Становлення кіноосвіти в україні




Скачати 380.73 Kb.
НазваСтановлення кіноосвіти в україні
Сторінка1/3
Дата конвертації05.03.2013
Розмір380.73 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Культура > Документы
  1   2   3


ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ

КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

РОСЛЯК Роман Володимирович


УДК 116[791.43+37](477)„1910/1930“
СТАНОВЛЕННЯ КІНООСВІТИ В УКРАЇНІ

(друга половина 10-х – початок 30-х рр. ХХ ст.)

17.00.01 - теорія та історія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.


Робота виконана у Київському державному університеті театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого.

^ Науковий керівник:  кандидат мистецтвознавства, доцент

                                       Слободян Валентина Романівна,

                                       Київський державний університет театру,

                                       кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого,

                                       професор кафедри кінознавства
^ Офіційні опоненти:   доктор філософських наук, професор

                                      Левчук Лариса Тимофіївна,

                                       Київський національний університет

                                       імені Тараса Шевченка, професор

                                       кафедри етики, естетики і культурології
                                      кандидат мистецтвознавства, доцент

                                               ^ Погребняк Галина Петрівна,

                                      Державна академія керівних кадрів

                                      культури  і мистецтв, доцент кафедри

                                      теорії, історії та практики культури
Провідна установа: Національна музична академія України

                                      ім. П.І.Чайковського, кафедра теорії

                                      та історії культури, Міністерство культури

                                      і мистецтв України, м.Київ
Захист відбудеться „_17__“  _червня_____ 2004 р. о 14.00___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.850.01 у Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв за адресою: 01015, м.Київ, вул. Січневого повстання 21, корп.15.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв (01015, м.Київ, вул. Січневого повстання 21, корп.11).
Автореферат розісланий „14___“травня____________2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                     Бітаєв В.А.

^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Розбудова Української держави на нинішньому етапі супроводжується значними зрушеннями у мистецькій сфері, що нерідко мають досить суперечливий характер. Показовим у цьому сенсі видається вітчизняний кінематограф: ще донедавна потужна і прибуткова галузь нині перебуває фактично на межі виживання. Таке становище спричинене зокрема і недоліками підготовки кадрів, нехтуванням попереднім досвідом у цій сфері. А між тим, спеціальні навчальні заклади з самого початку їх існування долучалися й активно впливали на кінопроцес не лише за рахунок своєї основної функції (підготовки кадрів). У їх складі працювали видатні митці української кінематографії, які формували творчі групи, а також виступали новаторами, “провокуючи” подальший розвиток кіномистецтва. Докладний аналіз накопиченого з початку ХХ століття досвіду роботи освітніх установ (як позитивного, так і негативного), його використання в сучасних умовах сприятиме піднесенню національного кінематографа, зростанню впливу останнього на українське суспільство; дасть змогу оптимізувати підготовку кадрів на нинішньому етапі, визначити пріоритети її подальшого розвитку.

Актуальність вивчення становлення кіноосвіти у пропонованих хронологічних рамках, які охоплюють другу половину 10-х – початок 30-х рр. ХХ ст. (нижня межа цих рамок обумовлена організацією численних навчальних закладів, які функціонували за певними законами, що дало змогу виокремити і кваліфікувати їх як окреме явище у мистецтві та освіті; верхня – визначається утворенням системи навчальних закладів української кінематографії), і територіальних “вимірах” (для вивчення обрані навчальні заклади, що розташовувалися у містах з найбільш розвиненою кінематографічною інфраструктурою: Києві, Одесі, Харкові, Ялті) автор також убачає у заповненні малознаних, а то й зовсім невідомих сторінок вітчизняної кінематографії; з огляду на необхідність творення цілісної концепції історії розвитку кіно в нашій державі.

Аналізуючи науковий інтерес мистецтвознавців до проблеми становлення кіноосвіти в Україні, відзначимо недостатній його рівень. Праці, в яких у тій чи іншій мірі знайшли відображення певні аспекти означеної проблеми, умовно можна розподілити на три групи.

Роботи першої групи дають змогу у контексті загальних тенденцій та особливостей розвитку кінематографа на відповідних історичних відтинках з’ясувати передумови виникнення, специфіку діяльності навчальних закладів. До них насамперед слід віднести роботи з історії дореволюційного кіно: В.Вишневського, С.Гінзбурга, Г.Журова, Л.Зайцевої, Р.Соболєва. Натомість двотомна “Історія українського радянського кіно”, дослідження С.Безклубенка, І.Корнієнка, М.Лебедєва та В.Михайлова уможливлюють аналіз руху кіноосвіти у контексті кінематографічних процесів 20-х - початку 30-х рр.

У працях другої групи висвітлюється підготовка кадрів для кіно в Україні. Найближче до пропонованої роботи (хронологічно і тематично) стоять дослідження В.Слободян та О.Шимона. Попри те, що на характері цих досліджень позначилися ідеологічні обмеження радянської доби, відсутність доступу до цілого пласту унікальних матеріалів, які були засекречені, вони дають первісне уявлення про підготовку кадрів у нашій державі.

Робота О.Шимона хронологічно охоплює 20-30 рр. ХХ ст. Поза увагою дослідника, таким чином, залишилася значна кількість освітніх установ недержавної форми власності. У поняття “кіноосвіта” автор вкладає підготовку кадрів у спеціальних навчальних кінозакладах, через інститут асистентів, а також у мистецьких закладах, які не мали безпосереднього відношення до кінематографа. Серед спеціалізованих навчальних кіноструктур розглядаються кіновідділ Харківського музично-драматичного інституту, теакінофотовідділ Київського художнього інституту, державні курси і технікум кінематографії ВУФКУ в Одесі, Київський державний інститут кінематографії та інші. Найбільш докладно (у порівнянні з іншими установами) висвітлено діяльність Одеського кінотехнікуму: організацію, навчальний процес, викладацький склад, участь студентів у зйомках тощо. Водночас у роботі іноді перебільшуються дані про кількість навчальних закладів і масштаби їхньої діяльності, допущено ряд неточностей.

В.Слободян досліджувала становлення акторського мистецтва виконавців, які прийшли з театру, зі спеціальних навчальних закладів, а також непрофесійних акторів. Найбільший інтерес при написанні дисертації для нас становила друга група акторів. Не обмежуючись хронологічно 1920-ми рр., авторка з’ясовує особливості діяльності приватних шкіл, студій, курсів, що діяли в Україні у 1917-1919 рр., акцентує увагу на вихованні екранних виконавців. Для аналізу нею обрано методики підготовки акторів керівника студії екранного мистецтва у Києві О.Вознесенського та інших її викладачів: С.Кузнецова, В.Юренєвої. Серед державних навчальних закладів чимала увага приділена вихованню кіноакторів на одеських курсах і в технікумі кінематографії.

У роботах А.Жукової розглянуті структура, організація навчального процесу, схарактеризовані окремі викладачі технікуму кінематографії в Одесі.

На особливу увагу заслуговує теоретична праця відомого кінодраматурга, педагога О.Вознесенського, в якій він виклав свої погляди на систему підготовки екранних виконавців, сценаристів і режисерів; проаналізував діяльність кінонавчальних закладів того часу.

Окремі аспекти діяльності навчальних установ досліджувалися у працях, що увійшли до третьої групи: В.Горпенка, О.Дейча, А.Жукової та Г.Журова, В.Михайлова, О.Морозова, Л.Мороз-Погрібної, О.Мусієнко, О.Новікової, Л.Пухи, В.Скуратівського, М.Фількевича, Л.Череватенка, О.Шупик та інших.

Таким чином, попри певну кількість мистецтвознавчих праць, стан вивчення етапу становлення кіноосвіти в Україні впродовж другої половини 10-х – початку 20-х рр. ХХ ст. залишається недостатнім, а це ще раз переконує в актуальності створення комплексного дослідження з даної проблеми.

^ Джерельну базу роботи становлять архівні документи, матеріали періодичної преси, мемуарна література.

Використано документи, що зберігаються у трьох державних архівних установах України та одній – Російської Федерації: Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України, Державному архіві Київської області та Російському державному архіві літератури і мистецтва, а також у приватних архівних зібраннях.

Науковий інтерес насамперед становлять фонди ЦДАВО України. Вони містять документи, що відображають політику державних утворень (головним чином Української Держави П.Скоропадського та УРСР) щодо кінематографії; різноманітні аспекти діяльності державних кіноосвітніх структур: заснування, організацію навчального процесу, педагогічний і студентський склад тощо. Фонди №2201 (Міністерство освіти Української Держави), №2457 (Головне управління мистецтв і національної культури Української Держави), №2581 (Народне міністерство освіти Української Народної Республіки), що за радянських часів перебували під грифом “таємно” і були недоступними для дослідників, знайомлять з політикою Гетьманської держави 1918 р. в галузі мистецтва, окремими навчальними закладами. Найбільший масив документальних джерел містить фонд №166 (Міністерство освіти УРСР), в основному вони були використані для вивчення діяльності навчальних закладів 1918-1930 рр. Натомість документи фонду №1238 (Державний український трест кінопромисловості “Українфільм” Державного всесоюзного кінофотооб’єднання “Союзкіно”) слугують основою для вивчення кінопроцесів другої половини 1920-х - початку 1930-х рр., зокрема, підпорядкування української кінопромисловості центрові; підготовки наукових і педагогічних кадрів, фахівців з вищою освітою, середнього та молодшого персоналу; організації заочної кіноосвіти. Використані також документи фондів №1 (Верховна Рада УРСР) і №332 (Центральна рада Товариства “Друзі радянського фотокіно”).

Важливим джерелом є тогочасна газетна та журнальна періодика, що зберігається у Національній бібліотеці України ім. В.І.Вернадського, Науково-довідковій бібліотеці центральних державних архівів України. Зважаючи на її численність і географічну розгалуженість, застосовано селективний підхід. Насамперед, нас цікавила преса найбільш розвинених у кінематографічному плані міст: Києва, Одеси, Харкова, Ялти.

Найбільше матеріалів з даної проблематики друкували вітчизняні засоби масової інформації упродовж 1917-1919 рр. мистецького спрямування: “Театральная жизнь”, “Куранты искусства, литературы, театра и общественной жизни”, “Театрал”, “Неделя искусств, литературы, театра и др.”, “Театральный день”, “Мельпомена”; загального призначення: “Киевская мысль”, “Наш путь”, “Последние новости”, “Новости дня”, “Вечер”, “Киевское эхо”, “Вечерние вести”, “Одесский листок”, “Южная мысль”, “Маленькие одесские новости”, “Ялтинский вечер” та інші. Вони вміщували, як правило, невеликі за обсягами публікації, що інформували про діяльність навчальних установ.

У 1920-х рр. спеціалізовані часописи фактично повністю “перехопили ініціативу”. Функціонування освітніх установ висвітлювали: “Фото-кино”, “Экран”, “Кіногазета”, “Театр, клуб, кино”, “Шляхи мистецтва”, “Театр”, “Барикади театру”, “Театральная газета”, “Література, наука, мистецтво”, “Силуэты”. Найбільшою активністю відзначався журнал “Кіно”, і не лише у 1920-х рр., але й на початку 1930-х. Публікації згаданих видань мали значно вищий рівень, ніж попередніх.

Чимало цінної інформації на своїх сторінках уміщували часописи, що їх видавали навчальні заклади: збірник “Мистецько-технічний ВИШ” Київського художнього інституту, особливо - газета Київського державного інституту кінематографії “Кінокадри”.

У мемуарній літературі найбільш докладно представлена діяльність Одеського технікуму кінематографії та Київського кіноінституту. Про кінотехнікум спогади залишили колишні студенти Г.Журов (згадує вступні іспити, організацію навчального процесу, керівний і педагогічний склад, участь студентів у зйомках) і Ю.Тамарський. Останній у часи Другої світової війни опинився в еміграції, отже мав можливість більш об’єктивно написати і про своє перебування у кінотехнікумі: вступні іспити, матеріальне становище студентства, виробничу практику. Ю.Тамарський нетривалий час навчався на кіновідділі Київського театрального технікуму, про що також згадує.

Ширше представлений Київський ДІК. Спогади про дуже коротку свою педагогічну діяльність у закладі залишив О.Довженко. Чималу увагу в своїх мемуарах інституту відвели колишні його студенти: Т.Левчук, в яких докладно розповідає про перебіг вступних іспитів на режисерському відділі, організацію навчального процесу; спогади Г.Григор’єва містять змістовні характеристики провідних викладачів інституту: Ю.Авенаріуса, Б.Антоненка-Давидовича, М.Бажана, О.Гавронського, С.Гілярова, О.Корнійчука, Я.Савченка, В.Юнаковського та інших, а також моменти студентського життя; Є.Лісовська торкнулася структури інституту, організації навчального процесу, діяльності викладацького складу, а також дала невелику порівняльну характеристику ДІКу у Москві та Київського; цінними матеріалами є відеозаписи спогадів Т.Левчука, С.Цибульник (здійснені за часів незалежності, вони дали змогу більш об’єктивно характеризувати різні аспекти діяльності інституту), надані кінознавцем В.Слободян.

Книга відомого російського кінофабриканта О.Ханжонкова - фактично єдине першоджерело щодо акторської студії Л.Риндіної у Ялті. А.Кордюм розповідає про кіновідділ Київського театрального технікуму. Важливими для вивчення роботи теакінофотовідділу Київського художнього інституту стали опубліковані мистецтвознавцем Д.Горбачовим спогади сучасників про В.Татліна - керівника згаданого відділу.

Осібне місце серед мемуарної літератури посідають спогади А.Гольденвейзера, що дають змогу краще зрозуміти причини еміграції кінодіячів з радянської Росії до Української Держави П.Скоропадського у 1918 р., чим зокрема пояснюється певне піднесення кінопромисловості і зростання кількості кінонавчальних закладів.

^ Зв’язок дисертації з науковими програмами, темами. Дослідження пов’язане зі створенням “Нарисів з історії кіно України” (здобувачем написаний нарис “Кіноосвіта в Україні (друга половина 1910-х – перша половина 1920-х рр.)”), підготовка яких ведеться відповідно до постанови Президії Академії мистецтв України №8/1 від 31.05.2000 р. “Про затвердження довгострокової програми фундаментальних досліджень і видання наукових праць Академії мистецтв України”, а також ювілейного видання, приуроченого до 100-річчя заснування Київського державного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого (розділ з історії кіноосвіти довоєнного періоду).

^ Мета дослідження - відтворити цілісну картину становлення кіноосвіти на теренах України.

Завдання дослідження:

– охарактеризувати стан наукової розробки та джерельної бази;

– розглянути передумови, характерні для України особливості виникнення спеціальних кінонавчальних закладів, специфіку їх функціонування в різних суспільно-політичних, економічних умовах;

– здійснити періодизацію етапів становлення кіноосвіти, вивчити їх особливості;

– простежити динаміку впливу освітніх установ на розвиток кіномистецтва;

– виокремити підходи, на які орієнтувалася кадрова політика тогочасних навчальних закладів по комплектуванню викладацьким складом та по набору студентів;

– схарактеризувати науково-дослідну роботу, що проводили навчальні установи;

– розкрити зміст поняття “система кіноосвітніх закладів”;

– узагальнити досвід кіноосвітніх установ даного періоду, показати значення цього досвіду для сучасності.
  1   2   3

Схожі:

Становлення кіноосвіти в україні iconПравове регулювання діяльності засобів масової інформації в Україні
Роль та значення інформації в сучасних умовах становлення інформаційного суспільства в Україні
Становлення кіноосвіти в україні iconПро сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в україні
України в інтересах особистості, суспільства та держави, основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні щодо...
Становлення кіноосвіти в україні iconТема: «Правова охорона промислових зразків в Україні»
Розділ становлення та розвиток інституту охорони прав на промислові зразки
Становлення кіноосвіти в україні iconРеферат на тему: «Аналіз І перспектива розвитку професійного спорту в Україні»
Актуальність. Становлення професійного спорту в Україні опирається на світовий досвід, в першу чергу США І країн Європи, про що свідчить...
Становлення кіноосвіти в україні iconЗакон україни
України в інтересах особистості, суспільства та держави, основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні щодо...
Становлення кіноосвіти в україні iconТема залікової роботи
Світовий океан, що займає 71% території планети Земля, грав важливу роль у задоволенні господарських потреб народів, що населяють...
Становлення кіноосвіти в україні iconНавчальна програма з основ медіграмотності для 6 9 класів «Основи...
Розробник: Куценко Олена Віл’єнівна, кінознавець, кінопедагог, віце-президент Асоціації діячів кіноосвіти І медіапедагогіки України,...
Становлення кіноосвіти в україні iconРозв’язування математичних задач: компетентнісний підхід
Коментар до Базового компонента дошкільної осві¬ти в Україні. Він передбачає, що педагог має не тільки домагатися засвоєння дітьми...
Становлення кіноосвіти в україні iconСтановлення парламентського права в україні: регламент верховної...
Розділ І. Загальна характеристика Регламенту Верховної Ради України с. 5-9
Становлення кіноосвіти в україні iconІнформаційний лист №1
Україні у 2013 р., 22 травня у 2013 р., у місті Харкові на базі Державної установи “Інститут охорони здоров’я дітей та підлітків...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка