Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації




Скачати 273.52 Kb.
НазваВідділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації
Сторінка1/3
Дата конвертації11.04.2013
Розмір273.52 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Література > Документы
  1   2   3


Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації

центральна районна бібліотека

E-mail: k-p_rcbs2009@mail.ru



Година гумору
(до 105-річчя від дня народження Степана Олійника)

У вечорі беруть участь члени клубу «Юність». На сцені портрет С.Олійника, увінчаний українським рушником. Перед ним хліб і свіча, живі квіти.

Ведучий:

Степан Олійник належить до тих митців, чия творчість — явище саме по собі яскраве, неперебутнє — виходить далеко за межі суто мистецької ниви, мудро і владно осягаючи ниву національної свідомості, оту життєдайну ниву, на котрій, віщо і божественно, виколосюються покоління й покоління народу нашого.

Глибинне знання побуту, звичаїв, традицій, самих основ психології українця; тонке відчуття істинно народного, і то не олітературеного, а первісного, на дошкульній буденності замішаного, гумору; могутній, неординарний літературний талант — ось те, що у вишуканому поєднанні своєму дозволило Степану Олійнику не лише вирізнятися з-поміж плеяди тогочасних поетів-сатириків, але й зійти на Голгофу захисника отієї, в душевності і щирості своїй, неосяжно великої, проте перед свавіллям чиновницьким в усі віки «маленької» людини, котра, за самим становищем своїм, завжди виявлялася духовно і сердечно близькою йому.

Ведуча:

Вчитайтеся в карбовані строфи гострих сатиричних памфлетів поета, з рельєфно вигравіруваними назвами: «По шкалі номенклатури», «Нєдовложєніє в казан», «А ми засідаєм», «Повечеряли чудесно»; вдумайтеся в ситуаційний трагізм саркастичних есе: «Лікарня на замку», «Шахта «нежоната» чи «Номенклатурний Мацепура», і ви відчуєте, що за кожним їх рядком — складна філософія українського буття 60-70-х років XX століття; за кожним порухом викривального мазка — цілі трактати з таких понять, як людська гідність, порядність і професійна етика; за кожною «літературною деталлю» — разюча деталь номенклатурної бундючності, службової непорядності і цілковитого збайдужіння до самих основ суспільного співжиття...

Читець:

Я знав від друзів по роботі, 
Що цей директор — кар'єрист 
На підлабузницькій підлоті 
Надвидатний розвинув хист. 
Вмостившись вигідно за «пультом», 
Він діяв методом старим: 
Служив лиш культикам і культам 
І їхнім дамам дорогим. 
Він по шкалі номенклатурній, 
Що склалась в культовій порі, 
Містив одних в тісні конури, 
Других — у люкси нагорі... 
— Ну що ви! Всяке є насіння 
І всякий сорт працівників. 
А ви ж — начальник управління 
Всіх українських вітряків!..

Ведучий:

...Це з одного з таких сатиричних памфлетів — «По шкалі номенклатури».

Істинний майстер слова завжди пізнається за неперебутнім талантом своїм, афористичністю письма, виразністю і соціальною визначеністю концепцій; і, звичайно ж, за мудрістю сентенцій, котрі визначають його світобачення, отією природною житейською мудрістю, яка формує його ставлення до подій, явищ, величі і ницості людського єства. Й ось у цьому — у джерельній мудрості житейській — Степан Олійник неперевершений.

Ведуча:

Чи не кожну його поезію прискіпливо вивірено терезами непідкупної порядності і кар'єристського осатаніння; щирої відданості своїй справі, своєму, нехай і непоказному, але потрібному людям ремеслу, й егоїстичної зневаги до самої ідеї служіння громаді; сповідної чесності, вже навіть не про око людське, а перед совістю своєю, і мізерної, суєтної дріб'язковості...

Читець:

Наради, летучки... Кінця їм нема.
Штани аж блищать від сидячки...
Та ще, як на гріх, затяглася зима,
Розтягши регламент балачки.
...В людей трактори уже в поле пішли —
Гуркочуть на ниві, за гаєм...
Нам теж би отак! Та не маєм коли:
Удень і вночі засідаєм!
Все ясно давно! І тріщить голова
Від тої словесної зливи...
Давайте ж помовчим хоч тижнів зо два,
Хоч поки засіємо ниви!

(«А ми засідаєм...»)

Ведучий:

Серед сьогоденних розвінчувачів мистецьких авторитетів неминуче виявляться — і вже виявляються — такі, що віднайдуть в Олійника і «щедру данину злободенності», котра у шанувальників високого мистецтва ніколи в пошані не була, і «пожертвування художньою вартісністю задля місткого сатиричного слова»; й натяки на ідеологічну заангажованість...

Але чому, власне, ми повинні вдавати, що всього цього віднайти в Степана Олійника неможливо? Аби тільки бажання! Невже не зрозуміло: поет, який обрав найпідступнішу, терням і стернею порослу, ниву публіцистичної сатири, свідомо прирікає себе на те, що значна частина його творчих зусиль, значний шмат його творчості сходитиме на цій ниві пекучою злободенщиною, неминуче сягатиме приземленості буття, і в одноденності та перебутності своїй, свідомо поступатиметься класичним зразкам поезії? І Степан Олійник, цей мужній митець, ця людина ліричного — і то не лише в мистецтві, але і «в миру» — складу душі і мислення; чудовий, пройнятий тонким народним гумором, оповідач житейських історій, віщо передбачав і неминучість подібних втрат, і закиди естетствуючих колег, гаразд усвідомлюючи, що далеко не все з його доробку, що рівноцінне й адекватне його часу та його поколінню, так само адекватно сприйматиметься поколіннями прийдешніми. Одначе його це не зупиняло:

Читець:

Сатирик рівен хліборобу: 
Встає до дня, одягне робу 
І знов береться за перо, 
Усе лихе руба на ниві, 
Щоб люди всі були щасливі, 
Щоб захистить від зла добро!

Ведуча:

Не випещена, зманіжена ліра естета, не мантія мандрівного — у часі і просторі — філософа від рими; не лаври улюбленця інтимної лірики, а жорстка, пропахла землею і потом трудівника, роба — ось що чекає на поета-сатирика Степана Олійника упродовж усього його творчого життя. Так, щось із його доробку, справді, виявилося на вартісність «одноденки», щось було актуальним, сприйнятним та й взагалі, зрозумілим лише поколінню самого митця. Але назвіть мені літератора, у творчості якого не було б, тією чи іншою мірою позначеної, данини своєму часу, злободенності та політичним пристрастям; ідеології виживання влади й ідеології виживання підвладних.

Ведучий:

Згадаймо, як наші провідні гумористи скаржаться на те, що найдотепніші естрадні шкіци, котрі в такому фаворі у нашої публіки, — в зарубіжних аудиторіях абсолютно не сприймаються, і то не через мовні втрати, а через цілковите несприйняття реалій радянського та пострадянського ідіотизму; нашого з вами комунально-хрущобного, напівжебрацького, психологічно закомплексованого існування. А що вдієш: інша культура, інше уявлення про права особистості, інший рівень соціальної захищеності й соціального світосприймання.

То чи ж варто дивуватися, що серед явищ, з якими доводилося зустрічатися поколінню Степана Олійника, було чимало такого, що опиняється поза межами нашого уявлення про взаємини між владою і громадянином; про ставлення до моди і «модничання», тобто так званого «стиляжства»; до прав та обов'язків кожного з нас.

Ведуча:

Взяти хоча б оті неминучі за тоталітарного ре¬жиму «літературні — як їх тоді називали — парово¬зи», у вигляді окремих віршів, або й цілих циклів, із прославлянням мудрості Комуністичної партії, без яких цензурі і видавцям просто не уявлялася поява на світ Божий будь-якої, навіть сатирико-гумористичної, книжки. Звичайно ж, не обійшлося без них і в книжках С.Олійника. Але сучасники його знали, що ніякого відношення до творчості даного письменника всі ці «паровози» не мають, а тому просто перегорта¬ли їх. Чи надмірна, ніяким здоровим глуздом не виправдана, заідеологізованість «кадрової політики», коли, навіть для того, щоб її призначили майстром цеху чи завідуючим фермою, людина спочатку муси¬ла ставати комуністом, оскільки без партквитка на ці, що вже казати — на вищі, посади, не призначали. Ось чому на всіляких посадах виявлялася — за Степа¬ном Олійником — така велика кількість «номенкла¬турних «мацепур», кар'єристів-балакунів та підлабуз¬ників, котрі, пробившись до портфелів та портфеликів не за фаховими, а за суто номенклатурними даними, дбали не про колектив свій, не про справу, а про влас¬не виживання, про те, щоб завжди «дотримуватися лінії партії», про одверту пропагандистську показуху:

Читець:

Де трибуна, мікрофон, 
Там і він, як Ціцерон. 
Лиш підійде до контори 
— Клич негайно всіх на збори! 
...Трішки щось про Занзібар, 
Кілька слів про чорний пар. 
Знов торкнеться, після зябу, 
Міжнародного масштабу... 
А на той, он, ХТЗ, 
Що не оре й не везе,
А стоїть з обдертим боком,
Він не кине навіть оком.
Кожним словом — дзень та брень,
Не цікавиться лишень,
Чи тут мають трактористи
Де спочити і поїсти.

Ведучий:

Загалом, люди, схильні до пустослів'я, трапляються в будь-які часи, але епоха Степана Олійника — то була їхня епоха, зумовлена пропагандистською демагогією, ідеологічною зацикленістю та непрофесіоналізмом великої кількості попризначуваних «згори» партноменклатурних мацепур. Наше покоління ще пам'ятає, як уся країна була всіяна незавершеними будовами, так званими довгобудами, на яких вічно не вистачало майстрів, техніки та будматеріалів, на яких розкрадалося все, що тільки можна було розкрасти, але там безкінечно проводилися збори тру¬дових колективів, на яких осуджували апартеїд в Африці та капіталізм в Америці; там завжди були щити з фотографіями передовиків та щити з соціалістичними зобов'язаннями; завжди викликали якісь колективи на трудові змагання, а в робочу днину проводилися політінформації, на яких «паслися» обкомівські та райкомівські лектори і пропагандисти... Таким був час, і читач, котрий по-справжньому хоче збагнути сутність сатири Степана Олійника, пізнати її злободенність, осмислити життєве коріння змальовуваних у ній життєвих явищ, передусім, мусить знати особливості самої епохи.

Ведуча:

Відомо, що тисячі митців, опинившись під «пресом згори», пресом замовлень та «втручань зверху», були репресовані, або й загинули в комуністичних концтаборах. Серед них виявилося й чимало побратимів по перу Степана Олійника, зокрема, талановитий сатирик і гуморист Остап Вишня. Тож, треба було й справді володіти неабиякою громадянською мужністю, щоб у той час, нехай навіть і з певним замовчуванням та обережностями, щоднини рядитися не в тогу служителя «великих і малих культів», а в чорноробську робу сатирика, вирубщика «усього того лихого», що, через невикорінюваність свою, поступово перетворювалося на соціальне зло і національне лихо.

Ведучий:

Так, справді, кожен митець фізично, творчо, філософсько-інформаційно та світоглядно належить своєму часові. І то вже від нього самого, від таланту його, від провидницького дару залежить: зуміє він, творчо опанувавши досвід сучасників і попередників, стати мистецьким виразником свого часу, свого покоління; уособленням дарованої йому долею епохи, чи так і залишиться «одним із багатьох, хто намагався...», бо мудро мовила Ліна Костенко, що не було епохи для поетів, але були «поети для епох». А талановитий поет-сатирик, тонкий гуморист, великий знавець народного побуту і народної психології, Степан Олійник є саме тим поетом, без якого навіть важко уявити собі нашу епоху; який, мистецьки творячи її, водночас сам виявляється найяскравішим її творінням.

 Ведуча:

…А розпочинався життєвий і творчий шлях Степана Івановича на Одещині, де 3 квітня 1908 року він народився в селі Пасицелах, тепер — Балтського району. Майбутньому поетові не минуло й року, коли родина його перебралася до Левадівки (Третьої Миколаївки) — тепер Миколаївського району Одеської області.

І подільська краса Пасицел, і весняне марення степових ланів, котрі намистом обрамляли Левадівку, і романтика великого портового міста Одеси — з його самобутнім фольклором, житейською самоіронією та невмирущим оптимізмом — згодом знайшли своє відображення в ранніх творах Степана Олійника: «Отак і живу. З віршованих листів батькам», «Ланами йду», «Що скажу їм», «Рибальське»... Тобто в тих творах, в яких він формувася як лірик:

Читець:

Туди, де мрій моїх джерела 
Квітчались веснами в саду, 
Де вздовж ріки біліють села 
І спіють яблуні в меду, —

Ланами йду.
А там мої з дитинства друзі. 
Я з ними ріс і коні пас, 
Ганяв зайчат у кукурудзі... 
Я славлю час,
Добу і час,
Коли пішов звідціль по праву, 
Учитись, першим у роду!.. 
В село крізь ниву золотаву 
Ланами йду!

(«Ланами йду», 1931 р.)

Ведуча:

Тут, в Одесі, Степан Олійник закінчив семирічну школу імені Лесі Українки, далі — кооперативний технікум та літературний факультет Одеського інституту народної освіти. Простежити ранній період його творчості можна з біографічних оповідань письменника.

«У моєму степовому селі Левадівці на Одещині, — описує С. Олійник історію появи своєї першої замітки в одеській газеті «Червоний степ», — стояла гаряча пора. Ще тільки сонце золотило краєчок неба, а селяни вже поспішали на поля. Уже шостий рік мої земляки-трударі сіяли й косили не панове і не для пана, а своє і для себе...»

Ведучий:

Зверніть увагу, як психологічно точно передано світобачення селянина-незаможника двадцятих років, який, справді, був щасливий з того, що вже «косив не панове і не для пана», а відтак, щиро вірив, що тепер «косить своє і для себе».

«У ті роки великою популярністю користувалася в нашій окрузі селянська газета «Червоний степ». Читав і я цю газету. І не раз мені було жалко, що про інші села пишуть у кожному номері, а про моє село ні разу і не згадувалося.

Ведуча:

І от одного вечора, коли батьки й молодші сестри уже спочивали, я висмикнув зі шкільного зошита два аркуші паперу, тихенько пробрався в другу половину хати, запалив каганець і сів писати свою першу в житті кореспонденцію».

Через тиждень замітку, про яку мовиться в автобіографічній оповідці, було опубліковано, і саме цей факт став поштовхом, який визначив усе подальше життя Степана Олійника, котрий більшу частину своїх літ віддав журналістиці, працюючи в газетах Одеси та Києва: «Чорноморська комуна», «Вісті», «Радянська освіта», «Колгоспник України», а вже згодом, у повоєнні роки — в редакції журналу «Перець».

Ведучий:

Куди б не закидала його доля, як письменник і журналіст Степан Олійник не просто пам'ятав, а, я навіть сказав би, сповідував батьків заповіт, батькове напутнє слово, мовлене ще тоді, в далекі юнацькі роки, коли Степан Олійник пізнього вечора, складав свою другу в житті кореспонденцію для газети «Червоний степ».

«На цей раз застав мене вдосвіта за столом батько. Він не сварився. Чогось протяжно зітхнув, погладив ніжно мою голову і сказав:

— Ну що ж, коли вже у тебе така невидержка, то пиши, сину. Але пиши правду. Боже тебе сохрани щось неправедне написати!..»

Ведуча:

«Боже тебе сохрани щось неправедне написати!..» — ось та морально-етична заповідь, котрої великий сатирик свято дотримувався упродовж усього свого життя. У тридцяті-сорокові роки, тобто в часи масових комуністичних репресій, перо в руці сатирика було страшною зброєю, поводитись із якою слід було дуже делікатно. Будь-яке запізнення на роботу могло бути витлумачене, як звичайнісіньке собі запізнення, а могло — і як саботаж, тобто як тяжкий державний злочин. За кілька колосків, підібраних на вже скошеному полі і принесених до голодної багатодітної хати колгоспника, людину могли засадити до сибірського концтабору. За будь-яку серйозну критику, той, кого критикують, чи той, хто критикує, — або й обидва разом, то вже залежно від ситуації та примхи слідчих, — могли бути оголошеними «ворогами народу».

Ведучий:

Уже й через сімдесят років по тому все ще вражаємося підлотності звинувачень, за якими гепеушники та енкаведисти ліпили «розстрільні» статті та смертні вироки відомим ученим, педагогам, митцям, військовим; тисячам і тисячам заможних селян, названих «куркулями», адже лише з України було виселено понад 200 тисяч таких родин, увесь цвіт українського селянства!

Я не випадково згадую про це. Жорстоко пройшовся тоталітарний режим і долею видатного поета.

Я мав нагоду почути розповідь доньки його, Лесі Степанівни та сестри Марії Іванівни, що в 1931 році Степана Івановича, тоді ще студента Одеського ІНО, теж заарештували як «ворога народу».
  1   2   3

Схожі:

Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації iconВідділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації
Красуцький Мар'ян Іванович прозаїк, член Національної Спілки письменників Украї­ни, заслужений журналіст України, редактор міськрайонної...
Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації iconВідділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації
Святково прибрана сцена. Свято починається з коляди “Добрий вечір тобі, пане господарю ”
Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації iconВідділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації
Оле́г Васи́льович Будзе́й (* 14 січня 1953, Підзамче, нині у складі Кам'янця-Подільського) — український журналіст і краєзнавець....
Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації iconВідділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації
...
Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації iconВідділ культури І туризму Кам’янець-Подільської райдержадміністрації
Христофор Колумб, пришшла до невідо­мого острова, який вони вважали східним берегом Індії. Коли матроси висадилися на сушу, їх зустріли...
Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації iconВідділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації
Ведучий: Володимир Миколайович Сосюра представник високого поетичного світу, де пахнуть білі акації, палахкотять загравами донецькі...
Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації iconВідділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації
На сцені портрет В. Стуса, увінчаний українським рушником. Перед ним хліб І свіча, живі квіти. Фонограмою звучать пісні, романси...
Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації iconВідділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації
Упродовж всієї своєї історії газета “Подільські вісті” посідала чільне місць серед видань Хмельниччини, мала І має неабияку популярність...
Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації iconВідділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації
Грецька держава, об'єднавшись з державою Спарта, вела війну з персами-завойовниками, яких привів в Грецію сим перського царя Дарія...
Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації iconВідділ культури І туризму Кам’янець-Подільської райдержадміністрації...
Му рушнику, репродукції фотографій, декорації для сценок, костюми для учасників (члени клубу «Юність») монтажу, куточок письменника...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка