Революція 1848 року




НазваРеволюція 1848 року
Сторінка1/4
Дата конвертації26.03.2013
Розмір0.51 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Культура > Документы
  1   2   3   4
ПОШУКОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

РЕВОЛЮЦІЯ 1848 РОКУ

НА ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ”
Передумови виникнення революції 1848 року

на Прикарпатті та по всій Західній Україні
Зростання національної свідомості на Західній Україні

Культурна діяльність на Україні головним чином зосереджувалася на Лівобережжі — території давньої Гетьманщини та Слобідської України. В інших регіонах Російської України спостерігалося мало ознак зацікавленості українською народною культурою. На Правобережжі кілька польських шляхтичів, такі як Тимко Падура, Міхаль Чайковський, Зоріян Доленга-Ходаковський, у романтичному світлі бачили козацьке минуле України й мріяли про час, коли українське селянство, забувши про минулі образи від шляхти, допоможе включити Правобережжя у відновлену Польську Річ Посполиту. Однак ця тенденція мало сприяла послабленню польської культурної гегемонії на Правобережжі. Що стосується новозаселених причорноморських регіонів, то там практично не існувало будь-яких ознак українофільства.

Західноукраїнська інтелігенція. Говорити про західноукраїнську інтелігенцію початку XIX ст.— значить говорити про духовенство. І справді, оскільки духовенство було єдиною соціальною групою, що могла користуватися перевагами вищої освіти в Австрійській імперії, вища освіта на Західній Україні практично стала синонімом освіти богословської. Так, на початку 1840-х років із майже 400 студентівукраїнців Львівського університету та інших закладів 295 навчалися теології, в той

час як майже вся решта займалася філософськими дисциплінами, котрі також входили до курсу богослов'я. Іншим доказом переважання священиків серед інтелігенції є те, що із 43 книжок, написаних між 1837 і 1850 рр. українською мовою, 40 належало перу священиків.

Лише у другій половині XIX ст. вагомим чинником на Західній Україні стане світська інтелігенція — вчителі, юристи, вчені, письменники та чиновники. Втім, не слід вважати кожного священика інтелігентом. Величезну більшість духовенства становили бідні сільські священики, котрі за своїм інтелектуальним рівнем ледве підіймалися над селянами. Й лише йогоневелика частка, зосереджена в таких містах, як Львів і Перемишль (тобто центрах церковної адміністрації, що мали заклади вищої освіти, бібліотеки та друкарні), мала змогу брати участь у культурному житті.

Навіть за сприятливих обставин інтелектуальному розвиткові духовенства перешкоджали його природна консервативність, рабська відданість династії Габсбургів. Тонкий прошарок освічених західних українців — людей за суттю своєю провінційних і консервативних — із надзвичайною підозріливістю сприймав нові ідеї, примножуючи свої обмежені інтелектуальні ресурси навколо таких другорядних (хоч і гостро дебатованих) питань, як абетки, календарі та церковні обряди. Для тих небагатьох, хто прагнув ознайомитися з більш радикальними західними ідеями чи взяти участь у революційній діяльності, єдина можливість для цього відкривалася у контексті польського руху. Тому в 1830-х роках незначна кількість молодих українських семінаристів приєдналася до польських революційних груп, котрі боролися за відновлення Польської Речі Посполитої, розглядаючи українців як щось ледве більше, ніж дезорієнтовану й відсталу гілку польської нації.

Привабливість престижної польської культури була настільки сильною навіть для найбільш традиціоналістськи настроєних представників церковної інтелігенції, що з покращенням юридичного, освітнього й матеріального становища західноукраїнської верхівки вони стали наслідувати поляків. Це позначалося й на мові: чим далі поліпшував українець свій соціальний статус, тим більше соромився він користуватися “мовоюселянства”.

Унаслідок цього духовенство та інтелігенція дедалі частіше послуговувалися польською мовою, а українською розмовляли лише з селянами. Промовистим свідченням занепаду української мови (тобто тієї неприродної та незграбної мішанини місцевої говірки, церковнослов'янських, латинських, польських та німецьких елементів, яку тоді видавали за літературну українську мову) в середовищі освічених людей стала ліквідація у 1809 р. україномовного факультету “Студіум рутенум” у Львівському університеті. Як непарадоксально, але до цього спричинилися не поляки і не австрійці, а самі українці. Оскільки інші дисципліни в університеті викладалися німецькою мовою, студенти факультету вважали дискримінаційним те, що їх, як і всіх інших, не вчили німецькою мовою, й радо пішли на заміну української німецькою.

Та водночас із підкресленням недоліків української мови вища освіта також народжувала її оборонців. Навчаючись у Львові чи Відні, деякі українці не могли не чути про ідеї Гердера стосовно значення рідної мови для народу. Вони часто спілкувалися з польськими й особливо чеськими інтелігентами, які у справах національної свідомості й культурного розвитку йшли далеко попереду інших слов'ян Австрійської імперії. Натхнена успіхами сусідів, долаючи несприятливий вплив свого середовища, невелика, але зростаюча західноукраїнська інтелігенція стала чимдалі ближче сприймати нову ідею української нації.

“Народні будителі” на Західній Україні. Перші ознаки зацікавлення культурними аспектами національної проблеми з'явилися на початку XIX ст. у старовинному місті Перемишлі — центрі греко-католицької єпархії, де були семінарія, багаті книгозбірні й де проживали деякі з найосвіченіших представників українського духовенства. Протягом десятиліть це найзахідніше на українських землях місто відіграватиме у розвитку національної свідомості австрійських українців роль, аналогічну тій, яку приблизно в той самий час відігравав для російських українців Харків, розташований на найсхідніших землях України. Причому слід підкреслити, що перемишльські священики, творчі здібності яких були не дуже високими, брали приклад із харківських романтиків.

Найвидатнішим серед представників перемишльської групи був Іван Могильницький — високопоставлений церковний ієрарх, котрий відав справами початкової освіти в єпархії. У 1816 р. за підтримки свого зверхника — єпископа Михайла Левицького — Могильницький організував так зване “Клерикальне товариство”, що ставило за мету готувати й поширювати серед селян нескладні релігійні тексти українською мовою. У контекстіпанівних тоді полонофільських тенденцій такий крок сприймався як щось неортодоксальне. Звісно, Могильницький та його однодумці керувалися не тільки ідеями Гердера чи прикладом східних українців; важливим їхнім міркуванням було й те, що, користуючись польськими книжками, селяни могли б навернутися до римо-католицтва.

І хоч зусилля товариства, що вилилися у видання кількох молитовників та букварів, дали скромні плоди, а саме воно незабаром розпалося, його поява варта уваги, оскільки це була перша спроба української інтелігенції — як на Правобережній, так і на Лівобережній Україні — організуватися й, що ще важливіше,— привернути увагу до мовного питання, яке на наступні десятиліття лишатиметься основною справою західноукраїнської інтелігенції. Проте, намагаючись “вдосконалити” місцевий діалект, Могильницький наполягав на тому, щоб вживати його з численними церковнослов'янськими домішками. Отриманий внаслідок цього штучний мовний гібрид мало сприяв спростуванню тверджень про непридатність української мови для літературного вжитку.

Крім перемишльського гуртка, у 1820-х роках працювали кілька західноукраїнських учених, які, на зразок колекціонерів та антикварів, збирали матеріали з історії Східної Галичини та її фольклор. Серед представників цієї невеликої групи були історики Михайло Гарасевич та Денис Зубрицький, а також граматисти й етнографи Йосип Левицький та Йосип Лозинський. Втім, написані німецькою, латинською чи польською мовами, їхні праці мали обмежений вплив.

“Руська трійця”. У 1830-х роках центр діяльності, спрямованої на пробудження національної свідомості, переміщується до Львова, де на арену виходять молоді ідеалістично настроєні й захоплені ідеями Гердера семінаристи, їхнім лідером був Маркіян Шашкевич — 21-річний юнак, що мав поетичний та організаторський талант. Разом із двома близькими товаришами — високоосвіченим Іваном Вагилевичем та енергійним Яковом Головацьким — він утворив гурток, згодом названий “Руською трійцею”. У 1832 р. вони організували групу студентів, котра поставила перед собою мету піднести український діалект, звільнений від церковнослов'янських та чужомовних “вишуканостей”, до рівня літературної мови. Лише так, на їхню думку, можна було відкрити селянству доступ до знань, які допомогли б полегшити його долю й дати змогу українцям виразити свою віками гноблену індивідуальність.

Для греко-католицьких ієрархів сама ідея — писати простою, незміненою мовою селянства й спрощеною абеткою-кирилицею — здавалася чимось нечуваним. Вони прямо дали зрозуміти Шашкевичу та його товаришам, що в своїй справі їм не варто розраховувати на допомогу церкви. Але підтримка, однак, прийшла з Російської України, де “Руська трійця” встановила контакти з такими українофілами, як Ізмаїл Срезневський, Михайло Максимович та Йосип Бодянський. А з Заходу їх надихав

приклад наростаючого чеського національного руху. За допомогою чеського інтелігента Карела Запа, що служив у галицькій адміністрації, “Трійця”, й насамперед Головацький, вступила в активне листування з такими досвідченими “будителями народу” й палкими слов'янофілами, як словаки Ян Колар і Павел Шафарик, словенець Бартоломей Копітар та чех Карел Гавлічек.

Для здійснення своїх задумів “Руська трійця” вирішила публікувати альманах “Русалка Дністровая”, що містив би народні пісні, вірші, історичні статті на місцевому діалекті. Коли про вихід альманаху стало відомо греко-католицьким ієрархам, вони засудили його як “негідний, непристойний і, можливо, підривний”. Водночас начальник німецької поліції Львова зазначав: “Ми вже маємо достатньо клопоту з одним народом (поляками.—Лет.), а ці божевільні тут хочуть відродити давно мертвий і похований русинський народ”. Місцевий цензор і греко-католицький священик Венедикт Левицький заборонили публікацію альманаху у Львові, тому в 1837 р. Шашкевич із товаришами був змушений видавати його у далекому Будапешті. З 900 привезених до Львова примірників майже всі конфіскувала поліція. Лише невелика частина потрапила до рук скептичної публіки. Розчарований такою реакцією й переслідуваний церковною владою, помирає в молодому віці Маркіян Шашкевич; Вагилевич згодом переходить до польського табору; й лише Головацький послідовно і невідступне продовжує працювати над здійсненням цілей “Руської трійці”.

Хоч видання “Русалки Дністрової” з самого початку зазнало краху, воно становило важливий прецедент, який показував, що мова українського селянства може вживатися як літературна. Під впливом “Русалки Дністрової” повільний, але невідворотний процес переорієнтації на українські народні маси почне нове покоління західноукраїнської інтелігенції, покоління, котре вербуватиме більшість своїх членів із народу.

Як ми пересвідчилися, поширення ідей національного відродження було процесом тяжким і повільним. На середину XIX ст. воно не просунулося далі виникнення невеликих груп української інтелігенції, котрі самі визначали для себе суттєві складові української культурної самобутності. Щоб вийти за межі культурницького етапу, належало подолати численні перешкоди. За винятком інтелігенції, в аграрному, традиціоналістському, провінційному суспільстві України не було соціальних верств, чутливих до нових ідей. До того ж твердження про те, що українці — це окремий народ, мова й культура якого варті того, щоб їх плекали, часто викликало серед самих українців гострий скепсис і зневагу. Важко було протистояти впливові престижних і більш розвинених польської та російської культур. І все ж, підбадьорені прикладом західних народів і впевнені в тому, що їхня діяльність відповідає потребам ідеалізованого народу, “будителі нації” не здавалися.

Із самого початку процесу поширення національної свідомості між Східною й Західною Україною спостерігалися важливі відмінності. На Лівобережжі, де ще зберігали силу традиції Козаччини й пам'ять про часи автономії, діяльність, спрямована на піднесення національної свідомості, мала багатообіцяючий початок. Проте жорстока розправа з Кирило-Мефодіївським товариством показала, що як тільки український рух у Російській імперії переходив певні межі, він зустрічав у особі царського уряду немилосердного й непереборного ворога. У Східній Галичині прогрес був повільний, і опір йому чинила переважно консервативна греко-католицька верхівка. Зате тут не відбувалося драматичних відступів, і попри свою в'ялість зростання національної свідомості ставало чимдалі відчутнішим. Нарешті, цей паралельний розвиток за всіх розбіжностей мав ще один важливий результат: після століть обмежених контактів східні та західні українці почали виявляти посилений взаємний інтерес. Розгортався процес національної інтеграції.

Події 1848 на Прикарпатті зокрема

та в Галичині в цілому 

1848 рік

Рік, що пронісся над престолами й народами Европи, мов весняний хмаролім, розторощив неодну спорохнявілу вербу та неодного дуба розбурхав з віковічного сну. На чорному небосклоні тогочасної, реакційної Европи заблис той рік і погас, мов метеор, але одна з його іскор попала в серце забутого Богом і людьми українського народу в Галичині та пробудила його до нового життя. «Русалка Дністрова» залишилася датою літературного відродження, 1848 рік став роком політичного пробудження українського народу.

Революційна заграва спалахнула в перших днях січня 1848 р. в Медіоляні. Італійці збунтувалися проти австрійської влади, в Парижі повстали республиканці проти короля Люі-Пилипа, з кінцем лютня тогож року. З черги прокотився гомін революції по Німеччині, а дня 13 березня 1848 р. виросли перші вуличні барикади у Відні. Два дні згодом проголошено першу австрійську конституцію, що була останньою дошкою рятунку для габсбурської династії.
 

Перша австрійська конституція

«Дня 15 березня від народження Христа 1848 р. а нашого панування 8-го» — писав австрійський цісар Фердинанд І — «видаємо тепер розпорядження, які ми признали потрібними для сповнення бажань наших вірних народів». А сповненням тих бажань було надання конституції, тобто свободи слова, друку, зборів і запевнення впливу на владу й законодавство народньому представництву. Перша урядова вістка про конституційний патент цісаря, добрила до львівської «губернії» щойно 18 березня, але вже на другий день сконсигнувала вона всю львівську Польонію. Вона кинулася масово підписувати меморіял до цісаря; в його 13 точках змальовано колишню Польщу, як забороло европейської культури й цивілізації, що його треба відбудувати й тим «направити помилку европейських дипльоматів з 1772 р». В заміну за відбудову Польщі в її великодержавних границях, галицькі поляки обіцювали Австрії союз. Покищо домагалися легалізування нашвидку створеного «Народового Комітету», що мавби скласти конституцію для Галичини, заведення «народової гвардії», політичних свобід і т. д.

А хоч у меморіялі, що його склав молодий ще тоді Франц Смолька, не було ні слова про українців і їх національну окремішність, то до його підписування втягнуто й українців. Тих, типових для того часу «з роду українців по національности поляків», що, як питомці грекокатолицької семинарії у Львові, приймали дотепер участь у польських конспіраціях і носили конфедератки, хоча для відріжнення від польських, червоних — блакитньої краски. Та найшовся між тими, що мали підписати меморіял чоловік, адвокат др. Кирило Вінковський, що вислухавши тексту петиції, запропонував уставити в неї хочби слово про українців та їх культурно-національні аспірації. «Москаль, зрадник, нема тут ніяких українців!» — зашуміло звідусіль. І щойно ті крики примусили культурно спольонізованих українців відсунутися від польської політичної акції та призадуматися над власною організацією. З того й почалося наше політичне відродження.

Сецесія свідомішого українського елєменту не перешкодила полякам, під проводом ренегата Івана Добрянського, предложити адресу галицькому губернаторові Стадіонові. Губернатор дав згоду на організацію народової гвардії, обіцяв звільнити політичних вязнів, а що до решти домагань відложив справу до вирішення «трону». Два чергові дні ходила львівська вулиця ходором від безупинних маніфестацій, а вечорами горіли всі вікна від ілюмінацій. Розбурхану юрбу огорнуло «петиційне божевілля», як кажуть самі польські історики 1848 року. «Хай живе Польща в межах зперед 1772 року!» — вигукувано на всіх уличних рогах, а народова гвардія, що присягаючи цісареві, змінила його титул «короля Галичини й Володимирії» на «польского короля», гострила шаблі й чистила мушкети до загального повстання. Та одного разу прибіг до губернатора проводир вулиці Добрянський і з острахом почав домагатися зброї для товпи, бо... українське селянство суне лавою на Львів. В дійсности це була тільки безосновна чутка, в якій віджила жахлива примара мазурської різні шляхти з 1846 р. Справжня небезпека для польської супремації в Галичині наближувалася зовсім не збоку затурканого й несвідомого під кожним оглядом українського селянства. Виросла вона й змогутніла в тих колах української інтелігенції, що устами д-ра Кирила Вінковського даремне домагалася вставлення в петицію до «трону» хоч одного слова про український народ у Галичині, та його побажання.
  1   2   3   4

Схожі:

Революція 1848 року iconО. В. Михайлюк "українська революція" чи "російська революція на україні"?
Грані. Науково-теоретичний І громадсько-політичний альманах. – Дніпропетровськ, 2000. – №5 (13). – С. 70-76
Революція 1848 року iconНаціональна революція український порятунок
Від національної несправедливості позбавить націоналізм. Українцям пощастило жити в умовах відсутності будь-якої справедливості....
Революція 1848 року iconУрок 16 Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях під...
Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях під час революції 1848 –1849 рр в Австрійській імперії
Революція 1848 року iconРоберт вільям сітон-вотсон І українська революція
Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра історії слов’янських країн
Революція 1848 року iconУрок 27 Тема. Вплив аграрної реформи 1848 р на розвиток економіки у західноукраїнських землях
Презентацію створено за допомогою комп’ютерної програми вг «Основа» «Електронний конструктор уроку»
Революція 1848 року iconУрок 27 Вплив аграрної реформи 1848 р на розвиток економіки у західноукраїнських...
Користуючись картою «Українські землі у складі Австрійської та Російської імперії на початку ХІХ ст.», виконайте завдання
Революція 1848 року iconУрок 16 Тема. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях...
Презентацію створено за допомогою комп’ютерної програми вг «Основа» «Електронний конструктор уроку»
Революція 1848 року iconСтепан Бандера : Українська національна революція, а не лише протирежимний резистанс
Головний фронт боротьби проходить на Українських Землях. На закордонних теренах існує його продовження, скрізь діє націоналістичний...
Революція 1848 року iconЕлементи революційности українського націоналізму
По можливості точно вияснити зміст понять “революція”, “революційний” у випадку українського націоналістичного руху, репрезентованого...
Революція 1848 року iconСуспільно-політичний рух в західноукраїнських землях в першій половині...
Були тут І елементи лібералізму, І покладання надій на уряд. Стаття стала справжньою програмою українського національно-визвольного...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка