Медіалогія І медіосвіта: входження до науково-освітнього простору




Скачати 126.68 Kb.
НазваМедіалогія І медіосвіта: входження до науково-освітнього простору
Дата конвертації14.03.2013
Розмір126.68 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Інформатика > Документы
Онкович Г.В. Медіалогія і медіосвіта: входження до науково-освітнього простору // Нові технології навчання: Духовно-моральне виховання і професіоналізм особистості в сучасних умовах // Спец. вип. № 58. Ч. 2. Київ–Вінниця: Інститут інноваційних технологій і змісту освіти, Міністерство освіти і науки України, Академія міжнародного співробітництва з креативної педагогіки, 2009. С.24–30.

Г.В.Онкович,

Київ

МЕДІАЛОГІЯ І МЕДІОСВІТА:

ВХОДЖЕННЯ ДО НАУКОВО-ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ
В статье речь идет об использовании виртуального пространства знаний в интегрированном образовательном пространстве средствами медиаобразования, о медиалогии как интегральной науке про медиа.

^ Ключевые слова: медиа, медиалогия, медиаобразование, средства медиаобразования, интегрированное пространство знаний, технологии медиаообразования, медиадидактика.
The article is about use of virtual knowledge space in the integrated educational space by means of media education. It is also said about mediology as integrated science of media.

^ Key words: media, mediology, media education, means of media education, integrated knowledge space, technology of media education, media didactics.
Інтеграція і диференціація знань – дві невід’ємні й взаємозалежні сторони пізнання, які існують на всіх етапах його історичного розвитку. Дослідники наголошують, що це не просто розумове мислення, відтворення цілісності й розчленованості пізнавальних об’єктів, а, насамперед, об’єднання різноманітних знань у єдине ціле й розподіл їх на окремі галузі науки, напрямки, проблеми тощо.

За приклад диференціації знань можемо навести одну з найстаріших наукових галузей – лінгвістику. Нині наука про мову нараховує понад 40 відгалужень. Виокремлено когнітивну, прикладну, комунікативну, порівняльно-історичну, комп’ютерну, математичну, генеративну лінгвістику, лінгвістику тексту, психолінгвістику… І цей перелік збагачення філологічної науки можна продовжувати.

Інтеграція – це не лише посилення зв’язків. Вона докорінно змінює зміст і структуру сучасного наукового знання, інтелектуально-концептуальні можливості окремих наук. Через інтеграційні процеси утворюється нова цілісність, котра володіє системними якостями загальнонаукової, міжнаукової і внутрішньонаукової взаємодії, відповідними механізмами взаємозв’язку, а також змінами в елементах, функціях об’єкту вивчення, що обумовлено зворотнім зв’язком системних засобів і якостей, що утворюються знов. Інтеграція виступає найважливішим засобом досягнення єдності знань у змістовому, структурному, логіко гносеологічному, науково-оганізаційному, загально- і частково методологічному, педагогічному аспектах [9]. До речі, педагогічну інтеграцію дослідники справедливо розглядають як вищу форму єдності цілей, принципів, змісту освіти, як створення укрупнених педагогічних одиниць на основі взаємозв’язку навчальних дисциплін, визначають основні пріоритети в міждисциплінарній інтеграції.

Говоримо про інтеграцію, а думаємо про медіалогію – науку про медіа, яка, переконані, невдовзі об'єднає широкий спектр знань, котрі донині досліджувалися журналістикознавцями й кінознавцями, комунікативістами й комп'ютерниками, психологами й соціологами….

Медіа - це канали й засоби масової комунікації, якими опосередковуються й підсилюються (іноді блокуються) соціальні процеси, включаючи процес виробництва, трансляції й поширення знань. Дослідники поділяють їх на „старі”, традиційні (книгодрукування, преса, радіо, звукозапис, кінематограф, телебачення) й „нові”, електронні (відео, мобільні телефони, CD, DVD, комп’ютер, Інтернет) [1, с. 4]. Сьогодні набувають поширення медіакультура й медіакритика, медіаекологія й медіапедагогіка, медіаспихологія й медіаосвіта. Ці та інші напрямки життя соціуму, котрі спираються на медіа, досліджують медіа, використовують медіа, мають своїх шанувальників, дослідників, споживачів...

Наприклад, у докторському дослідженні О.П.Короченського [4] всебічно аналізується медіакритика як важливий феномен життя сучасного інформаційного суспільства, котра має постійно тримати в полі зору багатошарові стосунки засобів масової інформації з соціумом, різними його інститутами. У цих стосунках друкована й електронна преса може постати не тільки в ролі постачальника актуальної соціальної інформації, знань про довкілля, що безперервно змінюється, але й в якості інструмента духовного управління суспільством, засобу забезпечення зворотного зв’язку між громадянами і владою. Все це дозволило вченому визначити предмет медіакритики як актуальне багатоаспектне соціальне функціонування засобів масової інформації» [4, с.15]. Дослідник визначає основні завдання медіакритики, її базові функції (інформаційно-комунікативна, пізнавальна, корекційна, соціально-організаторська, просвітницька, комерційна [4, с.19-25]. На його думку, потрібен досконалий психологічний, культурологічний і соціологічний аналіз медіатекстів розважальної масової культури тощо й пропонує вести мову про безперервний розвиток у суспільстві культури адекватного сприйняття медійних повідомлень (статей, радіо/телепередач, фільмів, інтернетних сайтів тощо) і про самостійну оцінку роботи засобів масової інформації з урахуванням демократичних і гуманних ідеалів і цінностей.

На думку іншого російського дослідника - В.А.Возчикова [2], домінуючою культурою інформаційного суспільства, котра переймається діяльністю традиційних і електронних засобів масової інформації, що відтворюють соціокультурну картину світу за допомогою словесних, звукових і візуальних образів, є медіакультура. Вона - культура-універсум, що увібрала в себе функціональне розмаїття масової, народної, елітарної культур та їх модифікацій, онтологічно вкорінена в життєдіяльність людини; культура-метаповідомлення про світогляд людства на певному етапі його існування [2, с.17]. Дослідник дає цьому феноменові докладну й всебічну характеристику, значно доповнює й поглиблює формулювання інших дослідників, що були запропоновані раніше.

На культурологічну теорію орієнтована й докторська дисертація Н.Кирилової [3], в якій йдеться про роль медіакультури „як посередника між владою й суспільством, соціумом і особистістю, як інтегратора нового медіасередовища». При цьому докладно аналізуються функції й моделі медіакультури, правові основи медійного менеджменту й проблеми медіаосвіти як фактора соціалізації особистості.

У підсумку Н.Б.Кирилова доходить висновку, що одним із важливих напрямків медіаосвіти як основи становлення інформаційного суспільства може стати відкриття у провідних вищих навчальних закладах нової спеціальності – «Медіалогії», яка дозволить об’єднати у навчальному процесі такі дисципліни, як «Історія і теорія медіакультури», «Теорія і практика журналістики», «Міжкультурні комуникації», «Медіосвіта», «Основи медіакритики», «Медіаменеджмент» та ін. Така комплексна підготовка, на думку дослідниці, дозволить випускникам увійти до іносфери справжніми спеціалістами XXI століття: теоретиками і педагогами, менеджерами і соціологами, методистами культурно- озвіллєвих центрів й експертами-аналітиками з проблем мас-медіа» [3, с.43].

Ми не лише згоджуємося з дослідницею, але й вважаємо, що нині слід вести мову про входження до науково-освітнього простору медіалогії не тільки як нової спеціальності чи навчальної дисципліни, а й нової науки – науки про медіа. Саме медіалогія має об’єднати весь спектр знань про різні («старі» і «нові») мас-медіа - від історії до сучасних технологій їх створення й використання.

Частиною основних прав кожного громадянина будь-якої країни світу на вільне самовираження й права на інформацію, інструментом підтримки демократії є медіаосвіта [15], що в останні роки привертає все більше уваги провідних міжнародних організацій. За допомогою медіаосвіти, інтерес до якої в останні роки значно зріс, особистість здобуває інформаційну свободу – право одержувати інформацію, необхідну для життя, розвитку й професійної діяльності, висловлювати свої погляди з приводу тих або інших явищ і подій, передавати інформацію (і що більш важливо – знання) іншим людям.

За визначенням ЮНЕСКО, медіаосвіта (media education) зв'язана з усіма видами медіа (друкованими й графічними, звуковими, екранними й т.ін.) й різними технологіями; вона дає можливість людям зрозуміти, як масова комунікація використовується  в їх соціумах, оволодіти здатностями використання медіа в комунікації з іншими людьми; забезпечує людині знання того, як:

1) аналізувати, критично усвідомлювати й створювати медіатексти;

2) визначати джерела медіатекстів, їх політичні, соціальні, комерційні й/або культурні інтереси, їхній контекст;

3) інтерпретувати медіатексти й цінності, що ширяться медіа;

4) відбирати відповідні медіа для створення й поширення своїх власних медіатекстів і знаходження зацікавленої в них аудиторії;

5) одержати можливість вільного доступу до медіа як для сприйняття, так і для продукції.

Проф. ЛНУ імені Івана Франка Б.Потятинник потрактовує медіаосвіту як науково-освітню сферу діяльності, яка ставить за мету допомогти індивідові сформувати психологічний захист від маніпуляції чи експлуатації з боку мас-медіа і розвинути/прищепити інформаційну культуру [5, с.8]. У такому контексті, напевно, доцільно було б вести мову про медіапсихологію. Професор О.В.Федоров під медіаосвітою розуміє „процес розвитку особистості за допомогою і на матеріалі засобів масової комунікації (медіа) з метою формування культури спілкування з медіа, творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, вмінь повноцінного сприймання, інтерпретації, аналізу й оцінки медіатекстів, навчання різних форм самовираження за допомогою медіатехніки” [12]. Наголосимо: постійний сталий процес розвиту і саморозвитку особистості з метою ефективного використання культурознавчої, професійно значущої інформації з масовокомунікаційних джерел, інформації, яка б розсувала обшири культурної пам’яті особистості.

Медіаосвіта як процес розвитку й саморозвитку особистості на матеріалах та за допомогою засобів масової комунікації покликана формувати культуру комунікації, уміння усвідомлено сприймати, критично осмислювати, інтерпретувати медіатексти з метою розширення загальних, соціокультурних та професійно значущих знань, комунікативних та творчих здібностей. Вона послуговується різними комунікативними мережами, тому й спроможна задовольнити інтелектуальні потреби особистості повною мірою.

На думку Ю.Ф.Тельнова [10], необхідність створення і використання інтегрованого простору знань (ІПЗ), що об’єднує знання суміжних наукових дисциплін на основі принципів побудови систем управління знаннями, обумовлює застосування компетентнісного підходу до навчання. Інтеграцію, накопичення і підтримку, а також організацію доступу до знань освітнього середовища саме й забезпечує створення і використання інтегрованого простору знань. До того ж, додамо, – віртуального, адже віртуальне середовище настільки потужно інтегрує в систему взаємодії людини з довкіллям, що людина не завжди спроможна виробити механізми максимального використання позитивних можливостей середовища й самозахисту від його негативних чинників.

Ще зовсім недавно ми дотримувалися думки, що медіаосвіта – своєрідна „журналістика для всіх”, розмежовували поняття «журналістська освіта» (журналістська освіта – професійна освіта журналістів, підготовка кваліфікованих кадрів для медіаіндустрії) і «медіаосвіта», вважали проте, що інколи ці поняття можуть бути синонімічними. Однак це - надто спрощений погляд, він не привабив би таку силу зацікавлених дослідників з різних галузей наукового знання (саме завдяки їм ми розглядаємо сьогодні медіаосвіту як інтегровану галузь наукового знання), не сколихнув би педагогічну громадськість. Медіапедагоги різних країн теоретичним підґрунтям розвитку медіаосвіти вважають позитивний або ж негативний вплив медіа на розвиток особистості зокрема та суспільства в цілому, що зумовило виокремлення різних підходів, теорій та моделей медіаосвіти. Головні етапи історичного розвитку медіапедагогіки спонукали, наприклад, німецьких фахівців виділити такі її основоположні ідеї (засади): засади застерігаючої педагогіки; культурно-консервативні засади; освітньо-технологічні засади; суспільнокритичні засади; засади, які орієнтуються на дію [8, с.278]. Розвиток засобів масової інформації/комунікації та їх залучення до процесу навчання і виховання значно активізували творчий пошук педагогів у багатьох країнах, педагогічні напрацювання яких для нас часто стають інноваційним орієнтиром. Як засвідчує завідувач відділу природничо-математичних дисциплін Львівського науково-практичного центру професійно-технічної освіти АПН України Володимир Робак із посиланням на німецьких фахівців, „у них ця спеціальність доволі екзотична”. Він, зокрема, зазначає, що окремі складові медіакультури (медіапсихологія, медіамедицина, медіаправо, медіаетика) „виникли в результаті процесу інтеграції між комп’ютерними науками і сучасними комунікативними технологіями, з одного боку, та відповідними гуманітарними дисциплінами, з іншого” [8, с.275].

Попри значний інтерес до медіаосвіти в багатьох країнах, завдання медіаосвіти й медіграмотності на рівні ООН вперше обговорювалися на міжнародному форумі «Альянс цивілізацій» (Alliance of Civilizations - http://www.madridaocforum.org/), що відбувся 15-16 січня 2008 р. у Мадриді за участю політиків, діячів науки, культури різних національностей і релігій із 68 країн світу. Тут на секції медіаграмотності було офіційно оголошено про створення першого в історії ООН інтернет-порталу, цілком присвяченого проблемам медіаосвіти, медіпедагогіки, медіакомпетентності для аудиторії всіх національностей, релігій і вікового спектра, де подано матеріали (книги, статті, навчальні програми тощо) англійською, французькою, іспанською, арабською, російською та іншими мовами світу. Тож не дивно, що медіаосвіті останнім часом приділяється така зацікавлена увага в багатьох країнах світу, а Європейський парламент прийняв Резолюцію про введення медіаосвіти для школярів і вчителів країн Європейського Союзу [http://www.europarl.europa.eu/sides/get]. Оскільки медіаосвіта рекомендується до впровадження в національні навчальні плани всіх держав, у систему додаткової, неформальної освіти й освіти впродовж усього життя людини, доцільно, щоб педагогічний загал України взяв участь у розробці цього напрямку. Тим паче, що певні напрацювання в українських педагогів є. Варто їх узагальнити, осучаснити й спрямувати у світове русло.

Президент Асоціації кіноосвіти та медіапедагогіки Росії О.В.Федоров у порівняльному аналізі сучасного стану розвитку медіаосвіти в Росії та Україні зазначає, що в медіаосвітньому процесі нашої держави нині наявні два напрямки – київський і львівський. Київська група медіапедагогів робить основну ставку на медіадидактику – «сукупність упорядкованих знань, принципів, умінь, методів, способів і форм організації навчального процесу на матеріалі засобів масової комунікації при інтеграції медіапедагогіки з іншими дисциплінами», а львівський колектив педагогів орієнтується на проблеми медійної екології й зв'язок журналістики з медіаосвітою. І доходить висновку: „українські медіапедагоги визнають, що в галузі медіаосвіти Україна все ще відстає від багатьох країн (…), однак наростаюча увага до проблем медіапедагогіки (див., наприклад, дисертації …) у двох найбільших наукових центрах України – Києві й Львові – дозволяє оптимістично дивитися в майбутнє” [11].

…Сьогодні творити інтегрований простір знань у віртуальному середовищі й ефективно його використовувати без допомоги медіазасобів неможливо. Адже саме завдяки віртуальному інтегрованому простору знань (ВІПЗ) можна:

  • об’єднати різні джерела інформації з різних дисциплін, спеціальностей і учасників освітнього процесу (викладачів і учнів) у рамках єдиної системи;

  • забезпечити постійний розвиток системи за рахунок оновлення теоретичного знання і безперервного накопичення нового досвіду, набутого викладачами і учнями в ході навчального процесу;

  • надавати інформацію, релевантну завданню, що вирішується, кожному з учасників освітнього процесу відповідно до його знань, переваг і потреб. [10].

Віртуальний інтегрований простір знань (ВІПЗ) забезпечується і використовується завдяки відповідним медіаосвітнім технологіям (а їх, відповідно, важко навіть перерахувати) впродовж усього життя людини [6]. Створення і використання віртуального інтегрованого простору знань (ВІПЗ) нерозривно пов’язане з використанням нових інформаційних технологій, що набуває особливого значення в професійній підготовці студентів, у підвищенні кваліфікації фахівців, самоосвіті. Не вважаємо, що інформаційні технології – це щось приналежне тільки світові техніки. Вони настільки глибоко просякли в життя людей, що вичленувати їх із загального світоглядного й культурологічного контексту вже не можливо. Їхній вплив на особистість – чи не головна визначальна риса інформаційного суспільства, у якому інформація й знання – основний продукт виробництва.

Комп’ютерні комунікації вже нині суттєво впливають на формування нового змісту освіти, на організаційні форми і методи навчання. Поняття „інформаційно-комунікаційні технології” належним чином відтворює ці процеси. Однак нині ним послуговуються й фахівці з медіаосвіти, для яких за цим поняттям - технології використання „старих”, традиційних медіа. У разі, коди йдеться про залучення до навчального процесу „нових” медіа, залучається поняття „інноваційно-комунікаційні” технології. У будь-якому разі медіазасоби використовуються для комунікації, тож і акцентується „комунікаційна” складова.

Безперечно, наші розмірковування враховують щонайперше інтереси фахівців з комунікацій, оскільки для них визначальне – спілкування в соціумі, взаємодія між членами різних утворень і форм спільності людей. Спеціалісти ж з комп’ютерних наук вкладають у це поняття інший зміст. (Проте у будь-якому разі йдеться про інтернетдидактику як складову медіадидактики).

Потреба у виокремленні медіалогії як науки і навчальної дисципліни, на нашу думку, з'явилася після того, як широкого поширення і впровадження в інтегрованому просторі знань (ІПЗ) і науково-освітньому середовищі набула медіаосвіта. Сьогодні їм можна пророкувати гарну перспективу на майбутнє.

Література

  1. Бакулев Г.П. Новые медиа: теория и практика. - Москва: Изд-во КЛМ, 2008.

  2. Возчиков В.А. Философия образования и медиакультура информационного общества: Автореф. дис. … докт. филос. наук. – СПб, 2007.

  3. Кириллова Н.Б. Медиакультура как интегратор среды социальной модернизации: Автореф. дис. … докт. культурлогии. – М., 2005.

  4. Короченский А.П. Медиакритика в теории и практике журналистики: Автореф. дис. … д-ра филол. наук. - СПб, 2003.

  5. Потятинник Борис. Масова журналістська освіта – а чому б ні? // МедіаКритика: Щоквартальний дайджест електронного журналу. - Львів: ЗУМЦНЖ, 2005. – Ч.10. – С.7-10.
  6. Онкович Г. В. Використання інтегрованого простору знань у навчальному процесі засобами медіа освіти // Журналістика, філологія та медіаосвіта: Збірник наукових доповідей, у 2-х томах. – Т.2. – Полтава: Освіта, 2009. –С.252 – 255.


  7. Різун В.В. Журналістська освіта та наука в контексті нових змін в освітній і науковій галузях // Українська журналістика: умови функціонування та перспективи розвитку: Зб. наук. пр./ МОН України. Черкаський нац. ун-т ім. Б.Хмельницького; Відп. ред.: С.М.Квіт, Т.Г.Бондеренко. – Черкаси, 2007. – 528. – С.61-65.

  8. Робак Володимир. До питання про розвиток медіапедагогіки у Німеччині // Другий український педагогічний конгрес: Збірник матеріалів конгресу. – Львів: ТзОВ Камула, 2006. – С.275 – 286.

  9. Стрижкова Г.М., Астафьева Н.Е., Филатьева Л.В., Юрова Л.Л. Интегрированный подход при моделировании процесса личностно-ориентированного обучения в системе повышения квалификации // Материалы научно-практической конференции "Всероссийский августовский педагогический совет". 2000. http://pedsovet.alledu.ru/.

  10. Тельнов Ю.Ф. Реализация компетентностного похода к обучению на основе управления знаниями //Научная сессия МИФИ – 2007. – Т.338. Тельнов Ю.Ф. Реинжиниринг бизнес-процессов: компонентная методология. – М.: Финансы и статистка, 2004.

  11. Федоров А.В. Медиаобразование в России и Украине: сравнительный анализ современного этапа развития (1992-2008) // Медиаобразование, 2008. – № 4. – С. 23-45.

  12. Федоров А.В. Медиаобразование, медиаграмотность, медиакритика и медиакультура // Высшее образование в России. - 2005. - № 6. – С. 134-139.

  13. Чемерис І.М. Медіаосвіта за кордоном: теорії медіаосвіти та коротка історія розвитку // Вища освіта України, 2006. – № 3. – С.104 – 108.

  14. Recommendations Addressed to the United Nations Educational Scientific and Cultural Organization UNESCO. In: Education for the Media and the Digital Age. Vienna: UNESCO, 1999, p.273-274.







Схожі:

Медіалогія І медіосвіта: входження до науково-освітнього простору iconЄвропейська кредитно-трансферна система та вища школа україни – шляхи впровадження та адаптації
Входження освітньої сфери України до міжнародного освітнього простору визнається сьогодні важливою складовою частиною модернізації...
Медіалогія І медіосвіта: входження до науково-освітнього простору iconОнкович г. В., доктор педагогічних наук, професор
Онкович Г. В. Медіаосвіта як навчальна дисципліна (Медиаобразование как учебная дисциплина)//Вища освіта України: теоретичний та...
Медіалогія І медіосвіта: входження до науково-освітнього простору iconБібліографічний покажчик з теми
«Компетентністний підхід до навчання І виховання в умовах інформаційно-освітнього простору»
Медіалогія І медіосвіта: входження до науково-освітнього простору iconВища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору
Автор статьи анализирует особенности использования инновационно-коммуникационных технологий в системе
Медіалогія І медіосвіта: входження до науково-освітнього простору iconІншомовні періодичні видання у формуванні комунікативних умінь працівників інформаційної сфери
України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору – підвищити якість
Медіалогія І медіосвіта: входження до науково-освітнього простору iconАнкета 1 опитувальний лист, який самостійно заповнюється опитуваним
Автомоніторинг — це внутрішнє, індивідуальне самодослідження І самокорекція суб'єктом освітнього простору власних особистісних І....
Медіалогія І медіосвіта: входження до науково-освітнього простору iconНаказ
України від 28. 12. 2010 р. №1302 «Про експериментальне впровадження освітнього інноваційного проекту «Щоденник ua» та у зв’язку...
Медіалогія І медіосвіта: входження до науково-освітнього простору iconФормування компетентності, тобто здатності застосувати набуті знання...
Проектуванні компетентнісно зорієнтованого освітнього простору, спрямованого на становлення особистості як суб’єкта життя
Медіалогія І медіосвіта: входження до науково-освітнього простору iconКзо “Гімназія №3“ Дніпропетровської міської ради
Дане Положення розроблено з метою визначення порядку створення та роботи інформаційного сайту Дніпропетровської гімназії №3 з метою...
Медіалогія І медіосвіта: входження до науково-освітнього простору iconУкраїна кі ровська районна у м. Донецьку рада донецької області в І д д І лосв І т и наказ
Таке становище не сприяє розвитку дистанційної освіти, формуванню єдиного освітнього простору району, рівного доступу учнів до якісної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка