Урок №6 «Російський живопис»




Скачати 159.35 Kb.
НазваУрок №6 «Російський живопис»
Дата конвертації05.03.2013
Розмір159.35 Kb.
ТипУрок
uchni.com.ua > Література > Урок
Урок №6 «Російський живопис»
Початок XIX ст.— час культурного й духовного підйому в Росії. Проникнення елементів капіталістичних відносин в економіку підсилило потребу в грамотних і освічених людях. Міста стали основними культурними центрами. Культура розвивалася на тлі зростаючої національної самосвідомості російського народу й у зв'язку із цим мала яскраво виражений національний характер. Істотний вплив на літературу, театр, музику, образотворче мистецтво мала Вітчизняна війна 1812 р., яка небаченою мірою прискорила зростання національної самосвідомості російського народу, його консолідацію.

Зміни в економічному та політичному житті після падіння кріпосного права створювали нові умови для розвитку культури. Прославляння подвигу народу, ідея його духовного пробудження, викриття негативів кріпосницької Росії — такі головні теми образотворчого мистецтва XIX ст.

Для російського образотворчого мистецтва були характерні романтизм і реалізм. Але офіційно визнаним методом був класицизм. Академія мистецтв стала консервативним і відсталим закладом, який перешкоджав будь-яким проявам свободи творчості. Академія вимагала суворо дотримуватися канонів класицизму, заохочувала написання картин на біблійні та міфологічні сюжети. Молодих талановитих російських художників не задовольняли рамки академізму. Тому вони частіше зверталися до портретного, історичного та побутового жанрів.

Історичний жанр образотворчого мистецтва присвячений відтворенню подій минулого й сучасного, які мають історичне значення. Історичний жанр часто переплітається з іншими жанрами: побутовим (так званий історично-побутовий жанр), портретом (нортретно-історичні композиції), пейзажем («історичний пейзаж»), батальним жанром. Сформувався історичний жанр разом зі становленням наукового погляду на історію (повністю лише у ХУІІІ-ХІХ ст.).

У ХУІІ-ХУІІІ ст. історичний жанр вийшов на перший план, умістивши в себе релігійні, міфологічні й власне історичні сюжети (Веласкес, Рубенс, Рембрандт).

У другій половині XVIII ст., в епоху Просвітництва, історичному жанру надається виховне й політичне значення: картини Ж. Л. Давида, що зображують героїв республіканського Риму, стали втіленням подвигу в ім'я громадянського обов'язку, вони пролунали як заклик до революційної боротьби. Той самий принцип лежить в основі історичного живопису іспанця Ф. Гойї.

У XIX ст. підйом національної самосвідомості, пошуки історичного коріння зумовили романтичні настрої в історичному живописі країн Західної Європи та Росії.

^ Рєпін Ілля Юхимович (1844-1930) — російський живописець. Народився в родині військового поселенця. Учився в Петербурзі. Рєпін — член групи «передвижників», товариства молодих художників, які порвали з академічними канонами й стали прихильниками реалістичного напряму (реалізму) в російському живописі. «Передвижники», прагнучи своєю творчістю служити народу, улаштовували пересувні художні виставки.

Поряд із картинами на сучасні теми велике місце у творчості Рєпі-на посідав історичний живопис. Художника в історії насамперед цікавили сильні людські характери, зіткнення пристрастей, драматичні конфлікти, патетика почуттів, що знаходить вираження в яскравій експресії особистості. Картини Рєпіна на історичну тематику широко відомі — це «Царівна Софія» (1879), «Іван Грозний і син його Іван» (1881-1885), «Запорожці» (1878-1891).

^ Аналіз картини «Царівна Софія Олексіївна».

По суті, це портрет-картина. Софія цікавила Рєпіна як людина сильного, неприборканого характеру. У ній поєднувалися властолюбство, державний розум, культура й разом із тим «мужицька» брутальність. Рєпін зобразив Софію в келії Новодівичого монастиря, де вона була ув'язнена в 1697 р. за організацію змови й участь у стрілецькому заколоті, що були спрямовані проти Петра І. Усі нитки змови розплутував Петро І сам, допитував свою сестру й нещадно розправлявся з усіма її прибічниками, у першу чергу — зі стрільцями.

^ Аналіз картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

Це полотно належить до найвизначніших в історичному живописі Рєпіна й водночас є одним із найбільш народних його творів. Запорозька вольниця, якій він присвятив своє полотно, була в його уявленні тією народною республікою, де знайшли втілення кращі демократичні ідеали людства. Той факт, що Рєпін ідеалізував Запорозьку Січ, не має в цьому випадку великого значення. Важливо те, що художник утверджував у своїй картині ці високі демократичні принципи загальної свободи, рівності й братерства, показав красу й велич народу, що захищає свою незалежність, своє бойове товариство.

Картина написана на сюжет знаменитого листа запорожців турецькому султанові. Народні перекази донесли до нас цей епізод у такому вигляді: розгніваний на козаків за винищення ними 15-тисячно-го війська, султан Махмуд IV надіслав їм грізний лист, наказуючи добровільно здатися й погрожуючи в разі відмови поголівним знищенням; запорожці відповіли султанові глузливим листом, кинувши йому відкритий виклик. Історія написання цього листа й лягла в основу картини. На передньому плані Рєпін зобразив запорожців, які зібралися, щоб написати відповідь заклятому ворогу. Вони дружно працюють над складанням знущальної грамоти, і широко степом розноситься їхній регіт. Розглянемо, які вони різні: один стримано посміхається у вуса (розумний і глузливий), інший вибухнув гучним реготом (могутній, грубувато-прямодушний і владний); лукавий писар, що з єхидною старанністю пише міцні вислови, які підказує йому напівголий козак-гострослов; задумливо всміхнений молодий красень; дід, що заливається тонким, верескливим сміхом, — живий, єхидний, сміхотливий.

У нестримному сміхові запорожців із жорстокого ворога напередодні боїв із ним виявляється їхній героїчний дух, незалежність, молодецтво й бойовий запал.

Рєпін показує міцну бойову згуртованість запорозьких лицарів, велику силу їхнього товариства, що проявляється і в тому, як тісно скуп-чилися запорожці навколо стола, кровно зацікавлені в спільній справі, і в тому, як вони вільно й невимушено звертаються один до одного, і в тому, як дружно реагують на те, що відбувається. Усі образи мають яскраву виразність і є героями твору.

Зображуючи епізод з історії Запорозької Січі, Рєпін підняв його до високого героїчного звучання. Його герої — люди особливої богатирської породи, як і образи епопеї Гоголя «Тарас Бульба», якою митець надихався в процесі створення картини. «Запорожці» для Рєпіна були не просто однією з картин, написаних на історичний сюжет, а мали набагато більше значення. Вони були для нього невичерпним джерелом віри в силу народну, живим свідченням багатства народної душі, заповітною мрією про велике й прекрасне майбутнє народу. І недарма художник ставився до них не як до героїв давнини, а як до живих і дорогих для нього людей.

Рєпін захоплювався запорожцями: ніхто на світі не відчував так глибоко «волі, рівності й братерства».

^ Василь Іванович Суриков (1848-1916) — живописець, майстер історичної картини. Уже під час навчання в Академії він виявляє інтерес до історичного живопису. Багатоукладність російської дійсності, де поряд із суспільними силами нової буржуазної формації існували прошарки, які зберігали вірність патріархальним традиціям, що сягають корінням у допетровську Русь, відіграла велику роль у формуванні такого виняткового явища, як історична картина Сурикова.

^ Аналіз картини «Ранок стрілецької страти» (1881, Державна Третьяковська галерея).

Це перше велике полотно Сурикова на тему вітчизняної історії, звернене до подій епохи Петра І. Художник узяв за основу сюжету страту стрільців, але сама подія на картині не показана, оскільки художник прагнув розповісти про трагічну народну долю в момент історичного перелому.

Прагнучи передати драму стрільців, Суриков зосередився на тому, як кожний персонаж переживає останні хвилини свого життя.

Стрільці без страху зустрічають смерть, але кожний по-своєму переживає її наближення. У центрі картини — стрілець, що стоїть на возі. Він прощається з народом, низько кланяючись усім за російським звичаєм. Занурений в останню думу чорнобородий стрілець у червоному каптані навіть не чує, як змучена дружина тягне його за полу каптана. Стрілець із рудою бородою, що сидить на возі, з неприборканою ненавистю дивиться на царя, він увесь — утілення бунтарського духу. Образ Петра несе важливе навантаження. Він один протистоїть стрілецькій масі. Його обличчя виражає незламну впевненість. Солдати Преображенського полку показані урочисто-сумними. Вони глибоко переживають необхідність вести на страту своїх братів, але свято виконують свій обов'язок. Перший план картини заполонив безвихідний відчай: це люди, для яких те, що відбувається, особисте горе,— дружини, матері, діти засуджених.

Враженню глибокого трагізму вторить і похмурий колорит картини: недаремно художник вибрав час зображення страти — ранній похмурий ранок, що настав після дощової осінньої ночі. Імлистий сутінок раннього ранку, в якому ще видно світло палаючих свічок, створює образ важкого, болісного народження нового дня й сприймається як поетична метафора, що узагальнено виражає зміст історичної хвилини — «начало славньїх дней Петра мрачили мятежи и казни» (О. С. Пушкін).

У цій роботі Суриков застосував і незвичайний композиційний прийом — зближення планів, за допомогою якого добився ефекту зображення величезної народної юрби, сповненої життя й руху.

Конфлікт, відображений у цій картині, - - це трагічне протистояння двох світів: старої Русі й петровської Росії.

^ Аналіз картини «Меншиков у Березові» (1883, Державна Тре-тьяковська галерея).

На картині зображений сподвижник Петра в опалі.

Суриков зображує молодшу біляву дочку Меншикова в кожушку й парчевому платті, на пальці самого Меншикова - - дорогий перстень, із-під важкого краю темної шуби Марії — старшої дочки опального князя — вибивається легка блискуча складка розшитого золотом плаття. Контрастуючи з грубою, вбогою обстановкою вогкої хати із земляною підлогою, ці живописні деталі, як несподівані спалахи іншого, пишного й блискучого життя, змушують жваво усвідомити, що не тут справжнє помешкання героїв картини. їхні думки далеко, вони відірвані від прози обстановки, у якій перебувають. Меишиков, монолітна фігура якого немов виліплена пензлем, сидить у кріслі, як грізний володар, знедолений, але не скорений, який ще чекає свого часу.

^ Аналіз картини «Бояриня Морозова» (1887, Державна Третья-ковська галерея).

Ця робота — вершина творчості Сурикова, його чудової живописної майстерності. В основу сюжету був покладений епізод із XVII ст.: церковні реформи, які провів патріарх Никон, розкололи церкву й суспільство надвоє. Уряд жорстоко пригнічував розкольницький рух. Переслідування торкнулося й боярині Феодосії Прокопівни Морозової, жагучої поборниці «прадавнього благочестя». Рано овдовівши, вона вела життя подвижника, роздала всі свої багатства незаможним і прийняла чернецтво. За свої переконання Морозова була заарештована, кинута до в'язниці, зазнала болісних катувань, але не відреклася від своєї віри. Вона вмерла голодною смертю 1672 року в Боровському острозі. Суриков зобразив на полотні момент, коли закуту в ланцюги розкольницю везуть до в'язниці. Московські вулиці заполонив натовп людей, так що сани із заарештованою ледве проїжджають крізь нього. Морозова високо вгору підняла руку, складену у двоперстя, немов закликаючи народ твердо стояти за свої переконання.
Два основні образи картини — «герой і натовп». Образ боярині винятковий за силою втілення, однак він не затьмарює народної маси. Людська юрба єдина, але художник зумів виразно зобразити кожну особу на картині.

З яскравими барвами одягу натовпу дисонує пляма чорного одягу Морозової, яка сприймається художньою метафорою, образом іншого, минулого світу. Темна пляма одягу боярині Морозової посилює відчуття драматизму моменту. Зв'язки зі старою вірою не розірвані, а тільки рвуться. Це озивається болем, переляком, зловтіхою — цілою гамою суперечливих почуттів у серцях людей.

Екстатичний порив боярині залишається безмовним. Вона - - самотній герой. Відгук, який вона отримує в натовпі, особливо у фігурах старчихи на колінах, юродивого, дівчини в розшитій волошковими квітами хустці, бояришні в синій шубці,— це жалість до мучениці, а не ентузіазм однодумців. Героїзм боярині Морозової — із часткою фанатизму й жорстокості, які лякають. її двоперстя, піднесене над юрбою,— грізний клич, знак ненависті до ворогів. Двоперстя юродивого сприймається як інше за змістом — як знак благословення й прощання.

Композиція і колорит «Боярині Морозової» постає як особливого роду поетична драматургія, що глибоко розкриває об'єктивний зміст цього моменту історії.

^ Віктор Михайлович Васнецов (1848-1926) — чудовий майстер епічного та історичного жанрів. Його мистецтво живилося джерелами, що йдуть із самої глибини народного життя. Російська природа, життя народу, його історія — основні теми в живописі художника.

^ Аналіз картини «Альонушка» (1881).

Навмисне підпорядкування пейзажу головному образу властиве цій картині. Зокрема це виявляється в малюнку дрібного тремтячого листя осик (його перегук з візерунком плаття героїні) і в такій зворушливій деталі, як розташування ластівок колом на гілці над головою Альоиуш-ки, які немов радяться про те, як допомогти їй у біді. У всьому цьому позначається намір художника — через пейзаж виразити певні емоції.

^ Аналіз картини «Богатирі» (1898).

Улюблені герої російського билинного епосу — Добриня Микитич, Ілля Муромець, Альоша Попович представлені як воїни-охоронці, захисники рідної землі.

Характеристика кожного з них побудована на домінанті однієї певної властивості: гордий, рвучкий Добриня, сильний і мудрий Ілля, лукаво-спокійний Альоша.

Як того потребує дух билинної поезії, стать і норов богатирських коней копіюють звички наїзників. У пейзажі картини, трактованому на академічний манер, художник прагнув показати «ідею» російського пейзажу з його безкрайністю, м'якістю обрисів, відсутністю яскравих контрастів. Елемент ідеального узагальнення закладений у самому живописі — у широті мазка, у змалюванні землі, лісу, пагорба, хмар.

Спробою відродження прадавнього монументального стилю були ікони й розписи Володимирського собору в Києві, над якими Васнецов разом з іншими художниками офіційно-академічного напряму працював протягом 80-90-х рр. Він зумів вкласти в християнські догми й канони живі емоції — справжню віру. Художник відобразив у своїх роботах не саме дотримування правил, у результаті чого можна одержати якесь благо, а невпинне прагнення до цього блага. Його ікони прославляють не церкву, а Бога.

Історичний російський живопис кінця XIX ст. у творчості Рєпіна, Сурикова, Васнецова звертається до найважливіших подій національної історії, розкриває їх у всій складності, показує розуміння ролі народу в історії, прагне до психологічного розкриття образів.

^ Врубель Михайло Олександрович (1856-1910) - - видатний живописець, графік, скульптор. Він увійшов в історію російського мистецтва як основоположник художніх пошуків початку XX ст. (синтезу мистецтв, символізму). Головна особливість його творчості — поєднання реального й фантастичного. Як і у Васнецова, казка займала велике місце у творчості художника.

Врубель — це новий тип художника. Роки його творчості (1880-1910) припадають на переломний час в історії російської культури. Це період зміни поняття про мистецтво, переоцінки цінностей, гострої боротьби напрямів.

Врубель учився в Академії мистецтв, що оновила свій склад свіжими силами. Передвижництво було вже на спаді. Але навряд чи можна пов'язувати Врубеля беззастережно з одним із напрямів тодішнього російського мистецтва.

Він був послідовником класичного реалізму в живописі. Прикладами його майстерності можуть служити два різні за виконанням портрети: М. Арцибушсвої (1897) і дружини художника (1898). У першому

Врубель відходить від світськості. Фронтальна фігура виділяється темним силуетом на темному візерунковому тлі крісла й стіни. Стриманості пози відповідає стриманість колориту, у картині все вивірене, зважене, поставлене на своє місце.

«Портрет Н. І. Забели-Врубель» написаний в іншій манері, більш вільним пензлем, «а 1а ргіта», широкими штрихами та плямами. Разом із тим у цій роботі Врубель також будує форму, дає відчуття ліплення. Оживаючи, фігура набуває форми кристала. Водночас у ній немає нічого вигаданого.

У цих роботах проявляються дві різні грані творчості Врубеля. У портреті дружини художник точно передає риси її обличчя, користуючись ритмічними, сухуватими контурами. Інший портрет створено його рідкісною уявою, здатністю в зображуване вплітати свій життєвий досвід. Ця незрівнянна здатність зробила Врубеля чудовим ілюстратором літератури і народних казок.
Ілюстрації Врубеля до творів М. Лєрмонтова принесли йому славу ще за життя. Важко читати рядки поета, не згадуючи малюнків художника до них. Демона Врубеля називали «віщим сном художника про самого себе», натякаючи цим на автобіографічний зміст цього образу. Але це образ не тільки художника, не тільки пророка, але й віщого духу, який витає над тлінною дійсністю. «Демон, — говорив Врубель, — дух не стільки злісний, скільки стражденний і скорботний, але попри все те дух владний і величний». У ранньому варіанті картині «Демон, що сидить» (1890) — багато рис Врубеля-класика: могутня, прекрасно побудована фігура нагадує «Рабів» Мікеланджело й «Мислителя» Родена. У пізніх варіантах — картинах «Демон, що летить» і особливо «Демон скинутий» — інший образ: тіло розчиняється у візерунку переплетених крил, обличчя перекошене від страждання.

У «Демонові» Врубель у символічній формі порушує вічні питання добра і зла, висуває ідеал героїчної особистості, що не приймає щоденної дійсності, відчуває свою самотність.

Серед казкових тем «Лебідь» (1901) — наполовину портрет у театральному одязі — користується дотепер найбільшою популярністю. «Тридцять три богатирі», «Микула Селянинович», «Богатир» — це на-півфантастичні образи, навіяні прадавніми кам'яними бабами й скіфським золотом, образи великої монументальної сили. У «Богатирі» фігура немовби виліпленого з каменю коня зливається з панно й від цього набуває підсиленої виразності.

У пізніших роботах помітний вплив символізму («Пан», «До ночі», «Бузок»). Ці таємничі картини, сповнені хвилювання, розповідають про фантастичні сили, що ховаються в повсякденних речах. Прекрасним зразком цього може служити картина «Бузок» (1900). Етюд до неї написаний прямо з натури. Принадність самої картини в тому, що ненавмисна поява фігури виглядає як народження людського з неживої матерії.

^ Аналіз картини «Бузок».

У тіні куща бузку ми розпізнаємо фігуру дівчини. На неї лягають блакитні рефлекси, її заплутане волосся приховує фігуру. У картині передано те знайоме кожному здивування, яке ми відчуваємо в сутінках і вночі, коли з тіні виходить жива істота. У картині немає звичної академічної плановості, є тільки «фантастичний план».

Ще одна грань творчості Врубеля — монументальний живопис, вона виявилася, коли художник був залучений до відновлення фресок у Ки-рилівській церкві Києва. Його «Плач над тілом Христа» — прекрасна за своєю цілісністю композиція, перший твір російського живопису нового часу зі слідами творчого освоєння давньоруського живопису. Він утілює це завдання й у своїй роботі у Володимирському соборі в Києві.

Потрапивши за кордон, Врубель зізнається: «Скільки в нас краси на Русі!» Художник у своїй творчості торкався проблем буття людини, філософських питань добра і зла, місця людини у світі. Врубель звертався до романтики Середньовіччя й Відродження, античної міфології та російської казки; у його творах нерідкісними є елементи загадковості, таємничості, що характерні й для поезії раннього російського символізму. Різнобічність художньої творчості як утілення мрії поєднати мистецтво з життям, пошуки високого монументального стилю й національної форми в мистецтві надають творам Врубеля рис модерну.
^ Валентин Олександрович Сєров (1865-1911) — російський живописець. Народився 7 січня 1865 р. в Петербурзі. Учився замолоду в І. Є. Рєпіна (у Парижі й Москві). Творчість Сєрова раннього періоду формувалася під впливом реалістичного мистецтва. Значною мірою вплинув на нього бачений у музеях Росії та Західної Європи живопис давніх майстрів та дружба з М. О. Врубелем.

Вищими досягненнями раннього періоду є портрети-картини «Дівчинка з персиками» (1887), «Дівчина, освітлена сонцем» (1888; обидві в Третьяковській галереї). У цих творах Сєров, оспівуючи юність і красу, бачив головне своє завдання в безпосередності сприйняття моделі й природи. Риси раннього російського імпресіонізму виявилися в його творчості в розробці світла й кольору, переданні складної гармонії рефлексів, насиченні середовища повітрям, свіжості живописного сприйняття світу.

З початку 90-х років портрет став основним жанром у творчості Сєрова, набуваючи нових рис: психологічно загостреної характеристики людини й активно виявленого в ній артистичного начала. Улюбленими моделями стають артисти, художники, письменники (портрети А. Ма-зіні, 1890; Ф. Таманьо, 1893; К. О. Коровіна, 1891; І. І. Левітана, 1893; М. С. Лєскова, 1894; М. А. Римського-Корсакова, 1898 — усі в Третьяковській галереї). Відмовившись від багатоколірного, соковитого живопису другої половини 80-х років, Валентин Сєров тепер надавав перевагу одній домінантній гамі чорно-сірих або коричневих тонів, почав використовувати ширший мазок, що сприяло гостроті передання натури. Імпресіоністичні риси в його живописі іноді позначаються лише в композиційній побудові портрета, у поданні характеру руху моделі.

Водночас у творчості Сєрова розвивався інший, протилежний напрям: він часто писав інтимно-задушевні, камерні портрети, переважно дітей і жінок. У портретах дітей художник прагнув характерністю пози й жесту виявити й підкреслити безпосередність внутрішнього руху, душевну чистоту і ясність світосприйняття дитини («Діти», 1899, Російський музей; «Міка Морозов», 1901, Третьяковська галерея).
Ісаак Ілліч Левітан (1860-1900) — видатний російський художник, створив пейзаж настрою, у якому образ природи одухотворений людськими почуттями й міркуваннями. Учень і продовжувач традицій О. К. Саврасова й В. Д. Полєнова, Левітан збагатив пейзажний живопис різноманіттям тем, емоційною глибиною та поетичним сприйняттям.

Народився в Литві в містечку Кібарти Ковенської губернії в родині службовця, закінчив Московське училище живопису, ліплення й зодчества. Після закінчення училища Левітан брав участь у пересувних виставках, розписував декорації для Приватної опери С. І. Мамонтова, виклади в.

Його пейзажі вражають витонченістю й глибиною, граничним лаконізмом зображення. Художник прагнув передати все багатство барв російської природи: вона молода й радісна («Весна. Велика вода», 1897), сумна і сповнена таємничості («У виру», 1892), блищить золотом опало-го листя («Золота осінь», 1895) і снігом, який тане («Березень», 1895). Пейзаж Левітана часто називається «пейзажем настрою». Природа зображується в ньому так, як бачить її неуважний погляд людини, що цілком поглинута певним душевним станом.

Форма предметів, їхній колірний «тембр» подається узагальнено — живописними колірними плямами. Так написані картини «Березень» і «Золота осінь» (обидві — 1895), що знаменують вищу точку в розвитку російського ліричного пейзажу. Ці картини — тонкі й проникливі пейзажі Левітана, із творчістю якого ввійшло в російський живопис поняття «пейзаж настрою». «Золота осінь» — своєрідний гімн прощання з квітучою природою, наповненою яскравим горінням барв.

У пейзажах Левітана природа одухотворена незримою присутністю людини, її настроями й думками, про її існування нагадують церкви, містки, хати, могили. Серед пейзажів Левітана виділяється група творів, де настрій переводиться в план роздумів про долю людини, долю Росії. Така знаменита «Володимирка» (1892) — картина, що зображує дорогу, якою здавна гнали засланців до Сибіру. До пейзажів із «філософською програмою» належить і картина «Над вічним спокоєм» (1894). Творчі пошуки художника, міркування про життя і смерть, про одвічність світу і тлінність людського життя знайшли відбиття в цьому масштабному полотні.

Творчість Левітана мала величезний вплив на наступне покоління пейзажистів.

Схожі:

Урок №6 «Російський живопис» iconУрок №6 Фламандський та Голландський живопис Завдання 1 Запишіть визначення
...
Урок №6 «Російський живопис» iconУрок №5 Фламандський та Голландський живопис
З'являється нове коло соціальних тем І сюжетів. Майстрів приваблює тема трагічної долі людини, драматичні конфлікти. Основні художні...
Урок №6 «Російський живопис» iconУрок 7 Тема. Російський визвольний та польський національно-визвольний...
Презентацію створено за допомогою комп’ютерної програми вг «Основа» «Електронний конструктор уроку»
Урок №6 «Російський живопис» iconУрок 5 клас Тема. Живопис. Контраст. Композиція «Підводний світ» Мета
Мета. Познайомити учнів з підводними мешканцями озер, річок,морів, океанів; навчити учнів малювати рибок різними способами, матеріалами...
Урок №6 «Російський живопис» iconУрок 7 Російський визвольний та польський національно-визвольний...
Користуючись картою атласа «Суспільне-політичне життя на українських землях у першій половині ХІХ ст.», виконайте завдання
Урок №6 «Російський живопис» icon1-го року навчання : «Живопис це багатство фарб у навколишньому середовищі»

Урок №6 «Російський живопис» iconУроку
Живопис як вид образотворчого мистецтва. Зміна кольору навколишнього середовища протягом доби
Урок №6 «Російський живопис» iconМатеріал підготувала Турчина С. Л
Виставка «Європейський вимір. Живопис старих європейських майстрів з державних колекцій України»
Урок №6 «Російський живопис» iconДокладніше: 
Хмельниччини, засновник держави Війська Запорозького. 1654 року прийняв Російський протекторат
Урок №6 «Російський живопис» iconПлан роботи відділу освіти Уманської райдержадміністрації на жовтень 2013 року Дата
Шкільний етап конкурсу дитячої творчості «Славетне минуле в малюнках дітей» (у двох номінаціях: «Живопис», «Графіка»)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка