Книга як об’єкт дослідження 17 Сутність, генезис І розвиток поняття «книга»




НазваКнига як об’єкт дослідження 17 Сутність, генезис І розвиток поняття «книга»
Сторінка1/4
Дата конвертації18.08.2013
Розмір0.73 Mb.
ТипКнига
uchni.com.ua > Інформатика > Книга
  1   2   3   4

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Видавничо-поліграфічний інститут

Кафедра організації видавничої справи, поліграфії та книгорозповсюдження

Курсова робота з дисципліни «Теоретичне і практичне книгознавство» на тему:

«Книга як канал соціальних комунікацій»

(напрям «Менеджмент організацій та адміністрування», спеціалізація «Книгознавство і організація розповсюдження друкованої продукції»)

Виконав

студент гр. СК-01 __________________ Д. О. Накидень
Керівник

проф., доктор істор. наук __________________ М. С. Слободяник

Київ 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 3 ^ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ 5

1.1.Специфіка тлумачення терміну «соціальна комунікація» 5

1.2.Структура і види соціальних комунікацій 11
1.3.Різновиди комунікаційних каналів 14

^ 2. КНИГА ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ 17

2.1. Сутність, генезис і розвиток поняття «книга» 17 2.2. Структура та властивості книги 28

2.3. Принципи типології книги 30

^ 3. КНИГА В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ  37

3.1. Функціональна сутність книги 37

3.2. Роль книги в системі соціальних комунікацій    46

3.3. Комунікаційні бар'єри 53

ВИСНОВКИ 60^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 63

ВСТУП

У розвитку сучасного суспільства важливу роль відіграє інформація. Вона поширюється в часі та просторі певними каналами, засобами, методами.

Особливе місце в цій системі належить комунікації.
Комунікація - обмін інформацією (ідеями, знаннями, повідомленнями) між людьми. Інформація - це відомості, призначені для передачі в процесі соціальної комунікації.

Головною умовою існування та розвитку суспільства є соціально - комунікаційна діяльність. Без спілкування, обміну інформацією між індивідами неможливі інтелектуальна еволюція людства, розвиток виробництва, збагачення соціальної пам'яті, нові досягнення матеріального і духовного життя. Сучасні дослідники соціогенезису доводять, що соціальна комунікація - це глибинний базис матеріального виробництва та необхідний фактор прогресу будь-якого виду суспільного устрою. Найважливішою підсистемою соціальних комунікацій є книжкова комунікація - процеси і засоби обміну інформацією у суспільстві за допомогою книг. Вона забезпечує рух соціальної інформації у часі і просторі шляхом створення, зберігання та розповсюдження документів. Книжкова комунікація виникла на певному етапі соціального прогресу людства і нині охоплює всі сфери суспільного життя.

Актуальність теми. Вивчення книжкової культури невіддільні від дослідження системи документальних комунікацій взагалі. Книга і документ розглядаються як основні елементи книжкової справи або системи соціальних комунікацій.

Мета цієї роботи – вивчення ролі книги в житті людства, зокрема у комунікаційній сфері.
Поставлена мета обумовила необхідність розв’язання наступних конкретних завдань:

1) прослідкувати розвиток поняття комунікація та соціальна комунікація;

2) охарактеризувати структуру та види соціальних комунікацій;

3) проаналізувати різні значення поняття «книга», історично сформовані і співіснуючі у сучасному книгознавстві, співвідношення поняття «книга» з поняттям «документ»;

4) з’ясувати функціональну сутність і властивості книги, визначити основні проблеми типології книги,

5) виокремити особливості книжкової комунікації як окремого виду комунікації;

6) визначити роль книги в системі соціальних комунікацій;

7) висвітлити основні бар’єри книжкової комунікації.

Об'єктом дослідження є книжкова комунікація в системі соціальних інформаційних комунікацій.

Предмет дослідження – становлення і розвиток теоретичних та науково-практичних знань про книгу як складову частину соціально-інформаційних комунікацій.

Над питаннями дослідження соціальних комунікаційних систем працювали такі відомі науковці як Ю. Н. Столяров, А. В. Соколов, О. М. Холод, Г. Г. Почепцов, В. В. Різун. Великий внесок в розроблення цієї проблеми внесли Н. М. Кушнаренко, Г. М. Швецова – Водка, роботи яких було взято за основу даної курсової роботи.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та предметного покажчика. У першому розділі розглянуто теоретичні засади вивчення соціальних комунікацій, їх структура та види. У другому розділі здійснено аналіз тлумачень терміну «книга» різними авторами, висвітлені властивості та типологія книги. В третьому розділі досліджені функціональна сутність книги та їх взаємозв’язок з системами соціальних комунікацій, а також виділено комунікаційні бар’єри. У висновках наведено підсумки курсової роботи.

^ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

1.1. Специфіка тлумачення терміну «соціальна комунікація»

Однією із найпоширеніших характеристик сучасного суспільства є визначення його як суспільства інформаційного. Інформація набуває статусу ресурсу, інформаційно-комунікативні процеси охоплюють всі сфери життєдіяльності суспільства. Все більш справедливим стає твердження, що той, хто володіє інформацією, володіє світом.

Комунікація виникла з потреб індивідів у суспільному житті. Це спілкування між людьми, в процесі якого вони обмінюються повідомленнями, думками за допомогою мови чи інших знаків.

Глобалізація сучасних соціальних процесів, що включає все більш зростаючу інформатизацію соціального простору, привела до стійкого підвищення інтересу до соціально-комунікативних процесів сучасного суспільства, і, як наслідок, до зростаючої ролі наук, які досліджують соціальну комунікацію на всіх рівнях її функціонування.

Соціальна комунікація за Чарльзом Кулі(американський соціальний психолог) це механізм, завдяки якому забезпечується існування та розвиток людських відносин, який включає в себе всі розумові символи, засоби їх передачі у просторі та збереження у часі. Можна говорити про існування двох підходів до визначення сутності комунікації – механістичного та діяльнісного.

Механістичний підхід розглядає комунікацію як однонаправлений процес передачі та прийому інформації.

Діяльнісний підхід розглядає комунікацію як процес спілкування, обміну думками, знаннями, почуттями, схемами поведінки, а також як спільну діяльність учасників комунікації, в ході якої виробляється спільний погляд на речі та дії з ними.

Теорія комунікації розглядає соціальне значення комунікації, яке означає та характеризує різноманітність зв’язків та відносин, що виникають у людському суспільстві (комунікаційні процеси у суспільстві).

Нині термін «соціальні комунікації» трактується по-різному. Автори журналу «Комунікація» пропонують визначати соціальну комунікацію як «обмін між людьми або іншими соціальними суб'єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві» [1]. Автори статті про комунікацію додають, що словосполучення «соціальна комунікація» пояснюється як:

1)      «передача інформації, ідей, емоцій у вигляді знаків, символів;

2)      процес, що пов'язує частини соціальної системи одна з одною;

3)      механізм, що дозволяє визначати поведінку іншої людини»[1].

Різні тлумачення термінологічного словосполучення «соціальні комунікації», що пов’язано з різними науковими реаліями, нині формує у молодих науковців розгубленість.

Значний внесок у розвиток теоретичного осмислення соціальних комунікацій зробили науковці Харківської державної академії культури: В. Шейко, Н. Кушнаренко, А. Соляник, І. Давидова.

В. Шейко та Н. Кушнаренко у роботі "Перспективи розвитку соціальних комунікацій як нової наукової галузі" наголошують, що "узагальнююче поняття "соціальні комунікації" багатозначне, має різні тлумачення, відсутнє в більш-менш авторитетних енциклопедіях та довідниках".

На думку авторів, узагальнене теоретичне визначення поняття соціальної комунікації можна представити з позиції таких основних підходів. У межах першого підходу соціальну комунікацію можна визначити як обмін певними відомостями, сукупністю якихось даних, знань, іншими словами, соціальна комунікація — це обмін інформацією в суспільстві. З позиції такого загального тлумачення набувають значення два аспекти: по-перше, СК має справу з соціальною інформацією, яка спеціально створюється людиною з метою її поширення в суспільстві; по-друге, різниця між "соціальною комунікацією" та "соціальною інформацією" — це відмінності між процесами передавання інформації та її змістом .

Автори підкреслюють, що соціальна комунікація як різновид комунікації, що реалізується на рівні суспільства за допомогою спеціально організованих соціальних інститутів, установ, закладів, організацій тощо, призначенням яких є створення та передавання в часі та просторі соціально значущої інформації в документально фіксованому або усному вигляді, визначається в межах іншого підходу, з позиції якого необхідним є існування професійних посередників — книгорозповсюджувачів, бібліотекарів, бібліографів, інформаційних працівників, архівістів, музеєзнавців та інших професіоналів, представників різних соціальних інститутів, які працюють у комунікативній сфері. Автори виводять й іншу сутність соціальних комунікацій як міжособистісного спілкування, у результаті якого відбувається обмін інформацією між двома особами.

Г.Г. Почепцов вважає, що соціальні комунікації «налаштовані на управління соціальними системами, маючи для цього як короткотривалий (тактичний), так і довготривалий (стратегічний) інструментарій. Освіта, бібліотеки чи наука як стратегічний інструментарій підтримують домінуючі моделі світу, які належать даному виду суспільства» [1].

Соціальні комунікації визначають і як зібрання комунікаційних положень. Наприклад, О.М. Холод запропонував визначати соціальні комунікації як «галузь знань, що вивчає організаційно впорядковану систему документів, їх масиви, продукти засобів масової комунікації та інформаційні технології, що забезпечують реалізацію інформаційних процесів і намірів при безпосередній участі членів комунікативного процесу» [2, с. 35].

В.В. Різун вважає, що «під соціальними комунікаціями необхідно розуміти таку систему суспільної взаємодії, яка включає визначені шляхи, способи, засоби, принципи встановлення і підтримання контактів на основі професійно-технологічної діяльності, що спрямована на розробку, провадження, організацію, удосконалення, модернізацію відносин у суспільстві, які складаються між різними соціальними інститутами, де, з одного боку, у ролі ініціаторів спілкування найчастіше виступають соціальнокомунікаційні інститути, служби, а з іншого – організовані спільноти (соціум, соціальні групи) як повноправні учасники соціальної взаємодії» [3, с. 7]. Слід звернути увагу на обмеження в понятійному плані, які пропонує враховувати В.В. Різун: такі «комунікації є соціально маркованими, бо передбачають взаємодію з соціально визначеними групами людей». Автор попереджає про те, що «соціальні комунікації утворюються за законами спілкування, але, як і будь-які технологічні речі, передбачають використання наукових знань про спілкування та про все, що використовується для організації суспільно-комунікаційної справи» [3, с. 7].

Як В.В. Різун, так і В.О. Ільганаєва й О.М. Холод розрізнюють терміни «соціальна комунікація» (однина) і «соціальні комунікації» (множина).

Ільганаєва В.О. вважає, що соціальна комунікація (однина) як феноменологічний прояв об’єкта теорії соціальних комунікацій – це «цілеспрямований обмін соціально значущою для її учасників інформацією й знаннями». Автор пояснює: інформація «ґрунтується на програмованій комунікативній дії» [4, с. 296-297]. На думку автора соціальна комунікація є частковим випадком соціальної взаємодії.

Соціальна комунікація є «діяльністю людей, яка зумовлена цілою низкою соціально значущих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві» [5]. З іншої сторони, соціальна комунікація розуміється як «обмін інформацією між соціальними суб’єктами». Обмін, згідно з Ф.І. Шарковим [6], може здійснюватися між індивідами, індивідом і суспільством, спільнотами, спільнотами й інститутом, соціальними інститутами тощо.

Слід зазначити, що соціальну комунікацію (однина) А.В. Соколов тлумачить дещо інакше, вважаючи її рухом смислів у соціальному часі й просторі. Соколов А.В. трактує соціальну комунікацію як «механізм надбудови, утворення стійкої і поновлюваної узгодженості» [7]. Автор наполягає на тому, що соціальна комунікація здійснюється за рахунок певних знакових систем, що і є засобом зв’язку в суспільстві. Дослідник вважає соціальну комунікацію (однина) таким обміном, який забезпечує кооперативну взаємодопомогу. Саме така взаємодопомога робить можливою координацію дій великої складності.

Ільганаєва В.А., здійснюючи тлумачення соціальної комунікації А.В. Соколовим, пояснює, що визначення соціальної комунікації як феноменологічного ефекту дає можливість розуміти його (ефект) як систему «соціальних комунікацій завдяки об’єднанню обширної і багатообразної за змістом комунікаційної діяльності в суспільстві, що породжує її об’єктне підґрунтя» [4, с. 298].

Соціальну комунікацію (однина) Ф.І. Шарков вважає предметом спеціальної галузі соціології – соціології комунікації. Автор навіть називає таку галузь «соціо-комунікація», підкреслюючи її соціологічне коріння. Дослідник пропонує вивчати соціальну комунікацію (однина) завдяки ознайомленню з різними напрямками, науковими школами, теоріями, які він умовно об’єднав у три групи комунікації, що ґрунтуються на:

–   соціальній,

–   мовній,

–   суто комунікативній основі [8].

Запропоноване Ф.І. Шарковим бачення вивчення соціальної комунікації враховує концептуальні підходи до соціальної комунікації (однина) як до галузі соціології. Але для формування повного уявлення до вивчення багатогранного явища соціальних комунікацій (множина) з позицій проектування моделей спілкування слід звернутися до терміну «соціально-комунікаційний інжиніринг», який вживається в працях комунікативістів-медіазнавців Г.Г. Почепцова, В.В. Різуна [9; 3].

Визначаючи основні вимоги до формулювання дефініції терміна «соціальні комунікації», В.В. Різун запропонував такий перелік елементів:

1) «різні види організованої публічної інституціолізованої взаємодії (комунікаційної діяльності) у суспільстві між соціальними інститутами й споживачами відомостей, які продукуються, зберігаються та поширюються цими інститутами;

2) за допомогою комунікаційних технологій та технологічно визначених каналів, способів і засобів зв’язку;

3) при наявності виробництва відомостей (соціальної інформації);

4) які створюються залежно від потреб, мети, завдань і стратегічно спрямовані на формування соціального поля, громадської думки, впливають на прийняття рішень у соціумі;

5) це такі види комунікаційної діяльності, які передбачають утворення суспільної комунікаційної системи, що функціонує за законами спілкування і включає соціальнокомунікаційні інститути, тобто такі соціальні інститути, які спеціалізуються на комунікаційній діяльності» [10, с. 35–36].

На думку В.В. Різуна, «основними ознаками соціальних комунікацій є те, що вони:

-  рукотворні, штучні, придумані людьми, фахівцями, є артефактами;

-  технологічні;

-  забезпечують функціонування ідей, відомостей, поглядів тощо (соціально значущої інформації) у вигляді різного роду документів;

-  стратегічні;

-  системні;

-  організовані;

-  інституціолізовані й передбачають створення соціально-комунікаційних інститутів та наявність у них професіоналів;

-  публічні;

-  мають діяльнісний характер, перетворюють спілкування у комунікаційно-виробничу діяльність;

-  передбачають продукування ідей, відомостей, поглядів тощо у вигляді різного роду творів (інформаційне виробництво);

-  не можуть існувати без соціальної пам’яті;

- тримаються не тільки на морально-етичних засадах, а мають і правову основу» [10, с. 35–36].
1.2. Структура і види соціальних комунікацій

У моделі соціальних комунікацій, за Г. Лассуелом , визначається обов'язкових п'ять структурних елементів:

1) "хто" - комунікатор (той, хто передає й формує повідомлення);

2) "що" - повідомлення;

3) "як" - спосіб передачі повідомлення, канал;

4) "кому" - аудиторія, якій адресується повідомлення;

5) "навіщо" - з яким ефектом, ефективність.

З погляду соціологів (наприклад, В.П. Конецької [11]), в рамках структури соціальних комунікацій слід виокремити такі елементи:

1) соціальна стратифікація суспільства (актуальні соціально зумовлені ознаки індивідів);

2) комунікаційна система та її ознаки (об'єктність, структура, цілісність);

3) способи комунікації (візуальні, аудитивні, аудитивно-візуальні);

4) засоби комунікації.

У 1939 р. Сержем Чахотіним - німецьким емігрантом, що жив у Франції, була запропонована модель всемогутньої масової пропаганди, яка включала такі структурні складові:

1) мотив;

2) пропагандист;

3) зміст масової пропаганди;

4) одержувач (який випробовував уплив із боку власних переконань і установок, а також особливостей поведінки).

Вельми відома в криптографії модель Клода Елвуда Шеннона (англ. Claude Elwood Shannon; 30 квітня 1916 - 24 лютого 2001) -американського математика й електротехніка, який спільно зі своїми колегами створив математичну теорію інформації.

У 1948 р. К. Шеннон опублікував фундаментальну працю "A Mathematical Theory of Communication" ("Математична теорія комунікації"), у якій сформульовані основи теорії інформації. Саме в названій роботі автор запропонував модель трансмісії сигналу в комунікації. До структури своєї моделі К. Шеннон включив такі елементи:

1) джерело інформації;

2) передавач;

3) сигнал, що подається;

4) канал;

5) джерело перешкод (порушень);

6) відібраний сигнал;

7) приймач;

8) повідомлення;

9) адресат.

У моделі культурної мозаїки А. Молеса, яка була запропонована в 1967 р., передбачалася наявність таких складових масової комунікації:

1) пам'ять світу;

2) канали повідомлень (книги, газети, радіо й телебачення);

3) соціально-культурний образ;

4) особа.

Практично всі структури згаданих вище моделей мають, тією або іншою мірою, відбиті за задумом авторів основні структурні елементи, такі як:

  • комунікант - відправник документного повідомлення, з якого саме і починається акт комунікації

  • комунікат – документне повідомлення (фіксована інформація, закодована певним чином за допомогою символів, знаків, кодів).

  • канал (спосіб передачі інформації).

  • реципієнт - отримувач повідомлення (особа, якій призначена інформація і яка певним чином інтерпретує її, реагує на неї).

  • зворотний зв'язок - реакція реципієнта на отримане повідомлення.

Елементарна модель комунікації подана на рис. 1.
Комунікант

Канал

Комунікант

Канал

Реципієнт

Зворотній зв’язок
^ Рис.1 Модель комунікації

Залежно від функціональності та спрямованості, що запропонована тією або іншою моделлю, автори додають до її структури необхідні, на їх погляд, елементи і складові. Проте основний набір структури масової комунікації визначений самим ходом розвитку людського суспільства.

Таким чином ми можемо виокремити й різні види соціальних комунікацій. Усі соціальні комунікації, наприклад В.П. Конецька, пропонує розподілити за трьома основними критеріями:

1) за характером аудиторії;

2) за джерелом повідомлення;

3) за каналом передачі.

Критерій "характер аудиторії" передбачає такі види соціальної комунікації:

- міжособистісна (яка індивідуалізувалася);

- спеціалізована (групова);

- масова.

Аналіз соціальної комунікації із погляду критерію "джерело повідомлення" зумовлює два види:

- офіційна (формальна);

- неформальна.

Нарешті , критерій "канал передачі " може стимулювати виокремлення в соціальній комунікації таких її видів, як:

- вербальна;

- невербальна[11].

Г. Г. Почепцов також провів класифікуватицію видів соціальних комунікацій. Визначаючи рівні соціокомунікаційних процесів, цей дослідник виділяє ієрархічний (пріоритетність прямого зв'язку) та демократичний (пріоритетність зворотного зв'язку). Для першого рівня наказ є фактичною нормою, для другого - переконанням [12]. Також комунікація поділяються на письмову та усну, при цьому письмова інформація не є звичайною фіксацією усної, вбачаючи між ними велику різницю щодо цілі та засобів висловлення [12].

На думку Почепцова, соціальні комунікації можуть бути формальними (офіційні) та неформальними. Міжнародні та міжмовні чинники призводять до появи міжнародної та міжкультурної комунікацій [13].

Загалом види комунікації розрізняються практично за кожним елементом процесу комунікації .
1.3. Різновиди комунікаційних каналів

"У загальному вигляді під каналом комунікації мається на увазі засіб передачі повідомлення (обличчям до обличчя, письмово, на плівці, через технічні засоби зв'язку та ін.); маршрут, який використовується для передачі повідомлень; реальна або уявна лінія зв'язку (контакту), якою повідомлення рухаються від комуніканта до реципієнта (комуніката)".

Комунікаційний канал сприяє створенню (кодуванню) передачі і прийому (сприйняттю) інформації. Для цього потрібні мови, коди, знаки, матеріальні носії інформації та технічне обладнання (шифратори, прибори прийому та передачі сигналів, дешифратори сигналів та ін.). На перших етапах людство використовувало природні засоби для передачі змістових повідомлень двома каналами: невербальним(несловесним) і вербальним(словесним).

Розвиток людства від первісного варварства до постіндустріальної цивілізації супроводжувався постійним збільшенням кількості комунікаційних каналів, завдяки доповненню природних каналів, що утворилися в ході антропогенезу, каналами штучними, свідомо створеними людьми.

Звідси ми бачимо, що соціально-комунікаційні канали мають видову класифікацію за походженням, а саме: природні та штучні.

У такому разі звернемося до документних та електронних комунікацій, тобто штучних комунікаційних каналів.

Документні комунікації є процесами або засобами розповсюдження (передавання) інформації в суспільстві, які здійснюються за допомогою документів. Архіви, бібліографічні служби, бібліотеки, видавництва і друкарні, книжкова торгівля, реферативні служби — все це головні інститути документної комунікації, що існують нині .

Друга половина XX ст. ознаменувалася розширенням комунікаційного простору і виникненням нової форми штучної комунікації — електронної, каналами якої є телебачення, комп'ютер, Інтернет та мобільний зв'язок. Отже, під електронною комунікацією маємо розуміти процес передавання інформації, який здійснюється через названі комунікаційні канали, для визначення яких зазвичай застосовують термін "мультимедійні канали". Адже мультимедіа — це одночасне використання в комунікаційних каналах різних форм подання інформації — звуку, образів, тексту з інтерактивним програмним забезпеченням; поєднання звукових, текстових символів, а також рухливих образів; комбінація двох і більше каналів комунікацій.

Найважливішим каналом соціальних комунікацій є документна комунікація – процеси і засоби обміну інформацією у суспільстві за допомогою документів. Вона забезпечує рух соціальної інформації у часі і просторі шляхом створення, зберігання та розповсюдження документів.

Найчастіше інформація передається за допомогою мови – природної (мова людського спілкування) чи штучної (мова машинного програмування). Комунікант кодує інформацію за допомогою знаків, символів, кодів, а реципієнт декодує (розшифровує, перекладає) інформацію [14, c.32].

Комунікація відбувається лише за умови, що мова повідомлення зрозуміла реципієнту [15, c. 29].

Між комунікантом та реципієнтом встановлюється канал комунікації, без якого неможливий зв'язок (спосіб обміну, передачі інформації). Це - зустрічі, конференції, радіо, і телебачення, Internet, видавництво, редакція журналу, бібліотека та інші канали, що забезпечують можливість безпосередньої чи опосередкованої комунікації [16, c.48].

Комунікація функціонує ефективно за умови існування зворотного зв'язку – реакції реципієнта на отримане повідомлення. Інтерес до повідомлення залежить від багатьох чинників: мають значення зміст повідомлення, доступність інформації, місце, час видання, тираж, мова, рівень і стиль публікації [17, c.44].
  1   2   3   4

Схожі:

Книга як об’єкт дослідження 17 Сутність, генезис І розвиток поняття «книга» iconКнига-перелік рідких тварин та рослин
Кроссворд по предмету "Тварини та рослини (укр.)" на тему "Червона книга України"
Книга як об’єкт дослідження 17 Сутність, генезис І розвиток поняття «книга» iconПершим винаходом, що дозволив зрушити навчання в часі І просторі,...
Книга — головне джерело навчальної інформації, проте необхід­ний ще один обов'язковий компонент навчання — комунікація між вчителем...
Книга як об’єкт дослідження 17 Сутність, генезис І розвиток поняття «книга» iconДитяча книга в родині
Читання художньої літератури — дуже важливий аспект у підготовці дитини до школи. Книга — це те чисте джерело, яке живить допитливість...
Книга як об’єкт дослідження 17 Сутність, генезис І розвиток поняття «книга» iconКнига. Матеріал уроку
Матеріал уроку. «З історії книг», «Як з´явилася друкована книга» за Віктором Дацкевичем
Книга як об’єкт дослідження 17 Сутність, генезис І розвиток поняття «книга» iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Як її тільки не називали: І джерелом мудрості, І цілителькою душі, сонячним сяйвом І рікою, що живить Всесвіт. Книга завжди ототожнювалась...
Книга як об’єкт дослідження 17 Сутність, генезис І розвиток поняття «книга» iconКнига представляє собою необхідну допомогу у нелегкій роботі Заступника...
Казанцева Н. А., Річна робоча книга заступника директора з виховної роботи на 2012
Книга як об’єкт дослідження 17 Сутність, генезис І розвиток поняття «книга» iconКнига, про бережне відношення до неї, як до свого товариша, порадника
Мета. Ознайомити дітей з тим, як народилась перша книга, поглибити їх знання про книги. Розвивати інтерес до читання. Виховувати...
Книга як об’єкт дослідження 17 Сутність, генезис І розвиток поняття «книга» iconАмбарна книга
Амбарная книга рода Петренковых – это родовой имущественный реестр рода Петренковых, предназначенный для учёта общей совместной и...
Книга як об’єкт дослідження 17 Сутність, генезис І розвиток поняття «книга» iconНавчальна книга для
Недоходюк Г. Навчальна книга для pr-спеціалістів: вітчизняний досвід // Наукові записки. Серія: психолого-педагогічні науки (Ніжинський...
Книга як об’єкт дослідження 17 Сутність, генезис І розвиток поняття «книга» iconУрок-екскурсія до міста Читайликів Тема: «Книга мудру дасть пораду, книга розуму навчить»
Мета: розширити уявлення дітей про бібліотеку, закріпити правила користування книгами; розкрити значення окремих бібліотечно-бібліогра-...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка