Роман Кісь : Права ідея як засіб подолання української марґінальности




НазваРоман Кісь : Права ідея як засіб подолання української марґінальности
Дата конвертації01.03.2013
Розмір67.6 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Культура > Документы
Роман Кісь : Права ідея як засіб подолання української марґінальности

Існує пряма кореляція між структурованістю/неструктурованістю українського політичного спектру, дискретністю його окремих фраґментів і структурованістю/неструктурованістю, дифузністю, змарґіналізованістю суспільства. Якщо суспільство марґіналізоване у тому сенсі, в якому вживав цей термін один з провідних фахівців у ділянці марґіналістики, видатний американський соціолог Роберт Паркер, тобто існує в поміжсвітті, не має окреслених вартостей, певної низки шкал вартостей, аксіологічних орієнтирів, то така ж дифузність, невиразність, дискретність буде притаманна і політичному спектрові.

В Україні, виходячи з позиції Роберта Паркера, марґіналами є близько 12-15 мільйонів людей. Вони є не соціо-, а етномарґіналами. Етномарґінали — це люди, які перебувають на межі двох культур, двох світів, двох аксіологічних систем, ба навіть двох вербальних поведінкових систем, тобто способів комунікації. Їхня драма полягає не в тому, що вони перебувають на межі, у поміжсвітті, що вони не належать виразно ані до одного світу, ані до другого, а в тому, що їм притаманний внутрішній конфлікт соціорольових функцій, назовні заманіфестований таким індикатором, що вони називають себе «ми тоже хахли, ми тоже хахлушкі». Криза ідентичности, таким чином, корелює з марґіналізованістю мільйонів людей.

Криза національної ідеї співвідноситься з кризою самої нації, з кризою її ідентичности. Ця криза, за моїми спостереженнями ученого-етнопсихолога, властива не лише містові, але й селу. На Бойківщині молоді люди, покоління 20-30-річних, коли вип’ють, співають переважно касарняних, «блатних» пісень, російських шансонів. Це індикатор того, що вони включені в евразійську субкультуру.

Село, яке романтизують націоналісти-ретроспекціоністи, змарґіналізоване більшою мірою аніж місто, і через 10-15 років, якщо не буде здорової радикальної правої ідеї (бо ми приречені на правий радикалізм), якщо права ідея не висуне програми деколонізації України, то ми цілковито перетворимося на цивілізаційну периферію Москви та Петербурга.

Ми повинні усвідомити, що Україна — колоніальна країна, в тому сенсі, в якому цей термін вживав Франц Ґенон, що ми покищо не стали центром, а перебуваємо на марґінесі евразійського цивілізаційного, культурного, інформаційного конґломерату. А відтак запропонувати програму деколонізації, яка, звичайно ж, не полягатиме у вивезенні чи депортації росіян з України, а у створенні повноцінного українського цивілізаційного середовища, функціонального, повноструктурного, в тому числі й політично.

Наші праві партії досі залишаються ретроспекціоністськими, доктринерськими, вони грузнуть у минулому, озираються назад і шукають там regresum ad uterum, ховаючись в минуле, як в тепле материнське лоно, бо не здатні зробити вибору на роздоріжжі.

Нам конче потрібна права ідея ще й тому, що ми потрапили в подвійні жорна. Ми живемо у добу другої комунікативної революції, мультинаціональних корпорацій, телекомунікаційних систем, дуже інтенсивних міґраційних рухів, у добу ґлобалізації. Ґлобалізація створює загрозу перетерти нас на порох, дорешти позбавивши гідности. Погляньте на міське середовище Львова, і ви помітите ледь не на кожному кроці американську рекламу. Але це не просто інформація про товари, це — семіосфера, те, що проґрамує нас. Ані в Брюсселі, ані в Зальцбурзі, ані в Варшаві, ані в Кракові, ані в Люблині, ані в Познані, де я бував за останні три роки, — ніде я не бачив, аби гідні люди ліпили стільки американської реклами, яка не стільки цигарки чи напої пропонує, скільки нав’язує нам певні сенсоносні, смислоутворюючі речі: американський триб життя, престижність усього американського.

З іншого боку (це, власне, ті другі жорна), ґлобалізація тисне на нас у формі евразійської субґлобалізації — ми і далі перебуваємо в евразійському конґломераті.

У ці подвійні жорна ми потрапили як недоформована, недоконсолідована, змарґіналізована нація із глибокою кризою ідентичности. Національна ідея сама по собі не спрацювала і не спрацює за 10 чи 20 років, бо вона не має здорового функціонального субстрату, тобто гомогенної цілісної нації. Гомогенної не культурно чи ідеологічно, — не треба, аби всі зациклювались на якійсь одній ідеї, — а нормальної, здорової, як у поляків, словаків чи словенців нації, яка має повноцінне урбаністично-цивілізаційне середовище (ми та білоруси єдині в Европі покищо його не маємо).

Який народ (тут зв’язок не причиновий чи каузальний, а корелятивний, функціональний) змарґіналізований, такі й партії марґінальні, — не лише праві, але й ліві. Адже вони досі не висунули ідеології, яку я розумію не як систему постулатів, цілей, доктрин, інтересів, а ідеології як аксіології, системи цінностей, вартісної вертикалі — куди далі, навіщо, задля чого, тобто, немає горизонту цілей і цінностей. Бо тільки в горизонті цілей можливі цінності та поціновування.

Колись був народ, 80% селян без еліти, тепер усе навпаки, — еліта є, але народ змарґіналізований. Отож, сучасна, модерна національна ідея повинна бути сформульована, насамперед, як ідея деколонізації України, в сенсі створення повноцінного українського урбаністично-цивілізаційного середовища, бо тільки воно ґенерує модерну цивілізацію. Ми приречені, якщо не буде українського у всіх відношеннях міста, в тому числі української «попси», рок-культури, молодіжних, студентських субкультур (абсурдно, але їх немає навіть у Львові, і наші студенти теж марґінали!)

Покищо українські політики — марґінали. Яскравим прикладом евразійського марґіналізму є міністр освіти України Кремінь. Іще позавчора він був речником евразійства у класичному варіанті — союз трьох держав, слов’янський трикутник тощо, — а сьогодні цей красномайданний діяч (родом із Красного Майдана) очолює вищу освіту великого народу, але не робить жодного кроку у напрямку деколонізації, поступової дерусифікації вищої школи. Марґінали усі — політики, урядовці, Президент.

Марґіналами також є галичани, котрі сьорбають сочевичну юшку із Лиз, Натали, Мой мир, Отдохни!, воліючи їх, а не Всесвіт чи Сучасність. Це ілюзія, наче існує якийсь галицький П’ємонт. Андрухович, як людина з розплющеними очима, як літератор, котрий бачить живе життя, пульсування якого відчутне і в Рекреаціях, і в Московіаді, дуже добре сказав у бесіді з Вереснем на телеканалі «1+1», що Схід України уже не марґінальний, він повністю зросійщений; натомість дев’ятий вал марґіналізації, суржикової креолізації заливає Галичину. І наступним етапом евразійської експансії буде зросійщення Галичини, не тільки в сенсі мовному, вербальному, комунікативному, а в сенсі цивілізаційному та культурному. І тому я приєднуюсь до думки постмодерніста, ліберала і найбільшого націоналіста Андруховича, який вважає, що немає зараз ситуації білінґвізму, бікультуралізму, поліетнічности, полікультуралізму, проблеми громадян України, народу України, а є ситуація «або-або» — або ми станемо українцями, наші міста стануть українськими, або нас не буде зовсім уже впродовж однієї ґенерації, через 30-40 років.

Чи можлива якась інша стратегія ідентичности? (Тут я покликаюся на статтю про стратегії ідетичности Джонатана Баумана, опубліковану у Лондоні в 1992 р., у збірнику, присвяченому ґлобалізації).

Різні народи мають різні стратегії ідентичности. Для росіян функціональною підпорою для національної ідентичности є ідея «вєлікава ґасударства», «шестая часть Зємлі с названьєм ґордим Русь», тобто етатизм, хоча також і культура — Достоєвський, Чехов, але насамперед етатизм. Криза російської ідентичности виникла внаслідок того, що ця функціональна підпора надломилася, для них крах «тисячєлєтнєва ґасударства» тотожний крахові нації, осі чому усі Бєлови і Распутіни так переймаються і драматизують — для них крах імперії тотожний крахові Росії. В контексті стратегії ідентичности російська стратегія будується на етатизмі, і не може інакше. Потворна форма деструкції, яка вихлюпується у колоніальну війну на Кавказі, є формою гіперкомпенсації фрустрованої, ураженої свідомости тих росіян, у яких наломилася підпора, реакцією на скорочення шагреневої шкіри імперії.

У ірландців стратегія ідентичности інша. Вона не на мові будується, а на двох речах: чисто ірландському католицтві (у них, як і в поляків, існує чисто ірландський, національний католицизм) та ірландському трибі життя.

А в українців, на мою думку, останнім закутком ідентичности, останньою підпорою є наша комунікативна поведінка. Якщо ми втратимо цей останній поріг, цю останню підпору ідентичности, то ми вже не віднайдем самих себе. Чому? Тому що основою нашої ідентичности є мова плюс культура. Але культура — це не тільки україномовна література, книга, але й малярство, музика, культурне середовище, яке нас оточує. Культура — не лише сукупність артефактів, але й їх інтерпретація, тому, коли не буде розгортатись українська інтерпретативна діяльність, не буде, на мою думку, і української культури. Адже українське мовлення, комунікативний процес, і українська культура — це майже одне й те саме, одне без другого не існує. Тому кінець українського мовлення і остаточне зросійщення України означатиме, що українська культура перетвориться у збірку голих артефактів, уміщених у бібліотеки, можливо книгарні, які функціонуватимуть для вузьких кіл любителів старожитностей, своєрідні культурницькі резервації.

Я боюсь того, щоб еліта, яка так блискуче мислить, не замкнулася вже зараз у резервацію, щоб ми не культивували невеличкі острівці. На вулиці, розплющмо очі, ми на кожному кроці шпортаємось за Лизу, Вот так!, Отдохни!. Якби у Львові існували справжні хлопці-радикали, то уже давно б згребли б усіх цих Лиз, Насть в «трусішках» і «без трусішек» і спалили біля пам’ятника Міцкевичу (хоча я, боронь Боже, не закликаю до терактів!) Але насправді у Львові немає ані радикалізму, ані націоналізму, і ті, хто називають себе радикалами, так само марґіналізовані.

Ми приречені на правий радикалізм, бо інакше нас не буде. Подвійні жорна, про які йшлося вище — евразіації та ґлобалізації (американізації) — нас перетруть, гомогенізують в культурному сенсі, і ми станемо Заходом Сходу і Сходом Заходу, тобто марґіналами, які живуть на межі і властиво не є самими собою. Радикальна національна ідея є ідеєю самости, ідеєю створення власного цивілізаційного поля (бо зараз ми перебуваємо в чужому, евразійському), ідея культуротворення, творення цивілізації, а не держави. Бо державотворення — це ще один міт і правих, і лівих, і соціалістів, і центристів, фікція, мітологема. Фактично воно означає розбудову певних бюрократичних структур, у нашому випадку постколоніальних, постсовєцьких, посткомуністичних, які вкрай неефективні.

Схожі:

Роман Кісь : Права ідея як засіб подолання української марґінальности iconУрок вивчення нового матеріалу
...
Роман Кісь : Права ідея як засіб подолання української марґінальности iconНашої розмови
Краса чистих людських взаємин. Взаєморозуміння та прагнення зробити добро іншому як засіб подолання життєвих негараздів в оповіданні...
Роман Кісь : Права ідея як засіб подолання української марґінальности iconГроші І кредит Питання (іспит)
Гроші як міра вартості, як засіб обігу, засіб платежу, засіб накопичення І світові гроші
Роман Кісь : Права ідея як засіб подолання української марґінальности iconКонспект відкритого уроку із світової літератури у 7 класі О. Генрі «Останній листок»
О. Генрі «Останній листок». Взаємопорозуміння та прагнення зробити добро іншим як засіб подолання життєвих негараздів
Роман Кісь : Права ідея як засіб подолання української марґінальности iconКурсова робота роман джейн остен «почуття та чуттєвість» як пародія на сентиментальний роман
Сентименталізм. Історія виникнення, характеристика літературного періоду
Роман Кісь : Права ідея як засіб подолання української марґінальности iconІдея соборності України в суспільно-політичній думці 19-поч. 20 ст
Розділ 2 ідея соборності та державності україни в баченні інтелектуалів ХІХ – початку XX ст
Роман Кісь : Права ідея як засіб подолання української марґінальности iconЗавдання ІІ етапу олімпіади з зарубіжної літератури
«Через усі творіння Шиллера проходить ідея свободи». Поясніть, як ідея свободи втілилася у баладі «Рукавичка» Шиллера
Роман Кісь : Права ідея як засіб подолання української марґінальности iconПерша назва: «Сотник Шрамко и его с ы новья» Жанр: історичний роман роман
Псевдоніми — Панько Казюка,Павло Ратай,Хуторянин,Данило Юс; П. К.(криптонім) та ін.)
Роман Кісь : Права ідея як засіб подолання української марґінальности iconСемінар – практикум вчителів української мови та літератури
Організація самостійної роботи як засіб формування самоосвітньої компетентності учнів
Роман Кісь : Права ідея як засіб подолання української марґінальности iconВербуватівська нсзш
Мета: ознайомити батьків з поняттям «агресивність», причинами її виникнення та способами подолання, навчити використовувати конструктивні...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка