Музей як простір репрезентації національної І локальної ідентичностей: харківські музеї як case study




Скачати 217.09 Kb.
НазваМузей як простір репрезентації національної І локальної ідентичностей: харківські музеї як case study
Дата конвертації05.03.2013
Розмір217.09 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Історія > Документы
Музей як простір репрезентації національної і локальної ідентичностей:

ХАРКІВСЬКІ МУЗЕЇ ЯК CASE STUDY
В якості об'єктів дослідження були вибрані чотири музеї міста Харкова: Харківський Історичний Музей, Музей Космонавтики і Уфології, Харківський Літературний Музей і Міський музей ім. К.І. Шульженко. У кожному з представлених музеїв відображується як локальна, так і національна ідентичності, проте один з даних типів ідентичностей в кожному музеї переважає. Далі проаналізована наявність елементів, за допомогою яких формується і транслюється національна і локальна ідентичності, а також способи, за допомогою яких одна з представлених ідентичностей стає домінуючою. Кажучи про музеї Харкова, також слід зазначити специфічний прийом, який використовується Приватним Музеєм Міської Садиби. Включаючи в назву слово «музей», на практиці воно не реалізується, оскільки виставки впродовж півроку не працюють, хоча «музей» працює. Лише в даної організації є сайт, що оновлюється з достатнім контентом: фотографії, матеріали по історії Слобідської України, а також ряд комерційних пропозицій, в цілях реалізації яких, мабуть, і відкривалася організація. Дана організація пропонує пошук родинного древа, родичів, що жили на даній території або тимчасово мали до неї відношення. Пропозиція по пошуку може бути цікава іноземним громадянам, що бажають дізнатися про родичів, що воювали на території міста в арміях СС і.т.д. Також слід зазначити, що в рамках даного проекту друкуються книги, присвячені історії міста Харкова і Слобідського краю.Таким чином, наявність в назві організації слова «музей», дає їй ряд переваг, ставлячи в один ряд з місцями, покликаними в представленнях людей зберігати і відображувати історичні факти.


^ 3.1. Харківський Історичний Музей

Харківський Історичний Музей є триповерховою будівлею в центрі міста, розташованою біля станції метро, яка носить назву «Історичний Музей». Музей є державною установою, в якій реалізуються державно, - вивірена інтерпретація історії, оскільки теми експозицій необхідно підтверджувати в офіційних інститутах влади, а також вести звіти про виконану роботу, надаючи їх в дані заклади. У даному музеї функціонує три стаціонарні виставки: експозиція, присвячена території Харкова з часів заселення і до перших років радянської влади, «Велика Вітчизняна Війна» і «Голодомор». Слід зазначити, що експозиція, присвячена Голодомору незабаром буде змінена на етнографічну експозицію Слобожанської України.

Перші елементи конструювання харківської ідентичності спостерігаються в експозиції, в якій представлені матеріали, пов'язані з періодом «Національно-визвольної війни» на чолі з Богданом Хмельницьким. Безпосередньо після стенду з демонстрацією «речових доказів» героїчної діяльності Б. Хмельницького нашому погляду пропонується картина з назвою «Перші поселенці м. Харкова». На картині змальовані люди, розташовані біля річки, хтось з них чимось торгує, хтось мирно спілкується, хтось кудись квапиться. Таким чином, найчастіше зображують архитипичні уявлення про деяку групу. Такі компоненти як: діяльність, комунікація, обмін, географічний простір сприяють формуванню уявлень про існування цілісної групи, в даному випадку – про існування групи «харків'ян».

Далі розташований стенд з назвою «Заснування міста Харкова». Даний стенд складається з наступних компонентів: зображення козака, вірш (пісня), бандура, три книги. Розглянемо компоненти, оскільки в процесі конструювання локальної ідентичності даний стенд є, на наш погляд, основним [Фотографія 1, Додатки].

У верхній частині стенду розташований малюнок козака з написом «Козак Харько – легендарний засновник Харкова». Посередині стенду розташована бандура – єдиний інструмент, супроводжуючий експозиції трьох поверхів. Причому з'являється вона, звичайно ж, там, де необхідна демонстрація «народної української культури».

Сенс пісні, вибраної для репрезентації харківської ідентичності демонструє формування «українського народу» за допомогою зіставлення польському:

„Покинь батька, покинь мати, покинь всю худину

Іди з нами, козаками, на Украйну, на слободу

На Украйні всього багато - і паші і браги

Не стоять там вражі ляхи, козацькі вороги;

На Украйні суха риба із шафраном

Будеш жити з козаком, як з паном

А в Польщі суха риба:

Будеш жити з вражим ляхом, як з бідою „

Даний текст може здатися незначним, можна передбачити, що на ньому не фокусують увагу відвідувачі, не читають і не звертають особливої уваги. Проте, якраз той факт, що відвідувачі не звертають увагу на подібного роду вірші говорить про те, що вони або виробили певний імунітет і не звертають увагу на «фактичне» доповнення до експозицій, або побіжно ознайомившись з парою рядків згодні, або, скоріш за все, на рівні несвідомого стикалися з даною моделлю конструювання нації, локальній ідентичності, тому не звертають на неї особливої уваги.

Проте, придивившись детальніше до даного тексту, ми побачимо, що навіть на стенді з назвою «Заснування міста Харкова», Харків не виділяється, не відокремлюється. Він – частина більшого – українського народу.

У даному тексті ми бачимо «агітаційний заклик», пов'язаний із заселенням українських територій. Основний спосіб агітації –протиставлення. Польська шляхта представлена в образі ворога, причому негідного («вражий лях») з відсутністю гідних ресурсів для нормального існування («суха риба із водою»). Українські ж землі в цьому відношенні привабливіші. Відмітимо, що в даному тексті ми бачимо заклик до тотальної зміни способу життя, а, отже, до зміни ціннісної структури: «Іди з нами, козаками, на Украйну, на слободу».

Далі на стенді під віршем представлені книги: «Російська гідравліка», «Апостол». На перший погляд дані книги здаються зайвими на цьому стенді. Проте, текст екскурсовода дає певну інформацію, і тоді стає зрозумілим, що логічним поясненням включення даних книг в матеріал стенду є розповідь про те, що «перші «поселенці» брали з собою найцінніше, і «Апостол» і «Заповіт» – серед цих речей» [Інтерв'ю 1] .Що ж стосується книги «Російська гідравліка», її присутність на цьому стенді пов'язана з тим, що поселенці селилися біля річки Харків, і дані про річку можна знайти в представленій книзі.

Ключовою фігурою в даній експозиції є козак Харько, який певною мірою є «персоніфікацією» бажаного образу міста: сильний, сміливий, благородний, уміючий за себе постояти. Існування козака Харько не доведене, отже, образ першовідкривача – це необхідний міф для формування бажаного уявлення про місто і країну. Демонструючи даний стенд, деякі екскурсоводи розповідають про козака, деякі помічають, що це поширений міф і доповнюють розповідь іншими відомостями, наприклад про річку Харків.

Необхідно відзначити, що образ міста і формування ідентичності побудовано на реалізації міфологеми, що включає такі елементи: гордий Харько; народна культура, просочена духовною музикою бандури; стих, вміст якого повинен переконати відвідувачів, що він має відношення до формування міста; і книги, які сучасна людина не може не включити в образ створення поселення. Відповідно, матеріали даного стенду експозиції можуть розглядатися як «вузлова точка» формування харківської ідентичності.

Конструювання харківської ідентичності далі «вписується» в події ширшого національного контексту, пов'язаних з Голодомор 1932-1933 років. Дані події є ключовими елементами конструювання сучасної української ідентичності: „домінуючим напрямом державної політики пам'яті стала актуалізація національної пам'яті про Голодомор [...] значущість цієї події [...] підкріплюється поглибленими науковими дослідженнями [...] масштабними перформативними акціями”[17, с.347].

Таким чином, перший структурний елемент харківської ідентичності складають події національно-визвольної війни на чолі Б. Хмельницького; другий структурний елемент охоплює – Голодомор, демонстрації якого відведений цілий поверх історичного музею (за об'ємами тематика Голодомору дорівнює тематиці ІІ світової війни) [Фотографія 2, Додатки].

Події Другої світової війни представлені в рамках радянського дискурсу, і сама війна називається «Велика Вітчизняна війна». Інформація представлена російською мовою, а до стендів інформація пояснення містить матеріали ще радянського часу, виконані в традиційному стандарті радянського дискурсу.

Різниця між нарративами і специфікою презентації матеріалів, представлених по періоду Другої світової війни і Голодомору, в тому, що демонстрація військового періоду залишається незміненою і його залишають поки що, без змін, тоді як експозиція, що стосується Голодомору, включає нові стенди, демонструє позицію зіставлення «українського сьогодення» і «радянського минулого», дає інформацію про статистичні дані, а також демонструє тексти про те, що радянська влада намагалася знищити українську культуру, народ.

Характерна особливість презентації теми Голодомору в Харківському Історичному музеї – прагнення показати особливий драматизм розвитку подій саме Харківської області: «Тих, хто встиг виїхати, повертають назад [...] арештовано майже 220 тисяч селян [...]. Ні у одному іншому регіоні Радянського союзу не використовувалися такі заходи» [Фотографія 3, Додатки].

Отже, тексти експозиції створюються таким чином, щоб підкреслити негативний характер радянської влади по відношенню до «українців», і сформувати образ радянської влади як ворожої, переклавши на неї провину за організацію Голодомору. На останньому стенді з характерним для цієї експозиції написом «Забуттю не підлягає» розміщені фотографія великої групи людей з поясненням: «Всеукраїнські заходи, пов'язані з 75-літтям скорботної дати”, книга «Харків: вчора, сьогодні, завтра», герб міста, макет православної церкви і прапор Європейського Союзу (ЄС) [Фотографія 4, Додатки]. Оскільки інтеграція України в європейський простір пам'яті стала одним з аспектів зовнішньої політики керівництва держави [17, с.357], можна зробити вивід, що прапор ЄС, присутній на останньому стенді, підтверджує, що в матеріали музею прагнуть відобразити легітимуючу ідентичність (по термінології Кассирера) [26], характерну для пануючих інститутів суспільства, і створену для розширення панування над соціальними акторами.

Не дивлячись на те, що тема Голодомору представлена окремою експозицією, звернення до неї частково зустрічаються і при презентації інших тем, розроблених і представлених в музеї раніше, наприклад, на першому поверсі музею в рамках стендів, що оповідають про Харків 1917- 1932 років і на другому поверсі, де даній тематиці присвячений один стенд.

Відзначимо, що реалізація проекту президента В.А. Ющенку по інтеграції українського суспільства підкріплювалася законом, що вийшов в квітні 2009 року, в якому говорилося про відкриття стандартизованих експозицій по темі Голодомору в національних історичних музеях країни. Для реалізації даних цілей музеям надавалися необхідні стандартизовані набори стендів, а також супровідний матеріал.

Крім того, в проекті президента В. Ющенко також приділялася увага історії Центральної Ради. У експозиції Харківського Історичного Музею результати діяльності Центральної Ради демонструється як позитивні для сучасної України: «Основною заслугою Центральної Ради було те, що вона: збудила державну свідомість, проголосила незалежність Україні, встановила дипломатичні відносини з іноземними державами, домоглася визнання прав українського народові на свою державу, культуру, мову» [Фотографія 5, Додатки].

Відзначимо, що прапор України присутній на стендах, присвячених темі Голодомору, а також на стенді, що демонструє роботу Центральної Ради. У матеріалах же інших експозицій прапор України не зустрічається.

Повертаючись до теми Голодомору, відзначимо, що до виникнення експозиції, присвяченої Голодомору в 2009 році третій поверх був закритий. Дану територію займало фондове сховище. Проте, з обранням в 240 році нового президента В.Ф. Януковича, в експозиціях музею знову відбуваються зміни. Так, експозиція, що оповідає про Голодомор і займає весь поверх, буде переміщена в інше місце; їй буде відведено і менший за розміром простір музею. Тут же розташовуватиметься нова стаціонарна експозиція: «Етнографія України». Таким чином, трансформація сховища в експозицію певної тематики, а потім переміщення цієї експозиції в інше місце (на периферію музейних експозицій) є яскравою ілюстрацією твердження про те, що існують різні політики пам'яті, і вони реалізуються за допомогою різних методів: « незліченні факти і особи, що зайві або не вписуються по сенсу в актуальні синтагми минулого, піддаються забуттю. Аналогічні процеси відбуваються і з речами, одні з яких вирушають в музей, а інші – на звалище, що не виключає, тим часом, їх подорожі у зворотному напрямі» [20, с.105]. Важливо підкреслити, що демонстрація історії варіабельна і реалізується за допомогою актуалізації визначених тем і, що не менше важливо, за допомогою забуття інших [ 15].

На місці існуючої експозиції про Голодомор зараз планується розмістити експозицію «Етнографія України», де будуть представлені етнічні особливості жителів Слобідської України, їх народний промисел, побут, народна культура . Звернення до «народних витоків» - характерний механізм конструювання ідентичності. Як відзначає Хомі Баба «В багато чому через пейзажний живопис як форму мешкання, освоєння простору конструюється національна ідентичність. Ті або інші точки географічного простору, що змальовуються і транслюються мистецтвом, стають значимими кордонами, «будинком» нації [...]. Метафора ландшафту, що повторюється, є вираженням національної ідентичності, затверджує соціальну видимість національної єдності» [цит. за: 5, с. 246]. Отже, наявність малюнків з класичним українським пейзажем також має значення, оскільки закріплює і відтворює певний образ національного пейзажу, сприяючи утвердженню і зміцненню національної ідентичності.

Для здобуття більш цілісної картини необхідно звернутися до аналізу матеріалів інтерв'ю, отриманих нами під час проведення глибинного інтерв'ю з екскурсоводами. Головним завданням музею, на думку одного з екскурсоводів, є, по-перше, формування історичного «знання–свідомості» і, по-друге, – патріотичне виховання. Екскурсоводи мислять в рамках конструктивістської парадигми, що відображується в таких висловах: «Якщо довбати сто років, що ми ескімоси або негри – діти так і думатимуть» [Інтерв'ю 1]. Проте, помічає респондент, що: «екскурсоводи України знаходяться сьогодні в культурній і науковій ізоляції, оскільки лише невеликий відсоток учених знає іноземні мови і використовує їх для здобуття нових знань, відкриттів в професійної області. Так, наприклад, те, що у нас подається як новинка, було відкрито китайцями років п'ятдесят тому, але оскільки китайський мало хто знає, на цьому спекулюють деякі учені» [Інтерв'ю 1]. У зв'язку з бажанням бути частиною сучасної Європи і виходом з ізоляції екскурсовод вивчає англійську мову.

Кажучи про мотивацію роботи в музеї, екскурсоводи відзначили низьку зарплату працівника (992 гривні, березень 240 року) і пов'язану з цим необхідність її підвищення. Основним мотивом роботи була названа «внутрішня потреба» і патріотизм.

Мова проведення екскурсій обирається за бажанням відвідувачів, найчастіше використовують російську мову.

Кажучи про основні вікові групи, відвідувачів музею, було відмічено переважання школярів, оскільки існують розпорядження «добровільно-примусового» характеру для вчителів про культурно-просвітницьку діяльність, в рамках яких відвідини музею є бажаними.

На другому місці по відвідуваності - сім'ї з маленькими дітьми трьох–чотирьох років.

Відносно свободи оповідання, екскурсоводи відмітили тісний зв'язок між державною політикою і темами експозицій. Крім того, респонденти відзначили «слабку» можливість реалізації задуманих проектів в стінах музею, що не демонструють «домінуючу політику». Так, наприклад, за бажанням створити стенди, присвячені харківському письменникові Р. Хоткевічу, що вступив до СС-Галичину, екскурсовод сумнівається в можливості реалізації даного проекту.

Також представляється важливим відношення екскурсоводів до діяльності ОУН-УПА: «Як людина я розділяю діалог ОУН, але розумію, що питання делікатне, питання, яке розділяє людей, тому я підстроююся під населення і не розповідаю про діяльність ОУН-УПА» [Інтерв'ю 1]. Далі їм згадується ситуація, коли його колега, переконаний в необхідності освіти з приводу діяльності ОУН-УПА отримав скаргу від ветеранів, які прийшли до нього на екскурсію, після чого начальство попросило прибрати дану тему з оповідання екскурсовода.

Найбільш популярною вважається екскурсія, присвячена Вітчизняній Війні, найбільше число відвідувачів приходить послухати саме дану тему, яка не була змінена ні в змістовному, ні у візуальному плані з періоду її формування за часів Радянського Союзу.

Підводячи підсумки, можемо відзначити, що в музеї домінує презентація національній ідентичності, яка формується в тісному зв'язку з схвалюваними законами і є демонстрацією політики пам'яті легітимуючих органів влади.

^ 3.2. Музей Космонавтики і Уфології
Даний музей розташований в стінах Харківського планетарію, є просторою кімнатою, розташованою недалеко від входу в будівлю. Кімната прикрашена фігурами інопланетян, зроблених місцевим скульптором і ініціатором створення музею І. Березюком.

Ідентичність, що репрезентується в даному музеї, складається з двох конструктів, заснованих на відображенні, по-перше, радянського минулого і, по-друге, харківського сьогодення, тісно пов'язаного з радянським минулим. Радянський Союз позиціонується як відправна точка зародження і розвитку космонавтики, а репрезентація локальній ідентичності («харків'яни») включається в історію досягнень Радянського Союзу в області космонавтики. Дане твердження знаходить своє підтвердження в тому, що у музеї представлені матеріали, присвячені К.Е.Ціолковському і Н.П.Барабашову. Оскільки академік Н.П. Барабашов – харків'янин, формується зв'язок між радянською ідентичністю і локальною (харківською) ідентичністю. Також  в експозиціях даного музею представлена  репрезентація, нехарактерна, наприклад,  для  Харківського Історичного  Музею: на одному із стендів є тематичний заголовок: «Космонавти, що побували в  Харківському планетарії» і фотографії із зображенням космонавтів, національність яких необхідно визначати іншими рамками, ніж номінальною назвою «Радянські космонавти». Для даного стенду використовується механізм, який я умовно назвала б «доказом другого рівня».

Під доказом першого рівня, я розумію наявність на стендах фактичного матеріалу, який підтверджує нарратив, назви і опису стенду. Наприклад, репрезентуючи матеріали про героїчну діяльність Богдана Хмельницького, в Харківському Історичному музеї розміщуються «артефакти» – булава, яка належала нібито йому , набір документів з його підписами і.т.д. Тут також варто відмітити, що предмети, самі по собі є нейтральними по відношенню до формування позитивного або негативного образу: булава, документи могли з такою ж переконливістю демонструвати «антигеройство» Б.Хмельницького, проте основним джерелом формування певного образу є напис. Таким чином,  подібного роду нейтральні предмети в сукупності з написом формують доказ першого ступеня.

Докази другого рівня – «глибше» підтвердження істинності представленого – зворотний зв'язок. Наприклад, ілюстрація в Музеї космонавтики того, що космонавти побували в стінах музею, має на увазі їх згоду з тим трактуванням історії, яка представлена в експозиціях музею. Їх згода, у свою чергу, – підтвердження об'єктивності експозиції, оскільки вони є одним з тих  об'єктів, про які йде мова в музеї. І, отже, неусвідомлено вони стають тими, хто бере участь у формуванні дискурсу (оскільки своєю присутністю на фотографіях вони показують свою згоду з нарративом виставки).

Проте виникає складність, оскільки в назві музею фігурує також слово «уфологія». І організатори вважають, що існує зв'язок між космонавтами і НЛО. Дане твердження базується на трьох основних чинниках: 1) назва музею ставить дані об'єкти поруч; 2) глибинне інтерв'ю з організатором це підтверджує (організатор вірить в існування НЛО, займається збором інформації про зареєстровані факти спілкування з НЛО, також затверджує наявність особистого контакту з даною формою життя; 3) в назві стенду можемо побачити напис: «Марина Попович - льотчик випробувач, перша жінка, що здолала звуковий бар'єр, - що неодноразово спостерігала НЛО». Даною фразою фактично ми затверджуємо зв'язок і згоду космонавтів з вірою в існування НЛО.  

Аналізуючи експозицію даного музею можна зробити вивід про те, що в Харківському Музеї Космонавтики і Уфології в репрезентаціях ідентичностей домінуєте локальна ідентичність (харківська ідентичність). Це витікає з назв стендів. Так,  один із стендів - «В космосі випускники ХАЇ» - складається з фотографії чотирьох  чоловік і написом на фотографії «Expedition 17»[Фотографія 6, Додатки]. На іншому стенді - «32 малих планети (астероїда), які носять імена харків'ян», - змальовані фотографії «власників» планет, з коротким описом звань, які забезпечили їм дану можливість вписатися в «тимчасову вічність» [Фотографія 7, Додатки]. Проте слід зазначити, що даний музей також репрезентує національну ідентичність, яка вступає в конкуренцію з локальною. Посеред залу можна побачити макет ракети з зображенням прапора України і написом «Yuzhnoye Yuzhmash», а також стенд з написом «Перший космонавт незалежної України Леонід Костянтинович Каденюк і правнук Константіна Едуардовича Ціолковського С.Н.Самбуров – керівник радіозв'язку МКС, Президент Фонду К.Е. Ціолковського в Харківському планетарії» . Крім того до напису додається фотографія даних осіб. 

Л.Каденюку  і  Ю.Гагаріну відводиться по одному  стенду. З точки зору просторового розміщення немає прерогативи  демонстрацій одного  з них. Отже, образи двох героїв –  «українського» і «радянського» космонавтів зображуються як рівнозначні  в тілі оповідання.

Хоча в музеї представлені український прапор і зображення  за національністю «українського»  космонавта  Л.Каденюка, репрезентується  тісний зв'язок з історією Радянського  Союзу і сучасною Росією.  Для репрезентації ідентичності найчастіше використовується локальна - харківська ідентичність.  

^ 3.3. Харківський Літературний Музей
Музей розташований в декількох хвилинах ходьби від метро і є двоповерховою будівлею зі своїм невеликим двориком. Можна відзначити, що біля входу в будівлю є напис, що інформує про те, що за діяльністю музею можна стежити на сторінках «Живого Журналу». Проте в інтернет-сторінці є лише застаріла інформація про діяльність кіно-клубу, мова про яке піде нижче.

Даний музей є державним музеєм, і знайомить з письменниками, що народилися на Слобожанщині або мали відношення до даної території і написали свої твори українською мовою. Офіційно немає згадок про прерогативу вибору мови письменників, проте, проаналізувавши експозиційний контент, можна відзначити, що представлені україномовні письменники. Так, кажучи про письменників, не згадуються особи, біографія яких була пов'язана з Харковом лише протягом певного часу, наприклад, Е. Лімонов або, Н. Заболоцкий, хоча, слід зазначити, що за час роботи музею були і виключення. Так, в 1996 році проводилася тимчасова виставка, присвячена творчості Бориса Чичибабіна. Вибудовується певний образ українського письменника: героя, що має набір конкретних ідей: 1)патриотизм до України 2) знання і використання української мови 3) політична активність.

Існує три стаціонарні виставки і декілька тимчасових. Серед тимчасових нам вдалося зафіксувати виставку старовинних біблій і ікон, виставку, присвячену голодомору і радянським українським письменникам.

Ядро колекції складають експонати 1910-1930-х «Розстріляного Відродження » з архівів І. Дніпровського, С. Тітаря, А. Чернишова (книги з автографами, унікальне листування письменників, періодичні видання з коментарями письменників, фотографії, особисті речі), оригінальний живопис харківських художників-авангардистів (колекція Н. Косаревой), копії і оригінали документів, переданих МВС України (кримінальна справа Р. Хоткевіча, паспорт Леся Курбаса і ін.), меморіальні експонати (печатка організації «Вапліте» і ін.). Для даного музею, як і для двох інших музеїв, що демонструють тісний зв'язок з локальною історією характерна зміна естетичної парадигми меморіальних споруд, де одній з головних тенденцій, як стверджує Ю.Сорока є «рух від безособового пафосу до персоніфікації, безпосередності переживань». [20, с.106]. В якості героя виступає не цілий народ або безликий воїн, а конкретна особа, наприклад, К. Шульженко, письменники «Розстріляного Відродження» або колишні студенти ХАЇ. Звичайно, дане зауваження вельми умовно і може не відбиватися повною мірою, оскільки в Харківському Історичному Музеї також є демонстровані особи (Б.Хмельницький, наприклад), але все таки основний дискурс відображує долю великої кількості людей, наприклад, в ситуації з Голодомором або Великою Вітчизняною війною. Хоча в експозиції про Голодомор є невеликі спогади очевидців, їх імена і прізвища не мають значення, а має значення демонстрація відношення владі до них і стосунки між ними.

Не дивлячись на невеликий територію, що займає музей, його простір чітко структурований, а також насичений фактичним матеріалом. Позитивною рисою музею є наявність двох нових альбомів з фотографіями радянських українських письменників. Серед фотографій присутні як офіційні «класичні» зображення письменників, так і фотографії, зроблені в неформальній обстановці, наприклад, на природі, в крузі сім'ї. Важливо також відзначити, що дані альбоми знаходяться у вільному доступі. Крім того, вони наповнені поясненнями з приводу змальованого.

Особливістю музею є кімнатка на другому поверсі, куди можна прийти у будь-який час роботи музею і безкоштовно почитати роботи сучасних українських письменників (Сергій Жадан, Любко Дереш, Оксана Забужко, Юрій Андруховіч і.т.д.). У кімнаті є декілька полиць з літературою, диван і стіл, шпалери хенд-мейд зроблені у дусі поп-арту.

Експозиція про радянських письменників складається з презентації фотографій, особистих речей, архівних документів, пов'язаних з розстрілом, листів друзям. Присутні предмети радянського побуту: фотоапарат «Київ-10», фотоелектричний експонометр «Ленінград -7», медаль ветерана праці. На стінах в якості обрамлення («створення атмосфери») розташовані вирізки з радянських газет, які містять статті і фотографії, наприклад, актора А. Абдулова, юних О. Забужко і Ю. Андруховича, академіка Сахарова, посла Ізраїлю в СРСР Голди Мейр, або ж - статтю, присвячену олімпіаді 1980 року і.т.д. Таким чином, створюється контекст, в рамках якого збудований дискурс експозиції, де ключовими героями представлені радянські письменники Ю.Шовкопляс, І.Багмут, І.Вірган та інші.

На відміну від Харківського Історичного музею тут зустрічаються три музичні інструменти: кобза, ліра і бандура. Оскільки образ українського письменника тісно пов'язаний з образом шанувальника народної культури, демонстрація даних інструментів актуальна в будь-якій з вибраних експозицій.

Кажучи про практики, що реалізуються в музеї у вільний від демонстрацій експозицій час, можна назвати наступні заходи, націлені на підвищення культурного рівня харківської молоді: вечори сучасної поезії і кіноклуб. Дані заходи відмічені високою мірою неформальності проведення, оскільки проводять заходи декілька студентів університету імені В.Н. Каразіна, філософського факультету, а також інших Вузів міста для студентів. Під час заходів пропонується чай, солодощі для створення приємної атмосфери.

Можна відзначити дві основні тенденції:

- Поетичні вечори залучають молодих людей, що цікавляться сучасною українською літературою, і що пишуть українською мовою. Найчастіше у віршах відображується критика сучасного суспільства, особисті проблеми. Ряд віршів націлений на описи приємних моментів, що відбувалися з автором. Поезія автобіографічна.

- Кіно-клуб пропонує розширений спектр ціннісних орієнтацій, що виражено в обширній тематиці фільмів, як радянського періоду, так і арт-хаусних фільмів різних країн світу. Дискусії зазвичай проводяться російською мовою, за бажанням деякі вибирають українську зручну для них мову спілкування

Таким чином, різні заходи вибирають студенти (переважно) з різними типами ідентичності. Проте, певна річ, ряд людей поєднує походи і в кіно-клуб, і на вечори поезії.

Підводячи підсумки, можемо зробити висновок про домінування в репрезентаціях національної ідентичності, яка формується за допомогою демонстрації певного набору особистих якостей письменників. Вимальовується певний образ «героя-українця», здатного захистити Батьківщину, волелюбного і такого, що зумів відстояти, не дивлячись ні на що, ідентичність українця. При демонстрації ідентичності важливий акцент зроблений на боротьбі письменників за визнання цієї ідентичності.

^ 3.4. Міський Музей ім. К.І. Шульженко

Будівля музею є двоповерховим будиночком, розташованим в п'яти хвилинах від Палацу культури, де протягом певного часу виступала К. Шульженко. Особливістю музею є безкоштовний вхід і екскурсія, що безкоштовно надається. Музей складається з кімнат, в яких зібрані речі, що належали радянській співачці. Експозиція починається з кімнати, в інтер'єрі якої К. Шульженко починала свою професійну діяльність, і закінчується кімнатами, де зібрані фотографії різних років, костюми, предмети побуту, що належали співачці.

Аналізуючи дискурс ідентичностей, можна виявити наявність схеми певного зв'язку між «радянською» і «харківською» ідентичностями. Дана схема виявляється як в наборі речей, так і в інтерв'ю з екскурсоводом [інтерв'ю 4]. Особливо примітним набором речей можна назвати фотографії орденів, якими була нагороджена К.Шульженко, крім того, цей факт кілька разів підкреслювався екскурсоводом. Також, як і в Музеї Космонавтики і Уфології ми зустріли два прийоми, за допомогою яких вибудовується схема радянське - харківське: по-перше, наявність радянської афіші про те, що в Палаці Культури буде проходити концерт народної артистки Клавдії Шульженко, а по-друге, стенд з фотографіями і речами, залишеними зірками естради (С. Толкунової, І. Кобзоном, Л. Гурченко, В. Мулерманом і.т.д.), і коментарями екскурсовода про те, що всі представлені зірки підтвердили вплив К. Шульженко на їх професійне становлення.

Необхідно підкреслити, що зв'язок радянського минулого з локальним (харківським) сьогоденням помітний не лише в тому, що музей присвячений радянській співачці, до того ж - уродженці м. Харкова, але також і в прагненні підсилити самосвідомість харків'ян за допомогою знайомства з іншими відомими харьків’янами, пов'язаними з К. Шульжеко. Так, наприклад, даний зв'язок демонструє в музеї наявність стенду з матеріалами, що розповідають про діяльність приятельки К. Шульженко, – Ірини Бугрімової, дресирувальниці левів, уродженки Харкова.

В якості ще однієї особливості музею можна виділити використання простору музею для проведення заходів для ветеранів війни. Так, наприклад, до дня Перемоги приурочено відкриття виставки робіт ветеранів. Хоча роботи не мають відношення до тематики війни, вони тісно пов'язані з репрезентацією значущості даної події, оскільки показують предмети мистецтва (картини, вишивку, прикраси) зроблені руками ветеранів. Виставка предметів мистецтва, зроблених ветеранами, розміщена у відповідності з існуючими адміністративними районами Харкова. Також біля вікна кімнати, в якій проходить експозиція робіт ветеранів, представлені бюсти Г. Жукова і В. Малишева, наявність яких тут пояснюється бажанням зберегти експонати, зроблені руками скульптора музею [Інтерв'ю 4].

Простір музею використовується ветеранами війни для організації вечорів, присвячених як пам'яті творчості Шульженко, так і вечорів поезії і.т.д. Для даної події виділена кімната, що передбачає чаювання під час подібних зустрічей. Кімната прикрашена фотографіями зірок, які відвідали музей, родичів Шульженко, що також мають відношення до відкриття музею, а також представлена фотографія Е. Кушнарьова, який, за словами екскурсовода, активно допомагав у відкритті музею, а також узаконив обов'язкове проведення заходів на території музею в пам'ятні дати міста.

Як правило, в даному музеї проводиться мінімум дві екскурсії в день, а серед основних відвідувачів – групи школярів [інтерв'ю 4].

Слід зазначити, що ідентичність формується і демонструється також за допомогою дій, що театралізуються, масових церемоній або перформансів. Отже, проведення заходів, присвячених святу «Дев'яте травня» закріплює для тих, хто бере участь в даних заходах, локальну ідентичність, тісно пов'язану з радянською ідентичністю.

Підводячи підсумки, можна зробити вивід про яскраву демонстрацію локальної харківської ідентичності. Відображення даного виду ідентичності закладене вже в назві музею: «Міський музей імені До. І. Шульженко». Для даного музею характерна демонстрація радянської епохи, на основі якої закладається і репрезентується зв'язок з сучасним містом Харковом. Даний висновок стає зрозумілим, якщо пригадати, що музей присвячений К.І. Шульженко – радянській співачці, яка виступає носієм радянської музичної культури.

ВИСНОВКИ

В результаті дослідження виявлена репрезентація національної ідентичності в Харківському Історичному Музеї, а також в Харківському Літературному Музеї. Даний тип ідентичності домінує в експозиціях даних музеїв оскільки, демонструючи певні події, не акцентується увага на подіях, що відбувалися в місті, з мешканцями міста, а розповідається про події в цілому по країні або континенту і.т.д. Репрезентація локальної ідентичності включається в репрезентацію національною, не відокремлюючись, а «розчиняючись» в ній.

Домінування локальної ідентичності виявилося характерним для репрезентації експозицій в Музеї Космонавтики і Уфології, а також в Міському Музеї ім. К.І. Шульженко. Це пов'язано з тим, що певні особи, що досягли висот і визнання в радянські часи, були уродженцями міста Харкова, на чому і фокусується увага під час презентації эскпозицій даних музеїв. Так, в Музеї Космонавтики і Уфології зроблений акцент на особі Н.Барабашова, космонавтах, які є випускниками ХАЇ, і інших особах пов'язаних з життям міста і з космонавтикою. У Міському Музеї ім. К.І. Шульженко зроблений акцент на існуванні тісного зв'язку між К.Шульженко і даним містом, уроженкою якого була співачка.

Схожі:

Музей як простір репрезентації національної І локальної ідентичностей: харківські музеї як case study icon«Спільне використання ресурсів локальної мережі» Мета
Мета: сформувати уміння працювати з програмами для адміністрування локальної мережі та використовувати ресурси локальної мережі
Музей як простір репрезентації національної І локальної ідентичностей: харківські музеї як case study icon0 (800) 500 89 90 (для бесплатных звонков из регионов Украины)
С. Людкевича, А. Кос-Анатольського та В. Івасюка, архітектора З. Горголевського. Екскурсія в Музей народної архітектури І побуту...
Музей як простір репрезентації національної І локальної ідентичностей: харківські музеї як case study iconУ 2013 році на Дніпропетровщині розпочнеться реалізація першого в...
Ація першого в Україні проекту «Study in Dnipropetrovsk Region» («Навчайтеся в Дніпропетровському регіоні»), який дозволить залучити...
Музей як простір репрезентації національної І локальної ідентичностей: харківські музеї як case study iconРозклад екскурсійних маршрутів по Закарпаттю
Ужгород. Словацький кордон. Ужгородський замок. Музей культури та побуту. Центр міста. Музей “Деца в Нотаря”
Музей як простір репрезентації національної І локальної ідентичностей: харківські музеї як case study icon3 Фізична реалізація локальної комп’ютерної мережі для підприємства тов «Компарі»
Для тов «Компарі» доречно було б замінити частину апаратного та програмного забезпечення для покращення працездатності локальної...
Музей як простір репрезентації національної І локальної ідентичностей: харківські музеї як case study iconРеферат на тему: «Львівський музей українського мистецтва»
Філарета Колеси, Василя Щурата та інших. Першим його директором був відомий вчений Іларіон Семенович Свєнціцький. У перші роки існування...
Музей як простір репрезентації національної І локальної ідентичностей: харківські музеї як case study iconГімназія – це простір життя дитини, тут вона не готується до життя,...
Виховати особистість – це значить навчити відповідальності та самостійності, наповнити її гідністю та духовністю
Музей як простір репрезентації національної І локальної ідентичностей: харківські музеї як case study iconІнновації та міждисциплінарні дослідження в організації навчально-виховного...
Світній простір. На необхідність модернізації навчально-виховного процесу шляхом впровадження інновацій у вищих військових навчальних...
Музей як простір репрезентації національної І локальної ідентичностей: харківські музеї як case study iconШкоропад В. В., Войцещук Н. В. Біосоціальний простір селищ як джерело...
М’єю відповідно до просторової структури складає певну вітальну територію, а оскільки воно персоніфікується особистістю, то межі...
Музей як простір репрезентації національної І локальної ідентичностей: харківські музеї як case study icon1 Обґрунтування необхідності розробки локальної комп’ютерної мережі для згідно завданню
Обґрунтування необхідності розробки локальної комп’ютерної мережі для згідно завданню
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка