1. Походження українського козацтва. Фактори, що зумовили формування козацького шару




Скачати 209.77 Kb.
Назва1. Походження українського козацтва. Фактори, що зумовили формування козацького шару
Дата конвертації01.03.2013
Розмір209.77 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Історія > Документы
План:

Вступ …………………………………………………………………………….3

1. Походження українського козацтва. Фактори, що зумовили формування козацького шару ………………………………………………………………. 5

2. Козацтво - головна руйнівна і керівна сила в боротьбі українського народу за національне і соціальне визволення ……………………………………… 12

3. Козацтво як державно-освітня сила ………………………………………. 16

Висновок ……………………………………………………………………… 20

Список використаної літератури. …………………………………………. 21

Вступ

Серед найважливіших завдань сучасної історіографії - осмислення минулого України як невід'ємної складової європейського і всесвітнього історичного процесу. На жаль, сьогодні, в більшості популярних і наукових робіт, написаних українськими істориками з патріотичних позицій, історія України видається відірваною від міжнародного контексту. Її зовнішні зв'язки зводяться до експансії сусідніх держав на українські землі або стосунків метрополій з колоніальною Україною. До недавнього минулого головною об'єктивною причиною панування такого підходу була необхідність відмежування історії України як окремого процесу для його кращого аналізу, головне - зворотна реакція української історіографії на російську, польську і радянську літературу,в якій існування окремої історії України взагалі не визнавалося. Однак такий спрощений підхід і її штучне відділення від історії європейської та всесвітньої не відповідає реаліям минулого. Україна завжди була частиною міжнародної громадськості і далеко не завжди - пасивною. Проте, Україна не була суб'єктом міжнародної політики. Але вона займала цілком певне геополітичне становище і перебувала під впливом об'єктивних зовнішньополітичних чинників. Скажімо, такі території, як польське Примор'ї і українське Поділля в ХV-ХVІІІ ст. , Знаходилися під дією зовсім різних зовнішньополітичних чинників. І невдачі Польщі в татарській політиці оберталися спустошенням саме українських земель, а не абстрактних земель Речі Посполитої. Тому є всі підстави говорити окремо про міжнародне становище українських земель у складі таких великих і неоднорідних держав, як Велике князівство Литовське, Річ Посполита та ін, маючи на увазі всю сукупність зовнішньополітичних факторів, які впливали на них. Відповідно, перед українською історіографією відкривається цілий напрям нових досліджень, пов'язаних з висвітленням реального місця і значення українських земель у міжнародній політиці. Такий підхід особливо важливий для дослідження історичного розвитку українського козацтва. Традиційно вважається, що про міжнародні аспекти його діяльності можна вести мову лише з початку вітчизняної війни українського народу, хоча вже з кінця ХVІ ст. козацтво виступає як самостійний суб'єкт міжнародних відносин. Історіографія історії козацтва до Хмельниччини зосереджується на його соціальній еволюції і відносинах з польською владою. Незважаючи на постійне згадування в літературі про напади на татар і турків, вони ніколи не розглядалися як окрема сфера діяльності козаків, або мова йшла про їх спрощений освітленні як «боротьба проти мусульманської агресії». Тому міжнародні причини тієї ж Визвольної війни мали таку ж велику передісторію, як і причини соціальні. У результаті, вже давно назріла потреба більш предметного об'єднання історії козацтва з історією міжнародних відносин. Останнім часом до проблеми визначення реальних міжнародних координат історії України епохи козацтва звернулися деякі українські історики (В. Брехуненко, В. Сергійчук, В. Станіславській, Т. Чухліб, Я. Федорук, В. Щербак). І цей напрямок є одним з найперспективніших в дослідженні історії українського козацтва.

^ Походження українського козацтва. Фактори, що зумовили формування козацького шару.

Розглядаючи питання, слід зупинитися на надзвичайній важливості в українській історії такого феномена, як козацтво. Необхідно звернути увагу на його генезис, щоб зрозуміти складний історичний характер і суспільне значення козацтва, яке вже в кінці XVI ст., Як висловився М. Грушевський, не тільки «скрісталізіровалось в цілому, набуло незвичайну екстенсивну силу, стало великим і впливовим громадським шаром, а й надала собою інші суспільні верстви, стало репрезентантом української народності». Документи свідчать про існування козаків у Криму ще в кінці XIII ст. У перших згадках тюркське слово «козак» означало «охоронець» чи навпаки - «розбійник». Пізніше - «вигнанець», «авантюрист», «волоцюга». Часто їм називали вільних, «нічийних» людей, які промишляли за допомогою зброї. Саме в цьому значенні воно і закріпилося за русичами-українцями. Перші спогади про такі козаків датуються 1489 роком. Під час походу польського короля Яна-Альбрехта на татар дорогу його війську на Поділлі вказували козаки-християни. У цьому ж році козацькі загони отаманів Василя Жили, Богдана та Голубця напали на Таванскую переправу в пониззі Дніпра і, розігнавши татарську варту, пограбували купців. Далі скарги татарського хана на напади козаків стають регулярними. Судячи з того, як звично це позначення вживається в документах тих часів, слід вважати, що козаки-русичі були відомі не одне десятиліття, принаймні, з середини XV століття. А так як свідчення феномена українського козацтва локалізувалися на території так званого Дикого Поля, то зрозуміло, що своїх сусідів з тюркомовний (переважно татарської) середовища українські козаки запозичили не тільки назва, а й чимало інших слів, візьме зовнішності,організації і тактики,ментальності. Поза всяким сумнівом, що і в етнічному складі козацтва певне місце займає татарський елемент. На початку основним заняттям українських козаків, на відміну від їх тюркомовних попередників, були промисли - рибальство, полювання в степах, лісах і плавнях, так званих угодах, безлюдного, а іноді нікому не належить, Середнього і Нижнього Придніпров'я. До цього додалося також скотарство, а пізніше - землеробство. Натовпи охочих добиралися сюди з подлітовскіх російських володінь і промишляли, як правило, сезонно. Близьке сусідство татарських кочівників змушувала їх постійно дбатиме про захист,а при нагоді давало можливість поживитися здобиччю. Тому нападу, особливо на татар і турків, поряд з державною колонізацією Поля теж були одним із занять. Хоча існують дані і про регулярну торгівлю козаків з татарами з XVІ століття. Висвітлюючи питання про виникнення українського козацтва, слід з'ясувати проблему його соціальних витоків, проаналізувати особливості процесу переходу представників різних соціальних груп в козаки - добування так званого козацького хліба. Довгий час підтримували твердження, що головним джерелом формування козацтва були селяни, які рятувалися в Полі, в плавнях за Дніпровими порогами так званого Низу від феодального гніту. Насправді втікачі й представники безземельних категорій селянства, хоч, і зустрічалися серед козаків, але аж ніяк не визначали соціальне обличчя їх груп. Козацтво швидше репрезентували два складових: службовці охоронці південного кордону і промисловці з місцевого населення «окрайних місць» Київщини та Поділля. Сам характер виробничої діяльності українських селян навіть в період кріпацтва не давав можливість і мотиви для виходу у козацтво. Навпаки, влада сама заохочували переселення селян на необжиті простори Середнього Придніпров'я, в більшості, на землі, які ледве почали освоювати. Тільки коли Любленская унія відкрила можливість магнатської колонізації цих земель, її хвиля все інтенсивніше несла всюди кріпацтво та посилення гніту, а їх тягар все більше підштовхувало селян до козацтва. У містах на татарському рубежі значна частина людей належала до категорії військових службовців. Маючи військовий досвід, привчені до дисципліни, вони і стали провідною силою організаторської козацьких груп. До того, що перехід бояр та інших військових службовців у козацтво набув рис постійного явища, привів процес консолідації феодального класу. Від середини XVІ століття в результаті узаконених ревізій прав на володіння маєтків, не маючи можливості підтвердити їх грамотами, значна частина російських бояр опинилися поза шляхти. Саме так вона і перетворювалася на державних селян. У зв'язку з цим доречно виділити той факт: у документах кінця XVІ - початок XVІІ ст. про бояр як про феодальної категорії вже мова не йде, замість цього вказується, що це «холопи». Але є примітка, яка ототожнює бояр з козаками. Це, як і інші факти, свідчить про те, що боярство намагалося відновити втрачений суспільний статус, переходячи в козаки. Міщани Київщини, особливо вільні, але зобов'язані виступати «кінно при зброї» на заклик влади, теж виступали в походи і ставали частиною козацтва. Небезпечних від татарсько-турецької сусідства з одного боку, а з іншого - сам характер степових промислів обумовлювали козаків-добидчіков до організованості та дисципліни, які могли б забезпечити успіх їх небезпечного справи. Так поступово з роздільних похідних груп створювалася широка корпорація - козацьке товариство зі своїми способів життя, територією, традиційними нормами, ціннісними орієнтаціями, підвалинами і світоглядом. Варто звернути увагу і на те, що цей процес був довготривалим: між першими згадками про козацькі групах і власне про Запорізької Січі пройшло, мало не ціле століття. Зростання промислів на угіддях супроводжувався спорудою «містечок» - «січей», укріплень з дерева і землі. М. Бєльський описав кіш на озері Томаківка (перша документальна згадка про Січ) у 1575 році: «Козаки - це люди, які в пониззі Дніпра займаються ловлею риби і сушать її, живуть там тільки влітку, а взимку розходяться по ближніх міст Київ, Черкаси та інші,заздалегідь заховавши свої човни в безпечному місці на одному з дніпровських островів і залишивши там кілька сотень на коші на варті, мають вони і власні гармати,які здобули у турецьких фортецях. . . . Раніше їх було не багато, але тепер збирається до кількох тисяч, особливо їх кількість зросла останнім часом, і не раз вони туркам і татарам чималі клопоти принесли, нападали на Очаків, Акерман та інші фортеці ». Для появи Запорізького коша були необхідні не тільки об'єктивні умови, але й активні дії суб'єктивних чинників - відомих і невідомих історії організаторів козацтва. Певну роль тут відіграли і отамани загонів, імена деяких свідчать документи. Але історично так склалося, що початок організованого козацтва, пов'язують з діяльністю деяких окремих литовських і польських урядових чиновників XVІ ст. , В основному старост прикордонних земель Придніпров'я та Поділля. Дивлячись на слабкі можливості держави в протистоянні з татарами і турками, вони змушені були сподіватися тільки на власну ініціативу і силу. Значну роль у відносинах з козацтвом зіграли і меркантильні інтереси цих самих урядовців, пошук лицарської слави. Що ж стосується практичних дій, то Остафій Дашкович не один раз організовував походи проти татар на Дике Поле, у 1523 році захопив і спалив фортеця Очаків. В 1528 році повторив напад, а у 1532 році витримав облогу Черкас ханом Саадат-Гіреєм. Основним елементом його загонів були саме козаки. З ними, і вже разом з татарами, він не раз ходив на Московщину і на Казань. Дашковича належить і проект 1533 році, згідно з яким повинна бути організована охорона прикордонних шляхів і бродів від ординців. Активно залучали козаків до походів та охорони прикордонних територій у XVІ ст. київський государ Семен Полозович, хмельницький староста Предслав Лянцкоронський, барський староста Бернард Претвич, якого вважали «стіною подільського краю». Проте всі вони змушені були дистанціювалась від співпраці з козаками, оскільки це суперечило офіційній державної політики Польщі, яка постійно свідчила про лояльність Криму, намагаючись уникнути війни. Замість цього польсько-литовські влади звинувачували в усьому козаків, заявляючи про їх вседозволеності і екстериторіальності по відношенню до інших держав. Так, відповідаючи на вимога турецького султана Ахмеда І покінчити із запорожцями, король Сигізмунд ІІІ Ваза писав: «Якщо ви їх знищите, то з нашого боку не буде жодних заперечень». Незаперечним є і той факт, що деякі литовсько-польські державні діячі вплинули на перетворення козаків з видобувачів у професійних військових, на організацію їх відділів, оволодіння козаками тактикою наступу і оборони. За великим рахунком, до цього призвів козацтво перший легендарний гетьман Дмитро Вишневецький. Його реальний внесок у козацький рух, всупереч власному авантюризму і політичної хитрості, визначається і підставою замку на озері Мала Хортиця у 1555 році - прообразу Січі, бази для його збройного загону, в складі якого переважали козаки. Звідси Вишневецький здійснив успішні походи на турецько-татарські фортеці Іслам-Кермен і Очаків у 1556 році. До цих пір залишається спірним питанням: чи була це перша Січ? Але, поза всяким сумнівом, Хортицька фортеця Вишневецького відіграла значну роль у розвитку запорізького козацтва. Недарма М. Грушевський назвав Вишневецького «духовним батьком нової української плебейської республіки». Так з часом на Запоріжжі формувався специфічний військовий і соціальний устрій. Січ хоч і нагадувала лицарський орден, була вільною спільністю: «З віків за пороги вільно кожному приїхати і виїхати, хоч би як він називався». Всі козаки вважалися рівними, мали однакові права і звалися товаришами. Як правило, вони отримували і нові прізвища. Кожен міг брати участь у загальній раді січі, на якому вирішували важливі справи. Ця рада і був вищим органом влади на Січі. Але і її демократизм, як і інших запорізьких інститутів, був своєрідним. Справи вирішувало більшість, заявляючи про це криками або підкиданням шапок. Рада обирав кошового отамана або гетьмана і старшину - осавулів, суддів, писарів, обозного. Гетьман обирався на час військових кампаній. У мирний час життям Січі керував кошовий отаман. Структурною одиницею січового товариства у військовому, організаційному і побутовому плані був курінь на чолі з вибраним курінним отаманом. Курінь формувався в основному за принципом землеволодіння. Слід сконцентрувати увагу на такому важливому питанні, як виникнення і розвиток реєстрового козацтва - козаків на державну службу, внесених до спеціального списку - реєстр, який надавав їм певні права та привілеї. У другій половині XVI ст. влади повертаються до попередніх планів організації з козаками військовослужбовця континенту з наданням платні. У 1568 році король Сигізмунд Август вперше офіційно звернувся до «поданням нашим козакам» і запропонував піти на службу в прикордонні фортеці. А в 1570 році коронний гетьман Речі Посполитої Язловецький сформував перший шана державних службовців козаків зі старшиною і суддею над ними шляхтичем Я. Бадовський, що і було зафіксовано королівською грамотою 1572. Хоча цей контингент був невеликим, факт його організації означав появу реєстрового козацтва як соціального стану з оформленням в правовому полі і привілеями (особиста свобода, права на особливу юрисдикцію і спеціальний суд, володіння землею,звільнення від податків і повинностей) при обов'язкової військової служби зі своїм спорядженням. З появою реєстру козацтво перестало бути лише способом життя і перетворилося на інстітуалізованое положення феодального суспільства. Остаточне його оформлення відбулося за короля Стефана Баторія, за вердиктом якого у 1578 році було записано на службу 500 козаків. Їх старшиною (так офіційно іменувався посаду командира реєстровців, хоча паралельно закріпилося й іншу назву - «гетьман») та суддею було призначено шляхтич Ян Орішовскій. Війську надавалися королівські клейноди, а під постійну резиденцію відводився місто Трахтемирів поблизу Переяслова. У 1590 році реєстр був збільшений до тисячі козаків. Слід зазначити, що влада постійно маніпулювали чисельністю реєстру і привілеями реєстровців. Це змушувало козаків вдаватися до повстань. У той же час козацтво чинило опір свавіллю і натиск магнатів і шляхти, які не визнавали юридичного імунітету козаків, обмежували їх права, захоплювали землі. Проте під час військових кампаній, влада нездатні обійтися без козацького війська,збільшували число реєстровців. Так, у поході П. Сагайдачного на Москву 1618 було 20 тисяч козаків, а в Хотинській війні 1621 року Річ Посполиту обороняло більше 40-тисячне військо. Далі слід звернути увагу на швидке зростання козацтва в Україні на початку XVІІ ст. , Яке як соціальна група далеко перевершило позначені йому державою рамки і у відчайдушній боротьбі з феодалами продовжувало в організаційному, військовому та ідеологічному аспектах змінюватися, розширюючи свою територіальну та соціальну базу. Наприкінці 1620-х років набувають остаточного оформлення і не реєстрове козацтво, яке об'єднувалося навколо Січі. За ними закріпилася назва «Війська Запорозького Низового». Наступні масові наступу проти польсько-шляхтского гніту свідчили не тільки про зростання військової потужності козацтва, а й політичне та соціальне свідомість основного козацького шару.

^ Козацтво - головна руйнівна і керівна сила в боротьбі українського народу за національне і соціальне визволення.

Переходячи до розгляду питання про козацьких повстаннях XVІ - першої половини XVІІ ст. , На основі першого питання мого реферату можна зробити висновок, що українське козацтво того часу було найбільш згуртованою реальною силою, яка протистояла феодальної експансії шляхти і магнатів, інтереси яких захищала Річ Посполита. Протиріччя цих сил об'єктивно випливало з їх відрізняються соціальних, національних і релігійних принципів і політичних та економічних інтересів. Слід приділити увагу також ролі специфічних рис положення та інтересів козацтва, які стали впливає чинником цієї боротьби. Це проявилося вже під час першого великого наступу під проводом одного з «старших» реєстрового війська Крістофера Коссінского. Почавшись із конфлікту Коссінского і старостою Білій Церкві Я. Острозького, наступ охопило південну Київщину і перекинулося на Волинь. Козаки оволоділи Білою Церквою, Трипіллям і Переясловом. Фатальним для долі повстанців виявилося поразки під П'яткою на Житомирщині 2 лютого 1593. Спроба Коссінского продовжити боротьбу і наступ на Черкаси 1593 були невдалими і закінчилися його загибеллю. Привертають увагу не тільки розмах повстання, але й перелом феодально-шляхтскіх порядків на завойованих територіях. Вони примушували населення до присяги в «слухняності» козакам. Ще більш виразно мотиви боротьби за принижені польськими феодалами свободи козаків спостерігаються у повстанні отамана Северина Наливайка (1595 - 15960). У ході повстання військо з реєстровців і козаків пониззя, яким разом з Наливайко керували тодішні «старшини» Г. Лобода, Б. Мікошінскій, восени 1595 зайняло великі території на Київщині, Волині та в Білорусі. Козаки не тільки грабували панські маєтки, а й встановлювали свою юрисдикцію. Для провідників повстання пріоритетами були інтереси козацької корпорації. У кінцевому підсумку соціальна обмеженість програми складу повсталих слабшав їх наступ. До цього додалися протиріччя між самими козаками і в сукупності, призвело до розгрому повстання військом польського гетьмана Жулкевський під Солоницею в 1596 році. Так збройними силами, репресіями і диктатом було вирішено питання козацтва. Наступне десятиліття Речі Посполитої іменувалося часом «золотого спокою». Однак, як виявилося, це було затишшя перед національно-визвольної революцією, провідною силою якої виступало українське козацтво на чолі з Богданом Хмельницьким. Найбільше значення для української політики в майбутньому мали переговори з Москвою. У козацтва там були давні відносини і рахунки. Боротьба з Кримом велася загальними силами всієї прикордонної України, незалежно від того, що вона була перерізана московської кордоном. Боротьба з Кримом все-таки велася спільно українським козацтвом, як перебував у литовських межах, так і жили за московської кордоном. Пізніше були аналогічні плани з'єднати обидві держави в спільній боротьбі з Кримом (спільним ворогом всього прикордоння). І потім різні козацькі ватажки здійснювали в менших розмірах цю ж політику, представляючи це так, що вони веде боротьбу з ордою і турками стільки ж в інтересах Москви, як і в інтересах Литви та Польщі. На цій підставі вони, з одного боку, претендували на платню від короля, з іншого боку вимагали «казни» від московського уряду - служили на дві сторони. Правда, це не служило перешкодою до того, що на клич польського уряду ті ж самі козаки без докорів совісті йшли завойовувати московські землі: вони дивилися на війну, як на своє ремесло, і продавали свої послуги тому, хто їм платив. Та й з українськими землями Польщі перебували в тісному зв'язку і залежності від них, і з польським урядом доводилося їм волею чи неволею рахуватися. Саме козацтво стало в авангарді (частина військ, що знаходиться попереду головних сил) чергового повстання проти влади, якого почалося в 1648 році, ознаменувавши розгортання потужної станової революції. Приводом для неї було невдоволення козацтва політикою польських магнатів, які змусили тодішнього короля Владислава IV відмовитися від вигідних для нього планів антитурецької війни, що обіцяли козакам збільшення реєстру і відновлення втрачених прав. Цього разу, на відміну від попередніх ополчення, підтримка козаків міщанами і селянами була найбільш масовою і дієвою, охопивши всю Лівобережну, Наддніпрянську Україну і значну частину Правобережжя. Стихійно формувалися загони повстанців, які з підтримкою союзних відділів кримського хана протягом літо - осінь 1648 практично знищили польські війська на більшості територій українських воєводств. Кульмінацією перемог повстанського війська була Зборівська битва в квітні 1649 року, після якої польський король Ян Казимир був змушений погодитися на підписання мирного трактату з козаками. Звичайно, за тих умов, за яких довелося вести переговори, годі й думати було про широкі плани визволення українського народу, для яких була розпочата війна: доводилося повертатися до старих питань козацького реєстру і прав православної віри. Якщо розглядати Зборівський договір з такою більш вузької точки зору, то він був великим кроком вперед. Реєстр козацького війська встановлювався в 40 тисяч, вписані в нього козаки та їхні родини могли жити в королівських і поміщицьких маєтках воєводств Київського, Чернігівського і Брацлавського, не підкоряючись ні урядової адміністрації, ні поміщиків. Це було дуже багато в порівнянні з тим, про що думав Хмельницький рік тому, після перших погромів польського війська. Але це було ніщо у порівнянні з новими планами визволення українського народу. Хоча вся Східна Україна повинна була перейти, за новим умові, під владу козацького гетьмана та козацького війська, однак шляхетське право не знищувалося, величезна більшість населення, не потрапило до складу реєстрового козацтва, повинно було повернутися у кріпацтво стан. Не того чекало українське селянство, піднімаючись на заклики послів Хмельницького. Після укладення Зборівської угоди в 1649 р. відносини між козацькою Україною і Польщею залишалися вкрай напруженими. Збір нових великих військ Польщею на кордоні з Гетьманщиною, молдовські походи Б. Хмельницького, небажання селян коритися панству робили неминучим відновлення великої війни козацької України і Польщі. Так в 1651 році розпочався другий етап всенародної визвольної війни. До середини 50-х рр. . виснаження людського та економічного потенціалу Гетьманщини нескінченними війнами і неврожаями, її тимчасова міжнародна ізоляція послужили розробці курсу на пошук зовнішньої підтримки як необхідна умова збереження козацької державності. І в березні 1654 року з Москвою був підписаний Переяслівка (у літературі його ще називають Переясловська-Московським), згідно з яким Гетьманщина переходила під протекцію і оборону московського царя. Таким чином, Переясловська договір був першим прецедентом юридичного відділення козацької автономії від Польщі, і визнання цієї автономії як суб'єкта міжнародного права зі своїм ладом, адміністрацією та політичною елітою. І в завершальному етапі війни (кінець 1657р. ) Відбулися державотворчі процеси, коли зі смертю Богдана Хмельницького вперше відбулася передача найвищої влади в країні і був обраний новий гетьман, визначилися території України, на яких поширювався козацькі лад.

^ Козацтво як державно-освітня сила.

Між вченими -істориками досі немає одностайності щодо періодизації історії становлення української держави. Одні стверджують, що саме Зборівський договір ознаменував початок українського козацького держави - Війська Запорізького, яке стихійно почало формуватися ще до початку повстання. Згідно з положенням договору, на території воєводств - Київського, Чернігівського і Брацлавського - вводився козацькі лад, адміністрація і судова влада на чолі з гетьманом, що практично означало створення адміністративної автономії в межах польської держави. Козацькі реєстр збільшувався до 40 тисяч, його членам гарантувалися широкі майнові, особисті права, можливість мати свою адміністрацію, суддів і військо. Таким чином, на цих теренах козацтво перетворилося на привілейований стан, зайнявши місце колишньої шляхти, і виступаючи спікером державної, соціальної, економічної та військового життя. Однак більшість істориків сходяться на думці, що саме підготовка збройного повстання Запорізької Січі на чолі з Б. Хмельницьким козацьке зародили держава: в цей час більш-менш чітко визначилися її територіальні кордони, органи цивільної та військової адміністрації, політичні групування в середовищі еліти. У 1648 -1654 рр. . на Україні розгорнулася всенародна визвольна війна, в результаті якої було створено Українську державу, на якісно новий щабель піднялося етнічна самосвідомість українського народу, зміцнилася ідея єдності з російським і білоруським народами. Його життєдайним джерелом стали демократичні традиції українського народу, які розвивалися протягом століть, збереглися в роки поневолення і занепаду. Яскравим їх проявом стало створення Запорізької Січі. Це була справді «християнська козацька республіка». Історичною заслугою Б. Хмельницького було те, що він висловлював вікові прагнення і сподівання українського народу до тісного союзу з російським і білоруським народами і, очолюючи процес складання української державності, правильно розумів її завдання і перспективи, бачив неможливість в тих умовах порятунку українського народу без його об'єднання з братніми народами,висловився за возз'єднання України з Росією. Визвольна війна 1648 - 1654 рр, Яка ставила головними завданнями повалення польсько-шляхетської влади, ліквідацію тяжкого феодально-кріпосницького гніту і створення Української держави, була найбільшим історичною подією в житті українського народу. Її головною і вирішальною рушійною силою було трудове селянство, яке виступало проти соціального гніту польських та українських феодалів-кріпосників та іноземного панування. Важливу роль грали союзники селянських мас - рядові козаки і міська біднота. Участь у визвольній боротьбі козацької старшини, середньої і дрібної української шляхти, православного духовенства, заможної верхівки міщан зумовлювалося їх прагненням ліквідувати національний, релігійний гніт і привілейоване становище іноземних поневолювачів. Були створені великі народно-визвольні збройні сили, які завдали поразки польсько-шляхетським військам і звільнили більшу частину території України. Успіхи в народно-визвольній війні призвели до визволення українського народу від польсько-шляхетського політичного, соціально-економічного, національного, а також релігійного гніту. Ще в ході визвольної війни на значній частині території України було ліквідовано державний апарат Речі Посполитої і здійснювався процес формування української державності. При цьому влада на звільненій Україні у своїх руках зосередили козацька старшина і інші українські феодали, вони забезпечили собі економічні і політичні привілеї, панівне становище в суспільстві, можливість експлуатувати селян, рядових козаків і міщан. Це здійснювалося за допомогою гетьманського правління і полково-сотенного устрою. У ході народної війни у визволених українських містах, містечках і селах створювалися органи влади, очолювані полковниками, сотниками, отаманами, які крім військових обов'язків виконували також адміністративні функції. Зразком для нового формується державного апарату України стали традиційні військові й адміністративні органи Запорізької Січі. Вищим органом влади на визволеній території України була Військова (генеральна) рада, яка вирішувала найважливіші політичні, військові й господарські питання. Брати участь у Військовій раді формально мали право всі козаки, але фактично було дещо інакше. У ній брали участь генеральна (вища), полкову та сотенну старшини, а також частина рядового козацтва. Таким чином, забезпечувалося керівне становище в Військовій раді козацької старшини. Військовій раді належало право обирати гетьмана та генеральну старшину, а також зміщати їх з цих посад. Вона здійснювала верховний суд. У рідкісних випадках присутності на Військовій раді широких козацьких мас вона називалася «Чернецької» або «чорною». Тут явно виявлялися суперечності між козацькою старшиною і рядовими козаками, тому старшина воліла скликати вузькі старшинські військові ради. Керував Військовий радою гетьман, підтримували порядок на ній військові осавули. Поступово влада військова, законодавча, адміністративна і судова зосередилася в руках гетьмана. Гетьману, зокрема, належало право керувати військом, чисельність якого в 1649 р. досягла 300 тис. Він стверджував рішення генерального суду, очолював старшинську адміністрацію, підписував універсали, накази, угоди та інші правові акти. При гетьмані складалася постійна рада, до складу якої входили генеральна старшина і частина полковників, вона була дорадчим органом. В міру зміцнення своєї влади гетьман все рідше скликав Військову і навіть старшинську раду, чаші радячись з вузьким колом своїх наближених. Місцем зосередження гетьманського управління було місто Чигирин, де проживав Б. Хмельницький, але столицею України гетьман неодноразово називав Київ. Центральним адміністративним і судовим органом, підлеглим гетьманові, був генеральний уряд (генеральна старшина). До його складу входили: генеральний (військовий) писар, генеральний скарбник, хорунжий, бунчужний, обозний, генеральні осавули і судді. Генеральний писар очолював гетьманську канцелярію, готував проекти універсалів, розпоряджень та інших актів. Генеральні осавули керували військами, іноді заміняли гетьмана під час військових дій. Генеральний обозний відав реєстром війська і організацією військового табору в поході, організовував облік населення на визволеній території. Фінансовими справами керував військовий або генеральний скарбник (підскарбій), у віданні якого перебувала Скарбового канцелярія, яка займалася бюджетом. Всі чини генерального уряд обиралися на Військовій раді під час виборів гетьмана. Як і гетьман, вони були найбільшими землевласниками України. Звільнена частина території України у військово-адміністративному відношенні поділялася на полки, яких в 1649 р. було 16, а в 1650 р. - 20. Адміністративним центром кожного полку був найбільш розвинутий на даній території в економічному і культурному відношенні місто. Полковник керував полком за допомогою полкової старшини, яка призначалася полковником або обиралася козаками. Кожен полк ділився на сотні. Кількість сотень у полках коливалося від 10 до 20 і більше. Сотник керував сотнею спільно з сотенна старшина: писарем, осавулом, хорунжим, отаманом. Сотника і сотенну старшину, як правило, вибирали козаки. У полкові та сотенні міста призначався городовий отаман. Таким чином, в полковому і сотенному пристрої об'єднувалася в одних руках військова та цивільна влада. У містах діяли і деякі органи самоврядування: у великих - магістрати, у менших - ратуші. Судова система не була відділена від адміністрації. Її очолював гетьман, який стверджував вироки генерального і полкових судів по найбільш важливих справах, особливо вироки до смертної кари. Органи влади, створювані в ході визвольної війни, в результаті стали знаряддям панування українських феодалів. Керівною силою українських феодалів виступала козацька старшина (гетьман, генеральна старшина, полковники, сотники і отамани). Захопивши землі та інші природні багатства, взявши у свої руки промисли і торгівлю, козацька старшина стала могутньою політичною і економічною силою. В клас феодалів входили також українська шляхта, вище православне духовенство і міський патриціат. Ці сили, спираючись на складний державний апарат, протистояли селянству, козацької та міської бідноти.

Висновок

Період кінця XVI - початок XVII ст. займає особливе місце в історії українського народу. Цей час називають початок звіту нової (модерної) історії європейської цивілізації, яка, залишивши позаду епоху Середньовіччя, виходила на принципово новий, відмінний від попереднього, етап свого розвитку. Центром подій модерного періоду була, безумовно, Козацька революція середини XVII ст. , Яка активізувала нову політичну еліту - козацтво - і послужила причиною глобальної зміни соціального ладу, релігійної ситуації, форм власності. У результаті цього революції на політичній карті Європи з'явилася нова держава - Військо Запорізьке, поява якого майже на сто років запрограмовано всі значні зміни в системі міжнародних відносин,істотною мірою сприяло занепаду однієї з найпотужніших країн - Речі Посполитої (Польщі) та посилення ролі Московського (Російського) держави. Нарешті, козацька еліта була одним з творців власне національної ідеології, яка грунтувалася на ідеях політичної автономії, прав особистості і на договірних засадах у відносинах з сусідами козацького (українського, малоросійського) народу. Саме події та ідеї XVI - XVII ст. стали тією точкою відліку нового історичного часу, на яку з часом будуть звертати свої погляди засновники українського національного відродження.

Список використаної літератури:

1. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. - К. , 1990

2. Смолій В. Феномен українського козацтва в загальноєвропейському контексті / / Укр. іст. журнал . - 1991 . - № 5.

3. Грушевський М. Історія України - Русі. - К. , 1993

4. Грушевський М. Ілюстрована історія України. М. «Сварог і К», 2001

5. Леп'явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. - К. , 1996

6. Чистяков О. Історія вітчизняного держави і права. - К. , 1999

7. Литвин В. Історія України. - К. , 2006

8. Мельник Л. Боротьба за українську державність. - К. , 1995


Схожі:

1. Походження українського козацтва. Фактори, що зумовили формування козацького шару iconВступ
Особливості формування підприємницького шару в умовах трансформації українського суспільства (соціологічний аналіз)
1. Походження українського козацтва. Фактори, що зумовили формування козацького шару iconКращі риси українського козацтва на прикладах героїв твору «За сестрою» А. Чайковського
Тема: Кращі риси українського козацтва на прикладах героїв твору «За сестрою» А. Чайковського
1. Походження українського козацтва. Фактори, що зумовили формування козацького шару iconУмови проведення обласного зльоту учасників дитячо-юнацької військово-спортивної...
Про проведення оздоровчого Всеукраїнського зльоту учасників дитячо-юнацької військово-спортивної патріотичної гри „Сокіл”(„Джура”)...
1. Походження українського козацтва. Фактори, що зумовили формування козацького шару iconПроведення великого козацького кола у коші ім. Івана Сірка (вибори...
Зал прикрашений вінком калини, (який символізує патріотичне єднання всіх українців), девіз коша „Ми роду козацького діти
1. Походження українського козацтва. Фактори, що зумовили формування козацького шару iconТема. Виникнення українського козацтва та утворення Запорізької Січі
Обладнання: дошка, малюнки, ілюстративний матеріал, козацькі атрибути, козацький марш
1. Походження українського козацтва. Фактори, що зумовили формування козацького шару icon8 клас Критерії оцінювання: Завдання №1
Наведіть факти, які підтверджують думку історика про вказані особливості життя українського козацтва у ХVІ столітті
1. Походження українського козацтва. Фактори, що зумовили формування козацького шару iconПлан Вступ Процес формування *світового українства* Західна діаспора
Світової війни увійшли в межі державних кордонів сусідніх з Україною держав (Польща 300 тис., Румунія 100 тис., Словаччина 40 тис...
1. Походження українського козацтва. Фактори, що зумовили формування козацького шару iconРеферат Формування української народності. Походження та поширення назви «Україна»
Київської Русі населення Наддніпрянщини перейшло на територію Центральної Росії І згодом утворило Московську державу. Інакше кажучи,...
1. Походження українського козацтва. Фактори, що зумовили формування козацького шару iconПоложення
Київської, Запорізької, Рівненської, Полтавської, Сумської, Кіровоградської областей, м. Києва та Українського дитячо-юнацького козацького...
1. Походження українського козацтва. Фактори, що зумовили формування козацького шару iconТакі фактори можуть стати причиною розвитку недостатності печінки
Паск, сульфаніламіди, цитостатики, деякі антибіотики/, рослинні отрути /афлатоксин, мускарин/); б) ендогенного походження (продукти...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка