Лікнеп. Як досягати «недосяжного» балансу думок Ігор Куляс, для «Телекритики» 21-01-2010




Скачати 266.62 Kb.
НазваЛікнеп. Як досягати «недосяжного» балансу думок Ігор Куляс, для «Телекритики» 21-01-2010
Сторінка1/3
Дата конвертації02.04.2013
Розмір266.62 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Журналістика > Документы
  1   2   3
Лікнеп. Як досягати «недосяжного» балансу думок
Ігор Куляс , для «Телекритики» 21-01-2010
У «високій» якості роботи найпотужніших інформаційних служб, безумовно, винні шеф-редактори і топ-менеджери, адже теленовини – це чітко персонал-залежне виробництво. Частина 2 (+ відповіді на коментарі)

Пропонуємо вашій увазі другу публікацію з серії статей Ігоря Куляса «Лікнеп». Першу статтю циклу «Лікнеп. Як досягати "недосяжного" балансу думок» читайте тут.

Відмова від коментаря. Безвихідних ситуацій не буває

У ситуації, коли вам з тих чи інших причин, у той чи інший спосіб таки відмовляють у коментарі, вам слід бути особливо уважними і ретельними. Йдеться вже не лише про «обов'язкову програму» з точки зору стандарту балансу думок, але й про вашу ж безпеку.

Отримавши відмову і від інтерв'ю на камеру, і від телефонного коментаря, ви обов'язково повинні запитати у свого «героя-відмовника» про причини його небажання щось сказати людям. А далі мусите обов'язково повідомити його про те, як саме про його відмову почують ваші глядачі. Класичне формулювання звучить так: «У такому разі я буду змушений повідомити глядачам, що пан такий-то відмовився від коментаря з такої-то причини».

Увага! Кілька застережень. По-перше, слово «відмовився» я написав лише до прикладу. Оскільки ваше завдання у цьому формулюванні - бути підкреслено дослівним! Слово «відмовився» ви можете сказати лише у тому випадку, якщо ваш «герой» сказав вам «я відмовляюся коментувати». Якщо він сказав «я не хочу коментувати»,   ви повинні казати «не захотів прокоментувати». Якщо він сказав «я не можу прокоментувати»,   ви кажете «не зміг прокоментувати» і так далі. Не можна казати про «відмову», якщо вам сказали про «небажання» і навпаки! Будьте ретельними і точними!

По-друге, з'ясування й озвучення причини відмови (небажання/неможливості тощо) від коментаря є обов'язковим. Адже причина може бути цілком поважною (наприклад, чиновник каже, що не може прокоментувати сьогодні, оскільки не має конкретного документу, але прокоментує завтра, коли отримає цей документ). Крім того, причина відмови може бути поважною з точки зору одного глядача, але геть непереконливою - з точки зору іншого. І не нам вирішувати, що є поважним, а що ні.

По-третє, важливо цю ключову фразу просто повідомляти своєму «герою». Сама по собі вона не може бути способом шантажу чи погрозою. Ніхто не надягав на журналіста мантію судді чи тим більше прокурора! Працюючи в новинах, ми не можемо нікого ні в чому звинувачувати. (Якщо у вас є таке непереборне бажання - йдіть собі з новин і робіть свою авторську програму, а в ній уже звинувачуйте кого завгодно і в чому завгодно, і дай вам Боже успіху.)

Після ключової фрази ви зобов'язані надати вашому «відмовнику» всі можливості прокоментувати тему згодом. Як би ви до нього (чи до його відмови) не ставилися! Адже глядача найменше цікавить ваше ставлення до цього героя, його цікавить не відмова від коментаря, а повноцінний коментар цього героя з цієї конкретної теми. Тому (навіть зціпивши зуби :)) будьте ґречними і повідомте своєму співбесіднику всі свої і редакційні контакти на випадок, якщо він передумає і вирішить прокоментувати тему завтра, післязавтра або через місяць (якщо це ще буде комусь цікаво).

У підсумку, ту ключову фразу про відмову ви повинні озвучити у тому випуску новин, де вийде ваш сюжет. З огляду на брак відповідної картинки, це найліпше робити або у стендапі, або ж у підводці/відводці.

Існує ще чимало способів, як вести переговори з «прошеними» сторонами конфлікту і як боротися з відмовами від коментарів, але їх ефективніше відпрацьовувати не у статті, а на тренінгу. Тут я обмежився лише тим, що слід вважати «обов'язковою програмою».

Бліц-опитування і соціологія. І ще деякі цифри, що потребують балансу

Вище ми вже побіжно згадували про підміну колективної сторони конфлікту бліц-опитуваннями «з розмитими межами». Тим більше, що журналісти часто свідомо чи несвідомо починають гратися в сюжетах бліцами, видаючи їх за якусь там «соціологію».

З точки зору стандарту балансу думок, бліц-опитування жодним чином не може бути соціологічним дослідженням. Занадто малою і випадковою, а науковою мовою   «нерепрезентативною», є референтна група опитаних. Справді, яким би енергійним не був журналіст на зйомці, він може встигнути опитати лише кільканадцять людей. Розподіл думок у цій групі ніяк не буде свідчити про реальне співвідношення голосів за/проти у місті, області, регіоні чи в усій країні. Простий приклад: якщо журналіст опитуватиме людей, за кого вони голосуватимуть на виборах - за Януковича, Тимошенко чи ще за кого,   погодьтеся, результат буде категорично різним у Донецьку, Кіровограді і Львові. Чи це про щось свідчитиме? Ні про що взагалі.

Певну картину розподілу голосів може спрогнозувати лише справжня соціологія (про неї більше я розповім у «лікнепівській» статті про стандарт достовірності інформації). Та й вона залишатиметься лише прогнозом, підтвердити чи спростувати який зможе лише безпосереднє голосування людей на виборах.

Отже, з точки зору стандарту балансу думок, бліц-опитування, незалежно від того, скільки людей висловилися «за» чи «проти» чогось (наприклад, шестеро - за Януковича, троє - за Тимошенко і один - за Ющенка),   в сюжеті має прозвучати однакова кількість голосів «за» кожного. У цьому прикладі - по одному. Без жодної переваги будь-кому. Бліц-опитування насправді є лише ілюстрацією усього спектру думок, а не кількісного розподілу прихильників кожної з них. Отже, самі бачите, інформаційна цінність бліців близька до нульової. Будь-яке бліц-опитування можна замінити сакраментальними словами, що «з цього приводу думки є різні». (Принагідно ще одне важливе правило бліц-опитування - всім його учасникам журналіст повинен ставити одне й те саме запитання, лише тоді буде дотримано стандарт балансу).

«Експертологія» у виконанні журналістів

Крім сторін конфлікту (учасників події) в сюжеті може брати участь ще один різновид коментаторів. Це експерти. Нині чомусь «вимираючий вид» в українських телевізійних новинах.

Визначення експерта просте: це людина, яка є безумовно компетентною в темі вашого сюжету, не є стороною конфлікту, навіть більше того - не має в цьому конфлікті жодного власного інтересу. Той, хто розбирається, але не є учасником подій. Роль експертної оцінки зростає тоді, коли тема є доволі складною для розуміння (необхідні компетентні пояснення) або ж тоді, коли є важливою оцінка певних фактів, заяв або дій. І ще - в тих випадках, коли ключові сторони конфлікту відмовляються від змістовного коментаря (у цих випадках знову-таки експерт може принаймні оцінити можливі мотиви поведінки сторони у конфлікті, що буде цінним для розкриття теми).

Якщо проаналізувати випуски новин «провідних» українських телеканалів, можна зробити маловтішний висновок про те, що роль таких експертів відіграють... самі ж журналісти, постійно висловлюючи власні висновки й оцінки, і лише в певних випадках сором'язливо прикриваючись псевдопосиланнями на кшталт «експерти вважають», «фахівці кажуть» або ж «за словами спостерігачів». У цьому випадку журналісти порушують не лише баланс думок, але й інші стандарти, зокрема достовірності подачі інформації і відмежування фактів від коментарів (про них говоритимемо докладно в наступних статтях).

З точки зору стандарту балансу думок, журналісти повинні розуміти, що, по-перше, не завжди є можливість знайти «ідеального експерта» (тобто рівновіддаленого від усіх сторін конфлікту). Найкритичнішою в цьому сенсі є політична тематика. Адже майже всі експерти, яких журналісти звикли визначати як «політологів», є водночас політтехнологами, кожен із яких працює на цілком конкретну політичну силу. А отже, в своїх оцінках буде не безстороннім! З точки зору балансу думок у цій ситуації критично необхідно опитувати з будь-якого питання якомога більшу кількість експертів і подавати глядачеві всі їхні думки.

По-друге, думки різних експертів можуть відрізнятися у будь-якій складній тематиці (наприклад, курс гривні, або наслідки глобального потепління, або «свинячий» грип) навіть не внаслідок їхньої заангажованості в конфлікті, а тому що справді якісь речі можуть бути неоднозначними навіть для фахівців! З цієї точки зору геть неприпустимими є численні випадки (я б навіть сказав - збитковий метод), коли журналіст бере інтерв'ю у одного фахівця, а в сюжеті, покладаючись на цю фахову думку, починає безпідставно узагальнювати - «за словами фахівців», «кажуть експерти» тощо. Це є безумовним порушенням стандарту балансу думок, тому що експерт А може прогнозувати стабільність курсу валюти, а експерт Б може прогнозувати стрибок курсу. З точки зору стандарту балансу у вашому сюжеті повинні бути обидві ці думки.

І, нарешті, звідки беруться всі ці експерти? Їх же не випускає в світ якийсь там факультет експертознавства Інституту експертології.

Є два основні шляхи пошуку експертів. Якщо йдеться про нові знання, складну наукову, виробничу тематику,   експертами можуть виступати фахівці профільних вишів або науково-дослідних інститутів. Тут усе доволі просто. Шукаємо потрібну людину в структурі, яка науково займається цим питанням.

Якщо потрібні оцінки позицій сторін конфлікту, особливо ж коли йдеться про конкретну структуру (завод, організація, фірма тощо) або ж про оцінку можливості/неможливості певних ситуацій,   у якості експертів нам потрібні люди, які добре знають «внутрішню кухню». Особливо складним стає пошук експерта, коли маємо справу із «закритими» структурами. У цій ситуації нас можуть виручити або «такі ж самі» (представники іншої подібної структури), або «колишні» (пенсіонери, відставники, які працювали в цій структурі раніше). Вони добре знають ситуацію «всередині» структури і вже є значною мірою незалежними від самої структури.

До прикладу, коли 20 квітня 2000 року ми на Новому каналі першими висунули версію про те, що багатоповерхівку в Броварах розбомбили військові, в той момент коли Міноборони і командування військ ППО відмовлялися взагалі будь-що коментувати, саме експерт - військовий-відставник - підтвердив у студії «Репортера», що за часом (від запуску ракети на полігоні до вибуху будинку) все збігається, отже, версія має право на життя. Або інша історія: коли в серпні 2000-го затонув російський підводний човен «Курськ», ведучий «Русского радио» в Одесі Андрій Шабанов знайшов і запросив до студії відставника, який колись був офіцером саме на «Курську». Це був надзвичайно цікавий ефір, адже людина, яка знала човен не з чуток, а «зсередини», коментувала «офіційну версію» російської влади саме з точки зору «оце може бути», а «цього бути не може» (розбиваючи при цьому «офіційну версію» на друзки).

Експерти зазвичай з'являються в новинах не в репортажному жанрі (там найціннішою є оперативність розповіді про те, що, де, коли і як сталося). Коли ж ви починаєте глибше осмислювати тему, у пошуку причин або наслідків певної події,   без експертної думки вам не обійтися. Раджу вам при цьому ніколи не обмежуватися одним експертом. Що більше кваліфікованих думок, то повнішою буде картина для глядача. То цікавішими будуть ваші новини.

«Неоднозначна однозначність», або Від чого зрештою вимре людство?

Для тих, хто уважно дивився теленовини починаючи з середини 90-х років минулого століття, не секрет, що людство уже з десяток разів мало вимерти на пню. Спочатку від «чуми ХХ століття» на ймення СНІД. Ця «чума», якщо вірити новинам, косила людей пачками. Але людство вижило і живе собі тепер зі СНІДом так само, як жило раніше без нього.

Потім була «проблема 2000». На межі двох століть саме вона мала накоїти на планеті непоправних лих у зв'язку з тим, що в попередніх версіях будь-якої комп'ютерної техніки 1999 рік «обнулявся» і це мало призвести до повного Апокаліпсису (зокрема, до неодмінних вибухів ядерної зброї, атомних станцій та інших «мирних і не дуже бомб»). Людство і цю біду якось пережило. І, до речі, нічого ніде так і не вибухнуло. Принаймні новини, хоч як жахали людей «до того», «після того» про такі вибухи нічого не розказали.

Далі була «атипова пневмонія», «білий порошок», «коров'ячий сказ», «всесвітній тероризм» із Бен Ладеном на чолі, «пташиний грип». І, нарешті, «свинячий грип». Останній став настільки фатальним для України, що здавалося, цього разу кінець неминучий. Аж ось живі досі! І все людство щоразу без якихось там надзусиль (якщо у людства в цей момент не на часі чергові вибори) виживало і виживає. Незважаючи навіть на запуск Великого адронного колайдера і на астероїди, які періодично мають врізатися в Землю і (якщо вірити новинам) вбити на нашій планеті геть усе живе! Вам не здається дивною ця «живучість»?

Я наводжу далеко не повний перелік новітніх міфів, які найчорнішими фарбами змальовували українські телеканали протягом останнього десятиліття. Зверніть увагу на те, що я свідомо не додавав до цього «найчорнішого списку» тих міфів, у яких основою «загибелі людства» були суто українські політичні витребеньки.

Якщо чесно, важко навіть вигадати, що стане наступною загрозою всьому живому на Землі, але щось точно буде. Новини ж бо не сплять! Навіть наш «лінивий ньюзрум» не спить, оскільки має підписку на Reuters або ж на APTN. І крім того має факс, мейл, звідки надходять «страшилки» від прес-служб і політтехнологів.

Природа усіх цих «страшилок»   лише в надзвичайній емоційній переконливості та масовому впливу теленовин на свідомість мільйонів людей. Хтось грається у свої політичні або ж бізнесові ігри, а новини підтримують цю гру. Причому часто навіть не маючи від того жодного зиску. Просто тому, що «це звучить» і дає рейтинги!

Причина «живучості» всіх цих «інформаційних вірусів»   лише у свідомому чи несвідомому, але однаково грубому порушенні журналістами стандартів. Насамперед стандарту балансу думок і повноти інформації. Ніхто ж на «великих» каналах України ніколи раніше не озвучував альтернативних думок, наприклад, про те, що такої хвороби, як СНІД, немає. Так, імунодефіцит буває, але з десятків різних причин. І це ніяк не пов'язано з якимось демонічним вірусом, що передається статевим шляхом або ж через кров.

Ніхто не чув критиків «проблеми 2000» або ж «атипової пневмонії». Думка про те, що «загрози немає», щоразу була для журналістів «неактуальною і нецікавою». Набагато цікавіше було частувати людей «страшилками»! Ця хвороба людей родом з дитинства. В мої часи ми, дітлахи, зіщулившись від жаху, переповідали одне одному історію про «дєвочка-дєвочка, чьорний гроб на кольосіках заєхал в твой под'єзд». Глядач має на це право, а ви, журналісти, на це права не маєте! Тому що у вас є професійний стандарт балансу думок. Почули чергову «страшилку»   шукайте альтернативну думку. І все відразу ж ставатиме на свої місця.

Завершуючи цю тему, хотілося б запитати у журналістів, чи вони взагалі відчувають свою колосальну провину перед глядачами за той психоз, який вони розводять у своїх сюжетах та випусках з приводу кожної чергової «неминучої загибелі людства»?! Благо, історія з останнім «пандемічним» грипом знайшла достойне продовження. Оскільки цього разу «глобальні піарники» загралися, в Євросоюзі нарешті вирішили поставити їх на місце. Можливо, хоч це стане для журналістів уроком на майбутнє. Що нічого не можна приймати на віру, все треба перевіряти і - найперше! - до будь-якої думки ретельно шукати баланс.

«Нацбанк як полюс недоступності». Підсумок конкретної історії

Отепер уже можна повертатися до головного нашого прикладу - про коментар від НБУ щодо «грипозного мільярду для Кабміну». З точки зору стандарту балансу такий коментар мав би бути ОБОВ'ЯЗКОВО і БЕЗУМОВНО в кожному випуску новин того дня! Це навіть не питання, адже стандарт вимагає від журналістів подавати точки зору ВСІХ, БЕЗ ВИНЯТКУ, сторін конфлікту. А НБУ в цій ситуації точно був однією з найважливіших сторін.

Скажу навіть більше: для звичайного глядача, який не знає тих наших з вами стандартів, після перегляду сюжетів на «великих» каналах могло здатися, що журналісти мають його, глядача, за душевнохворого. Настільки очевидним було зустрічне запитання глядача до «творців» цих сюжетів: невже ж ви не могли запитати в самого Нацбанку?! А журналісти тим часом продовжували робити вигляд, що все нормально...
  1   2   3

Схожі:

Лікнеп. Як досягати «недосяжного» балансу думок Ігор Куляс, для «Телекритики» 21-01-2010 iconЛікнеп. Право на власну думку (частина 3) Ігор Куляс, для «Телекритики» 08-02-2010
Пропонуємо вашій увазі третю публікацію з серії Ігоря Куляса «Лікнеп». Раніше тк вже друкувала статтю з цього циклу «Лікнеп. Як досягати...
Лікнеп. Як досягати «недосяжного» балансу думок Ігор Куляс, для «Телекритики» 21-01-2010 iconЛікнеп. Як досягати «недосяжного» балансу думок Ігор Куляс, для «Телекритики»...
Найпершою перешкодою до отримання коментаря є елементарне боягузтво або лінь самих журналістів. Частина 1
Лікнеп. Як досягати «недосяжного» балансу думок Ігор Куляс, для «Телекритики» 21-01-2010 iconПрофесійна якість українських теленовин. Моніторинг, частина 1 Ігор...
Проект «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян» здійснюється...
Лікнеп. Як досягати «недосяжного» балансу думок Ігор Куляс, для «Телекритики» 21-01-2010 iconПрофесійна якість українських теленовин. Моніторинг, частина 2 Ігор...
Другий коли повну відповідальність за якість випуску несе його ведучий. Тобто, по суті, він одноосібно виконує дві функції ведучого...
Лікнеп. Як досягати «недосяжного» балансу думок Ігор Куляс, для «Телекритики» 21-01-2010 iconЗагальна характеристика «Фабрик думок» як суспільного феномену
Надзвичайно велику роль серед таких об’єднань відіграють неурядові аналітичні центри, або так звані „фабрики думок”
Лікнеп. Як досягати «недосяжного» балансу думок Ігор Куляс, для «Телекритики» 21-01-2010 iconМурованокуриловецький дошкільний навчальний заклад ясла-садок №2...
Посібник містить теоретичний та практичний матеріал для використання в роботі вихователями дошкільних закладів. Подано примірний...
Лікнеп. Як досягати «недосяжного» балансу думок Ігор Куляс, для «Телекритики» 21-01-2010 iconПлан вступ Теорія ігор як діючий інструмент менеджерів-практиків...
В робрті ми розглянемо п'ять головних елементів «конкурентної розвідки», що визначають умови ринкової гри, І процедуру прийняття...
Лікнеп. Як досягати «недосяжного» балансу думок Ігор Куляс, для «Телекритики» 21-01-2010 iconЗ в І т Головної суддівської колегії V літніх спортивних ігор молоді України 2010 Вид спорту

Лікнеп. Як досягати «недосяжного» балансу думок Ігор Куляс, для «Телекритики» 21-01-2010 iconПроблема застосування сучасних ігор для навчання фізики в основній школі
У статті розглянута проблема застосування сучасних ігор для навчання фізики в основній школі на прикладі використан­ня пазлів. Ключові...
Лікнеп. Як досягати «недосяжного» балансу думок Ігор Куляс, для «Телекритики» 21-01-2010 iconФормат вітчизняних ток-шоу визначають політики борис Бахтєєв, для «Телекритики» 28-11-2009
Хоча програма Ганни Безулик наочно демонструє, що найцікавіше в ній це репліки експертів та журналістів
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка