1. Предмет І завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного І юридичного профілю




Назва1. Предмет І завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного І юридичного профілю
Сторінка1/22
Дата конвертації12.10.2013
Розмір2.23 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Історія > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22
1.Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю.

Предметом навчального курсу "Історія України" є наука про появу людей на території сучасної України, їх розселення і спосіб життя, про їх етногенез, про українців і їх відносини з іншими народами, про матеріальний і духовний їх розвиток, про боротьбу за свою незалежність.

Історія — це перш за все бачення, яке вимагає часової і просторової відстані при твердому об'єктивному аналізі. Тільки завершені історичні цикли (економічний, політичний, релігійний, культурний та інші), тобто цикли, відносно яких можна отримати всебічне уявлення, є предметом історії.

Вивчення гуманітарних наук складає важливу частину загальноосвітньої і світоглядної підготовки сучасних спеціалістів. До того ж воно сприяє розвиткові індивідуальності та виробленню нею творчого підходу до вирішення виробничих проблем. До найважливіших суспільних наук відноситься історія, зокрема історія України.

Історія - це наука про минуле людського суспільства та про його сучасність. Це також наука про закономірності розвитку суспільного життя в конкретних формах, в просторово-часових вимірах. Минуле є активним фактором змін, які відбуваються сьогодні. Змістом історії взагалі є історичний процес, який розкривається в подіях життя людини, дані про які збереглися в історичних пам'ятниках і джерелах. Події ці надзвичайно різноманітні. Вони стосуються розвитку господарства, внутрішньої і зовнішньої політики держави, міжнародних стосунків, діяльності історичних осіб..

Історія — наука багатогалузева. Вона складається з цілої низки самостійних галузей історичного знання, а саме: історії економічної, політичної, соціальної, суспільної, воєнної, історії держави і права тощо.
^ 2. Методологічні засади, джерела вивчення курсу «Історія українського суспільства».

Правдиве пізнання минулого можливе лише зі справді наукових методологічних позицій.
Історична наука спирається на такі основні методологічні принципи:
1. Принцип об'єктивності. Він виходить передусім з цивілізаційного погляду на історію як об'єктивний процес. Зобов'язує історика і кожного, хто вивчає історію, знаходити історичну закономірність суспільного розвитку, його зумовленість насамперед матеріальними й духовними чинниками. Водночас цей принцип вимагає спиратися на факти у їхньому правдивому вигляді, без перекручувань, підгонок під наперед задані схеми.
2. Принцип історизму. Він передбачає, по-перше, розгляд кожного явища з точки зору того, як воно виникло, які основні етапи пройшло в своєму розвитку. По-друге, вимагає, щоб кожне явище розглядалося у зв'язку з іншими, визначалось його місце в системі суспільних відносин, щоб чітко простежувались взаємовплив, взаємозумовленість історичних явищ. По-третє, він передбачає розгляд кожного явища крізь призму конкретного досвіду історії за умови збереження причинних зв'язків між різними явищами і подіями. Історизм дає можливість увійти в історію, зрозуміти її, оцінити мотиви вчинків і самі вчинки історичних діячів, з'ясувати їхнє значення.
Ці принципи реалізуються через сукупність наукових дослідницьких методів — теоретично обґрунтованих способів пізнання. Історія України як галузь історичної науки використовує загальнонаукові методи, серед яких — історичний і логічний. Застосування першого дає змогу простежувати історичні явища на всіх етапах розвитку з урахуванням специфічності перебігу в конкретних умовах місця і часу. Логічний метод відкриває можливості для аналізу історичних подій, явищ на кінцевій стадії їх розвитку, коли всі їх основні властивості набули завершеного вигляду. Історичний і логічний методи пізнання взаємно переплітаються, доповнюють один одного.
При вивченні історії України також використовуються (особливо зарубіжними істориками) міжнаукові або міждисциплінарні методи: метод конкретних соціальних досліджень, математичні методи, методи математичної статистики та ін.
Джерела і література з історії України
Джерелами історії України є матеріальні носії історичної інформації, що безпосередньо відображають той чи інший бік діяльності людей.
Сукупність історичних джерел класифікують на п'ять основних типів:
1)речові джерела — пам'ятки матеріальної культури, тобто археологічні знахідки: засоби виробництва, предмети побуту, монети та архітектурні пам'ятки;
2)етнографічні джерела — пам'ятки, які містять дані про особливості буття, культури, звичаї певного народу;
3)лінгвістичні джерела — дані з історії розвитку мови;
4)усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.;
5)писемні джерела — літописи, документи тощо, які є основою історичних знань.
^ 3. Історичні та етнокультурні витоки формування східнослов’янської спільноти на території України.

З кінця V — початку VI ст. розпочинається стрімкий і масштабний процес розселення слов'янського етносу з території прабатьківщини. Здавалось, непохитно-монолітний до того слов'янський світ розколовся, і величезні маси людності зірвалися з насиджених місць і рушили землями Європи. Це було викликано насамперед інтенсифікацією розкладу родо-племінного ладу, спричиненого розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, швидким зростанням населення слов'янського світу (своєрідний «демографічний вибух»), визріванням і наростанням соціально-майнової нерівності в їхньому суспільстві.

То була доба виникнення квазідержавних суспільних об'єднань (союзів племен і далі племінних княжінь) і закладання підвалин державності у слов'янських народів. У процесі розселення складалась східнослов'янська, далі давньоруська, етнокультурна спільність. Вона посідала величезну територію Східної Європи, залишаючись об'єднаною відносно мови і культури спільністю.

Історики нових часів встановили, що названі Нестором племена насправді були племінними об'єднаннями, союзами, утворення яких належить до часу не пізніше VI ст. Та сам літописець навіть приблизно не датує їх і не називає жодних дат в їхній давній історії. Тим часом, визначення хронологічних меж періоду існування великих союзів племен (частина яких переросла в згадані Нестором племінні княжіння) дало б змогу чіткіше уявити передумови складання Давньоруської держави.

Еволюція східнослов'янської спільноти перебувала в обопільному зв'язку з формуванням державності. У створенні й розвитку етнокультурних об'єднань важливе, часом вирішальне значення мали давні держави, що об'єктивно прискорювали етногенетичні й культурні процеси та явища. З іншого боку, складання таких об'єднань сприяло утворенню і розвиткові державності. Так сталося й у східнослов'янському суспільстві.

Давньоруська етнокультурна спільність склалася протягом VI—IX ст. і розвивалася в наступні століття. Вона зберігала відносну єдність матеріальної й духовної культури, сталість самого способу життя і в часи існування централізованої держави (X — перше тридцятиріччя XII ст.), і в добу удільної роздробленості (40-ві рр. XII — 30-ті рр. XIII ст.). Навіть політичне відособлення земель і князівств у складі федеративної держави, якою зробилася Київська Русь з 40-х рр. XII ст., не призвело до обласної замкненості й дроблення цілісної давньоруської культури.

Носіями культурної спільності, хранителями народних засад і традицій в суспільстві були трудівники, ремісники й селяни, насамперед жителі великих і матих міст. Саме селяни великою мірою забезпечили єдність (хай і відносну) матеріальної та духовної культури на просторі Руської землі, від Суздаля до Берестя, від Галича до Тмуторокані. Бо вони були прив'язаними до землі, а ремісники постійно переїздили з одного князівства до іншого і спілкувались з колегами з інших міст. Галицькі кам'яних справ майстри працювали у Володимирі на Клязьмі, смоляни — в Чернігові, а новгородські будівничі творчо використовували досвід смоленських і полоцьких зодчих. Особливо значну роль у забезпеченні культурної єдності східного слов'янства відіграв Київ. Могутня, цілісна і масштабна культура стольного града держави постійно і сильно впливала на аналогічні явища і процеси всіх земель і князівств давньоруського часу.

Не слід абсолютизувати культурну єдність східнослов'янської етнокуль- турної спільності, як це робилось у недавньому минулому, так само, як і не арго недооцінювати її. Здебільшого цілісна, вона зберегла місцеві особливості в мові, побуті, звичаях, господарстві, що не встигли згладитися за часи її існування (принаймні до кінця XIII ст.). Відчутне відособлення окремих територій у процесі суспільно-економічної еволюції суспільства стало основною причиною того, що локальні особливості (при збереженні досягнутої в перебігу етнокультурного розвитку спільності матеріальної й духовної культури) зміцніли і поступово, протягом кількох століть, надали специфічного спкжультурного обрису групам земель, які поволі переростали в території української, російської та білоруської народностей.

Конец формы


^ 4. Східнослов’янські племінні княжіння на території України в V – VIII ст. н.е. Започаткування державності.

Слов’яни – автохтонне індоєвропейське населення Центр Європи, що заселяли території від Балканського пів до Балтійського моря, від Ельби й до Тихого океану. Слов’яни жили племенами, що складалися з родів. На чолі роду стояли старійшини, а племінний союз очолював вождь, якому належала верховна влада. У V-VII ст. почин формуватися слов’янські племінні союзи (напр. антське об’єднання), що є передумовою виникнення держави.

Тож, протягом VII—VIII ст. слов'яни широко розселилися на території Східної Європи: від озера Ільмень на півночі майже до Чорного моря на півдні. Більшість східних словян проживали сааме на території України.

Історичним центром східного слов'янства здавна було Середнє Подніпров'я, де проживали поляни. Їхніми східними сусідами були сіверяни, далі знаходилися землі радимичів, в'ятичів. На захід од полян мешкали деревляни й дреговичі. Західні межі розселення східнослов'янських племен сягали Прикарпаття, де мешкали білі хорвати, і ріки Західний Буг, уздовж течії якої тягнулися землі волинян. Північну групу східнослов'янських племен становили кривичі, полочани й новгородські словени. Межі їхнього розселення охоплювали Верхнє Поволжя, простори Валдаю, побережжя Західної Двіни та басейну Ільменю й Чудського озера. У межиріччі Дністра й Дунаю, у південно-західному Причорномор'ї проживали тиверці, сусідами яких на схід від Дністра були уличі.

На території сучасної України протягом VII—IX ст. мешкали насамперед такі східнослов'янські племена, як поляни, деревляни, сіверяни, волиняни (давніші назви — дуліби, бужани), білі хорвати, уличі, тиверці. Ці племена являли собою союзи племен, які називали княжіннями. Верховним органом племінного самоуправління княжінь було віче. Подальший розвиток родоплемінної організації зумовив появу спершу виборної, а згодом спадкової князівської влади, що була вищим виконавчим органом племінного управління. Внаслідок постійної військової активності племені й зростання суспільно-політичного значення князівської влади навколо князя збиралася й гуртувалася дружина, основним заняттям якої була служба у війську. Дружина стала постійною організацією професійних воїнів, поступово перетворюючись у самостійну одиницю влади. Військові вожді-князі разом із дружиною мешкали в укріплених племінних центрах — т. зв. городищах. Племінні княжіння були своєрідними зародками держав, у них лише складався примітивний апарат влади, а спадкоємна знать, очолювана князем, ще не відокремилася в окрему соціальну групу.

Союзи східнослов'янських племен на території України вже у VII ст. являли собою одну культурну, мовну і політичну групу, яка за названими ознаками виразно відрізнялася від північних східнослов'янських племен. За наступних століть об'єднавчі тенденції між ними лише посилювалися, що сприяло виникненню в IX ст. ранньосередньовічної держави із центром у Києві, а також формуванню українського народу та його мови. Зародження державотворчих процесів у предків українців учені пов'язують із племінним об'єднанням дулібів. Воно виникло в VII ст. з метою захисту від войовничих кочівників, адже й літописець згадував про дулібів у зв'язку з навалою аварів. Дулібський союз об'єднав усі східнослов'янські племена на території України. Центром його було Зимненське городище, що неподалік м. Володимира на Волині. Одначе рівня держави дулібське об'єднання не досягло й невдовзі після свого виникнення розпалося.

Відтоді центром державотворення на українських землях стала Середня Наддніпрянщина. Саме тут на межі трьох східнослов'янських союзів племен — деревлян, сіверян і полян не пізніше VI ст. виник Київ, якому судилося стати столицею першої східнослов'янської держави. Звичайно, за тих часів Київ іще не був містом у сучасному розумінні.

^ 5. Утворення Київської Русі. Роль в цьому процесі варязького і слов’янського чинників. Норманська теорія і її сучасні оцінки.

Укінці IX ст. рівень державної організованості східних слов'ян все ще був низький, частина племен не входила в племінні об'єднання, або охоплювалась ними частково. Існували невеликі держави або напівдержавні племінні княжіння. Слов'янські племена, в яких відбувалось майнове розшарування, виділилась керівна верхівка, підійшли до такого рівня соціально-економічного розвитку, коли державність, що охоплювала б всі племена, стала історично необхідною. І тому зміна династій у 882 році, злиття Новгородського і Київського князівств в єдине державне ціле сприяли об'єднанню з часом всіх східнослов'янських племен в єдину державу — могутню Давньоруську державу.

Нормани — це загальна назва населення Скандинавії — шведів, норвежців, датчан (слов'янські літописці називають їх варягами). У VII—IX ст. вони почали широкі завойовницькі походи в Європу. Нормани відіграли певну роль в формуванні і становленні давньоруської держави. Норманська теорія — наукова теорія, за якою, нормани (від скандинавського терміну, що означає "північна людина"; у літописах - варяги) є засновниками східнослов'янської державності, в т.ч. й Київської Русі. Творцями Норманської теорії були німецькі історики. Підставою для висновку про скандинавське походження Русі (держави і назви) слугувало довільне тлумачення ученими-норманістами писемних джерел, насамперед "Повісті минулих літ", про закликання слов'янами на князювання трьох варязьких князів - Рюрика, Синеуса і Трувора. Опосередковано ця теорія доводила провідну роль скандинаво-германських народів у постанні руської державності.

Теорія історичного процесу утворення класів і держави у східних слов'ян суперечить норманській теорії. Її основні докази:

а) для цього існували всі необхідні економічні, передумови: достатньо високий розвиток продуктивних сил (археологами знайдені залізні знаряддя праці; доведене відділення ремесла від с/г та інше, що говорить про майнову диференціацію, від котрої один крок до утворення класів і держави); численні успішні військові - походи слов'ян приносили прибуток і прискорювали процес класоутворення; захоплення старійшинами общинних земель говорить про початок складання феодальних відношень і т.і.;

б) археологічні розкопки вказують, що кількість поховань воїнів-норманів мізерно мало в порівнянні зі знайденими похованнями руських воїнів;

в) у літописах наступних сторін нормани не згадуються, тому можна зробити висновок, що їх кількість була малою і вони швидко злилися з корінним населенням - ослов'янилися;

г) порівняльний аналіз залишків озброєнь норманів і слов'ян говорить про приблизно однаковий рівень розвитку продуктивних сил;

д) у літописах прямо говориться; що ще до приходу варягів. у Києві правив 1-й князь - слов'янин Кий (кін. поч. ' 7 ст.); франкські «Бертинські першоджерела вперше згадують про державу східних слов'ян (поч. 9 в.), коли в 838 р. до візантійського імператора явилися - посли, що підтверджували, що «їхній народ звуть Росс і спрямовані вони царем, називаним Хаканом, заради дружби».

е) до приходу варягів на території Русі існували протодержавні утворення.

Літопис оповідає, що варяги у 859 році прийшли із-за моря, брали данину з племен чуді, словен, кривичів. У 862 році ці племена вигнали варягів «в море», але не змогли організувати свою владу і закликали інших варягів, щоб її організувати. Прибули три брати: Рюрик, Синеус і Трувор. Рюрик став князювати у Словенському князівстві (Новгороді), Синеус — у Білоозері, Трувор — в Ізборську. Після смерті братів Рюрик став єдиновладним князем, об'єднавши під своєю владою північні слов'янські племена словенів, кривичів та фінські — мері, весь, мурому. Літописи повідомляють, що перед своєю смертю Рюрик передав правління своєму родичу Олегу і доручив йому малолітнього сина Ігоря. Поряд з цим є відомості, що Ігор був сином Олега.[3]

У 882 році Олег з великим військом рушив на південь, завоював Смоленськ, Любеч та інші землі, нарешті, підступно вбивши Аскольда та Діра, захопив Київ. Однак, в Києві у 882 році стався спрямований проти князя християнина Аскольда державний переворот, в якому брали участь вірогідно язичники — бояри із великокнязівського оточення. В результаті до влади прийшла нова династія — Рюриковичів. Таким чином, важко говорити про норманське завоювання і створення руської держави. Олег із своєю дружиною стали на службу середньовічній ранньофеодальній слов'янській державі, яка на той час пройшла уже довгий шлях розвитку. Не випадково варяги не змінюють і її назви.

Варяги приходили на Русь не лише як дружинники своїх вождів, але також як купці, поєднуючи військову службу з торгівлею. Вони були нечисельними вкрапленнями у величезний слов'янський світ, що мав досить високу культуру. Тому процес їх асиміляції слов'янами здійснився дуже швидко, і варяги не зіграли, та й не могли зіграти вирішальної ролі у формуванні і розвиткові великої середньовічної слов'янської держави — Київської Русі.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

1. Предмет І завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного І юридичного профілю icon1. Предмет І завдання курсу «Історія українського суспільства». Його...
В соціально-економічній, духовній, політичній І державній сферах з давніх-давен до сьогодення. Разом з тим історія України має розглядатися...
1. Предмет І завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного І юридичного профілю icon1 Предмет І завдання курсу "Історія економічних учень"
Предмет іст ек вчень – це процес виникнення розвитку боротьби І зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це...
1. Предмет І завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного І юридичного профілю iconІсторія України" Предмет І завдання курсу "
Теорії походження Київської Русі та становлення Давньоруської держави (кінець IX -кінець X ст.)
1. Предмет І завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного І юридичного профілю iconВправа 1
Тому знання сутності фінансів підприємств, їх функцій, складу фінансових ресурсів, порядку їх формування та використання є дуже важливим...
1. Предмет І завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного І юридичного профілю iconТема: Вступ. Українська мова етапи розвитку. Предмет І основні завдання...
...
1. Предмет І завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного І юридичного профілю icon1. Знайомство з історією
Вступ. Ознайомлення учнів із завданнями І структурою курсу та підручника. Історія як навчальний предмет І наука. Історія України...
1. Предмет І завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного І юридичного профілю iconЗарубіжний досвід вищої економічної освіти: приклад сша дуб Б. С
Проаналізовано окремі методики, що є запозиченими з США І застосовуються в українській підготовці фахівців економічно-фінансового...
1. Предмет І завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного І юридичного профілю icon1. Мета, завдання, об’єкт та предмет дисципліни "Економіка праці І соціально-трудові відносини"
Охарактеризуйте працю й соціально-трудові відносини як предмет наукового економічного дослідження
1. Предмет І завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного І юридичного профілю iconЗакономір­н
Математичні задачі економічного змісту як засіб реалізації прикладної спрямованості математики в класах економічного профілю
1. Предмет І завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного І юридичного профілю iconНавчально-методичний комплекс для самостійної роботи з курсу "Історія...
Під час самостійної роботи студенти опрацьовують історичні документи та відповідну літературу, підручники, виконують контрольну роботу,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка