Ххі століття. №66. У 2-х ч. Інститут інноваційних   технологій І змісту освіти мон україни, Академія міжнародного  співробітництва з креативної педагогіки. Київ Вінниця, 2010




НазваХхі століття. №66. У 2-х ч. Інститут інноваційних   технологій І змісту освіти мон україни, Академія міжнародного  співробітництва з креативної педагогіки. Київ Вінниця, 2010
Сторінка1/3
Дата конвертації25.02.2013
Розмір0.57 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Журналістика > Документы
  1   2   3





Онкович Г.В., Алексєєнко М.О. и др. Статьи из сборника «Нові технології навчання: Матеріали міжнародної   конференції „Духовно-моральне виховання і професіоналізація: виклики  ХХІ століття». - № 66. – У 2-х ч. - Інститут інноваційних   технологій і змісту освіти МОН України, Академія міжнародного  співробітництва з креативної педагогіки. – Київ – Вінниця, 2010

УДК 371.13:070

Онкович Г.В.

Інститут вищої освіти НАПН України, м. Київ

Онкович А.Д.

Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, м. Київ
^ ВІД ПЕДАГОГІЧНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ ДО МЕДІАОСВІТИ
Напрям «медіаосвіта», що викристалізувався у педагогічній науці провідних країн світу в 60-х роках ХХ століття. Якщо зануритися в історію явища, котре сьогодні називається „медіаосвіта”, то побачимо, що корені його – в педагогічній журналістиці. Пересвідчимося в цьому.

^ Ключові слова: медіаосвіта, медіапедагогіка, педагогічна журналістика, засоби масової комунікації,
Напрям «медіаосвіта», що викристалізувався у педагогічній науці провідних країн світу в 60-х роках ХХ століття. Якщо зануритися в історію явища, котре сьогодні називається „медіаосвіта”, то побачимо, що корені його – в педагогічній журналістиці. Пересвідчимося в цьому.

^ Ключові слова: медіаосвіта, медіапедагогіка, педагогічна журналістика, засоби масової комунікації,

Свого часу важливий напрям української історико-педагогічної науки розробив І.В. Зайченко - визнаний в Україні дослідник історико-методологічних проблем педагогіки, зокрема - в галузі становлення і розвитку української національної школи і педагогічної думки. Він увів до наукового обігу чимало періодичних видань, що помітно збагатило педагогічну науку України. Джерелознавчий матеріал, котрий дав змогу простежити авторові еволюцію ідеї української національної школи упродовж другої половини XIX – початку XX ст., дає нам підстави стверджувати, що підвалини медіаосвіти в Україні слід шукати саме там. Дослідник здійснив науковий аналіз найважливіших педагогічних проблем формування теоретичних основ української національної школи й освіти, розкрив еволюційні ідеї української національної школи й освіти та теоретично обґрунтував роль преси у висвітленні цього процесу, а також визначив внесок найвидатніших борців за рідну школу й освіту (здебільшого невідомих або маловідомих) у справу формування теоретичних основ і практику створення української національної школи та освіти. В його монографії “Проблеми української національної школи у пресі (друга пол. ХІХ – поч. ХХ ст.)”, зокрема, зазначається, що під українською національною школою її найвизначніші теоретики М. Грушевський, Б. Грінченко, М. Драгоманов, М. Костомаров, П. Куліш, В. Науменко, І. Огієнко, В. Про­копович, С. Сірополко, І. Стешенко, І. Франко, П. Холодний, Я. Чепіга, С. Черкасенко, Г. Шерстюк, І. Ющишин та інші розуміли школу рідної мови, в якій вся система, структура, мета і завдання, принципи, зміст і методи, “увесь дух школи” пройняті ідеєю українства. Вона покликана сприяти утвердженню “свого національного існування” (М. Грушевський), готувати всебічно розвинених, високоосвічених, духовно і культурно багатих громадян України, здатних примножувати матеріальні, духовні й культурні цінності. Така школа має ґрунтуватися на національній основі, разом з тим “стояти на височині новітньої школи в сучасних культурних народів” (І. Ющишин), увібравши в себе кращі здобутки вітчизняного і зарубіжного педагогічного досвіду [4, с. 11].

І.В. Зайченко переконливо показує, що саме через пресу започатковується процес формування теоретичних основ української національної школи (обґрунтування мети, завдань, принципів, змісту, методів навчання і виховання, ролі, місця і значення учителя тощо). Таким чином, об'єктивна обумовленість становлення Української держави і відродження національної свідомості, гостра потреба реформування освітньої справи і створення школи й системи освіти на принципах гуманізму, демократизму, народності, пріоритету загальнолюдських цінностей, творчого використання кращих здобутків педагогічного досвіду минулого, необхідність інтенсифікації розвитку педагогічної науки з метою використання її результатів для докорінного оновлення системи освіти, утвердження національної освіти і школи [4, с. 12] роблять актуальними і корисними історико-педагогічні та історико-методичні дослідження саме в руслі медіапедагогіки, медіаосвіти. В українській пресі цього періоду відображалися передові, прогресивні педагогічні ідеї та пошуки, що мали місце як в Європі, так і в Америці. Європейське й американське педагогічне новаторство, зазначає М.Д. Ярмаченко, з його ідеями вільного виховання, органічного поєднання навчання з продуктивною працею, самоврядуванням, поєднання колективної та індивідуальної роботи учнів у навчально-виховному процесі тощо так чи інакше проникали в українське вчительське середовище. Важливу роль у цьому відігравала преса. “В умовах жорстких утисків української мови, літератури, преси, освіти і культури інтелігенція Центральної і Східної України в другій половині ХІХ – на початку ХХ століть спрямовує свої творчі зусилля, з одного боку, в Галичину, де завдяки певним конституційним свободам і гарантіям існувала українська преса і школа, а з іншого – знаходить підтримку прогресивної громадськості Петербурга і Москви, де з’явилася українська преса російською мовою” [11, с. 7]. Значну увагу українські педагоги звертали на формування прогресивних дидактичних основ шкільництва, спрямованих на здійснення національної освіти та національного виховання (реалізація ідеї народності виховання, якісного оновлення змісту і методів навчання, впровадження у народні школи вивчення природознавства, географії, історії рідного краю, музики, співів, фізичної культури, ручної праці тощо). Саме на цих засадах відбувалося становлення багатьох педагогів, котрі – в силу різних обставин – опинилися поза Батьківщиною і розпочали науково-освітню діяльність у країнах свого проживания [7].

Як зазначає М.Д. Ярмаченко, безперечним внеском у педагогічну теорію є визначення І.В.Зайченком основних періодів та етапів розвитку національно-визвольного руху і преси в Україні. У національно-визвольному русі ним виділено чотири основних етапи. При цьому враховано регіональні особливості двох політично розмежованих частин України, історія яких тривалий час складалася по-різному [11, с. 5-6]. Дещо складнішим є питання періодизації розвитку преси в Україні: І період – початки преси “мовою, близькою до української”, у Галичині 1837 1859 рр. (“Русалка Дністровая”, “Вінок русинам на обжинок”, “Зоря Галицька”); II період – преса з 60 х рр. XIX ст. до 1905 р. Тут дослідник виділяє такі етапи: а) преса у Східній Україні 60 70 х рр. XIX ст. (“Основа”, “Черниговский листок”, “Киевский телеграф”); б) західноукраїнська преса 60 70 х рр. XIX ст. (москво­фільська, народовська, преса на Буковині, Закарпатті, радикальна преса); в) початки української преси за кордоном (“Громада” М. Драгоманова та ін.); г) преса Наддніпрянської України 80-90-х рр. XIX ст. (“Киевская старина”, “Педагогический вестник”, “Школьное обозрение” та ін.); д) західноукраїнська преса 80-х рр. XIX ст. – 1905 р. (народовська, москвофільська, загальнодемократична, радикальна). III період – преса з 1905 до 1914 рр. (загально­демократична, соціал-демократична, більшовицька, преса за межами України та ін.). IV період – преса в роки Першої світової війни, революційних потрясінь і визвольних змагань українців (1914-1920 рр.). Уже в пресі 50 х – початку 60-х рр. XIX ст. було сформульовано програмні завдання, які на наступні десятиліття стали дороговказом для української інтелігенції. Найважливішими з них були: пробудження національної самосвідомості українців, об'єднання українських земель в єдину державу, розвиток української народності, її мови, літератури, преси, освіти, культури, служіння інтелігенції своєму народові та ін. У галузі освіти – критика існуючої в Україні школи, вимоги загальної доступної обов'язкової початкової освіти для всіх верств українського народу, навчання рідною мовою, оновлення змісту і методів навчання, зв'язок навчання із життям, практичними потребами людей, відображення у змісті освіти національного елементу, створення дешевої і доступної навчальної і науково-популярної літератури для народу. Аналіз матеріалів преси кінця 50 х – початку 60 х рр. XIX ст., проведений І.В. Зайченком, дозволив зробити висновок про те, що в цей період саме через пресу започатковується процес формування теоретичних основ української національної школи (спроби обґрунтування мети, завдань, принципів, змісту, методів навчання й виховання, ролі, місця і значення учителя тощо) [4, с.296].

Різка критика політики самодержавства у галузі освіти народу, ідея національної школи з особливою силою зазвучала наприкінці 70 х – на початку 80 х рр. XIX ст. зі сторінок “Громади” М. Драгоманова, який закликав до оновлення української науки та просвіти на основі новітніх методів, течій і напрямів, що набули поширення у країнах Західної Європи та в Америці. У західноукраїнських часописах 80 х рр. XIX ст. – початку XX ст. (“Батьківщина”, “Діло”, “Зоря”, “Газета школьна”, “Народна школа”, “Школьна часопись”, “Учитель” та ін.) розвивалась ідея українського відродження, національної освіти і школи. В їх полі зору перебували мовні питання, проблеми пошуку змісту освіти, обґрунтування мети, завдань, принципів, форм і методів національної школи та інші. Особливо переконливо ідея української національної школи звучала зі сторінок радикальних часописів “Світ”, “Громадський друг”, “Дзвін”, “Молот”, “Народ”, “Хлібороб”, “Житє і слово”, існування яких пов'язане з діяльністю І. Франка та його однодумців. На порядок денний було поставлено ряд нових актуальних освітніх проблем (викриття шкідливого характеру освіти і навчання в народних школах Галичини і Росії, критика обмеженої просвітницької політики народовців і москвофілів, вимоги безкоштовної початкової, середньої і вищої освіти для трудівників, реформування школи й освіти на засадах гуманізму, демократизму, народності, зв'язку навчання із життям та ін.), а також висвітлювалися ті актуальні освітні проблеми, що були окреслені в пресі ще в попередні десятиліття, але до кінця не вирішені [4, с. 297]. Організатори новостворених видань закликали нову генерацію української інтелігенції активно боротися за реформування усіх сфер суспільного життя. “дивитися ширше, мислити глибше, по-новому” (“Українська хата”), “не крізь призму російської преси, а з свого українського погляду” (“Сніп”) захищати національні інтереси, показуючи народові зразки самовідданої боротьби проти соціального й національного гніту, жорсткої централізації й тотальної русифікації за самовизначення націй і народностей тощо [4, с.298]. Тож освічені переселенці з Західної України добре знали, якою має бути національна школа і преса.

У полі зору іншого дослідженння (Л. Ничик) перебували праці педагогічного аспекту, де освітянська преса розглядалася як впливовий чинник становлення національної педагогіки. Аналіз педагогічних дисертацій з різних аспектів вітчизняної освітянської журналістики дозволив дослідникові зробити такі підсумки: у більшості дисертацій досліджується період другої половини ХІХ – початку ХХ століття, їхня тематика відтворює актуальні проблеми української педагогіки цього періоду – становлення національної школи, сімейне виховання, виховний ідеал тощо [6]. Інтерес до історії розвитку вітчизняної педагогіки і системи освіти сьогодні надзвичайно великий, про що свідчать наукові праці, монографії з історії педагогіки та з проблем історії преси. Йдеться про педагогіку в медіа, й чимало дослідників звертають увагу на проблеми національної освіти в історичному аспекті. Особливо це стосується тих періодів в історії України, коли відчувались певні послаблення в імперській антиукраїнській політиці австрійського та російського царату та СРСР. Таким плідним періодом в історії вітчизняної педагогічної преси є кінець ХІХ – початок ХХ століття [6]. Більшість сучасних дослідників звертають увагу на тогочасні видання, і це є цілком виправданим. Окреслений період характеризувався зростанням українського руху, який сприяв пробудженню національної самосвідомості народу, формуванню надійного фундаменту для утвердження української нації у світі. У цьому процесі неабияку роль відіграли тогочасні педагогічні видання: часописи „Основа”, „Киевская старина”, „Учитель”, „Українська школа”, „Наш лемко”, газети „Промінь” та „Каменярі” тощо. Застосовуючи принцип хронології, Л. Ничик зазначає дослідження журналістикознавців у галузі педагогічної преси: шкільні проблеми на сторінках часописів „Основа” (1861–1862) та „Киевская старина” (1882–1906); періодичні видання „Просвіти” в Галичині (1887–1939); справи шкільництва Галичини у газеті „Школьна часопись” (1881–1889); досвід видання часопису „Учитель” (1889–1914); проблема видання шкільних підручників у галицьких педагогічних часописах початку ХХ століття; проблеми народної освіти на сторінках „Земского сборника Черниговской губернии”; тематична спрямованість, зміст, процес розвитку української педагогічної преси міжреволюційного періоду; діяльність Іларія Карбулицького і функціонування педагогічних видань „Промінь” та „Каменярі” [6].

Ще один приклад. У дисертаційному дослідженні А. В. Пугач на основі матеріалів української педагогічної періодики здійснено цілісний аналіз теоретичних і практичних питань підготовки вчителя до професійної діяльності у 20-х – на початку 30-х років ХХ століття. Дослідницею систематизовано загальний джерельний масив педагогічних часописів зазначеного періоду, розглянуто історію, етапи становлення та проблематику журналів „Шлях освіти”, „Радянська освіта”, „Освіта Донбасу”, газети „Народний учитель” та ін., проаналізовано педагогічні концепції професійного вдосконалення вчителя, що дискутувалися на сторінках педагогічної преси; розглянуто впровадження психотехнічного підходу і НОП до тогочасної школи як основу педагогічного експериментаторства і науково-дослідної діяльності освітян; виявлено методику вивчення, систематизації і поширення педагогічного досвіду в матеріалах педагогів-кореспондентів і вчителів-методистів, що мав практичне значення для підготовки вчителя; з’ясовано тенденції педагогічних дискусій у пресі як провідного засобу висвітлення і розв’язання шкільних проблем поряд із залученням провідних зарубіжних фахівців. І цей, далеко не повний перелік проаналізованих видань, засвідчує, як багато уваги приділяла громадськість проблемам освіти [9].

Деякі дослідники, наприклад, Т. Е. Денисович [2], звертають увагу на особливості професійної підготовки журналіста для роботи в освітній сфері, знайомлять із розвитком педагогічної журналістики від початку ХІХ століття до сучасності, виокремлюють її значущість в освітньому процесі і ставлять за мету навчити майбутніх журналістів навчатися засобами масової інформації формувати громадську думку з питань освіти, сприяти розвиткові освітніх потреб громадян, їх ціннісних орієнтацій, а також формуванню єдиного освітнього простору, відкритого сучасному суспільству, розглядають таку підготовку як особливу технологію [2, с. 5]. Т. Денисович наголошує, що засвоїти професійні компетенції можна тільки в професійній діяльності або в процесі її моделювання, що дозволяє студентові поступово опанувати соціальну роль журналіста і особливості роботи в засобах масової інформації, котрі висвітлюють проблеми освіти. Журналістська освіта - це професійна освіта журналістів, підготовка кваліфікованих кадрів для медіаіндустрії, які б фахово працювали у засобах масової інформації. І перенесення методичного досвіду підготовки фахових працівників ЗМІ в інші заклади освіти, на інші її рівні засвідчує наявність журналістського вектора медіаосвіти. Проблеми підготовки журналістів, орієнтованих працювати в ЗМІ педагогічного спрямування, можна вважати одним із напрямів медіаосвіти, однак її завдання значно ширші.

В умовах незалежності України особливої актуальності набувають питання творчої особистості, виховання молодої людини як громадянина на основі оволодіння гуманістичними цінностями, нормами демократичної культури. Час оновлення нашого суспільства, активізація його духовного життя неможливі без урахування новою генерацією творчих набутків попередників, ґрунтовно підготовлених спеціалістів, здатних дійово впливати на процеси державотворення. Природно, постає питання про вдосконалення всієї освітньої системи з погляду її модернізації. І звернення до медіаосвіти якнайкраще прислужиться цьому.

Медіаосвіта, за визначенням ЮНЕСКО, є окремим напрямом освіти, оскільки допомагає людині усвідомити способи використання масової комунікації в суспільстві; аналізувати медіатексти та критично оцінювати запропоновані в них цінності, політичні, соціальні, комерційні та культурні інтереси, а також створювати і ширити через мас-медіа власні медіатексти [12]. У визначеннях ЮНЕСКО (2001 та ін.) медіаосвіту й медіакомпетентність послідовно пов’язують і з розвитком демократичного мислення, і з розвитком громадської відповідальності особистості. Як засвідчують підсумкові документи багатьох міжнародних форумів, де обговорювалися проблеми медіаосвіти, медіапроцес у світі орієнтується на громадянську відповідальність, гуманізм і демократію. Самі медіаосвітні технології виокремилися в окрему частину педагогіки – медіадидактику, котра розробляє теорію медіаосвіти й навчання, науково обґрунтовує зміст медіаосвіти, вивчає закономірності, принципи, методи й організаційні форми навчання із залученням медіапродуктів та опертям на мас-медіа, а відтак втілюють принципи гуманізації освіти, сприяють підвищенню інтелектуального, культурного, духовного, морального рівня майбутнього фахівця.

Медіаосвіта як процес розвитку й саморозвитку особистості на матеріалах та за допомогою засобів масової комунікації покликана формувати культуру комунікації, уміння усвідомлено сприймати, критично осмислювати, інтерпретувати медіатексти з метою розширення загальних, соціокультурних та професійно значущих знань, комунікативних та творчих здібностей. Як бачимо, цей напрям тяжіє до педагогіки, до виховних аспектів, що засвідчує медіапедагогічний вектор розвитку медіаосвіти.

Медіапедагоги різних країн теоретичним підґрунтям розвитку медіаосвіти вважають позитивний або ж негативний вплив медіа на розвиток особистості зокрема та суспільства в цілому, що зумовило виокремлення різних підходів, теорій та моделей медіаосвіти. Напевне, такої уваги і піднесення явище, назване медіаосвітою, не набуло, якби не глибинні корені, що занурюються до традицій педагогічної журналістики, що ми зазначали вище. Аналіз практики застосування медіаосвіти у вищих педагогічних навчальних закладах України, проведений Ю. Казаковим [5], засвідчив наявність певних суперечностей між: стрімким поширенням масової культури та несформованістю в молодіжної аудиторії навичок критичного сприйняття медіатекстів; визнанням ролі та значення медіакультури, медіаосвіти в цілісному процесі загальноосвітньої та професійної підготовки людини та недостатньою увагою до використання медіаосвіти в загальноосвітніх школах і ВНЗ України; соціальним замовленням вищій школі на підготовку майбутнього вчителя, здатного вільно орієнтуватися в сучасному медійному просторі, використовувати можливості ЗМК для професійного та особистісного розвитку, і реальним рівнем здійснення медіаосвіти у вищих педагогічних навчальних закладах; усвідомленням викладачами ВНЗ значного соціокультурного, дидактичного та виховного потенціалу сучасної медіакультури, ЗМК та нерозробленістю методичного забезпечення використання медіаосвіти в навчально-виховному процесі педагогічних ВНЗ, відповідних технологій педагогічної підтримки цього процесу. Медіапедагоги розглядають кілька варіантів запровадження медіаосвіти: включення її до навчальних програм у загальноосвітньому чи вищому навчальному закладі; дистанційну освіту за допомогою телебачення, радіо, системи „Інтернет”; самостійну/безперервну освіту медіазасобами та ін. [13].

Формування медіаграмотності майбутніх фахівців у межах ВНЗ може здійснюватися двома способами: через введення окремого курсу з медіаосвіти або через інтеграцію медіаосвітніх технологій до вже існуючої системи навчально-виховного процесу, зокрема - завдяки виконанню міждисциплінарних досліджень з інформаційних, комунікаційних та освітніх наук, соціології та ін. Отже, запровадження медіаосвіти до фахової підготовки є актуальним завданням педагогіки вищої школи на шляху побудови єдиного європейського освітнього простору. І саме проблеми медіаосвіти у вищій школі – предмет наукових зацікавлень відділу теорії та методології гуманітарної освіти Інституту вищої освіти НАПН України. Увагу сконцентровано на медіадидактиці, медіаосвітніх технологіях. Тут захищено й готуються до захисту дисертації з пресодидактики й інтернетдидактики тощо, з розвитку критичного мислення. У всеукраїнському тижневику „Освіта” започатковано випуск газети в газеті „Медіаосвіта”. Це – спільний проект редакції та Інституту вищої освіти.

Напрацювання психологів із використання медійних текстів, із опорою на матеріали ЗМІ, котрі сьогодні наявні в науці про закономірності, розвиток і форми психічної діяльності живих істот, в науці, де йдеться про сукупність питань, роздумів, які стосуються моралі, поведінки, людських переживань тощо, про сукупність психічних процесів, обумовлених певною діяльністю, станом та ін. увібрало це поняття. І цим узагальненим терміном стає медіапсихологія. Один із її засновників П. Вінтерхофф-Шпурк визначив її як галузь науки, котра на мікроаналітичному рівні описує й пояснює поведінку людини, що обумовлена впливом засобів індивідувальної та масової комунікації [1, с. 245 ]. У своїй праці „Медіапсихологія” він розглядає психологію засобів масової інформації й висвітлює когнітивні й емоційні аспекти використання ЗМІ, аналізує вплив ЗМІ на формування громадської думки і поведінки людей, а також виокремлює перспективи дослідження і розвитку прикладної медіапсихології. У сучасних медіапсихологічних дослідженнях, зазначає М. Жижина [3, с. 6], акцент зміщується на розробляння проблем і створення програм захисту від негативного і маніпулятивного впливу медіатехнологій. При цьому дослідники (зауважимо, не тільки медіапсихологи) єдині у думці, що роль і вплив медіасередовища на соціальну поведінку індивіду і на соціум загалом збільшуватимуться. „Предметна сфера медіапсихології включає опис основних компонентів медіакультури, вияв психологічних закономірностей ставлення і поведінки людини в полікультурних медіасередовищах, а також вивчення психологічних феноменів і механізмів сприйняття медіакультури, процесів формування і функціонування медіакомпетентості особистості, – в системах медіаосвіти, медіавиробництва і медіа споживання” [3, с.6]. Нині спостерігається активізація досліджень в галузі стосунків особистості і мас-медіа, що обумовлено інформатизацією суспільства, медіалізацією соціального середовища, посиленням ролі мас-медіа в суспільстві, і є всі підстави вважати, що й надалі інтерес психологів і фахівців інших галузей до медіапсихології збільшуватиметься. Російська дослідниця М. В. Жижина [3, с. 4] наголошує, що предметом медіапсихології є особистість, котра розглядається в контексті сучасної медіакультури, що швидко розвивається, відтак динамічно розвиватиметься й нова галузь психологічної науки, а відтак можемо говорити про перспективи медіапсихологічного вектору розвитку медіаосвіти.

Розвиток масової медіаосвіти сьогодні стримує її нерозвинутість у закладах формальної освіти (середньої і професійної); відсутність програм медіаосвіти «для дорослих», а також - належної уваги до питань підготовки кадрів для медіаосвіти різних типів тощо. „Потрібна консолідація педвузів, факультетів журналістики, медіапедагогів-експриментаторів, а також медійної спільноти”, - наголошує визнаний дослідник медіаосвіти О. В. Федоров….

Висновки. Для вдосконалення професійної освіти, забезпечення її доступності та ефективності, підготовки молоді до життя і діяльності в інформаційному суспільстві сьогодні доцільно враховувати процеси стрімкого інформаційно-технологічного розвитку різних галузей. Для того, щоб навчити студентів різних спеціальностей користуватися інноваційними технологіями, слід сформувати у них уміння управляти потоками інформаційних ресурсів, опанувати комунікаційними технологіями і стратегіями їх використання. Саме медіаосвіта, корені якої в педагогічній журналістиці, ставить за мету якнайповніше скористатися освітнім і технічно-комунікаційним потенціалом сучасних ЗМК.
  1   2   3

Схожі:

Ххі століття. №66. У 2-х ч. Інститут інноваційних   технологій І змісту освіти мон україни, Академія міжнародного  співробітництва з креативної педагогіки. Київ Вінниця, 2010 iconСпецвипуск. Ч ктїі Вінниця: Інститут інноваційних технологій І змісту...
Зб наук праць. Духовно моральне виховання професіоналізм особистості в сучасних умовах. – Спецвипуск. Ч – Ктїі – Вінниця: Інститут...
Ххі століття. №66. У 2-х ч. Інститут інноваційних   технологій І змісту освіти мон україни, Академія міжнародного  співробітництва з креативної педагогіки. Київ Вінниця, 2010 iconМедіаосвіта в Україні: сучасний стан І перспективи розвитку // Нові...
Нові технології навчання. №62. М-ли другого Міжнародного семінару „Навчально-виховне середовище та моральність у ХХІ столітті” /...
Ххі століття. №66. У 2-х ч. Інститут інноваційних   технологій І змісту освіти мон україни, Академія міжнародного  співробітництва з креативної педагогіки. Київ Вінниця, 2010 iconМедіалогія І медіосвіта: входження до науково-освітнього простору
Духовно-моральне виховання І професіоналізм особистості в сучасних умовах // Спец вип. №58. Ч. Київ–Вінниця: Інститут інноваційних...
Ххі століття. №66. У 2-х ч. Інститут інноваційних   технологій І змісту освіти мон україни, Академія міжнародного  співробітництва з креативної педагогіки. Київ Вінниця, 2010 iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни інститут інноваційних...
Київ, вул. Урицького, 36, тел.: (044) 248-91-14, 245-41-92, факс: (044) 248-91-14
Ххі століття. №66. У 2-х ч. Інститут інноваційних   технологій І змісту освіти мон україни, Академія міжнародного  співробітництва з креативної педагогіки. Київ Вінниця, 2010 iconІнститут інноваційних технологій І змісту освіти
Київ, вул. Сагайдачного, 37, тел. (044) 417-81-81, 484-42-43, факс (044) 417-81-87
Ххі століття. №66. У 2-х ч. Інститут інноваційних   технологій І змісту освіти мон україни, Академія міжнародного  співробітництва з креативної педагогіки. Київ Вінниця, 2010 iconЯ. Я. Болюбаш, директор Департаменту вищої освіти Міністерства освіти І науки України
Міністерства освіти І науки України; В. Л. Петренко, завідувач відділу Інституту інноваційних технологій І змісту освіти Міністерства...
Ххі століття. №66. У 2-х ч. Інститут інноваційних   технологій І змісту освіти мон україни, Академія міжнародного  співробітництва з креативної педагогіки. Київ Вінниця, 2010 iconО. А. Удалова, старший науковий співробітник Інституту інноваційних...
Рекомендовано до друку Науково-методичною Радою Міністерства освіти І науки України (Протокол нмк №1 від 29. 01. 2008 року)
Ххі століття. №66. У 2-х ч. Інститут інноваційних   технологій І змісту освіти мон україни, Академія міжнародного  співробітництва з креативної педагогіки. Київ Вінниця, 2010 iconІнститут інноваційних технологій І змісту освіти
Міністерства освіти І науки України надсилає для практичного використання інструктивно-методичні рекомендації "Про організовану І...
Ххі століття. №66. У 2-х ч. Інститут інноваційних   технологій І змісту освіти мон україни, Академія міжнародного  співробітництва з креативної педагогіки. Київ Вінниця, 2010 iconНачальник відділу освіти Ткачук М. М. Оригінал підписано ?
З метою інформування громадськості Інститут інноваційних технологій І змісту освіти пропонує Концепцію сімейного виховання в системі...
Ххі століття. №66. У 2-х ч. Інститут інноваційних   технологій І змісту освіти мон україни, Академія міжнародного  співробітництва з креативної педагогіки. Київ Вінниця, 2010 iconМіністерство освіти І науки, молоді та спортуукраїни інститут інноваційних...
Управлінням освіти І науки обласних, Київської І севастопольської міських державних адміністрацій
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка