Історичні пам’ятки України. Історико-культурний заповідник “Буша”




НазваІсторичні пам’ятки України. Історико-культурний заповідник “Буша”
Сторінка2/4
Дата конвертації05.03.2013
Розмір0.49 Mb.
ТипРеферат
uchni.com.ua > Культура > Реферат
1   2   3   4

^ IV.Вежа фортеці



Поселення Буша розташовувалося у Брацлавському воєводстві на березі р.Мурафи і р.Бушинки. В 1590 році містечка ще не існувало. В 1590-х роках Ян Замойський придбав поселення у місцевих зем'ян і побудував там укріплення.
Історико-архітектурний образ Буші середини XVIІ ст. можна сьогодні відтворити лише частково. Найбільш вагомими джерелами для реконструкції зовнішнього вигляду замку й міста є залишки замкових і міських оборонних споруд, а також мемуарні описи очевидців. Відомо, що на початку XVII ст. Буша отримує статус міста. В той час у соціально-топографічному відношенні вона складалася із замку, міста, передмістя, та міських околиць. Вигідне географічне розташування Буші привернуло увагу сучасників. “...Там, де з'єднуються дві річки Мурафа й Буша, — писав у 1672 р. фрісландський мандрівник Ульріх фон Вердум, — утворюється дуже гострий кут із скель. На цій верхівці і далі по суші колись стояло місто Буша. Руїни ще видно, а з них можна судити, що місто було забудоване у вигляді довгого трикутника, дві сторони якого омивали ріки...”. Територія замку, міста, передмістя та його околиць служили своєрідною ареною великого амфітеатру, який утворився високими пологими та крутими берегами Мурафи. І лише із заходу та південного сходу від міста, вздовж берегів ріки, проглядалися неширокі долини, які разом із срібним плесом Мурафи губилися в зелено-голубуватій імлі лісів.
13

Містобудівним ядром, військово-адміністративним центром Буші та центром значної сільської округи у XVII ст. був замок. Він знаходився посередині мису, утвореного ріками Мурафою й Бушанкою та відмежованого з боку поля ровом і валом.
Замок, судячи з руїн, що залишилися, являв собою прямокутну у плані споруду, площа якої досягала 0,5 га. Особливо величним та грізним замок видавався з долини р. Мурафи, піднімаючись наче орлине гніздо над рівнем водної поверхні ріки на висоту 25—30 м. Судячи з опису французького військового інженера XVII ст. Боплана, який залишив “Опис України, або областей королівства Польського, розташованих між кордоном Московії і Трансільванії”, а також карти України 1648— 1650 рр., замок в. Буші мав шість башт. Бойові лінії кам’яних стін замку посилювали чотирикутні вежі, кожна з яких мала у своєму підземеллі пороховий льох Вказані вежі сполучалися між собою підземними переходами, А по верху стін, які завершувалися зубцями бійницями, з внутрішнього боку замку протягнувся новий хід.
Із сходу захищався земляним валом та ставком, утвореним високою земляною греблею, що перекривала р. Бушанку недалеко від її впадіння у р. Мурафу. Із південного сходу замок прикривав палісадник, до якого можна було потрапити через хвіртку у південній замковій стіні. За палісадником аж до греблі, обмежуючись валами, розташовувалося передмістя.
Замок мав одні ворота. Вони знаходилися у північній замковій стіні, недалеко від двох дозорних башт, одна з яких збереглася до наших днів. У XIX ст. — вона була частково реконструйована і використовувалася як дзвіниця. Збережена башта квадратна у плані (7х7 м). побудована вона із місцевого каменю-пісковику па вапняному розчині. Під баштою зберігся склепінчастий льох (5х4 м), який, очевидно, сполучався з льохами замкових веж та з містом, про що свідчать часті провалля у різних частинах сучасного села.
За 13 м від башти, у західному напрямку, розташовувалася церква, фундаменти якої відкриті у 1987 р. Це був типовий для України XVI—XVII ст. триконховий храм, який мав прямокутний у плані неф, з двома, півкруглими конхами і завершувався на сході півкруглою апсидою.
На території замку знаходились також колодязь, господарські споруди, казарми для залоги, склади для зброї та провіанту, стайні тощо.
Таким чином, кам'яні оборонні стіни замку, вежі з бійницями відповідали всім вимогам тодішньої військової техніки та способам ведення вогнепального бою. Недаремно польські офіцери порівнювали бушанські
14

укріплення з фортифікаціями Кам'янця-Подільського.
Територія міста розпочиналася одразу за замком у північне східному напрямку і займала територію близько 1,0 га, тобто всю площу мису від замку і аж до земляною валу та сухого рову, які захищали місто з напільного боку. Причому, поступове піднесення рельєфу мису біля валу дозволяло включати в поле зору усе місто з його забудовою та укріпленнями, замок, передмістя та міські околиці, що відігравало в цілому надзвичайно позитивну роль під час захисту міста під ворогів.
Напільний вал та рів частково збереглися до наших днів. Висота валу досягає із різних місцях від 3 до 5 м. Ширина рову коливається в межах від 10 до 15 м. Піл валом з північного та західного боків міста, над урвищами, височіли дозорні вежі та приміщення для сторожі. Вважаємо, що захисні бастіони споруди функціонували і біля греблі, прикриваючи підступи до передмістя з боку річок.
Високий земляний вал із частоколом охороняв також місто у його західній частині і тягнувся уздовж найвищої тераси лівого берега ріки Мурафи від бастіонних передміських укріплень до напільного міського валу. Вірогідно, що у західному міському валу знаходились ворота, які служили безпосереднім в'їздом до міста і перекривали дорогу, що тягнулася сюди від головних Польних воріт.
Другий земляний вал із частоколом знаходився вздовж північно-східного боку міста. Вал розпочинався біля греблі і тягнувся найвищою терасою правого берега Бушанки перед замком майже до скельного храму.
В'їзд до міста здійснювався через одні Польні ворота. Вони знаходилися у напольному валу на вузькій, високій терасі лівого берега р. Мурафи, по якій у місто вела дорога. Вона функціонує і сьогодні, зв'язуючи Бушу з Слободою Бушанською. Польна брама зв’язувалася з околицями за допомогою підйомного мосту. перекинутого через рів. Крім названих воріт до міста можна було потрапити, а також вийти з нього під час облоги через таємні вилазки (потерни), які робилися у палях і йшли через підземелля, про що знали лише жителі Буші. Місцезнаходження цих вилазок-потерн залишається поки-що таємницею.
Таким чином, бушанський замок, місто та передмістя становили разом, у єдиному комплексі майже недоступний для ворога фортифікаційний ансамбль. Так вимагав час. Захист від турецько-татарської агресії вважався проблемою першорядної ваги. А тривала оборона пізньосередньовічних українських міст не відповідала воєнній тактиці татарських військ, що була
15

розрахована на раптовість нападу.
Головним композиційним центром у формуванні міста Буші служив, очевидно, торговий майдан, який розташувався одразу ж біля північної замкової стіни і прилягав до стрімкого лівого берега р. Мурафи, обмежуючись з її боку земляним валом та частоколом. 3 описів сучасників відомо, що на майдані та в інших кварталах міста розміщалося сім церков із погостами (кладовищами). На майдані відбувалися торги, сходи, знаходилися ремісничі, торгові двори та приміщення, лавки, комори, пивниця, споруди адміністративного призначення, а також садиби заможних городян, купців. Далі — садиби ремісників.
Біднота селилася недалеко валів, а також у передмісті.
Кожну із церков оточувала садибно-житлова забудова городян. Між критими гонтою та соломою стріхами будинків де-не-де здіймала й високі черепичні дахи, що червоніли між вітами густих невеличких садів.
З розвитком ремесла, торгівлі і промислів у місті поглиблювалася соціальна диференціація. Його жителі поділялися на міську верхівку та безправну бідноту, що безпосередньо відбилося у соціальній топографії Буші.
Заможні міщани жили у центральних кварталах Міста. Крім того садиби багатих міщан вирізнялися із загальної маси будинків більшими розмірами, кількістю будівель на подвір'ї тощо. Закономірно, що й архітектурний тип будинків, їх інтер'єр, а також використаний будівельний матеріал залежали від добробуту господаря. Про це свідчать і чисельні археологічні знахідки архітектурно-декоративної кераміки, зокрема, кахлі. Але переважна більшість будинків у місті була збудована з дерева.
Одна головна вулиця, яка вела від замкової брами через торговий майдан і усе місто у північно-західному напрямку та декілька провулків, що її перетинали, утворювали вільне і надзвичайно живописне планування міста з його порівняно невеликими кварталами. Саме таке планування повністю відповідало середньовічному світогляду та уявленням городян, існуючим тоді містобудівним нормам, природним умовам розташування Буші.
Звертаючись до писемних статистичних джерел кінця 20-х років XVII ст. слід зауважити, що вони містять цікаві відомості щодо щільності заселення Буші. Так, згідно подимного реєстру 1629 року в місті Буші нараховувалося 360 димів (дворів), у яких проживало, очевидно, понад 2,5 тисячі городян. Порівнюючи Бушу з іншими містами Поділля можна привести й відомості про чисельність димів в той же період у Вінниці – 787, Брацлаві – 596, Умані
16

– 363, Літині – 156. Кам'янець-Подільський у 1629 році містив щонайменше 1500 житлових будівель.
Отже, Буша в першій полонині XVII ст. була одним з важливих міських осередків Поділля і Правобережжя України в цілому.
Після зруйнування військами Стефана Чарнецького у 1654 році Буша, що носила ім'я "Малого Кам'янця", перетворилася на невелике село. Від фортеці залишилися лише одна вежа та руїни міської ратуші, млина і замкової церкви.
^ V. Кладовище XVIII-XIX ст.



Cтарий сільський цвинтар у Буші входить до комплексу об'єктів історико-культурного заповідника. Кам'яні хрести ХVІІІ-XIX століття, що тут збереглися, є цінними пам'ятками місцевого народного каменярства. Вони виготовлені із місцевого каменю-пісковику, поклади якого в навколишній місцевості великі.
У XIX ст. народний каменярський промисел у цих краях був доволі розвинений, зокрема в Букатинці, Ярузі, Русаві, Стіні, Яланці, Мервинцях, Дзигівці, Бандишівці та інших селах краю. На виготовлення хрестів припадав найбільший відсоток серед продукції промислу.
Кам'яні хрести вивозили для продажу далеко за межі краю, навіть у Київську губернію, їх і сьогодні можна знайти в старих куточках сільських кладовищ навколо Вінниці, зокрема, в селах Оленівка, Комарів і інших.
Хрести із Бушанського цвинтаря дозволяють простежити еволюцію їх форми
17

упродовж століття. Це неважко зробити з тієї причини, що захоронення велося підряд, могила біля могили, тому вочевидь відомо, які з них давніші і які пізнішого часу. Крім того, на багатьох із них написи, на яких зазначено дати поховання, імена та прізвища покійників.
Хрести початку століття мають ретельно оброблену поверхню і відносно складну, але вишукану форму. На жаль, пам'яток цього періоду збереглося всього лиш кілька одиниць. У кінці першої половини століття запанувала велика монументальна форма у вигляді мальтійського хреста, яка комбінується з іншою формою — кола. Одночасно в цей період створено кілька форм простіших, але також комбінованих із колом. Саме ця простіша форма наштовхує на думку про її дуже давнє походження. Адже не секрет, що форма хреста і хрестоподібні елементи нашому етносу були відомі задовго до появи християнства. Найвагомішим аргументом на користь цієї тези є орнаментика, що дуже добре збереглася в своїй первозданній чистоті на подільських вишивках, в килимарстві, в кераміці, на писанках і та ін.
Але дивним і загадковим у даній ситуації є те, що комбінована форма хреста і кола набула поширення в кінці першої половини століття. Чому її немає на початку століття? Мабуть відповідь на це запитання дадуть наступні глибокі вивчення і дослідження цієї проблеми.
Тоді ж, тобто в середині століття було створено кілька нових і несподіваних форм. У кінці століття форма кола в мальтійського хреста зазнає стилістичних узагальнень і поступово набуває вигляду квадрата із заокругленими кутами або зникає майже зовсім. На фото це дуже добре видно, про коло можемо лиш здогадуватися по спрямлених міжраменних з'єднаннях.
У цей же час з’являється новітня традиція – на могилах починають ставити хрести із скульптурним зображенням розп'яття. Таких хрестів на бушанському цвинтарі збереглося всього кілька. Про стилістичні особливості причини появи таких хрестів можна сказати, що це унікальні пам'ятки автентичної народної скульптури. Це, так би мовити, справжня наївна скульптура, яка стоїть в одному ряду із народним іконописом і має рівноцінну вагу як пласт народного художнього мислення і образотворення.
Отже, кам'яні хрести в Бушанському заповіднику є цінні пам'ятки народного каменярства, наявність і вивчення яких дозволяють нам доповнити загальну картину народної культури.

18

^ VI. Парк скульптур



Буша – це пам’ятники народного каменярства, що збереглися до нашого часу.
Каменярство на Поділлі – мистецтво споконвічне. Здавна у Буші розвивався промисел обробки каменю. З пісковику виготовляли жорна, циліндричні кільця для криниць, прикраси для оформлення входу до садиб, так звані “обереги”, точила, надгробки.
Історичне село Буша, що на Вінниччині не випадково стало місцем проведення першого в Україні пленеру скульптури з каменю, якому дано символічну назву ”Подільський оберег”, основним завданням якого стало збереження, вивчення, популяризація культурно-історичного надбання краю.
Започаткували пленер “Подільський оберег” група краєзнавців-ентузіастів: Сергій Кокряцький з Вінниці; родина скульпторів Людмили та Олексія Альошкіних з с. Букатинки Чернівецького р-ну та Олександр Пірняк, вчитель, нині директор ДІКЗ “Буша”.
У серпні 1986 р. з різних міст і сіл України – Києва, Херсона, Одеси, Вінниці, Ямполя, Могилева-Подільського та ін. в Бушу приїхали скульптори на творчий пленер по каменю-пісковику.
За 18 років проведення “Подільського оберегу” звістка про бушанський пленер рознеслась по всій Україні та за її межами. Іллічівськ на Одещині, Київ, Трускавець, Коломия, Сороки (Молдова), Ямпіль, Цекинівка, Гальжбіївка та ін. проводили симпозіуми в камені. “Подільський оберег” став оберегом по всій Україні.
19

Сам Бушанський пленер набув загальнодержавного визнання і є традиційним. Результат багаторічних зібрань майстрів каменотесної справи в Буші – створення майже 130 робіт із каменю, які тепер утворюють парк історичної скульптури заповідника.
Кожен із професійних скульпторів, народних умільців залишив у Буші не лише свій витвір з каменю, але і частинку своєї душі. І той, хто раз побував в цьому казковому краї, той повертається сюди знову і знову. Доречно назвати найактивніших учасників “Подільського оберегу”:
Альошкін Олексій, с. Букатинка; Пелешко Олександр, м. Ямпіль; Альошкіна Людмила, с. Букатинка; Пірняк Віталій, с. Буша; Альошкін Петро, с. Букатинка; Пірняк Микола, с. Буша; Альошкіна Дарина, с. Букатинка; Пірняк Олександр, с. Буша; Крижанівський Микола, с. Сліди; Слубський Володимир, с. Довжок; Кудлаєнко Дмитро, м. Вінниця; Степанов Микола, м. Одеса; Микитюк Андрій, м. Херсон; Чуєнко Георгій, м. Київ; Мисько Юрій, м. Львів;
“Обсерваторія творчості”, “Святилище матерії” – так називають Бушу скульптори.
^ VII. Музей археології



Археологічна колекція заповідника складається із випадкових знахідок та матеріалів розкопок різних часів, що походять з території заповідника та найблищих археологічних пам'яток трипільської культури IV-III тис. до н. е., епохи бронзи II тис до н. е., передскіфського та скіфського часів I тис. до н. е., черняхівської культури III-IV ст. н. е., періоду Київської Русі.
^ ПАМ'ЯТКИ АРХЕОЛОГІЇ
Трипільські поселення IV-ІІІ тисячоліть до н. е. Вони відкриті в кількох урочищах в Буші та в її околицях.
20

Поселення в урочищі Підмета. Розташоване на правому березі р. Мурафи, на високому схилі корінної тераси. Тут на площі приблизно 250х100 м по зораній поверхні ґрунту простежені уламки глиняної обмазки від стін будівель, розписний керамічний посуд, кремінні ножсвидні пластини, уламки кам'яних зернотерок, кістки тварин, перепалені камені і т. п.
Поселення в урочищі Причепилівка. Розташоване у північно-західній частині села. Воно займало лівий високий корінний берег р. Буші (Бушанки). Тут на площі приблизно 300х120 м по зораній поверхні ґрунту простежується типова кераміка, кістки тварин, окремі кремінні знаряддя. При земляних роботах знайдені залишки глинобитної печі.
Поселення на місці, утвореному при злитті Буші (Бушанки) й Мурафи. Розташоване там, де у пізньому середньовіччі знаходився замок Буші. Тут на площі підвищеного схилу в кілька гектарів, що прилягає до руїн замку при земляних роботах виявлено потужний культурний шар раннього трипілля — V-IV тис. до н. е. і трипільської культури розвинутого етапу — III тис. до н. е. Знайдені численні уламки глиняної обмазки від стін будівель, велика серія кераміки, глиняні грузила, пряслиця для веретен, кремінні сокири, антропоморфні і зооморфні статуетки.
Поселення доби бронзи II тис. до н. е. Воно розташоване в урочищі Причепилівка, у північно-західній частині села, на тій же приблизно ділянці, де й виявлені залишки трипільського поселення. Тут зібрано своєрідну кераміку, а при земляних роботах – знайдено бронзову втульчату сокиру — кельт кінця II - початку І тис, до н. е.
Поселення скіфського часу VI-IV ст. до н. е. Його рештки простежені на території, де у пізньому середньовіччі був замок Буші. Знайдені зразки типового ліпного посуду з валиком, а також наконечники для стріл.
Поселення черняхівської культури II-V ст. н. е. Вони виявлені в кількох урочищах в Буші та в її околицях.
Поселення в урочищі Підмета. Топографічне воно майже співпадає з рештками трипільського селища. На чсрняхівських об'єктах знайдено типовий гончарний і ліпний керамічний посуд, глиняні пряслиця для веретен і т. п.
Поселення в урочищі Причепилівка. Топографічне воно співпадає з рештками селищ трипільської культури і доби бронзи. Зібрано типовий гончарний і ліпний посуд, уламки глиняної обмазки з відбитками дерев'яних конструкцій, перепалені камені, кістки свійських тварин.
21

Поселення поблизу с. Слобода-Бушанська. Воно розташоване на південно-східному схилі першої надзаплавної тераси лівого берега Мурафи, поблизу господарських приміщень, в стороні від дороги із Слободи-Бушанської в Бушу. Тут на площі приблизно 350х75—80 м простежено залишки досить потужного культурного шару. Знайдені уламки глиняної обмазки з відбитками дерев'яних конструкцій, уламки круглих кам'яних ротаційних жорен для перемелювання зерна на борошно, типову гончарну й ліпну кераміку, кістки свійських тварин і т. п.
Ранньосередньовічні слов'янські селища V-VІІІ ст. н. е. Поселення, розташоване південно-західніше гори Лиськівка, на південно-східному схилі надзаплавної тераси лівого берега р. Мурафи, в урочищі Левади, збоку від дороги з Буші на Слободу-Бушанську. Поселення займає площу приблизно 500х160 м. Зібрано зразки типового ліпного посуду, простежені перепалені камені. Збереженість культурного шару добра.
Поселення, розташоване при злитті річок Буші (Бушапки) і Мурафи. Тут, на території пізньосередньовічного замку та поблизу нього зібрано кераміку V-VIII ст., а також залишки заглиблених в грунт папівземлянкових жител (зафіксовано під час земляних робіт) .
Давньоруське поселення ХІ—ХІІІ ст.
Рештки його простежені при зборі підйомного матеріалу на території руїн пізносередньовічного замку в с. Буші. Знайдено зразки типової кераміки. Крім того, при прокладанні дороги, поблизу від місця злиття Буші й Мурафи було відкрито залишки металургійного горну-домниці давньоруського часу. Можливо, що культурний шар Давньої Русі, виявлений тут, представляє залишки давньоруського, поселення чи міста, яке, за народними переказами, називали Краснопіль. Рештки його простежені при зборі підйомного матеріалу на території руїн пізносередньовічного замку в с. Буші. Знайдено зразки типової кераміки. Крім того, при прокладанні дороги, поблизу від місця злиття Буші й Мурафи було відкрито залишки металургійного горну-домниці давньоруського часу. Можливо, що культурний шар Давньої Русі, виявлений тут, представляє залишки давньоруського, поселення чи міста, яке, за народними переказами, називали Краснопіль.

22
1   2   3   4

Схожі:

Історичні пам’ятки України. Історико-культурний заповідник “Буша” icon— поетів, художників, музикантів, вчених-винахідників, мудрих політиків-гуманістів,...
Два подорожні альбоми Т. Г. Шевченка (1841‒1843, 1845) —унікальні історико-мистецькі пам’ятки України
Історичні пам’ятки України. Історико-культурний заповідник “Буша” iconПам'ятки архітектури долини дністра
Товариства Лева працював в експедиції "Дністер-94" у своїй тра­ди­цій­ній ролі обстеження пам'яток архітектури. Пригадуючи, що експедиція...
Історичні пам’ятки України. Історико-культурний заповідник “Буша” icon1. пам’ятки архітектури дністра та стрия
Метою роботи було виявлення та зовнішня фотографічна фіксація пам’­яток. В даній статті представлені підсумки проведеної роботи....
Історичні пам’ятки України. Історико-культурний заповідник “Буша” iconМалашівецька група палеолітичних пам’яток історична довідка
Молодове V, Липа VІ, Мізин. У 1968 р місцезнаходження обстежив В. Савич,2 а в 1981–1983 рр. — автор. 3 Були зібрані нові матеріали,...
Історичні пам’ятки України. Історико-культурний заповідник “Буша” iconПечерні пам’ятки на території Криму
Вступ
Історичні пам’ятки України. Історико-культурний заповідник “Буша” iconУрок природознавства
Мета: ознайомити дітей із природними багатствами України; формувати поняття заповідник; навчати охороняти природу рідного краю;...
Історичні пам’ятки України. Історико-культурний заповідник “Буша” iconУрок №9
Які події на вашу думку могли б відбуватись на території цієї культурної пам’ятки?
Історичні пам’ятки України. Історико-культурний заповідник “Буша” iconУрок №15
Усний вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам’ятки історії та культури в науковому стилі
Історичні пам’ятки України. Історико-культурний заповідник “Буша” iconІДіП –нормативна-історико-юридична наука, яка вивчає генезу, становлення...
ДіП є історичною, юридичною та суспільно-політичною наукою, що пов’язана з теорією держави І права, історією політичних І правових...
Історичні пам’ятки України. Історико-культурний заповідник “Буша” iconПам’ятки писемної культури України Рекомендаційний список літератури
Велике значення літописи мають для вивчення історії української літературної мови. Мова більшості літописів книжна, близька до церковнослов'янської,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка