Що таке первинна медико-санітарна допомога?




Скачати 128.33 Kb.
НазваЩо таке первинна медико-санітарна допомога?
Дата конвертації10.03.2013
Розмір128.33 Kb.
ТипВопрос
uchni.com.ua > Інформатика > Вопрос

- -

Тема 1. Місце сімейної медицини в загальній структурі охорони здоров’я та принципи сімейного обслуговування населення. Організація роботи сімейного лікаря.


  1. Що таке первинна медико-санітарна допомога? Які існують міжнародні підходи до обслуговування населення за принципом сімейної медицини в розвинутих країнах світу?

Первинна медико-санітарна допомога (ПМСД) є основною і найважливішою ланкою в організації охорони здоров'я населення. Вона надається переважно за територіальним принципом, тобто медичний працівник обслуговує певну кількість людей, які проживають на території, що за ним закріплена.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) дає таке визначення ПМСД: "До первинної медико-санітарної допомоги входить основна лікувальна допомога - проста діагностика та лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь; направлення у складних випадках на консультацію та лікування на більш високий рівень (направлення для надання спеціалізованої і висококваліфікованої допомоги); профілактична допомога та основні санітарно-освітні заходи". У розвинутих країнах світу провідним працівником первинної медико-санітарної допомоги є родинний лікар, або лікар загальної практики. Тривалий історичний досвід та практична реалізація ідеї родинної медицини в багатьох країнах світу показали її переваги.

По-перше, родинний лікар уособив усю відповідальність за здоров'я кожної родини. Він зосередив у своїх руках до 90 % всієї необхідної медичної допомоги.

По-друге, інститут родинного лікаря виявився найбільш вдалою організаційною формою, яка забезпечила економічну ефективність усієї системи охорони здоров'я. Відпала потреба в подальшому збільшенні кількості лікарів, значно скоротились допоміжні служби.

Частка родинних лікарів коливається від 15 % у США до 50 % у Канаді. Скрізь це найпоширеніша лікарська професія. Кількість мешканців, яких обслуговує родинний лікар, становить пересічно у Америці 1300 чол., в Канаді - 1500, в Англії - 2000. Загальні принципи функціонування сімейної медицини у розвинених країнах світу є такі:

  1. Родинний лікар вільно обирається своїми пацієнтами, він надає допомогу цілодобово.

  2. Амбулаторія родинного лікаря, як правило, складається з 3-х кабінетів – приймального, оглядового та кабінету для проведення допоміжних обстежень.

  3. Основним розділом його діяльності є профілактична робота. Спостерігаючи за усіма членами родини, лікар визначає фактории ризику хронічних захворювань, проводить профілактичні обстеження на предмет раннього виявлення артеріальної гіпертензії, цукрового діабету, глаукоми, ішемічної хвороби серця, виразкової хвороби, новоутворень. Кожному пацієнту родинний лікар дає індивідуальні поради стосовно режиму та характеру харчування, заняття фізичною культурою та іншими видами відпочинку, розпізнавання ранніх симптомів хвороб.

  4. ^ Лікувально-діагностична робота. Родинний лікар діагностує та лікує переважну більшість хвороб. Коли виникає потреба в наданні допомоги з боку вузького фахівця, або лікування у стаціонарі, він активно втручається у ці процеси, даючи свої поради і консультації.

  5. ^ Санітарно-освітня робота полягає у проведенні бесід стосовно дотримання своїми підопічними здорового способу життя, шкідливого впливу на організм тютюнокуріння, зловживання алкогольними напоями, про охорону довкілля, турботу кожного пацієнта за власне здоров'я.

  6. Помічником родинного лікаря є, як правило, медична сестра, яка активно співпрацює з ним у всіх видах його діяльності.

  7. У переважній більшості країн родинна медицина має автономний статус,

тобто виведена із загальної структури медичних закладів і підпорядковується безпосередньо місцевим органам влади. Не управлінський апарат контролює дії родинного лікаря, а передовсім пацієнт, який його вільно обирає, або місцевий орган влади, який його фінансує. Проте у всіх випадках (прямо або через страхову компанію) кошти виділяє держава.
2. Як особливості та зміст роботи сімейного лікаря формулюються з правової точки зору (у законодавстві України)? Наприклад, хто такий сімейний лікар? Де він може здійснювати свою діяльність? З кім та на яких засадах він пряцює? Кто йому підпорядкований? Та ін.

  • 1.1.Лікар загальної практики / сімейний лікар (далі - сімейний лікар) - це спеціаліст з вищою медичною освітою, який має юридичне право надавати первинну медико-санітарну допомогу закріпленим сім'ям і іншим приписним категоріям населення незалежно від віку, статі і характеру патології.

  • 1.2.На посаду сімейного лікаря призначається лікар, який пройшов підготовку в інтернатурі за спеціальністю "загальна практика-сімейна медицина" або лікарі за освітою "лікувальна справа" та "педіатрія", які пройшли підготовку на циклі спеціалізації з сімейної медицини у вищих медичних закладах удосконалення з різними формами навчання лікарів і отримали сертифікат спеціаліста за спеціальністю "загальна практика (сімейна медицина)".

  • 1.3. Сімейний лікар здійснює свою діяльність:

- у державному медичному закладі (поліклініці, медсанчастині, міській або сільській лікарській амбулаторії);

- у недержавному медичному закладі (приватному, акціонерному, громадському тощо).

  • 1.4. Сімейний лікар може працювати індивідуально або в групі сімейних лікарів (групова практика).  В залежності від структури населення, що обслуговує бригада лікарів, доцільно залучати і інших спеціалістів, в тому числі соціальних працівників.

  • 1.5. Сімейний лікар працює за контрактом (угодою) з державними або муніципальними органами, страховими медичними компаніями, медичними закладами.

  • 1.6. Контингенти населення, їх чисельність формуються з урахуванням права вільного вибору лікаря і закріплюються умовами контракту.

  • 1.7. Сімейний лікар здійснює амбулаторний прийом і відвідування на дому, проведення комплексу профілактичних, діагностично-лікувальних і реабілітаційних заходів у всіх вікових групах, при всіх видах захворювань і пошкоджень у відповідності до кваліфікаційної характеристики фахівця за спеціальністю "загальна практика  (сімейна медицина)", надає термінову медичну допомогу при невідкладних станах і травматичних пошкодженнях, сприяє у вирішенні медико-соціальних проблем сім'ї.

  • 1.8. За угодою сімейному лікареві можуть бути виділені лікарняні ліжка в стаціонарі для ведення хворих. Сімейний лікар організує домашні стаціонари, денні стаціонари в амбулаторно-поліклінічних закладах.

  • 1.9. Сімейному лікарю безпосередньо підпорядковується середній медичний персонал, який має спеціальну підготовку, а також за узгодженням з органами соціального захисту - соціальні працівники.

  • 1.10. У своїй діяльності сімейний лікар керується законодавчими і нормативними документами з питань охорони здоров'я держави, у якої працює (в частности, України).

  • 1.11. Контроль за діяльністю сімейного лікаря здійснюється в установленому порядку органами охорони здоров'я за місцем роботи лікаря.

  • 1.12. Оцінка діяльності сімейного лікаря проводиться на основі системи показників обсягу і якості його діяльності.

  • 1.13. Призначення і звільнення сімейного лікаря здійснюється у відповідності з чинним законодавством і умовами контракту.

3. Які основні функції сімейного лікаря?

  • 2.1. Надання первинної медико-санітарної допомоги населенню у відповідності до вимог кваліфікаційної характеристики і одержаного сертифікату.

  • 2.2. Проведення санітарно-освітньої роботи з  виховання населення у питаннях формування, збереження і зміцнення здоров`я членів сім`ї, само- і взаємодопомоги. Надання консультативної допомоги сім`ям з питань планування сім`ї, етики, психології, гігієни, соціальних аспектів сімейного життя, ведення "школи батьків".

  • 2.3. Здійснення профілактичної роботи, спрямованої на оцінку ролі факторів навколишнього середовища, виявлення ранніх і прихованих форм захворювання і факторів ризику.

  • 2.4.Здійснення динамічного спостереження за станом здоров'я членів сімей з проведенням необхідного обстеження і оздоровлення за індивідуальним комплексом лікувально-оздоровчих заходів.

  • 2.5.Надання екстреної медичної допомоги хворим і потерпілим при невідкладних станах незалежно від місця проживання.

  • 2.6.Своєчасні і в повному обсязі діагностика і лікування захворювань в амбулаторних умовах, денних і домашніх стаціонарах і на дому в межах компетенції лікаря загальної практики.

  • 2.7.Своєчасне цільове направлення хворих для одержання медичної допомоги у випадках, які виходять за рамки компетенції сімейного лікаря; госпіталізація планових і ургентних хворих у встановленому порядку.

  • 2.8.Проведення реабілітаційних заходів.

  • 2.9.Проведення експертизи тимчасової втрати працездатності пацієнтів у відповідності з чинним законодавством і направлення на МСЕК.

  • 2.10.Здійснення своєчасної діагностики, раннього виявлення і відповідного лікування інфекційних захворювань, виконання протиепідемічних заходів.

  • 2.11.Проведення імунопрофілактики захворювань.

  • 2.12.Сприяння в організації медико-соціальної і побутової допомоги спільно з органами соціального захисту і службами милосердя самотнім, особам похилого віку, інвалідам, хронічно хворим.

  • 2.1З.Участь у виконанні державних та регіональних цільових медичних програм.

  • 2.14. Аналіз стану здоров'я населення, яке обслуговується сімейним лікарем.

  • 2.15. Планування змісту та обсягів своєї роботи і діяльності своїх підлеглих.

  • 2.16.Проведення систематичної   роботи щодо  підвищення професійного рівня підлеглих медичних працівників.

  • 2.17.Систематичне підвищення рівня своєї професійної кваліфікації як шляхом самопідготовки, так і проходження курсів удосконалення лікарів.

4. Деонтологічні аспекти в діяльності лікаря загальної практики. Особливості спілкування сімейного лікаря з пацієнтом і його родиною.

  • З того моменту, як лікар прийняв рішення про особисте надання будь-якій людині необхідної професійної допомоги або про залучення її до наукових досліджень у якості волонтера, він повинен будувати свої дії щодо цієї людини і стосунки з нею на засадах загальнолюдської етики і моралі, проголошеної «Клятвою лікаря України», лікарської деонтології, а також "Етичного кодексу лікаряУкраїни".

  • Лікар відповідає за якість і гуманність медичної допомоги, яка надається пацієнтам, та будь-яких інших професійних дій щодо втручання в життя і здоров'я людини. У своїй роботі він зобов'язаний керуватися Конституцією і законами України (або іншої країни, де він працює), діючими нормативними документами для лікарської практики (медичними стандартами), але в рамках цих положень, з огляду на особливості захворювання, обирати ті методи профілактики, діагностики і лікування, які вважає найбільш ефективними в кожному конкретному випадку, керуючись інтересами хворого. При необхідності лікар зобов'язаний скористатися допомогою своїх колег.

  • У ситуаціях надання допомоги хворому, не передбачених законодавством, нормативними актами і фаховими інструкціями, лікар зобов'язаний керуватися, насамперед, інтересами хворого, принципами фахової етики і моралі, слідувати власній совісті.

  • Дії лікаря мають бути спрямовані на досягнення максимальної користі для життя і здоров'я пацієнта, його максимального соціального захисту.
    Лікар не повинен без достатніх на те фахових причин втручатися в приватні справи пацієнта і членів його родини.

  • Лікар не повинний піддавати пацієнта невиправданому ризику, а тим більше використовувати свої знання в негуманних цілях. При виборі будь-якого методу лікування лікар, насамперед, повинний керуватися принципом "Не нашкодь!".

  • Лікар зобов'язаний приділяти пацієнту стільки часу і уваги, скільки необхідно для встановлення точного діагнозу, виконання повного обсягу допомоги, обгрунтування рекомендацій щодо подальшого лікування, надання їх хворому у детальному і зрозумілому для нього вигляді.

  • Лікар не має права свідомо перебільшувати чи занижувати оцінку важкості захворювання з метою отримання пацієнтом соціального захисту і матеріальної підтримки, що не відповідають реальному стану його здоров'я.

«Вільний вибір лікаря та пацієнта». Сформулюйте головні положення цього деонтологічного принципу:

  • За винятком випадків невідкладної допомоги, лікар має право відмовитися від лікування хворого, коли упевнений, що між ним і пацієнтом немає необхідної взаємної довіри, коли почуває себе недостатньо компетентним або не має у своєму розпорядженні необхідних для проведення лікування можливостей та в інших випадках, якщо це не суперечить клятві Гіппократа. У цій ситуації лікар повинен вжити всіх заходів щодо інформування про це хворого та надати йому відповідні рекомендації.

  • Лікар не повинен перешкоджати реалізації права пацієнта на отримання консультації іншого лікаря, він повинний шанувати право пацієнта на вибір лікаря й участь у прийнятті рішень про проведення лікувально-профілактичних заходів (крім випадків примусового лікування у встановленому законом порядку).

  • Добровільну згоду пацієнта на обстеження, лікування чи дослідження з його участю лікар одержує при особистій розмові з ним. Ця згода повинна бути усвідомленою, хворий повинний бути неодмінно поінформованим про методи лікування, наслідки їхнього застосування, зокрема про можливі ускладнення, а також інші альтернативні методи лікування. Якщо пацієнт неспроможний усвідомлено висловити свою згоду, її повинен висловити законний представник, або особа, яка постійно опікує пацієнта.

  • Проведення лікувально-діагностичних заходів без згоди пацієнта дозволено тільки у випадках загрози життю та здоров'ю пацієнта при нездатності його адекватно оцінювати ситуацію. Рішення в подібних випадках необхідно приймати колегіально і при участі його близьких.

  • При лікуванні осіб, що страждають психічними захворюваннями, лікар повинний керуватися Законом України «Про психіатричну допомогу».

  • При лікуванні дитини у віці до 14 років або хворого під опікою лікар зобов'язаний надавати повну інформацію його батькам або опікунам, одержати їхню згоду на застосування того чи іншого методу лікування або лікарського засобу, у максимально можливій мірі враховувати і побажання самого пацієнта. Винятком можуть бути випадки невідкладної допомоги за життєвими вимогами.

  • Лікар повинний захищати інтереси дитини чи хворого, що не може самостійно прийняти рішення, якщо очевидно, що інтереси його життя і здоров'я байдужі оточуючим чи недостатньо ними усвідомлюються.

«Збереження лікарем загальної практики медичної таємниці». Сформулюйте головні положення цього деонтологічного принципу. В яких випадках може, а коли не може бути розкрита медична таємниця?

  • Лікар повинний поважати честь і гідність пацієнта, його права на невтручання в особисте життя, ставитися до нього доброзичливо, із розумінням сприймати занепокоєність рідних і близьких станом хворого.

  • Кожний пацієнт має право на зберігання особистої таємниці.

  • Лікар, так само, як і інші особи, що беруть участь у наданні медичної допомоги, зобов'язаний зберігати лікарську таємницю навіть після смерті пацієнта, як і самий факт звертання за медичною допомогою, якщо хворий не розпорядився інакше, і його захворювання не несе загрози оточуючим його близьким і суспільству.

  • Таємниця поширюється на всі відомості, отримані в процесі звертання і лікування хворого (у т.ч. діагноз, методи лікування, прогноз тощо).

  • Медична інформація про пацієнта може бути розкрита:
    1) в разі письмової згоди самого пацієнта;
    2) у випадку мотивованої вимоги органів дізнання, слідства, прокуратури і суду;
    3) якщо зберігання таємниці істотно загрожує здоров'ю і життю пацієнта і (або) інших осіб (небезпечні інфекційні захворювання);
    4) у випадку залучення до лікування інших спеціалістів, для котрих ця інформація є професійно необхідною. Ті особи, окрім лікаря, що користуються правом доступу до медичної інформації, зобов'язані зберігати в таємниці всі отримані про пацієнта відомості, і мають бути поінформовані лікарем про відповідальність, пов'язану з її розголошенням.
    5) у процесі наукових досліджень, навчання студентів і удосконалення лікарів повинна дотримуватися лікарська таємниця. Демонстрація хворого можлива тільки з його згоди.

«Обов’язок лікаря загальної практики щодо інформування пацієнта». Сформулюйте головні положення цього деонтологічного принципу:

  • Пацієнт має право на вичерпну інформацію про стан свого здоров'я, але він може від неї відмовитися або призначити особу, якій варто повідомляти про стан його здоров'я.

  • Протягом всього лікування при наданні інформації хворому про його стан і рекомендоване лікування лікар повинен брати до уваги персональні особливості пацієнта і слідкувати за тим, чи вірно хворий оцінює ситуацію.

  • Інформація може бути прихована від пацієнта в тих випадках, якщо є вагомі підстави думати, що вона може завдати йому серйозної шкоди. Проте, при чітко вираженій пацієнтом вимозі, лікар зобов'язаний надати йому повну інформацію. У випадку несприятливого прогнозу для хворого необхідно поінформувати його делікатно й обережно, залишивши надію на продовження життя, на можливий успішний результат.

  • Лікар при вчиненні помилки або виникненні в результаті його дій непередбачених ускладнень зобов'язаний поінформувати про це хворого, старшого колегу або керівника підрозділу, а при їхній відсутності адміністрацію установи, де він працює, і негайно приступити до дій, спрямованих на виправлення шкідливих наслідків, не чекаючи вказівок на це; при необхідності залучати інших фахівців, чесно проінформувати їх про суть помилки, або ускладнення, що виникло.

  • Свою практику лікар повинний здійснювати тільки під власним прізвищем, не вказуючи неофіційно привласнених титулів, ступенів, звань.

«Взаємодія лікаря загальної практики з тяжким, або помираючим пацієнтом». Сформулюйте головні деонтологічні принципи цієї взаємодії:

  • Лікар зобов'язаний по можливості знаходитись поряд із вмираючим хворим до останньої миті його життя, забезпечувати відповідні його стану лікувальні заходи і нагляд, підтримувати можливий рівень життя, максимально полегшувати фізичні і психічні страждання хворого і його близьких всіма доступними засобами.

  • Лікар повинен сприяти здійсненню права пацієнта на отримання духовної підтримки з боку представника відповідної релігійної конфесії.

  • Питання про припинення реанімації слід вирішувати, при можливості колегіально, у тому випадку коли стан людини визначається як незворотня смерть відповідно до критеріїв, що визначаються Міністерством охорони здоров'я України. Лікар не має права свідомо прискорювати настання смерті і не повинний удаватися до евтаназії або залучати до її виконання інших осіб.

  • Лікар не має права залишати своїх хворих у випадках загальної небезпеки.

«Взаємодія лікаря загальної практики з іншими медичними працівниками». Сформулюйте головні деонтологічні принципи цієї взаємодії:

  • Протягом усього життя лікар зобов'язаний зберігати повагу і почуття подяки до того, хто навчав його мистецтву лікування.

  • Лікар зобов'язаний охороняти честь і шляхетні традиції медичного співтовариства, з повагою і доброзичливістю ставитися до колег.

  • Лікар не вправі привселюдно ставити під сумнів чи дискредитувати фахову кваліфікацію іншого лікаря. Фахові зауваження на адресу колеги повинні бути аргументованими, необразливими за формою, зробленими в особистій бесіді, перед тим, як це питання буде винесене на обговорення медичного співтовариства або етичного комітету (комісії).

  • У важких клінічних випадках лікарі повинні надавати поради і допомогу своїм колегам у коректній формі. За процес лікування всю повноту відповідальності несе тільки лікуючий лікар, який вправі прийняти рекомендації колег або від них відмовитися, керуючись при цьому винятково інтересами хворого.

  • Лікарі зобов'язані з повагою ставитися до іншого медичного і допоміжного персоналу, постійно турбуючись про підвищення його кваліфікації.




Схожі:

Що таке первинна медико-санітарна допомога? iconЛекція № медико-соціальні критерії способу життя, санітарна освіта
Аналіз стану суспільного здоров'я населення України в даний час свідчить про його катастрофічний стан. Загрозливі темпи росту смертності...
Що таке первинна медико-санітарна допомога? icon7. Невідкладна допомога в практиці сімейного лікаря при больовому синдромі
Що таке біль? Наведіть класифікації болю за локалізацією та за часовими характеристиками
Що таке первинна медико-санітарна допомога? iconЄ багато важливих питань у нашому житті, на які треба навчитися давати відповіді
«Що таке вихованість?», «Якою має бути справжня людина?», «Що таке інтелігентність?», «Що таке дружба?», «Яку професію обрати?» та...
Що таке первинна медико-санітарна допомога? iconЛекц І я амбулаторно-поліклінічна допомога населенню
Ведучою ланкою вітчизняної охорони здоров´я є амбулаторно-поліклінічна допомога населенню. Це найбільш масовий вид медичної допомоги....
Що таке первинна медико-санітарна допомога? icon1 Первинна консультація фізіотерапевта Первичная консультация терапевта...

Що таке первинна медико-санітарна допомога? iconОснови медичної генетики. Спадкові захворювання дитини. Принципи...
Мета: удосконалити знання лікарів за спеціальністю “Загальна практика-сімейна медицина” про особливості клініки, діагностики спадкової...
Що таке первинна медико-санітарна допомога? iconПервинна експертиза реєстраційних матеріалів
В україні функціонує належна система державного контролю за медичними імунобіологічними препаратами (мібп)
Що таке первинна медико-санітарна допомога? iconДодаток 1 до наказу домс від 04. 11. 13 №901 положення про міську...
Горлівської міської ради від 04. 11. 2013 №901 Про внесення змін до штатного розпису Горлівського міського навчально-методичного...
Що таке первинна медико-санітарна допомога? iconЩо таке самотність?
У підлітковому віці, як би дивно це не звучало, проблема самотності- це дуже актуальне та важливе питання, яке потребує відповіді....
Що таке первинна медико-санітарна допомога? iconУкраїна відділ освіти, сім’Ї, молоді та спорту кременчуцької районної державної адміністрації
Департаменту освіти І науки Полтавської обласної державної адміністрації від 09. 07. 2013 №268 „Про організацію діяльності психолого-медико-педагогічних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка