Реферат на тему: Український одяг XIV-XVIII ст




Скачати 148.05 Kb.
НазваРеферат на тему: Український одяг XIV-XVIII ст
Дата конвертації01.05.2013
Розмір148.05 Kb.
ТипРеферат
uchni.com.ua > Інформатика > Реферат
РЕФЕРАТ

на тему:

Український одяг XIV—XVIII ст.

Костюм запорізького козацтва

Ареал етнічної основи українського костюма в цілому збігається з ядром Київської Ру­сі — Київщиною, Сіверщиною, Поліссям, Поділлям і Галичиною; національ­ні ж його риси стали складатися в XIV— XV ст. головним чином у селянському і козацькому середовищі.



Жіночі платоподібні головні убори
До комплексу одягу XV ст. входила насамперед сорочка переважно із грубо­го саморобного полотна. У чоловіків вона була короткою, глухою, тунікопо­дібною, з прямокутною горловиною. Жі­ноча сорочка була довгою, різноманіт­ного крою: тунікоподібна, з плечовими вставками (пришитими по основі й по пітканню стану), з суцільнокроєними ру­кавами.

Як поясний чоловічий одяг відомі вузькі штани — гачі (ногавиці) з білого або темного сукна, а також широкі шаро­вари.

Жіночий поясний одяг на значній території України був незшитий або частково зшитий у вигляді одного широ­кого чи двох вузьких прямокутних шмат­ків саморобної вовняної візерунчастої або однотонної тканини. Це — дві за­паски, одноплатова обгортка (опинка, дерга), святкова плахта, що побутувала виключно на Середній Наддніпрянщині. Незшитий поясний одяг із домотканої вовни мав чимале локальне розмаїття за рахунок різного орнаментально-колори­стичного вирішення.

Так, на території Середньої Наддні­прянщини в будень носили дві вузькі — чорну й синю — запаски, а на свята — багатокольорову клітчасту плахту з ошатною орнаментованою запаскою — попередницею. На Поділлі побутувала обгортка у вигляді широкого горизон­тального полотнища чорної саморобної вовняної тканини, прикрашеної складни­ми ритмічними композиціями орнамен­тальних різнокольорових смуг. У райо­нах Подністров'я та Карпат носили як дві вузькі запаски, заткані різнокольоро­вими смугами з додаванням металевої нитки, так і поясний одяг у вигляді широкого горизонтального полотнища з місцевими варіантами колориту й оформ­лення.



Жіночі шапкоподібні головні убори
Поряд із незшитим поясним одягом в Україні розвиваються і зшиті форми. На Поліссі, наприклад, широко відомими були літник та андарак. Літник — це вертикально-смугаста вовняна спідниця (на червоному тлі різнокольорові смуж­ки: зелена, чорна, жовта, синя, біла). Андарак — червона однотонна спідни­ця із закладеними по спинці зборами й широкою орнаментальною смугою по низу.

Спідниця шори, яка побутувала на Львівщині, виконувалася з вовняної тка­нини, затканої багатокольоровими верти­кальними смугами, розташованими у складному ритмічному чергуванні на бі­лому тлі. По низу вона обшивалася чер­воним саморобним шнуром.

^ Димка, мальованка, друкованиця — так називалися полотняні спідниці з на­бивним малюнком, нанесеним ручним способом.

Кожна місцевість, навіть кожне село відрізнялися самобутністю малюнка, орнаменту і крою спідниць. Особливе місце серед цих показників посідав орна­мент — найбільш різноманітний засіб прикрашання жіночого одягу. Орнамен­тація виконувалася техніками ткацтва, набійки, вишивки, аплікації, художнього шва і відповідала звичним стереотипам, які склалися на конкретній території.

Виразним елементом одягу був і го­ловний убір — своєрідний символ сімей­ного статусу жінки. У дівчат — це ві­нець, обруч, перев'язка, які завжди одя­галися так, щоб була відкритою маків­ка. На свята напинали вінок із квітів, який особливо багато прикрашали під час весілля. Як відомо, на другий день весілля голову дівчини покривали рушни­ковим головним убором — наміткою, а потім одягали жорсткий очіпок, який у різних місцевостях мав значну різно­манітність форм (трапецієподібний, овальний, серпоподібний, сідлоподібний і т. д.). Очіпок, за звичаєм, жінка на людях не знімала, а, йдучи до церкви чи в гості, поверх нього обов'язково вдягала ще й намітку у вигляді довгого рушникоподібного навою.

Якість ткани­ни, а також способи пов'язування на­мітки також мали регіональне роз­маїття. На Середній Наддніпрянщині намітки робили з найтонших сортів само­робного лляного або конопляного полот­на (серпанку), а в західних областях — із більш цупкого полотна (нафрами) 10. Як і за часів Київської Русі, селяни у XIV—XVII ст. взували шкіряні посто­ли або плетені личаки. Заможніші носили чоботи й черевики. Святкові чобо­ти робили з двокольорового сап'яну, завдяки чому вони мали назву чорно­бривці.


Типи жіночих шапкоподібних головних уборів. XVII—XVIII ст.


Типи взуття різних верств населення. XI—XV ст.


Чоловічі сап'янові чоботи
Верхній одяг селян виготовлявся з саморобного валяного сукна. Розвиток цього одягу йшов від прямоспинного до приталеного крою. Пряма форма викори­стовувалася в довгих плащах типу ман­тії, гуглі, чуги, а також у короткій довговорсій гуні. Широко побутував і одяг типу свити. її крій поступово ускладню­вався за рахунок вставки по боках кли­нів — вусів — або за рахунок додатко­вих полотнищ, вшитих по лінії талії. Заможні селяни носили верхній одяг із покупних мануфактурних тканин — жу­пан. Узимку основним одягом був овчин­ний кожух, не критий тканиною. Крій та пропорції кожухів у різних місцево­стях мали свою специфіку.

Своєрідно розвивався у цей період одяг міського населення, що зумовлюва­лося поступовим поділом праці, зокрема виділенням ткацтва в окреме ремесло. Цехове, а потім мануфактурне виробни­цтво викликало певну уніфікацію одягу, значну його відмінність від домашньо­го — і в техніці ткацтва, і у способах пошиття, і у структурі всього комплек­су". Формування національного ринку забезпечувало великий асортимент тка­нин, у тому числі імпортних.

Тільки останні мали значну кількість видів: камка, тафта, китайка, атлас, паво­лока, бязь, миткаль, киндяк, кумач тощо. Шовкові й бавовняні тканини в основно­му завозили зі Сходу: з Китаю, Індії, Персії, Туреччини, Закавказзя, Серед­ньої Азії, а також із Криму; вовняні — із країн Західної Європи: Англії, Фран­ції, Італії, Фландрії, німецьких князівств. Одного лише імпортного сукна існувало понад 30 сортів.

Разом із тим розвивалось і місцеве виробництво лляних, шовкових та вовня­них тканин високої якості. Недарма серед міських ремісників виділялись такі фахівці, як холщовники, суконники, шов­ковики. Урізноманітнювалася й палітра кольорів: до тих, що здавна вживалися, додалися лазуровий, гвоздичний, сірий та ін.

На торгових площах великих міст у спеціальних рядах можна було придбати не тільки вітчизняні, а й різноманітні привізні матеріали для одягу — оксамит, парчу, прошву, стрічки, шнури, нитки тощо. Імпортні речі коштували дуже дорого, тому їх використовували лише для святкових очіпків чи запасок, оздоблювали ними верхній одяг або деякі елементи орнаменту творчо перероблю­вали на вишивку чи набійку.



Чоловічі сап'янові чоботи на підборах Жіночі черевики. XVII—XVIII ст.
Міський одяг, як і раніше, відбивав соціальне розшарування населення. Ря­дові городяни — ремісники, дрібні тор­гівці, обслуга — звичайно були вихідця­ми із сільської місцевості, а тому й про­довжували носити одяг, близький до сільського. Зрозуміло, в місті він дедалі більше нівелювався, втрачаючи локальну специфіку. Як і в селі, комплекс одягу городян включав сорочку і штани або сорочку і спідницю, але сорочка стає нижнім одягом. Щодо форм та крою одягу, то вони змінювалися повільніше. Розрив у крої між селянським і міським костюмом відбувався через те, що місь­кий одяг середніх верств поступово починає розвиватися за загальноєвро­пейськими законами, підлягаючи впли­вам моди.

Соціальна диференціація міського одягу насамперед позначалася на вико­ристанні тих чи інших матеріалів. Якщо бідні городяни вживали, як і селяни, саморобні тканини із льону та вовни, а покупні — тільки для оздоблення, то за­можні верстви — переважно шовкові тканини, парчу, оксамит, високоякісне сукно, дорогі хутра.

У міському костюмі порівняно з сіль­ським налічувалася велика кількість предметів. На відміну від полотняної сорочка заможних городянок була шовко­вою, з глибоким вирізом. На верхню частину сорочки надягали ліф із вузь­кими рукавами, які застібалися або за­шнуровувалися. Спідниці та ліфи робили з дорогих тканин: штофного шовку, атла­су, парчі. На голову надівали шапки-кораблики овальної форми з шовку, ок­самиту або парчі. Дуже різноманітним був верхній жіночий одяг — кунтуші, жупани, свитки, каптани. Люди серед­нього достатку взували чоботи й череви­ки з телячої, волової, кінської шкіри або з юфті. Найбільш заможні — з перського й турецького сап'яну: червоні, жовті, зе­лені, блакитні, лазурові, білі або ж тілес­ного кольору. Таке взуття густо розши­валося золотом, особливо халявки.

У чоловічому одязі городян обов'яз­ковим компонентом був жупан із само­робного сукна. Він підперізувався широ­ким поясом, якість якого свідчила про заможність власника. Жупан носили у парі з кунтушем — верхнім одягом із довгими рукавами або прорізами для рук, який іноді підшивався хутром.



Костюм заможних городян. XVI—XVII ст.
Для всіх узагалі чоловічих убрань люди середнього достатку вживали сук­на, які привозилися з-за кордону, зуф (різновид камлоту), для святкового плаття — шовкові матерії (киндяки, тафту, камку, оксамит, атлас, алтабас та ін.). У людей більш заможних покри­валось шовковими тканинами і буденне вбрання. Тодішній смак вимагав най­яскравіших кольорів — як сукна, так і матерій. Чорні та взагалі темні кольори вживали лише для печальних (траурних) або так званих смирних (жалобних) убрань. За уявленням часу яскраві ко­льори викликали повагу, і тому царі на­казували керівним особам в урочистих випадках, коли потрібно було впливати на народ, з'являтися у барвистому одязі. Служилі люди під час урочистих подій також одягали «цветнне одеждн».



Костюм заможних городян. Селянський одяг. XVII—XVIII ст.

XVI—XVII ст.

Кольори були різноманітними, але переважав червоний із багатьма відтін­ками. Навіть духовні особи носили ряси червоних кольорів. Серед найбільш ужи­ваних були кольори лазуровий, зелений та вишневий, за ними йшли рудо-жов­тий, шафранний, лимонний, пісочний, цегляний, сливовий, маковий, димчастий та ін. Шовкові матерії, за винятком деше­вих сортів, ткалися разом із золотом та сріблом і мали багато узорів та фігур, зокрема: луску, великі й малі кола, стру­мені, ріки, трави, листя, птахів, змійок, людей тощо. «Золотное платье» вважа­лося атрибутом гідності бояр та думних людей, котрі оточували царську особу, і коли приймали послів, то тим, хто не мав такого одягу, його видавали тимчасово із царської казни.

Особлива цінність чоловічого вбрання полягала у нашивках, зап'ястях, мере­живі, ґудзиках. Нашивки робили завжди з матерії, різко відмінної від лицьового боку всього одягу: наприклад, на зелено­му сукні нашивки були червоні.



Дівочий одяг заможної городянки та селянки.

XVII—XVIII ст.
Під колір нашивок підбирали зав'язки й китиці (ворворки). Нашивки та зап'ястя у бага­тих занизувалися перлами, коштовним камінням, покривалися золотими ґудзи­ками, у бідних ґудзики були з шовку або прядива. Мереживо залежно від своєї форми мало різні назви: кільчасте, ко­лінчасте, решітчасте, плетене, петель-часте тощо. Ґудзики іноді робили з пер­лин; у деяких франтів кожний ґудзик являв собою одну велику перлину. Золоті та срібні ґудзики мали назви або за спо­собом виконання (канфаренні, еканні, грановиті), або за формою (грушоподіб­ні, гострокінечні, прорізні, клинчасті, половинчасті, жолобчасті). Траплялося, замість металевих ґудзиків пришивали плетені з капітелі або кришталеві. Бідня­ки носили олов'яні ґудзики таких самих форм, що й багатії; часом вони сягали розміру яйця. Число їх було найчастіше одинадцять чи дванадцять, іноді чотирнадцять-п'ятнадцять.



Жіночий одяг заможної городянки та селянки. XVII—XVIII ст.
Пояси носили обов'язково: ходити без пояса вважалося за непристойне. Окрім опояски на сорочці, носили широ­кі пояси (кушаки) з верхнім одягом і хизувалися ними не менше, ніж нашив­ками і ґудзиками. У небагатих людей пояси були дорогильні і тафтяні; у бага­тіїв вони робилися з дорогих матерій та прикрашалися коштовностями. Пояси були смугасті (наприклад, білі з червча­тими та лазуровими смугами почергово або лазурові, червчаті та вишневі смуги з золотом), і в кожній смузі розташову­валися своєрідні узори: змійки, ратички, шильця тощо. Пояси прикрашали золо­тими і срібними бляхами (плащами) круглої, видовженої, чотирикутної або багатокутної форми з виїмками по ку­тах; між плащами накладали інші мета­леві прикраси (переченки). На плащах карбували різні фігури, звірів, птахів, вершників. До поясів приробляли гачки, якими вони застібалися. Про розмір поясів можна судити з того, що в одного боярина у XVII ст. був пояс завдовжки п'ять аршин і п'ять вершків та зав­ширшки шість вершків.



Одяг купецького стану. XVII—XVIII ст.
Чоловічі сорочки робилися широкі й короткі (ледве сягали стегон). Вони за­правлялися або опускалися зверху спід­нього плаття і підперізувалися вузьким паском — опояскою. По подолі та по краях рукавів сорочки вишивали, обля­мовували тасьмою, розшитою золотом та шовком. У полотняних сорочках під пах­вами робили трикутні вставки з іншого полотна, розшитого прядивом чи шов­ком, або ж із кольорової тафти. Багаті люди вишивали також рукави й груди, і тому сорочку лишали відкритою з-під іншого одягу. Такі сорочки звалися пошевними. Але переважно звертали увагу на комір сорочки, який випускався з-під верхнього вбрання. Цей комір звався ожереллям. Його робили окремо від со­рочки і пристібали до неї, коли було потрібно,— у багатих золотими та сріб­ними, золоченими, у бідняків — мідними ґудзиками; іноді замість ґудзиків вжива­ли запонки з петлями.

У ті часи видаються спеціальні укази про вимоги до одягу різних соціальних верств суспільства, про обмеження ниж­чих станів у використанні дорогих тка­нин, хутра, коштовностей, про заборону вживання ними тих чи інших кольорів тканин тощо. Все це призводило до знач­ного розшарування одягу міського насе­лення. Крім того, одяг міської верхівки формувався під відчутним впливом іно­земної моди, насамперед польської, угорської, російської, зберігаючи, втім, і національні риси.


Жіночий костюм вищих станів. XVII—XVIII ст.
Якщо раніші історичні періоди пов'я­зані з закладенням основ етнічного кос­тюма українців, то в добу гетьманщини формується костюм національний, тобто такий, що виступав символом спочатку козацтва, а потім і всього українства.

Найбільш повні дані про костюм за­порізьких козаків містяться у працях відомих українських істориків Д.Яворницького, В.Голобуцького, О.Апанович та ін. Ґрунтуючись на них, можна скласти ясне уявлення не лише про вбрання козаків різних соціальних про­шарків, а й про джерела та причини його формування.

За свідченнями сучасників, одяг запо­рожців не був одноманітним. Повсяк­денний, похідний одяг вирізнявся про­стотою, що проявилось у самій його назві — підлий одяг. На протилежність йому парадне вбрання було дуже розкішним і ошатним, причому нерідко воно складалося з трофеїв, добутих під час походів. У дорожніх нотатках німецького посла Еріха Лясоти (XVI ст.), який від­відав Запоріжжя, знаходимо згадку про такі елементи одежі запорожців, як та­тарський кобеняк і мантій. Посол від­гукується про козаків як про людей дуже щедрих, котрі зробили йому багаті подарунки: кунячу шубу і чорну лисячу шапку. Дані про костюм козаків XVII ст. є й у відомій праці Г. Левассер де Боплана. Він перелічує, зокрема, сороч­ки, шаровари, шапки й каптани з тов­стого сукна, що складали повсякденний козацький одяг. Польські письменники XVIII ст. зазначали, що запорізькі коза­ки носили широкі шаровари з золотим галуном замість опушки, суконні з відкидним рукавом напівкунтуші, білі шовкові жупани, шовкові з золотими китицями пояси й високі шапки зі смуш­ковими окільниками сірого кольору і червоним шовковим вершком, який за­кінчувався китицею.


Костюм козацької старшини. XVII—XVIII ст.
За описами інших очевидців, одяг запорожців складався з жупана, зробле­ного із сукна різних кольорів, шовкового каптана також різних кольорів, яскравої черкески (подібна до жупана), шарова­рів, шовкового кушака, шапки-кабардинки з видри та кошлатої вовняної бурки-вільчури. На ноги взувалися сап'янові чоботи.

Парадний одяг запорізьких козаків виготовлявся з шовку та польського й англійського сукна — кармазину та ок­самиту. Шовкова штофна тканина з візе­рунками називалася у запорожців шальовою, одяг із польського та англійсько­го сукна називався састами, а вбрання з червоного східного сукна — кармазин-ним.

116-річний запорожець Іван Гнатович Розсолода так описував козацький одяг та зачіски:

«Ходили запоріжці добре, одягались ошатно і красиво; голови вони брили, обриють і ще милом намажуть (щоб краще волосся росло). Одну тільки чуп­рину залишали довжиною з аршин, чор­ну та курчаву. Заправиться, замотає два-три рази за ліве вухо та й повісе, а вона й висить до самого плеча.

А інший візьме та перев'яже свою чуприну стрічкою, закрутить її на лобі та й ляже спати, а зранку розпустить її, і вона робиться, точно хвіст у вівці. То все на вихвалку. Дівчата коси відро­щують, запоріжці чуприни. А якщо вже занадто довга виросте, тоді козак замо­тає її спершу за ліве вухо, а потім про­веде поза потилицю на праве вухо та так і ходить. Бороди теж голили, тільки одні вуса залишали і ростили їх довше.

Інший візьме їх обома руками, підні­ме вверх та й позакладає на самі вуха, і вони ще нище вух весіли. Оце як запо­рожець чуприну замотав, вуса розче­сав — тоді вже одягається у своє плаття».

Трохи пізніші свідки писали про запорожців: «Жупани у них були сині і робились із доброго сукна, яке ніколи не линяло; вилоги на рукавах «заковраші» — іншого кольору: червоні або зеле­ні, пояс червоний, а шаровари сині китайчаті на очкурі. Жупан застібався до самого верху на густо розташовані гап­лики; комір був тоненький, у два пальці, а на комірі два крючки і дві бабки. Пояс теж міг бути різних кольорів (зеле­ний, синій), але перевагу віддавали чер­воному. Цей жупан називали «каптан-том». Рукава були вузенькими і на кінцях застібалися крючками при самій руці». Каптан шився з зеленого шовку, робився в подолі «рясним», клини вшивались до пройми між спинкою і передом, від­логи приставлялись із оксамитової мате­рії, по боках обов'язково були кишені (гаманки).

Крім того, документи, що збереглися, згадують серед запорізького одягу ще й широкі суконні киреї та короткі юбки на зразок турецьких курток. На старо­винних малюнках козаки зображені та­кож у коротких куртках зі шкіри — шкірянках.

Наочне уявлення про запорізьке вбрання дають гравюри, ікони, прапори й портрети, які дійшли до нас. Такими є три гравюри в додатку до твору О.Рігельмана «Летописное повествование о Малой России...», де представлене вбран­ня військового старшини і двох козаків. Запорожці вдягнуті в широкі шаровари, довгі каптани, низькі шапки й кошлаті бурки. На одній із ікон — група запо­рожців, які моляться Богоматері; на них червоні нижні каптани й верхні темно-зелені з відкритими рукавами жупани, широкі, низько опущені червоні шарова­ри, підперезані різнокольоровими з набо­рами і без наборів поясами, а також червоні гостроносі чоботи.

На прапорі, який зберігається в Ермі­тажі в Санкт-Петербурзі, запорожці зображені без верхніх жупанів, у шовко­вих поясах, різних видів шапках — низь­ких придавлених та високих гострокутих, із баранячим окільником і суконним або шовковим вершком, у широких ша­роварах і в довгих хустках, що звиса­ють із талії уздовж шароварів.

Д. Яворницьким описані запорожці, змальовані олією на весь зріст із натури: з непокритими головами, з шапками або в руці, або під пахвою. На них червоні жупани, шовкові штофні з візерунками каптани, широкі червоні пояси й сап'янові червоні та жовті чоботи. Цей одяг — найбільш характерний для запорізьких козаків перед ліквідацією Січі.

Існує й докладніший опис костюма запорізьких козаків, складений за колек­цією Д. Яворницького. їхні каптани були нижче колін, кожний мав по два вуси ззаду, як черкеска кубанських козаків, на кінцях рукавів красувалися невеликі відлоги з жовтого оксамиту, прикріплені металевими гачками; у плечах каптани досить широкі, а в перехваті — досить вузькі, підбиті клітчастою китайчатою матерією. Такий крій цілком забезпечу­вав вільність рухів. До цих каптанів на­дягали кілька поясів: «один шовкового перського сирцю, ширини дві з полови­ною чверті, довжини в одинадцять ар­шин, буракового кольору (для підперізу­вання вони складаються втроє навиворіт усередину), з позолоченими кінцями, довжини у три чверті; кожний кінець — із шовковими плетеними шнурками, дов­жини з аршин, прикріпленими до кожно­го з кінців пояса; другий — також із шовку, такої ж ширини, сім аршин, буз­кового кольору, з посрібленими кінцями і шовковими шнурками на кінцях; тре­тій — такої ж ширини і такої ж довжини, але без позолоти на кінцях, з ошатної шовкової матерії із квітами і візерун­ками...» У такі пояси запорізькі козаки вкладали гроші, листи, огниво, нюхальні ріжки та інші дрібні речі. Д. Яворницький вважав, що звичай зберігання предметів у поясі позичений запорожцями у татар. Широкі пояси з матерії були невідрив­ною деталлю костюма вищого козацтва України, як і польського панства у XVII—XVIII ст. Найпоширенішими се­ред запорожців були турецькі й перські пояси, які привозили вірменські купці. Щодо шкіряних поясів запорожців, то їхня довжина дозволяла лише обгорнути стан. Зовнішнє оздоблення з різно­манітних металевих накладок нагадувало черкеські пояси.

Як бачимо, запорізький костюм не був вільний від багатьох іноземних запо­зичень, проте мав тривку етнічну основу, що й зробило його одним із найяскра­віших виявів національної самобутності.

Використана література.


  1. Матейко К. І. Головні убори українських се­лян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.

  2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографіч­ний нарис. Київ, 1991.

  3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбран­ня // Нар. творчість та етнографія. 1963.

  4. Нариси історії українського декоративно-при­кладного мистецтва. Львів, 1969.

  5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, ево­люція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.

  6. Бойко В. М. Українські народні традиції в су­часному одязі. Київ, 1970.

  7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.

  8. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народ­ні художні промисли України. Київ, 1979.

  9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. Київ, 1978.

  10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.

  11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.

Схожі:

Реферат на тему: Український одяг XIV-XVIII ст iconУкраїнський одяг. Олекса Воропай
Приступаючи до розмови про український народній одяг, ми розглянемо ті фактори, що мали І мають вплив на формування народнього побуту...
Реферат на тему: Український одяг XIV-XVIII ст iconЗакон україни
ВР, від 24 березня 1998 року n 208/98-вр, від 6 жовтня 1998 року n 163-xiv, від 20 листопада 1998 року n 277-xiv, від 1 грудня 1998...
Реферат на тему: Український одяг XIV-XVIII ст iconРеферат на тему: Культура одягу та зовнішність українців
Народний одяг українців — яскраве й самобутнє культурне явище, котре не обмежувалося функціональним призначенням, завжди виступаючи...
Реферат на тему: Український одяг XIV-XVIII ст iconРеферат на тему: Біблійна археологія
Платон (427-347 до Р. Х.). Під терміном археологія Платон розумів науку про древності у найширшому розумінні. У XVIII ст цим словом...
Реферат на тему: Український одяг XIV-XVIII ст iconРеферат на тему: “ Корольов Сергій Павлович
Корольов Сергій Павлович (30 грудня 1906 (12 січня 1907), Житомир — 14 січня 1966) — український радянський вчений у галузі ракетобудування...
Реферат на тему: Український одяг XIV-XVIII ст iconПлан Вступ Тарасевич Олександр визначний мідеритник й офортист Леонтій Тарасевич
Мігура Іван Детесович визначний український гравер кінця XVII початку XVIII ст
Реферат на тему: Український одяг XIV-XVIII ст iconРеферат на тему: Заболотний Д. К. український мікробіолог, епідеміолог
Водночас у 1919—1923 рр. — ректор Одеського медичного інституту, в якому створив першу у світі кафедру епідеміології (1920 р.). У...
Реферат на тему: Український одяг XIV-XVIII ст iconСвято Масляної Залу
Залу прикрашено зображенням сонця прикрашеним стрічками. Під музику до зали входять діти І сідають на стільці. Виходять двоє дітей...
Реферат на тему: Український одяг XIV-XVIII ст iconМіністерство освіти І науки України
Вчитель: Людина одягає різноманітний одяг І взуття, бо без нього не можна обійтися нікому. А чому? Одяг захищає від спеки І від холоду;...
Реферат на тему: Український одяг XIV-XVIII ст iconПлан-конспект уроку художньої культури для 9 класу Тема: Український...
Характерною рисою українського одягу є його декоративна мальовничість, яка віддзеркалює високий рівень культури, володіння різними...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка