2. Культура І суспільство




Назва2. Культура І суспільство
Сторінка14/21
Дата конвертації25.02.2013
Розмір2.69 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Культура > Документы
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   21

^ Побут русичів. Торгівля, політична 'і правова культура. Осно­вою господарського.життя Київської Русі було хліборобство. Ско­тарство розвивалось найбільше у лісостеповій смузі завдяки ве­ликій кількості лук. У лісовій смузі було поширене бортництво (збирання меду диких бджіл) та пасічництво. В ті часи панува­ло натуральне господарство, однак розширення виробництва, роз­виток ремесел сприяли активізації товарно-грошових відносин, стимулювали торгівлю.

Внутрішня торгівля концентрувалась у містах. Зокрема, Київ мав вісім торговищ, найбільше з них було на Подолі. Торгували сіллю, яку довозили з Причорномор'я, виробами ремісників, збіж­жям, шкірами тощо. Зовнішньою торгівлею займалися гості — купці, які, гуртуючись у каравани, вирушали до Візантії, Хозарії, звідти в країни Сходу, а також до Скандинавії та Західної Євро­пи. Розвивалася й торгівля морем, центром її було місто Олесня па Дніпрі; руські купці плавали також по Каспію до південного його узбережжя, звідти на верблюдах добирались аж до Багда­да- Головними предметами експорту були шкіри, хутра, мед, віск та інші продукти сільського господарства. Імпортували з Візан­тії та країн Сходу шовкові й бавовняні тканини, зброю, ювелірні прикраси, скло, кераміку, прянощі, вина; з Європи — сукно, ме­талеві вироби, зброю тощо. Розквіт руської торгівлі зі Сходом та Візантією припадає на X—XI ст., але з середини XII ст. іні­ціатива поступово переходить до кримських греків, далі до гену-сзців. Натомість міцніли зв'язки з Західною Європою, їх не в си­лі була зруйнувати навіть монголо-татарська навала.

Розвиток торгівлі вимагав удосконалення грошового обігу. Ті­сні торгові контакти сприяли поширенню на Русі арабської, ві­зантійської та західноєвропейської монет (дирхем, міліаресії і

106

номісми, динари). Володимир Великий і Ярослав Мудрий кар­бували власні гроші — срібники і золотники, на яких витиска­лись портрет князя і його родовий знак — тризуб.

Розвиток товарно-грошових відносин свідчив про розпад пер­вісного родоплемінного ладу. Виникає майнова нерівність, знать і князівська дружина концентрують у своїх руках значні багат­ства; у приватну власність переходять садиби, знаряддя праці, худоба, продукти господарства, а потім частково й земля. Прав­да, в одних районах ці процеси йшли швидше, в інших повільні­ше, що мало певний вплив і на розвиток культури на Русі.

Населення міст, особливо малих, не відрізнялось від селян ні побутом, ні правами. Міста з'являються на Русі ще у третій чверті І тисячоліття. Вони виникають на основі городищ — ук­ріплених поселень, центрів давньоруських племен. Зокрема, Ки­їв виник на місці городищ VI ст., що існували на Старокиївській та Замковій горах. Про значну кількість міст-градів па наших зе­млях свідчать іноземні джерела, а «Повість времешшх літ» вка­зує, що на Русі в IX—X ст. було до 20 міст, у ХШ ст. — близь­ко 300. Великими центрами торгівлі стали Чернігів, Переяслав, Володимир-Волинський, Любеч, Галич. Особливо помітну роль відіграв Київ — столиця, «мати городів руських», найбільший ремісничий, торговельний та культурний центр Руської землі. Тіг-мар; єпископ Магдебурзький (кінець X—XI ст.) у своїй «Хроні­ці» зазначав, що в Києві «більше 400 церков і 8 ринків, а- люду незчисленна сила» (Січинський В. Чужинці про Україну. Львів, 1991, с. 10). Дослідники твердять, що кількість населення Киє­ва у XI—XII ст. сягала 50 тис. (9 тис. дворів). Чернігів та Галич нараховували до 25 тис, Переяслав — 12 тис, Вишгород — по­над 10 тис Основний контингент міського населення становили ремісники. Відомо, що вони об'єднувалися у корпорації; зокре­ма, назви подільських урочищ, можливо, зберегли пам'ять про об'єднання гончарів та кожум'як; у Вишгороді відомі корпорації гончарів та городників — будівників міських укріплень.

Торговці теж мали окремі об'єднання, що спеціалізувались на торгівлі з певними країнами і певними видами товарів. Відо­ма, зокрема, Іванівська община в Новгороді, організаційним цен­тром якої була церква на Опоках; члени цієї общини торгували воском. Багато міст, у першу чергу Київ, були осідками інозем­них купців, які займали подекуди цілі квартали чи окремі госте­ві двори. Саме купці активно сприяли культурним обмінам, че­рез них переважно приходили в український побут чужинецькі звичаї, одяг, прикраси, знаряддя праці, а в мову — нові слова.

Крім ремісників і купців, у містах проживали також 'бояри, князі зі своїми дружинниками, священики, монахи, «чорний» ро­бочий люд — челядь, ізгої та інші. Вільне населення брало участь у міських вічах, мало рівні права з боярством і справляло вели-

107

кий вплив на державні справи, деколи вирішувало і долю князів­ського престолу.

В основі відносин між людьми лежало давнє звичаєве право, корені якого сягають родового Ладу. У Київській Русі зберігало­ся широке місцеве самоврядування, останнє слово залишалося за старійшинами, воно було незаперечним. За покривдженого зас­тупалися його родичі, а в разі смерті члена роду на забійцю че­кала кривава помста. У часи війни родичі й далі виступали як окремий відділ народного ополчення, що складалося з вільних людей — смердів та міщан. Майнові проблеми родичі також на­магалися вирішити полюбовно, а спадок переходив до старшого в роді. Проте розвиток феодальних відносин, прийняття христи­янства і культурне зближення з Візантією привели до запози­чення візантійського права, яке лягло в основу церковного зако­нодавства (Церковні Устави Володимира та Ярослава Мудрого), та до кодифікації власного права у першій половині XI ст. На цей час припадає створення першої редакції так званої «Русь­кої Правди» — «Правди Ярослава» (17 статей). Всього відомо чотири редакції; найширша — третя — припадає на час правлін­ня Володимира Моиомаха і має 135 статей («Пространная Прав­да»). «Руська Правда» являє собою в основному збірку норм ци­вільного та кримінального спрямування, встановлює кари за різ ні порушення і злочини.

^ Українська міфологія та прийняття християнства. Культура Київської Русі піднялась на новий щабель після прийняття хри­стиянства: разом з ним прийшли якісні зміни у світогляд і побут русичів; нова релігія стала ідеологічним підґрунтям для феода­льних відносин, що формувались, зумовила входження Русі у європейський християнський культурний світ.

Однак і до прийняття християнства слов'янські племена ма­ли цілу систему поглядів на життя, в основі яких лежало язич­ництво. У язичницьких віруваннях своєрідно поєднувались народ­на фантазія та позитивні знання людини про світ, віковий досвід поколінь, що проявився у правилах етики, естетики і моралі. Про давні слов'янські вірування існували далеко не повні дані, через це деякі дослідники вважали слов'янську міфологію примітивною, нерозвиненою. Та найновіші дослідження спростовують цю дум­ку. Тисячоліття культуротворчого процесу на Україні виробили розвинену систему вірувань, що грунтувались на астральному культі, подібному до культів давніх цивілізацій.

У язичництві виділяються кілька пластів. Найдавніший, що сягає часів появи людини на наших землях, складають анімізм (віра в те, що кожне природне явище має свою душу) і тотемізм (віра в походження людини від тваринного чи рослинного світу і здатність її перетворюватись у рослину або тварину). Посту­пово люди вчились узагальнювати свій досвід, все більше заду­мувались над проблемами походження світу, шукали першопри-

108

чини буття. Так склалось уявлення про богів — творців Всесвіту
та першооснови світу — небесного вогню і води, поєднання яких
творило життя,
Богинею — матір'ю світу, як вважає О. Знойко, була Лада

ім'я якої зустрічаємо в українському фольклорі. Культ Лади та її дітей — Данії (Лелі), що уособлювала втілену воду, та Поле-ля, що втілював світло, в часи патріархату був витіснений куль­том бога — володаря неба, який виступає в кількох іпостасях: Див (яскраве небесне склепіння), Сварог (нічне небо) і Перун (бог дощу, грому та блискавки). Святом Сварога було Різдво Всесвіту — час, коли народжувалась тріада світил: Сонце, Мі­сяць і Зоря (25 грудня — 7 січня). Як вважає О. Знойко, голов­ним божеством тріади був Місяць, назви якого — Дідух (у іран­ців Дадвах — бог-творець), а також Коляда і Василля дійшли до нас. Народний звичай зберігає святкування Щедрого вечора — свята народження Місяця, коли ліпились пироги як жертовна страва цьому богу, влаштовувались посівання та співалися щед­рівки — величальні гімни йому як володареві води, рослинного і тваринного світу.

Перехід до землеробства утвердив на Україні культ Матері-Землі і Золотого Плуга. Легенду про золоті речі — плуг, ярмо, сокиру і чашу, які впали, на землю за царя скіфів Тіргітая, пере­казує Геродот (V ст. до н.е.). За цією легендою, лише син царя ' Колоксай зміг узяти ці речі, що горіли небесним вогнем; він і став правителем скіфів-землеробів. Іпатіївський літопис повідомляє, що саме Сварог дав людям плуг і навчив обробляти землю.

Матір-Землю символізувала у давніх українців богиня Бере­гиня. Земля вважалася центром Всесвіту, а уособленням його було Прадерево Світу, яке й досі вишивають на рушниках у виг­ляді дивовижної квітки, дерева життя.

Поряд із цими богами джерела називають ще сонячне боже­ство — Даждьбога (його уособлення — Ярило, Семиярило, чи Ссмаргл, Світовид), бога вітру і бурі Стрибога, бога скотарства, майна і мистецтва Волоса (Велеса) та ін. Поступово система спільних для багатьох племен вірувань зруйнувалася, і на пер­ший план виходять племінні культи: кожне плем'я обирало собі богів-покровителів У період утворення Руської держави на чіль­не місце висувається культ Перуна як покровителя князя і йо­го дружини.

Язичництво було доволі досконалою системою вірувань та знань про світ, але в часи руйнації первісно-родового ладу, по­в'язаної з прогресом продуктивних сил. воно не могло забезпе­чити виконання ряду нових функцій релігії. По-перше, створене в період, коли основною життєвою потребою людей було вміння знайти можливості співжиття з природою, пристосуватись до нав­колишнього середовища, язичництво не давало рекомендацій, якими повинні бути відносини між людьми у новому світі — сві-

109

і соціальної нерівності та класової боротьби; по-друге, збережен­ня племінних культів перешкоджало етнічній, державній та куль­турній консолідації племен. Спроба Володимира створити єди­ний пантеон із найбільш шанованих слов'янських племінних бо­гів на чолі з Перуном, щоб надати йому загальнодержавного ха­рактеру, успіху не мала.

Релігією, що розробляла. проблеми загальнолюдського спів-життя, «пояснювала» експлуатацію та соціальну нерівність, вчи­ла моральних норм, терпіння і покори, проповідувала непротив­лення злу насильством, даючи багатим право на панування, а бідним — надію на майбутнє, було християнство.

Утвердження християнства на Русі відбулось не одразу. Вмі­щена у літописі легенда про Андрія Первозванного, який побу­вав на Київських горах, дозволяє думати, що християнські місі­онери потрапляли на українські землі ще в перші століття нашої ери., І. Огієнко припускає, іцо хозарська місія солунських братів Кирила та Мефодія в ЇХ ст. насправді була місією руською, здій­сненою на запросини київського князя Аскольда. М. Брайчев-ський обґрунтовує гіпотезу, що Русь уперше хрестилася саме за цього князя у 860 р. Тому не дивно, що проголошення християн­ства державною релігією князем Володимиром у 988 р. і заборо­на язичництва були досить спокійно сприйняті в Подніпров'ї. Натомість на окраїнах Руської землі населення ще довго дотри­мувалося старої віри, так що навіть у містах доводилося силою змушувати людей охреститись.

Церква вперто боролася з «поганством», однак так і не змог­ла викоріняти вікову традицію. Християнство змушене було при­стосовуватись, асимілювати язичницькі культи та обряди, вби­раючи в- себе їх елементи. У такому вигляді до наших часів дій­шли давні звичаї і традиції русичів, зв'язані з офіційним цер­ковним культом: Різдво Всесвіту святкується як Різдво Христо­ве, готуються кутя і дванадцять страв, співаються колядки і ще­дрівки; із церковними святами зв'язані й інші календарні свят;», українців — Масляна (проводи зими) перед Великим постом, за­кликання весни па «40 мучеників», гаївки на Великдень, свято Купала на Іванів день.

У тім, що християнське вчення стало близьким і зрозумілим народові, значна заслуга монастирів та чернецтва. Одним із пер­ших був заснований Печерський монастир у Києві. Афонський чернець Антоній (XI ст.), поселився в печері серед лісу над Дні­пром і почав життя аскета: споживав лише хліб і воду, весь час копав свою печеру і молився Богу. Навколо нього зібралося з ча­сом до двох десятків ченців, які і створили монастир. Ігумен П є -перського монастиря' Феодосій (XI ст.) запровадив суворий ста­тут монашого ордену отців-студитів і перетворив монастир у зра­зковий в моральному та господарському плані: монахи займались городництвом і садівництвом, ткали і в'язали, переписували кни-

110

ги, але найбільше дбали про аскетизм — постили через день чи взагалі жили тільки на хлібі та воді, намагалися подовгу не спа­ти, класти якомога більше поклонів тощо. Проте аскетизм візан­тійського зразка на Русі не прижився, узяли гору природніш сло-. в'янський оптимізм, добродушність, веселість, схильність до му­зики й співу.

Християнство об'єднало під своєю егідою майже всі галузі культури. Саме храми та монастирі — Софія Київська, Спас Чер­нігівський, Печерський і Видубецькнй монастирі та інші були одночасно й осередками освіти, бібліотеками, центрами творен­ня мистецьких цінностей.

^ Освіта і наука. Існування писемності у слов'ян за часів язич­ництва не викликає сумніву. її поява зумовлювалась необхідні­стю закріпити і передати наступним поколінням досвід, думки, знання, обсяг яких наростав з розкладом первіснообщинного ла­ду, Численні писемні джерела й археологічні знахідки свідчать, що принаймні в середині І тисячоліття слов'янські племена кори­стувалися примітивним піктографічним письмом. Чорноризець Храбр (кін. IX—-поч. X ст.) згадує «черти і рези». Звичайно, та­ке письмо не годилося для більш складних текстів, тому праук­раїнці почали використовувати букви грецького алфавіту.

Створення слов'янської азбуки пов'язують з іменами Кирила і Мефодія (ЇХ ст.). Із двох алфавітів, якими користувались у) IX— XI ст. — кирилиці та глаголиці, більшість дослідників вважає саме другий винаходом солунських братів. На межі IX і X ст. на території Першого Болгарського царства на основі синтезу грець­кого письма та глаголиці виникла більш досконала азбука, що отримала назву кирилиці; нею й написані відомі нам пам'ятки давньоруської літератури.

З прийняттям християнства розширюється використання та прискорюється розвиток писемної культури. Православ'я допус­кало богослужіння рідною для народу мовою, що сприяло збіль­шенню кількості освічених людей та появі книги. Літературною мовою стала церковнослов'янська, яка прийшла на Русь разом з богослужебними книгами та церковними відправами з Болга­рії.

Про поширення освіти серед русичів свідчать численні берес­тяні грамоти, знайдені в основному у Північно-Східній Русі, на­писи, зроблені на виробах ремісників, на стінах будівель. Перші школи для дітей «нарочитой чаді» створив ще князь Володимир. Ярослав Мудрий у Новгороді «зібрав від старостів і попових ді­тей триста учити з книг» (Літопис Русський, с. 79). Навчання вели дяки та священики; вони вчили читати і писати, використовуючи

богослужебні книги, найчастіше Псалтир. Довше навчалися канди­дати на духовний сан, докладно пізнаючи Святе Письмо.

Щоб мати вищу освіту, доводилося вивчати грецьку мову, За свідченням митрополита Климентія, у середині XII ст. її на Ру-

111

сі знали близько 400 чоловік. З інших мов давні русичі знали ні­мецьку та латинську, особливо в західноукраїнських землях. Де­які представники панівних верств, зокрема Ярослав Мудрий, Все­волод Ярославович, Володимир Мономах, Ярослав Осмомисл та інші, славились як «книжні мужі» та знавці кількох мов.

При Києво-Печерському монастирі існувала також школа ви­щого типу, де поряд з богослов'ям вивчались філософія, ритори­ка, граматика, для чого використовувалися твори античних ав­торів, грецька природнича та географічна література. З цієї шко­ли вийшли відомі діячі давньоруської культури.

Грамоти навчалися не тільки хлопці, а й дівчата. Літопис роз­повідає про школу, відкриту внучкою Ярослава Мудрого Ганною Всеволодівною. Знала «книжне письмо» і сама писала книги кня­гиня Єфросинія Полоцька.

Книги писалися в основному при монастирях та храмах спе­ціальними переписувачами — монахами чи дияконами. Писали іїх на пергаменті чорнилом, виготовленим з дубової або вільхової кори, гусячим пером. Найдавніші книги, що дійшли до нас — «Остромирове євангеліє» (1057), «Ізборники» князя Святослава Ярославовича (1073 та 1076), — писані так званим уставом, у якому переважали прості лінії, прямі кути і кола. Пізніше устав перейшов у півустав, букви якого були менш правильно виведе­ні, але все ще стояли окремо одна від одної. Врешті з'явився ско­ропис, у якому букви вже поєднувались між собою. Книга вважа­лася великою цінністю, і не раз у літописах знаходимо похваль­не слово про неї. Князь Володимир Васильович за один моли­товник заплатив вісім гривень, а за село — 50 гривень. На XI ст. припадає створення перших книгозбірень. Великим меценатом письменства був Ярослав Мудрий, який заклав бібліотеку при Софійському соборі.

Збирали і читали все, що потрапляло до рук. На чільному місці, звичайно, було Святе Письмо; читалися також фантастич­ні повісті, створені греками чи жителями Сходу («Александрія», «Троянська війна», «Казки тисяча і однієї ночі» тощо), апокри­фи — перекази на біблійні теми, які суперечили виробленому вчен­ню церкви, врешті — твори природничого та географічного змі­сту («Фізіолог», «Шестиднев» Василя Великого, «Християнська топографія» Косми Індикоплова та інші).

Значного розвитку набула медицина. Першими лікарями бу­ли усякі ворожбити і знахарі — волхви, чарівники, обавники, ві­дуни. Міщани та верхи суспільства користали з послуг лічнчків — руських і іноземців. Нам відомі імена Дем'яна Пресвітзра, Агапіта Лічця, Петра Корсунянина.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   21

Схожі:

2. Культура І суспільство iconОсновні поняття
Суспільство, індустріальне суспільство, аграрне суспільство, інформаційне суспільство, суспільні відносини
2. Культура І суспільство iconРоботи
Суспільство та духовна культура мисливців на мамонта пізнього палеоліту (на прикладі Межиріцького поселення)
2. Культура І суспільство iconРоботи
Суспільство та духовна культура мисливців на мамонта пізнього палеоліту (на прикладі Межиріцького поселення)
2. Культура І суспільство icon1). Соціологія як наука. Предмет І метод соціології Термін «соціологія»...
«societas» (суспільство) та грецького «logos» (слово, вчення). Впровадив його до наукового вжитку у 30-х роках XIX ст французький...
2. Культура І суспільство icon“Поняття про суспільство”
Суспільство в широкому змісті: сукупність історично сформованих форм спільної діяльності людей, у вузькому змісті – історично конкретний...
2. Культура І суспільство iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів художня культура
Художня культура” (10-11 кл.) здійснювалась відповідно до Державного стандарту базової І повної загальної середньої освіти в галузі...
2. Культура І суспільство iconСуспільство
Пояснюють неможливість наукового визначення суспіль­ства унікальністю самого суспільного життя на Землі, суспільство позбавлене всезагальних,...
2. Культура І суспільство iconУрок №17 «Загальне уявлення про культуру та її роль в суспільстві»....
Термін «культура» (від лат cultura) – означає обробка, виховання, освіта. В наш Час він налічує багато тлумачень, загальним для них...
2. Культура І суспільство iconХарактеристика теорії держави І права 1
Оскільки суспільство являє собою надзвичайно складне, багатогранне та багатоаспектне явище, то наука про суспільство, єдина І цільна...
2. Культура І суспільство iconСуспільство знання, ікт та цінності пстмодерну
«що виробляє усі необхідні для життєдіяльності І розвитку наукові знання, високі технології, наукоємні артефакти й послуги та які...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка