2. Культура І суспільство




Назва2. Культура І суспільство
Сторінка3/21
Дата конвертації25.02.2013
Розмір2.69 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Культура > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

21

протягом століть. Так, в Англії старовинні політичні традиції у формі королівської влади і палати лордів вплетені в сучасні дер­жавні структури й успішно функціонують у сьогоднішніх умовах. Це пояснюється тим, що в Англії давній інститут влади — пар­ламент — є, за словами Є. Маланюка, органічним складником національної культури, в той час як в інших країнах він залишає­ться лише ознакою цивілізації (Маланюк Є. Нариси з історії на­шої культури //Українська культура, 1991, № 2, с. 9)_. Тому-то сьогодні у процесі побудови української демократичної держави необхідно не тільки враховувати політичний досвід Заходу, а й використовувати демократичні традиції державного і громадсько­го життя нашого народу.

Політична культура як елемент національної культури може втратити свій вплив на суспільство у випадках, коли народ не має держави або коли держава перебуває в стадії тоталітарного чи авторитарного режиму. Тоталітарна держава можлива при відсутності громадянського суспільства як сукупної суспільної опозиції до неї. Громадянське суспільство, включаючи цілий спектр недержавних інституцій (партій, рухів, вільних профспілок, підприємницьких і просвітницьких організацій), не тільки фор­мує органи влади і управління, а й впливає на їх діяльність за­для адекватного вирішення суспільних потреб, сприяє поступу правової самосвідомості. Отже, діалектична взаємодія держави з громадянським суспільством розширює вплив політичної культу­ри на всі сторони національного життя. На підставі сказаного можна зробити висновок, що національно-творчий потенціал по­літичної культури перебуває у прямо пропорціональній залеж­ності від громадянського суспільства і обернено пропорціональ­ній від держави.

Правова культура нерозривно зв'язана з політичною і має аналогічні структуру та сферу застосування, однак, на відміну від неї, включає в себе механізм правотворчої діяльності, носить яскраво виражений нормативний характер. Необхідною умовою правової культури є розуміння права як суспільно необхідного самообмеження суверенітету особи в ім'я її власної свободи і свободи інших людей.

Основою права для європейських народів стала римська пра­вова традиція, виражена в принципі «Dura lex, sed lex» («Закон суворий, але він — закон»). Ця особливість підкреслює націона­льний характер правової культури, оскільки висока правоздат­ність народу знаходиться біля старовинних джерел звичаєвого і державного права.

Національна духовна культура реалізує свій зміст через мову, філософію, науку, релігію і мистецтво.

Мова є становим хребтом національної культури, служачи за­собом людського спілкування, мислення і самовираження у різно-

22

манітних формах духовного виробництва і споживання. Крім то­го, мова — специфічний національний засіб збереження і пере­дачі соціокультурної інформації, управління поведінкою людей. Будучи формою об'єктивації мислення людини, мова забезпечує творчий процес у науковій і мистецькій діяльності. Чим ширша сфера застосування національної мови у всіх ділянках суспіль­ного життя, тим сильніший культуротворчий потенціал народу, тим вищий його духовний розквіт. Тотальна русифікація на Ук­раїні в часи панування більшовицького режиму витіснила націо­нальну мову на периферію суспільного життя, сприяла денаціо­налізації народу, руйнувала цілісність культури. Підкреслюючи визначну роль мови в системі національної культури, треба від­значити, що збереження національної самобутності не завжди перебуває в прямій залежності від долі мови. Так, Ірландський народ майже втратив свою власну мову, але зберіг національну

культуру.

Національна специфіка філософії полягає в тому, що вона черпає свій зміст із джерел народної мудрості, яка знаходить яскравий вираз у міфології, легендах, піснях, казках, віруван­нях тощо. Філософські проблеми походження світу і самої люди­ни, питання про смерть і безсмертя, про сенс людського життя поставлені Ще в міфології раннього етапу становлення етносів. Розвинута міфологічна свідомість народу закладає фундамент для його філософського мислення. Наприклад, високий зміст ан­тичної філософії обумовлений перекладом на філософську мову багатої на світоглядні проблеми давньогрецької міфології.

Філософія як сфера теоретичного розв'язання світоглядних проблем, на відміну від інших наук, пс може перифікувати свої дослідження, вона лише крізь призму національного світовідчут­тя і світосприймання задовольняє прагнення людний збагнути смисл вищих моральних цінностей, граничних начал буття в пев­них історичних координатах. Зміна цих координат обумовлює ї зміну характеру філософського осмислення світу.

На національну специфіку філософії вказує Д. Чижевський, вбачаючи національні особливості у формі вияву філософських думок, у методах філософського дослідження та в .побудові си­стеми філософії.

Форма вияву філософських думок є найбільш зовнішня наці­ональна риса у філософії. Наприклад, для англійців властиве прагнення до простоти і пропорцій, для французів — до симетрії і схематизму, а для німців —- відкриття «діалектичних моментів». Емпіричний та індуктивний методи характерні для англійської філософії, раціоналістичний метод — для французької, для німе­цької ж — трансцендентальний і діалектичні методи. Що стосує­ться побудови філософських систем, то можна говорити про мак­симально цінні і максимально помилкові національні ідеї. Йдеть-

23

ся про те, наскільки та чи інша національна філософська система зможе зберегти' актуальність для розвитку світової культури (Чижевський Д. Філософія і національність // Філософська і со­ціальна' думка, 1990, № 10),

Дещо інше значення в системі національної культури має наука. Вона може розвиватись на базі як національних, так і між­національних, навіть так званих мертвих мов, як-от латинської і старослов'янської. Проте відносна мовна індиферентність науки зовсім не виключає необхідності вироблення національної науко­вої термінології — і не лише для освіти, а й для збагачення ду-ховнсіго життя народу. Національний аспект науки проявляється також у пріоритетах наукових розробок та відкриттів, у провід­них галузях науково-технічного прогресу. На відміну від природ­ничих і технічних наук, гуманітарні науки мають добре виражену національну специфіку. Особливо це стосується історії, яка ві­діграє велику роль у формуванні історичної пам'яті, національної самосвідомості. Незнання історії свого народу породжує такі яви­ща, як манкуртство (втрата представниками етносу своєї родової нам'яті) і маргінальність (пограничне перебування людини між різними культурно-національними середовищами).

Релігія і церква у контексті національної культури виконують роль морального регулятора суспільних відносин, інтегратора всіх духовних чинників національного життя в єдине ціле, що складає ядро національного характеру, роль хранителя народних звичаїв і традицій, захисника національних інтересів у найтяжчі періоди історії. Історія нашого народу переконливо показує, що україн­ська православна церква була не тільки культуротворчою, але й консолідуючою силою нації у її визвольних змаганнях XVI—XVII століть. Релігійна ідеологія, будучи в ті часи домінантним факто­ром національної культури, зуміла всеосяжно відобразити націо­нальні потреби й інтереси, спрямувати національно-визвольний рух у русло самостійницького державотворення. Те ж саме можна сказати і про роль греко-католицької церкви в Галичині: знач­ною мірою завдяки їй вдалося зберегти національну ідентичність. Вихід багатьох народів на світову арену зумовлений у першу чергу тим, що вони, як зазначає архієпископ Білоцерківський Во­лодимир, залишилися вірними своїй національній церкві. Євреї, розсіяні по цілому світу, не втратили свого національного завдя­ки національно-релігійним ідеям (Володимир, архієпископ Біло­церківський, вікарій Київський. Відродження начнімо з промислу Божого//Українська культура, 1990, № 3, с. 3).

Мистецтво ще глибше пронизує весь духовний уклад народу, оскільки специфіка художнього відображення дуже тісно пов'я­зана з національним менталітетом і характером. Митець, шукаючи ідеал краси, добра, істини в рідній природі і душі народній творить світ'художніх образів у відповідності з усім багатством національ-

24

ного буття. Художній геній здатний якнайповніше виразити дух на­ції як на стадії його занепаду, так і на стадії злету. Прикладом цьо­го є творча діяльність Т. Г. Шевченка, який зумів воскресити ге­роїчний дух старовини, пробудити народ до боротьби за свої по­топтані права.

Мистецтво — показник величі кожної нації. Недаремно Ф. Шіл-лер твердив: якби німці мали свій театр, то вони стали б нацією, яка викликала б широкий резонанс у світі. Сьогодні на Україні цілісність мистецтва розглядається як запорука цілісності на­ціональної культури. Щодо цього ідеалом можуть служити ук­раїнське барокко XVII ст. і український авангард 20-х років ни­нішнього століття, в яких з великою глибиною проявився синтез усіх культурних напрямків (Дзюба І. Чи усвідомлюємо націона­льну культуру як цілісність?//Культура і життя, 1989, 24 січ.).

Основою і сплавом усіх складників національної духовної куль­тури вважають національний менталітет, національний харак­тер і національну самосвідомість.

Національний менталітет (лат. mens, mentis — розум, душев­ний склад) характеризує спосіб мислення народу, його душевний стан. Менталітет здебільшого охоплює сферу інтелектуальних явищ.

Національний характер являє собою сукупність психологіч­них, емоційно-чуттєвих чинників нації. Він може мати вираз екст-раверсивний (поєднання з життям) або інтраверсивний (сепара­ція від життя). (Який характер в українців, або національна пси­хологія і освіта // Молода Галичина, 1991, 1 верес).

Враховуючи головні елементи національної культури, можна визначити такі закономірності її цілісного функціонування: від­творення в повному обсязі всіх традиційних культурних чинників; розвиток різноманітних модерних мистецьких стилів, течій, на­прямків на всіх рівнях духовної архітектоніки; забезпечення ор­ганічного зв'язку складників національної культури з менталіте­том І характером народу; формування синтезуючого ядра всіх складових національного культурного процесу; виховання світог­лядних орієнтацій як духовної основи системи трудової мотива­ції; забезпечення діалектичної взаємодії господарських., політич­них і культурних процесів.

Культурні здобутки кожного народу є вагомим вкладом у сві­тову скарбницю культури. Загальнолюдські цінності культури іс­нують тільки через національні, і втрата будь-якої національної культури, навіть малочисельного народу, є значною втратою для людства.

Рівень національної культури залежить від історичної долі народу, політичного режиму, геополітичного становища, геогра­фічних факторів і, нарешті, від того, чи володіе народ національ­ною свободою, і державним суверенітетом. Таким чином, усі склад­25

ники суспільного життя, сформовані через призму національних відносин, знаходять своє відображення у змісті і формі націона­льної культури.

Література: Бердяев Н. Истоки и смисл русского коммунизма//Юность, 1989, № 11; Володимир (архієпископ Білоцерківський, вікарій Київський). "Відродження начнімо з промислу Божого//Українська культура, 1990, № 3; Дзіоба І. Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність?//Культура і життя, 1989, 24 січ.; Итс Р. Ф. Введение в этнографню. ЛГУ, 1991; Козинг А. Нация В истории и современность. М., 1978; Крип'якевич І. Історія України. Львів, 1990; Культура і побут населення України. К.; 1991; Малашок Є. Нариси з історії нашої культури//Українська культура, 1991, № 2; Чилійсь­кий Д. Філософія і національність//Філософська і соціальна думка, 1990, № 1.0; Шинкарук В. Філософія і духовна культура України//Трибуна, 1991, № 7; Який характер в українців, або національна психологія і освіта //Мо­лода Галичина, 1991, І верес.

Тема 3. ФІЛОСОФСЬКІ КОНЦЕПЦІЇ КУЛЬТУРИ

Проблеми культури як багатопланового, багатофункціональ­ного суспільио-історичного явища стали об'єктом дослідження філософів, соціологів, етнографів, істориків, мистецтвознавців. Множинність методологічних підходів і різноманітність теоретич­них концепцій культури зумовлені складністю вивчення як загаль­них закономірностей становлення і розвитку світового культур­ного процесу в цілому, так і специфіки його прояву на регіональ­ному чи національному рівні, а також у рамках конкретно-істо-ричнйх епох або періодів. Ця специфіка полягає в тому, що ті культури, які існували в минулому, і ті, які існують у різних регіонах, серед різних націй нині, відрізняються не тільки харак­тером і способом функціонування, але й змістом і структурою їх формуючих чинників, рівнем їх впливу на сфери суспільного жит­тя. Разом з тим вони володіють чимось спільним, що робить їх надбанням єдиного культурного прогресу світової цивілізації.

З усієї багатоманітності філософських підходів до аналізу культури зосередимо увагу на найосновніших, для зручності за­своєння згрупувавши їх за подібністю змісту.

Богословські концепції культури. При розгляді цих концепцій слід підкреслити, що в них термін «культура» вживається у зна­ченні культу (лат. cultus — вшанування, поклоніння). У даному випадку етимологічний смисл культури не випадково збігається з понятійним, оскільки суть її, згідно з уявленнями богословів, по­лягає в процесі осмислення божественного в природі й історії. Поклоніння вищій надприродній силі, яка скеровує долю світу і людини, визначає основний предмет культурної діяльності людей. В силу того, що Бог у теологічній концепції історії і культури є центром і творчою силою світобудови, сенс людського життя з

26

його повсякденними турботами і хвилюваннями втрачає свою са-моцінність. Тут головне — через пізнання Бога підготуватись до справжнього життя, яке лежить за межами соціального буття.

Концептуальні засади богословського розуміння культурного розвитку були закладені в епоху середньовіччя отцями християн­ської церкви. Аврелій Августин (354—430) у трактатах «Спо-відь», «Про град Божий» торкається проблем динаміки особи І всеевітньої історії.(Розкриваючи суперечливий процес становлен­ня особи, Августин приходить до висновку, що тільки Божа бла­тодать може вивести людину з гріховної інерції і тим самим вря­тувати від падіння. В розвитку історії Августин виділяє два види людської спільноти: «град Божий», який заснований «на любові до Бога» і на «презирстві до себе», тобто церква, та «град зем­ний» —- заснований «на любові до себе» і на «презирстві до Бога», тобто держава. Хоч теолог вбачає в державі уособлення зГла, він, однак, виправдує її існування як кару за гріховну природу людини.

В кінці XIX й на початку XX ст. богословську концепцію куль­тури-опрацьовував П. Тілліх (1886—-1965). Філософія культури, на його думку, є теологією культури. Виходячи з цього принципу, філософ вбачає трагедію культури у взаємному відчуженні сак­рального і світського. Все, що ми називаємо культурою, несе в собі відношення людини до «безумовного», а отже, містить релі­гійний досвід. Сьогоднішнє протистояння релігії і культури, з його точки зору, не відміняє їх суттєвої єдності, оскільки релігія є суб­станцією культури, а культура — функцією релігії. Однак в умо-бах земної історії або релігія зовнішнім способом підпорядковує культуру (гетерономія), або культура відособлюється, замикає­ться в собі і втрачає тим самим смислові опори (автономія). Як у першому, так і в другому випадку проявляється демонічне, де-структивне начало. Як ідеал Тілліх висуває принцип гармонії двох сторін — «теономну культуру», яка не може бути реалізована пов­ністю в історичних межах. Завдяки тому, що субстанція і форма постійно прагнуть до синтезу, зберігається творча напруга в іс­торії. Своїми ідеями про подолання конфесійних відмінностей на засадах християнства Тілліх сприяє поширенню екуменічного

руху.

За М. Бердяєвим (1874—1948), культура є результатом роз­гортання змісту релігійного культу. Філософська думка, наукове Іпізнання, архітектура, живопис, скульптура, музика, поезія, мо­раль — усе це в органічній цілісності перебуває в церковному культі, хоч у ще не диференційованій і не розгорнутій формі. Куль­тура зв'язана з культом предків, з переказами, традицією. Во­на повна священної символіки, в якій відображені знаки зовсім Іншої духовної дійсності. Однак у самій культурі, на думку фі­лософа, закладена тенденція до розкладу своїх релігійних І ду-ховних основ, в нівелюванні своєї символіки. Втрата сакрального,
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

2. Культура І суспільство iconОсновні поняття
Суспільство, індустріальне суспільство, аграрне суспільство, інформаційне суспільство, суспільні відносини
2. Культура І суспільство iconРоботи
Суспільство та духовна культура мисливців на мамонта пізнього палеоліту (на прикладі Межиріцького поселення)
2. Культура І суспільство iconРоботи
Суспільство та духовна культура мисливців на мамонта пізнього палеоліту (на прикладі Межиріцького поселення)
2. Культура І суспільство icon1). Соціологія як наука. Предмет І метод соціології Термін «соціологія»...
«societas» (суспільство) та грецького «logos» (слово, вчення). Впровадив його до наукового вжитку у 30-х роках XIX ст французький...
2. Культура І суспільство icon“Поняття про суспільство”
Суспільство в широкому змісті: сукупність історично сформованих форм спільної діяльності людей, у вузькому змісті – історично конкретний...
2. Культура І суспільство iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів художня культура
Художня культура” (10-11 кл.) здійснювалась відповідно до Державного стандарту базової І повної загальної середньої освіти в галузі...
2. Культура І суспільство iconСуспільство
Пояснюють неможливість наукового визначення суспіль­ства унікальністю самого суспільного життя на Землі, суспільство позбавлене всезагальних,...
2. Культура І суспільство iconУрок №17 «Загальне уявлення про культуру та її роль в суспільстві»....
Термін «культура» (від лат cultura) – означає обробка, виховання, освіта. В наш Час він налічує багато тлумачень, загальним для них...
2. Культура І суспільство iconХарактеристика теорії держави І права 1
Оскільки суспільство являє собою надзвичайно складне, багатогранне та багатоаспектне явище, то наука про суспільство, єдина І цільна...
2. Культура І суспільство iconСуспільство знання, ікт та цінності пстмодерну
«що виробляє усі необхідні для життєдіяльності І розвитку наукові знання, високі технології, наукоємні артефакти й послуги та які...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка