Медіаосвіта: сучасний стан І перспективи розвитку //Мова І культура: науковий журнал. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. Вип. 12. Т. ХІ (136). 160




НазваМедіаосвіта: сучасний стан І перспективи розвитку //Мова І культура: науковий журнал. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. Вип. 12. Т. ХІ (136). 160
Дата конвертації11.03.2013
Розмір119 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Культура > Документы
Онкович Г.В. Медіаосвіта: сучасний стан і перспективи розвитку //Мова і культура: науковий журнал. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. – Вип. 12. – Т. ХІ (136). – 160 с. – С.39 – 45.

Онкович Г.В.

МЕДІАОСВІТА: СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Медіаосвіта сприяє формуванню ключових компетенцій у студентів вищої школи (комунікативної, інформаційної, соціальної, полікультурної, здібностей саморозвитку, самоосвіти та продуктивної творчої діяльності).

Ключові слова: медіакультура, медіаосвіта, медіадидактика, медіаграмотність, медіапсихологія, медіаосвітні технології, професійна підготовка.
Media education promotes the formation of core competencies of high school students (communication, information, social, multicultural, ability to self-development, self-education and productive creative activity). 

Key words: media culture, media education, media literacy, media psychology, media didactics, media educational technologies, training of students majoring.
Проблеми медіакультури і медіаосвіти нині привертають увагу представників різних наук. Й причина – не тільки в тому, що медіакультура - домінуюча культура інформаційного суспільства, а й в її міжпредметності. Дослідники зазначають, що медіакультура – здатність соціуму ефективно використовувати медіаруесурси й застосовувати передові інформаційні технології – формується засобами медіаосвіти. Вдтак, із погляду світової та європейської педагогічної спільноти, важливою вимогою до підготовки фахівців у вищій школі є запровадження медіаосвіти. Це пов’язано з тим, що для розуміння процесів, котрі відбуваються в сучасному медіадовкіллі, молодій людині слід володіти особливими знаннями, комунікативними та інформаційними вміннями й навичками, здатністю до критичного аналізу (тобто медіаграмотністю), які можна сформувати завдяки організованій та цілеспрямованій медіаосвіті. На часі активізувати її запровадження до фахової підготовки й у вищій школі.

Для вдосконалення професійної освіти, забезпечення її доступності та ефективності, підготовки молоді до життя і діяльності в інформаційному суспільстві сьогодні доцільно враховувати процеси стрімкого інформаційно-технологічного розвитку різних галузей. Аби навчити студентів користуватися інноваційними технологіями, слід сформувати у них уміння управляти потоками інформаційних ресурсів, опанувати комунікаційними технологіями і стратегіями їх використання. Для цього викладач має володіти новітніми технологіями навчання. Саме медіаосвіта ставить за мету якнайповніше скористатися освітнім і технічно-комунікаційним потенціалом сучасних ЗМК і є, за визначенням ЮНЕСКО, окремим напрямом освіти, оскільки допомагає людині усвідомити способи використання масової комунікації в суспільстві; аналізувати медіатексти та критично оцінювати запропоновані в них цінності, політичні, соціальні, комерційні та культурні інтереси, а також створювати і ширити через мас-медіа власні медіатексти [8; 10].

У визначеннях ЮНЕСКО (2001 та ін.) медіаосвіту й медіакомпетентність послідовно пов’язують і з розвитком демократичного мислення, і з розвитком громадської відповідальності особистості. Як засвідчують підсумкові документи багатьох міжнародних форумів, де обговорювалися проблеми медіаосвіти, медіапроцес у світі орієнтується на громадянську відповідальність, гуманізм і демократію. Саме медіаосвітні технології, котрі виокремилися в окрему частину педагогіки – медіадидактику, яка розробляє теорію медіаосвіти й навчання, науково обґрунтовує зміст медіаосвіти, вивчає закономірності, принципи, методи й організаційні форми навчання із залученням медіапродуктів та опертям на мас-медіа, - втілюють принципи гуманізації освіти, сприяють підвищенню інтелектуального, культурного, духовного, морального рівня майбутнього фахівця. Оскільки медіа поділяються на „старі” й „нові”, ми розділяємо поняття інформаційно-комунікаційні технології (забезпечується „старими” медіа – пресою, радіо, кіно) й інноваційно-комунікаційні технології (забезпечуються, відповідно, новітніми засобами масової комунікації).

Медіадидактика складається з пресодидактики, теледидактики, кінодидактики, радіодидактики, інтернетдидактики, мультимедіадидактики тощо [3]. Медіапедагоги пропонують кілька варіантів запровадження медіаосвіти: включення її до навчальних програм у загальноосвітньому чи вищому навчальному закладі; дистанційну освіту за допомогою телебачення, радіо, системи "Інтернет"; самостійну/безперервну освіту медіазасобами та ін. [4]. Формування медіаграмотності майбутніх фахівців у межах ВНЗ може здійснюватися двома способами: через введення окремого курсу з медіаосвіти або через інтеграцію медіаосвітніх технологій до вже існуючої системи навчально-виховного процесу, зокрема - завдяки виконанню міждисциплінарних досліджень з інформаційних, комунікаційних та освітніх наук, соціології та ін. Отже, запровадження медіаосвіти до фахової підготовки є актуальним завданням педагогіки вищої школи на шляху побудови єдиного європейського освітнього простору

На теренах колишнього Радянського Союзу медіаосвіта найактивніше розвивається в Росії, де діє наукова школа медіагармотності та медіакомпетентності під керівництвом професора О. В.Федорова, розпочато підготовку педагогів-медіадидактів у вищих навчальних закладах, видається національний журнал «Медиаобразование», існує кілька сайтів на Російському загальноосвітньому порталі. Україна також має власні медіаосвітні осередки: два - у Києві (в Інституті вищої освіти та Інституті соціальної та політичної психології АПН України) та Львові. На Російському загальноосвітньому порталі наявний сайт „Медиаобразование: Украина”, де представлені напрацювання українських медіадидактів мовою оригіналу [10]. До того ж медіаосвітні курси входять у навчальні плани деяких українських вишів. Проаналізовані матеріали дають підстави стверджувати, що нині медіаосвіта в Україні має кілька шляхів розвитку. Представимо їх.

Інститут Екології масової інформації було створено рішенням Вченої Ради Львівського національного університету ім. Івана Франка в червні 1999 р. Засновники Інституту вважають медіаекологію синтезом філософсько-академічного і суто прикладних напрямів роботи, пов`язаних з нейтралізацією патогенних інформаційних потоків. На сайті Інституту зазначено, що заклад розпочав дослідження за такими трьома основними напрямками: медіафілософський (філософське осмислення впливу масової комунікації, зокрема медіатехнології, на нашу психіку і культуру), медіакритичний (аналіз медіадискурсу для професіоналів), медіаосвітній (медіаосвіта відрізняється від журналістської освіти тим, що спрямована не тільки, чи не стільки, на підготовку працівників медіа бізнесу, скільки на стимулюванні "психологічного імунітету" широкого загалу від тих медіазагроз, які пов’язані з пропагандою і фальсифікацією, порнографією та екранним насильством. Медіаосвіта - це своєрідна інструкція як користуватися медіа)”. Тематика досліджень потребувала міждисциплінарного підходу і орієнтувалася, переважно, на підготовку медіафахівців. Педагогічний досвід з підготовки майбутніх медійників переносився й на заняття в шкільну аудиторію.

Через 10 років, у 2009-му, у Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна відкрили нову кафедру - медіакомунікацій, де започатковано однойменну експериментальну магістерську програму. Медіаосвітні курси нині читаються у Таврійському гуманітарно-екологічному інституті в Сімферополі, на Видавничо-поліграфічному факультеті НТУ України „КПІ” тощо.

В Інституті соціальної та політичної психології Академії педагогічних наук України кілька років тому створено лабораторію психології масової комунікації та медіаосвіти, яка веде моніторингові дослідження рівня медіакультури громадян. Підготовлено й видано друком посібник для вчителів, шкільних психологів та батьків «Медіакультура особистості: соціально-психологічний підхід», запропоновано експериментальну навчальну програму з медіаосвіти для середньої школи, де використано медіаосвітній досвід таких держав, як Велика Британія, Канада, Росія, Франція та ін.

Лабораторія психології масової комунікації та медіаосвіти розвиває ідею саме шкільної медіаосвіти, яка, на думку дослідників, має впроваджуватися у форматі системного навчання. Шкільна медіаосвіта спрямована на виховання свідомого, компетентного споживача медіа та має стимулювати розвиток спеціальних знань, умінь, навичок у сфері медіа, розвивати ресурсні можливості особистості. Як зазначала Н.І.Череповська у червні 2009 року на ІІ Міжнародному круглому столі „Медіаосвітні технології у навчальному процесі”, проведеному в Інституті вищої освіти, експериментальна програма лабораторії – перший крок на шляху до повсюдного медіаосвітнього, медіапросвітнього процесу в українському суспільстві, що починається з роботи із школярами старших класів загальноосвітньої школи. На думку науковців ІСПП, медіаосвітнє навчання учнів, спрямоване на виховання їх особистісної медіакультури, орієнтовно може здійснюватися в різних формах: системний шкільний спецкурс, факультативні заняття, інтеграція медіаосвітнього курсу з деякими наявними шкільними предметами.

Проблеми медіаосвіти у вищій школі – предмет наукових зацікавлень відділу теорії та методології гуманітарної освіти Інституту вищої освіти АПН України. Увагу сконцентровано на медіадидактиці, медіаосвітніх технологіях. Тут захищено дисертації з пресодидактики (А.Д.Онкович та І.М.Чемерис), інтернетдидактики (Р.П.Бужиков), розвитку критичного мислення (Л.Києнко-Романюк); готують до захисту кандидатські дослідження О.К.Янишин („Медіаосвітні технології у навчанні документознавців”), Н.М.Духаніна-Войтко („Медіаосвіта у процесі підготовки магістрів з комп’ютерних наук”), І.В.Сахневич („Медіаосвіта у підготовці фахівців технічного профілю”), Д.А.Заруба („Становлення і розвиток медіаосвіти в Україні”) тощо. Під керівництвом співробітників відділу опрацьовують матеріали з теледидактики, радіодидактики, медіамузики, готують спецкурси з медіаосвіти для вищих навчальних закладів. У всеукраїнському тижневику „Освіта” започатковано випуск газети в газеті „Медіаосвіта” – спільний проект редакції та Інституту вищої освіти.

Останнім часом питання медіаосвіти поставали предметом обговорення на багатьох кафедрах та факультетах, де готують журналістів. Так, упродовж 2009 року відбулися конференції з обговорення актуальних проблем медіаосвіти, медіавиховання, медіакомпетентності в Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, на факультеті філології та журналістики Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка, в Інституті філології та журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки, засідання круглого столу „Медіаосвітні технології у навчальному процесі” – в Інституті вищої освіти, Інтернет-конференція на базі Інституту філології Бердянського державного педагогічного університету та ін.

Теоретичні концепції та моделі явища, названого медіаосвітою, на терені Радянського Союзу розробляли педагоги, журналісти, мистецтвознавці, соціальні педагоги та психологи. Російський дослідник О.П.Короченський став чи не першим із теоретиків журналістики, хто звернув увагу на масову медіаосвіту й в докторській дисертації (2003 р.) обґрунтував спільність завдань медіакритики та медіаосвіти. Інтерес журналістикознавців до проблеми масової медіаосвіти підкріпив С.Г.Корконосенко (2004 р.), за кілька років побачила світ монографія І.Фатєєвої «Медиобразование: теоретические основы и опыт реализации», яку президент Російської асоціації кіноосвіти та медіапедагогіки О.В.Федоров визначив своєрідним маніфестом «журналістського погляду» на проблеми масової освіти в Росії [6, с.2].

І.А.Фатєєва тлумачить медіаосвіту як науково-освітню галузь, предметом якої є засоби масової інформації й комунікації в педагогічному аспекті їх різноманітних зв’язків зі світом, суспільством і людиною. У теоретичному плані ця галузь лежить на перетині педагогіки й комплексної науки про медіа, а в практичному – передбачає спільну діяльність тих, хто навчає, та тих, хто навчається, спрямовану на підготовку населення до життя в медіатизованому світі. Це организований та стійкий процес комунікації, зорієнтований на навчання і виробництва мас-медіа, і їх використання [4]. Дослідниця вважає практичний підхід базовим у теорії медіа педагогіки, що слугує підґрунтям для розв’язання питань стосовно переваг тієї чи тієї технології [4, с. 26], який має спиратися на теорію «медіадіяльності» з детальною класифікацією видів медіаосвіти і розроблянням її педагогічних принципів. Відповідно до цієї теорії, медіаосвіту як форму організації освітнього процесу логічно будувати в сприятливих умовах, які педагоги послідовно розгортають для засвоєння аудиторією таких форм діяльності: адекватне сприйняття медіатекстів як продуктів людської діяльності, розуміння механізмів їх виникнення й тиражування, їхня критична оцінка і кваліфіковане судження про них; включене спостереження за характером функціонування в суспільстві засобів масової інформації і комунікації (як системи, так і її окремих підприємств), орієнтація в них з метою їх усвідомленого вибору і використання; участь у діалозі з мас-медіа на основі сучасних технічних засобів; освоєння процесу створення медіатекстів на основі участі в медіаосвітніх проектах різного ступеня масштабності [4, с.34]. Запропонована І.А.Фатєєвою теорія медіадіяльності базована на послідовно компетентнісному підході до організації навчального процесу й орієнтована на кінцевий результат взаємодіяльності учнів і педагогів, до того ж для обох видів медіаосвіти (професійної і масової), за словами дослідниці, може бути тією об’єднавчою, інтегративною віссю, котрої так не вистачає сучасній медіаосвіті для консолідації вчених і педагогів різних шкіл.

У цьому контексті О.В.Федоров зауважує, що синтетична спрямованість теорії медіадіяльності, охарактеризована І.А.Фатєєвою, цілком співвідноситься з підсумковим результатом медіаосвіти – медіакомпетентістю особистості, тобто сукупності її мотивів, знань, умінь, здатностей (показники: мотиваційний, контактний, інформаційний, перцептивний, інтерпретаційний / оцінний, практико-операційний / діяльнісний, креативний), що сприяють вибору, використанню, критичному аналізові, оцінці, судженню й передачі медіатекстів у різних видах, формах і жанрах, аналізу складних процесів функціонування медіа в соціумі [6, с. 3-4]. Учений наголошує, що таке потрактування «медіакомпетентності» не завжди зрозуміле в середовищі теоретиків журналістики. Так, І.В.Жилавська обґрунтувала нову інтерактивну (журналістську) модель сучасної медіа освіти, посилаючись на «концепцію російського модуля медіаосвіти», що розроблена Я.Н.Засурським і О.Л.Вартановою. Дослідниця, оперуючи даними таблиці [2], називає ключові «аспекти медіаосвіти»: агентства медіа, категорії медіа, технології медіа, мова медіа, аудиторії медіа, репрезентація дійсності в медіа) і зазначає, що медіа освіту слід відрізняти від педагогічної моделі. Однак О.В.Федоров наголоств, що згадана таблиця – «калька, переклад з англійської оригінальної таблиці, котру ще в другій половині 1980-х – початку 1990-х років прискіпливо розробили й обґрунтували британські медіа педагоги”, а наведені ключові поняття / аспекти медіаосвіти були викладені одним із авторів (С. Bazalgete) 1995 року під час російсько-британського семінару з медіаосвіти [6], а відтак може скластися уявлення, що масова медіаосвіта в Росії розпочалося чи не в ХХІ столітті, а «не на 80 років раніше».

Нещодавно до розробників медіаосвітніх теорій підключились психологи. М.В.Жижина переконана, що умови глобалізації та технізації сучасного суспільства актуалізують вивчення широкого комплексу психологічних проблем медіа культури. Дослідниця, обстоюючи психологічну концепцію медіа освіти, стверджує, що медіаосвіта – це напрям „у педагогіці й психології, що виступає за вивчення закономірностей соціальних особистісних упливів засобів масової комунікації і формування на цій основі медіакомпетентності особистості» [1, с. 70].

Нині в Росії вчені дискутують із приводу багатьох актуальних проблем медіа освіти та її подальших шляхів розвитку, зокрема стосовно медіакультурної моделі становлення діалогічної особистості В.А.Возчикова, медіавиховання як напряму в педагогічній теорії та практиці, проблем медіакультури (докторська дисертація Н.Б.Кирилової).

Підсумовуючи, вслід за російськими дослідниками, виокремлюємо такі проблемні зони в розвитку масової медіаосвіти в Україні: – нерозвинутість її в закладах формальної освіти; недосконалість програм медіаосвіти «для дорослих»; відсутність належної уваги до питань підготовки кадрів для медіаосвіти різних типів; надмірна відокремленість різних рівнів освіти і різних тематичних освітніх програм, що не відповідає сучасним вимогам відкритості й гнучкості освіти; нерозвинутість програм додаткової освіти журналістського профілю; відсутність належного розмаїття програм через слабкість партнерських взаємостосунків між освітньою сферою, медіабізнесом та іншими зацікавленими сторонами; брак організованих форм масової самоосвіти [5–6]. Водночас ми маємо підстави прогнозувати рокуємо підвищення інтересу до розвитку медіаосвіти в усіх ланках дошкільної, шкільної, вишівської, післядипломної освіти, а також освіти й самоосвіти особистості впродовж життя.

Література

  1. Жижина М.В. Медиакультура: культурно-психологические аспекты / Жижина М.В. Москва: Вузовская книга, 2009. – 188 с.

  2. Жилавская И.В. Медиаобразование молодежной аудитории / Жилавская И.В. – Томск: Изд-во Томского ин-та информ. технологий, 2009. – 322 с.

  3. Онкович Г.В. Медіаосвітні технології і компетентнісний підхід // Онкович Г.В. Реалізація європейського досвіду компетентнісного підходу у вищій колі України: матеріали методологічного семінару. – К.: Педагогічна думка, 2009. – С. 206 – 217.

  4. Фатеева И.А. Медиаобразование: теоретические основы и практика реализации: монография / И.А.Фатеева. Челябинск: Челяб. гос. ун-т, 2007. – 270 с.

  5. Федоров А.В. Как российские педагоги относятся к проблеме медиаобразования школьников и студентов? // Федоров А.В. Alma Mater – Вестник высшей школы. 2009. - № 11. – C.1 – 16.

  6. Федоров А.В. Современное массовое медиаобразование в России: поиски новых теоретических концепций и моделей // Федоров А.В. Инновации в образовании. 2009. - № 9. – С. 1- 16.

  7. Федоров А.В. Медиаобразование в России и Украине: сравнительный анализ современного этапа развития (1992-2008) // Федоров А.В. Дистанционное и виртуальное обучение. 2009. № 9. С. 52-71.

  8. Potter, W.J. Media Literacy. Thousand Oaks. – London : Sage Publication, 2001. – 423 p.

  9. Recommendations Addressed to the United Nations Educational Scientific and Cultural Organization UNESCO. In Education for the Media and the Digital Age. Vienna: UNESCO, 1999, Р. 273-274. Reprint in : Outlooks on Children and Media. Goteborg: UNESCO & NORDICOM, 2001, P. 152. - С. 152.

10. http://edu.of.ru/mediaeducation; http://edu.of.ru/medialibrary; http://www.mediagram.ru/mediaed/journal/

Схожі:

Медіаосвіта: сучасний стан І перспективи розвитку //Мова І культура: науковий журнал. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. Вип. 12. Т. ХІ (136). 160 iconГ. О. Балл Інститут психології ім. Г. С. Костюка апн україни, Київ
Опубліковано: Мова І культура (науковий щорічний журнал). – Вип. – Т. ІІ. Психологія мови І культури. Мова І засоби масової комунікації....
Медіаосвіта: сучасний стан І перспективи розвитку //Мова І культура: науковий журнал. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. Вип. 12. Т. ХІ (136). 160 iconМедіаосвіта в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку // Науковий...
Онкович Г. В. Медіаосвіта в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку // Науковий вісник Волынского национального университета...
Медіаосвіта: сучасний стан І перспективи розвитку //Мова І культура: науковий журнал. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. Вип. 12. Т. ХІ (136). 160 iconПравова культура: поняття, сучасний стан та перспективи розвитку в україні
Тетяна Олегівна Тимчук, студентка магістратури юридичного факультету Закарпатського державного університету
Медіаосвіта: сучасний стан І перспективи розвитку //Мова І культура: науковий журнал. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. Вип. 12. Т. ХІ (136). 160 iconУрок позакласного читання. В. Сухомлинський «Як Наталя в лисиці хитринку купила»
Літературне читання: підр для 2 кл. / О. Я. Савченко. – К.: Видавничий дім «Освіта», 2012. – 160 с.: іл
Медіаосвіта: сучасний стан І перспективи розвитку //Мова І культура: науковий журнал. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. Вип. 12. Т. ХІ (136). 160 iconОнкович Г. В. Медіаосвіта й освітні перспективи     творців християнських...

Медіаосвіта: сучасний стан І перспективи розвитку //Мова І культура: науковий журнал. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. Вип. 12. Т. ХІ (136). 160 iconМедіаосвіта в Україні: сучасний стан І перспективи розвитку // Нові...
Нові технології навчання. №62. М-ли другого Міжнародного семінару „Навчально-виховне середовище та моральність у ХХІ столітті” /...
Медіаосвіта: сучасний стан І перспективи розвитку //Мова І культура: науковий журнал. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. Вип. 12. Т. ХІ (136). 160 iconДипломна робота на тему: Інтеграція України до єс. Шляхи І перспективи розвитку
Розділ І. Сучасний стан розвитку єс та передумови інтеграції України в європейській економічний простір
Медіаосвіта: сучасний стан І перспективи розвитку //Мова І культура: науковий журнал. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. Вип. 12. Т. ХІ (136). 160 iconЦілі Розвитку Тисячоліття: Україна. – К.: „екмо”, 2001. 29 с. Сучасний...
Однак, набір до вищих навчальних закладів нижчий, ніж у ряді країн з трансформаційною або ринковою економі­кою, наприклад, у Польщі,...
Медіаосвіта: сучасний стан І перспективи розвитку //Мова І культура: науковий журнал. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. Вип. 12. Т. ХІ (136). 160 iconПричорноморська фундація права Міжнародна науково-практична конференція
Маємо честь І приємність запросити Вас прийняти участь у Міжнародній науково-практичній конференції «Правова система України: сучасний...
Медіаосвіта: сучасний стан І перспективи розвитку //Мова І культура: науковий журнал. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. Вип. 12. Т. ХІ (136). 160 iconЗміст Передмова Розділ Пробл еми філософ ії, теор ії та методолог...
П 59 Порівняльне правознавство: сучасний стан І перспективи розвитку : збірн наук праць / за ред. С. В. Ківалова, Ю. С. Шемшученка;...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка