В своїй хаті—своя правда, І сила, І воля! Учитеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужому научайтесь, І свого не цурайтесь: Бо хто матір забував, Того Бог карає




Скачати 240.37 Kb.
НазваВ своїй хаті—своя правда, І сила, І воля! Учитеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужому научайтесь, І свого не цурайтесь: Бо хто матір забував, Того Бог карає
Дата конвертації17.03.2013
Розмір240.37 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Історія > Документы
З намш Бог!
Слава Україні!

Мала історія України

Видавництво ім. Богдана Хмельницького

Бердичів, 1941 р., вересень



Редактор випуску В. Семенюк

Випусковий Б. Теодорович

Коректор М. Левицька



В своїй хаті—своя правда,

І сила, і воля!

Учитеся, брати мої, Думайте, читайте,

І чужому научайтесь,

І свого не цурайтесь:

Бо хто матір забував,

Того Бог карає.

^ Т. Г. ШЕВЧЕНКО.

Кожний українець повинен знати історію свого на­роду. Кожний повинен знати, як жили наші діди й пра­діди, за що вони боролися, як добували собі ліпшу долю. Всі ми повинні знати, хто перед нами трудився на нашій землі, хто боронив її від ворогів, хто організував наше життя, хто будував Українську Державу.

Україна стане колись новою Грецією: прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музикаль­ний талант, плодовита земля колись проснуться: із тільки малих племен, якими чейже були, колись греки, повстане велика культурна нація: її межі простягнуть­ся до Чорного моря, а відтіля ген у далекий світ".

Так писав про Україну славний німецький письмен­ник і філософ Гердер у своєму подорожному записнику в 1769 р.

^ Одинадцять літ згодом появилася в Парижі велика французька книга, що її автор Шерер так висловився про українську історію:

Українська історія має багато схожости з істо­рією стародавніх греків і римлян: виховані, як спартанці, озброєні, як римляни, не завойовували громадяни козаць­кої республіки чужих земель, але хоробро й завзято обо­роняли свої вівтарі і домашнє багаття.

^ З їхньої іс­торії довідуємося, якто батьки передавали синам у спад-
- 4-

щину горде почуття незалежности із гаслом „смерть або перемога", залишали їм, як одиноке майно—шаблю"-. Врешті подорожник Георг Коль, що об'їхав Україну сто літ тому (1838), і бачив її в найбільшому занепаді, здобувся на слово, яке в умовинах тогочасного лихоліття могло здаватися або твором поетичної уяви, або про­роцтвом:

,,Немає сумніву, що коли врешті знову розпадеться велетенське тіло російської імперії, Україна буде та її частина, що відірветься від неї і стане незалежна. Ніч, у якій це станеться, вже наближається. Українці,— це ціл­ком самобутній нарід, із власною мовою і власними істо­ричними традиціями. Нещастя України—це її розбиття. З'єднена вона була тільки раз, коли в Києві володів Володимир Великий. Тепер (1838) частина України по той бік Карпат увіходить у склад мадьярської держави. Друга частина, разом із Галичиною належить до ав­стрійських провінцій. Деякі частини припали Туреччині. Інші, на горішньому Доні, приєднані до московських гу­берній.

^ Ще інші, на нижньому Доні, входять в область донських козаків. Але головний зруб залишився все таки над Дніпром і творить власну Україну."

Георг Коль не був поет, ані пророк. Був тільки ді­ловий подорожник і бистрий спостерігач. Умів дивитися, умів слухати й умів давати свої переконливі висновки.

^ Але Україна не стала ще новою Грецією, - як віщу­вав Гердер, ані не сповнилися ще до краю передбачування Коля.

Історія України—це велетенська книга самопізнання народу, з усіма ясними, темними й незаписаними ще сто­рінками. Кожної хвилини можемо, мов у дзеркалі, ба­чити в ній не тільки обличчя, але й душу українського народу. Не тільки давньоминуле й сучасне, але далеке-далеке майбутнє.

Щойно тоді ясним нам стане питання українського книжника з часів Ярослава Мудрого: „відкіль почалася українська земля", коли заглянемо в „Повісті Временних Літ”, що над нею від Нестара-літописця до Грушевського працювало стільки рук, томилося стільки умів і трем­тіло та запалювалося стільки сердець.

^ Тоді зрозуміємо, що „коли тим, які попали в горе, може щонебудь принести цілюще лікарство, то тільки

- 5 -

читання книг про минуле”. Лікарства цього шукав для себе козацький літописець Самійло Велично, тим лікарством було натхнене й наше культурно-національне і по­літичне відродження минулого віку. Тим більше потреба йому для сучасного покоління—на нині й на завтра.

^ В цій книжечці подані найважливіші події в історії України від найдавніших часів до наших днів.

Історія України ділиться на такі відділи:

I.Українська держава за княжих часів, 800— 1340р.р.

II.Україна під Литвою і Польщею, 1340—1648 р.р.

^ III.Українська держава за козацьких часів, 1648—1782р.р.

IV.Україна під Австрією і Росією, 1782—1917 р.р.

V.Нова Українська Держава віі 1917 р.

Редакція часопису "Нова доба" не ставить собі за мету дати повний курс

історії України, а лише стислий конспект.

Редакція часопису в недалекому майбутньому знову випустить брошуру з історії України. Але й це не задоволить вимог українця. Недалеко той час, коли наукові сили видадуть монументальний курс історії України, бо знання історії України дуже необхідне для кожного-українця.


  • ^ 7 –


Українська держава за княжих часів

(800-1340) СЛОВ'ЯНИ
В найдавніші часи наш нарід звався слов'янами. Наші предки жили на широких просторах, далеко один від дру­гого. Вони добували прожиток з ловів, риболовства та бджільництва. Пізніше стали годувати худобу та навчи­лися хліборобства. їхні знаряддя спершу були з каміння та з кості, згодом вони почали кувати залізо та навчи­лися всяких ремесел. Слов'яни вірили в багато богів. Перун був богом громів і блискавок, Дажбог—богом сон­ця та багатства, Волос—богом худоби, Стрибог — богом віт­рів. По лісах жили лісовики, по хатах—домовики, в озе­рах і ріках водяники та русалки. Слов'яни складали своїм богам жертви зі страви, хліба та худоби. Слов'яни ділили­ся на племена:, біля Києва жили поляни, по другій стороні Дніпра сіверяни, на захід від Києва деревляни, дуліби, хорвати, далі до півдня тіверці і уличі. Кожне плем'я мало одного або більше князів. У важних справах старшина племени сходилася на віче, тобто раду.
^ КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА
Найстаршим містом на Україні був Київ над рікою Дніпром. Основниками Києва були три брати: Кий, Щек і Хорив та їх сестра Либедь. На горбах над рікою вони пос­тавили город, укріплений валами і ровами від нападів во­рогів. В Києві сходилися торгові шляхи від Чорного і Балтійського моря, від сходу і заходу. Завдяки торгівлі Київ дійшов до великого добробуту і культури і став най­першим містом у східній Европі. Київські князі об'єднали всі племена і зорганізували велику Київську Державу, яку звали Руссю.
- 8 -
^ ПЕРШІ КНЯЗІ
Перші князі, про яких дійшла до нас пам'ять, були Аскольд і Дир. Вони 860 р. ходили походом на грецьке місто Царгород за Чорним морем. З того часу це море почали називати Руським, цебто Українським морем. Князь Олег (907—914) також добував Царгород і на воротах міс­та повісив свій щит. Він добув від греків великі полегшен­ня для українських купців. Олег умер нещасливою смертю від укушення гадини. Князь Ігор (914—946) водив свої війська у походи на Чорне море та далеко на схід за гори Кавказу. Він загинув убитий у війні з непокірним племенем деревлян. Жінка Ігоря Ольга (946—960) дала своїм племе­нам нові права. Ольга, перша з українських князів, прий­няла Христову віру. Син Ігоря Святослав (960—972) вславив­ся великою відвагою і хоробрістю. Він зруйнував край хо­зарів над рікою Волгою, бо вони шкодили Україні. Двічі він ходив з військом на Болгарію і Грецію та запанував у багатих землях над Дунаєм. У тих війнах українські війсь­ка добули собі велику славу; князь йшов усе перший на ворога. Святослав поліг у бою з степовиками печенігами коло Дніпрових порогів 972 р.
^ ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ (979-1015)
По смерти Святослава став київським князем його син Володимир. В перші часи свого княження він вів бага­то війн. В 981 р. він ходив походом на Галицьку землю, вигнав звідси поляків і приєднав Галичину до Києва. На Волині він поставив город Володимир. Тоді часто напада­ли на Україну дикі печеніги, що жили у степах. Князь за­безпечив границю від них сильними валами та городами. Потім настали спокійні часи. В 988 р. Володимир охрес­тився і приказав всьому народові прийняти Христову, віру. На місцях, де стояли давні боги, ставлено христіянські церк­ви. У Києві князь побудував величаву церкву Богородиці, яку звали Десятинною, бо Володимир дав, на неї десяту частину свого майна. Володимир взяв за жінку грецьку царівну. З Греції приїхало до нас багато священиків, вче­них, купців, ремісників і вони навчили українців нових на­ук та ремесел. Тоді почали писати у нас перші книжки та
- 9 -
заснували перші школи. Тоді заведено на Україні перші гроші; на них був знак Української Держави — Тризуб. Князь Володимир умер 1015 р. За славні діла він дістав в історії ім'я Великого.
^ ЯРОСЛАВ МУДРИЙ (1019—1054)
Син Володимира, Ярослав, наслідував батька і старав­ся зробити Україну сильною державою. Він боронив укра­їнські землі від поляків і печенігів; також посилав свої війська проти греків на Царгород. За часів Ярослава Київ став ще більший і багатіший, як був перше. Князь поста­вив довкола міста нові мури і славні Золоті Ворота. В Києві побудовано нову княжу палату і найбільшу церкву св. Софії. Коло Києва ченці поставили печерський монас­тир. Ярослав наказав списати українські закони в одну книжку, що звалася „Руська Правда" (тобто Українське Право). Ярослава шанували всі європейські королі і стара­лися жити з ним у приязні. Перед смертю Ярослав поді­лив Україну між синів і найстаршого назначив київським князем на своє місце. Домовина Ярослава є у церкві св. Софії в Києві. За мудре княження називаємо Ярослава Мудрим.
^ ЗАНЕПАД КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Після смерти Ярослав Київська Держава поділилася на такі князівства: 1. київське, 2. турівське або пинське, 3. чернігівське, 4. переяславське, 5. волинське, 6. галиць­ке. Між князями настали незгоди. Ярославові сини не хотіли слухати найстаршого брата Ізяслава та прогнали його з Києва. Через незгоди князів Україна дуже ослабла. По­чали нападати на неї сусіди: від заходу поляки, від степів нова дика орда половців. За єдність і силу України боров­ся внук Ярослава, Володимир Мономах (1113 — 1125). Він був відважним лицарем і вів завзяту боротьбу з половцями та відігнав їх далеко у степи. Границі української дер­жави він поширив аж по ріку Дунай. Всі королі та князі в Европі нав'язували дружбу з могутнім князем. Володи­мир Мономах описав своє життя в книжці „Поучення Ді­тям". У боротьбі з половцями добув собі славу також князь Ігор Святославич. В 1185 році він пішов з військом на половецькі оселі, розбив ворога та попав в неволю



  • 10 –


потім з великою відвагою утік з ворожого табору й вер­нувся на Україну. Його похід оспівано у пісні „Слово о полку Ігоря". Але пізніше знов настали незгоди серед князів. Кожний бажав добути Київ для себе. Один про­ти другого йшов зі зброєю до бою, один проти друго­го накликував чужинців та ворогів. У братовбивчій боротьбі полягла велика сила людей, інші пішли у неволю в чужі краї, села та міста спалено і знищено. Багата ко­лись українська земля зубожіла та занепала.

Коштом України почала зростати Московщина. В 1169 р. суздальський князь Андрій Боголюбський напав на Київ. Здобув місто, пограбував все, цю мало ціну, і вивіз у московські землі.

До краю зруйнували Україну татари. В 1223 р. вони перемогли наших князів в бою над рікою Калкою коло Азовського моря. Потім вдруге напали на Україну 1240 р., по довгій облозі добули Київ, зруйнували город до остан­ку і почали займати всю Україну. З того часу не було вже князів у Києві; Київська держава розвалилась 1240 р.
^ ГАЛИЦЬКО -ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА
Сто років довше існувала Галицько-волинська держа­ва. Галичина і Волинь спершу належали до Києва. Після смерти Ярослава Мудрого повстали два окремі князівства, галицьке і володимирське. В Галичині від 1084 р. княжили три брати Ростиславичі: Рюрик, Володар і Василько. Вони оборонили галицьку землю від поляків і мадьярів. Пізніше князь Володимирко (1124-1153) визначив столицею місто Галич над Дністром і зробив Галичину могутньою держа­вою. Його син Ярослав Осмомисл (1153-1187) поширив гра­ницю Галичини аж по Дунай.

В 1200 р. володимирський князь Роман (1200-1205) злучив Галичину з Волинню в одну Галицько-волинську державу. Він опікувався селянами й міщанами і обороняв їх від гніту багатих панів, бояр. Задумав також поширити українські землі на захід і почав війну з поляками, але поліг у бою. Його син Данило (1205-1264) спершу мусів залишити своє князівство, бо галицькі бояри хотіли пану­вати самі. Але під боярським пануванням Галичина прий­шла в безладдя і руїну. Поляки і мадьяри зайняли Галич і Стали гнобити нарід. Аж по довгій боротьбі Данило добув назад свої землі і завів кращий лад. Але толі татари нас-

- 11 -
тупали на Україну. Данило старався скинути татарське яр­мо, зробив союз з західніми князями, від папи добув ко­ролівську корону. Для оборони від татар поставив нові городи, Львів і Холм. Наступники Данила, Лев (1264 — 1301) і Юрій І (1301 —1308) довели свою державу до великого роз­витку; вони добули від поляків Люблин і від мадьярів За­карпаття. Останній князь був Юрій II. (1323-1340), 3 його смертю 1340 р. закінчилася Галицько-волинська даржава. Не було вже більше князів на Україні; вся українська зем­ля перейшла під чуже панування.
^ УКРАЇНА ЗА КНЯЖИХ ЧАСІВ
Українська Держава за княжих часів була широка і велика. Вона простягалася від Чорного до Балтійського мо­ря і від Карпат до Каспію. Жили в ній, крім українців, білоруси, великоруси, фіни, турецькі племена і ін. Але сто­лиця була в Києві і провід в державі мав український на­рід, тому держава була українська. На чолі держави стояв князь. Він вирішував всі справи, а для поради служила йо­му рада бояр, визначних землевласників. Для важливих справ збиралося народне віче. Найбільш численним клясом були свобідні селяни, що платили князеві дань хліборобсь­кими продуктами. Коли прийшла небезпека від ворога, все населення ішло у похід. Україна вела торгівлю з Грецією, Азією і західньою Европою. Визначні міста, як Київ, Чер­нігів, Володимир, Галич були прикрашені величавими бу­довами. Під опікою держави освіта і письменство дійшли до великого розвитку.

- 12 -

^ Україна під Литвою і Польщею (1340-1648)
ЛИТВА
Коли 1240 р, занепала Київська Держава, довгий час у наших землях над Дніпром панували татари. Вони наста­новили по містах і селах своїх старшин та брали з народу великі податки. Часто вони нападали на безборонні оселі та брали людей у полон, у страшну неволю. Пізніше наш нарід почав боротьбу з татарами. На допомогу прийшли литовці, хоробрий нарід, що проживав на північ від Украї­ни. Литва перемогла татар і підкорила собі Україну. Під Литвою українському народові жилося добре. Ли­товські князі прийняли нашу віру, шанували українські звичаї та опікувалися Україною. Приязнь між українцями і литовцями була все щира та правдива.
ПОЛЬЩА
Не така щаслива була Галичина та сусідня Холмщина. По смерти останнього галицького князя вони дістали­ся під владу Польщі. Польський король напав на Львів, добув замок, забрав дорогі скарби українських князів та вивіз їх до Польщі. Поляки стали заводити свої порядки. Польські пани забрали землю і завели панщину. Селянин мусів працювати на панському лані даром. По містах по­селилися польські міщани й почали гнобити наших купців та ремісників. Всюди ставили польські костьоли, всюди приходили польські ксьондзи. Українське духовенство були у погорді, українські церкви залишилися без опіки, нищи­лися та руйнувалися. Чимраз більше став занепадати укра­їнський нарід. Всі з жалем згадували щасливі часи, як бу­ла своя українська держава. В 1569 р. Литва з Польщею зробили унію, тобто злуку в Люблині. По тій люблинській унії поляки почали верховодити і на Литві і на всій Україні Український нарід загибав уже до краю
- 13 -

^ УКРАЇНСЬКІ БРАТСТВА І ШКОЛИ
Та хоч як важко було жити, українці не опустили рук, а взялися до праці, щоби добути собі кращу долю. При церквах заснували церковні братства. Вони не тільки опікувалися божими храмами, але дбали також про поміч громадянству.

Братства заводили шпиталі та захисти для слабих і немічних; закладали каси, де зубожілі люди могли позичити гроші; всякими способами допомагали потребуючим. Пізніше братства стали відкривати школи, в яких учили і української мови і всяких наук. Найперше братство на Ук­раїні було у Львові, звалося Ставропігія. Воно завело свою гімназію, купило друкарню і друкувало перші книжки для української школи та церкви.

Князь Константин Острозький в Острозі відкрив ви­щу школу, академію. Згодом київський митрополит Петро Могила заложив нову українську академію в Києві. Брат­ства були не тільки по містах, але й по селах. Братства організували нарід і помагали йому перетерпіти важкі хвилі чужого панування. З нових шкіл вийшло багато свідо­мих людей, що повели нарід, до боротьби за його права.
КОЗАЧЧИНА
В ті часи татари поселилися в Криму та в степах ко­ло Дніпра і щороку йшли походами на наші села, руйну­вали все та брали нарід в неволю. Польська шляхта знала панувати на Україні, але не знала її боронити. Тому український нарід сам взявся за оборону рідної землі. Мо­лоді відважні люди збиралися у ватаги та йшли в степи, за Дніпрові пороги, на Запоріжжя. Там вони проживали з ловів і рибальства та воювали з татарами. Для кращої оборони ставили собі фортеці на Дніпрових островах і звідти відбивали татарські наступи. Не раз ходили вони на татар аж у самий Крим. Таких сміливих вояків називали у нас козаками.

Козацьку твердиню звали Січчю, бо козаки сікли де­рево на укріплення. Січовики часто сходилися на раду і вибирали собі старших: отамана або гетьмана, осаулів, обозного, писаря та інших. У боротьбі з татарами вслави­лися отамани Дмитро Вишневенький, що поставив першу Січ; Іван Підкова, який визначався такою силою, що ломив підкови, —поляки покарали його смертю у Львові.
- 14 -
^ ПЕТРО САГАЙДАЧНИЙ
В боротьбі з татарами козаки зросли у велику силу. Козацьке військо складалось з 20.000; в ті часи це було дуже багато. Тоді козаки стали думати, як би визволити весь нарід із польського панування. Гетьман Криштоф Косинський 1591 р., Федір Лобода і Северин Наливайко 1596 р. пробували робити повстання проти Польщі. Але їх вій­сько не витримало зустрічі з поляками. Повстанців розби­то. Наливайка поляки мучили і покарали смертю у Варша­ві. По тих невдачах нарід почав зневірювати в свої сили. Але знайшовся чоловік, що наново став організовувати українські сили. Це був гетьман Петро Конашевич Сагай­дачний (1616-1622). Він був родом з Галичини, вчився в. Острозі, потім пішов на Запоріжжя до козацького війсь­ка. Козаки пізнали його розум і вибрали його гетьманом. Він звернув козацькі сили проти татар і турків. Щороку запорожці ходили у походи на Чорне море під турецьку столицю Царгород, навіть до Малої Азії, під Синопу і Трапезунт. В 1621 р. велике козацьке військо розбило турець­ку армію під Хотином. Сагайдачний завів у війську гостру карність і послух. У походах на татар і турків він випра­вив і підготовив козацькі сили до нової війни з Польщею.
^ ВІЙНИ З ПОЛЬЩЕЮ
Козаки боронили перед татарами і турками не тільки Україну, але взагалі Европу, між іншим і Польщу, що без­печно жила за козацькими плечима. За це вони жадали підмоги від поляків: зброї, амуніції, плати на утримання війська. Жадали також, щоби поляки перестали пересліду­вати українську церкву та щоби полегшити панщину і по­датки. Поляки не хотіли. Так прийшло до кривавої бо­ротьби. В 1625 р. гетьман Жмайло так кріпко зустрів польські війська, що поляки мусіли робити перемир'я. В 3630 р. гетьман Тарас Федорович під Переяславом знов розгромив поляків. В 1635 р. Іван Сулима зруйнував поль­ську фортецю Кодак на Дніпрі. В 1637-1638 р. велася зав­зята війна під проводом повстанців Павлюка, Гуні та Острянина. Але козакам не вдалося перемогти поляків. Поль­ські війська розбили повстання. Польський уряд зменшив козацьке військо до 6.000 і піддав його під польську ко­манду. Козаки десять років прожили у важкій неволі.
^ Українська держава за козацьких часів

(1648-1782) ПОВСТАННЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
В 1648 р. козаки підняли нове повстання проти Польщі. На чолі повстанців став гетьман Богдан Хмель­ницький (1648 — 1657). Це найславніший український гетьман. Він умів підняти дух в народі, умів утримати по­слух у війську, знав, як заохотити до боротьби.

З невеликим гуртом товаришів він підготував повстання, зробив воєнні пляни та придумав, як організувати нову державу. Хмельницький зробив мир з татарами і до­був козакам татарську поміч. На Жовтих Водах, під Корсу­нем та під Пилявцями 1648 р. козацькі війська розбили поляків. По всій Україні піднялося повстання. Селяни й. міщани йшли разом з козаками, били втікаючі польські вій­ська, виганяли панів та ксьондзів, Хмельницький ввійшов з військом до Галичини, став облягати Львів, потім пішов далі в Холмщину під Замосгя. Поляки боялися, що коза­ки добудуть Варшаву і просили перемир'я. Але другого року, 1649, війна розгорілася наново. Хмельницький знов прийшов до Галичини, під Зборовом переміг польського короля і присилував поляків зробити новий мир. У цім зборівськім мирі 1649 р. поляки відступили українцям всю Придніпрянщину аж по ріку Случ на заході; тут козаки. могли уладити свою державу.
^ КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА

З великою радістю привітали українці свою владу. Довгі часи пережили вони під чужим пануванням і бажали вже самі взяти владу у свої руки. Богдан Хмельницький завів на Україні новий лад. Вже не польські пани мали правити державою, а увесь український нарід. У важких справах
- 16 -

сходилася козацька рада і рішала, як що поладнати. Го­ловну управу мав у своїх руках гетьман. При ньому була генеральна старшина: писар вів державну канцелярію, два осаули заступали гетьмана у війську, обозний порядкував табором і пушками, два судді судили козаків. Гетьманська столиця була в Чигирині. Вся Україна ділилася на полки,— київський, подільський, чернігівський та інші. Управу пол­ку вів полковник. Полк ділився на сотні з сотниками на чолі. По менших містечках і селах були отамани. У війсь­ку служили козаки, але підчас війни селяни і міщани та­кож мали боронити рідний край. Під козацькою владою Україна скоро піднялася з занепаду. Козаки і селяни поді­лили між собою панські маєтки та розвели великі госпо­дарства. Міста збагатилися торгівлею. Всюди настав добро­бут. Всі були вдоволені. Нарід співав пісню: „Ой, немає лучче, немає краще, як у нас на Україні!"
^ СОЮЗ З МОСКОВЩИНОЮ
Але польські пани не могли забути свого панування на Україні. На границі збиралися польські війська. Щоби бо­ронити Україну від ворога, Хмельницький шукав союзників між сусідами. Він тримав дружбу з татарами, посилав пос­лів до Туреччини, робив умови з Угорщиною та Молдавією (Румунією). Але всі ті сусіди давали Україні невелику поміч. В 1651 р. поляки почали війну. Під Берестечком на Волині татари зрадили козаків,—поляки перемогли і прий­шли аж до Києва, В мирі у Білій Церкві козаки мусіли дати Польщі Брацлавщину і Чернігівщину. На другий рік, 1652, Хмельницький під Батогом (над Богом) погромив так сильно поляків, що з польських військ мало хто вер­нувся додому. Але поляки знов готувалися до війни. Тоді гетьман ввійшов у порозуміння а Московщиною. В Переяславі і в Москві 1654 р. уложено умови про союз Украї­ни з Московщиною. Московський цар забезпечив самостій­ність І державний лад України в таких справах: 1. гетьма­на і старшину вибирає рада; 2. українські уряди й суди є незалежні від московських; 3. податки збирав український уряд; 4. українського війська має бути найменше 60000; 5. Україна може входити у союзи з іншими держави; 6. за­безпечуються всі давні права українського народу. Україн­ці мали повідомляти царя про вибір гетьмана І зносини з
- 17 -
іншими державами, та згодилися, щоби у Києві жив царський воєвода з московським військом. .

Богдан Хмельницький мав надію, що при помочі Ро­сії поконає Польщу. Він почав нову війну з поляками і 1655 р. знов ходив під Львів. Але українці скоро пізнали,, що росіяни нещиро помагають Україні. Московський цар думав не про те, щоби допомогти козакам, а щоби завести нч Україні московську владу. Московські воєводи почали урядувати на Україні, як у себе дома, —грабували людей, забирали хліб і худобу, знущались з народу. А то почали ще переговори з польськими панами, щоб поділити Украї­ну між Польщею і Москвою, Хмельницький пізнав москов­ську невірність, пізнав, що союзник його зраджує. Він по­чав зараз переговори з іншими державами, найбільше а Швецією, хотів скинути з себе московську владу. Але се­ред приготувань заслаб і умер 1657 р. Богдан Хмельниць­кий був основником нової української держави. Дав Україні волю і добрі порядки. Все життя боронив самостійність України. Нарід згадував його у піснях і думах довгі роки.
^ ІВАН ВИГОВСЬКИЙ
Після смерти Богдана Хмельницького козаки віддали гетьманську булаву Іванові Виговському (1657-1659). Він був генеральним писарем і дорадником старого гетьмана. Виговський задумав докінчити наміри Хмельницького, зір­вати союз з Московщиною. Він шукав помочі у татар, у шведів і в інших держав, але добув небагато. Тоді вирішив помиритися з поляками. В Гадячі 1658 р. зробив умову з Польщею. Поляки обіцяли признати Україну окремою державою, але під рукою польського короля; обіцяли дати підмогу козакам. Виговський зараз почав війну з Москов­щиною. Під Конотопом 1659 р. він погромив московське військо; московська старшина попала у полон, українці до­були великі табори й артилерію. Але Виговському пошко­дила польська поміч. Польські війська по-давньому стали нищити Україну. Нарід знов кинувся до повстання. Вигов­ський мусів уступити з гетьманства 1659 р. Кілька років пізніше 1664 р., поляки розстріляли гетьмана, що хотів з ними робити союз.


  • 18 –



^ ПОДІЛ УКРАЇНИ ПЕТРО ДОРОШЕНКО

Після Виговського гетьманував Юрій Хмельницький 1659-1663/, молодший син Богдана. Він не мав війська і мусів погодитися з Росією. У Переяславі 1659 р. склали новий союз України з Московщиною, дуже некорисний для України. Гетьман з військом мав піддаватися у всьому на­казам царя; московські залоги заведено у всіх великих міс­тах; Україні не дозволено було входити в союзи з іншими державами. Україна була знов під московською владою. Хмельницький невдовзі також .ірікся гетьманства. Толі Ук­раїна поділилася на дві частини по двох боках Дніпра —пра­вобережну і лівобережну з двома гетьманами. На право­бережній Україні спершу був гетьманом Павло Тетеря /1663-1665/, що тримав з поляками, але нарід був протії нього. Тоді козаки віддали булаву Петрові Дорошенкові /1665-1676/. Він був з давнього козацького роду, людина смілива і щира, добрий гетьман й управитель держави. Він бачив, що Україна не буде самостійною державою ні з Польщею, ні з Московщиною і вибрав третього союзни­ка, Туреччину.

Турецький султан згодився признати окремішність україн­ської держави, обіцяв шанувати українську віру та всі звичаї І вимагав тільки податків. Дорошенко на короткий час з'єдинив всю Україну під своєю булавою і правив так, як Богдан Хмельницький. В 1672 р. разом з турками Дорошен­ко ходив походом на Галичину. Але турки невдовзі почали гнобити нарід і руйнувати українські церкви. Тоді Доро­шенко зневірився у турецький союз І зрікся гетьманства. Він покінчив життя в Московщині. Після Дорошенка не було вже визначних гетьманів на Правобережжі. Нарід довгий час боровся ще з поляками І все підіймав повстання. Пов­станці звали себе гайдамаками. Найбільше гайдамацьке повстання було 1768 р , під проводом ватажків Максима Залізняка та Івана Ґонти. Але поляки придушили повстання і знов запанували на Правобережжі.
^ ГЕТЬМАНЩИНА. ІВАН МАЗЕПА
На лівобережній Україні, яку звали Гетьманщиною, Росія все більше скріплювала свою владу. Лівобережний гетьман Іван Брюховецький (1663-1668) спершу надіявся утримати згоду з Росією, їздив до Москви і, як міг, так
- 19-
годив цареві. Але 9 1667 р. Московщина зробила з Поль­щею мир в Андрусові та обіцяла віддати полякам право­бережну Україну з Києвом. Козаки запалилися гнівом, я і; дізналися, що цар хоче віддати їх братів під польську вла­ду. Брюховецький побачив також, що недобути йому ні­чого від Москви. Він рішився скинути московське ярмо І 1668 р. почав війну з Московщиною. Козаки з усіх горо­дів вигнали московських солдатів та воєводів. Але Брюховецький невдовзі загинув. Дальші гетьмани—Дам'ян Мно­гогрішний (1667-1672) та Іван Самійлович (1672 1687)—знов погодилися з Росією. Але не добули вони вдячности у Моск­ви; їх обох цар заслав на Сибір, і там вони пропали марно. Москва все гірше гнобила Україну. Вона уважала Україну своєю колонією І експлуатувала її всіма засобами. Козаць­ке військо мусіло ходити у далекі походи, на важкі роботи при будові фортець та нової царської столиці Петербурга. На Україну цар посилав свої війська і вони далі грабува­ли міста і села. Московські воєводи втручались до управ­ління України, підбурювали нарід проти гетьмана і всіма способами руйнували українську державу. Гетьман Іван Ма­зепа (1687-1709) захищав Україну від руїни, старався підня­ти добробут, дбав про освіту. Довго терпів він московські знущання, але врешті не витерпів і за допомогою шведів підняв війну проти Московщини (1708-1709 р'.р.). Українці мали надію, що знову добудуть волю як за Хмельницького. Але у бою під Полтавою 1709 р. москалі розбили україн­ське і шведське військо. Мазепа мусів виїхав за границю і вмер у Румунії. На його місце вибрано гетьманом Пили­па Орлика, та вік не зміг уже вернутися на Україну, виїхав у західню Европу і там обороняв українські справи.
^ КІНЕЦЬ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Український нарід дістався у ще важче ярмо, як було перше. Цар Петро карав „мазепинціів". Російські війська не уступали з України. Сотні повстанців убито, сотні загнано в Сибір на наслання. їх землю цар почав роздавати росія­нам, щоби вони русифікували Україну. Над українськими урядами наглядали царські висланники. Гетьман Іван Скоро­падський (1708-1722), Павло Полуботок (1722-1724), Данило Апостол (1727-1734), Кирило РозумовськиЙ (1750-1764) у всьому піддавалися наказам російських урядовців. Врешті

20

російський уряд рішився зруйнувати до кінця українську державу. В 1764 р. скасовано гетьманство. В 1782 р. заве­дено на Україні московські уряди. Тим часом упало також славне Запоріжжя. Запорожці ча своїй Січі рядилися як осібна держава під своїми кошовими отаманами. Найславніші з отаманів були Іван Сірко, великий лицар, ворог та­тар і турків, Кость Гордієнко, що помагав Мазепі проти Росії, та останній кошовий Петро Кальнишевськнй. Запоро­жці все ставали до боротьби за свободу, ніколи не хотіли піддатися ні полякам, ні Росії. Тому царі наказали зруйнувати Січ,—вперше 1709 р., другий раз 1775 р. Запорожці розійшлися по світу. Від запорожців виводяться чорномор­ські і кубанські козаки.
КУЛЬТУРА
В козацькій державі успішно розвивалася українська культура. Наріл, визволений спід шляхетського ярма, почав господарювати на вільних землях. Козаки 1 селяни вхопи ли все далі в дикі степи і дійшли до Чорного моря. Но­ві оселі повстали також на Слобожанщині (Харківщині). Сільське господарство постачало на експорт хліб, худобу, полотно, горілку, тютюн; торгівля йшла з Росією, Кримом, Німеччиною. Нарід ставав все більш заможний і освічений. В кожному селі була школа. Київська Академія мала понад тисячу студентів, що приїздили з усієї України і з чужих країв; багато українських вчених виїздило до Росії, щоб туди нести освіту .Почалося письменство народньою мовою; поети складали вірші і драми; історики у літописах опису­вали минуле України. Народні кобзарі в думах і піснях оспівували героічну боротьбу українського народу. Розви­нулось народне мистецтво у килимах, вишивках, ганчарстві; будівництво по містах І селах приймало народній стиль.
Під Росією і Австрією Нова Українська держава

^ ПІД РОСІЄЮ
Після занепаду Гетьманщини 1782 р. Лівобережна Укра­їна разом з Києвом стала російською провінцією. Саме на той час припадає занепад Польщі, і до Росії перейшла Київ­щина, Волинь, Поділля і Полісся (1793—1795), пізніше Холм-щина (1815 р.). Більша частина українських земель належа­ла до російської держави. Царат всіма силами намагався зрусифікувати Україну: завів російське право і уряди, скасу­вав українські школи, російщив православну церкву; селян­ство занепадало під гнітом кріпацтва. Але український нарід не піддався. Іван Котляревський 1798 р. надрукував свою „Енеіду", в якій змалював козацький побут; він став основ-ником нового українського письменства. 1840 р. Тарас Шев­ченко надрукував „Кобзаря", палкі вірші, в яких змалював славу і занепад України. Ці вірші потрясли всю Україну; молодь почала досліджувати народне життя, списувала давні пісні і думи, досліджувала історію рідного краю. Царський уряд налякався українського письменства і в 1876 р. заборонна друкувати книжки українською мовою. Але не зміг вже стримати розвитку великого народу. До пра­ці над українською культурою стали визначні учені і письменники, як Костомаров, Куліш, Антонович, Драгоманів, Кониський, Нечуй-Левицький, Старицький, Лисенко, Грушевський і багато інших, вони своїми трудами підняли свідомість народу і не дали йому занепасти. Політичний провід вели організації, звані Громадами, що існували у всіх важливіших центрах.
^ ПІД АВСТРІЄЮ
Дещо краще було становище західніх земель, Галичини і Буковини, які 1772-1776 р. р. перейшли під владу Австрії. Тут була вища культура, раніше розвинулася промисловість, кріпацтво було легше, як в Росії. Молода інтелігенція під
- 22 -
проводом Маркіяна Шашкевича почала видавати книжки народньою мовою. Під час революції 1848 р. знесено панщину, галицькі українці зорганізували політичне товариство „Головну Раду", почали видавати часописи, дали почин до військових організацій, Коли в 1867 р. в Австрії була прий­нята конституція, українці добули право вільного політич­ного І культурного розвитку. Заснувалися товариства „Про­світа" (1868), „Наукове Товариство ім. Шевченка" ('873 р.) і інші, що зайнялися розвитком культури; розвинулося та­кож письменство, наука, мистецтво; постали політичні пар­тії, що вели боротьбу за права народу проти польського і австрійського гніту. Іван Франко І Михайло Грушевський поклали шлях до об'єднання національних стремлінь захід-ньої і східньої України.
^ НОВА УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
В 1905 р. пройшла у всій російській державі і в Україні революція. Розвинувся широко політичний рух, упала за­борона українського письменства, ожила українська культура. Але царат знову прибив народні стремління. Щойно після воєнних невдач у першій світовій війні, царат був знищений і в революції 1917 р. Україна добула волю. Організацію державного життя провела Центральна Рада під проводом М. Грушевського, якої виконавчим органом був Генераль­ний Секретаріат. 22 січня 1918 р. Центральна Рада прого­лосила самостійність Української Народньої Республіки, а 9 лютого 1918 р. підписала мировий договір з Німеччиною і Австрією, при чому до України було прилучено Холмщину. За допомогою німців прогнано з України большевицькі ватаги. Дня 29 квітня 1918 р. владу в Українській Державі прийняв гетьман Павло Скоропадський. В той час до України приєднано Крим. В листопаді 1918 р. влада пере­йшла до Директорії Української Народньої Республіки, а далі в руки головного отамана Симона Петлюри. Як орга­нізатори української армії вславилися Микола Міхновський і Євген Коновалець, командант корпусу Січових Стрільців, пізніший провідник українського націоналістичного руху. На західніх землях 1 листопада 1918 р. зорганізувалася Західньо Українська Народня Республіка під проводом Євгена Петрушевича, яка 22 січня 1919 р. приєдналася до Української Народньої Республіки в Києві, Перші роки
- 23 -
української державі: принесли великий розвиток українсь­кої культури,—були зукраїнізовані з піці школи, "виникло багато видавництв] преса і інш.

Українську державу зруйнувала громадянська війна, яку підняли проти себе ріжні партії, що боролися за владу. Незгоду в національному таборі використали большевики, які терором завоювали Україну, придушили сотні народніх повстань і знищили національно свідому інтелігенцію і селянство
ЗАКІНЧЕННЯ
Історія українського народу займає ціле тисячоліття. У важкій боротьбі, серед труднощів і перешкод наш нарід будував собі своє життя. Київська держава, галицько-волинська держава, Гетьманщина, нова Українська держава – це шляхи, якими добували ми собі волю і владу.

Тепер надійшов час, коли послаблений СССР – ота жахлива тюрма і катівня народів – валиться під могутнім натиском революційно-визвольних сил та твердими ударами німецької зброї. Падає большевизм, наша Батьківщина добуває знову свободу. Треба нам наново будувати своє життя. До цього завдання ми ідемо дорогою наших давніх діячів і героїв, що безустанно боролися за волю України. Від Святослава і Володимира, Хмельницького і Мазепи, по через Шевченка і Франка, до Миколи Міхновського, Симона Петлюри, і Євгена Коновальця та багато інших – всі вони жертвували свою силу для української справи. Одні трудилися у боях і на війні, на суші і на морі, не жалували ні крови, ні життя, - другі терпіли у тюрмах та в’язницях, на засланнях та у неволі на чужині, інші упадали у щоденній важкій роботі, - і все за рідну Україну! Ми ідемо їхніми слідами, - ми добудемо нашій Україні волю, самостійність та соборність!

Схожі:

В своїй хаті—своя правда, І сила, І воля! Учитеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужому научайтесь, І свого не цурайтесь: Бо хто матір забував, Того Бог карає iconУчітесь,  читайте,  і  чужому  научайтесь,  і  свого  не  цуpайтесь   ( Таpас Шевченко )

В своїй хаті—своя правда, І сила, І воля! Учитеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужому научайтесь, І свого не цурайтесь: Бо хто матір забував, Того Бог карає iconУчітеся, брати мої, думайте, читайте
Так може сказати про себе кожен вчитель, який пропрацював у початковій школі хоча б кілька років. Тільки-но прийняла перший клас,...
В своїй хаті—своя правда, І сила, І воля! Учитеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужому научайтесь, І свого не цурайтесь: Бо хто матір забував, Того Бог карає iconМово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти...
Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти І бог Любов, І бог-Віра, І бог-Надія
В своїй хаті—своя правда, І сила, І воля! Учитеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужому научайтесь, І свого не цурайтесь: Бо хто матір забував, Того Бог карає iconМої добрі І погані причини вибору професії видавця Добрі
Масово-інформаційна діяльність завжди приваблювала мене, з того часу, як я свідомо почала ставитися до свого майбутнього
В своїй хаті—своя правда, І сила, І воля! Учитеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужому научайтесь, І свого не цурайтесь: Бо хто матір забував, Того Бог карає iconКоли людина покаялася, життя починає рухатися в іншому напрямку....
З'являється нова ціль життя. Це нове та захоплююче життя. Але з'являються нові виклики. З'являються нові проблеми та нові спокуси....
В своїй хаті—своя правда, І сила, І воля! Учитеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужому научайтесь, І свого не цурайтесь: Бо хто матір забував, Того Бог карає iconМетодична розробка гри „Найрозумніший”
Доброго дня, любі друзі. Сьогодні тут присутні ті, хто люблять математику, хто її знають та ті хто до неї небайдужі. Ми з вами зібралися...
В своїй хаті—своя правда, І сила, І воля! Учитеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужому научайтесь, І свого не цурайтесь: Бо хто матір забував, Того Бог карає iconАналіз результатів зно-2012 Українська мова та література
На те воно І зовнішнє тестування, бо не у своїй школі, незалежне – бо чужі перевіряючі, а не своя вчителька, що викладала 7 років(чи...
В своїй хаті—своя правда, І сила, І воля! Учитеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужому научайтесь, І свого не цурайтесь: Бо хто матір забував, Того Бог карає iconІз часу встановлення над Козацькою Україною зверхності Москви остання...
Москвою. І все ж козацькі гетьмани виступали за збереження того, що лишилося від прав, гарантованих Переяславською угодою 1654 р....
В своїй хаті—своя правда, І сила, І воля! Учитеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужому научайтесь, І свого не цурайтесь: Бо хто матір забував, Того Бог карає iconШануй батька свого І матір свою, щоб довгими дні тої були на землі
Обладнання: малюнок «Дерево роду», конверт із прислів’ям для гри, анаграми на найкраще слово «мама»
В своїй хаті—своя правда, І сила, І воля! Учитеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужому научайтесь, І свого не цурайтесь: Бо хто матір забував, Того Бог карає iconХто у римлян був богинею кохання?
Подвиги якого імператора описано далі: отруїв дружину та матір, залишив державну скарбницю порожньою, витративши гроші на дикі розваги...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка