Одне з найдавніших мистецтв. Ми знаємо скульптури, створені тисячоліття тому. Оскільки довкілля людини (освітлення, пейзаж) у скульптурі можна передати лише




Скачати 173.53 Kb.
НазваОдне з найдавніших мистецтв. Ми знаємо скульптури, створені тисячоліття тому. Оскільки довкілля людини (освітлення, пейзаж) у скульптурі можна передати лише
Дата конвертації06.03.2013
Розмір173.53 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Культура > Документы
СКУЛЬПТУРА - ГІМН ЛЮДИНІ
Скульптура - - одне з найдавніших мистецтв. Ми знаємо скульптури, створені тисячоліття тому. Оскільки довкілля людини (освітлення, пейзаж) у скульптурі можна передати лише частково, усю свою увагу скульптура зосереджує на переданні багатства й багатогранності людського образу. Скульптурні зображення є незамінною формою прославляння краси й сили людини. Скульптура була широко розповсюджена майже за всіх часів і в усіх народів. В образотворчому мистецтві античності скульптурі належала провідна роль: ідеал гармонійно розвинутої особистості, вироблений грецькою культурою, у скульптурі одержав найбільше наочне втілення. Для давньогрецької скульптури, починаючи з раннього періоду, характерним є прагнення до пластичності, пропорційності та монументальності й водночас громадянський пафос, властивий вільним громадянам грецького поліса-держави, у якому вони були рівні, вищі посадовці в державі обиралися за допомогою жереба, у результаті чого найнікчемніший міг зайняти високе становище в суспільстві.

^ Античні скульптори. Греко-перські війни (500-449 рр. до и. е.) утворять рубіж в історії Давньої Греції. Одним із найважливіших результатів цих війн є піднесення Афін і створення Афінського морського союзу (478 р. до н. е.). Після реформ Перикла в Афінах установився режим рабовласницької демократії. Основним завданням мистецтва

V ст. до н. е. стало правдиве зображення людини, сильної, енергійної та разом із тим сповненої гідності й рівноваги душевних сил. Треба було прославити бійця й переможця в перських війнах, вільного громадянина міста-держави. Незважаючи на сильний ступінь індивідуалізації, у період класичної демократії створюються ідеалізовані образи, у яких є щось спільне для всіх. Для римської скульптури, навпаки, характерне зображення окремих людей у їхній неповторності й винятковості.

Мистецтво Давньої Греції прийнято ділити на три періоди: архаїка (УП-УІ ст. до н. е.), класика (У-ІУ ст. до н. е.), елліністичний період (ІУ-І ст. до н. е.). Образ людини, який склався в архаїчному мистецтві, мав деякі риси, властиві мистецтву Сходу: статичність, урочистість, підкреслену декоративність у трактуванні одягу й зачісці, навіть у типі обличчя й малюнку ока. Це фігури оголених юнаків, так звані куроси, і дівчат, одягнених у пеплоси, кори. Скульптури висікалися з мармуру й розфарбовувалися (одяг, волосся, губи, очі), мармурові тіла натиралися сумішшю шафрану й молока, щоб надати їм тілесного кольору. Для них властива фронтальність (призначені для огляду спереду) і статичність. Однією з найхарактерніших особливостей архаїчної скульптури є застигла на їхніх обличчях не то глузлива, не то здивована посмішка. В археологів вона так і отримала назву «архаїчної посмішки». Цікаво, що вона грає на обличчях статуй незалежно від теми твору, іноді на обличчі стражденного або смертельно пораненого. Існує дві теорії зображення цієї посмішки. За однією з теорій уважається, що поява посмішки пов'язана з відходом грецьких скульпторів від східних традицій. Замість східного уявлення про бога як грізну силу грецьке світобачення висуває образ бога більш щиросердного, людяного. Інша теорія має суто технічне обґрунтування. «Архаїчна посмішка» є провісником ракурсу; справа в тому, що архаїчний скульптор не відчував об'ємності голови, обличчя зображувалося як площина, у яку врізані очі й рот, звідси в архаїчних скульптур витрішкуваті очі зі своєрідно здивованим поглядом. Згодом скульптори починають зауважувати, що риси обличчя скорочуються в просторі (явище перспективи), але вони ще не спроможні подолати плоскість обличчя й починають загортати контури рота, брів і очей не стільки в глибину, скільки вгору. Так створюються типово архаїчні розкосі очі й підняті кутики губ — у результаті обличчя отримує вираз застиглої, здивованої посмішки. При цьому в зображенні немає єдності між фасом і профілем. Це було помічено й сучасниками художників: про статую Артеміди говорили, що її обличчя спереду посміхається, а збоку здається сумним.

Перші кроки грецького рельєфу підказані Сходом, спочатку він плоский (згадайте давньоєгипетський рельєф «Зодчий Хесира»). Грецька легенда так пояснює походження рельєфу: дочка коринфського гонча-ра Бутада біля вогнища прощалася з коханим, його тінь упала на стіну, і дівчина обвела її вугіллям. Батько виклав силует глиною, обпалив на вогні й одержав перший рельєф. Поступово плоский рельєф набув об'єму й глибини в класичному грецькому мистецтві. Класичний період у давньогрецькому мистецтві прийнято ділити на ранню, високу класику та пізню.

У мистецтві V ст. до н. е. створюється новий ідеал краси, грецький тип обличчя: видовжений, але округлий овал, пряме перенісся, пряма лінія чола й носа, мигдалеподібні очі, пухкі губи з гарним вигином, без посмішки, загальний вираз обличчя спокійний і серйозний (голова атлета з афінського Акрополя — «Білявий юнак»). Майстри ранньої класики опанували рух і взаємодію двох і більше героїв, пов'язаних дією. З'являється сюжетна скульптура й групова композиція (пам'ятник героям-иатріотам «Тирановбивці», скульптори Критій і Не-сіот, взаємозв'язок героїв, об'єднаних спільною композицією, незважаючи на пережитки архаїки, замість витончених «куросів» ми бачимо зовсім інше трактування фігури й спробу показати дію).

Першими творами високої класики є роботи Мирона. Родом з Елев-фер, він працював в Аттиці в 40-ві рр. V ст. до н. е. Дають можливість судити про його творчість і композиційні принципи дві його роботи в бронзі: «Дискобол» та «Афіна і Марсій». У статуї «Дискобола» основний фронтальний погляд, але, на відміну від прямого, спокійного «ку-роса», юнак зображений у сильному русі й у той момент, коли тіло повинно змінити положення. Також і в групі «Афіна і Марсій» (ґрунтується на міфі про винахід флейти: Афіна, граючи на створеній нею флейті, помітила, що щоки її потворно роздуваються, й у гніві кидає й проклинає інструмент; сатир Марсій, зачарований звуками флейти, підбирає її). У скульптурній групі Мирона Афіна, що йде, гнівно повернулася до ослушника, і переляканий Марсій подався назад. Шляхетність у гніві Афіни, яка стримує себе, протиставлена Марсію — з його по-звіриному гнучкими рухами й дисгармонійністю. Мирон створює в цьому протиставленні учасників принцип композиції конфлікту протиборчих сил, що потім через тисячоліття буде характерний для образотворчого мистецтва в цілому.

Творчість Мирона представляє один із головних пластичних напря-мів високої класики — це створення образу всебічно розвиненої людини шляхом виявлення краси руху. Інший шлях формування гармонійного образу пов'язаний зі створенням фігури, що перебуває у спокої, але сповненої прихованого подиху життя. Найбільш яскравий представник цієї тенденції — Поліклет.

Творчість Поліклета можна розглядати як своєрідну антитезу роботам Мирона. Основне його завдання — це зображення героїчно-прекрасної людини, сповненої стриманої напруги життєвих сил (працю-вав у 60-20 рр. V ст. до н. е.). Його культові статуї — втілення величі та шляхетної сили. Поліклет увійшов в історію як творець канону ідеальних пропорцій у статуях атлетів. У трактаті «Канон» Поліклет визначає такі пропорції людського тіла: довжина ступні — 1/6 довжини тіла, висота голови — 1/8, тіло він ділить на три рівні частини.

Найбільш відомий його бронзовий «Дорифор» (списник). При першому погляді на фігуру атлета виникає питання: стоїть віті чи йде? З одного боку, його ноги роблять крок уперед, але з другого — його тулуб у цьому кроці не бере участі. Він стоїть, але стоїть у позі кроку. Вага тіла перенесена на одну ногу — одне стегно вище за друге, а плечовий пояс вирішений із протилежним нахилом — опущеному стегну відповідає припідняте плече і навпаки. Така система побудови знімає відчуття нерухомості, називається — хіазм, вона набула активного поширення в давньогрецькій скульптурі.

Усі основні тенденції високої класики синтезувала в собі творчість Фідія, який здобув славу найвидатнішого скульптора давнини.

Фідій — афінянин, жив близько 500 р. до н. е. Найбільш прославлені дві роботи — статуя Афіни в Парфеноні в афінському Акрополі та статуя Зевса в Олімпії. Висота статуї Афіни Парфенос — 11,5 м, для видимої частини тіла богині Фідій використовував слонову кістку, більше тонни золота пішло на одяг. Фігура відзначається певною алегоричною перевантаженістю — Афіпа представлена в шоломі, увінчаному фігурами грифонів, на простягненій руці вона тримає фігуру крилатої Ніке і другою рукою притримує щит із зображенням битви греків з амазонками. Згідно з Плутархом, на щиті Фідій зобразив самого себе у вигляді плішивого старого, що обурило афінян як неприпустиме звеличування самого себе у вільному полісі, де всі повинні бути рівними. Це спричинило звинувачення Фідія в крадіжці золота під час роботи над статуєю, звинувачення було спростовано, що, однак, не врятувало скульптора від в'язниці. Одним із семи чудес світу була визнана фігура Зевса, висота якої — 18 м.

Найвищим утіленням творчого генія Фідія та духу піднесеної класики в цілому є ансамбль скульптур Парфенона. Пластична свобода, виразність, буйний рух — «Битва греків із кентаврами». Ритм мотивів надає цілісності фризу, кожна з пар становить завершене ціле і водночас частину картини битви.

Статуї фронтонів Кефал (Тесей) і Мойри є вершиною зрілої класики. Майстер передає пластичну структуру людського тіла та з незвичайною свободою передає рух. Іншим інтимним переданням образу відзначається рельєф із зображенням Ніке, що розв'язує сандалію. Інтимний, жанрово-ліричний мотив утілюють образи Праксителя в мистецтві пізньої класики. Нові тенденції мистецтва яскраво виступають і в рельєфах — «Амазономахії» та «Кентавромахії». Бурхлива стрімкість рухів, нещадна жорстокість сутички, страждання й злість, написані на обличчях, — усе це ми побачимо у творчості Скопаса.

Духовна культура пізньої класики формується в умовах кризи античного поліса, пов'язаної з підсумками Пелопоннеської війни, яка зруйнувала основи цивільного життя. Це час зневіри в розумній гармонійності основ цивільного й духовного життя поліса, відчуження громадян від суспільних проблем. Відчуттям трагічних дисонансів епохи пронизана творчість першого великого майстра пізньої класики Скопаса (працював у 380-350 рр. до н. е.).

Ставлячи перед собою завдання розкрити індивідуальний внутрішній світ людини, а не узагальненого ідеального громадянина поліса, Скопас шукав нові художні засоби. Його героїв вирізняє інший тип обличчя: широкий овал, низьке, перерізане складкою чоло, своєрідний малюнок глибоко посаджених очей створює враження погляду, спрямованого вгору, складки біля рота підсилюють експресію. Ці прийоми дозволяють урізноманітнити вираз обличчя і передавати почуття великої сили («Скутий бранець», «Менад»),

Прагнення дотримуватись ідеалу класики привело до формування двох різних напрямів. Один із них — гармонізація образу через передан-ня його ліричності - - мистецтво Праксителя. М'якість ліплення, довершеність в обробці матеріалу («Афродита Кнідська» — уперше в грецькій скульптурі показана оголеною; «Аполлон Сауроктон», який цілиться в ящірку; «Гсрмес із немовлям Діонісом»).

Інший напрям намагався зберегти класичний ідеал, додавши йому риси офіційної нарочитості — мистецтво Лісіппа. Його творчість заклала основи елліністичного реалізму. Еллінізм — історична епоха завоювань Олександра Македонського.

Лісіпп — придворний живописець Олександра Македонського, що створював погруддя Олександра. Митець змінив канон Поліклета, втіливши своє уявлення про ідеальне чоловіче тіло в скульптурі «Апоксі-омен» (атлет, що знімає з тіла шкребком шар олії). У фігурі юнака вгадується стан нервової втоми після пережитої напруги. Такий складний емоційний стан суперечить високій класиці. Лісіпп не розглядає створення образу ідеальної людини як основне завдання мистецтва. Його цікавлять особливості віку людини, психологічний склад її характеру.

Однією з видатних споруд періоду еллінізму став монументальний фриз Пергамського вівтаря, виконаний у техніці горельєфу, який зображує битву олімпійських богів і повсталих гігантів, у яких замість ніг змії. Вівтар був побудований на честь перемоги над галлами, і данина поваги до мужності переможених передана в скульптурних групах «Умираючий галл», «Галл, що вбиває себе та свою дружину».

Родоська школа розвивала традиції Лісіппа, тип сильного, атлетично складеного чоловіка («Лаокоон» Агесандра).

Шедевр епохи еллінізму — робота Агесандра «Афродита Мілоська», сувора й піднесена.

«Ніка Самофракійська» — установлена на честь перемоги Родоського флоту.

Однією з характерних рис пізньої класики та еллінізму є втрата дитячості й радості в переданні міфологічних образів, тієї безпосередності, з якою греки перед початком воєнних дій прикували статую бога-заступника в головному храмі ланцюгом, щоб він не втік. Однак це не говорить про слабкість пізнього грецького мистецтва. Зародження психологічного начала, загострення драматичної експресії стане надбанням мистецтва подальших епох. Винятково великою була роль грецької спадщини для формування наступного етапу античної культури — культури Римської імперії. Знайомство з цією культурою буде вашим домашнім завданням. Можна сказати, що вся історія європейської культури згодом спиралася на спадщину античності.

Велич і краса людини — тема, що протягом століть привертала увагу скульпторів. Французький скульптор Бурдель колись висловив судження про те, що «твір мистецтва має бути пов'язаний з епохою. Повинен вростися в неї корінням, повинен її витлумачувати і водночас створювати враження вічного...» Творчість ще одного видатного скульптора — Мікеланджело Буонарроті цілком відповідає цьому твердженню.

Культура італійського Відродження досягла свого апогею на рубежі ХУ-ХУІ ст. В історії мистецтва цей період отримав назву Високого Відродження. Саме до цього періоду належить діяльність найвидатні-ших представників Відродження: Леонардо да Вінчі, Рафаеля й Мікеланджело. Ідеали гуманізму епохи Відродження знайшли найвище втілення у творчості Мікеланджело. Центральним образом його витворів був герой, людина-борець.

Мікеланджело Буонарроті (1475-1564) народився біля Флоренції, серед гір, де каменотеси добували «сяючий камінь» мармур. Саме там він зрозумів «душу каменю». Для Мікеланджело-скульптора камінь одухотворений, потрібно побачити його душу й визволити з полону пластичний образ, що в ньому ув'язнений. Цю думку він висловить в одному зі своїх кращих сонетів:

І найвищий геній не додасть

Жодної думки до тих, що мармур

Сам таїть у надлишку, і лише це нам

Рука, слухняна, розуму явить.

Мікеланджело було 10 років, коли його родина переїхала до Флоренції. У цьому вільному місті, прикрашеному фресками Джотто й Мазаччо, статуями Донателло, Мікеланджело за своєю природною обдарованістю, спостерігаючи за роботою художників, сам став прагнути до малювання. Його домашні вважали, що ця справа низька, не варта давнього роду. Мікеланджело належав до збіднілої аристократії. Однак хлопчика віддали в учні до одного з кращих маіістрів-живописців Італії Доменіко Гірландайо. Незабаром, бажаючи стати скульптором, він перейшов до майстерні скульптора Бертольдо. Термін його учнівства був короткий. Ще Гірландайо, побачивши першу роботу Мікеланджело, сказав: «Цей знає більше за мене». Школа ж пізнання тривала все його життя. «Старий-престарий, він одного разу потрапив на очі кардиналові Фар-незе — сам, пішки, у снігу, біля Колізею. Кардинал наказав спинити карету, щоб запитати, куди його несе в таку погоду й у його роки... «До школи,— відповів він,— щоб постаратися чогось навчитися». Цей епізод наводить Ромен Роллан.

У 26 років за Мікеланджело закріпилася слава першого скульптора Італії. Тема споконвічної боротьби вже прозвучала в барельєфі «Битва кентаврів». Уже виліплена в Римі «П'єта», у її постаті, схиленій над тілом розп'ятого сина, відбилася душевна скорбота за полеглим героєм. Різець майстра втілює водночас трагізм буття й торжество людини. За композицією це зовсім незвичайна скульптура. Обидві фігури виліплені на повний зріст, причому одна лежить на колінах в іншої. Але все абсолютно гармонійно й пропорційно.

Статую Давида (заввишки 5,5 м), що встановлена на головній площі Флоренції, Мікеланджело створив у 1501 р. Відкриття пам'ятника було однією з тих подій, від яких народ веде своє літочислення. У Флоренції говорили: стільки-то років до Гіганта або після.

Усі кращі майстри Флоренції обговорювали разом, де йому стояти. Збережено цей текст до наших днів, у ньому імена Леонардо да Вінчі, Сандро Боттічеллі, Козимо Росселлі. Усі зійшлися в одному: місце нової статуї — біля палацу, на головній площі Флоренції.

Символічний зміст легенди про хлопчика-пастуха, що вийшов на бій із велетнем і переміг, був дорогий кожному флорентійцю. Усе життя цього міста, його пам'ятники й палаци, собори виросли з гордого почуття волі. Мікеланджело скаже: «Чудовим світлом моє місто сяє». Образ Давида — образ свободи й слави Флоренції. А ще це гімн духовній величі людини.

Він обирає момент перед битвою, у Донателло і Вероккіо головна подія вже відбулася, ворог переможений. Тут основний «момент істини». Рішення людини взяти на свої плечі вагу обов'язку, готовність вийти на битву, зберігаючи вірність собі,— той шлях і вибір, що робить людину рівною богам, героєм на віки.

«Давид» стоїть спокійно, але скільки прихованої енергії та міці в різкому повороті голови, гранична напруга сил відображена в прекрасній і грізній постаті героя. Відчуття цілісності, монолітності форми — якості, якими Мікеланджело особливо дорожив. Він говорив, що гарна та скульптура, яку можна скотити з гори й у неї не відпаде жодна частина. В образі «Давида» скульптор розширив уявлення про гармонію і красу. Пропорції тіла «Давида» далекі від класичного канону античних статуй. Його голова й руки великі, не гармонійні; деякі дослідники стверджували, що вони скоріше потворні, ніж гарні. Форми «Давида» — насамперед умістилище великого духу. Це людина подвигу, що виросла до зірок. Титан епохи Відродження Мікеланджело піднімається до високого розуміння призначення людини, втілюючи, за словами Мілле, «...усе добро й усе зло людства в одній-єдиній фігурі».

Приблизно 1505 р. Юлій II викликає Мікеланджело до Рима й доручає йому розпис стелі Сикстииської капели, а також будівництво своєї гробниці у споруджуваному соборі Св. Петра. Мікеланджело не втілив свій задум до кіпця за браком коштів. Він виконав лише фігуру Мой-сея — могутнього старця — у той момент, коли, одержавши скрижалі від Яхве, він спускався з гори Синай і побачив свій народ, що поклоняється золотому тельцеві. Патріарх готовий відкинути скрижалі Завіту й гнівно накинутися на відступників. Дві статуї скутого й умираючого рабів залишилися незакінченими. Мікеланджело часто вдавався до цього прийому, бо він уважав, що, закінчивши роботу, можна вбити саму «душу» мармуру.

З 1520 до 1534 р. Мікеланджело працює над гробницею для Лорен-цо й Джуліано Медичі. У залі з великим купольним склепінням він спорудив біля стін саркофаги. Над могилою Лоренцо скульптор помістив алегоричні скульптури Ранку й Вечора, над могилою Джуліано — алегорії Ночі й Дня. Сучасники наділили Мікеланджело найвищим ім'ям «Оіуіпо» — «Божественний».

Витвори Мікеланджело — найвища точка в розвитку реалістичного мистецтва. Радянський учений В. М. Лазарев про його мистецтво писав: «Воно вчило, як з елементів реальності створюється художній образ загальнолюдського значення. Воно вчило відрізняти помилковий пафос від справжнього героїзму».

Великий вплив на творчість Мікеланджело безумовно мала антична скульптура, яку він вивчав у Римі в 1496-1501 рр. У його творах відчувається дух античного гуманізму. Однак його людина велична не тому, що подібна богам. Людина Мікеланджело гідна великої долі й не може бути приниженою надможливим вторгненням божества. Людина гідна бути героєм і сама вибирає свій жереб, стає на шлях Подвигу. І в цьому велика правда про призначення людини).
Римляни в скульптурі, що слугувала декоративним цілям, повністю йшли за грецькими майстрами. Однак їхній геній виявився в реалістичному скульптурному портреті й створенні історичного рельєфу — жанрах, які не набули розвитку в Давній Греції. Скульптура періоду Республіки бере свій початок від посмертної воскової маски, що зберігалася в будинку нащадків.

Портретній пластиці Риму належить особливе місце в історії світового мистецтва. Від початку естетична концепція й художня мова римського портрета докорінно відрізняється від грецького. Якщо грецький художник убачав вияв індивідуальності в емоційному стані, то римський скульптор фіксував зовнішню фізіономічну індивідуальність, уміючи передати неповторність душевного складу людини.

У давніх римлян був звичай зберігати портрети предків в атріумах — особливих шафах у парадних кімнатах будинку. Скульптурні голови закріплювали на підставках із написами про доблесті предків. У такий спосіб складалися цілі портретні галереї, якими пишалися римляни. Скульптори обмежувалися індивідуалізацією голови й обличчя, груди й фігура трактувались умовно.

Римський портрет сформувався в І ст. до н. е. — в «золотий вік» імператора Августа. Римляни усвідомили повноту влади над іншими народами, зображення цезарів та їхніх родин стають провідними в скульптурі. Образ імператора Августа трактується як ідеалізований портрет володаря («Імператор Август в образі Юпітера»). Римські майстри цього періоду дотримуються грецької класики — ідеалізація рис обличчя, спокій, відсутність сильних емоцій. До кола інтересів скульпторів входять зображення жінок (портрет Лівії, дружини Августа). Також набувають поширення портрети дітей — спадкоємців імператора (греки майже не створювали дитячих зображень). Розвиваються традиції інформаційно-оповідного рельєфу, зображуються похоронні процесії, робота в пекарні, сцени жертвоприношень. Поєднання суворої, сухуватої, урівноваженої композиції з прагненням до відбиття реалістичної вірогідності оповіді має специфічно римський характер. Поступово надзвичайну конкретність у римському переданні характеру витісняє елліністичний узагальнений трагічний психологізм.

Драматична сила й життєва правдивість пізнього республіканського періоду повністю розкрилася в портреті Юлія Цезаря: свобода від усякої ідеалізації та, разом із тим, внутрішня значущість вигляду розумної, вольової людини, охопленої втомливим роздумом.

Поступово в римському портреті сформувалися дві лінії - - офіційна, або придворна, та реалістична. Офіційний портрет набув розвитку в зображеннях імператорів, де пом'якшено трактуються зображені на портретах голови, які поєднують з ідеальними торсами грецьких богів і героїв. У реалістичному портреті римські художники вперше звернулися до внутрішнього світу конкретної людини. Портретні образи з'являються перед нами в стані споглядання, цей ефект посилює вираз очей. Ледь затуманений погляд створює враження заглибленості в себе, з легким відтінком суму (портрет «Сиріянка», Ермітаж; портрет Мем-нона, Берлінський музей). Різноманітні теми рельєфів, наприклад двох-сотметровий рельєф колони Траяна, що оспівує військові подвиги імператора. У них ми зустрічаємося з портретним зображенням самого імператора Траяна. Є рельєфи й на міфологічну тематику (рельєф із зображенням бога Вакха та його супутників).

Портрети III—IV ст. н. е. є вершиною римського реалістичного портрета. Наприклад, погруддя імператора Каракалли: посилена драматична напруженість, що проявляється в раптовому різкому русі плечей, підозрілому погляді спідлоба, виявляє характер жорстокої, боязливої та мстивої людини, якою й був імператор.

Римське мистецтво IV-V ст. розвивається вже в умовах панування християнської релігії.


^ Мистецтво Давньої Греції

Архаїка (УІІ-УІ ст. до н. е.)

Класика (У-ІУ ст. до н. е.)

Елліністичний період (ІУ-І ст. до н. е.)

Характер образу та постановки фігури

Характерні фронтальність (призначена для огляду спереду) і статичність, урочистість переданий образу

Майстри класики опанували рух і взаємодію двох і більше героїв, пов'язаних дією. З'являється сюжетна скульптура і групова композиція. Система побудови, яка усуває відчуття нерухомості, називається хіазмом

Тип сильної, атлетично складеної людини

Основні художні засоби

Підкреслена декоративність у трактуванні одягу й зачісці, навіть у типі обличчя й малюнку ока

Створення образу розвиненої людини шляхом виявлення краси руху. Інший шлях формування гармонійного образу пов'язаний зі створенням фігури, що перебуває у спокої, але сповненої прихованого подиху життя

Змінюється канон Поліклета, передається складний емоційний стан, що суперечить високій класиці. Створення образу ідеальної людини більше не є основним завдання мистецтва. Інший напрям намагався зберегти класичний ідеал, додавши йому рис офіційної показності

Особливості передан-ня типу обличчя

«Архаїчна посмішка» грає на обличчях статуй незалежно від теми твору

Створюється новий ідеал краси, грецький тип обличчя: видовжений, але округлий овал, пряме перенісся, пряма лінія чола й носа, мигдалеподібні очі, пухкі губи з гарним вигином, без посмішки, загальний вираз обличчя спокійний і серйозний

Митців цікавлять особливості віку людини, психологічний склад її характеру

^ Мистецтво Давньої Греції

Архаїка (УІІ-УІ ст. до н. е.)

Класика (У-ІУ ст. до н. е.)

Елліністичний період (ІУ-І ст. до н. е.)

Митці та образи

Фігури оголених юнаків, так звані ку-роси, і дівчат, одягнених у пеплоси,— кори

Мирон — «Дискобол», «Афіна і Марсій». Поліклет — «Дорифор». Фідій — «Афіна Пар-фснос», «Битва греків із кентаврами». Пракситель — «Афроди-та Кнідська», «Аполлон Сауроктон», «Гермес із немовлям Діонісом». Скопас — «Скутий бранець», «Менада»

Лісіпп — «Апоксіомен», портрети Олександра Македонського. Агесандр — «Лаокоон», «Афродита Мілоська»

Схожі:

Одне з найдавніших мистецтв. Ми знаємо скульптури, створені тисячоліття тому. Оскільки довкілля людини (освітлення, пейзаж) у скульптурі можна передати лише icon4096 Кбит/с
Оскільки велику кількість інформації за маркетингу можна знайти в інтернеті, тому нам потрібен постійний високошвидкісний доступ,...
Одне з найдавніших мистецтв. Ми знаємо скульптури, створені тисячоліття тому. Оскільки довкілля людини (освітлення, пейзаж) у скульптурі можна передати лише iconГроші: сутність, історія та функції
Гроші – одне з найдавніших явищ суспільства – відіграють важливу роль у господарській діяльності людини. Вони завжди привертали до...
Одне з найдавніших мистецтв. Ми знаємо скульптури, створені тисячоліття тому. Оскільки довкілля людини (освітлення, пейзаж) у скульптурі можна передати лише iconПоложення про авторську творчу майстерню вчителів
Він повинен уміти впроваджувати результати наукових досліджень у повсякденну діяльність. Звичайно, наука не може дати точних рецептів...
Одне з найдавніших мистецтв. Ми знаємо скульптури, створені тисячоліття тому. Оскільки довкілля людини (освітлення, пейзаж) у скульптурі можна передати лише iconРекомендації щодо організації правильного режиму дня першокласника
З лівого боку обов'язково повинен стояти світильник крім основного освітлення. Пам’ятайте, що світильники з люмінесцентним освітленням...
Одне з найдавніших мистецтв. Ми знаємо скульптури, створені тисячоліття тому. Оскільки довкілля людини (освітлення, пейзаж) у скульптурі можна передати лише iconВ організмі людини здатність до адаптації мають усі структурно-функціональні...
Тому при вивченні систем органів ми розглядаємо приклади адаптації людини до мінливих умов довкілля. Фізіологами та лікарями проводилися...
Одне з найдавніших мистецтв. Ми знаємо скульптури, створені тисячоліття тому. Оскільки довкілля людини (освітлення, пейзаж) у скульптурі можна передати лише iconЗатверджено
...
Одне з найдавніших мистецтв. Ми знаємо скульптури, створені тисячоліття тому. Оскільки довкілля людини (освітлення, пейзаж) у скульптурі можна передати лише icon“Безпека життєдіяльності”
Цілеспрямованість дії людини на природу зумовлює не тільки позитивний вплив, а й призводить І до негативних наслідків. Тому сьогодні...
Одне з найдавніших мистецтв. Ми знаємо скульптури, створені тисячоліття тому. Оскільки довкілля людини (освітлення, пейзаж) у скульптурі можна передати лише iconГрафіка це вид мистецтва, назва якого походить від грецького слова,...
Графіку можна вважати основою всіх образотворчих мистецтв. Адже основним засобом створення художнього образу у графіці виступає найбільш...
Одне з найдавніших мистецтв. Ми знаємо скульптури, створені тисячоліття тому. Оскільки довкілля людини (освітлення, пейзаж) у скульптурі можна передати лише iconЛюби природу не як символ
Природа – це першооснова існування людини, а людина – частина природи. Тому завдання сучасної школи – виховати свідоме ставлення...
Одне з найдавніших мистецтв. Ми знаємо скульптури, створені тисячоліття тому. Оскільки довкілля людини (освітлення, пейзаж) у скульптурі можна передати лише iconВажче за всіх в новому навчальному році доводиться, звичайно ж, першокласникам....
Тому дуже важливо правильно організувати цей період життя маленької людини, аби не перенавантажувати її І не допустити зривів із...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка