Медіаосвіта в Україні: сучасний стан І перспективи розвитку // Нові технології навчання. №62. М-ли другого Міжнародного семінару „Навчально-виховне




Скачати 112.88 Kb.
НазваМедіаосвіта в Україні: сучасний стан І перспективи розвитку // Нові технології навчання. №62. М-ли другого Міжнародного семінару „Навчально-виховне
Дата конвертації03.03.2013
Розмір112.88 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Інформатика > Документы




Онкович Г.В. Медіаосвіта в Україні: сучасний стан і перспективи розвитку // Нові технології навчання. - № 62. М-ли другого Міжнародного семінару „Навчально-виховне середовище та моральність у ХХІ столітті” / Ін-т інноваційних технологій і змісту освіти МОН України, Академія міжнародного співробітництва з креативної педагогіки. – Київ – Вінниця, 2010. С.89 – 92.
Онкович Г.В.,

Доктор педагогічних наук, професор,

Інститут вищої освіти АПН України, м.Київ
МЕДІАОСВІТА В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
Итоговые документы многих международных форумов, где обсуждались проблемы медиаобразования, ориентируют общество на развитие гражданской ответственности, гуманизм и демократию. В последние годы медиаобразование обрело популярность и развивается во многих странах мира. Не обошел стороной этот процесс и Украину. В статье говорится о современном состоянии и перспективах развития медиаобразования в Украине.

Ключевые слова: медиакультура, медиаобразование, медиаграмотность, медиапсихология, медиаобразовательные технологии.
Підсумкові документи багатьох міжнародних форумів, де обговорювалися проблеми медіаосвіти, орієнтують суспільство на розвиток громадянської відповідальності, гуманізм і демократію. В останні роки медіаосвіта набула популярності й розвитку в багатьох країнах світу. Не оминув цей процес й Україну. В статті йдеться про сучасний стан і перспективи розвитку медіаосвіти в Україні.

^ Ключові слова: медіакультура, медіаосвіта, медіаграмотність, медіапсихологія, медіадидактика, медіаосвітні технології.
Нині ряд найавторитетніших міжнародних та європейських освітніх організацій (зокрема, ЮНЕСКО та Рада Європи) наголошують на необхідності запровадити медіаосвіту до навчально-виховного процесу, оскільки сучасні мас-медіа відіграють вагому роль у житті сучасного суспільстві та володіють потужним освітньо-виховним потенціалом [11, с. 152]. На міжнародному рівні необхідність введення медіаосвіти вперше зафіксовано у Грюнвальдській Декларації з медіаосвіти (1982 р.), настанови якої пізніше поглиблювалися та деталізувалися на конференціях ЮНЕСКО в Парижі (1989, 1997, 2007), Відні (1999), Сан-Паулу (1998), Торонто (2000), Салоніках (2001), Лондоні (2002); Монреалі (2003) та засіданнях Ради Європи в Страсбурзі (2002), Балтиморі (2003), де було схвалено досвід засновників медіаосвіти та провідних медіадидактів із різних країн світу (Ж. Ґоне, Д. Консідайна, Р. Корнела, Л. Мастермана, К. Уорснопа та ін.). У підсумковому документі, прийнятому 2007 р. у м. Грац (Австрія) конференцією Ради Європи «Медіаграмотність і права людини», наголошено на важливості розвитку медіаграмотності та медіакомпетентності для підтримання демократії у суспільстві й рекомендовано ввести медіаосвіту у вищих навчальних закладах Європи як обов’язковий компонент.

На необхідності запровадити медіаосвіту у вищих освітніх закладах Європи наголошується і в програмі, затвердженій на міжнародному симпозіумі ЮНЕСКО з медіаосвіти. Вона містить 12 рекомендацій з розвитку медіаосвіти [9]. Обговорення завдань медіаосвіти та медіаграмотності було винесено на Всесвітній Форум ООН «Альянс цивілізацій» (Alliance of Civilizations) у січні 2008 р.

Проблеми медіакультури й медіаосвіти привертають увагу представників різних наук. І причина – не тільки в тому, що медіакультура - домінуюча культура інформаційного суспільства, а й в міжпредметності. Медіаосвіта нині – предмет зацікавлень педагогів, психологів, журналістів, соціологів, філософів, політологів, культурологів, мистецтвознавців, філологів, мовознавців, а також представників інших наук.

З погляду світової та європейської педагогічної спільноти, запровадження медіаосвіти до навчальних планів і програм є важливою вимогою до підготовки фахівців у вищій школі. Це пов’язано з тим, що для розуміння процесів, котрі відбуваються в сучасному медіадовкіллі, молодій людині слід володіти особливими знаннями, комунікативними та інформаційними вміннями й навичками, здатністю до критичного аналізу (тобто медіаграмотністю), які можна сформувати завдяки організованій та цілеспрямованій медіаосвіті. На часі активізувати її запровадження до фахової підготовки у вищій школі.

Для вдосконалення професійної освіти, забезпечення її доступності та ефективності, підготовки молоді до життя і діяльності в інформаційному суспільстві сьогодні доцільно враховувати процеси стрімкого інформаційно-технологічного розвитку різних галузей. Аби навчити студентів користуватися інноваційними технологіями, слід сформувати у них уміння управляти потоками інформаційних ресурсів, опанувати комунікаційними технологіями і стратегіями їх використання. А відтак викладач має володіти новітніми технологіями навчання.

Медіаосвіта ставить за мету якнайповніше скористатися освітнім та технічно-комунікаційним потенціалом сучасних засобів масової комунікації і є, за визначенням ЮНЕСКО, окремим напрямом освіти, оскільки допомагає людині усвідомити способи використання масової комунікації в суспільстві; аналізувати медіатексти та критично оцінювати запропоновані в них цінності, політичні, соціальні, комерційні та культурні інтереси, а також створювати і ширити через мас-медіа власні медіатексти [10].

У визначеннях ЮНЕСКО (2001 та ін.) медіаосвіту й медіакомпетентність послідовно пов’язують і з розвитком демократичного мислення, і з розвитком громадської відповідальності особистості. Як засвідчують підсумкові документи багатьох міжнародних форумів, де обговорювалися проблеми медіаосвіти, медіапроцес у світі орієнтується на громадянську відповідальність, гуманізм і демократію.

Зауважимо принагідно, що деякі дослідники вважають медіаосвіту окремою інноваційною освітньою технологією, котра реалізується через використання інформаційно-комунікаційних технологій й покращує комп’ютерну підготовку завдяки регулярній роботі з персональним комп’ютером та в мережі Інтернет. Ми вважаємо, що йдеться про інноваційні освітні технології, а у разі звернення до мережі Інтернет мову ведемо про в інтернетдидактику. А відтак наголошуємо, що медіадидатика послуговується різними технологіями, отже і ставимо за мету навчити студента користуватися ними й організовувати процес самоосвіти в умовах інформаційного суспільства впродовж життя. Саме медіаосвітні технології, котрі виокремилися в окрему частину педагогіки – медіадидактику, яка розробляє теорію медіаосвіти й навчання, науково обґрунтовує зміст медіаосвіти, вивчає закономірності, принципи, методи й організаційні форми навчання із залученням медіапродуктів та опертям на мас-медіа, - втілюють принципи гуманізації освіти, сприяють підвищенню інтелектуального, культурного, духовного, морального рівня майбутнього фахівця [2].

Медіапедагоги розглядають кілька варіантів запровадження медіаосвіти: включення її до навчальних програм у загальноосвітньому чи вищому навчальному закладі; дистанційну освіту за допомогою телебачення, радіо, системи "Інтернет"; самостійну/безперервну освіту медіазасобами та ін. [4]. Формування медіаграмотності майбутніх фахівців у межах ВНЗ може здійснюватися двома способами: через введення окремого курсу з медіаосвіти або через інтеграцію медіаосвітніх технологій до вже існуючої системи навчально-виховного процесу, зокрема - завдяки виконанню міждисциплінарних досліджень з інформаційних, комунікаційних та освітніх наук, соціології та ін. Отже, запровадження медіаосвіти до фахової підготовки є актуальним завданням педагогіки вищої школи на шляху побудови єдиного європейського освітнього простору.

Явище, котре сьогодні означено терміном „медіаосвіта” було присутнє в радянському освітньому просторі, що, зокрема засвідчують дослідження українських і російських науковців. Нині на теренах колишнього Радянського Союзу медіаосвіта найактивніше розвивається в Росії, де діє наукова школа медіагармотності та медіакомпетентності під керівництвом професора О. В.Федорова, розпочато підготовку педагогів-медіадидактів у вищих навчальних закладах, видається національний журнал «Медиаобразование», існує кілька сайтів на Російському загальноосвітньому порталі, де, зокрема, представлені напрацювання українських медіадидактів мовою оригіналу. Незалежна Україна має власні медіаосвітні осередки: два - у Києві (в Інституті вищої освіти та Інституті соціальної та політичної психології АПН України) та Львові. До того ж медіаосвітні курси входять у навчальні плани деяких українських вишів. Проаналізовані матеріали дають підстави стверджувати, що нині медіаосвіта в Україні має кілька шляхів розвитку. Продемонструємо це на конкретних прикладах.

У червні 1999 р. рішенням Вченої Ради Львівського національного університету ім. Івана Франка було створено Інститут екології масової інформації. Його засновники розглядають медіаекологію як синтез філософсько-академічного і суто прикладних напрямів роботи, пов`язаних з нейтралізацією патогенних інформаційних потоків. На сайті Інституту зазначається, що на початку своєї діяльності було розгорнуто „дослідження за такими трьома основними напрямками: медіафілософському (філософське осмислення впливу масової комунікації, зокрема медіатехнології, на нашу психіку і культуру), медіакритичному (аналіз медіадискурсу для професіоналів), медіаосвітньому (медіаосвіта відрізняється від журналістської освіти тим, що спрямована не тільки, чи не стільки, на підготовку працівників медіа бізнесу, скільки на стимулюванні "психологічного імунітету" широкого загалу від тих медіазагроз, які пов’язані з пропагандою і фальсифікацією, порнографією та екранним насильством. Медіаосвіта - це своєрідна інструкція як користуватися медіа)”. Тематика досліджень потребувала міждисциплінарного підходу і орієнтувалася, переважно, на підготовку медіа фахівців [3]. Педагогічний досвід з підготовки майбутніх медійників переносився й на заняття в шкільну аудиторію.

Через 10 років, у 2009-му, у Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна з відкриттям нової кафедри медіа комунікацій започатковано однойменну експериментальну магістерську програму. Медіаосвітні курси нині читаються у Таврійському гуманітарно-екологічному інституті в Сімферополі, на Видавничо-поліграфічному факультеті НТУ України „КПІ” тощо.

Питання медіаосвіти перебувають у центрі уваги багатьох кафедр і факультетів, де ведеться підготовка журналістів, що засвідчують: конференції з обговорення актуальних проблем медіаосвіти, медіавиховання, медіа компетентності, що відбулися впродовж 2009 року в Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, на факультетах філології та журналістики Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка та Волинського національного університету імені Лесі Українки; круглий стіл „Медіаосвітні технології у навчальному процесі” – в Інституті вищої освіти; Інтернет-конференція на базі Інституту філології Бердянського державного педагогічного університету та ін. Наявна інформація про наукові зібрання 2010 року підтверджує, що чимало уваги проблемам медіаосвіти й медіавиховання буде приділено й цьогоріч.

Нещодавно до розробників медіаосвітніх теорій підключились психологи. Зокрема, М.В.Жижина переконана, що умови глобалізації та технізації сучасного суспільства актуалізують вивчення широкого комплексу психологічних проблем медіакультури, серед яких: психологічна безпека особистості в інформаційному суспільстві; вивчення впливів специфічних видів медіакультури на психіку людини; вивчення психологічних механізмів і наслідків впливу медіа на формування особистості молодої людини, на духовну культуру; психологічний аналіз самопочуття особистості в умовах медіасередовища; ідентичність особистості в умовах глобального поширення масмедіа; вплив медіасередвища на соціалізацію особистості; аналіз соціально-психологічних функцій комп’ютера та Інтернету; спілкування у віртуальному просторі: специфіка та ефекти; дослідження соціально-психологічних впливів Інтернету на особистість; гендерні особливості користувачів Інтернету; психологія залежності від віртуальної реальності і кіберпростору; рух особистості в полікультурних медіапросторах; соціально-психологічні ефекти мас-медіа; вплив соціокультурних факторів медіасередовища на дозвіллєві практики [1] – й висуває психологічну концепцію медіаосвіти. На її думку, медіаосвіта – це «напрямок в педагогіці й психології, що виступає за вивчення закономірностей соціальних особистісних упливів засобів масової комунікації і формування на цій основі медіакомпетентності особистості» [1, с.70].

В Інституті соціальної та політичної психології Академії педагогічних наук України кілька років тому створено лабораторію психології масової комунікації та медіаосвіти, яка веде моніторингові дослідження рівня медіакультури громадян. Підготовлено й видано друком посібник для вчителів, шкільних психологів та батьків «Медіакультура особистості: соціально-психологічний підхід», запропоновано експериментальну навчальну програму з медіаосвіти для середньої школи, де використано медіаосвітній досвід таких держав, як Велика Британія, Канада, Росія, Франція та ін.

Лабораторія психології масової комунікації та медіаосвіти розвиває ідею саме шкільної медіаосвіти, яка, на думку дослідників, має впроваджуватися у форматі системного навчання [ ]. Шкільна медіаосвіта спрямована на виховання свідомого, компетентного споживача медіа та має стимулювати розвиток спеціальних знань, умінь, навичок у сфері медіа, розвивати ресурсні можливості особистості. Як зазначала Н.І.Череповська у червні 2009 року на ІІ Міжнародному круглому столі „Медіаосвітні технології у навчальному процесі”, проведеному в Інституті вищої освіти, експериментальна програма лабораторії - перший крок на шляху до повсюдного медіаосвітнього, медіапросвітнього процесу в українському суспільстві, що починається з роботи із школярами старших класів загальноосвітньої школи. На думку науковців ІСПП, реалізація медіаосвітнього навчання учнів, спрямованого на виховання їх особистісної медіакультури, орієнтовно може здійснюватися в різних формах: як системний шкільний спецкурс, як факультативні заняття, як інтеграція медіаосвітнього курсу з деякими наявними шкільними предметами.

Проблеми медіаосвіти у вищій школі – предмет наукових зацікавлень відділу теорії та методології гуманітарної освіти Інституту вищої освіти АПН України. Увагу сконцентровано на медіадидактиці, медіаосвітніх технологіях. Тут захищено дисертації з пресодидактики А.Д.Онковичем та І.М.Чемерис, з інтернетдидактики - Р.П.Бужиковим, з розвитку критичного мислення Л.Києнко-Романюк; готуються до захисту кандидатські дисертації О.К.Янишин (медіаосвітні технології у навчанні документознавців), Н.М.Духаніної- Войтко (медіаосвіта у процесі підготовки магістрів з комп’ютерних наук), І.В.Сахневич (медіаосвіта у підготовці інженерів нафтогазового профілю), Д.А.Заруби (становлення і розвиток медіаосвіти в Україні) тощо. Під керівництвом співробітників відділу готуються дисертації з теледидактики, радіодидактики, медіамузики, спецкурси з медіаосвіти для вищих навчальних закладів.

Висновок. Нині, вслід за російськими дослідниками, ми виокремлюємо такі проблемні зони в розвитку масової медіаосвіти в Україні: - нерозвинутість масової медіаосвіти у закладах формальної освіти; нерозвинутість програм медіаосвіти «для дорослих»; - відсутність належної уваги до питань підготовки кадрів для медіаосвіти різних типів; - надмірна відокремленість різних рівнів освіти і різних тематичних освітніх програм, що не відповідає сучасним вимогам відкритості й гнучкості освіти; - нерозвинутість програм додаткової освіти журналістського профілю; - відсутність належного розмаїття програм через слабкість партнерських взаємостосунків між освітньою сферою, медіабізнесом та іншими зацікавленими сторонами; - цілковита відсутність організованих форм масової самоосвіти [5-6].

Ми можемо приєднатися до цих визначень „проблемних зон”, хоча у нас в Україні їх ще більше і пророкуємо підвищення інтересу до розвитку медіаосвіти в усіх ланках дошкільної, шкільної, вишівської, післядипломної освіти, а також освіти й самоосвіти особистості впродовж життя.

Література

  1. Жижина М.В. Медиакультура: культурно-психологические аспекты. / Жижина М.В. – Москва: Вузовская книга, 2009. – 188 с.

  2. Онкович Г.В. Медіаосвітні технології і компетентнісний підхід / Онкович Г.В. - Реалізація європейського досвіду компетентнісного підходу у вищій колі України: матеріали методологічного семінару. – К.: Педагогічна думка, 2009. – С. 206 – 217.

  3. Про нас. Інститут екології масової інформації ЛНУ імені Івана Франка [Електронний ресурс]. – Спосіб доступу : http://www.franko.lviv.ua/mediaeco/pro_nas.htm

  4. Фатеева И.А. Медиаобразование: теоретические основы и практика реализации: монография / И.А.Фатеева. - Челябинск: Челяб. гос. ун-т, 2007. – 270 с.

  5. Федоров А.В. Как российские педагоги относятся к проблеме медиаобразования школьников и студентов? / Федоров А.В. Alma Mater – Вестник высшей школы. 2009. - № 11. – C.1 – 16.

  6. Федоров А.В. Медиаобразование в России и Украине: сравнительный анализ современного этапа развития (1992-2008) / Федоров А.В.- Дистанционное и виртуальное обучение. 2009. - № 9. - С. 52-71.

  7. Федоров А.В. Современное массовое медиаобразование в России: поиски новых теоретических концепций и моделей / Федоров А.В. - Инновации в образовании. 2009. - № 9. – С. 1- 16.

  8. Череповська Н.І. Медіа-освіта в сучасній школі / Череповська Н.І. - Соціальний педагог, 2009. - № 6. – С. 15-26.

  9. Paris Agenda or 12 Recommendations for Media Education, 2007 [Електронний ресурс]. – Спосіб доступу : http://www.ifap.ru/pr/2007/070625b.htmParis Agenda or 12 Recommendations for Media Education, 2007 [Електронний ресурс]. – Спосіб доступу: http://www.ifap.ru/pr/2007/070625b. htm

  10. Potter,W.J. Media Literacy. Thousand Oaks. – London : Sage Publication, 2001. – 423 p. 

  11. Recommendations Addressed to the United Nations Educational Scientific and Cultural Organization UNESCO. In Education for the Media and the Digital Age. Vienna: UNESCO, 1999, Р. 273-274. Reprint in : Outlooks on Children and Media. Goteborg: UNESCO & NORDICOM, 2001, P. 152. - С. 152.

Схожі:

Медіаосвіта в Україні: сучасний стан І перспективи розвитку // Нові технології навчання. №62. М-ли другого Міжнародного семінару „Навчально-виховне iconМедіаосвіта в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку // Науковий...
Онкович Г. В. Медіаосвіта в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку // Науковий вісник Волынского национального университета...
Медіаосвіта в Україні: сучасний стан І перспективи розвитку // Нові технології навчання. №62. М-ли другого Міжнародного семінару „Навчально-виховне iconОнкович Г. В. Медіаосвіта й освітні перспективи     творців християнських...

Медіаосвіта в Україні: сучасний стан І перспективи розвитку // Нові технології навчання. №62. М-ли другого Міжнародного семінару „Навчально-виховне iconМедіаосвіта: сучасний стан І перспективи розвитку //Мова І культура:...
Онкович Г. В. Медіаосвіта: сучасний стан І перспективи розвитку //Мова І культура: науковий журнал. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго,...
Медіаосвіта в Україні: сучасний стан І перспективи розвитку // Нові технології навчання. №62. М-ли другого Міжнародного семінару „Навчально-виховне iconПравова культура: поняття, сучасний стан та перспективи розвитку в україні
Тетяна Олегівна Тимчук, студентка магістратури юридичного факультету Закарпатського державного університету
Медіаосвіта в Україні: сучасний стан І перспективи розвитку // Нові технології навчання. №62. М-ли другого Міжнародного семінару „Навчально-виховне iconПріоритетні напрямки розвитку освіти дітей з особливими освітніми потребами
Сучасний стан розвитку України зумовлює визначення нових пріоритетів І перспектив розвитку спеціального освітнього закладу та висуває...
Медіаосвіта в Україні: сучасний стан І перспективи розвитку // Нові технології навчання. №62. М-ли другого Міжнародного семінару „Навчально-виховне iconДипломна робота на тему: Інтеграція України до єс. Шляхи І перспективи розвитку
Розділ І. Сучасний стан розвитку єс та передумови інтеграції України в європейській економічний простір
Медіаосвіта в Україні: сучасний стан І перспективи розвитку // Нові технології навчання. №62. М-ли другого Міжнародного семінару „Навчально-виховне iconЦілі Розвитку Тисячоліття: Україна. – К.: „екмо”, 2001. 29 с. Сучасний...
Однак, набір до вищих навчальних закладів нижчий, ніж у ряді країн з трансформаційною або ринковою економі­кою, наприклад, у Польщі,...
Медіаосвіта в Україні: сучасний стан І перспективи розвитку // Нові технології навчання. №62. М-ли другого Міжнародного семінару „Навчально-виховне iconРеферат з дисципліни «Туризм» на тему: Стан, проблеми та перспективи...
Огляд літературних джерел щодо проблем та перспектив розвитку туризму в Україні
Медіаосвіта в Україні: сучасний стан І перспективи розвитку // Нові технології навчання. №62. М-ли другого Міжнародного семінару „Навчально-виховне iconВідділ освіти долинської райдержадміністрації
Нові технології навчання в організації навчально- виховного процесу молодших школярів
Медіаосвіта в Україні: сучасний стан І перспективи розвитку // Нові технології навчання. №62. М-ли другого Міжнародного семінару „Навчально-виховне iconПлан вступ
Розділ перспективи розвитку спільного підприємництва в Україні в контексті інтеграції економіки України в систему міжнародного поділу...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка