Регуляція діяльності ендокринних залоз




Скачати 133.62 Kb.
НазваРегуляція діяльності ендокринних залоз
Дата конвертації21.03.2013
Розмір133.62 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Химия > Документы
ПАТОЛОГІЯ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ
Ендокринні залози - це спеціалізовані популяції секреторних клітин, які утворюють і виділяють у кров (або інші циркулюючі рідини) свої специфічні сигнальні продукти (гормони) або їх найближчі біосинтетичні попередники.

За хімічною структурою гормони поділяють на: а) стероїдні гормони (мінерало- і глюкокортикоїди, жіночі і чоловічі статеві гормони); б) похідні амінокислот (тіреоїдні гормони, катехоламіни, мелатонін); в) білково-пептидні гормони (релізінг-гормони, вазопресин, окситоцин, гормони аденогіпофізу, інсулін, глюкагон, паратирін, кальцитонін).

^ За функціональних ефектами гормони поділяють на: а) ефекторні (діють безпосередньо на органи-мішені); б) тропні (регулюють синтез ефекторних гормонів); в) релізінг-гормони (регулюють синтез і секрецію тропних гормонів).

^ Основні властивості гормонів:

1) утворюються спеціалізованими клітинами ендокринних залоз;

2) секретуються в кров (або інші циркулюючі рідини);

3) характеризуються специфічністю впливу, який пов’язаний із існуванням “клітин-мішеней”, які мають особливі рецептори до конкретного гормону;

4) володіють високою біологічною активністю, оскільки проявляють свій вплив у дуже низьких концентраціях (порядку 10-6 – 10-11 моль/л);

5) володіють дистантною дією, тобто впливають на клітини-мішені, які розташовуються на великій відстані від місця утворення гормонів.

^ Участь ендокринних залоз у гуморальній регуляції фізіологічних і біохімічних процесів в організмі називається ендокринною функцією.

Розрізняють наступні типи порушень ендокринних функцій: 1) Ендокринну гіперфункцію – збільшення продукції гормонів ендокринними залозами. 2) Ендокринну гіпофункцію – зменшення продукції гормонів. 3) Ендокринну дисфункцію - різнонаправленні зміни функції ендокринних залоз.

^ Патогенетичні варіанти порушень ендокринних функцій:

І. Дисрегуляційні порушення - розлади регуляції ендокринних залоз.

ІІ. Залозисті порушення - розлади біосинтезу гормонів і їхньої секреції.

ІІІ. ^ Периферичні порушення - розлади транспорту, рецепції і метаболізму гормонів.

Регуляція діяльності ендокринних залоз здійснюється за допомогою 4-х механізмів:

1) Нервова (імпульсно-медіаторна) регуляція - здійснюється за допомогою прямих нервових впливів. Так регулюється діяльність: а) мозкового шару наднирників, б) нейроендокринних структур гіпоталамуса, в) епіфізу.

2) Нейроендокринна (гіпоталамічна) регуляція - здійснюється нейроендокринними клітинами гіпоталамуса, які трансформують свої нервові імпульси в специфічні ендокринні субстанції (релізінг-гормони), які через систему портальних судин гіпофіза регулюють діяльність аденогіпофиза.

3)^ Ендокринна регуляція - полягає в безпосередньому впливі одних гормонів на синтез і секрецію інших. Прикладом цього механізму регуляції є вплив тропних гормонів аденогіпофіза на діяльність кори наднирників, щитовидної залози, статевих залоз.

4)^ Неендокринна гуморальна регуляці - здійснюється неспецифічними гуморальними факторами (метаболітами, іонами). Так, концентрація глюкози в крові безпосередньо впливає на синтез і секрецію інсуліну і глюкагону, склад і рівень амінокислот в крові - на утворення соматотропного гормону, вміст іонів калію в крові - на виділення альдостерону, концентрація кальцію в крові - на секрецію паратірину і кальцитоніну.

^ Дисрегуляційні порушення ендокринних функцій можуть бути пов’язані з розладами всіх 4-х механізмів регуляції: а) при активації зазначених механізмів розвивається ендокринна гіперфункція, б) при гальмуванні регуляторних впливів - ендокринна гіпофункція.

Принципи регуляції ендокринних функцій базуються на: 1) прямих і 2) зворотних зв’язках.

Принцип прямих зв’язків лежить в основі діяльності ендокринної функціональної системи, яка включає в себе: 1) гіпоталамус, 2) аденогіпофіз, 3) пери-феричні ендокринні залози (наднирки, щитоподібна, гонади).

^ Цей принцип реалізується за допомогою 3-х послідовних етапів: 1) сприй-няття гіпоталамусом вищих нервових регуляційних сигналів і секреція відповідних релізінг-гормонів (кортиколіберину, соматоліберину, тіреоліберину, люліберину, фолліберину, пролактоліберину), 2) секреція аденогіпофізом відповідних тропних гормонів (кортикотропіну - АКТГ, соматотропіну - СТГ, тіреотропіну - ТТГ, лютропіну, фолтропіну, лактотропіну - пролактину) у відповідь на дію релізінг-гормонів; 3) виділення периферичними залозами (корою наднирників, щитоподібною залозою, статевими залозами) ефекторних гормонів у відповідь на дію тропних гормонів.

^ Порушення прямих зв’язків у регуляції ендокринних функцій можуть бути обумовлені розладами синтезу і секреції: а) релізінг-гормонів, 6) тропних гормонів; в) ефекторних гормонів.

Сутність зворотних зв’язків у системі гіпоталамус → аденогіпофіз → периферичні залози полягає в тому, що гормони, які виділяються периферичними залозами, пригнічують діяльність структур, які здійснюють попередні етапи регуляції (зменшується виділення релізінг-гормонів і тропних гормонів). Порушення зворотних зв’язків у системі гіпоталамус → аденогіпофіз → периферичні залози мають велике значення у розвитку ендокринної патології.

Так, тривале застосування з лікувальною метою глюкокортикоїдних препаратів → пригнічення діяльності відповідних структур гіпоталамуса → зменшення утворення кортиколіберину → пригнічення функції аденогіпофіза → зменшення виділення АКТГ → атрофія пучкової зони кори наднирників → зменшення утворення власних глюкокортикоїдів. Різке скасування використання глюкокортикоїдів з лікувальною метою веде до розвитку синдрому гострої недостатності кори наднирників (синдром скасування).

^ Короткі парагіпофізарні зворотні зв’язки здійснюються поза системою гіпоталамус – аденогіпофіз - периферичні залози. Вони відіграють провідну роль у регуляції діяльності паращитовидних залоз, β-клітин острівців підшлункової залози. Ці зв’язки описуються наступними схемами.

Так, збільшення концентрації глюкози в крові → активація утворення і секреції інсуліну → зменшення змісту глюкози в крові → пригнічення секреції інсуліну.

Власне залозисті порушення ендокринних функцій.

Вони пов‘язуються із:

1) Змінами кількості функціонально активних ендокринних клітин:

а) зменшенням їх кількості (видалення залози чи її частини, ушкодження, некрози), що приводить до розвитку ендокринної гіпофункції;

б) збільшенням їх кількості (доброякісні і злоякісні пухлини залозистого епітелію), що супроводжується ознаками відповідної ендокринної гіперфункції.

2) Якісними змінами ендокринних клітин, що супроводжується:

а) розладами біосинтезу гормонів;

б) порушенням процесів їх секреції.

^ Причини порушення синтезу білково-пептидних гормонів: 1) порушення транскрипції; 2) порушення трансляції; 3) дефіцит необхідних амінокислот; 4) дефіцит АТФ; 5) порушення посттрансляційної модифікації і активації.

^ Причини розладів синтезу стероїдних гормонів: 1) порушення надходження в клітини, синтезу і депонування холестерину - вихідної речовини для синтезу стероїдів; 2) набуті чи спадково обумовлені дефекти ферментів, що приймають участь у реакціях біосинтезу стероїдних гормонів; 3) дефіцит кисню (гіпоксія), необхідного для реакцій гідроксилювання стероїдів, 4) дефіцит відновленого НАДФ.Н - основного джерела електронів і протонів у реакціях гідроксилювання стероїдів.

^ Причини порушення синтезу гормонів – похідних амінокислот: 1) дефіцит вихідних амінокислот (тирозину, триптофану); 2) дефіцит мікроелементів (йоду для утворення тіреоїдних гормонів), 3) набуті чи спадково обумовлені дефекти ферментів синтезу цих гормонів; 4) дефіцит АТФ.

^ В основі розладів секреції гормонів лежать наступні механізми:

а) порушення депонування гормонів - страждає утворення комплексів гормонів з речовинами - факторами депонування (білками-нейрофізинами для вазопресину і окситоцину, АТФ - для катехоламінів, цинком - для інсуліну),

6) порушення передачі сигналів, які стимулюють секрецію. Вони часто пов’язані із зменшенням утворення в клітинах або надходження вторинних посередників передачі стимулюючих сигналів (цАМФ, іонів Са2+);

в) ушкодження контрактилъних елементів (мікрофіламентів, мікротрубочок), які приймають участь у процесах екзо- і ендоцитозу. Ці процеси складають основу секреції білково-пептидних гормонів (екзоцитоз) і тіреоїдних гормонів (ендоцитоз);

г) дефіцит АТФ, яка забезпечує енергозалежні процеси транспорту гормонів.

Периферичні розлади ендокринних функцій включають в себе:

1) Порушення транспорту гормонів в організмі.

2) Розлади метаболічної інактивації гормонів.

3) Порушення взаємодії гормонів з клітинами-мішенями - патологія циторецепції гормонів.

Існує 4-и форми транспорту гормонів в організмі:

а) ^ Транспорт вільного гормону (розчиненого у воді). Саме в такій формі гормон виявляє свою біологічну активність. Отже, від концентрації вільної форми гормону залежать його функціональні, структурні і біохімічні ефекти. В нормі кількість вільних гормонів у крові не перевищує 10% від загальної їх кількості.

б) ^ Комплекси гормонів із специфічними транспортними білками плазми крові. Кількість цієї транспортної форми в крові складає 80% від сумарної концентрації даного гормону.

в) ^ Неспецифічні комплекси гормонів з білками плазми крові (альбумінами, α-глобулінами).

г) Адсорбція гормонів на поверхні формених елементів крові (еритроцитів, лімфоцитів, моноцитів).

^ Порушення транспорту гормонів в організмі можуть проявлятися 2-а типами розладів ендокринної функції:

а) З одного боку, при збільшенні зв’язування гормону зменшується кількість його вільної форми і, отже, з’являються ознаки відповідної ендокринної гіпофункції.

б) З іншого боку, зменшення зв’язування гормону викликає збільшення в крові концентрації його вільної форми, що проявляється ознаками відповідної ендокринної гіперфункції.

^ Метаболічна інактивація гормонів здійснюється:

а) Руйнуванням білково-пептидних гормонів у печінці під дією ферментів пептидаз.

б) Інактивацією стероїдних гормонів у печінці, кишках, нирках (практично у всіх органах і тканинах, за винятком тиміко-лімфоцитарної системи). У реакціях перетворення стероїдів беруть участь Надф.н - залежні ферменти. Інактивовані форми стероїдних гормонів, які утворилися в різних органах, надходять у печінку, де відбувається їх кон’югація із сірчаною і глюкуроновою кислотами з подальшим виведенням з організму в складі сечі і калу.

в) Інактивацією катехоламінів, яка відбувається 3-а шляхами:

- перетворення, які обумовлені моноамінооксидазоюао-шлях);

- вплив катехолоксиметилтрансферази (КОМТ-шлях);

- хіноїдне окислення з утворенням адренохрому.

г) Метаболічне перетворення тіреоїдних гормонів, яке відбувається переважно в печінці, включає:

- реакції дейодування;

- окисне дезамінування і декарбоксилювання залишків аланіну;

- кон’югацію із сірчаною і глюкуроновою кислотами.

У людини 65-95% інактивованних метаболітів усіх гормонів виводиться з організму із сечею.

^ Порушення метаболічних перетворень гормонів можуть обумовлювати розвиток периферичних розладів ендокринної функції. Так, при уповільненні інактивації гормонів збільшується їх вміст у крові, що проявляється ознаками відповідної ендокринної гіперфункції. І навпаки, прискорене перетворення гормонів у їх неактивні форми супроводжується розвитком ендокринної гіпофункції.

^ Вплив гормонів на клітини-мішені здійснюється через їх дію на специфічні білки, що одержали назву циторецепторів.

Розрізняють 2 принципово різних типи циторецепції гормонів:

- Внутрішньоклітинний тип циторецепції - пов’язаний із вільним проходженням гормону через плазматичну мембрану в клітину, у цитоплазмі якої відбувається взаємодія гормону з внутрішньоклітинними білками-рецепторами. Ефекторною структурою клітини, на яку впливає комплекс гормон+білок, є ядро, а основним біологічним ефектом - зміни інтенсивності процесів транскрипції, а отже, і синтезу клітинних білків. Лежить в основі механізму дії стероїдних і тіреоїдних гормонів.

- Мембранний тип циторецепції – коли гормони не проникають усередину клітини, а зв’язуються з білками-рецепторами на поверхні плазматичної мембрани. Надалі передача регуляторного сигналу з поверхні клітини до її ефекторних структур обумовлена дією вторинних посередників (месенджерів), до яких відносяться: а) циклічні нуклеотиди - цАМФ, цГМФ; б) іони Са2+; в) фосфоліпідні месенджери: діацилгліцерол (ДАГ) і інозітолтрифосфат (IФ3). В результаті виникають швидкі біохімічні ефекти, пов’язані з активацією уже синтезованих ферментів або інших білків. За таким механізмом діють білково-пептидні гормони і катехоламіни.

^ Порушення взаємодії гормонів з периферичними клітинами-мішенями, обумовлюється патологією клітинних рецепторів (циторецепторів), проявляється:

а) Зменшенням кількості рецепторів або їх спорідненості до гормону (десенситизація). При цьому, незважаючи на те, що концентрація гормону в крові є нормальною або навіть підвищеною, розвиваються ознаки ендокринної гіпофункції.

б) ^ Збільшенням кількості рецепторів до гормону (сенситизація). Як правило, супроводжується розвитком елементів відповідної ендокринної гіперфункції.

Одним із наймогутніших факторів впливу на функцію ендокринної системи є СТРЕС.

Стрес - стан напруги неспецифічних адаптаційних механізмів, який виникає при дії на організм надмірних за силою або патогенних факторів.

^ Численні ініціатори стресу (стресори) - травма, холод, біль, негативні емоції, кровотеча, фізичне навантаження, гіпоглікемія, інфекції і т. ін. - через порушення гомеостазу викликають порушення вищих нервових регуляторних центрів.

Клінічно стрес проявляється комплексом структурних, функціональних і біохімічних змін, які набули назву загального адаптаційного синдрому.

Термін "стрес" вперше ввів і описав Г.Сельє у 1936 р.

^ Дія на організм численних патогенних факторів, незалежно від їх властивостей і походження, має стандартну відповідь, яка проявляється морфологічною тріадою:

1) гіпертрофією кори наднирників;

2) інволюцією тиміко-лімфоцитарної системи (атрофія вилочкової залози і лімфатичних вузлів);

3) утворенням виразок і ерозій у шлунково-кишковому тракті.

^ У розвитку стресу виділяють наступні стадії:

1) Стадія тривоги:

а) підстадія (фаза) шоку - характеризується короткочасним зменшенням резистентності організму до патогенного фактора.

Вона обумовлюється активацією симпато-адреналової системи і підвищенням вмісту в крові катехоламінів. Катехоламіни при короткочасній дії підвищують обмінні процеси в тканинах і за­безпечується стійкість організму.

При вираженій активації і тривалій дії катехоламінів проявля­ється їх токсичний ефект, а саме, вони:

- активують ПОЛ і тим самим дестабілізують мембрани клітин;

- різко підсилюють ліполіз, що веде до збільшення кількості в крові жирних кислот (вони використовуються як енергетичний матеріал, але для їх окислення потрібна велика кількість кисню, тому розвива­ється відносна гіпоксія);

- збільшується проникність мембран для Са2+, який активує ФЛА2 і цим самим вивільняє з фосфоліпідів арахідонову кислоту, з якої синтезуються ейкозаноїди: в тромбоцитах – тромбоксах (ТхА2), в лейкоцитах – лейкотрієни (ЛТС4, ЛТД4);

- ейкозаноїди посилюють дегрануляцію тканинних базофілів (виділяється гепарин і гістамін), які разом з ейкозаноїдами ведуть до ушкодження тканин і порушення мікроциркуляції;

- під впливом ТхА2 звужуються артеріоли, збільшується проникність капілярів, виникає агрегація тромбоцитів, що веде до гіперкоагуляції;

- активується калікреїн-кінінова система крові, що веде до утворення кінінів (калідину і брадикініну), які сприяють порушенню загальної гемодинаміки (розширення судин, підвищення проникності судин і плазморея, що є причиною зменшення маси циркулюючої крові);

- прогресує явище гіпоксії та ушкодження тканин, що супроводжується: гіпотензією, гіпоглікемією, гіпотермією, зниженням м’язового тонусу.

Якщо не наступає - смерть, то розвивається ^ II фаза – протишоку.

б) підстадія (фаза) протишоку - опірність організму спочатку відновлюється, а потім підвищується.

Гормонами, які виводять організм з шоку, є глюкокортикоїди, глюкагон. Вони: а) підсилюють глікогеноліз і глюконеогенез, чим зменшують вміст молочної кислоти і збільшують вміст глюкози в крові; б) стимулюють синтез в печінці спеціального білка ліпокортину, який пригнічує активність ФЛА2, що веде до зменшення утворення ейкозаноїдів і стабілізації клітинних мембран; в) відбувається активація опіоїдної системи мозку, що підсилює синтез енкефалінів і ендорфінів, які проявляють знеболюючий вплив та покращують метаболізм клітин мозку; г) відновлюється гемоциркуляція, підвищується АТ.

Всі ці позитивні сторони глюкокортикоїдів використовуються в клініці з ціллю виведення потерпілих із шоку.

2)^ Стадія резистентності - характеризується стійким і тривалим збільшенням опірності організму як до фактора, що викликали стрес, так і до інших патогенних агентів. Вона виникає на 7 день дії стресора.

У цій стадії в організмі переважає вміст катехоламінів (КА), кортикотропінів (КТ), глюкокортикоїдів (ГК) та інсуліну над вмістом мінералокортикоїдів (МК), соматотропіну (СТ) і пролактину. Фактори чисельника зумовлюють ре­зистентність організму до ушкоджуючих факторів зовнішнього середовища.

КА+КТ+ГК+інсулін


МК+СТ+пролактин


Таке явище проявляється:

- помірним збільшенням синтезу в печінці ліпокортину, який знижує активність ФЛА2, зменшує вихід із мембран арахідонової кислоти, знижує синтез ейкозаноїдів;

- підвищенням внутрішньоклітинної регенерації, активація синтезу ферментів дихання і гліколізу;

- збільшенням в клітинах вмісту цАМФ і змен­шенням цГМФ, що підвищує обмінні процеси;

- активацією стрес-лімітуючих систем, що проявляється:

а) збільшенням синтезу в мозку ГАМК;

б) збільшенням активності антиоксидантних ферментів (супероксиддисмутази-СОД, каталази, глютатіонпероксидази-ГП, глютатіонредуктази-ГР, вітаміну Е);

в) підвищенням синтезу опіоїдних пептидів (ендорфінів, енкефалінів), які покращують метаболічні процеси в мозку, знімають біль.

Організм тепер може переносити значно більшу дію стресора, що було неможливо раніше. Стадія резистентності може тривати роками.

3) Стадія виснаження – настає: а) при дуже інтенсивній або тривалій дії патогенного фактора, або б) в умовах функціональної слабкості адаптаційних механізмів. Супроводжується зменшенням резистентності організму до патогенних впливів.

МК+СТ+пролактин


КА+КТ+ГК+інсулін


Цей процес супроводжується зменшенням вмісту катехоламінів, кортіколіберину, кортикотропіну, глюкокртикоїдів і збільшенням продукції мінералокортикоїдів, соматотропіну і пролактину. Такі гормони знижують резистентність організму, діють прозапально, підвищують чут­ливість організму до мікробів, алергічних факторів, переохолодження, недоїдання, опромінення, дії негативних емоцій.

Ця стадія є основою для виникненні майже 70% різ­номанітних хвороб, які називають “хворобами адаптації”.

До хвороб адаптації відносять:

а) психосоматичні захворювання (ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хворобу, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки);

б) хвороби обміну речовин (цукровий діабет);

в) алергічні і запальні захворювання (бронхіальну астму, ревматизм).

Таким чином, ми бачимо, що стрес - явище дуже складне, і характеризується, як позитивними, так і негативними сторонами.

Схожі:

Регуляція діяльності ендокринних залоз iconЛіпідів, амінокислот та його регуляція
Гліколіз, глікогеноліз: визначення, основні етапи, ферменти, регуляція, енергетичний баланс
Регуляція діяльності ендокринних залоз iconУрок біологія 9 клас Тема: Гуморальна регуляція. Залози внутрішньої секреції
Гуморальна регуляція – один з механізмів координації процесів життєдіяльності в організмі, здійснюваний через рідкі середовища організму...
Регуляція діяльності ендокринних залоз iconCтандарти спеціалізованої допомоги хворим на злоякісні новоутворення...
Спеціалізованої допомоги хворим на злоякісні новоутворення слинних залоз (мкх-10 С07-С08)
Регуляція діяльності ендокринних залоз icon9 клас. Біологічний диктант по темі “Ендокринна регуляція” І варіант
Гормон росту виробляє
Регуляція діяльності ендокринних залоз iconЕмоційно-вольова регуляція свого стану на основі довільно прийнятого...
Емоційно-вольова регуляція свого стану на основі довільно прийнятого рішення – основа формування психічної толерантності, стійкості...
Регуляція діяльності ендокринних залоз iconАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Вегетативна регуляція серця при хронічній серцевій недостатності: клініко-патогенетичне значення та можливості корекції
Регуляція діяльності ендокринних залоз iconЗвіт науково-педагогічного працівника про виконання індивідуального плану роботи
Основи діагностики, лікування та профілактики ендокринних захворювань : навчально-наочний посібник : лекції за змі­стов­им модулем...
Регуляція діяльності ендокринних залоз iconПатологія гіпоталамо-гіпофізарної системи
Гіпоталамус є відділом центральної нервової системи, де відбувається інтегрування нервових І ендокринних механізмів регуляції. Це...
Регуляція діяльності ендокринних залоз iconПатологія щитоподібної та прищитоподібних залоз
Щитоподібна залоза продукує тиреоїдні гормони тироксин (Т4) І трийодтиронін (Т3). Крім того, парафолікулярними (С-клітинами) синтезується...
Регуляція діяльності ендокринних залоз iconЛекція на тему: “ загальна фізіологія залоз внутрішньої
«омолоджуючу дію». Однак, ефект омолодження тривав недовго — через 2—3 місяці він пропадав. Але головне, що дали ці досліди — це...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка