні реальні активи, пов’язані з НТП, називають інноваційними інвестиціями..

Фінансові інвестиції – це вкладання грошових коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо.

За характером участі в інвестуванні бувають прямі та не прямі інвестиції.

Прямі інвестиції – це безпосередня участь інвестора у виборі об’єкта інвестування і вкладанні коштів.

Непрямі інвестиції – це опосередкована участь у виборі об’єкта інвестування і вкладання коштів іншими способами (фінансовими посередниками). Інвестор купує цінні папери фінансових посередників, наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній.

Крім того, є також коротко термінові і довготермінові інвестиції.

Короткотермінові інвестиції – це вкладення капіталу на період не більше одного року.

Довготермінові інвестиції – це вкладання капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують так:

а) до двох років;

б) від двох до трьох років;

в) від трьох до п’яти років;

г) понад п’ять років.

За формою власності інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні.

Приватні інвестиції – це вкладання коштів які роблять громадяни та приватні підприємства.

Державні інвестиції – це вкладання капіталу яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і позичених коштів.

Іноземні інвестиції – це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.

Спільні інвестиції – це вкладання юридичних осіб та громадян країни та іноземних держав.

Розрізняють також поняття “пряме інвестиційне підприємство” та “іноземна пряма інвестиція”.

Пряме інвестиційне підприємство – це акціонерне чи неакціонерне підприємство, у якому іноземний інвестор є власником не менше 10% звичайних акцій або їхнього еквівалента в неакціонерному підприємстві, або ж має право голосу в акціонерному підприємстві.

Іноземна пряма інвестиція – вкладення капіталу, яке передбачає контроль інвестора над закордонними підприємствами чи компаніями.

Економісти розділяють також інвестиції з огляду на спрямованість дій, виділяючи чотири їхні види: нетто-інвестицій, екстенсивні інвестиції, реінвестиції, брутто-інвестиції.

Нетто-інвестиції – це інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції).

Екстенсивні інвестиції – це інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу.

Реінвестиції – повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу.

Брутто-інвестиції – це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.


1.2.Рух інвестицій.

Обсяг інвестицій (зовнішніх) очевидно збільшується, та проте як твердять аналітики все ж це не той рівень залучення інвестицій який можна б було отримувати за даних економічних потенціалів(див. дод. А).

Також впадає в очі й недосконалість залучення інвестицій. Наприклад. За 2002р. основна форма залучення інвестицій була за рахунок внесків рухомого й нерухомого майна (причому часто далеко не найкращої якості) - 378 млн. дол. (49,8%), та грошових внесків - 298,8 млн. дол. (39,4%), внесків у формі цінних паперів - 34 млн. дол. (4,5%). Окрім того, спостерігаються випадки масового ввезення несертифікованих інвестиційних товарів, сировини, обладнання і технологій. Водночас нерезидентами за цей час було вилучено капіталу на суму 79,5 млн. дол.

За даними Держкомстату станом на 1 січня 2003р. загальний обсяг інвестицій становив лише 2053,8 млн. дол. Для порівняння на 1 липня минулого року, за оцінкою, накопичений іноземний капітал в економіці Росії (без урахування органів грошово- кредитного регулювання і банківського сектора) становив близько 18 млрд. дол. (у тому числі за 1991 - 1993рр. надійшло 3 млрд. дол., за 2000р. - 1 млрд. дол., у 2001 - 3 млрд. дол.). За оцінкою, обсяг іноземних інвестицій у І півріччі 2002р. становив 5 млрд. дол., із яких частка прямих інвестицій становила 30%. Сумарні довгострокові інвестиційні зобов’язання зарубіжних фірм за укладеними контрактами в Казахстані оцінюється більш ніж у 60 млрд. дол. Прямі іноземні інвестиції в економіку України вже перевищили 6 млрд. дол.

Із загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну найбільші обсяги вкладено нерезидентами із США - 381,2 млн. дол. (18,6% до загального обсягу), Нідерландів - 214,0 млн. дол. (10,4%), Німеччини - 184,7 млн. дол. (9,0%), РФ - 150,4 млн. дол. (7,3%), Великобританії - 149,9 млн. дол. (7,3%), Кіпру - 125,6 млн. дол. (6,1%), Ліхтенштейну - 123,4 млн.дол. (6,0%).

Звичайно, такі масштаби іноземних капітальних вкладень - крапля в морі від реальних потреб в них вітчизняної економіки. А ці потреби оцінюються експертами в 40 - 50 млрд. дол. Залучення додаткових інвестицій насамперед потребують: вітчизняна металургія - 7 млрд. дол., машинобудування - 5,1 млрд. дол., транспорт - 3,7 млрд. дол., хімія та нафтохімія - 3,3 млрд. дол. (за даними ще 1996 р.).

За останніми даними тільки Міністерство промислової політики України потребує значних коштів для реалізації 53 інвестиційних проектів, у тому числі 16 - у галузі металургії, 11 - у галузі деревообробки, 10 - у хімічній промисловості.

Так, лише для підвищення ефективності видобутку залізної руди на Полтавському гірничозбагачувальному комбінаті необхідно 105 млн. дол.; на розробку Стремігородського родовища апатитів та ільменітів - 150 млн. дол.; на оновлення металургійного комбінату “Запоріжсталь” - 120 млн. дол.; для нового цеху 150 млн. дол.; і таких прикладів можна навести ще багато, де гостро відчувається недостатність інвестицій та капіталовкладень.


1.3. Структура інвестицій, абсолютні і відносні показники до ВВП.

Галузевий розподіл зовнішніх інвестицій в Українську економіку наведено в додатку Б.

Як видно найбільше іноземних інвестицій вкладено в харчову промисловість (20,6% від загального обсягу), внутрішню торгівлю (16,4%), фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення (8,5%), машинобудування та металообробку (8,2%), хімічну промисловість (6,9%), будівництво (4,4%). На ці шість напрямків в цілому спрямовано 2/3 усіх іноземних інвестицій.

Та все ж навіть за таких обсягів інвестиції справляють позитивний вплив на ВВП України (Чи навпаки. Правильно оцінити зв’язок показників зростання ВВП та рівня іноземних інвестицій в українських умовах дуже важко, оскільки в принципі їхній розмір не є досить великим щоб мати якийсь суттевий вплив на зростання ВВП. Тому, на мою думку цей зв’язок може мати напрямок як в один так і в інший бік. Можливо, обсяг іноземних інвестицій за весь цей період змінювався в залежності від того як змінювався стан української економіки. Що в принципі виглядає більш реалістичніше, оскільки допокищо активність іноземних інвесторів підвищувалася тільки тоді коли в Україні більш-менш стабілізовувалася економіка). Розглянемо діаграми д1а і б

Як же виглядають інвестиційні складові в українській економіці можемо побачити із додатку В.

Якщо показники валових інвестицій співвідносно до ВВП, то динаміка виглядає таким чином: авловий внутрішній продукт за 1998р. склав 12038 млн. грв., валові інвестиції 4253 млн. грв.; за 1999р. показники відповідно 54516 млн. грв., 14547 млн. грв.; за 2001р.: 81519 млн. грв. і 18481 млн. грв.; за 2002р.: 92484 млн. грв. і 18604 млн. грв.; за 2003р.: 100200 млн. грв. і 18540 млн.грв. Підрахунок показує, що частка валових інвестицій у ВВП по роках складає: 1999р. - 35,3%, 2000р. - 26,7%, 2001р. - 22,8%, 2002р. - 20,1%, 2003р. - 18,5%. Як бачимо - відносні показники говорять, що все ж таки частка валових інвестицій у ВВП щорічно падає. Основною причиною зменшення валового нагромадження капіталу, а отже й валових інвестицій вважають теперішнє скорочення інвестиційних потреб великих підприємств через недовикористання вже існуючих виробничих потужностей. Тому вважається, що зростання ВВП можливе навіть у випадку зменшення частки валового нагромадження основного капіталу. Проте зрозуміло, що без подальшого зростання інвестицій приватного сектора економічного зростання в Україні важко очікувати.

^ РОЗДІЛ 2. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ЦИКЛ.

2.1. Регулювання інвестиційної діяльності державними органами.

Чинні закони повинні визначати загальні, правові, економічні та со­ціальні умови інвестиційної діяльності для забезпечення рівного захис­ту прав, інтересів і майна її суб'єктів (незалежно від форм власності) та ефективного функціонування народного господарства в умовах ринкової економіки.

Основи законодавства поширюються на велике коло інвестицій, охоп­люючи всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої утво­рюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Велике практичне значення мають права інвесторів, умови державно­го регулювання інвестиційної діяльності, гарантії прав і захист інвести­цій. Відтепер інвестор самостійно визначає обсяги, напрями й ефектив­ність здійснюваних інвестицій і на свій розсуд залучає на договірній основі громадян і юридичних осіб, які потрібні йому для реалізації інвес­тицій. З цією метою організовують конкурси й торги.

Інвестор повинен подати до фінансових органів декларацію про обся­ги та джерела здійснюваних ним інвестицій, одержати необхідний дозвіл і погодження відповідних органів влади та спеціальних служб, висновки експертизи інвестиційних проектів щодо дотримання в них санітарно-гігієнічних та екологічних вимог.

Ринкові відносини в інвестиційній діяльності насамперед стосуються її джерел. Інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок влас­них фінансових ресурсів інвестора (прибутку, амортизаційних відраху­вань, грошових заощаджень, заощаджень громадян і юридичних осіб), позичених фінансових коштів інвесторів (облігаційних позик, банківсь­ких та бюджетних кредитів), залучених фінансових коштів інвестора (коштів, отриманих від продажу акцій, пайових та інших внесків грома­дян і юридичних осіб), а також бюджетних інвестиційних асигнувань.

З метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної по­літики країни здійснюється державне регулювання інвестиційної діяль­ності. Воно визначається планами й програмами розвитку народного гос­подарства, бюджетами та передбаченими в них обсягами державного фінансування. При цьому створюються пільгові умови інвесторам, які здійснюють інвестиції у найважливіші (для задоволення суспільних потреб) напрямки, і насамперед у соціальну сферу, технічне вдоскона­лення виробництва, впровадження відкриттів і винаходів.

Державне регулювання інвестиційної діяльності охоплює регулюван­ня умов останньої, а також пряме управління державними інвестиціями за допомогою системи податків з диференціацією об'єктів і суб'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг. Для регулювання інвестицій­ного попиту може вводитися диференційований податок на інвестиції; здійснюватись спеціальна амортизаційна політика, у тому числі з приско­реною амортизацією основних фондів. При цьому пільги щодо аморти­зації можуть встановлюватися диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів, видів устаткування шля­хом надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв; здійснення кредитної політики; впровадження державних норм і стан­дартів, антимонопольних заходів; приватизації державної власності, включаючи незавершене будівництво; здійснення політики ціноутворен­ня; створення певних умов користування землею та іншими природними ресурсами; експортування інвестиційних проектів.

Державними інвестиціями безпосередньо управляють державні орга­ни. Таке управління охоплює планування, визначення умов і здійснення конкретних заходів щодо інвестування коштів бюджету і позабюджетних фондів, а також інших коштів, залучених на добровільних засадах.

Законодавчо закріплено, що вартість продукції (робіт, послуг) у про­цесі інвестиційної діяльності визначається за договірними цінами, у тому числі за результатами проведених конкурсів (торгів).

Велике значення, особливо в умовах різноманітності форм власності, мають гарантії прав і захист інвестицій. В основі законодавства про ін­вестиційну діяльність держава повинна гарантувати стабільність прав суб'єктів цієї діяльності. У разі прийняття державними органами актів щодо прав інвесторів і учасників інвестиційної діяльності завдані їм збитки (у тому числі неодержані доходи) відшкодовуватимуться цими органами за рішенням суду чи арбітражу.

Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатись у ро­боту суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності. Інвестиції не можуть бути націоналізовані, реквізовані; до них також не можуть бути застосовані заходи, рівні за наслідками.

Проте зазначимо, що майже в кожному пункті проголошених гарантій прав і захисту інвестицій застережується, що вони (ці гарантії) можуть бути порушені державою в межах її компетенції або шляхом прийняття обмежувальних законодавчих актів. Надійність, упевненість і стійкі га­рантії — важливі умови ефективного інвестування, основа стабільності розвитку не тільки економіки, а й суспільства в цілому.

2.2. Стадії інвестиційного циклу.

Для чіткого встановлення мети та вибору довгострокових орієнтирів велике значення має питання про стадії інвестиційного циклу. Єдності поглядів з цього питання не досягнуто. Наприклад, під інвестиційним циклом процесів будівництва розуміється процес створення основних фондів і виробничих потужностей – від розробки їх техніко-економічних параметрів до повного досягнення проектних показників. У такому розумінні інвестиційний цикл складається з трьох послідовних стадій: науково-проектної підготовки, будівництва і освоєння проектних потужностей. Кожна з них передбачає кілька етапів.

Так, після прийняття рішення про необхідність спорудження підприємства чи якогось іншого об’єкта як виробничого, так і невиробничого призначення, починається стадія підготовки інвестиційного циклу, вихідним пунктом якої є можливі капітальні вкладення. Підготовка будівництва ведеться в таких основних напрямках, як дослідження та розробка технічних та технологічних параметрів і рішень, виконання проектно-пошукових робіт і розробка проекту як майбутньої моделі об’єкта, підготовка робочих кадрів, матеріально-технічна підготовка запланованого будівництва. На стадії наукових досліджень і проектно пошукових робіт є найбільші резерви для підвищення ефективності не тільки інвестиційної діяльності, а й усього процесу розширеного відтворення.

Інвестиційний процес і цикл проходять через одні й ті самі стадії та етапи. Проте на відміну від інвестиційного процесу як безперервного процесу реалізації капітальних вкладень, що відображає суть розширеного відтворення основних фондів, інвестиційний цикл – це індивідуальний обіг капітальних вкладень. відтворення основних фондів, інвестиційний цикл — це індивідуальний обіг капітальних вкладень. Він є органічною клітинкою процесу розширеного відтворення основних фондів, і ця обставина найповніше характеризує економічну, організаційну й технологічну єдність інвестиційного циклу в будівництві. Динаміку інвестиційних процесів слід розглядати в різних аспектах — часовому, просторовому, матеріальному та вартісному. Кожний з цих аспектів розкриває певні особливості інвестиційного процесу, але спільними для всіх є послідовний рух вартості й кругообіг капіталу, створення нової споживної вартості внаслідок об'єднання та перетворення продуктів кожної стадії інвестиційного процесу. Так, результати науково-дослідних і експериментально-конструкторських робіт поєднуються з архітектурними, технологічними, конструкторськими та іншими проектними рішеннями і втілюються у проектно-кошторисній документації.

У свою чергу на стадії будівництва проект за участю будівельної техніки, конструкцій, матеріалів і виробів перетворюється на готовий об'єкт, який, пройшовши стадію освоєння, випускає потрібну народному господарству й населенню продукцію або задовольняє суспільні чи особисті

потреби. При цьому результат лише однієї стадії сам по собі або неможливий без використання результатів інших стадій (проект без наукових розробок, зведення об'єкта без проекту, освоєння без спорудження)., або не має споживної вартості. Цей аргумент також підтверджує єдність усіх стадій інвестиційного процесу.

Складною, але нагальною проблемою для народногосподарської практики є забезпечення єдності матеріальної й вартісної сторін інвестиційного процесу. Від розв'язання цієї проблеми значною мірою залежить загальний стан економіки, оскільки вона безпосередньо пов'язана з інфляцією.

Завдяки комплексному характеру інвестиційний процес впливає не тільки на розвиток галузей народного господарства та промисловості, а й на регіональну економіку. Своєчасна та збалансована його реалізація в територіально-галузевому плані має стабілізуючий і стимулюючий вплив на розвиток і розміщення продуктивних сил країни. І навпаки, надто розтягнута в часі, розпорошена територіально і через це безсистемна реалізація інвестиційного процесу створює диспропорції в органічно взаємопов'язаному господарському комплексі.

Процес розширеного відтворення тісно пов'язаний із безперервним розширенням, оновленням і якісним поліпшенням матеріального виробництва, розподілом і споживанням вироблених продуктів. Цей процес об'єктивно необхідний, його дія поширюється на всі напрями суспільного життя. Основним напрямом розширеного відтворення та прискорення інвестиційних процесів є інтенсифікація. Досягти підвищення ефективності виробництва можна лише в умовах розширеного відтворення інтенсивного типу. Відтворення інтенсивного типу разом із підвищенням ефективності виробництва спрямоване також на поліпшення регулювання кругообігу основних фондів і скорочення тривалості використання виробничих ресурсів. При цьому важливо досягати максимального скорочення розриву в часі між розробкою нової техніки та її впровадженням у проекти підприємств, початком реалізації капітальних вкладень та вве­денням в експлуатацію основних фондів і виробничих потужностей, а також їх повним освоєнням. Інтенсифікація інвестиційних процесів пов'язана зі скороченням часу між витрачанням ресурсів і одержанням бажаних результатів.

Періодична хвилеподібна зміна поколінь машин і устаткування, науково-технічних напрямів, організаційно-економічних систем відображає загальну закономірність науково-технічного прогресу, неухильний розви­ток продуктивних сил і підвищення ефективності суспільного виробництва. Економічна наука пов'язує цей процес із такою багатоплановою категорією, як життєвий цикл, тобто період, що складається зі стадій створення, освоєння, використання, модифікації, повторного використання та ліквідації, які безперервно змінюють одна одну. Це поняття охоплює окремі продукти або цілі системи в динаміці з урахуванням витрат і прибутків, складу ресурсів, що витрачаються на різних стадіях процесу.

Наукове обгрунтування життєвого циклу будь-якого процесу має велике значення щодо вибору найефективніших шляхів його реалізації. Сформувати механізм ефективної реалізації капітальних вкладень можна лише за наявності комплексного підходу до процесу створення й онов­лення основних фондів. Такий підхід становить сутність інвестиційного циклу. Найважливішою його рисою є тісний зв'язок з науково-технічним прогресом. Створювані внаслідок реалізації інвестиційного процесу основні фонди є носіями нової техніки й технології, які, у свою чергу, є каталізаторами нової хвилі науково-технічного прогресу. Тому інвести­ційний цикл досягає найвищої ефективності тоді, коли реалізація капі­тальних вкладень і створення основних фондів збігаються з періодом створення та впровадження нової техніки та технології. У цьому зв'язку перед економічною наукою стоїть надзвичайно важливе завдання — розробити й постійно підтримувати в узгодженні з мінливими умовами механізм автоматичної реалізації досягнень науково-технічного прогресу через інвестиційний процес. Основне навантаження при цьому припадає на стадію науково-дослідних, експериментально-конструкторських і проектно-пошукових робіт. На стадії науково-проектної підготовки потрібен комплексний підхід, який забезпечить поєднання мети науково-технічного прогресу з інвестиційними цілями та суміщення в часі періоду створення основних фондів з розробкою нової техніки та технології.

Результати наукових розробок про життєві цикли виробів, машин, окремих систем упроваджуються й використовуються в народногосподарському плануванні та прогнозуванні. Проте майже не існує до­сліджень щодо синхронізації планування суспільного виробництва з циклами науково-технічного прогресу. Спільна праця всіх учасників інвестиційного процесу перерозподіляється у сферу з вищим інтелектуальним потенціалом — науки та проектування. Посилення стадії підго­товки інвестиційного циклу має сприяти підвищенню науково-технічного рівня всього процесу розширеного відтворення.
^ РОЗДІЛ. 3. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЇЇ ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ.

3.1.Стан інвестиційної діяльності в Україні

Досвід розвинутих країн засвідчує, що держава фінансує більшу частину фундаментальних (безприбуткових) наукових досліджень і науково-технічних розробок. Вона також вкладає значні кошти у фінансування венчурних (ризикових) підприємств. Особливе місце в системі державного інвестування посідають об’єкти виробничої інфраструктури (транспорт і транспортне господарство, лінії електропередач, засоби передавання та опрацювання інформації тощо). Крім цього значні державні вкладення роблять у соціальну сферу (будівництво об’єктів охорони здоров’я, освіти, культури та інше). У західних країнах, крім традиційних способів залучення капіталу (акціонування, боргове фінансування, кредитування, оренда тощо), з’явились нові, так як франчайзинг, лізинг, форфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше. Вибір найсприятливішого способу забезпечує інвестору економію інвестиційних ресурсів та запобігає втратам на усіх стадіях життєвого циклу інвестицій.

Зниження податкового тиску на підприємства може створити умови для формування у них власних фінансових джерел інвестицій – амортизаційних фондів і реінвестованої частини прибутку. Крім того, використання доходів від продажу акцій підприємств дасть змогу припинити спад виробництва і перейти від стагнації до економічного зростання. Однак таких ресурсів недостатньо для того, щоб зробити глибоку структурну перебудову економіки і забезпечити стабільне економічне зростання .Тому Україні потрібно залучати іноземні інвестиції, зокрема таких інвесторів, як ООН, Європейський Союз, група Всесвітнього банку, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЕБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ін.

Приоритетними напрямами інвестиційної активності Всесвітнього банку є проекти в галузі сільського господарства, енергетики, промисловості, охорони здоров’я, розвитку міського господарства, водопостачання, зв’язку.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає позики тільки на виробничі цілі після ретельного аналізу можливостей їх погашення боржником та, як звичайно, під державні гарантії.

На особливу увагу заслуговує Європейський банк реконструкції та розвитку, що є міжнародним інститутом з капіталом 10 млрд. у.о. Членами Банку є 40 країн. У його роботі беруть участь Європейський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради Директорів.

Приоритетними напрямками діяльності Банку є: Пайові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реалізації проектів, пов’язаних з розвитком демократичних інститутів та ринково-орієнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та Східної Європи. Більше половини коштів, які надає Банк цим країнам, адресовані підприємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації державних підприємств.

Надаючи позики комерційним підприємствам, Банк не вимагає урядових гарантій, однак обов’язковим є повне повернення позичених коштів. Причому сума платежу містить у собі виплати не пов’язані з ризиком банку у разі надання позики.

Пожвавлення процесу залучення іноземних інвестицій доручено безпосередньо Кабінету Міністрів України, Національному агентству реконструкції та економічної інтеграції.

Як бачимо, залучення масштабних зовнішніх інвестиційних ресурсів та формування ефективної СПК в Україні передбачає необхідну істотну трансформацію економічних, політичних та соціальних чинників інвестиційного клімату нашої держави в напрямі їх лібералізації. У такому зв’язку викликають серйозні нарікання з боку як науковців, так і безпосередніх іноземних інвесторів, непослідовність і, відповідно, непередбачуваність правових начал іноземного інвестування. За роки незалежності в Україні 6 разів змінювалися умови інвестиційної діяльності для нерезидентів.

1) Закон України “Про іноземні інвестиції” (від 13 березня 1992р.);

2) Декрет Кабінету Міністрів України № 55-93 “Про режим іноземного інвестування” (від 20 травня 1993р);

3) Закон України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні” (від 17 грудня !993г.);

4) Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” (від 31 травня 1995р.);

5) Постанова Верховної ради України № 184/95 “Про застосування ст.28 Закону України “Про державний бюджет України на 1994р.”” (від 31 травня 1995р.).

6) Закон України “Про режим іноземного інвестування” (від 19 березня 1996р.).

Як бачимо, тут слід підкреслити невідпрацьованість та не відлагодженість правової сфери. Україні для створення оточення, яке б сприяло прямим іноземним інвестиціям, перш за все бракує зорієнтованої на ринок законодавчої бази. Привабливе правове оточення повинно відповідати трьом умовам. По-перше, приватні інвестори, як іноземні, так і внутрішні, мають бути впевнені, що їх інвестиції надійно захищені добре розвинутою системою законів. По-друге, інвестори повинні бути переконані, що закони впроваджуються в життя: найбільш досконале законодавство не має ніякої цінності, якщо не втілюється в практиці. З цього витікає, що іноземні інвестори зацікавлені також в реалізації законодавства – дієздатності судової системи та юридичних процедур. По- третє, інвестори потребують стабільності та передбаченості системи юриспруденції. Постійні зміни в законодавстві серйозно підривають довіру інвесторів.

3.2. Ефективність інвестицій.

Залишається невирішеною проблема забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне законодавство, стосовно іноземних інвестицій. тексти законів та інструкцій недосяжні для ознайомлення. Практично нема єдиного підходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які закони зберігають чинність, а які були анульовані. Щоб дати зарубіжним інвесторам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, потрібно організувати регулярни

Яка ж ефективність інвестицій в Україні? На сьогодні можна багато говорити про потенціал економіки України і про незліченні прибутки, які можуть бути отримані інвесторами, але слід дивитись на реалії: до сих пір потреби в інвестиціях як таких є технологічними, і ці потреби досі не перетворилися на потреби економічні. Ще й досі капіталовкладення, що надходять в користування підприємств як правило йдуть на оновлення технопарку чи просто на реконструкцію обладнання. Як відомо такого типу витрати є безповоротні, тому якщо говорити про ефективність інвестувань як про ступінь поворотності вкладених коштів, то очевидно, що ефективність буде оцінюватись як дуже низька або взагалі не буде йти мова ні про яку ефективність.

Також слід звернути увагу і на активність західних інвесторів, їх зацікавленість у вкладенні коштів в Україну, як видно дуже низька. Чому так? Навіть ті ж інвестори, які, здавалося б, активно діють на українському ринку, кажуть, що прибутками з тих інвестицій, які вкладено, вони не задоволені. Серед найбільш незадоволених АвтоЗАЗ- DAEWOO, UTEL, електротехнічний концерн ABB. Усі вони висловлюють незадоволення в першу чергу дуже заплутаною правовою базою, з якою щоразу доводиться мати якісь конфлікти, а також вони не задоволені тією окупністю капіталу, яка існує. За українських умов віддачу можна чекати через 7- 8 років, в той час як в інших країнах цей термін складає 2- 3 роки (висловлювання представника АВВ) АвтоЗАЗ - DAEWOO взагалі припинив випуск продукції з січня 1999р.

Майже всі іноземні організації зійшлися думкою в тому, що тим фірмам, які вже перебувають на українському ринку легше, оскільки вони майже пристосувалися до українських умов за роки їх просування на ринку. Вони приділяють значну увагу тому як існувати в тому середовищі, що маємо в Україні. Фактично, це існування не можна назвати спокійним навіть після того як вони утвердились на ринку. Постійні зміни законодовства і порядку діяльності фірм з іноземним капіталом не дають розвиватись у повну силу. Новачки ж взагалі “розгублюються” при таких різких змінах ринкової політики, починають робити те чого не слід в українських умовах, як наслідок вони не витримують і, втративши капітал, припиняють діяльність. Наочним прикладом може слугувати DAEWOO, якому не допомогло навіть те, що він мав до просування на ринок значні кошти. Незгоди з державними установами привели його до призупинення діяльності. Звичайно є фірми які задоволені своєю діяльністю в Україні, але знову ж таки це фірми, які почали свою діяльність давно і їх розвиток на початкових стадіях був також обмежений.

Отже, про хоч якусь ефективність інвестиційних проектів можна буде говорити лише тоді, коли в Україні виправиться легітимна та адміністративна бази в першу чергу, і коли дійсно пройде етап інвестування на технологічні потреби. Потужні стабільні західні компанії зараз не мають бажання вкладати свої гроші в досить інвестиційно ризикову Україну. В основній своїй масі інвестори це об’єкти малого і середнього бізнесу. Серйозні вкладення 50 млн. дол. і вище сьогодні є дуже рідкісними в Україні. (В той час як на Заході така квота вкладається навіть в ризикові підприємства.)


3.3.Залучення внутрішніх джерел до інвестування в українську економіку.

Серед внутрішніх інвесторів розрізняємо державу і приватних інвесторів. Щодо держави то уже згадувалося, що рівень державного інвестування економіки щорічно знижується. За даними Держкомстату рівень державних інвестицій скоротився з 4,6% ВВП в 1994р. до 1,3% у 1997р. У 1997р. державні каппітальні вкладення у розвиток економіки країни скоротились у порівнянні з 1996р. на 7,5%, в об’єкти виробничого призначення на 5,8. Капіталовкладення в підприємства приватної форми власності планувалося в обсязі 925,6 млн. грв., колективної 5,4 млрд. грв., бкло освоєно 920,8 млн. грв. і 4,5 млрд. грв. відповідно. Щоб ознайомитися з державними недовкладеннями розглянемо таблицю 1.

Головним джерелом інвестиційних ресурсів залишаються власні кошти підприємств і організацій (74% до загального обсягу). Хоча приватні капіталовкладення продовжують зростати на фоні спаду загальних вкладень, збереження високих ставок на ринку цінних паперів не може сприяти інвестиційній діяльності комерційних банків.
Таблиця 1. Державні ново вкладення.




Передбачено на рік млн. грв

Освоєно млн. грв.

Освоєно % до плану

По всіх формах власності

12753

10416

81,7

приватна

926

921

99,5

колективна

5442

4472

82,2

з неї:










акціонерних товариств

3788

3191

84,2

організацій орендарів та орендних підприємств

93

107

115,2

колективних с\г підприємств

1139

824

72,3

ЖБК

54

44

81,1

споживчих товариств та їх спілок

26

32

127,1

власність державних підприємств

6382

5020

78,7

загальнодержавна

5508

4399

79,9

комунальна

873

620

71




Передбачено на рік млн. грв

Освоєно млн. грв.

Освоєно % до плану

власність інших держав

3,4

3,2

94,1


Головним джерелом інвестиційних ресурсів залишаються власні кошти підприємств і організацій (74% до загального обсягу). Хоча приватні капіталовкладення продовжують зростати на фоні спаду загальних вкладень, збереження високих ставок на ринку цінних паперів не може сприяти інвестиційній діяльності комерційних банків. Збереження високих відсоткових ставок також не сприяє перетоку коштів до реального сектора економіки. В порівнянні з іншими країнами процентні ставки в Україні зберігаються на дуже високому рівні і тому, як наслідок, обсяг внутрішніх інвестицій перебуває на низькому рівні. Хоча існує думка, що процентні ставки в Україні це малодієвий апарат впливу на економіку країни. По моєму, ця малодієвість якраз і є наслідком величини процентних ставок. Збільшення політичних ризиків на передодні виборів негативно вплине на здійснення інвестицій в основний капітал. (Проте позитивна риса від проведення виборів також є: перед виборами можна очікувати інвестицій в інфраструктуру- ремонт та будівництво доріг, каналізаційних та опалювальних систем, розшитення газопостачальних та телефонних мереж).

3.4.Шляхи покращення інвестиційної активності.

Отже в решті решт ми постали перед фактом, що інвестиційна фктивність в Україні на сьогодні ще на дуженизькому рівні і іноземні інвестори не поспішають вкладати серйозні кошти в економіку нашої країни. Внутрішні ж інвестори також не досить успішно можуть проводити фінансове вливання в нашу економіку оскільки в своїй діяльності вони дуже часто стикаються як з певними державними обмеженнями так і з недостатністю коштів навіть на власну реорганізацію. Яким чином виправити таку ситуацію, зробити так щоб привабливість інвестування в українську економіку зросла і як наслідок підвищилась інвестиційна активність в Україні. Отже, які несприятливі риси національної економіки підлягають першочерговій зміні для того щоб підвищити інвестиційну активність. Фахівці називають такі:

  • несприятливий інвестиційний клімат (занадто громіздка юридична база / близько 70 нормативно законодавчих актів та щорічна зміна законодавства, що регулює інвестиційні процеси);

  • недосконалість національного інвестиційного менеджменту;

  • фіскальний характер вітчизняної податкової системи;

  • відсутність дієвої системи страхування іноземних інвестицій;

  • нерозвиненість вітчизняної інвестиційної інфраструктури;

  • неналежна координація дій між усіма державними структурами в цій сфері (В Україні діють: Національне агенство України з реконструкцій та розвитку, Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Державний інвестиційно- кліринговий комітет, Фонд державного майна України, Українська державна кредитно інвестиційна компанія та її філія- Українське агенство сприяння іноземним інвестиціям);

  • відсутність достатньої кількості вільних економічних зон;

  • неготовність до інвестицій більшості керівників українських підприємств;

  • відсутність у нашій країні офіційного міжнародного інвестиційного індексу.

Слід також звернути увагу на виправлення ситуації щодо ефективного функціонування національного фондового ринку, який повинен відповідати таким вимогам:

  • захищати інтереси інвесторів;

  • гарантувати прозорість операцій з цінними паперами та регулювання з боку держави;

  • створювати легкий та безпечний перехід та засвідчення прав власності на цінні папери;

  • застосовувати зручний механізм взаєморозрахунків (клірингу) по операціях з цінними паперами;

  • надавати можливість отримувати прибуток від вкладень коштів у цінні папери.

Отже, як бачимо, для вирішення проблеми покращення інвестиційної активності необхідно вирішити певну кількість проблем пов’язаних з загальною зміною законодавчої бази в області інвестицій, тобто треба раціоналізувати апаратну структуру керування інвестиціями в Україні а також спростити законодавство стосовно інвестицій. Також є нагальна необхідність зміни податкової системи, і виправлення системи регулювання діяльності інвесторів (в першу чергу іноземних) в Україні.


ВИСНОВКИ.

Підсумовуючи усе написане можемо говорити про те, що інвести ційний клімат в Україні на сьогодні залишається незадовільним, що в першу чергу відбивається на активності інвесторів стосовно входження в економіку нашої країни, а також негативно впливає на загальний розвиток господарства. Сам процес залучення інвестицій супроводжується цілим рядом негативних рис найважливішими з яких є неефективна форма залучення, нав’язування урядом неприйнятних для інвесторів правил інвестування, малий середній об’єм інвестицій та “якість” інвесторів, яка залишає бажати кращого.

Загальний приток інвестицій, як зазначалося, залишається на дуже низькому рівні, що дуже чітко помітно при порівнянні з інвестуванням в інші країни СНД та Східної Європи. При співставленні показників реального надходження та потреб в інвестиціях ми бачимо, що їх катастрофічно не вистачає майже в усіх галузях господарства. Насьогодні дуже багато підприємств потребують значних фінансових вливань на реструктуризацію та інновацію та проте власних коштів у них не має в достатній кількості, а зовнішні інвестиції якщо і надходять то в недостатній кількості. Таких підприємств, які повністю забезпечені коштами в Україні дуже мало. Якщо брати до уваги неефективність державних стратегій розподілу внутрішніх інвестицій, що поєднується з нездатністю держави виконати власні інвестиційні плани і відсутністю можливості достатнього інвестування приватними (внутрішніми) організаціями, то бачимо, що нормального підгрунтя до залучення достатнього обсягу коштів в економіку немає.

Розмір інвестицій як складової ВВП щорічно зменшується (відносний показник), при одночасному збільшенні абсолютних показників як ВВП так і валових інвестицій. Це пояснюється в першу чергу тим, що великі підприємства зараз не мають таких інвестиційних потреб через недовикористання вже існуючих виробничих потужностей. Тому вважається, що зростання ВВП можливе навіть у випадку зменшення частки валового нагромадження основного капіталу. Визначальну роль у зростанні чи спаданні ВВП відіграє накопичення основного капіталу, оскільки в абсолютному своєму значенні він до тепер значно переважає інвестиції в запаси. Галузеву структуру інвестицій можна розглянути в Таб.1 на 1.1998р.

Ефективність вкладених інвестицій є дуже малою в першу чергу через те, що до сих пір потреби в інвестиціях як таких є технологічними, і ці потреби досі не перетворилися на потреби економічні. Ще й досі капіталовкладення, що надходять в користування підприємств як правило йдуть на оновлення технопарку чи просто на реконструкцію обладнання. Як відомо такого типу витрати є безповоротні, тому якщо говорити про ефективність інвестувань як про ступінь поворотності вкладених коштів, то очевидно, що ефективність буде оцінюватись як дуже низька або взагалі не буде йти мова ні про яку ефективність. Якщо подивитись на проблему з боку самих інвесторів то вони, в основному, незадоволені тим поверненням коштів, які вони вклали в економіку України. Серед основних причин, які перешкоджають вільній діяльності інвесторів з послідовним їх розширенням активності є незрозуміле і часто фіскальне інвестиційне законодавство.

Ситуація з внутрішніми інвесторами також не з легких. Як уже зазначалося, у держави відсутні дієві стратегії фінансування економіки. Ними вона перекриває можливість інвестування з внутрішніх приватних джерел, одночасно не маючи змоги виконати власні плани щодо інвестування. (див Таб. 3). Окрім того на активність внутрішніх приватних інвесторів значний вплив мають високі відсоткові ставки.Високий рівень відсоткових ставок не дозволяє залучати більші обсяги інвестувань від приватних джерел, і тому їх вплив на зміну економічного становища сьогодні дуже слабкий, майже недієвий. Загальна картина з інвестиціями така, що згортання їнвестицій відбулося майже в усіх регіонах, за виключенням тих де завжди відбувалося фінансування із залишків централізованих капіталовкладень. Поглибилась диференціація інвестування окремих регіонів України (співвідношення між областями з найбільшим та найменшим обсягом інвестування у 1997р. становило 14:1 (у 1991р.- 8:1)).

В таких умовах інвестиційна діяльність в Україні не досягає того потенційного рівня, який би вона могла мати за нормальних умов. Яким чином виправити таку ситуацію, зробити так щоб привабливість інвестування в українську економіку зросла і як наслідок підвищилась інвестиційна активність в Україні. Серед основних несприятливих пунктів, які слід виправити щоб покращити інвестиційну активність: несприятливий інвестиційний клімат, фіскальний характер вітчизняної податкової системи, складність і неоптимізованість структури апаратного регулювання інвестиційної діяльності, приватизація підприємств іноземними суб’єктами економічної діяльності (слід розширити доступ до приватизації підприємств). А також слід виправити ситуацію в області операцій з цінними паперами, фактично - розвинути їх до нормального рівня, адже на даному етапі існує дуже багато неточностей у оформленні самої структури обігу цінних паперів, недостатньо чіткий механізм взаєморозрахунків цінними паперами, встановити гарантії регулювання операцій з цінними паперами з боку держави. Роль фондового ринку у впливі на інвестиційну діяльність досить значна оскільки досить багато інвестиційних процесів пов’язано саме з операціями на фондовому ринку, а також з тим, що одним із видів (мабуть, найбільшим) зовнішнього інвестування є вкладення коштів в економіку країни через скуповування ОВДП, чи акцій підприємств.

Отже бачимо, що покищо інвестиційна активність в Україні перебуває на дуже слабкому рівні. І тільки виправлення інвестиційного клімату, законодавчої бази регулювання інвестиційної діяльності, зменшення фіскального характеру податкової системи, зменшення відсоткових ставок та налагодження інвестиційних стратегій держави дополможе покращити те становище, яке зараз склалося в нашій державі.

^ СПИСОК ВМКРРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

ДОДАТКИ.

Додаток А

  1   2

Схожі:

План вступ. Розділ Загальна характеристика інвестицій. Визначення сутності поняття «інвестицій». Класифікація інвестицій iconЕкономіка
Проаналізована динаміка прямих іноземних інвестицій в Україну та прямих інвестицій з України в економіку країн сві­ту, визначено...
План вступ. Розділ Загальна характеристика інвестицій. Визначення сутності поняття «інвестицій». Класифікація інвестицій iconДипломна робота тема: Правове регулювання іноземних інвестицій
Поняття та сутність іноземних інвестицій в Україні, як об’єкту правовідносин в сфері інвестування
План вступ. Розділ Загальна характеристика інвестицій. Визначення сутності поняття «інвестицій». Класифікація інвестицій icon1 Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності
Здійснення глибокої структурної перебудови української економіки вимагає істотного збільшення обсягу інвестицій, консолідації всіх...
План вступ. Розділ Загальна характеристика інвестицій. Визначення сутності поняття «інвестицій». Класифікація інвестицій iconРоль іноземних інвестицій
Фактори, що перешкоджають притоку капіталу та іноземних інвестицій в економіку України
План вступ. Розділ Загальна характеристика інвестицій. Визначення сутності поняття «інвестицій». Класифікація інвестицій icon5. Джерела фінансування інвестицій
Джерела фінансування інвестицій (пасив балансу) — власні (нерозподілений прибуток) І приваблені засоби (кредити банків, позики юридичних...
План вступ. Розділ Загальна характеристика інвестицій. Визначення сутності поняття «інвестицій». Класифікація інвестицій icon9. інвестиції та будівельна діяльність
До інвестицій в нематеріальні активи належать обсяги інвестицій у придбання або створення власними силами програмного забезпечення,...
План вступ. Розділ Загальна характеристика інвестицій. Визначення сутності поняття «інвестицій». Класифікація інвестицій iconПроектний аналiз
Визначення індексу прибутковості (рентабельності) рі I коефіцієнта ефективності arr інвестицій
План вступ. Розділ Загальна характеристика інвестицій. Визначення сутності поняття «інвестицій». Класифікація інвестицій iconПлан Зовнішньоекономічна діяльність та її регулювання Правовий режим іноземних інвестицій

План вступ. Розділ Загальна характеристика інвестицій. Визначення сутності поняття «інвестицій». Класифікація інвестицій iconВплив іноземних інвестицій на банківську сферу україни: позитивні...
Вплив іноземних інвестицій на банківську сферу україни: позитивні І негативні сторони
План вступ. Розділ Загальна характеристика інвестицій. Визначення сутності поняття «інвестицій». Класифікація інвестицій iconРозділ 2 Розрахунок вартості основних виробничих фондів та суми капітальних вкладень
В даному розділі вказується розмір та напрям використання капітальних інвестицій (в будівництво, переоснащення тощо)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка