Відділ культури І туризму Глибоцької рда центральна районна бібліотека сектор краєзнавства та народознавства Документальний нарис




Скачати 167.63 Kb.
НазваВідділ культури І туризму Глибоцької рда центральна районна бібліотека сектор краєзнавства та народознавства Документальний нарис
Дата конвертації25.03.2013
Розмір167.63 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Історія > Документы
Відділ культури і туризму

Глибоцької РДА

Центральна районна бібліотека

сектор краєзнавства та народознавства



Документальний нарис

(70 – й річниці присвячено)

Глибока

2011

Підготувала:

Кузик Н. В. бібліотекар сектора

краєзнавства та народознавства

Глибоцької ЦРБ

Комп’ютерний набір:

Баловсяк С. В.

Відповідальна за випуск:

Ковальчук О. І. директор

Глибоцької ЦБС

^ ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
Чевюк Ф., Захарчук В.

Буковина і буковинці (Про історію краю і життя людей).– Львів: Світ, 2008.-200с.: іл.
Кирстюк П. С.

Шумлять смереки над хрестами: Документальний нарис.- Глибока 2006.- 44с.
Кирстюк П.С.

Історія білокриницької толоки /Буковинське віче.-2005.-1 квіт. (№24)., 4 квт.(25)., 8 квіт.(№26)., 22 квіт.(№30)

23 травня 1941 р. у Чернівцях відбулася перша масова депортація сімей "зрадників батьківщини", переважно тих громадян, члени сімей яких хотіли з'єд­натися зі своїми родичами в Румунії і спробували нелегально перейти кордон, оскільки легально здійснити цього не вдавалося. За це правопорушення було схоплено 181 сім'ю — 516 осіб, серед яких 210 неповнолітніх.

18
^ Запізніла весна…

Ще сніги хизувато біліють,

Ще на сірих лугах

Не квітки, а торішні сіна…

Над хрестами смереки шумлять

І вітри розтривожені віють,

Тут, під ними, просочена

Кров’ю людською земля.

Хто тоді не зберіг

Хто їх смерті віддав на поталу?

У яких бо вітрах

Заблукали їх душі – свічки?

Чорночубі сини на цю землю

Підкошені впали…

Хто залишивсь живим –

В таборах полягли на віки…

Вже давно проросли

Крізь серця їх розлогі смереки,

Оспівали не раз

Панахиди по їх іменах,

Не судилось кохать,

Не принесли дарунку лелеки,

І зносили хустки

Матері по убитих синах…


3



4

Про події на радянсько-румунському кордоні в Чернівецькій області знали тодішній керівник Української РСР Микита Хрущов і Йосип Сталін.

У книзі "Тайны войны" (Москва, 2000) так описані ці події: 1 квітня 1941 року Перший секретар Компартії України Микита Хрущов повідомив Сталіну: "Части­на селян чотирьох сіл Глибоцького району Чернівецької області попрямувала в районний центр Глибока з вимогами відправити їх до Румунії. Таких налічува­лось до 1000 людей. Біля будівлі райвідділу НКВС їм пояснили незаконність такого зібрання на прикордонній смузі й вимагали розійтися. Потім прикордон­ники відкрили вогонь. За попередніми даними, майже 50 осіб було вбито і пора­нено. Інші розбіглися".

Йосип Віссаріонович був задоволений, що до Румунії ніхто не потрапив, але Хрущова покритикував: "Узагалі з вашого повідомлення видно, що робота у вас у прикордонних районах ведеться геть погано. Стріляти у людей, звичайно, мо­жна, але стрілянина не головний метод нашої роботи..."

Мешканець села Кам'янка румун Флоря Панцир служив тоді у багатого гос­подаря. На вечорницях парубки говорили, що 1 квітня відкриють кордон. Він приєднався до колони, теж був поранений. Куля пройшла над серцем.

"Кулемети били хвилин п'ять. Уже сутеніло. В лісі було багато вбитих і пора­нених. Прикордонники вночі привезли 10 селян з Білої Криниці, щоби копали яму. У неї зносили тіла вбитих, а поранених вантажили на підводи й везли до Чернівців. На річці Сірет через кожні 10 метрів стояли солдати-прикордонники. З Глибокої прибула підмога. По селах виловлювали підозрілих людей і везли на допит".

^ Флоря Панцир місяць пробув у лікарні і ще місяць — у в'язниці. Відтак його відпустили.

17

Водночас нова влада позбавила всі національно-культурні това­риства краю національних домів, які до цього часу успішно функ­ціонували, націоналізувала фабрики, заво­ди, торговельні підприємства, житлові будин­ки, поміщицьке та конфесійне землеволодін­ня, заборонила будь-яку громадсько-політич­ну діяльність структур, створених у румун­ський період, видання українських, польсь­ких, румунських, єврейських і німецьких га­зет, що виходили раніше, розпочала наступ на релігійні культи та репресії проти ворогів радянської влади. Чимало людей опинились за ґратами. Буковинців, як класових ворогів трудового народу, заносили до списків на за­слання у східні райони СРСР. Жах, що охо­пив тоді населення північної частини Буко­вини, важко передати. Люди боялись репре­сій з боку радянської влади, вивезення до Сибіру, соціально-економічних і суспільно-політичних змін, які здійснювала нова вла­да і які були для них незрозумілі та не­прийнятні.

Від "щасливого" життя кількатисячна юрба буковинців, переважно румунської на­ціональності, із прикордонних сіл Глибоцького району 1 квітня 1941 р. вирушила до радянсько-румунського кордону. Там людей перестріли прикордонники, попередивши, що стрілятимуть. Але юрба натискала. Пер­шу чергу пострілів зробили по хрестах і хо­ругвах. Однак натовп уже не можна було спинити. Офіцер підняв прапорець. Заговорили кулемети...

Кримінальна справа 00117, яка збереглася в архівах, досить ску­по проливає світло на цю трагедію: "1 апреля толпа крестьян числен­ностью свыше 2 тыс. человек была задержана при попытке пересечь государственную границу. Были приняты меры физического воздей­ствия...". 15 осіб засуджено на термін 15 років за спробу перейти дер­жавний кордон СРСР і Румунії, а громадянинові Василеві Грижинку було винесено смертний вирок, та ще до виконання вироку він помер у в'язниці. Багатьох членів родин засуджених репресували. Чимало гюдей вивезли до Казахстану та Сибіру.
16

Трагічна подія, що сталася не цій землі 1 квітня 1941 року, навічно увійшла в історію Буковини і Глибоччини. Загинули безвинні мирні люди, котрі з хоругвами пішли назустріч смерті. В далекому сорок першому хтось поширював серед румунського населення чутки про заслання в Сибір. Рятуючись від цього люди прийшли до місцевої районної влади з вимогою дати дозвіл на перетин радянського кордону і виїзд до Румунії. Звісна річ, їх почали вмовляти не порушувати прикордонний режим, а бути законослухняними. Але вмовляння не дали позитивних результатів. По натовпу то тут, то там говорили про те, що 1 квітня українсько-румунський кордон буде відкрито і можна буде спокійно перейти його. Група громадян румунської національності з Верхніх і Нижніх Петрівців, Купки, Широкої Поляни, Просіки і Карапчева 1 квітня 1941 року після остаточної відмови дати дозвіл на виїзд до Румунії, пішли з райцентру у напрямку Широкої Поляни. Там їх намагалися зупинити, але збурений натовп продовжував іти вже на Білу Криницю. Поблизу кордону їх знову намагалися зупинити, зробили кілька попереджувальних пострілів, але даремно. Коли підійшли впритул до контрольно-слідової смуги, прикордонники застосували зброю. Ця трагедія, яку можна було попередити, увійшла в нашу історію чорною стрічкою. Комусь було вигідно внести сум'яття в життя буковинців і згубити невинні душі.
5

Але ми повинні завжди пам'ятати про це, аби більше не повторювати помилок, щоб ніколи не проливалася безвинна кров, не обривалося людське життя, дароване кожному Богом. Наша Буковина в усі часи була колискою багатьох націй і народностей. На території Глибоцького району живуть у мирі й злагоді представники понад 34 національностей. З 72,2 тисячі населення Глибоччини 46,8% складають українці, 45,3 - румуни, 6,1 - молдовани, 1,2 - росіяни, 0,3 - поляки та інші. Конституцією України всім їм надані рівні права для розвитку національних культур. Зокрема, румуни на Глибоччині мають змогу навчати своїх дітей рідною мовою у школах, є факультет романо-германської філології в обласному центрі, який готує викладачів для національних шкіл, дитячих установ. Румунською мовою виходить районна газета "Моніторул де Хлібока", ведуться окремі радіопередачі обласного та районного радіомовлення і обласного телебачення. Приємно відзначити, що в районі немає міжнаціональних непорозумінь, представники всіх національностей разом, однією дружною сім'єю вирішують спільні проблеми району. Сьогодні ми схиляємо голови перед пам'яттю полеглих і хочемо засвідчити свою готовність бути завжди непохитними у прагненні докласти всіх зусиль, аби наші народи і надалі жили у мирі, злагоді, дружбі, аби більше ніколи не повторилось кровопролиття, щоб ніколи не страждали матері і діти.
6

Правительство СССР ... предлагает:

  1. В течение 4 дней, начиная с 2 часов дня по московско­му времени 28 июня, румынским войскам очистить террито­рию Бессарабии и северной части Буковины.

  2. Советским войскам за этот же период занять террито­рию Бессарабии и северной части Буковины.

  3. В течение 28 июня советским войскам занять пункты Черновцы, Кишинев, Аккерман".

За порадою Берліна та Риму Румунія прийняла ці умо­ви і 28 червня 1940 р. у Бессарабію та Північну Буковину увійшла Червона армія.

У липні 1940 р. сьома сесія Верховної Ради СРСР прийняла рі­шення про входження північної частини Буковини та земель Хотинсь­кого повіту Бессарабії (без Ліпканської, Єдинецької та Сороцької во-лоетей) до складу УРСР.

.Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 серпня 1940 р. була утворена Чернівецька область.

Національна політика радянської влади уможливлювала до пев­ної міри мир і злагоду між народами. Із огляду на більшість українсь­кого населення на території Північної Буковини та Північної Бессара­бії, українська мова вперше за багато років стала тут державною. Ру­мунська, молдовська, російська, єврейська, польська та німецька мови залишились ужитковими в місцях компактного проживання меншин.

Крім цього, з метою задоволення національних потреб радянська влада сприяла становленню і розвитку національних шкіл. Навчан­ня і медичне обслуговування стали безкоштовними. Люди всіх націо­нальностей отримали право обирати й бути обраними до місцевих, районних, обласних, республіканських і союзних Рад народних де­путатів.

15

^ УСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ НА БУКОВИНІ

Період, що охоплює 1940-1941 рр., у народі має на­зву "перші совіти". Північна Буковина і Хотинщина тоді увійшли до складу Української РСР. У колі геополітичних інтересів СРСР Північна Буковина і Бессарабія опинились у кінці 30-х років. У секретному протоколі до пакту Ріббен-тропа-Молотова було зафіксовано "інтерес СРСР до Бессарабії". У 1940 р. СРСР висунув претензії на північну ча­стину Буковини разом з Чернівцями. Це було пов'язане з близькістю Буковини до Галичини, яка вже була "возз'єд­нана" з СРСР у 1939 р. У червні 1940 р., після капітуляції Франції, з точки зору СРСР, випала нагода для приєднання цих земель. 26 червня 1940 р. Румунії було пред'явлено ноту з вимогою повернути Бессарабію та Північну Буковину.

^ Повідомлення ТАРС про мирне розв'язання радян­сько-румунського конфлікту в питанні про Бессарабію і північну частину Буковини від 29 червня 1940 р.:

"Правительство СССР считает ответ Королевского Ру­мынского Правительства от 27 июня неопределенным, ибо в его ответе не сказано прямо, что оно принимает предложе­ния Советского Правительства о немедленной передаче Со­ветскому Союзу Бессарабии и северной части Буковины...

14

^ ІСТОРІЯ БІЛОКРИНИЦЬКОЇ ТОЛОКИ

ХРЕСТИ

Мальовничу і напрочуд гарну місцину в 32 - у кварталі Кам'янського лісгоспу місцеві жителі та грибники називають «біля пам'ятника» або «біля хрестів». 1 квітня (вже 19 років поспіль) тут збираються жителі довколишніх сіл, громадяни сусідньої Румунії, представники консульства Румунії, влада, духовенство. Правиться служба Божа, краяни дають поману за невинно убієнних.
Дивишся на довколишню природу і задаєш собі запитання: невже тут могло статися щось жахливе?

Місцина розташована на підвищенні, звідси, як на долоні, видно довколишні пейзажі на кілька кілометрів, погожі днини чітко помітні навіть вершини Румунських Карпат, на підгір'ї, мов скельця, виблискують покриті бляхою хати - це садиби, будинки румунів...
За два кілометри розташовується Білокриницький старообрядницький собор, що виблискує своїми банями, трохи східніше видно бані ще одного старообрядницького монастиря - це румунське село Климауци...

Ця місцина раніше називалася білокриницькою толокою, тобто пасовищем, дехто і тепер її так називає.

7

СТРАХ

...На краю толоки стояв великий дубовий хрест заввишки майже три метри, а довкола нього - на толоці і в лісі - невеликі хрести. На них були пов'язані вишиті рушники, букети квітів: васильку, чорнобривців і вінки з барвінку...

...Фольга і блискучі папірці на вінках у вітряну погоду тріпотіли, виблискуючи на сонці, і той відблиск виднівся на кілька кілометрів.. .Люди пошепки казали, що то тріпочуть серця людей... Страх перед тодішнім режимом був великий. Про цю подію не писали газети, обходили це місце й історики - краєзнавці.

Мабуть тому, аби стерти взагалі пам'ять про цю подію, 1 квітня 1941 року толоку засадили лісом... Молоді ялини росли напрочуд швидко. В густому ялиннику зявилися гриби...

Зі спогадів Петра Кирстюка жителя с. Кам 'янка Глибоцького р-ну

Якось я з дідусем збирав гриби в ялиннику і заліз в зарості неподалік «хрестів»: там грибів було сила - силенна: білі, тверді, а голівки їх - з якимось темно - червонуватим відтінком... Я захоплено почав збирати, але почув грізний окрик діда: «Йдемо звідси, ці гриби ростуть на людській крові: скільки тут грибів - скільки тут і людей полягло. То не гриби, то їхні душі виходять, щоб погрітися на теплі...»

Дідусь не став мені розповідати, що тут сталося, але я чув, як люди пошепки говорили про цю подію. Страх. Який він великий був тоді!..

8
Чому чекісти не затримували організаторів, не ізолювали їх? Адже легше затримати 3-4 чоловік, ніж допустити смерть багатьом ні в чому невинних людей. Древній мудрець Піттак говорив: «Справа розумних - попередити біду, поки вона не сталася, справа хоробрих - витримати біду, коли вона вже сталась. Перемоги повинні бути безкровними».

На превеликий жаль, розумні не змогли попередити біду, хоробрі - витримали, але пролилась кров.

Це була провокація, ретельно підготовлена заздалегідь. Адже після події 1 квітня НКВД мало вагомі причини для виселення в Сибір та Казахстан тисяч буковинців, яким інкримінували зраду Батьківщини.

Лісник із с. Верхі Петрівці розповідав, що кілька років тому в село приїхав із Румунії уродженець їх села, якому таки вдалося 1 квітня 1941 р. перетнути кордон. На румунському боці тоді стояла посилена охорона з кулеметами і чекала на втікачів.. .Що сталося б з усіма, якби їх пропустили радянські прикордонники? Давно вже немає в живих більшості учасників походу та його організаторів, отож ця подія так і увійде в історію таємницею.

Щороку 1 квітня місцева влада, духовенство вшановують пам'ять невинно убієнних. У 2005 році в траурі церемоній взяв участь і генеральний консул Румунії РОМЕО Сандулеску. Він зазначив: «Ми повинні пояснити прийдешнім поколінням: їх пращури загинули на цьому місці заради життя у вільній країні. А сьогодні наш обов'язок - пам'янути загиблих. І кожна ялинка в цьому лісі, мов свіча пам'яті за загиблими».
13
Після публікації розповіді вуйка Флорі в районній газеті крига трохи скресла, це мені дало снаги, і я відправився на пошуки по довколишніх селах.
Розповіді очевидців. Із книги ^ Петра Кирстюка «Шумлять смереки над хрестами... (ст.12-21)

Минуло вже 68 років, але ніхто достеменно так і не знає, скільки людей загинуло, ніхто тоді їх не лічив, та й в кримінальній справі про кількість убитих ніяких відомостей немає. Йдеться тільки про те, що «были приняты меры физического воздействия...» Куля національності не вибирала...

Погодьтеся, що зібрати кілька тисяч людей в чітко зазначену годину і день, та ще навесні можна було, тільки чітко спланувавши акцію.

Одні сказали, що втікали від великих податків, інші - мали родичів, а більша частина говорила: організатори запевняли нас, що коли перетнемо кордон, то румунський уряд нам допоможе забрати до себе сім'ї, худобу, майно...

Дивує й те, що влада, знаючи про наміри населення, не вжила заздалегідь радикальних заходів для недопущення переходу. Організатори вільно ходили селами, агітували писати заяви. В протоколах допиту згадується пізніше паспортистки Верхньопетрівецької сільської ради Густи Граб, яка писала заяви безграмотним селянам.
12

Але повернімося трохи до історії. В своїй книзі «Історія Буковини» А.Жуковський пише: «13 червня 1940 року совєтський міністр закордонних справ Молотов повідомив німецького амбасадора в Мосві Шуленберга про намір СРСР анексувати Бессарабію і Буковину... (II том, стор. 173)».Захоплення Буковини розпочалося 28 червня 1940 року. Новий совєтсько - румунський кордон на Буковині пролягав від м. Сірет рівнобіжно із річкою Сучавою. Нова влада обклала селян, яким дали землю, непосильними податками. Кожен старався виплатити податки, щоб не стати підозрілим та не дати підстав для вивезення з Буковини.

Указом президії BP СРСР від 8 березня 1941 р. признано всім особам, що перебували до 28 червня 1940 р. на території північної Буковини, совєтське громадянство. На весні 1941 р. влада почала пришвидшувати темпи совєттизації Буковини (стор. 180).

Після розпаду СРСР, у березні 1991 року згадали про події 50 - річної давності. До лісу загравіювали дорогу, на місці, де був великий грот, спорудили пам'ятник, на місці маленьких хрестів нащадки та родичі загиблих встановили невеликі пам'ятники та кам'яні хрести.

1 квітня білокриницька толока зібрала тисячі людей: із сусідньої Румунії та інших держав, представників уряду, жителів довколишніх сіл, влади.

Відтоді я часто бачу прочан з нашої та сусідньої держави на місці загибелі невинних людей.


9

Та не всі, особливо молодь, знають правду про ті події. Дехто називає загиблих «бендеровцамі» , «ізмєннікамі Родіни». Не раз, йдучи з грибування чи риболовлі (неподалік від хрестів цілий каскад ставків), я задумався: що ж все таки тоді сталося, чому люди пішли під кулі? Хто може розказати правду, адже минуло понад 60 років. А толоці вже ростуть 20 - ти метрові смереки, тому місце трагедії ніби сховане. Однак не сховати людської пам'яті... Поряд шуміли верховіттями столітні дуби - німі свідки того, що тут відбувалося... Я пообіцяв собі відшукати живих свідків тих трагічних подій і з'ясувати істину. З розповіді старожилів довідався, хто був учасником того страшного походу. їх залишилося приблизно 10 чоловік. Але в душах жив страх перед КГБ... вони мене мовчки відправляли з дворів... У кожного з них - діти, онуки... Нарешті доля мені посміхнулася.

ПОХІД.

Розповісти мені про той день згодився 83 - річний житель с. Кам'янки Ф.М.Панцир (це було два роки тому).

- Я служив у багатого господаря. Вечорами парубки збиралися і говорили, що 1 квітня підемо в Румунію. Звідки вони це знали? У призначений день кількатисячна юрба з Глибокої рушила до лісу, я й приєднався до них. Людей було багато, по боках колони йшли активісти, вони мали на рукаві пов'язки зі свастикою та кийки, якими заганяли, мов овець, до гурту. Мені дали нести хрест, я вірив у Бога і думав, що в хрест ніхто не стрілятиме... Весь цей час нас супроводжували прикордонники на конях і благали, щоб ми не йшли, бо через кордон ніхто не проступить, але юрбу зупинити неможливо.

10

Коли підійшли до місця, де нас зустріли прикордонники, організатори десь зникли, і я опинився в перших рядах... Перед колоною несподівано зявився радянський офіцер і попередив, щоб не йшли, бо буде погано... але натовп рухнув уперед. Застрекотіли кулемети... люди кинулися врозтіч; хтось був вбитий одразу, хтось поранений. Куля прошила мене вище від серця, я заповз за великий мурашник і, напевно, це мене врятувало від куль. Стікав кров'ю, чекав смерті... Це було десь під вечір. Коли стемніло, військові привезли приблизно 10 чоловік із с. Б.Криниця збирати трупи. Перед цим йшов офіцер і бив по потилиці, перевіряючи, чи немає живих. Мертвих закопували в свіжовириту яму, а поранених відтягували вбік, викликали голів сільських рад для впізнання. Мене впізнав тодішній голова Касіян Воробець. Перев'язали рану сорочкою, поклали на підводу і повезли в Глибоку, згодом автомашиною в м. Чернівці до лікарні. Палати охоронялися військовими, родичів не допускали. Через місяць виписали. Я думав, що відпустять до дому, проте відправили в тюрму, допитували, чого йшов, хто організував. Я сказав, що йшов з цікавості.

Якось слідчий мене запитав, що робитиму далі? А я й сказав йому: «Що скаже батько Сталін». Мене відпустили. Грошей не мав на поїзд, пішки по колії через с. Кучурів прийшов до дому. На фронт мене взяли аж 1944 році, бо був кволий. Працював їздовим у

колгоспі, про ту подію старався не згадувати, нікому не розказував, але й в КДБ мене ніхто не викликав.


11

Схожі:

Відділ культури І туризму Глибоцької рда центральна районна бібліотека сектор краєзнавства та народознавства Документальний нарис iconГлибоцька районна бібліотека сектор краєзнавства та народознавства
...
Відділ культури І туризму Глибоцької рда центральна районна бібліотека сектор краєзнавства та народознавства Документальний нарис iconВідділ культури І туризму Новоукраїнської рда центральна бібліотека...
Юрія Оліферовича Збанацького (1914 1994), українського прозаїка, кінодраматурга
Відділ культури І туризму Глибоцької рда центральна районна бібліотека сектор краєзнавства та народознавства Документальний нарис iconВідділ культури І туризму Новоукраїнської рда центральна районна бібліотека
Одним з головних обов'язків бібліотекаря є плекати слово, аби воно звучало потужно, повносило, показуючи свою самодостатність, красу...
Відділ культури І туризму Глибоцької рда центральна районна бібліотека сектор краєзнавства та народознавства Документальний нарис iconВідділ культури І туризму Новоукраїнської рда центральна районна...
Вам доводиться самостійно виконувати кожен процес бібліотечної роботи. Щоб ефективніше організувати свою роботу пропонуємо Вашій...
Відділ культури І туризму Глибоцької рда центральна районна бібліотека сектор краєзнавства та народознавства Документальний нарис icon«Доля Глибоцької майстрині Домки Ботушанської»
Зачитав уривки із листів, які Домка присилала йому та вірші, які ще не надруковані. Підсумки підвела директор Глибоцької цбс ольга...
Відділ культури І туризму Глибоцької рда центральна районна бібліотека сектор краєзнавства та народознавства Документальний нарис iconВідділ культури І туризму Кам’янець-Подільської райдержадміністрації...
Му рушнику, репродукції фотографій, декорації для сценок, костюми для учасників (члени клубу «Юність») монтажу, куточок письменника...
Відділ культури І туризму Глибоцької рда центральна районна бібліотека сектор краєзнавства та народознавства Документальний нарис iconР айонний відділ культури Вознесенської райдержадміністрації Центральна...
Волонтерська діяльність – це добровільна, неприбуткова, суспільно корисна діяльність, що здійснюється у вільний від основної роботи...
Відділ культури І туризму Глибоцької рда центральна районна бібліотека сектор краєзнавства та народознавства Документальний нарис iconВідділ культури Вознесенської райдержадміністрації Центральна районна...
Дорий день, шановні гості нашого свята! Сьогодні ми зібралися в цій залі щоб відсвяткувати Всеукраїнський день бібліотек
Відділ культури І туризму Глибоцької рда центральна районна бібліотека сектор краєзнавства та народознавства Документальний нарис iconВідділ культури Вознесенської райдержадміністрації Центральна районна...
Пропонуємо вашій увазі методичні рекомендації з підготовки та проведення Дня бібліографії
Відділ культури І туризму Глибоцької рда центральна районна бібліотека сектор краєзнавства та народознавства Документальний нарис iconВідділ культури Вознесенської райдержадміністрації Центральна районна...
Акція спрямована на популяризацію здорового способу життя серед дітей та молоді, профілактику негативних явищ та шкідливих звичок...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка