Онкович Г. В. "Діалог культур" як медіаосвітня технологія // Вища освіта України. №3 (дод. 1). 2011. Т с. 87-95




Скачати 163.17 Kb.
НазваОнкович Г. В. "Діалог культур" як медіаосвітня технологія // Вища освіта України. №3 (дод. 1). 2011. Т с. 87-95
Дата конвертації03.03.2013
Розмір163.17 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Культура > Документы
Онкович Г.В. "Діалог культур" як медіаосвітня технологія // Вища освіта України. № 3 (дод. 1). 2011. Т.1. С.87-95 .


УДК З7.093.004 Г.В. Онкович,

доктор педагогічних наук, професор,

завідувач відділу теорії та методології гуманітарної освіти

Інституту вищої освіти НАПН України

«ДІАЛОГ КУЛЬТУР» ЯК МЕДІАОСВІТНЯ ТЕХНОЛОГІЯ
Резюме. Після виходу монографії Є. М. Верещагіна і В. Г. Костомарова «Мова і культура» увагу викладачів і методистів було привернуто до лінгвокраїнознавчого аспекту викладання іноземних мов як провідного. Мас-медіа при цьому часто виступали посередником у діалозі культур. Автор розглядає «діалог культур» як одну з медіаосвітніх технологій.

Ключові слова: медіаосвіта, діалог культур, міжкультурна комунікація, мовна особистість, вторинна мовна особистість, мова та культура, лінгвокраїнознавство, лінгвокультурознавство.
Резюме. После издания монографии Е.М. Верещагина и В.Г. Костомарова «Язык и культура» внимание преподавателей и методистов было обращено на лингвострановедческий аспект преподавания иностранных языков. Масс-медия при этом часто выступала посредником в диалоге культур. Автор рассматривает «диалог культур» как один из видов медиаобразовательных технологий.

^ Ключевые слова: медиаобразование, диалог культур, межкультурная коммуникация, языковая личность, вторичная языковая личность, язык и культура, лингвострановедение, лингвокультурознавство.
Summary. Edition of monograph “Language and culture” by E.M.Vereshchagin and V.G.Kostomarov caught attention of the lecturers and specialists in educational methods to the lingua and country studies aspects of teaching as main one. Mass media played mediatory in the dialogue of cultures. Later the problematic of “dialogue of cultures” became the main for the speciality “Linguistics and intercultural communication”. The author considers “the dialogue of cultures” as one of the media educational technologies.

Keywords: dialogue of cultures, linguistics and intercultural communication, media educational technologies.
Увагу викладачів і методистів до лінгвокраїнознавчого аспекту викладання як провідному було привернуто після виходу монографії Є.М. Верещагіна і В.Г. Костомарова «Мова і культура», котра „стала «біблією» вітчизняного лінгвокраїнознавства” (С.Тер-Мінасова). Спочатку лінгвокраїнознавство як галузь наукового знання інтенсивно розвивалося на базі методики викладання російської мови як іноземної через що в його перших дефініціях акцент зроблено на лінгводидактичні характеристики лінгвокраїнознавства як аспекту викладання саме російської мови для іноземців. У визначенні лінгвокраїнознавства, запропонованому ними, підкреслювалося, що це - "аспект викладання російської мови іноземцям, в якому з метою забезпечення комунікативного навчання та для вирішення загальноосвітніх завдань лінгводидактично реалізується кумулятивна функція мови і проводиться акультурація адресата, методика викладання має філологічну природу, ознайомлення проводиться за посередництва російської мови і для її вивчення " (Верещагін, Костомаров, 1983). Згодом лінгвокраїнознавче розуміння центральної лінгвістичної проблеми - співвідношення мови і культури - всебічно розглядалося ними в новому виданні монографії «Мова і культура. Три лінгвокраїнознавчі концепції: лексичного фону, мовленнєво-поведінкових тактик і сапіентем», що вийшла 2005 року. Книга включала в себе три розділи й була адресована лінгвістам широкого профілю (Верещагін, Костомаров, 2005).

Термін "лінгвокраїнознавство" згодом став також використовуватися «для позначення: а) країнознавчо орієнтованої лінгвістики, з якою співвідносяться зарубіжні дослідження в галузі онтології мови, антропології, соціолінгвістики, етнографії комунікацій; б) лінгводидактичної основи соціокультурної освіти учнів; в) комунікативно-країнознавчої методикою викладання іноземних мов, яка за рядом аспектів співвідноситься із зарубіжною культурознавчою методикою навчання нерідної та іноземних мов. Істотна відмінність між ними насамперед виявляється в тих завданнях, які покликана вирішувати кожна з перерахованих вище галузей соціокультурного дослідження (включаючи й лингвокраїнознавство як аспект викладання іноземних мов)» (Сафонова, 1996) [9, с.182]. В.В.Сафонова, акцентуює увагу на величезну практичну значущість результатів досліджень країнознавчо орієнтованої лінгвістики для соціокультурної освіти тих, хто вивчає іноземні мови, справедливо обумовлює її тісний взаємозв'язок із дидактикою, що знайшло відображення в роботах, присвячених питанням відбору та мінімізації лінгвокраїнознавчої інформації для різних варіантів і етапів іншомовного спілкування, лінгвокраїнознавчої паспортизації, навчального лексикону, технології навчальної лінгвокраїнознавчої лексикографії, розробляння різних моделей довідкової та навчальної лінгвокраїнознавчої літератури для різних варіантів навчання іноземних мов у школі та виші.

Деякі дослідники нині вважають, що з часом на зміну лінгвокраїнознавству (як аспекту навчання нерідної мови) прийшло лінгвокультурознавство, яке має більш виражений освітній акцент в соціокультурному континентальному і регіональному планах. В.В. Сафонова до числа його завдань, зокрема, відносить розробку технології лінгвокультурознавчого збагачення мовної свідомості учнів та їх комунікативної навчальної практики, створення різних видів лінгвокультурознавчої наочності та розробляння технології її використання в процесі формування лінгвокраїнознавчої компетенції; визначенні ролі і місця комп'ютеризації в лінгвокультурознавчій самоосвіті учнів [9, с.183-184]. Дослідження в цих взаємообумовлених і взаємозалежних галузях соціокультурного знання створили основу для навчально-методичного виділення спеціального аспекту у викладанні іноземних мов.

Саме методисти-практики, які працюють в лінгвокраїнознавчому полі, першими усвідомили необхідність вести «діалог культур» із тими, хто навчається. Про це йшлося на конгресах, лінгвокраїнознавчих симпозіумах і конференціях з країнознавчої проблематики. До кінця 70-х років минулого століття питання «нейтрального» країнознавства - без вказівки на конкретну адресу, для іноземців взагалі - обговорювалися все рідше й рідше, і все частіше дослідники та педагоги-практики зверталися до порівняльного лінгвокраїнознавства - вивчення явищ мови і культури у зіставленні з аналогічними явищами у рідній мові та культурі тих, хто навчається (Томахін Г.Д., 1986). Це стало додатковим стимулом, що впливав на інтерес до вивчення нової мови.

Лінгвокультурознавство, як відзначають дослідники, від самого початку виникнення завжди будувалося на порівняльній, часом навіть контрастно-порівняльній, основі. Що й не дивно: воно базувалося на накопиченому і апробованому досвіді лінгвокраїнознавства. Нині вже йдеться про прикладну лінговкультурологію: «Прикладна лінгвокультурологія – галузь наукового знання, лінгводидактики, що розкриває методологічні засади, закономірності, принципи, засоби, методи і форми взаємодії мови, культури, особистості з метою опису і викладання в соціокультурному аспекті» [4, с.346] і «є невід'ємною частиною культурно орієнтованої методики викладання російської мови як іноземної. Вона покликана забезпечити такий опис мовних одиниць мови й мовлення, що дозволить методистам структурувати лінгвістичні знання і сформувати на основі їх використання навички та складні вміння іноземного студента як вторинної мовної особистості» [4, с.347].

Ми залишилися прихильниками лінгвокраїнознавства як частини культурно орієнтованої методики викладання узагалі, віддаючи належне при цьому й лінгвокультурології. «Наше» країнознавство орієнтоване на формування і розвиток медіаосвітньої компетенції. Читати газети, слухати радіо, дивитися і слухати телепередачі - одна з найважливіших комунікативних потреб студентів, завдяки чому вони знайомляться із життям у новиих для себе умовах, міжнародним життям, оперативно отримують інформацію і можуть її використовувати на семінарах, конференціях тощо, а згодом - у практичній діяльності.

Медіаосвіта при цьому стає не тільки посередником у діалозі культур. Без неї неможлива була б міжкультурна комунікація. Вважаємо за можливе нині говорити про «діалог культур» як ще про одну медіаосвітню технологію, що сприяє міжкультурній комунікації.

Ми вважали аксіомою положення, що викладачі, які працюють з іноземними учнями або з тими, хто вивчає іноземну мову, мають бути в курсі подій, що відбуваються на батьківщині носів мови, що вивчається. На інформацію у засобах масової інформації про це слід було б відводити певний навчальний час.

Свого часу нами було апробовано новий вид «газетних зошитів» - альбомів, куди студенти вклеювали вирізки з періодичних видань, котрі містили інформацію про їхні країни. Користь від цього була подвійна. Сконцентрований в альбомах матеріал збагачував викладача знаннями про різні країни, звідки приїхали на навчання студенти. Студенти ж поповнювали свій лексичний запас новими словами, значення яких шукали в словниках, щоб зрозуміти зміст інформації про батьківщину мовою, що вивчається. З появою інтернет-технологій це робити простіше - на сайтах тих, хто нвчається.

Матеріали з країн студентів - надійний стимул до читання медіатекстів мовою, що вивчається, один із чинників зміцнення довірливого ставлення до викладача, котрий виявляє інтерес до того, що понад усе хвилює людину, яка перебуває далеко від батьківщини. Відома близькість мовного стилю газети, інформаційних радіо - і телепередач та мови суспільних дисциплін створювали ще один додатковий стимул при навчанні. Традиційно від перших посібників по роботі з газетою в них присутні завдання, орієнтовані на те, що згодом стало визначатися саме як «діалог культур», без якого неможлива міжкультурна комунікація. Вона неможлива й без розуміння прихованих смислів, що досягається при навчанні мови на матеріалах медіатекстів.

Зазначимо, що проблема діалогу культур як методична концепція була заявлена на ІХ Міжнародному конгресі Міжнародної асоціації викладачів російської мови та літератури " у Братиславі (серпень 1999). Зазначалося, що метою вивчення мови як іноземної є не навчання умінь та навичок оволодіння нею, а освіта особистості, тому «змістом навчального процесу є не формування комунікативної компетенції, а культура, під якою розуміються особистісно освоєні в діяльності духовні цінності. В якості механізму такого освітнього процесу виступає спілкування, підтримуване за допомогою діалогу рідної культури і культури країни досліджуваної мови». Теза «Культура через мову і мова через культуру - основний шлях засвоєння будь-якої іноземної мови» був лейтмотивом багатьох доповідей братиславського конгресу [7, с.506]. Через кілька років - на ХІІ Міжнародному конгресі русистів (Шанхай, травень 2011) - про міжкультурну комунікацію йшлося значно більше. Зокрема, С.Г. Тер-Мінасова зазначала, що «термін міжкультурна комунікація передбачає успішне, ефективне спілкування представників різних культур. Оскільки мова - це головний і найбільш розвинений засіб спілкування людей, взаємозв'язок і взаємодія мови та культури лежить в основі міжкультурної комунікації»[10, с. 268]. І далі: «Як один із видів людської діяльності мова виявляється складовою частиною культури, яка визначається як сукупність результатів людської діяльності в різних сферах життя людини: виробничої, громадської, духовної».

Міжкультурна комунікація характеризується тим, що її учасники у випадках прямого контакту використовують засоби мовного коду з культурно-специфічними смислами, а також стратегії і тактики спілкування, що відрізняються від тих, якими вони користуються у випадках інтеракції в середині однієї культури [1, с.9]. Відтак і лінгвокраїнознавство, і лінгвокультурознавство (яке почало стрімко розвиватися з середини 90-х років ХХ століття) складають істотну частину порівняльного культурознавства.

Це можна проілюструвати і прикладами з посібника для іноземців Н. В. Лебедєвої (Лебедєва, 1989), де чи не кожна тема супроводжувалася завданнями, які сприяли «діалогу культур». Наприклад: Що ви можете розповісти про розвиток радіо в вашій країні? [6, с. 8]; Розкажіть про торговельно-економічні відносини між СРСР і вашою країною. Скажіть, що поставляє Радянський Союз у вашу країну? Що поставляє Ваша країна в Радянський Союз? [6, с. 41]; Знайдіть в газетах нотатки про співпрацю вашої країни з іншими країнами в галузі науки і техніки. Підготуйте повідомлення про цю співпрацю [6, с.49]; Що робиться у вашій країні з метою поліпшення соціального забезпечення для підвищення рівня життя трудящих? [6, с. 64]; Що робиться у вашій країні для підготовки наукових кадрів? [6, с. 80]; Які заходи проводяться у вашій країні на знак солідарності з боротьбою африканської молоді проти апартеїду? [6, с. 84]; Підготуйте повідомлення про життя і діяльність одного з революціонерів-інтернаціоналістів вашої країни, світового революційного руху [6, с. 90]; Прочитайте інформацію про культурне життя Радянського Союзу. Зверніть увагу на виділені словосполучення. Дайте аналогічну інформацію про події культурного життя у вашій країні, використовуючи виділені словосполучення [6, с. 100]; Розкажіть, як відзначаються ювілейні дати діячів літератури та культури у вашій країні. Як вшановують пам'ять письменників, поетів, діячів культури у вашій країні?[6, с. 100]; Як би ви відповіли на питання кореспондента "Яка роль культурного співробітництва в зміцненні взаєморозуміння і дружби між народами"? Чи згодні ви з думкою, що культурне співробітництво є не тільки наслідком дружніх міждержавних відносин, але і сприяє встановленню і зміцненню цих дружніх зв'язків? [6, с. 102]; Розкажіть про своє враження від переглянутої вистави, виставки або виступу зарубіжних артистів, які побували на гастролях у вашій країні [6, с. 103]; Чи є у вас улюблений театр на батьківщині? У які країни виїжджають театри вашої країни на гастролі? Чи приїжджають на гастролі до вашої країни радянські театри? Як проходять ці гастролі? [6, с. 104]; чи існують у вашій країні нагороди за трудові досягнення? Які форми суспільного визнання трудових успіхів існують у вашій країні? [6, с. 125]; Підготуйте розповідь про знамениту людину вашої країни. За що його поважають і люблять? [6, с. 128]; Розкажіть про людей праці у вашій країні, життя яких стало легендою [6, с. 130]; Чи є у вашій країні Товариства дружби з іншими країнами? Яка їхня мети? Яка роль у зміцненні миру і дружби між народами? [6, с. 161]; Розкажіть про боротьбу жінок за мир у вашій країні [6, с. 162].

Перелік цих завдань свідчить про взаємодію соціокультурного і особистісно-діяльнісного підходів у навчанні, що сприяє включенню часткових методик навчання «у загальний рух наук про людину, в комплексне людинознавство, що передбачає широке розгортання міждисциплінарних науково-методичних та культурознавчих досліджень» [9, с. 186]. А це відносять до числа найважливіших завдань педагогічної науки сьогодні.

Для згуртування інтернаціональних груп свого часу ми пропонували вести «перехресну роботу»: запитували у студента, що він знає (читав, чув) про події в країні товариша по групі. Сприяли цьому завдання типу: «Знайдіть у сьогоднішньому номері газети повідомлення, які вчора передавалися в телепрограмі новин або у передачі«Сьогодні у світі». Що ви почули у програмі новин про події на вашій батьківщині (або на батьківщині товариша по групі)? Знайдіть цю інформацію в сьогоднішній газеті»і т.ін.

Як зазначає С.Г.Тер-Мінасова, кожен урок іноземної мови - це перехрестя культур, це практика міжкультурної комунікації, тому що кожне іноземне слово відбиває іноземний світ й іноземну культуру: за кожним словом стоїть обумовлене національною свідомістю (знову ж іноземною, якщо слово іноземне) уявлення про світ, кожен урок іноземної мови - це зіткнення культур, оскільки за словом стоїть обумовлене відповідною культурою поняття, а за ним - реальність світу. Мова інших країн відображає й інші поняття, і багато в чому інший світ ... «Головна відповідь на питання про рішення актуального завдання навчання іноземних мов як засобу комунікації між представниками різних народів і культур полягає в тому, що мови мають вивчатися в нерозривній єдності зі світом і культурою народів, що говорять цими мовами» [10, с. 268, 272]. При оволодінні новою мовою доцільно знаходити «спільність соціального досвіду як через співвіднесення різних дослідів, так і через співвіднесення відомого (свого) досвіду з невідомим (чужим) досвідом, коли чуже стає відомим у процесі оволодіння мовою і культурою», - зазначав Ю. Є. Прохоров [8, с. 9].

Засобами журналістики можна вирішувати чимало виховних завдань, розвивати у студентів почуття інтернаціоналізму. Серед тем, які перебували в полі зору викладача, що працює в аудиторії з матеріалами ЗМІ, були традиційні, «наскрізні». Як правило, вони узгоджувалися з тематикою основного підручника. Були і теми «на злобу дня», які не можна було обійти через актуальність подій. Наприклад, питання гласності, процеси перебудови, демократизації, які привертали в 90-і роки погляди світової громадськості, актуальне відтворювалися в першу чергу в газетах і журналах, радіо-і телепередачах. При цьому викладач міг зосередити увагу на людському факторі. При формуванні позитивного ставлення до радянських людей відобразити роль молоді в перетвореннях, що відбувалися на різних етапах життєдіяльності країни, оскільки справи молодих сучасників були найбільш цікавими контингенту іноземних студентів.

Відомо, що в умовах міжкультурного спілкування при обговоренні різних аспектів життєдіяльності суспільства в країнах рідної та іноземної мов можуть виникати комунікативно-понятійні перешкоди, спричинені неадекватною мовної семантизації його учасниками мовних одиниць з національно-культурними, регіонально-культурними та соціально-класовими компонентами семантики. Український дослідник Ф. С. Бацевич вважає, що міжкультурна комунікація - процес спілкування (вербального і невербального) людей (груп людей), які належать до різних національних лінгвокультурних спільнот, як правило, користуються різними ідіоетнічними мовами, відчувають лінгвокультурну «чужорідність» партнера по спілкуванню, мають різну комунікативну компетенцію, яка може стати причиною комунікативних невдач або культурного шоку в спілкуванні. [Бацевич]. Виявити це на заняттях з мови із залученням мас-медіа можна легко і ненав'язливо. Так формувалася вторинна мовна особистість. (Зазначимо, що поняття «вторинна мовна особистість» - одне з найбільш важливих у міжкультурній комунікації). На «медіаосвітніх» заняттях учнів прилучали до культури народу, мову якого вони вивчали, й вони могли з успіхом реалізувати себе саме в діалозі культур. Особливо - якщо заняття проходили в інтернаціональних групах, які складалися з представників кількох країн. На це часто були спрямовані навчальні завдання. І з урахуванням цього фактора в подальшому стала створюватися навчальна література, адже «комунікативна особистість проявляє себе в мовній діяльності, у спілкуванні володіє гнучкими позиційними, рольовими та комунікативними стратегіями і тактиками», - відзначає Ф. Бацевич.

Із часом дослідники стали говорити і про полілінгвокультурну особистість, про полілінгвокультурне співтовариство, про стратегії і тактики спілкування в полілінгвокультурній ситуації. Безперечно, цього б не сталося, якби в навчальний процес не були залучені мас-медіа. Враховувалися при цьому особливості національні - «сукупність специфічних характеристик нації (етносу в цілому), які формують її неповторність серед інших націй». До цих особливостей відносять насамперед мову, а також неповторні риси психології, культури, традицій та ін. національно-особистісні етнічні чинники, які на противагу соціально-економічним, політичним та ін.., більш стійкі, що обумовлює можливість їх збереження протягом довгого історичного періоду [1, с. 127].

Розглядаючи лінгвокультурознавство як аспект у навчанні іноземних мов, В.В. Сафонова дає йому таку інтерпретацію: порівняльне лінгвокультурознавство передбачає цілеспрямоване співвивчення мов і культур у процесі оволодіння нормами міжкультурного спілкування в досліджуваних сферах (соціально-побутової, ділової, суспільно-політичної, наукової, педагогічної , що включає комунікативно-пізнавальне співвивчення національних мовних культур в контексті життєдіяльності країн досліджуваної та рідної мов, у тому числі співвивчення особливостей функціонування мов як засобу відображення і вираження характерних рис духовної, фізичної та матеріальної культури в цих країнах в їх цивілізаційних шарах (Сафонова, 1996) [9 , с. 184-185]. При такій постановці питання, вважає дослідниця, цілком природно виникає дидактична необхідність, по-перше, у навчальній інтеграції лінгвокультурознавства і практичних курсів з іноземних мов, спрямованої на формування в учнів ціннісного ставлення до мови як соціального явища, як засобу відображення національного і соціально-класового в досліджуваних шарах культур народів іноземної та рідної мов, засобу міжкультурного спілкування й узагальнення знань про діалектику взаємодії національного і загальнопланетарного в соціокультурному сприйнятті світу різними етносами, народами, представниками їх соціальних груп, їх духовної, матеріальної та фізичної культури в її різноманітних формах існування. По-друге, соціокультурні завдання лінгвокультурознавчої підготовки в школі і виші навряд чи можуть бути вирішені, якщо учні не володіють міждисциплінарними знаннями, сфокусувавши культурознавчі відомості з філософії, соціології, соціальної психології, етнографії та етнолінгвістики, і культурної антропології, які допомагають їм здійснювати ціннісно-орієнтоване вивчення культурної самобутності народів та їх внеску в розвиток світової культури, акультурного аспекту розвитку індивіда, соціальних груп, суспільства, цивілізації, відносини культури з освітою, наукою і комунікацією, взаємодія культури і демократії, способу життя народів і стилю життя складових його субкультур, мови і комунікативно-мовної і усвідомлення себе як продукту і представника певної культури або "згустку" культур.

Як зазначає М. Б. Бергенсон, в останнє десятиліття в зв'язку з розвитком нових навчальних напрямів і нової вузівської спеціальності "Лінгвістика і міжкультурна комунікація" значно зріс інтерес до взаємодії і взаємовпливу мов і культур. Різко змінилася і ситуація з лінгвістично орієнтованими дослідженнями міжкультурної комунікації. Дослідження - в основному, порівняльні - тих чи інших мовних фактів у більш ніж одній мові стали за визначенням відносити до сфери міжкультурної комунікації. Не випадково також, що переважну роль у такого роду розробках зіграли практики - викладачі іноземних мов, які у власній діяльності на кожному кроці стикаються з визначальною роллю соціокультурного контексту, лінгвокультурологічною проблемою, роллю прагматичного компонента знань (Бергенсон, 2004) [2].

Як одну з найбільш важливих і радикальних змін у практиці викладання мов С.Г.Тер-Мінасова, наприклад, виділяє розширення та поглиблення ролі соціокультурного компонента в розвитку комунікативних здібностей. «Йдеться вже не просто про лінгвокраїнознавство як галузь науки про мову - йдеться про необхідність більш глибокого і ретельного вивчення світу (не мови, а світу) носіїв мови, їх культури в широкому етнографічному сенсі слова, їх способу життя, національного характеру, менталітету і т.п., тому що реальне вживання слів у мові, реальне мововиробництво значною мірою визначається знанням соціального і культурного життя мовця саме мовою мовного колективу»[10, с. 269].

Новий час, нові умови вимагали перегляду як загальної методології, так і конкретних методів викладання. Ряд вимог, що пред'являються нині до сучасного фахівця, припускають його володіння медіазнаннями. Зокрема, сучасний фахівець має вміти на науковій основі організувати свою працю, володіти комп'ютерними методами збору, зберігання і обробляння інформації, застосовувати це в сфері професійної діяльності; вміти здобувати нові знання, використовуючи сучасні інформаційні освітні технології та ін. Як бачимо, ці вимоги свідчать про перспективи медіаосвіти при підготовці фахівців у різних сферах, тож «діалог культур» нині стає однією з медіаосвітніх технологій.
Література:


  1. Бацевич Ф.С. Словник термінів міжкультурної комунікації. – К.: Довіра, 2007. – 205 с.

  2. Бергельсон М.Б. Лингвистические методы исследования в области (межкультурной) коммуникации: Тезисы пленарного доклада на II Международной конференция РКА "Коммуникация: концептуальные и прикладные аспекты" ("Коммуникация-2004") "Сommunication: theoretical approaches and practical applications" (Communication-2004).

  3. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура. Три лингвострановедческие концепции: лексического фона, рече-поведенческих тактик и сапиентемы. - М.: Индрик, 2005. — 1040 с.

  4. Воробьев В.В., Василюк И.П. Лингвокультурология: от создания концепции до развития теории взаимодействия языка–культуры–личности к практике обучения русскому языку как иностранному // Воробьев В.В., Василюк И.П. ХІІ конгресс МАПРЯЛ «Русский язык и литература во времени и пространстве» / под. ред. Вербицкой Л.А., Лю Лиминя, Юркова Е.Е. – Шанхай: Изд-во Университета иностранных языков, 2011. – Т.3. - С.344-348.

  5. Добровольская М.Г. Обучение пониманию текста СМИ// Добровольская М.Г. ХІІ конгресс МАПРЯЛ «Русский язык и литература во времени и пространстве» / под. ред. Вербицкой Л.А., Лю Лиминя, Юркова Е.Е. – Шанхай: Изд-во Университета иностранных языков, 2011. – Т.3. -С.391-396.

  6. Лебедева Н.В. Читайте газету, слушайте радио. – М.: Русский язык. 1989. – 197 с.

  7. Лысакова И.П. Диалог культур как методический принцип в обучении русскому языку как иностранному // Лысакова И.П. ХІІ конгресс МАПРЯЛ «Русский язык и литература во времени и пространстве» / под. ред. Вербицкой Л.А., Лю Лиминя, Юркова Е.Е. – Шанхай: Изд-во Университета иностранных языков, 2011. – Т.3. –С. 506-510.

  8. Прохоров Ю.Е. Национальные социокультурные стереотипы речевого общения и их роль в обучении русскому языку иностранцев. – М., 2008. – С.9, 10.

  9. Сафонова В.В. Изучение языков международного общения в контексте диалога культур и цивилизаций. - Воронеж: ИСТОКИ, 1996. - 237 с.

  10. Тер-Минасова С.Г. Союз нерушимый языка и культуры: проблематика межкультурной коммуникации в теории и практике РКИ // Тер-Минасова С.Г. ХІІ конгресс МАПРЯЛ «Русский язык и литература во времени и пространстве» / под. ред. Вербицкой Л.А., Лю Лиминя, Юркова Е.Е. – Шанхай: Изд-во Университета иностранных языков, 2011. – Т.3. -С.268-272.

Схожі:

Онкович Г. В. \"Діалог культур\" як медіаосвітня технологія // Вища освіта України. №3 (дод. 1). 2011. Т с. 87-95 iconОнкович г. В., доктор педагогічних наук, професор
Онкович Г. В. Медіаосвіта як навчальна дисципліна (Медиаобразование как учебная дисциплина)//Вища освіта України: теоретичний та...
Онкович Г. В. \"Діалог культур\" як медіаосвітня технологія // Вища освіта України. №3 (дод. 1). 2011. Т с. 87-95 iconН. М. Духаніна аспірант Інституту вищої освіти апн україни
Духаніна Н. М. Медіатехнології як мотивація студентів до навчання // Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського...
Онкович Г. В. \"Діалог культур\" як медіаосвітня технологія // Вища освіта України. №3 (дод. 1). 2011. Т с. 87-95 iconМ едіаосвіта молоді в рамках б олонського процесу
Гриневич М. С. Медіаосвіта молоді в рамках Болонського процесу // Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього...
Онкович Г. В. \"Діалог культур\" як медіаосвітня технологія // Вища освіта України. №3 (дод. 1). 2011. Т с. 87-95 iconОнкович Г. В. Часткові (предметні) методики медіаосвіти у вищій школі...
Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору. – т. Уі (39). Писхолого-педагогічні та організаційні...
Онкович Г. В. \"Діалог культур\" як медіаосвітня технологія // Вища освіта України. №3 (дод. 1). 2011. Т с. 87-95 iconМедіаосвіта як інтелектуально-комунікативна мережа
Онкович Г. В. Медіаосвіта як інтелектуально-комунікативна мережа // Вища освіта України. 2008. № Д. Тем вип. Наука І вища освіта...
Онкович Г. В. \"Діалог культур\" як медіаосвітня технологія // Вища освіта України. №3 (дод. 1). 2011. Т с. 87-95 iconМедіаосвіта як інтелектуально-комунікативна мережа
Онкович Г. В. Медіаосвіта як інтелектуально-комунікативна мережа // Вища освіта України. 2008. № Д. Тем вип. Наука І вища освіта...
Онкович Г. В. \"Діалог культур\" як медіаосвітня технологія // Вища освіта України. №3 (дод. 1). 2011. Т с. 87-95 iconБужиков Р. П., Бужикова Р.І. Дидактичні особливості інноваційно-комунікаційних...
Бужиков Р. П., Бужикова Р.І. Дидактичні особливості інноваційно-комунікаційних та Інтернет-технологій // Вища освіта України у контексті...
Онкович Г. В. \"Діалог культур\" як медіаосвітня технологія // Вища освіта України. №3 (дод. 1). 2011. Т с. 87-95 iconФiлософiя медiаосвiти як складова фiлософii освiти // Вища освіта...
Заруба Д. А. Фiлософiя медiаосвiти як складова фiлософii освiти // Вища освіта України. 2009. № Дод Тем. Вип. Педагогіка вищої школи:...
Онкович Г. В. \"Діалог культур\" як медіаосвітня технологія // Вища освіта України. №3 (дод. 1). 2011. Т с. 87-95 iconГ. В. Проблеми упровадження веб-технологiй… Вища освіта України....
Стеценко Г. В. Проблеми упровадження веб-технологiй… Вища освіта України. 2009. № Дод. Тем. Вип Педагогіка вищої школи: методологія,...
Онкович Г. В. \"Діалог культур\" як медіаосвітня технологія // Вища освіта України. №3 (дод. 1). 2011. Т с. 87-95 iconГриневич М. С. Медiаосвiтнi квести… //Вища освіта України. 2009....
Гриневич М. С. Медiаосвiтнi квести… //Вища освіта України. 2009. № Дод. Тем. Вип. Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка