Реферат на тему: “ школа майбутнього”




Скачати 143.52 Kb.
НазваРеферат на тему: “ школа майбутнього”
Дата конвертації04.03.2013
Розмір143.52 Kb.
ТипРеферат
uchni.com.ua > Культура > Реферат
Міністерство освіти і науки України

Дрогобицький державний педагогічний університет

ім. Івана Франка

РЕФЕРАТ

на тему:
ШКОЛА МАЙБУТНЬОГО”


Виконав: студент I курсу,

групи ПрН-14

Сосяк Мар’ян


Дрогобич 2006

Загальні засади педагогічної інноватики.

Розвиток системи освіти вимагає від педагогічної науки й практики вивчення і впровадження нових ме­тодів навчання і виховання дітей. Відбором, теоретич­ним осмисленням, класифікацією педагогічних іннова­цій займається нова галузь педагогічного знання — пе­дагогічна інноватика (лат. innovatio — оновлення, зміна). її прогностичні розвитки, аналіз, оцінки кон­кретних реалій мають непересічну цінність і для педа­гогічної практики, особливо для налаштованих на творчість педагогів.

Інновації в педагогіці пов'язані із загальними проце­сами у суспільстві, глобальними проблемами, інтеграці­єю (лат. integratio — відновлення, об'єднання в ціле окре­мих елементів) знань і форм соціального буття. Нині створюється нова педагогіка, характерною ознакою якої є інноваційність — здатність до оновлення, від­критість новому.

Інноваційність як ознака сучасності

За своїм змістом, формами і методами освіта не є не­змінним, закостенілим феноменом, адже вона весь час реагує на нові цивілізаційні виклики, суспільні реалії, враховує тенденції, перспективи розвитку людства, національного буття народу. Однак оновлення нав­чально-виховної практики часто відставало від темпів цивілізаційного розвитку, соціальних вимог до неї. Тривалий час, особливо на ранніх етапах розвитку людства, ця проблема була не настільки гострою, як в індустріальну і постіндустріальну (інформаційну) епо­хи. Помітно актуалізувалася вона у другій половині XX ст., що було зумовлено колосальним проривом у на­уково-технічному розвитку, радикальною зміною тра­диційних уявлень про світ, життя, його цінності, май­бутнє цивілізації.

Між системою освіти і новими умовами життя ви­ник розрив, який сучасний американський учений Фі-ліп Кумбс витлумачив як кризу освіти в тогочасному світі. На той час з'явилося багато критичних публіка­цій про стан освіти, розгорнулися дискусії про її нові ці­лі та шляхи розвитку. У багатьох країнах було прийня­то державні програми реформування освіти.

На сучасному етапі все очевиднішим стає те, що тра­диційна школа, орієнтована на передавання знань, умінь і навичок, не встигає за темпами їх нарощування. А значна частина знань, які освоюють діти, була здобу­та людством 200—400 років тому. Сучасна школа недо­статньо розвиває здібності, необхідні її випускникам для того, щоб самостійно самовизначитися у світі, приймати обґрунтовані рішення щодо свого майбутньо­го, бути активними і мобільними суб'єктами на ринку праці. Головними недоліками традиційної системи осві­ти є породжені нею невміння і небажання дітей вчити­ся, несформованість ціннісного ставлення до власного розвитку та освіти.

Подолання кризи сучасної освіти можливе завдяки інтенсивному реформуванню її відповідно до вимог ча­су, у процесі формування принципово нової системи загальної освіти, яка поступово замінюватиме тради­ційну.

Най значимішою особливістю сучасної системи освіти є співіснування двох стратегій організації навчання — традиційної та інноваційної. Терміни «традиційне (нормативне) навчання» та «інноваційне навчання» запропоновані групою вчених у доповіді Римському клубу (1978), який звернув увагу світової наукової гро­мадськості на неадекватність принципів традиційного навчання вимогам сучасного суспільства до особистості, її пізнавальних можливостей. Інноваційне навчання трактувалось у ній як процес і результат навчальної та освітньої діяльності, що стимулює новаторські зміни в культурі, соціальному середовищі. Воно орієнтоване на формування готовності особистості до динамічних змін у соціумі за рахунок розвитку здібностей до творчості, різноманітних форм мислення, а також здатності до співробітництва з іншими людьми.

Інноваційне (лат. innovatio оновлення, зміна) навчання зорі­єнтована на динамічні зміни в навколишньому світі навчальна та освітня діяльність, яка ґрунтується на розвитку різноманітних форм мислення, творчих здібностей, високих соціально-адапта­ційних можливостей особистості.

Специфічними особливостями інноваційного нав­чання є його відкритість майбутньому, здатність до пе­редбачення на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в обновлюваних си­туаціях.

Розвиток системи і змісту навчання в сучасному сві­ті відбувається в контексті глобальних освітніх тенден­цій (мегатенденцій), серед яких найпомітнішими є:

  • масовий характер освіти та її неперервність як но­ва якість;

  • значущість освіти для індивіда і суспільства;

  • орієнтація на активне освоєння людиною способів пізнавальної діяльності;

  • адаптація освітнього процесу до запитів і потреб особистості;

  • орієнтація навчання на особистість, забезпечення можливостей її саморозкриття.

Ці тенденції свідчать, що головною функцією освіти є розвиток людини. Освіта має забезпечити кожному, хто навчається, широкі можливості для здобуття таких умов розвитку та підготовки до життя:

— знань про людину, природу і суспільство, що сприяють формуванню наукової картини світу як осно­ви світогляду та орієнтації у виборі сфери майбутньої практичної діяльності;

  • досвіду комунікативної, розумової, емоційної, фізичної, трудової діяльності, що сприяє формуванню основних інтелектуальних, трудових, організаційних і
    гігієнічних умінь та навичок, необхідних у повсякден­ному житті для участі у суспільному виробництві, про­ довженні освіти та самоосвіти;

  • досвіду творчої діяльності, що відкриває простір для розвитку індивідуальних здібностей особистості і забезпечує її підготовку до життя в умовах соціально-економічного та науково-технічного прогресу;

  • досвіду суспільних і особистісних відносин, які готують молодь до активної участі в житті країни, ство­рення сім'ї, планування особистого життя на основі іде­алів, моральних та естетичних цінностей сучасного сус­пільства.

Співзвучною цим положенням є думка українського вченого Івана Зязюна, який стверджує, що смислом і метою сучасної освіти повинна стати «людина у постій­ному розвитку, її духовне становлення, гармонізація її відносин з собою та іншими людьми, зі світом. ...Систе­ма освіти створюється для людини, функціонує і розви­вається в її інтересах, слугує повноцінному розвитку особистості і в ідеалі її призначення — щастя людини».

Докорінна зміна традиційного способу життя поро­джує нові вимоги, які спонукають людину краще розу­міти інших і світ загалом. З урахуванням цього пріори­тетними завданнями сучасної освіти є навчання навча­тися, навчання працювати, навчання співіснувати, навчання жити.

^ Навчання навчатися полягає у виробленні вміння оволодівати та оперувати найрізноманітнішою інфор­мацією. Навчання працювати має на меті формування здатності ефективно оволодівати професійними навич­ками, вміння знаходити вихід у найнепередбачуваніших виробничих ситуаціях, співпрацювати в колекти­ві, співвідносити себе з конкретними фаховими ролями та ефективно їх виконувати. Навчання співіснувати полягає у розвитку таланту до налагоджування соціаль­них, дружніх і родинних стосунків, вихованні здат­ності до емпатії, персоніфікованих взаємин з іншими людьми. Завданням навчання жити є формування в молодої людини цілісного світогляду і світосприйнят­тя, вміння осмислено бачити особистісний сенс жит­тя, прагнути до духовної зрілості, бути відповідальною за себе, усвідомлювати відповідальність за долю людства.

Суспільству майбутнього потрібні люди з актуаль­ними знаннями, гнучкістю і критичністю мислення, творчою ініціативою, високим адаптаційним потенціа­лом. Не менш важливими будуть такі їх якості, як висо­ка моральність, особистісна відповідальність, внутріш­ня свобода, налаштованість на максимальну самореалізацію, здатність досягати високої мети раціональним шляхом і коректними засобами.

Система освіти як частина суспільної системи пере­буває під впливом багатьох сил, одні з яких потребу­ють структурних змін у ній, інші — змістових, техно­логічних.

Стан освіти і перспективи її розвитку значною мірою залежать від політики держави у цій сфері. У багатьох країнах державна освітня політика вважає високий професійний і загальнокультурний рівень населення важливою умовою економічного розвитку, збереження і підвищення конкурентоспроможності національної економіки на світових ринках, безпеки і соціальної ста­більності.

На рубежі II—III тис. радикально змінюється дер­жавна освітня політика і в Україні. Розпочалося станов­лення нових парадигм (грец. paradeigma — приклад, взі­рець) освіти, орієнтованих на входження нашої країни у світовий освітній простір, поглиблюються тенденції ди­ференціації освіти. Реалізація принципу варіативності дає змогу педагогічним колективам навчально-вихов­них закладів обирати і конструювати педагогічний про­цес за будь-якими моделями, зокрема й авторськими. Це супроводжується суттєвими позитивними змінами в пе­дагогічній теорії та практиці: розробленням різних варі­антів змісту освіти, використанням можливості сучасної дидактики у підвищенні ефективності освітніх струк­тур; здійсненням наукових розроблень і практичним обґрунтуванням нових педагогічних ідей і технологій. Реальністю є взаємодія різних педагогічних систем і тех­нологій навчання, апробування на практиці як нових форм, так і цілісних педагогічних систем минулого.

Однак сучасний стан системи освіти не задовольняє багатьох, хто в ній працює. Прагнення до змін, зняття певних обмежень на інноваційну діяльність прислужи­лися зародженню широкого інноваційного руху в систе­мі освіти. Неабиякі можливості для якісних змін в освіті пов'язані з інтенсивним розвитком засобів комуніка­ції та інформаційних технологій.

Становлення оновленої освіти передбачає природні процеси розвитку педагогічної практики, цілеспрямо­ваний управлінський вплив на систему підготовки, пе­репідготовку педагогічних кадрів, суттєві корективи змісту, стилю діяльності педагогічних установ, педаго­гів (вихователя, учителя, викладача), тобто перехід ос­вітньої системи до функціонування на нових засадах.

Незадоволеність якістю освіти в реальній практиці, усвідомлення необхідності реформування роботи нав­чально-виховних закладів зумовлюють потребу в онов­ленні професійної підготовки, стилю професійної діяль­ності педагога. Особливо значущим є формування його компетентності, особистісно-професійних якостей, здатності жити і працювати в інноваційному режимі: прийняти і зрозуміти нове, оволодіти інноваційною си­туацією.

Професіоналізація педагога і входження його в інно­ваційний режим роботи неможливі без творчого самовиз­начення, в якому провідну роль відіграє його налаштованість на самовдосконалення, самоосвіту, саморозвиток, без чого неможливе забезпечення нової якості освіти.

Якість освіти рівень знань і вмінь, розумового, морального і фі­зичного розвитку тих, хто навчається, на певному етапі відповідно до поставлених цілей; рівень забезпечення навчальної діяльності і надання освітніх послуг учасникам освітнього процесу навчаль­но-виховним закладом.

Про якість освіти свідчить насамперед її відповід­ність освітньому стандарту, проте одні педагоги вбача­ють показники «якості освіти» у кількості виставлених учням позитивних оцінок, інші — у розвитку особистос­ті дитини. З точки зору інноваційної педагогіки новою якістю освіти є належна якість не лише навчання, а й виховання, ступінь розвиненості особистості людини, яка навчається, її підготовленості до продовження нав­чання, самостійного життя.

Оптимальним є цілісний погляд на освіту як на го­ловний механізм соціального кругообігу якості. Схема­тично цей механізм зображено на рис. 1.

Згідно з таким підходом педагогічний корпус вважають провідною силою в реалізації соціального кругообігу якості, оскільки його стараннями забезпечу­ється неперервність освіти.


Якість особистості людини

(те, що закладає педагог у самовиховання й виховання дитини)





Якість життя

Якість культури

(культура здобування знань)





Якість виробництва

Якість культури екологічного середовища

(залежить від культури застосування знань)


Динаміка сучасного розвитку цивілізації, прогнозу­вання його перспектив наводять на висновки, що освітня система, навчальний заклад, педагогічний колектив, пе­дагог, які ігноруватимуть у своїй діяльності інновацій­ний чинник, не лише відставатимуть від суспільних про­цесів, тенденцій, а й спричинятимуть формування осо­бистості, покоління, заздалегідь запрограмованих на аутсайдерські (останні) інтелектуальні, духовні, соціаль­ні позиції. Педагог із зашкарублими знаннями, байду­жий до пізнання й використання у своїй діяльності ново­го формуватиме подібні комплекси й у своїх вихованців, з яких мало хто зможе стати успішною особистістю.

З розвитком цивілізації (продукуванням нових знань, створенням нових технологій, систем комунікацій, ускладненням соціальних зв'язків) постійно оновлюють­ся вимоги до якості освіти, одним із найважливіших засо­бів забезпечення якої є інноваційність освітнього пошуку.

Інноваційність розглядають не тільки як налаштованість на сприйняття, продукування і застосування но­вого, а насамперед як відкритість. Стосовно особистісного чинника педагогічної діяльності це означає:

  1. відкритість вихователя до діалогічної взаємодії з вихованцями, яка передбачає рівність психологічних позицій обох сторін;

2) відкритість культурі й суспільству, яка виявля­ється у прагненні педагога змінити дійсність, дослідити проблеми та обрати оптимальні способи їх розв'язання;

3) відкритість свого «Я», власного внутрішнього сві­ту, тобто організація такого педагогічного середовища, яке сприяло б формуванню і розвитку образу «Я».

Інноваційність як принцип педагогіки забезпечує умови розвитку особистості, здійснення її права на ін­дивідуальний творчий внесок, на особистісну ініціати­ву, на свободу саморозвитку.


^ Гуманістична спрямованість освітніх інноваційних процесів

Найголовнішою умовою навчально-виховного про­цесу є його особистісна зорієнтованість, спрямована на те, щоб кожний вихованець став повноцінним, самодос­татнім, творчим суб'єктом діяльності, пізнання, спіл­кування, вільною і самодіяльною особистістю. Саме в цьому і полягає гуманістична спрямованість навчально-виховного процесу, центром і метою якого є особистість вихованця. Ступінь гуманізації цього процесу залежить від того, наскільки він створює передумови для самореалізації особистості, розкриття її природних задатків, прагнення до свободи, відповідальності, творчості.

Необхідність гуманістичної спрямованості освіти, суттю якої є дбайливе ставлення, повага до особистісного «Я» кожного вихованця, обґрунтував один із лідерів гуманістичного напряму, американський психолог Карл Роджерс (1902—1987). У книзі «Свобода навча­тися» він стверджував, що тільки розуміння і прий­няття педагогом учня таким, яким він є, без автори­тарного тиску з метою кардинально його змінити, ро­бить процес формування особистості результативним. За таких умов відбувається зближення «Я» реального і «Я» ідеального — того, до якого прагне дитина з огля­ду на актуальні соціальні цінності й норми. Вихова­тель при цьому покликаний доводити їй, що її люб­лять, нею цікавляться, займаються. На думку Роджерса, основою змін у поведінці людини є її спроможність рости, розвиватися і навчатися, спираючись на влас­ний досвід.

Орієнтація на особистісну сутність людини, праг­нення звільнити її від одноманітності в суспільному бутті й особистісному розвитку домінують у сучасній тео­рії і практиці виховання та навчання. Складові цієї домінанти є одночасно і характерними ознаками гуманіс­тичної педагогіки. До них належать:

  • надання дітям ініціативи у пізнавальній діяль­ності, створення емоційно стимулюючого навчального середовища, розвиток у дітей саморегуляції і свободи, закорінених у почуття й усвідомлення особистої відпо­відальності;

  • здійснення навчально-виховного процесу в атмо­сфері взаємодії, приязні, емоційної співдружності;

  • структурування педагогічного процесу на визна­ній педагогом і дітьми солідарній основі;

  • виконання вчителем ролі порадника, консультан­та, джерела знань, метою якого є створення для учнів реальних можливостей вибору пізнавальних альтерна­тив і самореалізації у формі, яка б відповідала рівневі розвитку кожного з них;

  • формування і добір освітніх програм з огляду на максимальні можливості розвитку потенціалу і стиму­лювання творчих здібностей дітей, обговорення вчите­лем з учнями проблем пізнавального розвитку, засобів його оцінювання.

Гуманістична педагогіка дає широкий простір для реалізації позиції дитини у процесі навчання й вихован­ня. У контексті гуманістичної освітньої парадигми принципово іншою бачиться і позиція педагога, якому належить бути не засобом, а визначальним чинником навчального процесу, соратником і супутником дитини на шляхах пізнання. Вчитель, вихователь є провідною фігурою успішної педагогічної взаємодії з вихованця­ми, від нього залежить оперативність враховування їх особистісних якостей, які постійно змінюються під впливом зовнішніх обставин та індивідуального зрос­тання.

Особистісно-орієнтовану педагогіку називають інно­ваційною. Але, як справедливо стверджують вітчизняні вчені, інноваційною вона є тільки для нашої педагогіч­ної системи, оскільки інші уже давно еволюціонують у гуманістичному напрямі, поступово трансформуючись у систему нових відносин.

На сьогодні зарубіжна педагогічна інноватика випе­редила у розвитку інноваційні процеси в техніці, мате­ріальному виробництві тощо. Не випадково інноваційна діяльність у сферах матеріальної і духовної культури багатьох найрозвинутіших у сучасному світі країн розпочиналася з виховання нового покоління обдарованих дітей, яким належало у майбутньому здійснювати від­криття. Наприклад, у Японії Асоціацію раннього роз­витку і організацію «Навчання талантів» очолює зас­новник всесвітньо відомої фірми «Соні» Масару Ібука. Основою розвитку розумових здібностей дитини він вважає її особистий досвід пізнання у перші три роки життя, коли активно розвиваються структури мозку. Саме в цей період провідним видом діяльності людини стає навчання, формується її креативний (творчий) потенціал, який є головним засобом розвитку твор­чості особистості. Тому кожна дитина може бути тала­новитою, якщо до неї будуть застосовані гуманні ме­тоди навчання, які оптимально відповідають її мож­ливостям.

Потреба в людях, готових до життя у постійно змі­нюваному соціумі, налаштованих і здатних творити нове у своїй діяльності, покликала до життя і стиму­лює, каталізує (прискорює) інноваційні освітні проце­си, вихід яких на новий рівень забезпечує стабільність і розвиток соціуму.

Гуманістична спрямованість інноваційних проце­сів у системі освіти зумовлена співіснуванням і склад­ними взаєминами в науковій педагогіці й педагогічній практиці традиційної наукової педагогіки, що орієн­тована на об'єктивні закономірності виховання й має своїм головним джерелом наукові дослідження, і ство­рюваної педагогами-новаторами педагогіки співробіт­ництва.

Педагогіка співробітництва сформований у середині 80-х ро­ків XX ст. новаторський напрям у педагогіці, представники якого започаткували й використовували інноваційні системи і методи навчання та виховання.

Завдяки старанням педагогів-новаторів нових орбіт сягало мистецтво навчання і виховання. їм належать різноманітні відкриття. На новаторську педагогічну практику зорієнтовано і немало представників науки, які свої авторські програми реалізують у закладах осві­ти не як експериментатори, а як учителі й вихователі. У новаторській педагогіці багатогранно втілена творча сутність навчально-виховного процесу. Якщо наукова педагогіка розвиває загальні закономірності і теоретич­ні проблеми виховання, то новаторська творить ефек­тивні педагогічні технології.

Схожі:

Реферат на тему: “ школа майбутнього” iconРеферат з предмету: «Безпека життєдіяльності» на тему «Радіаційна безпека»
Радіаці́йна безпе́ка стан захищеності теперішнього І майбутнього поколінь людей від шкідливого для їх здоров'я впливу іонізуючого...
Реферат на тему: “ школа майбутнього” iconРеферат на тему: Іван Петрович Котляревський
Ворскла. Тут у товаристві босоногих ровесників промайнуло дитинство майбутнього письменника. «Нерідко доводилося йому,— писав один...
Реферат на тему: “ школа майбутнього” iconПерелік питань до тестових завдань з дисципліни “стратегічний менеджмент”
Процес стратегічного управління є процесом побудови стратегій: “від минулого до майбутнього”; “від майбутнього до сьогодення”; “від...
Реферат на тему: “ школа майбутнього” iconП О С Т А Н О В А від 30 серпня 2007 р. N 1071 Київ
Затвердити Державну цільову соціальну програму "Школа майбутнього" на 2007-2010 роки (далі Програма), що додається
Реферат на тему: “ школа майбутнього” iconУ селі, де немає молоді, немає майбутнього
Я варакіна Анжела, учениця 3-а класу. Спочатку я обрала тему "У рідному краї І серце співає"
Реферат на тему: “ школа майбутнього” iconРеферат На тему: Емпірична > соціологія: >

Реферат на тему: “ школа майбутнього” icon«Романтичний пафос публіцистики Олеся Гончара»
Реферат на тему: «Оцінка творчості П. Загребельного літературознавцями та публіцистами»
Реферат на тему: “ школа майбутнього” iconРеферат на тему: “ Алкоголізм ”
У випадках тривалого плину хвороба супроводжується стійкими психічними І соматическими розладами
Реферат на тему: “ школа майбутнього” iconНаписання власного висловлення
Завдання передбачає створення власного висловлення на дискусійну тему. Наприклад: підтримайте або спростуйте думку: «До майбутнього...
Реферат на тему: “ школа майбутнього” icon"Пам'ятки для батьків"
Саме в цьому віці важливо зробити свідомий вибір орієнтирів свого майбутнього, картинка цього бажаного майбутнього повинна стати...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка