Літературно-молодіжний конкурс «І на сторожі слово», присвячений 200-річному ювілею




Скачати 149.87 Kb.
НазваЛітературно-молодіжний конкурс «І на сторожі слово», присвячений 200-річному ювілею
Дата конвертації01.05.2013
Розмір149.87 Kb.
ТипКонкурс
uchni.com.ua > Культура > Конкурс


Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації

центральна районна бібліотека

На обласний

літературно-молодіжний конкурс

«І на сторожі — слово»,

присвячений 200-річному ювілею

Т.Г.Шевченка

Творча робота




Підготувала:

Ніколаєнко Ірина Василівна

Контактна адреса:

м. Кам’янець-Подільський, вул. Червоноармійська, 10, кв.36

Мобільній телефон.: (096) 969-30-37

E-mail: irunan5@gmail.com

2013

АВТОБІОГРАФІЯ
Я, Ніколенко Ірина Василівна, народилася

4 квітня 1991 року в смт. Дашів Вінницької обл.

Іллінецького р-н.

ОСВІТА

1998-2006 рр. – Дашівська ЗОШ I-II ст.

2006-2007 рр. – Барський гуманітарно-педагогічний коледж ім. М. Грушевського, спеціальність «Видавнича справа та редагування».

2007-2011 рр. – Кам’янець-Подільський національний університет ім. І. Огієнка, факультет української філології та журналістики, бакалавр.

2011-2012 рр. – Львівський національний університет ім. І.Франка, факультет журналістики, спеціаліст.

^ МІСЦЕ РОБОТИ

Під час навчання працювала позаштатним журналістом в газеті «Ділове місто» (м. Кам’янець-Подільський). Також була кореспондентом видань: «Фортеця» (м. Кам’янець-Подільский), «Трудова слава» (м. Іллінці), «Львівська пошта» (м. Львів), «Вінниччина» (м. Вінниця).

З 1 листопада 2012 р. і до цього часу працюю в Кам’янець-Подільському філіалі ТОВ «7 Днів» на посаді фахівець з маркетингу.

ХОББІ

Цікавлюсь молодіжними культурами, граю на гітарі, захоплююсь сучасною українською літературою. Проявляю творчість в поезії і прозі. З 2010 року – член Кам’янець-Подільського літературного клубу «Ліра». В 2011 та 2012 році власними силами учасники клубу випустили 2 збірки поезій, куди ввійшли і мої твори. Працюю над закінченням роману «Вчорашнє диво», вступ якого подаю нижче.

^ Сімейний стан: незаміжня, дітей немає.

Психологічна розвідка «Вчорашнє Диво»

Сьогодні вівторок. Звичайний день. Нічого особливого… Проте, як виявилось пізніше – зовсім навпаки.

Холодні вранішні сутінки дають знати, що ми ще «дихаємо» зимою. Тепле, зігріте прохолодою повітря пробуджує мою безкраю душу. Незабаром весна? Подумки запитала у них. Хоча відповіді так і не дізналась. Мимоволі згадую себе. Вчорашні муки зі мною як тінь. На мить, яка тривала декілька днів – забула про їх сумне існування.

Сьогодні… що сьогодні? Здогадуюсь… У мене дивне передчуття, чи то правдива реальність роз’їдає мій розум, чи то я дійсно збожеволіла? Може й так… Не знаю… Все ж таки – сьогодні все по-іншому. Я входжу в нове життя, награне бажанням, мрією та болем. І байдуже, що думають інші.

2 лютого – все як завжди. Хоча, ні. Ми запізнились на один день (в цьому немає навіть найменшої нашої провини). Їм так було завгодно. Та це не так важливо.

Входжу у свій звичний дім. Я трішки скучила. Самотні стіни, хоча навколо вирує активне життя молоді. І що мені до них? Чи їм до мене? Ми – чужі, зовсім незнайомі люди. Мимоволі помічаю знайомі обличчя, проте, вони холодні. Мене освітлює дивний поклик… порив моєї душі. Він поки що ніжним дотиком ледь-ледь торкається мене, а я боюсь… Не знаю чого чекати. Він – чужий, а я – безнадійно вперта й жорстока до себе.

^ Я буду інша. Справжня сама собі. Бо мені так добре. А вони не розуміють мого бажання. Вони здивуються. Хоча – ні. Цього не буде. Я іноді занадто самовпевнена. Вони просто не встигли розгледіти, чи може не хотіли… Навіщо їм я? У них свої турботи і проблеми.

Окрилена щасливою самовпевненістю, що все буде по іншому – відчиняю двері й намагаюсь зайти. ЩО? НІ-і-і-і! ЦЬОГО НЕ МОЖЕ БУТИ? ЯК? ЯК ЦЕ!??? Швидко набираю сили й дарую всім теплу посмішку (навчилась це робити), окрім нього, ніби не помічаю його присутності…

Потайки піднімаю очі догори, трішки страшно, боюсь, що помітить. Довго не можу знайти реальність. Це ніби сон, що знову солодко цілував мої очі. Шукаю відповідь. Ніде немає. Чому ж? Є. Дуже близько. Поруч. В мені. А я не вмію користуватися нею. Це вердикт? Ні. То що ж тоді? Чому ти мене переслідуєш? Чи це правда, що мрії мають елемент реальності? Дивна я… сама знаю. Прошу, довільно, набридло. Чому саме сьогодні, коли все в моєму житті мало бути інакше? Чому? Запитую себе: «Чи може знову повторити минуле? Звернутись до долі… зробити знову помилку?» А хто сказав, що то був неправильний крок? Я брешу собі і вам. Така вже моя вдача. Я думаю і поринаю у тінь свого забуття. Стримуюсь. Забуваю. Намагаюсь не думати. Не виходить. І знову там. Я вже не ненавиджу його, не злюся і не ображаюсь. Адже він – «Вчорашнє диво». Набула вміння жити болем, бути собою, відчувати, як десь поруч. Я пробачила… Збагнула всю сутність його буття. Знайшла себе. Пустила всю душу на вітер. Він дав мені мрію, минуле небажання, без чого тепер не вмію жити. Збудив силу і вірність духу. Дав талан писати… І я відчула, знайшла, побачила зраду (стрімко сховала образу). Я ніби живу не тут – а там, далеко з минулим, у всіх швидкоплинних картинках. Ховаю від себе бажання. Забороняю. Веду суперечку, хоч як це не дивно. Я зрадила. ЗРАДИЛА! ЗРАДИЛА! ЗРАДИЛА! Забула обітницю. Ненавиджу-у-у себе. Хоча, це також неправда.

І що мені якісь там мрії, якщо вона тут – і мені вже не потрібна… Точно. Я не брешу зараз, навіть собі, здається, здається не брешу. Зрада... Як думаєш, приємно? Що відчуваєш, коли вона з тобою? Та ще й від кого! А я вірила… Наївна. Ні в кого просити про допомогу. Ні, це теж неправда. Була одна «ВІРА», «реальність» забрала у мене відчай. Все згадую, ніби то сон. Несподівано. Ось так прийшов мій КІНЕЦЬ. А потім продовжував розривати моє серце. І я бачила. Все знала. Кожен крок. Кожен напрям. Кожен вечір і телефонний дзвінок. А Зрада просто посміхалась і так дивилась в очі. Щебетала, співала якісь веселі пісні. А мені хотілось вмерти, провалитись крізь землю, не бачити того божевілля.

Здається, я врятувалась. Проте, ще довго обманювала сама себе. Шукала миті, щоб ненароком почути слово, запитати – просто так, з цікавості. А потім довго і довго кричати у відповідь, у відповідь собі, що мені не байдуже, що мені все боляче, що більше так не можу… Я ж казала, що це ще не кінець (хоча б для мене). Мала рацію. Чи просто знала. А може просто так – обнадіяти напівсмерклу душу.

Я не хочу, не хочу-у-у… чому він так близько? Навіщо тут? Щоб мене принизити, не знаючи цього. Колись хотіла, бажала, не думала, що буде зараз. На мить забула, що мої потреби іноді реалізовуються за однієї умови – через певний час. Так і стало. А може… доля лише тепер послугувала, знайшла милість до минулого прохання, відкрила сторінки мого буття? Та вже запізно…

Як він посмів ввійти в моє життя? Я ж так хотіла… тоді, не зараз… А йому байдуже. Навіть не пам’ятає мене – було б дуже добре. Це не правда. Тоді б познайомився зі мною чи щось інше. Але не так. Я відчуваю певну неприязнь. Так не можна. Це йому має бути не так, а мені однаково, що з ним, що без нього.

Впираюсь і знову тікаю в безвихідь. Шукаю щось. Його назву й життя. А ніде немає. Хоч як не проси. Щодня зриваю думки, і дихаю в повітря. Знову обманюю себе. Я не потрібна. Йому не цікава, навіть як людина. І все, що було – тепер не має значення. Важлива лише єдина фраза… я запам’ятала. Вона лягла глибоко в серце, породивши ненависть, нестерпний біль і відчуття ницого приниження. Бо ж: «Вона не справила на мене ніякого враження». Як підло і гидко. Яка бездушність і боягузтво...

А чого ще хотіла? Я ж не Зрада. Так не вмію. Не граю людьми, не ношу маску, не користуюсь моментом, не хочу всієї любові, захоплення і возвеличення. Мені це НЕ потрібно. А їй – навпаки. Вона всіх хоче. Заманює у своє пекло і насолоджується «раєм».

Як можна було так? Нікого не слухала, лише хворе серце. Все виявилось як і мало бути. «Тай буде знати тварюка, як таке городити! Ти не злись на нього і не ображайся. От і все. Виходить то правда, що він по жизні огромний пофігіст…» – А. С.

^ ПОЕЗІЯ
Солодкий листопад

Я відпускаю власну душу,

Нехай летить у безвість восени.

Твоє ім’я в стражданнях мушу

На трон любові донести.
Не стало сліду у сьогодні,

З’ятрила серце самота,

Шукають прихисту мінорні

Надовго схиблені слова.
І не врятують мертві знаки,

Повіє вітер в сонну даль

І пристрасті червоні маки…

Забрав листопад їх, на жаль.
^ Мій коханий принц

Коли безвихідь проклинає

І далі у потік несе,

А я чекаю,

Коли нарешті Він прийде.
Не бачу днів,

Туманно все минає.

Серце біль

Пустошить, розриває…
Мене п’янить й

Без того келиха розради.

Ще досі загадкова мить –

Щось у тобі вивчати.
І перед тим,

Як Ти мене відкинеш,

Пам’ятай, коханий принц,

Що ти ЄДИНИЙ.
***

Захист, руки, спогад, мить…

Завчено пісні кричала.

Лиш навколо стіни мовчазні

Відповідь шукали.
Де та межа і мрії?

Мрії покотом в мені

Солоно капали на вії.
Були, немає, може бути.

Хотіла все: один, два, три.

Чотири збоку не дає заснути,

Читає схиблено книжки.
***

Розбите небо в чашці кави,

Холодний біль в душі засів.

Зів’яли сном німі забави,

Імла ще кличе подих слів.

Прийшов кінець і все спочатку:

шукаю нового крила,

Навіють стіни давню гадку –

Кохання з срібного люстра.
Із попелу любові стріли

Зганяють потайки мій час.

У вічності ще не горіли,

Давно чекає вона вас.
***

.. немає долі.

Стала темною межа.

Тихий вечір шепче в полі:

«Загубилася твоя душа».

Поятрить мене безумство,

Довгі крапки не для «і»,

Докоряють про неуцтво

У моїм пустім житті.
***

Покинути осінню душу.

Піти у відчаї, втекти…

Зректись від себе, я так мушу,

Щоб знову спокій віднайти.
Гірке сум’яття, вирій крові

Пульсує дико в чужині.

Самотня я, і десь в розмові

Із Ним літаю в далині.
Згубити душу я не смію,

Хоч в ній давно життя нема.

Там пусто, існувати вмію,

Із порожнечею, стала мов німа.
В полон себе кидаю вільно,

Шукаю щось, не знаю де.

Блукаю в подумках так вірно.

Душа у відчай добреде.
^ Сльози двох

Самотні сльози впали з неба,

Холодним духом звуть мене.

Веселий дощ, так ніби треба,

Надійний смуток поверне.

Йому я заздрю, бо він плаче,

Комусь не скаже, лиш самий,

Що на душі моїй ще важче

В пустій самотності, і він такий.

Дощ сумно каже лиш мені

Таємну оповідь життя свого…

Ввібрала ноти і пісні земні,

Він був лиш мій, а я – його!
***

Немає спокою в душі

І морок диха за плечима…

Чому навколо неживі пісні?

Та й осінь плаче хворими очима…

***

Гарячий чай – то сильна зваба,

Коли у пошуках минає час,

Коли надія є – приходить зрада,

Кидає в невідь вона нас.
Вернутись в дні, в солодкі чари,

В стихію віртуального життя.

Відчути ейфорії всі примари

І канути у смутне забуття.
Стіна в мені чи супокої?

Що не дає відчути смак життя.

Пізнати б істину тої любови,

Що по мені веде тертя.
Збагну, що досить тої зради.

Односторонньою була іскра.

Незримо полум’ям упаде,

Смутні дощі в душі сплела.

***

І знову ранок… майже день,

В твоїх обіймах я б охоче

Прокинулась, лиш не кидай

Напризволяще ночі.


^ Сенс таємниці

Я так хочу літати,

Зібрати символи життя,

Щоб ними керувати,

Коли залишуся одна.
Я бачу сонце у долоні,

Не гріє, дивно, лиш пече.

Мені беззахисно в полоні

Символи життя несе.
Знаки впали не рядками,

Полином душа пече.

Наодинці букви спали,

Де повільно сон іде.
***

Відчуваю ночі дотик,

Світ захоплює мене.

Таєна, що десь навпроти

Безкінечно і кудись несе.
***

Боюсь себе…

Не знаю де ти.

Ловлю сумне

І розум впертий.
Ненавиджу до болю тіло.

Чужа душа услід кричить.

Той слід застиг давно і вміло,

Лиш згадка тихо мерехтить.
Повітря тисне…

Щось шукаю…

Чи це навмисне?

В минулому блукаю.
Незнана сила рве мене.

Чи може сон мій бреше?

Безумна пісня приверне

Прив’ялу квітку, ніби вперше…
Чую крик,

Вогонь упертий.

Почав.., і зник,

Та слід не стертий.
^ Стежина дитинства

У пам'яті моїй ота стежина,

Що поросла зеленим споришем.

Вона біжить іще з мого дитинства

І кличе в спогади дощем.

Дитиною малою, безтурботно

Не раз пробігтися по ній я полюбляла

Давно не бачила стежини я тієї,

Й, мабуть, пора для зустрічі настала

Лиш сонечко пригріє, босі ноги

Знов струшуватимуть вранішню росу.

Давно не була я на тій стежині,

Давно не бачила її красу.
***

Дерева голі,

а раніш

все було в шатах білих.

Ми не помітили з тобою,

Як швидко юність пролетіла.

Ми були дітьми,

грались ми,

не маючи печалей.

І швидкоплинність часу

та життя не помічали.

Ми закохались -

Вечори - прекрасні,

повні ласки.

Не так давно були дітьми

А зараз вже не вірим казкам.
^ Тарасу Шевченкові

Твої слова й сьогодні актуальні

До цього ж дня звучить твій заповіт

І пам'ятатимуть тебе, наш батьку славний.

Крізь плин віків, крізь терни літ.
Ти був борцем за правду і за волю

Як матір Україну возлюбив

І за любов оцю нераз в неволю

Тебе противник правди засадив.
Твоє гаряче серце все терпіло,

Душа боліла за своїх людей.

Якби хто знав - яка могутня сила

З твоїх ще може вирватись грудей.
У вигнанні ти міг лише молитися.

Зламать тебе хотіли - не змогли,

Бо дух твій був твердий як криця.

І слово враз росло поміж людьми.
Ти був простий, але ж який величний!

Ти був кріпак, але над словом - цар.

З душі твоєї, як промінчик

Палахкотів цей божий дар.
Одвічному митцеві слова

І сили, й правди, й простоти —

Вклонімось щиро знову й знову

І пам'ятатимем завжди.

***
Буває важко якось на душі

Утішитись нічим не можеш

Сльозинки капають з очей самі,

Здається вже ніщо не допоможе.
Цей сум пригнічує тебе,

Навіює тобі тривогу.

Але одразу все мине

Коли звернишся ти до Бога!
Довір Йому усі думки

І помолись до Нього щиро

Благий Господь тебе просить,

Наповнить твою душу миром.
Поет

Легенький подих вітерцю

Що додає тобі терпцю

Зустріла осінь своїм сумом

Тобі приємно, як митцю.

Приходять знову музи нові,

— Осінні, жовті і кленові.

Ти пишеш, твориш — ти живеш

А серце сповнене любові.

До цих жовтневих теплих днів,

Холодних вогких вечорів,

До барв осінніх диких квітів,

І блиску зоряних вогнів.

Пише поет, — це осінь дивна,

Така буває раз — чарівна!

Пиши поет, твори поет,

Верши високий творчий злет!

Зміст

Автобіографія …………………………………….………………………..2

Психологічна розвідка «Вчорашнє Диво»………………………………..3

Солодкий листопад……………………………………………………...…7

Мій коханий принц……………………………………….….……………..7

Захист, руки, спогад, мить…………………………….…………..……….8

Розбите небо в чашці кави…………………….…………………….……..8

.. немає долі…………………………….……….…………………………..9

Покинути осінню душу……………………….………………..…………..9

Сльози двох……………………………………………………….……….10

Немає спокою в душі……………………………………………………..10

Гарячий чай – то сильна зваба………………………………..………….11

І знову ранок… майже день…………………………………………..….11

Сенс таємниці…………………………………………………………..…12

Відчуваю ночі дотик…………………………………………….………..12

Боюсь себе……………………………………………………………...….12

Стежина дитинства……………………………….……………….………13

Дерева голі……………………….………………………………..………13

Тарасу Шевченкові………………………….…………………………….14 Буває важко якось на душі …………………………..…………………..15

Поет……………………………………………………………………..….16


Схожі:

Літературно-молодіжний конкурс «І на сторожі слово», присвячений 200-річному ювілею iconЛітературно-молодіжний конкурс «І на сторожі слово», присвячений 200-річному ювілею
Контактна адреса: Кам’янець-Подільський р-н, смт Стара Ушиця, вул. Гагаріна д. 2, кв. 3
Літературно-молодіжний конкурс «І на сторожі слово», присвячений 200-річному ювілею iconПро обласний літературний молодіжний конкурс “І на сторожі слово”,...
Обласний літературний молодіжний конкурс “І на сторожі –слово” (далі – конкурс) проводиться в ході підготовки до відзначення 200-річного...
Літературно-молодіжний конкурс «І на сторожі слово», присвячений 200-річному ювілею iconЛітературно-молодіжний конкурс «І на сторожі слово», присвячений 200-річному ювілею
Тернопільському національно-економічному університеті. Тут зростаю, мужнію, п’ю наснагу з живлящих духовних джерел. Маю прекрасних...
Літературно-молодіжний конкурс «І на сторожі слово», присвячений 200-річному ювілею iconЛітературно-молодіжний конкурс «І на сторожі слово», присвячений 200-річному ювілею
Товтр, формувалося моє “я”. Після закінчення Дерев’янської зош, розпочалися чудові шість років навчання на природничому факультеті...
Літературно-молодіжний конкурс «І на сторожі слово», присвячений 200-річному ювілею iconОбласний дитячий конкурс електронних робіт, присвячений ювілею Г....
До участі у конкурсі запрошуються учні загальноосвітніх навчальних закладів області всіх типів та форм власності
Літературно-молодіжний конкурс «І на сторожі слово», присвячений 200-річному ювілею iconОлександр Олесь О
Олесь став співцем національного відродження. Він продовжив традицію Тараса Шевченка, поставивши своє слово на сторожі «рабів німих»,...
Літературно-молодіжний конкурс «І на сторожі слово», присвячений 200-річному ювілею iconПрисвячений 200 річчю від дня народження Євгена Павловича Гребінки
Бібліографічний нарис присвячений 200 – річчю від дня народження Євгена Павловича Гребінки
Літературно-молодіжний конкурс «І на сторожі слово», присвячений 200-річному ювілею iconКонкурс учнівської творчості, присвячений шевченківським дням

Літературно-молодіжний конкурс «І на сторожі слово», присвячений 200-річному ювілею iconІнститут післядипломної педагогічної освіти грінченківський тиждень
Конкурс на кращу стіннівку (веб-сторінку, презентацію в Pauer Point), присвячену ювілею Б. Д. Грінченка
Літературно-молодіжний конкурс «І на сторожі слово», присвячений 200-річному ювілею iconКонкурс «Чарівна подорож в минуле» присвячений новорічно-різдвяним святам
Черкаське обласне відділення Дитячого фонду України з 27 грудня 2012 р по 19 січня 2013 р в приміщенні Черкаського обласного художнього...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка