М80 олександр морщавка




НазваМ80 олександр морщавка
Сторінка3/6
Дата конвертації02.03.2013
Розмір0.66 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Історія > Документы
1   2   3   4   5   6


Як бачимо, довоєнний видобуток марганцю в 1926-1927 роках зріс вдвічі – 28, 6 млн. пудів збагаченої руди. У 1925-1926 роках з метою зміцнення силового господарства району на руднику ім. Комінтерна збудовано електростанцію ім. Чубаря (територія рудоремонтного заводу). З року на рік зростала чисельність працюючих на підприємстві.

Роки

1921

1922

1923

1924

1925

1926

1927

Робітників

278

668

1540

2032

4879

6951

5993

Службовців

42

58

54

73

197

426

389


^ Відсоток зайнятості робітників за видами робіт:

вибійники-21, 3%

інші з гірничого відділу – 21, 4%

електро-механічний відділ -21, 4%

відділ збагачення-27, 5%

ремонтно-будівельний відділ-3, 4%

господарчий відділ-12, 2%

відділ експедиції та навантаження-6, 5%

Невдовзі Уряд обирає прогресивний шлях п‘ятирічок. Тобто, завдання, визначені державою повинні виконуватися не пізніше ніж за 5 років.

Роки

1928/32

1923/37

1938/41

Видобуток










^ Сирої руди

4 637, 5

9 646, 9

6 145, 8

Збагаченої

2 250, 5

4 638, 8

2 923, 4

Відсотки

43, 8

48, 0

47, 5



^ Загальний видобуток руди на терені колишнього СРСР (1935 рік)




Поклади

Видобуток у тис. тонн

Відсоток до загального видобутку

1.

Чіатурський

1180, 0

49, 49

2.

Нікополь- марганцевий

1037, 1

43, 50

3.

Мозульський

131, 0

5, 49

4.

Білорецький

27, 0

1, 13

5.

Марсятський

9, 6

0, 39




Всього

2384, 7

100, 0


З часом рівень народної освіти покращується. Крім початкових шкіл у 1920 році засновано трудову семирічну школу з російською мовою навчання. Її очолив Анатолій Васильович Богородський. Не маючи спеціально обладнаного приміщення, семирічка оселилася в пристосованій споруді-казармі №1 (поруч з клубом ім. Артема). Неймовірна тіснота вимагала працювати в дві зміни. Звичайно, зустрічалися труднощі, але школу укомплектували належними кадрами. За рішенням місцевої влади, в 1925 році, освітній заклад перенесли в приміщення колишньої Шишкінської мийки. Двоповерхова споруда (кожен поверх по 360 кв.м) забезпечила роботу педколективу та учнів в одну зміну. Тривало будівництво на місці теперішнього Палацу культури гірників. Зводилася п‘ятиповерхова споруда школи ФЗН (фабрично заводського навчання). Єдина середня школа була перевантажена. Більше 1200 учнів навчалися в повні дві зміни. Тож у 1936 році вирішено її розукрупнити. Добра половина контингенту перейшла в нове помешкання. Там мала бути школа фабрично-заводського навчання. Новий заклад назвали СШ№1 з українською мовою навчання. Решта контингенту лишилася на старому місці. Заклад отримав назва СШ№2. На жаль, обидві шкільні споруди підірвали фашисти, тікаючи з міста.

Але повернемося до 30-х років. Навесні, а саме 27 травня 1927 року місто відвідав Всеукраїнський староста Г.І. Петровський. Мета його приїзду полягала в тім, аби на власні очі ознайомитися зі станом справ у басейні. Зробити все можливе для допомоги шахтам у підвищенні продуктивності праці. Петровський розповідав керуючому рудним районом Я.В. Тимошенку, що ще в 1906 році, з метою працевлаштування, він вперше побував на Городищанському руднику. Та йому в роботі відмовили. Така іронія долі. Незабаром на адресу марганцевих рудників почали надходити в значно більших обсягах лісоматеріали, метал, ліжка, посуд, взуття...

Наприкінці 20-х та на початку 30-х років минулого століття територія міста розбудовується. „Держбуд” закінчувався будинком нинішньої музичної школи з заходу; школою ім. Т. Шевченка зі сходу (УПК). За школою стояла парашутна вежа. Неподалік водонапірної башти, що за Палацом культури, був примітивний стадіон. Подібний існував у районі вокзалу. Далі, зі східного боку вулиці Радянської, пролягав суцільний степ. Де-не-де виднілися шахтні копри. Від них відгалужувались вузькоколійки. Ними котились по 2-3 маленьких вагонетки з рудою в напрямку ЦЕММ (нині рудоремонтний завод). Там діяла збагачувальна фабрика (мийка). Пізніше поряд з вузькоколійками робітники почали споруджувати собі власні помешкання. З’явилися вулиці: Енгельса, Першотравнева (нині Гагаріна), Куйбишева, Орджонікідзе... Всі вони сходилися в одній точці – на території ЦЕММ. Тоді вулиця Радянська мала міст, під яким пролягали вузькоколійки з різних напрямків.

Зі спогадів Марії Миколаївни Ковальової: „У той час неподалік ст. Марганець на території електромеханічних майстерень була теплова електростанція ім. Чубаря. Вона забезпечувала теплом і світлом місто і шахти, які діяли на відстані 5-6 км від поселень перших трударів. Дорогу-бруківку проклали тільки до площі Держбуд. Нею можна було дійти з вокзалу до поліклініки, аптеки та управління тресту „Нікополь-Марганець”. Ділі – їдальня №1, дещо нижче клуб „Будівельник”, з лівого боку – кінний двір ”, гараж, магазин. Неподалік-будиночки двосімейні, так звані „нижні колонки”. У них малесенькі кімнатки. Тепер навіть не віриться, як там могла розміститися багатодітна сім’я. Вже далі-два гуртожитки для шахтарів. Це все рудник ім. Комінтерна. 1931-1932 роки забезпечують робочими руками і цей рудник, і щойно відкритий рудник ім. Ворошилова. Тому гостро постає проблема в житлі. Голодомор і розкуркулення щедро наділили шахти рабсилою. Десятки сімей з’явилися на підприємстві, маючи своє скромне збіжжя та кіпи дітей. Я пригадую тільки де-які прізвища підземних робітників, в тому числі вибійників: Бакалов, Пузар, Поляков, Юхненко, Філоненко, Наконечний... Саме вони і започаткували селище Ворошилова. 40 будинків-бараків на 4 сім’ї – кожен заселявся людьми. Протягом 2 років тут поселилося 160 сімей. З краю тих бараків – два двоповерхові гуртожитки. Так починалося місто...”

Щодо медичного обслуговування, крім поліклініки діяла вже лікарня на півдні Держбуду, яка зараз по-варварському зруйнована. У роки першої п’ятирічки гірники і будівельники Марганця з запальним ентузіазмом споруджували нові шахти та збагачувальні фабрики, здійснювали реконструкцію існуючих. З 1930 по 1932 роки лише на одному руднику ім. Ворошилова введено в експлуатацію шахти: № 4, 5 і 6.

У 1931 році на підприємстві провели апробацію відбійного молотка. Щоправда, перші спроби зазнали невдачі. Народні умільці доклали чимало зусиль, аби усунути конструктивні недоліки. Але вже наприкінці 1935 року технічна новинка успішно працювала у вибоях. Зокрема, на шахтах №6 – рудоуправління ім. Ворошилова, № 32 – ім. Комінтерна, №18, 20-рудника ім. Максимова, а згодом й на шахті рудника ім. Орджонікідзе.

За активної участі керуючого марганцевими рудниками Тимошенка в серпні 1929 року протягом 45 днів на руднику ім. Максимова демонтували стару Гумбольдтівську збагачувальну фабрику, перенесену з рудника „Піролюзит”. Встановлено нову-системи Тимошенка. Цього ж року реконструювали і збагачувальну фабрику на руднику ім. Комінтерна, де також задіяли системи Тимошенка. Подібні заходи виправдали себе. Крива видобутку та випуску високоякісних концентратів стрімко поповзла в гору. Якщо у 1933 році їх одержано 530 тисяч тонн, то у 1934 – 660 тисяч тонн. Збільшився й випуск концентрату вищих сортів.

Реконструкція басейну тривала. На шахтах з‘являлось все більше й більше нової техніки. У 1938 році придбано перші зразки пневматичних навантажувальних машин з невеликою емністю ковша. Одна з них проходила апробацію на шахті №13, інша на шахті №6.

1932 рік – рік електрифікації країни. На повну потужність запущено першу гідроелектростанцію ім. Леніні на Дніпрі. Вона повністю забезпечила підприємства Придніпров’я, у тому числі Марганця, електроенергією. Це стало передумовою подальшого прогресу, успішного виконання складних завдань розпочатої п’ятирічки.

Архівні документи зберігають доволі цікаві факти: „27 января 1930 года между горняками Чиатуры в количестве 9000 человек и горняками Никопольского марганцевого бассейна в количестве 6000 человек заключен хозяйственно-политический договор…» Це був перший паросток співдружності. У січні-лютому 1934 року 17 з’їзд ВКП (б) визначив для трудящих чорної металургії завдання: „У стислий термін і повністю ліквідувати відставання від загальних темпів розвитку народного господарства”. Внаслідок цього трест „Руда” реорганізували. З нього вийшло кілька самостійних організацій, у тому числі – трест „Нікополь-Марганець”. Посаду вищого органу керівництва посіло гірниче управління Наркома важкої промисловості СРСР. Щоб підняти продуктивність праці, марганецькі шахтарі обрали шлях соціалістичного змагання. Його вирішили укласти з Чіатурським марганцевим басейном. „Ми, шахтарі басейну, - сказав Напалюк, кращий гірник підприємства, - можемо працювати добре, і я думаю, що в конкурсі шахт цього року першість завоюємо ми. Так давайте ж, товариші, викличемо на змагання Чіатурі, всіх трудящих Чіатурського марганцевого басейну. За кращу роботу! За першість у Всесоюзному конкурсі гірників”. Конференція затвердила звернення: „Ко всем рабочим, инженерно-техническим работникам и служащим Никопольского марганцевого басейна”, в якому дано клич гірникам включитися в змагання з чіатурцями. Марганецькі гірники взяли обов’язок видобути 1717 тисяч тонн сирої руди та випустити не менше 800 тисяч тонн збагаченої. Нарком важкої промисловості Орджонікідзе підтримав ініціативу марганчан і поставив перед гірниками завдання перетворити марганецький басейн з відстаючих у зразкове підприємство держави. Договір на змагання між колективами Нікопольського та Чіатурського марганцевих басейнів затверджено. Про це писала місцева газета „Шахтар Мангану” 17 травня 1934 року. Також укладено домовленості про змагання між окремими робітниками. Наприклад: А. Напалюк та В. Лабадзе... Відтоді й почалась багатолітня нерозривна дружба міст-побратимів: Марганця, Чіатурі, а згодом й Орджонікідзе. Історія трудової співдружності басейнів викладена в книзі „Созвездие городов побратимов” (Л. Бицадзе, Н. Занудько).

Важливу роль у поліпшенні справ Нікополь-марганцевого басейну в роки перших п’ятирічок зіграло підхоплення почину донецького шахтаря-передовика Олексія Стаханова.

У своєму листі до ударників та стахановців Криворізького і Нікополь-марганцевого басейнів донецький новатор ділився досвідом роботи, підтримав ініціативу стаханівського походу („Червоний гірник”, 30 вересня 1935 рік).

Соцзмагання в Марганці набуло широкого розмаху. У ньому брало участь 71, 4% робітників шахт, укладено 1543 індивідуальних, 65 змінних, 24 шахтних, 7 цехових, 13 управлінських договорів. Приклад подав рудник ім. Комінтерна, де всі 487 робітників включилися в напружене трудове суперництво. Хто виконав місячні норми на 125% заслужили звання стахановців. Програму жовтня та листопаду 1935 року виконали вибійники Сапко (на 328%), Оріховський (на 430%), Ганноченко (на 450%), Винник (на 470%), Руденко (на 450%). З 6367 робітників тресту в листопаді 1935 року стахановців було 873, а на 1 грудня 1936 вже 2138 чоловік.

Третього жовтня 1935 року вибійник шахтоуправління ім. Хатаєвича Костянтин Кашлецький зі своїми напарниками видали на-гора 80 тонн руди. Та його рекорд протримався лише кілька днів. 8 жовтня вибійник Олександр Рябоволенко у нічній зміні на шахті №8 шахтоуправління ім. Першого Травня видав 100 тонн сировини. Зміна, в якій він працював, своє завдання перевиконала на 12, 2%. „Сто тонн руди, виданої на гора за зміну Рябоволенком, були лише своєрідним викликом усім вибійникам Мангану”, - писали газети. І вони цей виклик прийняли. Тринадцятого жовтня першість у трудовому поході належала вибійнику Степану Сапку, який видав на-гора 115 тонн руди за зміну. Багатьом здавалося, що це межа. Межа людських можливостей. Але минуло всього вісім годин і басейн облетіла звістка про встановлення нового рекорду. Він належав знатному вибійнику – Андрію Вакуловичу Напалюку. На цій шахті у тому ж вибої, він видобув разом Мірошниченком та Зубарьовим 117, 5 тонн руди. Це в 10 разів більше норми.

Небезпідставно Андрія Напалюка назвали марганецьким Стахановим. Його висунули на інженерно-технічну посаду. До війни очолював зміну на шахті №8. Після Перемоги, з якої повернувся Кавалером Ордена Червоної Зірки, та до заслуженого відпочинку, працював майстром на будівництві нових шахт.

У період підготовки до 50-річчя Нікопольського марганцевого басейну в ньому побувала група радянських письменників і журналістів. В її складі були: Марк Шехтер, Микола Строковський, Євген Горфін, Дмитро Демерджі.

За їх активної участі наприкінці 1936 року вийшов збірник статей, оповідань, нарисів та віршів, присвячений рудному краю. Зацікавлення викликають такі нариси як: „Лист товаришам із Лузарше”, „Четвертий сигнал”, „Зоосад Гегенбека”, „Одна сторінка” та інші. Вони розповідають про стахановців басейну: А. Напалюка, С. Панченка, С. Захарченка; про активних громадських та політичних діячів того часу: К. Сандула – члена Уряду СРСР, депутатів Верховної Ради УРСР і СРСР М. Безкоровайного та П. Борсукова... З інтересом читаються й статті Д. Демерджі „Гримкотіли роки” та Ф. Онищенка „Наш басейн”. Перша – це фрагменти історії краю часів громадянської війни, друга – географія та економіка. У роки воєнних лихоліть тираж цієї книги, в основному, знищений. Видання стало рідкісним. Тепер його можна розшукати хіба що у великих книгосховищах державного призначення.
1   2   3   4   5   6

Схожі:

М80 олександр морщавка iconІ задзвеніли струни його ліри саша, Олександр, Олександр Анатолійович...
Знаю, що багато хто із марганчан здивується, дізнавшись, що йому Олександру Морщавці, композитору, співаку, професійному журналісту...
М80 олександр морщавка iconОлександр довженко (1894-1956)
Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 р в с. В’юнище (тепер м. Сосниці Чернігівської області) в селянській родині. Навчався...
М80 олександр морщавка iconАтаманенко Олександр Анатолійович

М80 олександр морщавка iconАрхипенко Олександр Васильович, випуск 1971 року

М80 олександр морщавка iconЭкзамен Бaбич Олександр Євгенович 70 с 42 Глaзкoв Антон Олексійович 73 С

М80 олександр морщавка iconОголошення
Лавренюк Олександр Іванович,       тел./факс (04744) 3-07-64; e-mail
М80 олександр морщавка iconКурс кн 2010-2011 6 група Атаманенко Олександр Анатолійович 3 Бернацький Максим Валерійович 3

М80 олександр морщавка iconАвтор: Миколюк Олександр Андрійович, Академія Праці та Соціальних...

М80 олександр морщавка iconЗаболотний Олександр Едуардович адрес: м. Запоріжжя, вул. Миру, б....
Висновок
М80 олександр морщавка icon1. «Сонце російської поезії». (Олександр Пушкін. Життєвий І творчий...
Тема «Сонце російської поезії». (Олександр Пушкін. Життєвий І творчий шлях митця.) Реалізація проекту «Подорож до Росії за часів...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка