Розділ І. Історичні умови створення «Повість минулих літ» Розділ ІІ. Структура та зміст «Повісті минулих літ» та її зведень




НазваРозділ І. Історичні умови створення «Повість минулих літ» Розділ ІІ. Структура та зміст «Повісті минулих літ» та її зведень
Сторінка1/2
Дата конвертації25.03.2013
Розмір0.49 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Історія > Документы
  1   2
План
Вступ

Розділ І. Історичні умови створення «Повість минулих літ»

Розділ ІІ. Структура та зміст «Повісті минулих літ» та її зведень

Розділ ІІІ. Літературне та історичне значення «Повісті минулих літ»

Висновки

Література

Додатки
Вступ
Актуальність теми. Кожен дослідник при вивченні історії стикається з проблемою нехватки історичного матеріалу на основі якого можна сформувати цілісну картину минулого. І чим давніший період історії,що вивчається, тим важче збирати історичні відомості. Одним з найскладніших періодів нашої історії є Київська Русь.

Існує обмаль історичних джерел, що могли б допомогти нам у дослідженні історії Стародавньої Русі. Тому справжнім скарбом стають матеріали, що містяться в середньовічних руських літописах, адже ні результати археологічних розкопок, ні актовий матеріал (грамоти, дипломатичне листування матеріали княжих або монастирських архівів), ні епізодичні відомості про Русь, що містяться в творах західноєвропейських істориків і мандрівників, не зможуть дати нам цілісної картини нашого минулого.

Починаючи з XI ст. і аж до кінця XVI сторіччя на Русі велися систематичні порічні записи про події, що відбулися: про народження або смерть князів, про війни і дипломатичні переговори, про будівництва фортець і освячення храмів, про пожежі міст, про стихійні лиха – повені, засухи або небувалі морози. Літопис і був зведенням таких щорічних записів. Літописи велися в монастирях і в княжих резиденціях. Вони були не тільки способом фіксації подій, що відбулися, але і найважливішими документами – на літописи посилалися в різного роду династичних і політичних суперечках.

В даний час відомо більше двохсот списків літописів. Одним з найстародавніших і відоміших є «Повість минулих літ» - літопис, що отримав свою назву за першими словами тексту і що оповідає про події руської історії середини IX - початку XII ст. За оцінкою видатного російського ученого Д.С. Ліхачева, «Повість минулих літ» з її всесвітньо-історичним введенням, з її широким прагненням обґрунтувати місце руського народу серед інших народів миру, з її особливою увагою до військових подвигів, до слави руської зброї вводить нас в атмосферу епічного народно-пісенного відношення до руської історії. Перед нами в «Повісті минулих літ» значною мірою епічне, поетичне відношення до рідної історії. От чому «Повість минулих літ» - це не тільки твір руської історичної думки, але і руської історичної поезії. Поезія і історія знаходяться в ній в нерозривній єдності. Перед нами твір літературний і пам'ятник історичної думки.».

Традиція називає автором «Повісті» ченця Печерського монастиря в Києві Нестора. Довгий час вважалося, що Нестор був родоначальником російського літописання, але пізніше було встановлено, що ще до нього існували літописні зведення.

Джерельна база. Вивчення «Повісті» продовжуються до цих пір, проте, не дивлячись на значний масив літератури, присвячений цьому літературному пам'ятнику, дослідники розходяться по багатьом аспектам появи і тлумачення літопису. Першим в Росії почав вивчати літописи В.Н. Татіщев. Задумавши створити свою грандіозну «Історію Російську», він звернувся до всіх відомих в його час літописів, розшукав багато нових пам'ятників. Після Татіщева «Повість минулих літ» вивчав А. Шлецер. Якщо Татіщев працював як би вшир, сполучаючи додаткові відомості багатьох списків в одному тексті, то Шлецер працював углиб, виявляючи в самому тексті масу описок, помилок, неточностей. Обидва дослідницькі підходи при всій своїй зовнішній відмінності мали схожість в одному: у науці закріплювалася думка про непервинний вигляд, в якому до нас дійшла «Повість минулих літ». Це і є велика заслуга обох істориків. Наступний крупний крок був зроблений відомим археографом П.М. Строєвим. І Татіщев, і Шлецер уявляли собі «Повість минулих літ», як створення одного літописця, в даному випадку Нестора. Строєв же висловив абсолютно новий погляд на літопис як на зведення декількох раніших літописів і такими зведеннями почав вважати всі літописи, що дійшли до нас. Тим самим він відкрив шлях не тільки до правильнішого з методичної точки зору дослідження літописів, що дійшли до нас, і зведень, які не дійшли до нас в своєму первинному вигляді.

Незвичайно важливий крок зробив А.А. Шахматов, який показав, що кожне з літописних зведень, починаючи з ХI століття і кінчаючи XVI століттям, не випадковий конгломерат різнорідних літописних джерел, а історичний твір зі своєю власною політичною позицією, продиктованою місцем і часом створення. На думку Шахматова, літопис, який прийнято іменувати «Повістю минулих літ», був створений у 1112 р. Нестором - імовірно автором двох відомих агіографічних творів – «Чтєній про Бориса і Гліба» і «Житія Феодосія Печерського». Історію літописання Шахматов пов'язав з історією країни. Виникла можливість взаємоперевірки історії держави історією джерела. Дані джерелознавства стали не самоціллю, а найважливішою підмогою у відтворенні картини історичного розвитку всього народу. І тепер, приступаючи до вивчення того або іншого періоду, перш за все прагнуть проаналізувати питання про те, яким чином літопис і його відомості пов’язані з реальною дійсністю. Недолік підходу, розробленого Шахматовим, полягає в тому, що критичний аналіз джерела фактично зводився до вивчення історії його тексту. За межами інтересів дослідника залишився великий комплекс проблем, пов’язаних з історією значень і сенсів, що існували в період створення того або іншого літописного зведення. Цей пропуск в значній мірі був заповнений дослідженнями таких учених, як: І.Н.Данілевський, В.М. Істрін, А.Н.Насонов, А.А.Ліхачев, М.П.Погодін і багато інших.

На Україні користувалися послугами російських вчених і перекладачів, власного видання будь-якого списку в оригіналі чи в перекладі до початку 80-х рр. не було, спроб інтерпретації пам’яток у сув’язі з історією українського народу не робилося. Якщо російські вчені дожовтневого і радянського періодів вже підготували і видали тридцять сім томів «Полного собрания русских летописей», ще в 1950 р. в серії «Памятники литературы» здійснили двотомне академічне видання «Повести временных лет по Лаврентьевской летописи 1377 р.» (текст, переклад, коментар, покажчики), то на Україні справа ця виглядає сумно і розв’язання її йде із значними ускладненнями.

Перші спроби наукового вивчення літописів Київської Русі пов’язані на Україні з іменами М. Максимовича, М. Костомарова, І. Франка, О. Потебні, М. Грушевського та інших відомих вчених. Ставилося питання про музичну строфу, застосовану в віршових оповіданнях «Повісті минулих літ» (Франко, Потебня), маємо приклади поетичного переспіву найдавнішого літопису (Франко, Олесь), тлумачення окремих місць тощо.

В радянський час серед українських вчених, що спеціально і серйозно займаються літописами Київської Русі, одинокою постаттю залишається Л. Є. Махновець. У 1980 р. першу спробу переповісти для дітей «Повість минулих літ» здійснив покійний Віктор Близнець. Розкішно виданий у 1982 р. «Веселкою» переказ В. Близнеця виконав своє завдання і призначення, був справді культурною подією. Але треба відверто сказати, що перекладач лише коригував себе оригіналом, а в основному переповідав за російським перекладом, вдавався до широких пропусків.

Предмет дослідження. Безпосереднім предметом дослідження обрано процес створення «Повісті минулих літ», процес зміни даного літопису внаслідок численних редакцій та ознайомлення зі своєрідністю та значенням данної повісті.

Мета й завдання дослідження. Враховуючи наукове, патріотично-виховне й моральне значення досліджуваної теми, автор ставить за мету показати історичну і художню своєрідність «Повісті минулих літ», дати оцінку значущості «Повісті» як історичного та літературного пам'ятника Стародавньої Русі. Ця мета конкретизується та розглядається в таких завданнях:

  1. Проаналізувати джерельну та історіографічну базу питання.

  2. Встановити картину подій, унікальні знання про які дає нам це джерело.

  3. Визначити питання про походження та авторство літопису.

  4. Дослідити процес створення та редагування «Повісті минулих літ».

Об’єктом дослідження є «Повість минулих літ» в її списках і редакціях.

Наукова новизна дослідження характеризується тим, що в ньому комплексно характеризується староруський літопис «Повість минулих літ». Висвітлюється історіографічна та джерельна база питання, оцінюється історичне та літературне значення.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період від створення данного літопису (1110 рік) і до виходу в світ його редакцій (фактично, сьогодення).

Теоретичне значення полягає в тому, що дослідження й висновки, викладені в роботі збагачують серйозними деталями загальну концепцію історії нашої держави.

Практичне значення наукової роботи полягає в тому, що матеріал можна використовувати на уроках історії в школах, в роботі краєзнавчих гуртків, на тематичних позакласних уроках.

Стуруктура дипломної роботи обумовлена характером і змістом, метою і завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, літератури і додатків.

Методи дослідження. В роботі застосовано методи аналізу й синтезу різноманітних історичних явищ. Застосування порівняльно-історичного методу, а також методів хронології та актуалізації дали змогу отримати уявлення про цілісну картину досліджуваних подій.
Розділ І. Історичні умови створення «Повість минулих літ»
Основним видом письмових джерел по історії Русі XI - XVII століть є літописи. Насправді, перші руські літописці, відтворюючи попередню ним історію Русі, зуміли зібрати зведення про минуле землі Руської за декілька сторіч. Вони пишуть про походи і про договори, про підставу міст, дають живі характеристики князям і розповідають про розселення племен.

У повісті, а також в жітіях і проповідях збережені численні залишки історичних переказів, легенд і пісень, якими староруські книжники прагнули заповнити недолік письмового матеріалу по історії своєї батьківщини. Вони-то і з'явилися справжньою основою для відновлення руської історії якнайдавнішого періоду. У них полягало та історична самосвідомість народу, яка дозволила вирости літописанню.

Літописання було улюбленим заняттям наших стародавніх книжників. Почавши слухняним наслідуванням зовнішнім прийомам візантійської хронографії, вони скоро засвоїли її дух і поняття, з часом виробили деякі особливості літописного викладу, свій стиль, тверде і цілісне історичне світобачення з одноманітною оцінкою історичних подій і іноді досягали чудового мистецтва в своїй справі. Літописання вважалося за богоугодну справу. Тому не тільки приватні особи записували для себе на пам'ять, іноді у вигляді уривчатих заміток на рукописах, окремі події, що здійснювалися у вітчизні, але і при окремих установах, церквах і особливо монастирях велися на загальну користь погодні записи достопам'ятних подій.

Літописи велися переважно духовними особами, єпископами, простими ченцями, священиками, офіційний московський літопис вели наказові дяки. Поряд з подіями, важливими для всієї землі, літописці заносили в свої записи переважно справи свого краю. З часом під руками староруських книжників нагромаджувався значний запас приватних і офіційних місцевих записів. Літописці, що слідували за первинними місцевими літописцями, збирали ці записи, зводили їх в цілісну суцільну погодну розповідь про всю землю, до якої і зі свого боку додавали опис декількох подальших років. Так складалися вторинні літописи або спільноруські літописні зведення, складені подальшими літописцями із записів стародавніх, первинних. При подальшому листуванні ці звідні літописи скорочувалися або розширювалися, поповнюючись новими вістями і вставками цілих оповідей про окремі події, жітій святих і інших статей, і тоді літопис отримував вид систематичної літописної збірки різноманітного матеріалу. Шляхом переписування, скорочень, доповнень і вставок накопичилася труднообозрімоє кількість списків, що досі ще не цілком приведених в популярність і містять в собі літописи в різних складах і редакціях, з різноманітними варіантами в тексті споріднених по складу літописів.

Більшість авторів вважають, що ідея заголовка «Повісті минулих літ» належить Нестору, книжникові широкого історичного кругозору і великого літературного дарування: ще до роботи над «Повістю минулих літ» він написав «Житіє Бориса і Гліба» і «Житіє Феодосія Печерського». У «Повісті минулих літ» Нестор поставив перед собою грандіозне завдання: рішучим чином переробити розповідь про якнайдавніший період історії Русі - «звідки є пішла Руська земля».

Народився Нестор 1056 року в Києві. У той час, коли преподобний Антоній у безмовній тиші печери вимолював прощення для роду людського, а блаженний Феодосій розбудовував монастир, прийшов Нестор сімнадцятирічним юнаком до святої обителі.

З молодих літ він явив навики в усіх чернечих чеснотах: у постійному прагненні і дотриманні чистоти тілесної й душевної, в добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості, безперервній молитві на вічних рівноангельських подвигах, яскравим прикладом яких служили життя перших святих Печерських — Антонія і Феодосія.

Свій постриг Нестор прийняв за ігумена Стефана (1074-1075) і згодом був висвячений на ієродиякона. Маючи перед собою великі праведні діла двох світил Православія, він натхненно возвеличував і прославляв Бога «в тілесі своїм і в душі своїй».

З роками гамуючи тілесні пристрасті, чесноти його зростали, але ченцеві хотілося зовсім звільнитися тілесної плоті і досягти абсолютної духовності, аби стати істинним достойником Бога. Він добре пам’ятав слова, сказані самим Господом: «Дух є Бог». Головним його послушенством у монастирі стала книжна справа. «Велика буває користь від учення книжного,— говорив він, — книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості... Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами».

Тернистий і багатотрудний свій шлях до істини Нестор яскраво і повно висвітлив у літописних працях. Він завжди виявляє глибоку смиренність та постійно змиряє себе, самохарактеризуючись «недостойним, грубим, ницим та переповненим численних гріхів». Історія безпомилково розставляє свої оцінки, а особливо — духовна.

Преподобний Нестор належить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI — початку XII століття. Окрім богословських знань, мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою [23, с. 57-63].

У 1039 році в Києві заснували метрополію - самостійну організацію. При дворі митрополита було створено Давніше Київське зведення, доведене до 1037 року. Це зведення, припускав А. А. Шахматов, виникло на основі грецьких перекладних хронік і місцевого фольклорного матеріалу. У Новгороді в 1036г. створюється Новгородський літопис, на основі якого в 1050г. виникає Стародавнє Новгородське зведення. У 1073г. чернець Києво-печерського монастиря Нестор Великий, використовуючи давніше Київське зведення, склав перше Киево Печерське зведення, куди включив історичні події що відбулися після смерті Ярослава Мудрого (1054г.) . На підставі першого Києво-печерського і Новгородського зведення створюється друге Києво-печерське зведення.

Автор другого Києво-печерського зведення доповнив свої джерела матеріалами грецьких хронографій. Друге Києво-печерське зведення і послужило основою «Повісті минулих літ», перша редакція якої була створена в 1113 році ченцем Києво-печерського монастиря Нестором, друга редакція - ігуменом Видубіцкого монастиря Сильвестром в 1116 році і третя - невідомим автором в тому ж монастирі в 1118 році. Цікаві уточнення гіпотези А. А. Шахматова зроблені радянським дослідником Д. С. Ліхачевим. Він відкинув можливість існування в 1039г. Давнішого Київського зведення і пов'язав історію виникнення літописання з конкретною боротьбою, яку вела Київська держава в 30-50 роках 11 сторіч проти політичних і релігійних домагань Візантійської імперії. Візантія прагнула перетворити церкву на свою політичну агентуру, що загрожувало самостійності Руської держави. Особливої напруги боротьба Русі з Візантією досягає в середині 11 століття. Політична боротьба Русі з Візантією переходить у відкрите озброєне зіткнення: у 1050г. Ярослав посилає війська на Константинополь на чолі зі своїм сином Володимиром. Хоча похід Володимира закінчився поразкою, Ярослав в 1051г. зводить на митрополичий престол руського священика Іларіона. Це ще більше укріпило і згуртувало руську державу. Дослідник припускає, що в 30-40 роки в ХІ столітті по розпорядженню Ярослава Мудрого був проведений запис усних народних історичних переказів про розповсюдження християнства. Цей цикл послужив майбутньою основою літопису. Ліхачев припускає, що «Оповіді про первинне розповсюдження християнства на Русі» були записані книжниками київської митрополії при Софійському соборі. Очевидно, під впливом пасхальних хронологічних таблиць-пасхалій, що складаються в монастирі. Никон зрадив своєму оповіданню форму порічних. У створене біля 1073г. перше Київсько-печерське зведення Никон включив велику кількість оповідей про перших русичах, їх численні походи на Царьград. Завдяки цьому зведення 1073г. придбало ще більш антивізантійську спрямованість [12, с. 176-188].
  1   2

Схожі:

Розділ І. Історичні умови створення «Повість минулих літ» Розділ ІІ. Структура та зміст «Повісті минулих літ» та її зведень iconЛегенди з повісті минулих літ
Хамові ж дісталась південна частина: Єгипет, Ефіопія, прилегла до Індії, І друга
Розділ І. Історичні умови створення «Повість минулих літ» Розділ ІІ. Структура та зміст «Повісті минулих літ» та її зведень icon«Місто Коростень»
«Коростень» І «Коростенський» входять до сотень довідників І десятків тисяч наукових праць. Іменем Коростеня названі геологічні об'єкти,...
Розділ І. Історичні умови створення «Повість минулих літ» Розділ ІІ. Структура та зміст «Повісті минулих літ» та її зведень iconПлан виставок нб мду на 1 квартал 2013 р
«Ещё одно последнее сказанье – и летопись окончена моя…» (до 900-річчя створення «Повісті врем’яних літ») віртуальна виставка
Розділ І. Історичні умови створення «Повість минулих літ» Розділ ІІ. Структура та зміст «Повісті минулих літ» та її зведень iconМіністерство внутрішніх справ України
Розділ Організація та планування розслідування нерозкритих злочинів минулих років
Розділ І. Історичні умови створення «Повість минулих літ» Розділ ІІ. Структура та зміст «Повісті минулих літ» та її зведень iconКниги-ювіляри 2013 року
Повість врем’яних літ” (близько 1113 р.), визначної пам’ятки історіографії І літератури Русі
Розділ І. Історичні умови створення «Повість минулих літ» Розділ ІІ. Структура та зміст «Повісті минулих літ» та її зведень iconЗміст Вступ Розділ I
Розділ I. Поняття зобов’язань,їх основний зміст,сутність,склад І підстави виникнення
Розділ І. Історичні умови створення «Повість минулих літ» Розділ ІІ. Структура та зміст «Повісті минулих літ» та її зведень icon1. Укажіть, у яких  стилях мовлення найбільше виявляють свої стилістичні...
Визначте, яка група лексики найчастіше є засобом створення колориту минулих епох
Розділ І. Історичні умови створення «Повість минулих літ» Розділ ІІ. Структура та зміст «Повісті минулих літ» та її зведень iconПлан Вступ. 2 Розділ 1 Роль та місце страхування вантажу в зовнішній...
Розділ 3 Сучасний стан розвитку страхування вантажів на Україні (проблеми І шляхи їх вирішення, зарубіжний досвід). 17
Розділ І. Історичні умови створення «Повість минулих літ» Розділ ІІ. Структура та зміст «Повісті минулих літ» та її зведень iconЗміст Вступ с. 3 Розділ І
Розділ II. Розробка туристсько-спортивного маршруту в регіоні та пропозиції по ІХ впровадженню с. 28
Розділ І. Історичні умови створення «Повість минулих літ» Розділ ІІ. Структура та зміст «Повісті минулих літ» та її зведень iconІст. України Укр літ

Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка