На уроках географії при вивченні розділу




НазваНа уроках географії при вивченні розділу
Сторінка4/7
Дата конвертації27.02.2013
Розмір1.52 Mb.
ТипУрок
uchni.com.ua > Географія > Урок
1   2   3   4   5   6   7
^ Тема. Будова поверхні та рельєф Північної Америки. Закономірності поширення корисних копалин.

Мета: сформувати в учнів систему знань про особливості рельєфу Північної Америки; скерувати учнів на пошук закономірностей поширення корисних копалин; удосконалити практичні навички учнів працювати з тематичними картами атласу та працювати з додатковими джерелами знань ; виховувати інтерес до пошуку нового.

^ Тип уроку: комбінований.

Обладнання: фізична карта Північної Америки, фізична карта світу, тектонічна карта світу, атласи, роздатковий матеріал.

^ Хід уроку.

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. ПЕРЕВІРКА РАНІШЕ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

  1. Виконання тестових завдань на комп’ютерах.

Тести.

  1. Загальна площа материка Північної Америки становить:

а) 42,2 млн. км2 в) 20,3 млн. км2

б) 24,2 млн. км2 г) 22,4 млн. км2

2. Які океани омивають береги Північної Америки?

а) Тихий, Атлантичний, Північно-Льодовитий

б) Тихий, Індійський

в) Північно-Льодовитий, Індійський, Тихий

г) Північно-Льодовитий, Атлантичний, Індійський

3. Як називається крайня північна точка материка?

а) мис Принца Уельського в) мис Мар`ято

б) мис Сент-Чарльз г) мис Мерчісон

4. Як називається крайня південна точка материка?

а) мис Принца Уельського в) мис Мар`ято

б) мис Сент-Чарльз г) мис Мерчісон

5. Як називається крайня східна точка материка?

а) мис Принца Уельського в) мис Мар`ято

б) мис Сент-Чарльз г) мис Мерчісон

6. Як називається крайня західна точка материка?

а) мис Принца Уельського в) мис Мар`ято

б) мис Сент-Чарльз г) мис Мерчісон

7. Як називається найбільший острів світу?

а) Гренландія в) Куба

б) Ньюфаундленд г) Гаїті

8. Хто побував у Америці задовго до Христофора Колумба?

а) вікінги в) Амеріго Веспуччі

б) Ернандо Кортнес г) Вітус Берінг

^ 2. Робота біля фізичної карти світу.

- Показати на фізичній карті світу материк Північну Америку, вказати її розташування відносно екватора, початкового меридіана та полярних кіл. Порівняти з Південною Америкою.
ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ ТА МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

  1. Бесіда за запитаннями.

  • Які є типи тектонічних структур? Як вони пов’язані з формами рельєфу?

  • Яку геологічну роботу виконують льодовики?? Який вплив мали давні льодовики на формування рельєфу?

  • Як впливає процес вулканізму на формування рельєфу?

  • Що таке гейзери? Як вони діють?

  1. Повідомлення теми та мети уроку.

^ ІV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

  1. Будова земної кори.

  • Яка найдавніша та найбільша за площею тектонічна структура Північної Америки?

Робота в групах.

  • 1 група. Охарактеризувати північ Північноамериканської платформи.(За допомогою географічних атласів та підручника з’ясувати, які тектонічні структури там знаходяться та охарактеризувати дану структуру.)

  • 2 група. Охарактеризувати захід та північний захід Північноамериканської платформи.

  • 3 група. Охарактеризувати південь та схід Північноамериканської платформи.

На роботу відводиться 5 хвилин. Потім представник з кожної групи дає стислу характеристику свого району дослідження.

^ Виступи учнів з повідомленнями.

Де можна побачити лінію розлому земної кори?

Багато міст штату Каліфорнія розташовані вздовж розлому Сан-Андреас – тріщини в земній корі, 1050км якої проходять по території США.

Смуга, що простяглася від узбережжя на півночі від Сан-Франциско до Каліфорнійської затоки і йде в глиб землі приблизно на 16км, являє собою лінію з’єднання двох із 12 тектонічних плит, на яких розташовані океани і континенти Землі.

Середня товщина цих плит близько 100км, вони знаходяться в постійному русі, дрейфуючи на поверхні рідкої внутрішньої мантії і стикаючись одна з одною з жахливою силою,коли змінюється їх місцеположення. Якщо вони наповзають одна на одну, в небо здіймаються величезні гірські хребти, такі, як Альпи і Гімалаї. Однак обставини, що породили розлом Андреас, абсолютно інші.

Тут краї Північноамериканської (на які лежить більша частина цього континенту) і Тихоокеанської (що підтримує значну частину каліфорнійського узбережжя) тектонічних плит схожі на погано підігнані зубці шестірні, які не находять один на одного, але і не входять акуратно в призначені для них пази. Плити труться одна об одну, а енергія тертя, що утворюється вздовж їхніх границь, виходу не знаходить. Від того, в якій частині розлому скупчується така енергія, залежить, де станеться і якої сили буде наступний землетрус.

У так званих «плаваючих зонах», де переміщення плит відбувається відносно вільно, енергія, що нагромаджується, вивільняється в тисячах дрібних поштовхів, які практично не завдають збитку і реєструються лише найчутливішими сейсмографами. Інші ж ділянки розлому – їх називають «замковими зонами» - здаються абсолютно нерухомими, там плити притиснуті одна до одної настільки щільно, що переміщень не відбувається сотні років. Напруження поступово наростає, поки нарешті обидві плити не зрушаться, вивільняючи в могутньому ривкові всю енергію, яка нагромадилася. Тоді відбуваються землетруси з магнітудою не менше 7 за шкалою Ріхтера, подібні до руйнівного сан-франциського землетрусу 1906 року.

Між двома описаними вище зонами лежать проміжні зони, чия активність хоч і не така руйнівна, як у замкових, але не менш значна. Місто Паркфілд, розташоване між Сан-Франциско і Лос-Анджелесом, знаходиться в такій проміжній зоні. Землетрусів із магнітудою 6 за шкалою Ріхтера можна чекати тут кожні 20-30 років; останній трапився в Паркфілді в 1966році. Явище циклічності землетрусів унікальне для даного регіону.

За останні 200 років в Каліфорнії сталося 12 великих землетрусів, але саме катастрофа 1906 року привернула до розлому Андреас увагу всього світу. Цей землетрус, з епіцентром у Сан-Франциско, викликав руйнування на величезній території, що простяглася з півночі на південь на 640км. Уздовж лінії розлому в лічені хвилини грунт змістився на 6м – огорожі і дерева було повалено, дороги і системи комунікацій зруйновано, подача води припинилася, і пожежі забушували по всьому місту.

У міру того, як геологічна наука розвивалася, з’явилися більш досконалі вимірювальні прилади. Протягом ряду років перед великим землетрусом сейсмічна активність дещо збільшується, так що, цілком можливо, його вдасться прогнозувати за багато годин або навіть днів до початку.

Архітектори й інженери-будівельники враховують можливість землетрусів і проектують будівлі і мости, які можуть витримати певну силу коливань земної поверхні. Завдяки цим заходам сан-франциський землетрус 1989 року знищив в основному споруди старої конструкції, не завдавши шкоди сучасним хмарочосам.

Тоді загинуло 63 людини – більшість через падіння величезної секції двохярусного мосту Бій-Бридж. За прогнозами вчених, у найближчі 50 років Каліфорнії загрожує серйозна катастрофа. Припускається, що землетрус із магнітудою 7 за шкалою Ріхтера станеться на півдні Каліфорнії, у районі Лос-Анджелеса. Він може заподіяти збиток на мільярди доларів і забрати 17000-20000 життів, а від диму і пожеж можуть загинути ще 11,5млн. чоловік. А оскільки енергія тертя, що виникає вздовж лінії рощлому, має тенденцію до накопичення, кожний рік, який наближає нас до землетрусу, збільшує його вірогідну силу.


  1. ^ Рельєф Північної Америки.

(розповідь учителя, учні одночасно наносять на контурні карти основні форми рельєфу про які розповідає учитель )

Рельєф Північної Америки тісно пов'язаний з її тектонічними структурами. Давній та молодій платформам у сучасному рельєфі відповідають рівнини. Областям складчастості на крайніх заході і сході – гори.

Рівнини займають 2/3 поверхні материка. Канадському щиту відповідає в рельєфі Лаврентійська височина, яка має пересічні висоти 500-700м. вона зазнала впливу давнього зледеніння, максимальна стадія якого відбувалася близько 300тис. років тому й досягала приблизно 40ºпн.ш. Насуваючись з півночі, льодовик згладив виступи твердих скельних порід, розширив річкові долини, а після танення залишив льодовикові відклади – морену. Що складається з нагромадження валунів, гальки, піску. Зниження на поверхні, виорані льодовиком, були заповнені водою, утворилися численні озера.

-^ Як ви думаєте, про які озера йде мова?

У місцях занурення кристалічного фундаменту давньої платформи під шар осадових порід у рельєфі виникли обширні рівнини. Центральні рівнини, які зазнали впливу давнього льодовика, підіймаються на висоту 200-500м. великі рівнини через підняття гір на заході материка здіймаються велетенськими східцями на висоту 1200-1700м.

Молодій платформі на узбережжі Мексиканської затоки відповідають у рельєфі ряд прибережних низовин, найбільша – Примексиканська низовина.

На заході материка в межах середнього та молодого поясів складчастості з півночі на південь простяглася одна з найбільших гірських систем світу – Кордильєри. На Алясці гори досягають своєї найвищої точки – г. Мак-Кінлі, 6194м. тут знаходяться великі льодовики. На південь гори розпадаються на кілька паралельних хребтів. Береговий хребет на заході тягнеться вздовж Тихоокеанського узбережжя. Скелясті гори заходять далеко на схід. Між ними лежать такі великі плоскогір’я, як Великий басейн та плато Колорадо. Ще далі на південь велику площу займає Мексиканське нагір’я з діючими вулканами. Плато Колорадо відоме своїми грандіозними каньйонами. Так, Великий каньйон річки Колорадо має глибину до 1800м. на сході в межах давнього складчастого поясу лежать Аппалачі – невисокі гори, які підіймаються до 2000м. вони складаються з низки поздовжніх хребтів. Під впливом зовнішніх сил Землі вони зруйнувалися і нині мають згладжені куполоподібні форми, чим нагадують наші Карпати. Найвища точка Аппалачів – гора Мітчелл (2037м).

  1. ^ Корисні копалини.

(самостійна робота учнів з тектонічними картами)

  • Які корисні копалини знаходяться на півночі, в межах Канадськонго щита? (там, де магматичні породи північноамериканської платформи виходять на поверхню багато руд металів – залізних, мідних, нікелевих. А там, де осадовий чохол покриває кристалічні породи, багато родовищ паливних (нафти, природного газу) і нерудних корисних копалин.)

  • Які корисні копалини розміщені в Кордильєрах? (У Кордильєрах через складність геологічної будови трапляються різні за своїм походженням корисні копалини: у передгір’ях – осадові (нафта, природний газ, кам’яне вугілля), у межах гірських хребтів – магматичні (руди кольорових металів, золото, уранові руди).


^ V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ ТА УМІНЬ УЧНІВ

1. Виступи учнів з повідомленнями.

Що таке фарфорова пустеля?

Під палючим сонцем у пустелях Нью-Мексико білі піски іскряться, немов сніг, який щойно випав. Ці м'які дюни складені не із зерен кварцу, що складає більшість пісків пустель, а з м'якого, схожого на крейду селеніту, або сульфату кальцію. На відміну від інших пустель, ці дюни на дотик прохолодні завдяки активному випаровуванню вологи з їхньої поверхні і високої міри відбивання сонячних променів.

Пустеля Уайт-Сандс розкинулася на площі 700 км2 від гір Сакраменто на сході до гір Андреас на заході. Тут знаходяться найбільші у світі поверхневі поклади селеніту, з якого отримують промисловий гіпс.

Селеніт являє собою один з найбільш поширених на Землі мінеральних компонентів, але оскільки він легко розчиняється у воді, на поверхні цей мінерал зустрічається рідко. Утворилися ці незвичайні піщані простори на суворих південно-західних територіях США близько 100 мільйонів років тому, коли цей район материка вкривало мілке море. Поступово його води відступали, залишаючи за собою солоні озера, які так само поступово випаровувалися під пекучим сонцем. Крім солі, з насиченого мінералами розчину виділявся селеніт, могутніми покладами осідаючи там, де раніше було морське дно.

Гірські хребти Сакраменто й Андреас почали формуватися близько 65 мільйонів років тому. Могутні переміщення земної кори зминали і здіймали пласти порід разом із селенітовим субстратом, підносячи їх високо в небо.

Сезонні дощі і тала вода з гір вилуговували селеніт, і концентрований роз-чин змивався вниз гірськими схилами, скупчуючись в озері Льюсеро. Виходу з озера немає — вода може тільки випаровуватися, залишаючи тонкі пласти кристалізованого селеніту.

Потім завдяки вивітрюванню ці кристали відшліфовуються і перетворюються на дрібні зерна піску, який відносять угору по басейну південно-західні вітри, що тут переважають. Пісок утворює пологі дюни, які часто досягають у висоту 15 м над основою пустелі. Ці дюни пересуваються вітром на відстані до 9 м за рік. Унаслідок нескінченного процесу перетворень виникає дивне враження, що весь ландшафт у цих місцях живе цілком самостійним життям. Білі дюни в пустелі

Постійне пересування пісків у поєднанні з їхньою лужною природою і відсутністю дощів надто утруднює життя рослин. У тих, яким удається вижити за таких умов — юка, сумах і тополя, — утворилися довгі і складні кореневі системи, що глибоко йдуть у сипучий селеніт. Коріння тополі, наприклад, йде на глибину до 30 м.

Представники тваринного світу в цих пісках зустрічаються рідко. Серед них блідозабарвлені безвухі ящірки і рідкісні нічні тварини — мішотчаті стрибуни, яких немає більше ніде на Землі. I в тих, і в інших виробилося бліде захисне забарвлення, що допомагає їм зливатися з блискучою білизною пустелі.

По границях білих пісків, де спека не така велика і води більше, рослинне і тваринне життя більш різноманітне. Тут мешкають до 500 видів представників живої природи, у тому числі безліч яскравих квітучих рослин. Гарбузи калабазілли квітнуть поруч із рожевим золототисячником і пурпуровою абронією. Койоти, скунси, кенгурові пацюки, ховрахи, борсуки, змії і дикобрази вдень займаються облаштуванням своїх жител, а вночі вирушають на прогулянку в дюни.

Краса білих пісків криється в поєднанні вічної мінливості і незмінної постійності. Вітри з кожним днем змінюють рельєф пустелі, але сили природи поповнюють запаси піску, даруючи їй вічне життя, подібно до того, як снігопади дарують вічність тундрі.

2. Міні практикум.

Нанесення на контурну карту основних місць розміщення корисних копалин.

^ VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  1. Опрацювати текст §35

  2. Підготувати повідомлення про клімат північної Америки.

VII. ПІДСУМОК УРОКУ

Підведення підсумку уроку вчителем

Виставлення оцінок за роботу на уроці.
^ ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ ДО УРОКУ.

Кордильєри

Кордильєри Північної Америки — північна частина гірської системи Кордільєр, що займає близько 1/3 площі Північної Америки. Довжина понад 7 тис. км; максимальна ширина змінюється від 800 км (Канада) до 1600 км (США).

У складній системі Кордильєр чітко виділяються три пояси високих гірських ланцюгів: східний, або пояс Скелястих гір; західний, або Тихоокеанський пояс, що включає найбільш високі хребти; внутрішній пояс — високе плато і гірські масиви, що розділені глибокими тектонічними депресіями.

Найбільший пояс гір — Східний. Він починається біля берегів Північного Льодовитого океану. Тут вершини вічно обкутані густими хмарами і покриті сніжною завісою. Чим далі на південь, тим вищими стають хребти. Приблизно від 60° пн. ш. і майже до самих північних меж Мексики (протягом 3 тис. км) вони мають назву Скелясті гори. Довжина близько 3200 км, ширина до 700 км, висота до 4399 м

(г. Елберт).

На сході від р. Ріо-Ґранді знаходяться гори Сакраменто, продовження Південних Скелястих гір на півдні. Середні висоти тут перевищують 2400 м. Ці гори поступово знижуються на сході, до Великих рівнин. Гори Сакраменто та інші високі хребти субмеридіонального простягання замикають ряд западин. До однієї з цих улоговин приурочений природний національний пам'ятник Уайт-Сандс, де збереглася незвичайна білосніжна гіпсова пустеля.

Західний гірський пояс Кордільєр починається Алеутським хребтом на Алеутських островах, представляє собою вершини молодого, затопленого океаном гірського ланцюга. На півострові Аляска гори поступово підвищуються. Тут же здіймається обкутаний блискучою мантією зі снігу і льоду гранітний конус Мак-Кінлі (6 193 м). Це — вища точка не тільки Аляски, але, й усієї Північної Америки. Багато гір Алеутського хребта й хребтів Аляски - діючі вулкани.

Південніше Аляскинський хребет (на території Канади) змінюється високим Береговим хребтом, що тягнеться уздовж берега океану. Західні схили його круто обриваються до океану, вони порізані численними фіордами — вузькими, глибокими і довгими морськими затоками. Вода в них завжди спокійна, і,на її поверхні, як у дзеркалі, відбиваються круті схили, що поросли соснами і ялинами. Фіорди надзвичайно мальовничі. На південь від річки Фрезер (на території США) Береговий хребет переходить у Каскадні гори. Каскадними вони називаються тому, що ріка Колумбія, прориваючись через них у глибокій ущелині зі стрімкими базальтовими стінами, утворює численні водоспади і пороги — каскади води. Складені вони переважно лавою та іншими вулканічними породами. Лава формує хвилясту поверхню, усіяну конусами вулканів. Найбільші з них підіймаються над верхньою межею лісу, що знаходиться на висотах 2400—2700 м. Найвища вершина розташована в північній частині Каскадних гір — Рейнір (4 392 м), вона відрізняється правильною конусовидною формою і увінчана льодовиками. Тут знаходиться національний парк Маунт-Рейнір. Далі на півдні розташовані гори Сент-Хелен; діючий вулкан заввишки 2560 м, що вивергався у 1980 р. після 123 років спокою, і Шаста, величний пік заввишки 4317 м. На півдні Каскадних гір знаходиться гора Ларсен-Пік заввишки 3187 м, що входить до складу національного парку Лассен-Волканик. Останні виверження відбувалися тут у 1914—1915 рр., але термальні джерела і грязьові вулкани свідчать, що вулканічна діяльність не припинилася. Це найнижча частина у межах Каскадних гір і Сьєрра-Невада.

На півдні Каскадні гори змінюються безперервним високим гірським ланцюгом Сьєрра-Невада. Його гострі вершини значну частину року не знімають свого білого одіяння, і тому назва Сьєрра-Невада, що означає в перекладі «снігові гори», цілком виправдана. Хребет має протяжність 640 км і ширину 110 км. Складений хребет переважно гранітами. Високий східний край цих хребтів спускається до Центральної Каліфорнійської долини. При цьому південна частина гірського масиву піднята найбільш високо і відома під назвою Високі Сьєрри. Саме тут висоти семи вершин перевищують 4250 м.

Крутий східний схил гір Сьєрра - Невада знаходиться в аридних умо-вах, і рослинність тут дуже бідна. Усього кілька річок прорізують цей схил. Проте довгий західний схил розітнений численними глибокими долинами. Верхні частини деяких долин — це величні каньйони, як, наприклад, знаменита Йосемітська долина на р. Мерсед у Йосемітському національному парку і великі каньйони по р. Кінгс в національному парку Кінгс-Каньйон. Велика частина західного схилу покрита лісами, включаючи гаї гігантських секвой у національному парку Секвоя. Верхня межа лісу досягає 3000 м над рівнем моря.

На південь від долини річки Колорадо розташоване велике Мекси-канське нагір'я, що обмежене хребтами Східні Сьєра-Мадре (на сході), Західна Сьєрра-Мадре (на заході). Поперечна Вулканічна Сьєра (на півдні), увінчане численними вулканами. Деякі з цих вулканів уже потухли, інші лише слабко димляться, а треті і зараз ще виявляють енергійну діяльність. Внутрішня частина плоскогір'я складається з великих знижень (больсонів), що лежать на висоті 1000-1200 м, і вулканічному плато заввишки 2000-2400 м. Найвищий діючий вулкан Мексики — Орісаба (5700 м). Інші діючі вулкани — Попокатепетль (5452 м) і Колима (3846 м) — і в наш час ще іноді викидають зі своїх жерл розпечені гази і попіл.

Третій гірський пояс Кордільєр — Береговий. Берегові хребти — вузький гірський пояс, що протягається уздовж самого берега Тихого океану. Місцями він, як би не помістившись на континенті, занурюється в океан, утворюючи архіпелаги островів.

На ділянці Аляски Берегового пояса піднімається гора Св. Іллі (5488 м). Уперше цю величезну сніжну вершину побачив російський мореплавець О. Чириков, що підплив до берегів Аляски в 1741 р. Згодом ім'ям гори стали називати весь хребет.

У південній частині хребет Св. Іллі різко знижується, а потім занурюється в океан, утворюючи ланцюг островів: архіпелаг Олександра, острова Королеви Шарлотти й острів Ванкувер.

Тільки на південь від 49° пн. ш. Береговий пояс знову з'являється на материку. Закінчуються Берегові ланцюги на великому, витягнутому з півночі на південь Каліфорнійському півострові, відділеному від материка глибокою Каліфорнійською затокою.

Західні і східні хребта Кордільєр оперізують внутрішнє плоскогір'я. У басейні ріки Колумбії розташоване велике Колумбійське плато. Воно оточене з усіх сторін високими горами, схоже- на гігантську чашу, наповнену майже до краю базальтовою лавою. Ріка Колумбія прорізала в базальті глибокі ущелини — каньйони, що досягають місцями 600 м.

На півдні Колумбійське плато змінюється Великим Басейном — найбільш великою і найбільш пустельною частиною Кордільєр.

3 півдня до Великого Басейну примикає величезне плоскогір'я Колорадо, що спускаються гігантськими ступенями до Каліфорнійської затоки. Ріка Колорадо із своїми притоками перетинає всі ступені, утворюючи глибокі каньйони. У середній течії ріки утворився найглибший у світі Великий каньйон, глибина якого досягає місцями 1800 м.

У надрах Кордільєр сховані величезні багатства корисних копалин — руди різних металів, кам'яне вугілля, нафта.
Великий басейн

Великий басейн — неозор'ий пустельний район, найбільше внутрішнє нагір'я Кордільєр Північної Америки (на заході США). Обмежено Скелястими горами на сході, Каскадними горами і хребтом Сьєрра-Невада на заході. Великий Басейн включає майже всю територію штату Невада з частинами суміжних штатів. Нагір'я перетинають паралельні хребти меридіонального напряму. Довжина хребтів зазвичай коливається від 80 до 120 км, ширина — від 10 до 25 км, висота — від 2150 до 3000 м. Між хребтами лежать глибокі западини; одна з них має назву Долини Смерті. Великий Басейн — область внутрішнього стоку. Жодна крапля води з цієї величезної площі не потрапляє в океан. Епізодичні опади найчастіше випадають у вигляді злив, які обрушуються на цю оголену землю, змивають з гір значну кількість твердого матеріалу і відкладають його в долинах. Різкі амплітуди денних і нічних температур, особливо взимку, приводять до розколювання поверхні гірських порід і утворення осипищ на великих площах. Уламковий матеріал, нагромаджуючись біля підніжжя хребтів, поступово ховає гірський рельєф. Міжгірні зниження, заповнювані наносами, перетворюються на великі плоскі простори, які займають значно більшу територію, ніж самі хребти, що підносяться над ними ніби острови. Тут, в умовах сухого клімату, безроздільно панує вітер.

У твердих скелях він виточив ніздрюваті ніші і обеліски, фантастичні вежі, палаци з колонами. Ці утворення настільки вражають, що багато скель дістали такі назви, як «Ворота диявола», «Сад богів» та ін.

Сухість і континентальність клімату Великого Басейну пояснюються впливом Каскадних гір і Сьєрра-Невади, які затримують вологу, що надходить з Тихого океану. Річна кількість опадів коливається у Великому Басейні від 100 мм біля підніжжя Сьєрра-Невади (на заході) до 200—260 мм біля підніжжя Скелястих гір (на сході).

Високі температури в літній період і сухість, що зумовлюється ними, надовго обмежують вегетацію рослинності і робить безплідними значні простори Великого Басейну. В його ландшафтах переважають безрадісні солончаково-полинові напівпустелі і пустелі, похмурий вигляд яких урізноманітнюють лише міражі.

Рослинність дуже бідна. Серед мертвих пустищ, нерідко вкритих нальотом солі, ніби настовбурчені їжаки стирчать пучки колючої трави. Рослини низькорослі, дрібні. Шкірясті листочки їх укриті восковим нальотом, у багатьох рослин замість листків колючки.

На схилах хребтів виражена висотна поясність, але тільки окремі з них досягають висоти альпійського поясу. Однак ялівцеве рідколісся і соснові ксерофітні ліси на схилах займають значну площу.

Взимку гори вкриті снігом. Наприкінці зими і навесні сніг у горах починає танути і річиша гірських річок, як правило сухі, наповнюються водою. В цей час велика кількість каміння, піску чи мулу приноситься зі схилів гір, нагромаджуючись біля їх підніжжя.

Яскраве сонце і волога змінюють поверхню пустелі — вона одягається в яскравий килим рослин з ніжними яскравими квітами. Але вже через місяць настає спека і сухість. Ефемери закінчують цикл розвитку, і рівнина знову набуває свого мертвого вигляду.
Колорадо

Плато Колорадо — найглибший каньйон світу. Характерна особливість плато Колорадо — глибоке і досить густе ерозійне розчленування його поверхні. Річка Колорадо, стікаючи зі Скелястих гір, одразу ж утворює ущелину, яка біля північного краю плато перетворюється на один з найвеличніших каньйонів земної кулі.

Вперше європейці вийшли до Великого каньйону в 1540 р., а потім тільки в 1776 р. на краю каньйону з'явився ще один європеєць, францисканський ченець Гарсес. Протягом тривалого часу каньйон залишався малодослідженим. Лише близько ста років тому почалося систематичне вивчення усього району.

Каньйон простягається більш як на 800 км, набуваючи найвеличнішого вигляду від місця впадіння Колорадо до західного краю плато. Саме цей відрізок долини і називається Великим каньйоном Колорадо. Довжина цього каньйону 320 км, глибина — до 1800 м. Ширина каньйону на рівні поверхні плато 8—25 км і найбільша — близько 30 км, а нижче за Тороуіп-Оверліку на північній кромці — всього 800м. Донизу каньйон поступово звужується, і річище має ширину лише 90—100 м. У цій глибокій ущелині з великою швидкістю мчить потік води, глибина якого досягає 10—15 м. Значна швидкість течії Колорадо зумовлена великим падінням річки (у середньому 1,5 м на 1 км). Особливо бурхливою річка буває влітку, під час танення снігів у Скелястих горах, які піднімають рівень води ще на 15—18 м. Після будівництва греблі Глен-Каньйон (у 1964 р.), водосховище урівноважило повінь, коливання рівня води значно зменшилися, велика гребля побудований і біля Лас-Вегаса. Вийде неї утворилося штучне озеро Мід: водосховище завдовжки 150 км, з глибинами до 200 м.

10 млн. років тому не було ні підвищеного плато Колорадо, ні глибокої ущелини. Звивисті річки поважно несли свої води через низовинну рівнину до моря. Вони відкладали мул і пісок, тією чи іншою мірою компенсуючи поступове опускання земної кори. Іноді кора опускалася швидше, ніж накопичувалися наноси, і тоді всю область заливало морем. I ось близько 10 млн. років тому територія між Великим Солоним озером на півночі і нинішнім містом Феніксом на півдні почала підніматися, але не рівномірно. Вийшло щось на зразок величезного шатра з безліччю западин. Чому ж річка Колорадо не пішла в обхід шатра? Відповідь проста: річка існувала ще до того, як утворилося шатро. Колорадо. точила гірські породи з тією ж швидкістю, з якою вони піднімалися. Численні бурхливі пороги свідчать, що річці довелося добре попрацювати, щоб встигати за підняттям.

Великий Каньйон — справжній геологічний музей. На поверхні лежить вапняк, який належить до кам'яновугільного періоду й називається «каїбаба». Потужність цього каїбабського вапняку досягає 210 м. Саме він і утворює вертикальні обриви, які можна побачити всюди: і на південному, і на північному краї, а також на верхівках багатьох храмів і пірамід. Під цією товщею залягає пісковик «коконіно» потужністю 90 м, що належить до кам'яновугільної системи.

Щільні вапняки утворюють прямовисні схили, тоді як сланці, що руйнуються легше, утворюють більш похилі поверхні, вкриті осипищами. Через численні вигини річки і вимоїни на схилах каньйону підносяться величні колони, вежі, піраміди, плоскі дахи яких лежать на одному рівні з поверхнею плато.

Ці вигадливі форми створювала не тільки річка, а й багатоликі сили вивітрювання. Так, часті зміни холодної і жаркої погоди руйнували схили — вапнякові скелі і пісковик, що їх підстеляє. Цьому сприяло і коріння рослин, які місцями. закріпилися на схилах, тошо.

Глибокі каньйони властиві усім притокам Колорадо. Це надає плато особливої мальовничості, але водночас створює значні труднощі для будівництва шляхів. Вузькі долини і їхня велика глибина несприятливі для створення іригаційних систем, тому зрошуваних земель на плато порівняно небагато. Величезні розміри каньйону і вигадлива архітектура його схилів створюють ефективне видовище, яке приваблює численних туристів. На території парку водяться 100 видів птахів і 60 видів ссавців, 25 видів рептилій і амфібій.
Аппалачі

Аппалачські гори широкою смугою простягаються (з південного-за-ходу на північний схід) уздовж східного узбережжя Північної Америки. Ця смуга хребтів, плато, плоскогір'їв на 2,6 тис. км витяглася від штату Алабама до затоки Св. Лаврентія. Продовжуються гори і на острові Ньюфаундленд.

Особливості Аппалачів зумовлені їхнім віком. Гори не високі, найвища вершина їх — гора Мітчел (2037 м). Для Аппалачів характерні широкі долини, зниження, вихід на поверхню пластів, що містять різноманітні корисні копалини. Серед них залізні, мідні, цинкові руди, одне з найбільших у світі родовищ азбесту. Але найголовніше багатство Аппалачів — це запаси високоякісного кам'яного вугілля.

Велика протяжність гір з південного заходу на північний схід визначила різноманітність їхніх природних умов. У фізико-географічному відношенні Аппалачі поділяють на дві нерівні частини: Північні і Південні Аппалачі. Межа між ними проходить по річці Гудзон.

Північні Аппалачі нижчі за Південні. Вони являють собою хвилясте плокоскогір'я, над яким підносяться гірські хребти, масиви й поодинокі гори. Більш гористою є територія, що лежить на північ від Нью-Йорка і на схід від озера Онтаріо. Хоча гори мають переважно похилі форми, але в окремих масивах збереглися глибокі льодовикові цирки і озера.

На сході хребти Північних Аппалачів доходять до Атлантичного океану, утворюючи розчленовану берегову лінію з численними островами, півостровами, затоками. Одна з найбільших заток — Фанді — добре відома найвищими у світі припливами, висота яких досягає 18 м.

Рельєф Південних Аппалачів складніший. Зі сходу гори обрамлені передгірським слаборозчленованим плато Підмонт. Плоский рельєф плато сприяв освоєнню цієї території. Це одна з найбільш заселених частин материка.

На захід від плато Підмонт різко підноситься ланцюг гірських хребтів. Середня висота хребтів 1000—1500 м. Через невеликі абсолютні висоти Підмонту гори зі сходу мають величний вигляд, особливо гора Мітчел у Голубому хребті. Хребти прорізані поперечними долинами великих річок. У цій частині Південних Аппалачів мало місць, придатних для поселення.

На захід розташована система поздовжніх хребтів і долин, що їх розділяють. Долини витягнуті по лінії простягання гір на сотні кілометрів.

Підніжжя їх лежать на висоті 500—600 м над рівнем моря. Висота хребтів 1000—1200 м. Річки, що течуть широкими долинами, іноді переходять у сусідні долини і повертаються знову, прорізуючи хребти, і раптом, круто повернувши на схід чи на захід, прямують до океану чи в басейн Міссісіпі.

На захід від поясу хребтів і долин розташоване високе передгірське Аппалачське плато. Воно місцями глибоко розчленоване вузькими крутостінними долинами річок. У цій частині Аппалачів через значне поширення вапняків розвинутий карст.

Аппалачі здавна славилися лісами. На значній частині їх, особливо на півночі, поширювалися мішані ліси, але з поняттям «аппалачський ліс» асоціюється один з типів широколистих лісів, утворених десятками видів каштанів, буків, кленів та інших дерев. Вражає різноманіття деревних порід. Тільки дубів тут налічується кілька десятків видів. Серед специфічних дерев особливо цікаві шкорі, або американський горіх, за висотою суперник дуба, тюльпанне дерево. Особливо красиво одягнені в багрянець і золото ліси ранньої осені.

Однак ліси погано збереглися. Усе багатство і різноманіття аппалачських лісів тепер можна оцінити лише на небагатьох охоронних територіях, головним чином у парках окремих штатів.
Вулкани

Орісаба — діючий вулкан у Поперечній Вулканічній Сьєррі на південному сході Мексики; вища точка країни (5 700 м). Останнє виверження відбулося у 1941 р. Гігантський конус має діаметр 30 км. На вершині — невеликий кратер. На південному схилі побічні кратери, від яких спускаються лавові потоки, що вилилися у XVI—XVIIІ ст. На півдні і південному сході — широкі поля маарів і дрібних шлакових конусів. Вулкан знаходиться у складі національного парку Піко-де-Орісаба.

Попокатепетль — діючий вулкан у Поперечній Вулканічній Сьєррі, на півдні Мексики. Висота 5452 м, друга за висотою вершина Мексики після вулкана Орісаба. Діаметр 16 км, на вершині кратер діаметром 600 м з прямовисними стінами, що спускаються до 500 м. У кратері знаходиться центральний лавовий конус. Активний, постійно димиться. Знаходиться у складі національного парку Істаксіуатль-Попокатепетль.




Урок3.

1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

На уроках географії при вивченні розділу iconНа уроках географії
П 14 Застосування структурно – логічних схем на уроках географії. Посібник з географії.– Кривий Ріг, 2012. 23с
На уроках географії при вивченні розділу iconПрограм а для загальноосвітніх навчальних закладів із поглибленим вивченням географії
Даний курс спирається на знання, отримані школярами при вивченні всіх курсів географії та інших природознавчих дисциплін, що дозволяє...
На уроках географії при вивченні розділу iconРозділ 2 Використання методів навчання при вивченні деяких змістових...
Яснювально-ілюстративний метод можна використовувати на будь-якому уроці, а не лише при поясненні нового, складного матеріалу. Цей...
На уроках географії при вивченні розділу iconМатематична освіта є важливою складовою загальноосвітньої підготовки....
Окрім того, математика є опорним предметом при вивченні суміжних дисциплін (фізики, хімії, інформатики, біології, географії, економіки,...
На уроках географії при вивченні розділу iconНа уроках географії
Розівка Запорізької області Приазовського району, вул. Бікбулатова, 12, тел. 97-731
На уроках географії при вивченні розділу icon«впровадження ігрових технологій на уроках географії»
Розробка уроку по темі: Електроенергетика як складова пек україни, її значення. Основні типи електростанцій та
На уроках географії при вивченні розділу iconЗагальні вимоги до виконання розділу „Охорона праці ” дипломного...
Зміст розділу “Охорона праці ”. Загальні вказівки до розділу дипломного проекту «Охорона праці». Обсяг І оформлення розділу
На уроках географії при вивченні розділу iconТема: Сучасний кабінет географії
Мета: Удосконалення процесу викладання географії шляхом використання матеріально-технічної бази кабінету географії для реалізації...
На уроках географії при вивченні розділу iconІкт як засіб підвищення ефективності самостійної роботи студентів...
Кт як засіб підвищення ефективності самостійної роботи студентів при вивченні курсу «алгебра І теорія чисел»
На уроках географії при вивченні розділу iconЛ. М. Синєгубенко
Сучасні методи впровадження візуальних методів навчання при вивченні холодильних дисциплін
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка