Конспект лекцій з дисципліни “дослідна робота” (неофіційна версія)




НазваКонспект лекцій з дисципліни “дослідна робота” (неофіційна версія)
Сторінка1/5
Дата конвертації01.03.2013
Розмір0.73 Mb.
ТипКонспект
uchni.com.ua > Інформатика > Конспект
  1   2   3   4   5



Конспект лекцій

з дисципліни

“ДОСЛІДНА РОБОТА”


(неофіційна версія)

ЗМІСТ

стор.

1. ПРОЦЕС НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ, ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ

3

2. ОСНОВИ МЕТОДОЛОГІЇ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ

9

3. ПОШУК, НАКОПИЧЕННЯ ТА ОБРОБКА НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

22

4. ПОШУК ІНФОРМАЦІЇ У МЕРЕЖІ ІNTERNET

34

^ 5. ОБРОБКА РЕЗУЛЬТАТІВ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НА ОСНОВІ КОРЕЛЯЦІЙНОГО АНАЛІЗУ

39

6. ОБРОБКА РЕЗУЛЬТАТІВ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НА ОСНОВІ РЕГРЕСІЙНОГО АНАЛІЗУ

44

^ 7. АНАЛІЗ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ РОЗВИТКУ ЗА ДОПОМОГОЮ ЕОМ

46

8. ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

50

^ 9. РОЗРАХУНОК ЕКОНОМІЧНОГО ЕФЕКТУ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

66

Література

76


^ 1. ПРОЦЕС НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ, ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ

Процес пізнання включає в себе накопичення фактів. Без систематизації та узагальнення, без логічного осмис­лювання фактів не може існувати ніяка наука. Хоча фак­ти потрібні вченому, як повітря, але окремо взяті вони ще не наука. Факти стають складовою частиною наукових знань, якщо вони виступають у систематизованому уза­гальненому вигляді.

Будь-яке наукове вивчення, від творчого задуму до за­кінченої наукової праці, здійснюється індивідуально. Спи­раючись на загальні та часткові методи дослідження, вче­ний отримує відповідь на те, з чого потрібно розпочинати дослідження, як узагальнити факти і яким шляхом іти до висновків. При цьому закономірним є дотримання таких рекомендацій:

- нічого не сприймати за істину, що не є достовірним і аксіоматичним;

- складні питання розділяти на стільки частин, скільки потрібно для вирішення проблеми; починати дослідження з найпростіших і найзручніших для пізнання речей до складних і важких;

- зупинятись на всіх подробицях, на все звертати ува­гу, щоб бути впевненим, що нічого не випущено;

У науці недостатньо встановити новий науковий факт, досить важливо дати йому пояснення з позицій науки, по­казати його загальнопізнавальне теоретичне або практич­не значення, а також завчасно передбачити невідомі рані­ше нові процеси та явища. Наукова робота - це перш за все чітко спланована діяльність. При цьому кожний вчений має право на свою точку зору, повинен мати свою думку, з якою безумовно слід рахуватись.

Наука є суспільною за своїм походженням, розвитком та використанням. Будь-яке наукове відкриття є загаль­ною працею, сумарним відтворенням людських успіхів у пізнанні світу.

Тому наукове вивчення зобов'язує не тільки добросові­сно зображати чи просто описувати, й усвідомлювати своє ставлення до того, що відомо або з досвіду, або з поперед­нього вивчення, тобто визначати якість невідомого за до­помогою відомого.

Формою здійснення розвитку науки є наукове дослід­ження, тобто цілеспрямоване вивчення за допомогою нау­кових методів явищ і процесів, аналіз впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії між явищами з ме­тою отримання переконливо доведених і корисних для науки і практики рішень. Воно характеризується об'єктив­ністю, відтворюваністю, доказовістю і точністю.

Метою наукового дослідження є всебічне, об'єктивне і ґрунтовне вивчення явищ, процесів, їх характеристик, зв'язків на підставі розроблених у науці принципів і ме­тодів пізнання, а також отримання корисних для діяль­ності людини результатів, упровадження їх у виробництво

для підвищення його ефективності. При науковому дослі­дженні важливо враховувати все, концентруючи увагу на основних, ключових питаннях теми. Не можна не врахо­вувати побічні факти, які на перший погляд здаються мало означимими.

Науково вивчати - це не тільки дивитись, але й бачи­ти, помічати окремі частковості, велике в малому, не відхи­ляючись від головної теми дослідження.

Результати наукових досліджень тим кращі, чим ви­щий науковий рівень висновків, узагальнень, чим вища їх достовірність та ефективність.

За цільовим призначенням до потреб практики наукові дослідження прийнято поділяти на:

- фундаментальні (теоретичні);

- прикладні.

Фундаментальні (теоретичні) наукові дослідження означають: основні, головні. І наукова теоретична та екс­периментальна діяльність спрямована на пізнання законів, що управляють поведінкою і взаємодією базисних струк­тур природи, суспільства, людини. Академік AH CPCP А.В. Гапонов-Грєхов (1926 р.) вважав, що розвиток приро­дознавства та сучасної техніки значною мірою залежить від прогресу в галузях фундаментальних наук - матема­тики і теоретичної фізики. Об'єднання наукових зусиль цих галузей знань не раз приводило до формування глибо­ких концепцій, важливість яких далеко виходить за межі чисто теоретичних інтересів.

Прикладні наукові дослідження — наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на використання резуль­татів фундаментальних досліджень для різних практичних завдань, на основі яких розробляється нове обладнання, нові машини, способи організації виробництва, техно­логічні процеси та ін., з метою отримання безпосереднього економічного ефекту в конкретних галузях економіки. Прикладні дослідження піддаються плануванню, а фун­даментальні результати планувати складно. Крім того, прикладні розробки можуть бути впроваджені в промис­ловість і приносити економічний ефект. Фундаментальні результати безпосереднього прибутку не несуть, а їх вико­ристання може тривати десятиліттями.

При проведенні наукових досліджень відрізняють по­няття «об'єкт» і «предмет» пізнання і дослідження.

Об'єктом дослідження прийнято називати те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника. Це процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для дослідження.

Предметом дослідження є досліджувані з певною ме­тою властивості, характерні для наукового пізнання, це визначення певного «ракурсу» дослідження як припущен­ня про найсуттєвіші для вивчення обраної проблеми ха­рактеристики об'єкта. Під предметом дослідження розуміється те, що знаходиться в межах об'єкта і завжди співпадає з темою дослідження. Один і той же об'єкт може бути предметом різних досліджень і навіть наукових на­прямів. Об'єкт і предмет дослідження, як категорії науко­вого процесу, співвідносяться між собою як загальне і час­ткове.

Об'єктом наукового дослідження є навколишній ма­теріальний світ та форми його відображення у людській свідомості людей, які існують незалежно від нашої свідо­мості, відбираються відповідно до мети дослідження.

Залежно від ступеня складності є прості і складні об'єкти дослідження, відмінність між ними визначається кількістю елементів та видом зв'язку між ними. Наприк­лад, простим об'єктом дослідження в педагогіці є рівень інформаційного забезпечення навчання, складним — ефек­тивність процесу навчання.

У першому випадку досліджується забезпечення на­вчальною літературою, згідно переліку дисциплін навчаль­ного плану, в другому - визначається вплив численних факторів на кінцевий результат навчання (якість викла­дання, технології навчання, рівень навченості та навчальності студентів тощо).

Правильний вибір об'єкту вивчення навколишнього матеріального світу відповідно до мети дослідження сприяє обґрунтованості результатів дослідження.

Завдання дослідника полягає у визначенні факторів, які впливають на об'єкт дослідження, відборі і зосеред­женні уваги на найсуттєвіших з них. Критеріями відбору є мета дослідження та кількісний рівень накопичених фактів у цьому напрямі. Відбір найсуттєвіших факторів, які впливають на об'єкт дослідження, має велике практич­не значення, оскільки впливає на ступінь достовірності результатів дослідження. Якщо будь-який суттєвий фак­тор не враховано, то висновки, здобуті в результаті дослід­ження, можуть бути помилковими, неповними або зовсім хибними. Виявлення суттєвих факторів простіше, якщо дослідження ґрунтуються на добре опрацьованій теорії. Якщо теорія не дає відповіді на поставлені запитання, то використовують гіпотези, наукові ідеї, сформовані в про­цесі попереднього вивчення об'єкта дослідження.

Отже, чим повніше враховано вплив середовища на об'єкт дослідження, тим точнішими будуть результати наукового дослідження. Середовище - це те, що впливає на об'єкт дослідження.

Відібравши об'єкт, визначивши предмет і фактори, які впливають на причинно-наслідкові результати стану об­'єкта, визначають його параметри, тобто повноту вивчен­ня відповідно до поставленої мети.

Наукове дослідження повинно розглядатись у неперер­вному розвитку, ґрунтуватись на зв'язку теорії з практикою.

Важливу роль у науковому дослідженні відіграють пізна­вальні завдання емпіричного і теоретичного напряму.

Емпіричні завдання вирішуються за допомогою спос­тереження, експерименту, вимірювання, описування.

Теоретичні завдання спрямовані на вивчення і вияв­лення причин, зв'язків, залежностей, які дозволяють вста­новити поведінку об'єкта, визначити і вивчити його струк­туру, характеристику на основі розроблених у науці принципів і методів пізнання.

Тут переважає використання аксіоматичних методів, системних, структурно-функціонального аналізу, матема­тичного моделювання.

У результаті отриманих знань формулюють закони, розробляють теорію, перевіряють факти тощо. Теоретичні пізнавальні завдання формують таким чином, щоб можна було їх перевірити емпірично.

У вирішенні емпіричних і особливо теоретичних зав­дань наукового дослідження важливе місце належить Ло­гічному методу пізнання, який дозволяє на основі умови­водів пояснити явища і процеси, викликати різні пропозиції та ідеї, встановлювати шляхи їх вирішення. Він будується на отриманих фактах і результатах емпіричних досліджень.

Систематизовані наукові знання класифікують за різними ознаками:

а) за видом зв'язку з суспільним виробництвом (пол­іпшення організації праці, створення машин, конструкцій, теоретичні гуманітарні роботи тощо);

б) за ступенем важливості для народного господарства (роботи, що виконуються на замовлення міністерств, відомств);

в) за джерелами фінансування (держбюджетні, госпдоговірні);

г) за терміном розробки (довготермінові, короткотермі­нові).

Традиційна модель наукового пізнання передбачає рух по ланцюжку: встановлення емпіричних фактів - первин­не емпіричне узагальнення - виявлення відхилень фактів від правил - винахід теоретичної гіпотези з новою аргу­ментацією - логічний висновок (дедукція) з гіпотези всіх фактів спостереження, що є перевіркою на її істинність.

Отже, процес наукового дослідження достатньо трива­лий і складний. Він починається з виникнення ідеї, а за­вершується доведенням правильності гіпотези і суджень.

Головними етапами наукового дослідження є:

- виникнення ідеї, формулювання теми;

- формування мети та завдань дослідження;

- висунення гіпотези, теоретичні дослідження;

- проведення експерименту, узагальнення наукових фактів і результатів;

- аналіз та оформлення наукових досліджень;

- впровадження та визначення ефективності наукових досліджень;

Але в науці недостатньо встановити будь-який науко­вий факт. Важливим є пояснення його з позиції науки, обгрунтування загально-пізнавального, теоретичного та практичного його значення. Накопичення наукових фактів у процесі досліджень є творчим процесом, в основі якого завжди лежить задум вченого, його ідея. Наукове пізнання - дуже трудомісткий і складний процес, який потребує постійної високої напруги, праці з натхненням. Воно прирівнюється до подвигу і потребує максимальної напруги енергії людини, її мислення і дій, інакше воно перетворюється в ремісництво і ніколи на дасть нічого сут­тєвого.

^ 2. ОСНОВИ МЕТОДОЛОГІЇ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ

Поняття про методологію досліджень, види та функції наукових досліджень

Перш ніж приступити до реалізації наукового дослід­ження на будь-якому рівні, студенти та молоді вчені по­винні ознайомитися з методологією та методами наукової роботи. Тут важливе все: методика вибору проблеми та теми дослідження, збір та систематизація фактів, історія розвитку проблеми, в основі якої лежить задум (ідея) дос­лідника. У філософському визначенні ідея — це продукт людського мислення, форма відображення дійсності, в ній міститься усвідомлення мети пізнання, перспектив дослі­дження та його практичне значення. Ідеї народжуються з практики спостереження навколишнього світу і потреб життя. Нова ідея — це якісний стрибок думки за межі сприйнятих почуттями даних.

Складність, багатогранність і міждисциплінарний ста­тус будь-якої наукової проблеми приводять до необхідності її вивчення у системі координат, що задається різними рівнями методології науки.

Методологія - це:

1) сукупність прийомів дослідження, що застосовують­ся в певній науці;

2) вчення про методи пізнання та перетворення дійсності.

^ Методологія науки (rp.methodos - спосіб, метод і logos - наука, знання) - це система методологічних і методичних принципів і прийомів, операцій і форм побудови наукового знання. Філософський рівень методології функціонує у виг­ляді загальної системи принципів діалектики. Вона формує світоглядну концепцію світової науки, тобто основні вихідні теоретичні положення, які затвердилися в науці і які рівною мірою треба знати: і філософію, і правознавство, і туризмологію, і філологію. У кожній галузі науки є, крім загаль­них, ще й свої специфічні теоретичні вихідні положення, які становлять її теоретичний фундамент.

Питання методології досить складне, оскільки саме це поняття тлумачиться по-різному. Багато зарубіжних нау­кових шкіл не розмежовують методологію і методи дослі­дження. У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як учення про методи пізнання або систему наукових принципів, на основі яких базується досліджен­ня і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів. Найчастіше методологію тлумачать як сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці. Методику розуміють як сукупність прийомів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним матеріалом.

Методологія виконує такі функції:

- визначає способи здобуття наукових знань, які відоб­ражають динаміку процесів та явищ;

- передбачає особливий шлях, за допомогою якого може бути досягнута науково-дослідна мета;

- забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;

- допомагає введенню нової інформації;

- забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;

- створює систему наукової інформації, яка базується на об'єктивних явищах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання.

Ці ознаки поняття «методологія», що визначають її функції в науці, дають змогу зробити такий висновок: ме­тодологія - це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання мак­симально об'єктивної, точної, систематизованої інфор­мації про процеси та явища. Розрізняють три види мето­дології:

1. Філософську або фундаментальну - систему діалек­тичних методів, які є найзагальніпіими і діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючись і через загаль-нонаукову, і через часткову методологію.

2. Загально-наукову, яка використовується в переважній більшості наук і базується на загальнонаукових принципах дослідження: історичному, логічному, системному, моделю­вання тощо. Сучасні дослідники в наукових розробках відда­ють перевагу системно-діяльнісному підходу, тобто дослі­дженню комплексної взаємодії суттєвих компонентів: потреба → суб'єкт → об'єкт → процеси → умови результат. Це забезпечує цілісність, комплексність, струк­турність, взаємозв'язок з зовнішнім середовищем, цілесп­рямованість і самоорганізацію дослідження, створює умо­ви комплексного вивчення будь-якої сфери людської діяльності.

3. Частково-наукову - сукупність специфічних методів кожної конкретної науки, які є базою для вирішення дос­лідницької проблеми.

Філософська, або фундаментальна методологія є вищим рівнем методології науки, що визначає загальну стратегію принципів пізнання особливостей явищ, про­цесів, сфер діяльності. Філософська методологія виконує дві функції. По-перше, вона виявляє сутність наукової діяльності та її взаємозв'язки з іншими сферами діяль­ності, тобто розглядає науку відносно практики, суспіль­ства, культури людини. По-друге, методологія вирішує завдання вдосконалення, оптимізації наукової діяльності, спирається на розроблені нею світоглядні й загальметодо-логічні орієнтири та постулати.

Усі досягнення минулого були опрацьовані у вигляді діалектичного методу пізнання реальної дійсності, в ос­нову якого було покладено зв'язок теорії і практики, прин­ципи пізнанності реального світу, взаємодії зовнішнього і внутрішнього, об'єктивного і суб'єктивного тощо. Пробле­ми наукового пізнання стали предметом постійного про­тистояння різних наукових поглядів на світ, на сутність науки та знання через антиномію в гносеології - антино­мію раціоналізму - емпіризму.

Методи та техніка наукових досліджень

Метод (від грецького methodos - шлях до чого-небудь) - в найбільш загальному випадку означає засіб досягнен­ня мети, спосіб дослідження явища, який визначає плано­мірний підхід до їх наукового пізнання та встановлення істини. Науковий метод - це спосіб пізнання явищ дійсності в їх взаємозв'язку та розвитку, спосіб досягнен­ня поставленої мети і завдань дослідження і відповідає на запитання: «Як пізнавати?».

Методика дослідження - це система правил викорис­тання методів, прийомів та способів для проведення будь-якого дослідження. Свідоме застосування науково обгрун­тованих методів слід розглядати як найсуттєвішу умову отримання нових знань. Дослідник, який добре знає мето­ди дослідження і можливості їх застосування, витрачає менше зусиль і працює успішніше, ніж той, хто у своєму дослідженні спирається лише на інтуїцію або діє за прин­ципом «спроб і помилок». Звісно, що точні і правильні методи — не єдині компоненти, що забезпечують успішність наукового дослідження. Методи не можуть, наприклад, замінити творчу думку дослідника, його здібність аналі­зувати, робити висновки і передбачення. Але застосуван­ня правильних методів спрямовує хід думок дослідника, відкриває перед ним найкоротший шлях для досягнення мети і забезпечує таким чином можливість раціонально витрачати енергію і час науковця. Кожний метод науко­вого пізнання слід розглядати як систему регулятивних принципів практичної і теоретичної діяльності людини. Методів пізнання об'єктивної дійсності відомо дуже бага­то. Правильний вибір методів дослідження потребує знан­ня їх класифікації.

Фундаментальним, узагальненим методом пізнання дійсності є діалектичний метод. Об'єктивну основу його утворюють найбільш узагальнені закони розвитку матері­ального світу. Діалектичний підхід дає змогу обгрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечність між сутністю і явищем, змістом і формою, об'єктивність в оцінюванні дійсності. Діалектика виступає як знаряддя пізнання у всіх галузях науки і на всіх етапах наукового дослідження. Вона визна­чає позиції дослідника, стає основою інтерпретації об'єкта та суб'єкта пізнання, процесу пізнання та його результатів.

Виходячи з того, що кожне наукове дослідження може відбуватись на двох рівнях: емпіричному (коли здійснюється процес накопичення фактів) і теоретично­му (на якому здійснюється узагальнення знань), відповід­но до цих рівнів загальні методи пізнання умовно ділять на три групи:

- методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);

- методи теоретичного дослідження (ідеалізація, фор­малізація, логічні й історичні методи);

- методи, що можуть бути застосовані на емпірич­ному і теоретичному рівнях (абстрагування, аналіз і син­тез, індукція й дедукція, моделювання).

Розглянемо названі групи методів детальніше.

Методи емпіричного дослідження

Спостереження - це систематичне цілеспрямоване, спец­іально організоване сприймання предметів і явищ об'єктив­ної дійсності, які виступають об'єктами дослідження. Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емп­іричних тверджень. Емпірична сукупність стає основою по­передньої систематизації об'єктів реальності, роблячи їх ви­хідними об'єктами наукового дослідження.

У соціології і соціальній психології розрізняють просте (звичайне) спостереження, коли події фіксують збоку, і співучасне (включене) спостереження, коли дослідник адаптується в якомусь середовищі і аналізує події начебто «зсередини».

Спостереження мусить відповідати таким вимогам:

- передбачуваності заздалегідь (спостереження прово­диться для певного, чітко поставленого завдання);

- планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);

- цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сто­рони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);

- вибірковості (спостерігач активно шукає потрібні об'єкти, риси, явища);

- системності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).

Порівняння - це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою установлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком об'єктам досліджен­ня. Метод порівняння буде плідним, якщо при його засто­суванні виконуються такі вимоги:

- порівнюватись можуть тільки такі явища, між яки­ми може існувати певна об'єктивна спільність;

- порівняння повинно здійснюватись за найважливі­шими, найсуттєвішими (у плані конкретного завдання) ознаками.

Порівняння завжди є важливою передумовою узагаль­нення.

Узагальнення - логічний процес переходу від одинично­го до загального чи від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відоб­раження загальних ознак і якостей об'єктивних явищ. Най­простіші узагальнення полягають в об'єднанні, групуванні об'єктів на основі окремої ознаки (синкретичні об'єднання). Складнішим є комплексне узагальнення, при якому група об'єктів з різними основами об'єднуються в єдине ціле. Здійснюється узагальнення шляхом абстрагування від спе­цифічних і виявлення загальних ознак (властивостей, відно­шень тощо), притаманних певним предметом.

Найпоширенішим і найважливішим способом такої об­робки є умовивід за аналогією. Об'єкти чи явища мо-жуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У пер­шому випадку отримують якісні результати (більше-мен-ше, вище-нижче). Порівняння ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі по­рівняння називають вимірюванням.

Вимірювання - це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об'єкт. При вимірюванні необхідні такі основні елементи: об'єкт вимірювання, ета­лони, вимірювальні прилади, методи вимірювання. Вимі­рювання ґрунтується на порівнянні матеріальних об'єктів. Властивості, для яких при кількісному порівнянні засто­совують фізичні методи, називають фізичними величина­ми. Фізична величина — це властивість, загальна в якіс­ному відношенні для багатьох фізичних об'єктів, але у кількісному відношенні індивідуальна для кожного об­'єкта. Наприклад, довжина, маса, електропровідність тощо. Але запах або смак не можуть бути фізичними вели­чинами, тому що вони встановлюються на основі суб'єктив­них відчуттів. Мірою для кількісного порівняння однакових властивостей об'єктів є одиниця фізичної величини - фізич­на величина, якій за визначенням присвоєно числове значення, що дорівнює 1. Одиницям фізичних величин присвоюють повні і скорочені символьні позначення - роз­мірності. Цей метод широко використовується в педагогіці, методиці, психології (якість знань підготовки спеціалістів, успішність тощо).

Найважливішою складовою наукових досліджень є екс­перимент - апробація знання досліджуваних явищ в кон­трольованих або штучностворених умовах. Це такий метод вивчення об'єкта, коли дослідник активно і цілеспрямова­но впливає на нього шляхом створення штучних умов чи застосування звичайних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей. Сам термін «експеримент» (від латинського experimentum - спроба, дослід) означає науко­во поставлений дослід, спостереження досліджуваного яви­ща у певних умовах, що дозволяють багаторазово відтворювати його при повторенні цих умов. Експеримент - важливий елемент наукової практики вважається осно­вою теоретичного знання, критерієм його дійсності. Особливого значення набуває експеримент при вивченні екстремальних умов. З розвитком науки і техніки сфера експерименту значно розширюється, охоплюючи все більшу сукупність об'єктів матеріального світу. В методо­логічному відношенні експеримент передбачає перехід дос­лідника від пасивного до активного способу діяльності. Експеримент проводять:

- при необхідності відшукати у об'єкта раніше невідомі властивості;

- при перевірці правильності теоретичних побудов;

- при демонстрації явища.

Переваги експериментального вивчення об'єкта по­рівняно зі спостереженням полягають у тому, що:

- під час експерименту є можливість вивчати явище « у чистому вигляді», усунувши побічні фактори, які прихо­вують основний процес;

- в експериментальних умовах можна досліджувати властивості об'єктів;

- існує можливість повторюваності експерименту, тоб­то проведення випробування стільки разів, скільки в цьо­му є необхідність.

Дослідження об'єкта проводиться поетапно: на кожному етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання. На першому етапі збору фактичного матеріалу і його первинної систематизації використовують методи: опитування (анкетування, інтерв'ювання, тесту­вання), експертних оцінок, а також лабораторні експе­рименти (у фізиці, хімії).

Опитування дає змогу отримати як фактичну інфор­мацію, так і оцінні дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтерв'ю важливо сформулювати запитання так, щоб вони відповідали по­ставленій меті. Анкета може включати декілька блоків запитань, пов'язаних не лише з рівнем періодичності ви­користання тих чи інших засобів, а й оцінкою об'єкта дос­лідження.

Різновидом вибіркового опитування є тестування, яке проводиться з метою виявлення суттєвих ознак об'єкта, засобів його функціонування, використовується в лабора­торних експериментах, коли масове опитування через ан­кетування неможливе. Тестування інколи проводять двічі - на початковому етапі дослідження, де воно виконує верифікаційну функцію. Тести складають так, щоб однознач­но виявити ті чи інші властивості опитуваних.

Метод експертних оцінок використовується для отримання змінних емпіричних даних. Проводиться опи­тування спеціальною групою; експертів (5-7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, необхідних для оцінки досліджуваного питання. Експерти підбираються за ознакою їх формального професійного статусу - посади, на­укового ступеня, стажу роботи тощо.

На другому етапі дослідження методи, що використо­вуються, мають цільове призначення - обробку отриманих даних, встановлення залежності кількісних та якісних по­казників аналізу, інтерпретацію їхнього змісту. Вибір і по­слідовність методів визначаються послідовністю обробки даних.

На даному етапі широко використовуються методи статистичного аналізу: кореляційний, факторний аналіз, метод імплікаційних шкал та інші.

Кореляційний аналіз - це процедура для вивчення співвідношення між незалежними змінними. Зв'язок між цими величинами виявляється у взаємній погодженості спостережуваних змін. Обчислюється коефіцієнт коре­ляції. Чим вищим є коефіцієнт кореляції між двома змінними, тим точніше можна прогнозувати значення однієї з них за значенням інших.

Факторний аналіз дає можливість встановити багатомірні зв'язки змінних величин за кількома ознаками. На основі парних кореляцій, отриманих у результаті ко­реляційного аналізу, одержують набір нових, укрупнених ознак - факторів. У результаті послідовної процедури от­римують фактори другого, третього та інших рівнів. Фак­торний аналіз дає змогу подати отримані результати в узагальненому вигляді.

Метод імплікаційних шкал - це наочна форма виміру та оцінки отриманих даних, які градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак. Шкали класифікуються за типа­ми або рівнем виміру. Прості шкали дають однозначну оці­нку тієї чи іншої ознаки. Серію шкал (так звану батарею) можна перетворити в єдину шкалу значень окремих ознак. Ця процедура називається шкалюванням (рис. 1).

Методи досліджень на емпіричному та теоретичному рівнях

До методів, що застосовують на емпіричному й теоре­тичному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагування, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, мо­делювання та ін.


Рис. 1. Структура методології та техніки наукових досліджень
Абстрагування (від латинського терміну abstrahere, що означає відволікання) — це уявне відвернення від неістот­них, другорядних ознак предметів і явищ, зв'язків і відно­шень між ними та виділення декількох сторін, які цікав­лять дослідника. Абстракція являє собою одну з таких сторін, форм пізнання, коли відбувається перехід від по­чуттєвого сприймання до уявного образу. Іноді абстраго­вані властивості і відношення пов'язуються з відомими класами об'єктів («метал», «натуральне число», «росли­на»). У інших випадках вони уявляються ізольовано від тих предметів, з якими вони дійсно нерозривно пов'язані (« корисність », « краса », « моральність » ).

Абстракція виділяє з явища одну певну сторону в «чис­тому вигляді», тобто у такому вигляді, в якому вона дійсно не існує. Наприклад, не буває «явища» чи «закону» вза­галі, існують конкретні закони і явища. Але без введення абстрактного поняття «явище» дослідник не здатний гли­боко зрозуміти будь-яке конкретне явище.

Процес абстрагування проходить два етапи.

Перший етап: виділення важливого в явищах і вста­новлення незалежності або дещо слабкої залежності досл­іджуваних явищ від певних факторів (якщо об'єкт А не залежить безпосередньо від фактора Б, то можна відволік-тися від останнього як несуттєвого).

Другий етап: він полягає у тому, що один об'єкт замінюєть­ся іншим, простішим, котрий виступає «моделлю» першого.

Абстрагування може застосовуватись до реальних і аб­страктних об'єктів (таких, що вже раніше пройшли абст­рагування) . Багатоступінчасте абстрагування приводить до абстракцій зростаючого ступеня узагальнення.

Існують деякі види абстракції:

- ототожнення - утворення понять шляхом об'єднан­ня предметів, пов'язаних відношеннями типу рівності в особливий клас (відволікання від деяких індивідуальних властивостей предметів);

- ізолювання - виділення властивостей і відношень, нерозривно пов'язаних з предметами, і позначення їх пев­ними назвами;

- конструктивізація - відволікання від невизначе­ності меж реальних об'єктів (зупиняється безперервний рух тощо);

- актуальної нескінченності - відволікання від неза­вершеності (і завершеності) процесу утворення нескінчен­ної множини, від неможливості задати її повним переліком всіх елементів (така множина розглядається як існуюча);

- потенційної здійсненності - відволікання від реаль­них меж людських можливостей, зумовлених обмежені­стю тривалості життя за часом та у просторі (нескінченність виступає вже як потенційно здійсненна).

Процеси абстрагування в системі логічного мислення тісно пов'язані з іншими методами дослідження і пере­дусім з аналізом і синтезом.

Аналіз — це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення. Синтез, навпаки, є наслідком з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.

Аналіз та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей. Залежно від рівня пізнання об'єкта та глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.

Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез використо­вуються на стадії поверхового ознайомлення з об'єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об'єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші ви­мірювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на поверхні. Цей вид аналізу і синтезу дає можливість пізнати явище, однак для проникнення в його сутність він не­достатній.

Зворотний, або теоретичний, аналіз і синтез широко використовуються для вивчення сутності досліджуваного явища. Тут операції аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобто припущеннях і причинно-наслідкових зв'язках різноманітних явищ.

Найглибше проникнути в сутність об'єкта дає змогу структурно-генетичний аналіз і синтез. При цьому поглиб­лено вивчають причинно-наслідкові зв'язки. Цей тип аналі­зу і синтезу потребує виділення в складному явищі таких еле­ментів, таких ланцюгів, які є центральними, головними, що вирішально впливають на всі інші сторони об'єкта.

Індукція і дедукція. Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових суд­женнях встановлюються зв'язки між предметами чи яви­щами або між їхніми певними ознаками. Шлях до суджен­ня проходить через безпосереднє сприйняття предметів чи явищ, а також їхніх зв'язків. У наукових висновках одне судження змінюється іншим: на основі вже існуючих вис­новків робляться нові. Існує два основні види висновків: індуктивні (індукція) і дедуктивні (дедукція).

Індукція (від латинського inductio - наведення) являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Як метод дослідження індукції - це процес дослідного вив­чення явищ, під час якого здійснюється перехід від окре­мих фактів до загальних положень.

Дедукція (від латинського deductio - виведення) - це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості

всієї множини. Дедуктивним у широкому розумінні вва­жається будь-який вивід взагалі, у більш специфічному і найбільш поширеному розумінні - доведення або виведен­ня твердження (наслідку) з одного або кількох інших твер­джень (посилань) на основі законів логіки, що мають дос­товірний характер. У випадку дедуктивного висновку наслідок міститься у посиланнях приховано, тому вони повинні бути одержані з них на основі застосування методів логічного аналізу.

Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкрет­них явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних завдань до загальних і перехід від розв'язання завдання у загальному вигляді до окремих його варіантів.

Моделювання - непрямий, опосередкований метод на­укового дослідження об'єктів пізнання (безпосереднє вив­чення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який грунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об'єкта іншим, спеціально для цього створеним. Під мо­деллю розуміють уявну або матеріально реалізовану систе­му, котра, відображаючи чи відтворюючи об'єкт досліджен­ня, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об'єкт пізнання. Моделі можуть бути фізичні, математичні, природні, достатньо адекватні досліджувано­му явищу, процесу.

Серед методів теоретичних досліджень передусім слід назвати історичний, логічний, системний, когнітивний, моделювання та ін. методи системного аналізу, які перед­бачають вивчення складних об'єктів, систем в комплексі. Тут широко використовуються ЕОМ для вирішення і ана­лізу складних математичних задач щодо оптимізації процесів і управління процесами на транспорті та великих підприємствах.

До методів теоретичного дослідження слід також віднести:

- метод сходження від абстрактного до конкретного;

- метод ідеалізації;

- метод формалізації;

- аксіоматичний метод.

Сходження від абстрактного до конкретного - це одна з форм наукового пізнання. Згідно з цим методом мислення бере свій початок від конкретного в дійсності до абстракт­ного в мисленні і від нього - до конкретного в мисленні.

Метод ідеалізації, - мислене конструювання об'єктів, яких немає в дійсності, або які практично нездійсненні. Мета ідеалізації: позбавити реальні об'єкти деяких прита­манних їм властивостей і наділити (мислено) ці об'єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки:

- багатоступінчастому абстрагуванню;

- переходу думки до кінцевого випадку розвитку якоїсь властивості;

- простому абстрагуванню.

Формалізація - метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відображення їхньої структури в знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.

Переваги формалізації:

- вона забезпечує узагальненість підходу до вирішен­ня проблем;

- символіка надає стислості та чіткості фіксації значень;

- однозначність символіки (уникаємо багатозначності звичайної мови);

- дає змогу формувати знакові моделі об'єктів і замі­нювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.

Завдяки своїй специфічності, формалізація забезпечує узагальненість підходу до розв'язання пізнавальних про­блем. Крім того, символіка штучної мови надає стислості й чіткості фіксації значень формалізованих об'єктів пізнання, надає однозначності розуміння їх структури (на відміну від двозначності при застосуванні звичайної мови).

Формалізація, як правило, пов'язана із застосуванням математичного апарату. Як метод, формалізація, зводить дослідження реальних змістових сторін об'єктів, властиво­стей і відношень до формального дослідження відповідних їм знаків (абстрактних об'єктів); широко застосовується при математичному моделюванні у багатьох галузях науки.

Серед великої різноманітності загальнонаукових методів окремо виділяють історичний і логічний методи досліджен­ня, які дозволяють мислено відтворити досліджуваний об'єкт у всій його об'єктивній конкретності, уявити і зрозуміти його в розвитку. За допомогою логічного методу дослідник на ос­нові опрацювання, критичного аналізу і формулювання своїх пропозицій розвиває існуючі теоретичні уявлення або висуває нові теоретичні припущення. Історичний метод надає можливість для всебічного дослідження явищ і подій у хронологічній послідовності, щоб відкрити їх внутрішні зв'язки та закономірності розвитку.

Загальнонауковий статус мають математичні (тобто кількісного вивчення процесів і явищ) і, зокрема, аксіо­матичний, статистичний, а також системно-структурні, кібернетичні, теоретико-інформаційні методи досліджень. Математичні методи важливого значення набувають при обробці матеріалів дослідження.

Аксіоматичний метод - це засіб побудови наукової теорії, при якому без доведення приймаються деякі тверд­ження (аксіоми), а потім використовуються для доведення інших тверджень (теорем) за логічними правилами.

^ 3. ПОШУК, НАКОПИЧЕННЯ ТА ОБРОБКА НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин, коли темпи накопичення і передачі інформації зроста­ють, виникло протиріччя між виробництвом інформації та можливостями її споживання, переробки і викорис­тання. Потрібні відповідні методики орієнтації науко­вих працівників на найбільш продуктивний пошук і використання відповідних інформаційних матеріалів. Слово «інформація» в перекладі з латинського означає роз'яснення. Роз'яснення - це відомості про довкілля, про процеси, які здійснюються в ньому, про події і стан, що сприймаються людьми, які керують машинами та системами. Це одне із загальних понять науки, що озна­чає певні відомості, сукупність якихось даних, знань, детальна, систематизована подача певного відібраного матеріалу, але без будь-якого аналізу.

^ Наукова інформація - це логічна інформація, яка отримується в процесі пізнання, адекватно відображає закономірності об'єктивного світу і використовується в суспільно-історичній практиці. Основні ознаки науко­вої інформації:

- вона отримується в процесі пізнання закономірно­стей об'єктивної дійсності, підґрунтям якої є практика, і подається у відповідній формі;

- це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки, ви­робництва, отримані в процесі науково-дослідної, дослід­но-конструкторської, виробничої та громадської діяль­ності.

Основні джерела науково-технічної інформації мож­на згрупувати в такому вигляді:
  1   2   3   4   5

Схожі:

Конспект лекцій з дисципліни “дослідна робота” (неофіційна версія) iconКонспект лекцій з дисципліни "Культурологія" для студентів напряму підготовки 020210
Конспект лекцій з дисципліни "Культурологія" /професор В. Г. Чуприна, ст викладач С.І. Афанасьєва, О. П. Сандік, Херсон. Хнту. 2009...
Конспект лекцій з дисципліни “дослідна робота” (неофіційна версія) iconКонспект лекцій з дисципліни «Документознавство»
...
Конспект лекцій з дисципліни “дослідна робота” (неофіційна версія) iconКонспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком”...
Конспект лекцій з дисципліни „Управління інноваційним розвитком” / Укладачі: С. М. Ілляшенко, О. А. Біловодська. – Суми: Вид-во СумДУ,...
Конспект лекцій з дисципліни “дослідна робота” (неофіційна версія) iconКонспект лекцій враховує досвід читання лекцій І проведення практичних...
Текст лекцій з курсу «аск та оптимізація режимів енергосистем» для студентів електроенергетичного факультету
Конспект лекцій з дисципліни “дослідна робота” (неофіційна версія) iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням» Одеса 2010
Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
Конспект лекцій з дисципліни “дослідна робота” (неофіційна версія) iconКонспект лекцій з дисципліни «соціальне страхування»
Соціальне страхування: Конспект лекцій / Укладачі: П. В. Тархов, В. М. Боронос, Е. Г. Козін, К. В. Савченко.– Суми: Вид-во СумДУ,...
Конспект лекцій з дисципліни “дослідна робота” (неофіційна версія) iconКонспект лекцій з дисципліни «Особливості водопостачання І водовідведення...
Конспект лекцій з дисципліни «Особливості водопостачання І водовідведення промислових підприємств» (для студентів 5-6 курсів денної...
Конспект лекцій з дисципліни “дослідна робота” (неофіційна версія) iconКонспект лекцій
Корпоративне управління для бакалаврів: конспект лекцій / укладач О. М. Соляник. – Суми: Сумський державний університет, 2011. –...
Конспект лекцій з дисципліни “дослідна робота” (неофіційна версія) iconЗ дисципліни “Дослідна робота”
Лaбоpaтоpнa pоботa № Обробка результатів експериментальних досліджень на основі кореляційного аналізу
Конспект лекцій з дисципліни “дослідна робота” (неофіційна версія) iconКонспект лекцій з дисципліни “Стратегічний аналіз” (для студентів...
Конспект лекцій з дисципліни “Стратегічний аналіз” (для студентів 5 курсу денної форми навчання спеціальності 050106 “Облік І аудит”)....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка