2. Культура І суспільство




Назва2. Культура І суспільство
Сторінка7/21
Дата конвертації25.02.2013
Розмір2.69 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Культура > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21
Тема 2. КУЛЬТУРА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Термін «Середні віки», точніше «середній вік» (від лат. Medius — середній), виник в Італії у XV—XVI ст. серед гуманістів. На різних етапах розвитку історичної науки в це поняття вкладали різний зміст. Гуманісти, просвітителі вважали середні віки періо­дом глибокого культурного занепаду на противагу високому зле­тові 'культури в античному світі і в новий час. Негативно до Се­редньовіччя ставився також Гегель, називаючи його своєрідним типом варварства. Романтики, а також представники християн­ського персоналізму досить високо оцінювали роль Середньовіччя в історії культури, вважаючи цю епоху найбільш плодотворним періодом духовно-культурного піднесення у світовій історії.

^ Середньовічна культура Візантії. В розвитку світової цивілі­зації візантійська культура займає видатне місце. Для неї харак­терні урочиста пишність і внутрішня шляхетність, це своєрідний синтез культурних традицій греко-римського світу і християнст­ва, а також елліністичного Сходу. Візантійський тип культури не подібний ні на, західноєвропейський, ні на східний.

Візантійська імперія виникла на рубежі двох епох — загибелі пізньої античності та народження середньовічного суспільства. Столицею її став Константинополь, заснований імператором Кон­стантаном І у 324—330 рр.

За формою державного правління Візантія була самодержав­ною монархією: в руках імператора (василевса) зосереджувалась законодавча, виконавча, судова і військова влада; вона вважалася божественною, а він сам — повелителем усіх християнських на­родів. І все ж ця влада до певної міри була обмежена такими ус­тановами, як сенат (синкліт), державна рада (консисторія) і діми (організації вільних громадян візантійських міст).

Оскільки влада імператора не набула характеру династичної спадкоємності, це відкривало дорогу узурпації, і чимало візан­тійських властителів ставали жертвами найманих убивць.

Своєрідність суспільного розвитку Візантії не менш яскраво проявилася в галузі правових відносин. Тут як у сфері цивільного, так і в сфері кримінального права більшою мірою, ніж на Заході, мали вплив римські юридичні традиції. На відміну від інших кра­їн того часу, Візантія залишалась державою, де зберігалося єдине кодифіковане й обов'язкове для всього населення імперії діюче право. Зведення цивільного права Юстініана, яке сучасники на­зивали «храмом правової науки», складалося з Кодексу — основ­них постанов діючого римського права, Дигеста — великого збір­ника правових положень, запозичених у римських юристів, Інсти­туцій — коротких рекомендацій для юриспруденції і Новел —< нових законів, виданих самим Юстініаном. Саме завдяки зведен-

58

ню цивільного права Юстініана досягнення римської юридичної науки стали надбанням юристів Середніх віків і Нового часу.

В ідеологічному і соціально-політичному житті візантійського суспільства значну роль відігравала християнська церква, яка в IV ст. стала союзником і опорою держави. У Візантії церква не мала тієї адміністративної й економічної влади, що в Західній Європі. Православні ієрархи не претендували на главенство над могутньою світською владою, проповідувалась ідея єдності з дер­жавою. Римська ж курія неухильно відстоювала доктрину про примат духовної влади над світською. Східну і західну церкву розділяли стійкі соціально-психологічні відмінності, що вкорени­лись у широких колах середньовічного суспільства. Західній релі­гійності була властива глибока емоційна напруженість, що межу-, вала з екзальтацією; віруванням греків — абстрактна філософсь­ка розсудливість, прихильність до трансцендентних ідей. Схвильо­вана уява латинян постійно спрямовувалась до страждань Христа^, страшних мук грішників у пеклі; в православній церкві на перший план висувались радісно освітлені моменти життя Сина Божого, його воскресіння, піднесення душ віруючих до божественного світла, до перемоги добра над злом.

Система освіти у Візантії зберегла спадкоємний зв'язок з ан­тичністю. Дітей у віці шести-семи років віддавали до початкової школи, де вони протягом двох-трьох років вчились писати, читати і рахувати.' Початкові школи були приватними, платними, а також могли утримуватись монастирями, церквами або міськими общи­нами, залишаючись доступними для всіх категорій населення. Для продовження освіти і розвитку шкіл більш високих ступенів існу­вав дуже важливий стимул: в імперії з централізованим управ­лінням І розгалуженим бюрократичним апаратом не можна було зайняти високу посаду без достатньої освіти.

Ті, що вирішили присвятити себе науці або готувалися зайняти високі державні посади, продовжували освіту, вивчаючи риторику, філософію та юриспруденцію. В ранній період імперії зберігалися старі центри античної освіченості — Афіни, Александрія, Антіо­хія, Бейрут, Газа. Згодом ці центри занепадають: Александрійсь-ка бібліотека гине від пожежі, а платонівська Академія закриває­ться за наказом імператора Юстініана. Виникають нові наукові і навчальні центри; в Константинополі в IV ст. створюється Маг-наврська вища школа, а в 1045 р. — університет.

З перемогою християнства провідне місце в системі знань зай­няло богослов'я. Надзвичайний розквіт переживає логіка, як основа побудови богословської догматичної ситеми. Візантійська

філософія, на відміну від західноєвропейської схоластики, базу­валась на вивченні й коментуванні античних філософських вчень усіх шкіл і напрямків, однак в XI ст. у ній посилюється вплив ідеалістичної системи Платона, яка використовувалась і для об-

59

грунтування права на критичне ставлення до церковних автори­тетів.

З X—XI ст. в розвитку богословсько-філософської думки можна простежити дві тенденції. Першій притаманні інтерес до проблем зовнішнього світу та його будови, віра у можливості людського розуму і прагнення протистояти різним формам аскетизму. Най-видатнішим представником цього напрямку був Михайло Псьол (XI ст.) — філософ, історик, філолог, юрист. Його «Логіка» стала відомою не тільки у Візантії, але й на Заході. Представники ра­ціоналізму і релігійного вільнодумства були засуджені церквою, а їх праці покарані вогнем. Друга тенденція, що знайшла своє вираження у творах релігійних аскетів і містиків Сімеона Нового Богослова (949—1022) та Григорія Палами (1297—1360), в ос­новному скеровувалась на внутрішній світ людини, способи її вдосконалення у дусі християнської етики, смирення і послуху.

З усіх країн Середньовіччя Візантія особливо славилась досяг­
неннями в історіографії. Праці відомих візантійських істориків за
характером викладу матеріалу, багатством міфологічних образів
гідно продовжують класичну грецьку традицію Геродота, Фукіді-
да, Полібія. До найбільш фундаментальних розробок історичної
науки можна віднести праці Прокопія Кесарійського «Історія війн
Юстініана з персами, вандалами і готами», «Таємна історія», де
глибоко висвітлені події тогочасного політичного життя. В X. ст.
при імператорі Константані Багрянородному створено ряд видат­
них пам'яток історико-енциклопедичного характеру. Трактати са­
мого імператора «Про управління державою», «Про феми», «Про
церемонії Візантійського двору» містять цінні відомості про полі­
тичну й адміністративну структуру візантійської держави, а та­
кож цікавий етнографічний та історико-географічний матеріал про
суміжні з імперією країни і народи, в тому числі про наших пред-
ків. - .

Паралельно з історіографією існував специфічний середньо­вічний жанр історичного твору — хронографія. Основоположником її став кесарійський єпископ Євсевій (260—340), який зробив ши­рокий огляд історичних подій.

Розвиток природничих наук, а також математики й астрономії підпорядковувався потребам практичного життя — ремесел, море­плавання, торгівлі, військової справи. В математиці поряд з ко­ментуванням праць стародавніх авторів розвивалися як фунда­ментальні, так і прикладні напрямки. Особливо плодотворною діяльністю відзначився Лев Математик (IX ст.), який заклав основи алгебри, використав буквені позначення в ролі символів, прославився багатьма винаходами, зокрема світлового телеграфу та хитромудрими механізмами, що вражали іноземців в імпера­торському палаці.

У космографії й астрономії точилася гостра боротьба між за-

60

хисниками античних систем та прихильниками християнського світогляду. В VI ст. Косьма Індикоплов у «Християнській топо­графи» намагався переглянути систему Птолемея- його космого­нія базується на біблійних уявленнях про те, що Земля має форму плоского чотирикутника, оточеного океаном і покритого небесним куполом.

Значними були досягнення візантійців у галузі' медицини і хімії. Вони не тільки коментували праці Галена і Тіпократа, але й узагальнили практичний досвід, удосконалили діагностику. В VII ст. у Візантії був винайдений «грецький вогонь» — суміш нафти, гашеного вапна і різних смол, що забезпечувало успіх у морських битвах і особливо в боротьбі з арабами.

В мистецтві Візантії панували узагальнено-спіритуалістичні принципи, які грунтуються на відриві від реальності і перенесенні у сферу вищих, абстрактичних ідей. Ідеальний естетичний об'єкт, який перебуває в духовній сфері, описується за допомогою таких естетичних категорій, як прекрасне, світло, колір, образ, знак, символ. У художній творчості переважали традиціоналізм, кано­нічність.

Візантійські майстри, з одного боку, зберегли складну техніку образотворчого мистецтва античності, з другого — наповнили її новим символічним змістом. Стиль їх живопису характеризується поєднанням плоских силуетів з плавною ритмікою ліній та бла­городною гамою фарб, де переважали пурпурні, лілові, сипі, олив­ково-зелені й золоті тони.[В IV—VI ст. у візантійському живописі ще панували античні традиції,] що знайшло відображення в мозаї­ці Великого імператорського палацу в Константинополі; згодом, у ІХ — X ст., формується строгий іконографічний канон, складає-ться цілісна система декору храму, певний порядок розташування біблійних сцен на його стінах і куполах. Одна з вершин мистецт­ва цього часу — мозаїка храму св. Софії у Константинополі.

{На кінець ХШ й середину XIV ст. припадає, ще один період розквіту візантійського живопису, зв'язаний з поширенням гума­ністичних тенденцій у культурі. Живописці намагаються вийти за рамки встановлених канонів церковного мистецтва, звертаються до зображення не абстрактної, а живої людини. Прекрасними па­м'ятками цього часу є мозаїка і фрески монастиря Хори. Однак візантійське мистецтво не змогло піднятися до реалізму італійсь­кого Ренесансу і надалі залишалось у формах старої канонізованої іконографії.

Значний вклад Візантії в розвиток середньовічної архітектури Візантійські зодчі створюють нові принципи забудови міст: у цен­трі, розташовується головна площа з собором, від неї, довільно переплітаючись, розходяться вулиці. Прекрасним зразком церков­ного будівництва є храм св. Софії в Константинополі, спорудже­ний у 532—537 рр. за наказом Юстініана.

^ 61

Середньовічна культура Західної Європи. У період Середньо­віччя закладаються основи європейської цивілізації, оскільки в. стародавні часи не було Європи у розумінні культурно-історичної спільноти. Позитивний вклад Середньовіччя в історію культури людства величезний, проявився він в усіх її галузях — в освіті,. філософії, конкретних наукових знаннях, мистецтві.

Для глибшого розуміння змісту і напрямків культурного про­цесу Середньовіччя необхідна з'ясувати особливості історичних обставин цього періоду.

* Крах Західної Римської імперії ознаменував початок нової епо­хи — середніх віків, основним змістом яких було формування фео­дальних відносин, насамперед у сфері землеволодіння. Розвинута форма феодальної власності являла собою спадкоємну земельну власність представника панівної верхівки, за яку він мусив від­бувати військову чи іншу службу у сеньйора. Політична система феодального суспільства відзначалася перш за все тим, що влада була безпосередньо зв'язана з земельною власністю, виступала її атрибутом. Як не дивно, але в часи Середньовіччя набрали реаль-ності перші форми демократії в ширшому застосуванні, ніж, на­приклад, в античному рабовласницькому суспільстві.

В XI—XIII ст. стало утверджуватись міське самоврядування Якщо місто повністю звільнялося від влади сеньйора-феодала, во­но отримувало статус комуни.«Комунальний тип самоврядування міг перетворюватися в місто-державу з республіканською формою правління. Міські республіки мали власну виборну адміністрацію, свої суди, поліцію й армію, чеканили монету.«Такий тип самовря­дування набув поширення в італійських містах Венеції, Флорен­ції, Генуї. На чолі комуни стояла (міська рада; яка здійснювала керівництво [адміністративно-господарською діяльністю, видавала загальнообов'язкові розпорядження. Радою керували виборні осо-би: мер (Франція, Англія), бургомістр (Німеччина), консул (Іта­лія). Міська община була неоднорідною за соціальним складом, включала різні корпорації і стани. Торгове населення об'єднува­лось у гільдії, а ремісники — в цехи. Цех також був політично спрямованою організацією, очолюваною виборним магістром.

В XV ст. феодальна держава сягає найвищого ступеня центра­лізації через абсолютну монархію, позитивне значення якої по­лягало в тому, що, зміцнюючи економічну і культурну єдність на­родів, вона сприяла формуванню європейських націй. Однак вона ж створила і величезний апарат насильства, який, наче велетенсь-кнй спрут, душив суспільство.

В епоху Середньовіччя Європа стала головним носієм куль­тури католицької церкви, могутність якої постійно зростала. Вже у ХП—XIII ст. римські папи видавали загальнообов'язкові акти (булли), володіли виключним правом скликати собори і санк­ціонувати їх постанови. Папа був вищою судовою інстанцією як

62

у церковних справах, так і в справах світської влади. При Інокен-тії III (1160—1216) багато європейських монархів визнали себе його васалами. В боротьбі з непокірними папи використовували інтердикт — заборону відправ усіх богослужінь і релігійних обря­дів на території тієї чи іншої держави, а також відлучення мо­нархів від церкви, звільнення підданих від присяги королю.

В галузі духовного життя панувала папська курія, яка вклю­чала колегію кардиналів, канцелярію і судові установи. Це була справжня «духовна імперія». Для боротьби з єресями було утво­рено репресивний апарат — інквізицію; згідно з постанови IV

Латеранського собору 1215 р. і Тулузького србору 1229 р. церква повинна була виявляти єретиків, засуджувати їх і передаати світ-ськїй владі для покарання. Світські равителі під з агрозою від­лучення від церкви мусили негайно в иконувати вироки, очищати свої, землі від єретиків.

Для боротьби з Реформацією католицька церква у І540,р ство-рила орден єзуїхів, якй також контролював у Європі майже всю

освіту. Церква розробила своє право, основні норми якого імену­вались канонами. Джерелом канонічного права були Святе пись­мо постанови церковних соборів, нормативні акти пап — консти­туції, булли, енцикліки. Це право регулювало не тільки внутріш-ньоцерковні відносини. Церковним судом вирішувалися справи, про шлюб і сім'ю, підробку грошей, наклепи, фальшиві свідчення, оскільки вважалося, що ці вчинки безпосередньо зв'язані з гріхо­падінням.

Католицька церква була своєрідною папською теократією, за­сіюваною на взаємовиключних принципах — аскетизмі та всесвіт­ній владі. Поборники цих принципів вели вперту боротьбу, щоб. встановити у світі панування теократії й підкорити релігійному світоглядові всі сфери людського життя — державу, економіку, право, літературу, мистецтво, науку.

Тому-то культура Західної Європи набрала виразного теологіч­ного забарвлення. Антична філософія була замінена католицьким богословям, у надрах якого зародилися оригінальні естетичні етичні і логіко-філософські напрямки. Так, С. Боецій (480—525)' --римський філософ-неоплатонік, автор праць з математики, тео­рії музики, — своїми трактатами і коментарями до творів Аріето-теля.і Порфірія з логіки справив великий вплив.на середньовічну схоластичну філософію. Зокрема, він чітко розмежував поняття буття (існування) і сутності. За Боецієм, сутність і існування як поняття співпадають тільки в Богові, який є простою субстанцією-то ж стосується створених речей, то вони за своєю природою не прості, а складні; щоб сутність отримала існування, вона повинна стати актом творіння Божої волі. Великою популярністю кори­стувався трактат Боеція «Про музику» в п'яти книгах, який міс­тив виклад музично-теоретичних вчень стародавніх греків — від

63:

Піфагора і Арістоксена до Птолемея. Цей трактат став головним джерелом пізнання античної музичної теорії.

Видатними схоластами були Альберт Великий (1193—1280) і Тома Аквінський (1225—1274). Завдяки коментарям Альберта праці Арістотеля стали надбанням середньовічної культури. Він не тільки систематизував знання античних і арабських вчених в галузі природознавства й етики, але провів також власні дослід­ження на основі спостережень і досвіду. Тома Аквінський створив своєрідну енциклопедію католицького богослов'я «Сума теології», в якій усі питання пізнання природи і суспільства розглядалися з позицій теологічного раціоналізму. Висуваючи ідею гармонії ві­ри і розуму, він намагається підкорити науку богослов'ю, а тому розрізняє істини розуму та істини одкровення, вважаючи останні недоступними.розумові, підвладними лише вірі.

Природничо-раціоналістична тенденція яскраво виявилась у працях англійського вченого, монаха францисканського ордену Роджера Бекона (1214—1294). Він одним із перших наполягав на необхідності дослідного пізнання природи, протиставляючи його хибним авторитетам. У своїх працях він висуває ряд цікавих ідей про літальні апарати,' підйомні крани, про способи добування ба­гатьох хімічних речовин, у тому числі пороху. Церква оголосила його творам анафему, а самого автора запроторила у в'язницю на

14 років.

Поряд з раціоналістичним богослов'ям існувало і містичне. Містцки виступали проти вивчення Арістотеля і використання ло­гічних доказів віри, вважаючи, що релігійні істини пізнаються не за допомогою розуму і науки,-а шляхом інтуїції, осяяння, або

«споглядання».

В епоху Середньовіччя досягла високого рівня шкільна і уні­верситетська освіта. Для навчання кліриків використовувались єпископські й монастирські школи, у яких Боецієм і Ф. Кассідо-ром (487—578) було введено поділ «семи вільних мистецтв» на дві частини: тривіум (три шляхи знання: граматика, риторика і діалектика) та квадріум (чотири шляхи знання: геометрія, ариф­метика, астрономія і музика). У XII—XIII ст. на базі таких шкіл, виникли університети. В 1200 р. у Франції засновано Паризький університет; в Італії були такі відомі школи, як Болонська юри­дична та Солериська медична. Паризький університет мав чотири факультети: «молодший», або артистичний, на якому вивчалися «сім вільних мистецтв», і три «старших» — медичний, юридичний та богословський, де можна було навчатися після закінчення ар­тистичного.

У XIII ст. з'явилися й інші університети: Оксфордський та Кем-бріджський в Англії, Саламанський в Іспанії, Неапольський в Італії. В наступному столітті засновані Празький, Краківський., Гейдельберзький, Кельнський і Ерфуртський. Наприкінці XV ст.

64

в Західній Європі налічувалося 65 університетів, у переважній більшості засіюваних з санкції римської курії. Студенти (від лат. studeo, studere — ретельно займатися) об'єднувались .в Організа­ції («земляцтва», «провінції» і «науки»). На чолі «науки» стояли виборні прокуратори. Виборними були також посади ректорів. Навчання в університетах проходило у формі професорських лек­цій; влаштовувалися публічні виступи з проблем філософії й бо­гослов'я, у яких брали участь професори і студенти. Іноді такі диспути переростали у повчальні мистецькі дійства. Наприклад, оксфордський магістр Дунс Скотт (1266—1309) в одному диспуті вислухав і запам'ятав 200 тез, тут же послідовно їх заперечивши. Навчання провадилось латинською мовою, було дуже сладне для засвоєння, і тому не дивно, що лише третина студентів отримува­ла ступінь бакалавра і тільки кожний шістнадцятий — ступінь

магістра.

Наука в середні віки була в основному книжною справою. Во- на опиралась головним чином на абстрактне мислення і лиш не­значною мірою на експеримент, оскільки ще не ставила перед со­бою прагматичної мети, не втручалась у природний хід подій, а намагалася зрозуміти світ у процесі споглядання. В науці виділя­ли чотири напрямки. Перший — фізико-космологічний, ядром якого було вчення про рух на основі натурфілософії арістотеліз-му; він об'єднував сукупність фізичних, астрономічних і матема­тичних знань, що підготували грунт для розвитку математичної фізики Нового часу. Другий — вчення про світло; оптика у вузь­кому розумінні була частиною загальної доктрини — «метафізики світла», що випливало із засад неоплатонізму. Третій — наука про живе; цей напрямок охоплював комплекс питань про душу, як джерело рослинного, тваринного і людського життя, в дусі арістотелізму. Четвертий напрямок стосувався астролого-медич-них знань, у, тому числі алхімії. Своєрідність алхімії полягала в тому, що вона об'єднувала в певну цілісну систему наукові уза­гальнення і фантазію, раціональну логіку і міфологію, будучи най­більше пов'язана з особливостями середньовічного мислення.

Література XII—ХШ ст. мала переважно викривальне спря­мування щодо існуючих порядків. Особливе місце займала поезія вагантів (від иім. vagants — бродячі люди), які з'явились у Ні­меччині і Франції. Творчість вагантів була вільнодумна, бешкетна, дуже далека від аскетичних ідеалів Середньовіччя — вона оспі­вувала безтурботні веселощі, вільне життя, викривала зажерли­вість католицького духовенства.

В XI—XII ст. сформувався героїчний епос. Найбільш відомим твором цього жанру у Франції стала «Пісня про Роланда», у якій підступній зраді протиставляється патріотична вірність. Задля свого сеньйора головний герой готовий витерпіти великі страждан­ня і навіть віддати своє життя. Видатним пам'ятником німецького

^ 65

героїчного епосу є «Пісня про Нібелунгів», у якій розповідаються про загибель Бургундського королівства під ударами гуннів у 437 р., звеличуються рицарські звичаї Німеччини XII ст. Мораль­но-етичний образ рицаря відзначався рисами, які можуть бути визнані загальнолюдськими моральними цінностями, — рицар повинен молитись, уникати гріха, пихатості та негідних вчинків, захищати вдів і сиріт, воювати лише за справедливе діло.

При дворах сеньйорів з'явилася куртуазна поезія, що прослав­ляла інтимні почуття і культ служіння «прекрасній дамі». Це її культ займав центральне місце у творчості трубадурів — прован­сальських поетів, серед яких були і лицарі, і великі феодали, і прості люди. Поезії трубадурів властива різноманітність жанрів: пісні любовні, ліричні, політичні, пісні, які висловлюють тугу з приводу смерті якогось сеньйора. Великою популярністю користу­валися й куртуазні романи з таємничими пригодами, зачаровани­ми людьми, чудотворними явищами тощо.

Характеризуючи середньовічне образотворче мистецтво, треба підкреслити його стильові особливості, які найбільше проявились у церковній архітектурі і скульптурі. З часів Карла Великого ви­робляється так званий романський стиль: монастирські церкви нагадують фортеці з малими і вузькими вікнами, приземленими колонами, масивними вежами. Все багатство скульптурних зо­бражень зосереджено на головному фасаді і в середині вівтаря, який розташований на підвищенні. Все це, разом узяте, демон­струвало церковну могутність, велич духовного кліру і породжу­вало в людині усвідомлення власного безсилля.

В Другій половині XII ст. на Заході, перш за все у північній Франції, з'являється інший архітектурний стиль — готичний. Для нього характерне устремління споруди вгору за рахунок гострих стрілчатих шпилів. У стінах появляються величезні вікна з ко­льоровим, мальовничорозписаним склом. Численні гостроконусні арки, багатство скульптур, оздоб — усе це надавало готичним соборам динамічності, пробуджувало релігійно-містичні почуття. Готичний стиль використовувався і в світських будовах.

Таким чином, у надрах Середньовіччя була нагромаджена ве­личезна духовио-кульїурна енергія, яка сприяла яскравому спа­лахові людського генія в часи Відродження і Реформації.

Лытература: История государства и права зарубежньїх стран Ч І. М. 1988; История средних веков. М., 1990; Методическис указаний к чтению проблемной лекціш на тему «Культура Визаитии». К., 1990; Метоіические рекомендації»! по теме «Средневековая еврогіейская культура» курсе «История и теория мировой и отечествешюй культури». К., 1990; ГЇолікарпов В Лекції з історії світової культури. Харків, 1990.
66

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21

Схожі:

2. Культура І суспільство iconОсновні поняття
Суспільство, індустріальне суспільство, аграрне суспільство, інформаційне суспільство, суспільні відносини
2. Культура І суспільство iconРоботи
Суспільство та духовна культура мисливців на мамонта пізнього палеоліту (на прикладі Межиріцького поселення)
2. Культура І суспільство iconРоботи
Суспільство та духовна культура мисливців на мамонта пізнього палеоліту (на прикладі Межиріцького поселення)
2. Культура І суспільство icon1). Соціологія як наука. Предмет І метод соціології Термін «соціологія»...
«societas» (суспільство) та грецького «logos» (слово, вчення). Впровадив його до наукового вжитку у 30-х роках XIX ст французький...
2. Культура І суспільство icon“Поняття про суспільство”
Суспільство в широкому змісті: сукупність історично сформованих форм спільної діяльності людей, у вузькому змісті – історично конкретний...
2. Культура І суспільство iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів художня культура
Художня культура” (10-11 кл.) здійснювалась відповідно до Державного стандарту базової І повної загальної середньої освіти в галузі...
2. Культура І суспільство iconСуспільство
Пояснюють неможливість наукового визначення суспіль­ства унікальністю самого суспільного життя на Землі, суспільство позбавлене всезагальних,...
2. Культура І суспільство iconУрок №17 «Загальне уявлення про культуру та її роль в суспільстві»....
Термін «культура» (від лат cultura) – означає обробка, виховання, освіта. В наш Час він налічує багато тлумачень, загальним для них...
2. Культура І суспільство iconХарактеристика теорії держави І права 1
Оскільки суспільство являє собою надзвичайно складне, багатогранне та багатоаспектне явище, то наука про суспільство, єдина І цільна...
2. Культура І суспільство iconСуспільство знання, ікт та цінності пстмодерну
«що виробляє усі необхідні для життєдіяльності І розвитку наукові знання, високі технології, наукоємні артефакти й послуги та які...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка