Кам’янець-Подільської райдержадміністрації центральна районна бібліотека
Скачати 117.52 Kb.
|
| Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації центральна районна бібліотека  Біобібліографічна довідка До 105-річчя від дня народження С.І.Олійника -2013- Степан Олійник — відомий український поет, обдарування і талант якого сповна виявилися в гуморі та сатирі. Широко відомий на батьківщині і за кордоном, поет-гуморист і сатирик майже все своє життя присвятив літературі та журналістиці. Боровся за ствердження добра і правди, чесності й благородства. Без творчого доробку Олійника неможливо сьогодні уявити українську літературу. Народився Степан Іванович 3 квітня 1908 р. у селі Пасицели на Одещині в багатодітній сім'ї. Родина була дуже бідною, тому батьки вирішили емігрувати до Канади. Уже й коней запрягли.,. Але врятував їх один і родичів, дядько Захарій, забравши родину жити до себе — у с. Третя Миколаївка (нині — Левадівка). Під час Першої світової війни батька майбутнього письменника мобілізували на фронт, і Степану, оскільки він був найстаршим серед дітей, довелось допомагати по господарству в усьому: орати і сіяти, косити й молотити. Коли прийшов час йти до школи, мати проводжала сина за народним звичаєм: спекла калач для вчителя, бо до школи треба нести святий хліб, адже починаєш велику справу ідеш навчатися грамоті. А ще поставила на коліна молитися Богові, "щоб помагав учитися і дав добру пам'ять". Наука хлопцеві давалась легко. Уже в першому класі написав друкованими літерами лист до батька, який перебував у австрійському полоні. Тато його одержав, і "весь барак плакав", коли читали виведені дитячою рукою слова. Після закінчення чотирирічки постало питання: вчитися далі чи ставати до плуга. Батьки звернулися за порадою до вчителя їхнього сина, а той відповів: "Сын ваш способный к учебе... ". Отже, було вирішено, що Степанко продовжить навчатись. Батько кіньми повіз хлопчика до Одеси, у Школу імені Лесі Українки. "Виводили в люди" хлопця гуртом. У господарстві була корівчина, і сестри (Оля й Мотря) по черзі носили молоко на базар. Виручали щомісяця по 5 карбованців і всі кошти посилали Степанові. А він був здібним і допитливим учнем, тому після закінчення школи (1926) вступив до кооперативного технікуму (1929), однак, твердо вирішивши присвятити своє життя літературній діяльності, восени того самого року майбутній письменник став студентом Одеського педагогічного інституту. Коли в 1930 р. батька "розкуркулили", то, звісно, сина "ворога народу" виключили з вишу, і хлопцеві довелося піти працювати: він влаштувався кермовим на корабель "Ленін". Через рік його поновили в інституті, а невдовзі заарештували за те, що складав дотепні частівки для студентської стінгазети "Синя блуза". "Українського буржуазного націоналіста" "чорний воронок" повіз у БУПР прямо з гуртожитку. Та в 1931 р. репресії були ще не такими жорстокими, як у 1937-му, і хлопця невдовзі випустили. Можливо, врятувало те, що один з його друзів звернувся з листом до "всесоюзного старостві" Калініна від імені майже двохсот однокурсників. Перебування в казематі не минуло безслідно: від нервового стресу С. Олійник захворів на епілепсію. Як згадувала сестра Ольга, під час нападів мати накривала сина хусткою і молилася. Ото й усе лікування. Відпустила недуга лише після війни. У 1934 р. Степан Іванович закінчив педінститут, деякий час працював викладачем української мови і літератури, а наступного року влаштувався на роботу в редакцію обласної газети "Чорноморська комуна" кореспондентом, об'їздив багато районів Одеської області, публікував поезії у газетах. Під час тотальних арештів співробітники НКВС намагалися залучити юнака до своєї агентурної мережі, зробити сексотом, але С. Олійник категорично відмовився, не злякавшись погроз. Не забував Степан Іванович друзів юності. Пам'ятав, що сам чудом урятувався від тоталітарного Молоха. Отож із болем завжди згадував студентського товариша Панька Педу — ніжного лірика, чудового майстра слова, якого високо цінував Павло Тичина: "...Тільки жить і творить! Не дали негідники. Загинув у 1937 році, у день свого 30-річчя, не знать за віщо, з ярликом ворога народу, розлучений навіки з поезією і любов'ю". Степан Олійник по пам'яті відтворив вірші друга та видав збірку "Горять огні". Домігся, щоб товариша посмертно прийняли до Спілки письменників України. У 1939 р. С. Олійник, на той час уже журналіст зі стажем, автор багатьох опублікованих віршів, переїхав до Києва, де працював у редакціях "Вістей", "Радянської освіти", публікував твори у "Комуністі", "Комсомольці України", "Літературній газеті". Досвід газетяра відіграв значну роль у подальшому творчому становленні Олійника-письменника. Факти, які він використовував у творах, були настільки промовистими, що люди часто впізнавали себе у змальованих гумористом персонажах. Степан Іванович якось розказував, що після читання вірша "У клубі" до редакції "Перця", де він тоді працював, надійшов лист із Одеського обласного відділу кінофікації: "...факти, про які йдеться у вірші, ...підтвердилися. Вживемо заходів". Поет ніколи не ставив собі за мету тільки викривати, бачити погане. З чуйністю друга, який поспішає прийти на допомогу, він прагнув виручити товариша з біди, вивести його з небезпечної, згубної стежки; його сатира була дуже влучною й водночас доброю. Сміху Олійникового боялися, а самого його любили, він завжди був у гущі мас, ближче до народу. Оте "ближче до народу" стало визначальним у житті письменника, він був однаково уважний і до міністра, і до людини без звань та титулів. Приміром, ніколи не відпускав листоношу, не розпитавши про здоров'я й не пригостивши чаєм. Для Степана Івановича не існувало поділу на простих і можновладних, на першому місці в усіх його творах була людина — з ґї болем, радощами, сумнівами. Наприклад, новела "Гармошка повинна грати" — про жінку, яка втратила на війні коханого, найкращого музику на селі. Щоб зберегти пам'ять про свого Максима і повернути радість односельцям, Наталя освоїла його репертуар, бо... гармошка повинна грати, а не висіти на кілочку в коморі, припадаючи пилом. У роки Великої Вітчизняної війни С. Олійник працював у газеті "Сталінградська правда". Коли ж ворог наблизився до міста, вона стала прифронтовою, а Олійник — військовим кореспондентом. Тоді ж він створив образ веселого солдата, українського Тьоркіна. Вірш "Сталінград" видали окремою листівкою, яку вручали новобранцям, коли ті переправлялися через палаючу Волгу. Наприкінці 1942 р. у редакції Саратовської радіостанції, де він у той час працював, Степан Іванович зустрів свого старого товариша Юрія ІІІумського. з яким створив ще одного популярного в народі героя Перця-Перчила для радіожурналу "Перець". Тексти окремих випусків друкувались, і їх й закидали на окуповану гітлерівцями територію України. Медична комісія визнала С. Олійника непридатним до військової служби, але він не міг стояти осторонь, коли батьківщина потребувала допомоги, тому домігся права воювати. Ще в студентські роки, коли заарештували Степана Івановича, одним зі свідчень "буржуазного націоналізму" стала українська сорочка. Донощик повідомляв, буцімто Олійник вербував у молодіжне підпілля лише тих, хто вдягав вишиванки. Справді, свого часу майбутній письменник та дехто з його друзів заприсягайся носити українські сорочки незалежно від моди, як талісман. І на столі слідчого під час арешту в 1931 вона лежала поруч із конспектами та віршами. У першому бою в 1941-му в Голосіївському лісі С. Олійник теж був у ній. Командир парашутно-десантної бригади Олександр Родимцев неабияк здивувався, коли перед ним постав "вояк" з посвідченням газети "Червона Армія" не в гімнастерці, а в розірваній, вкритій пилюкою... українській сорочці. Тоді С. Олійник дістав у подарунок трофейний пістолет, а згодом уже генерал-майор Родимцев і поет ще раз зустрілися на берегах Волги. Під час лікування в знаменитій одеській клініці Філатова Степан Іванович теж не розлучався з вишиванкою, і його талісман приніс удачу: операція на очах пройшла вдало, письменник знову почав бачити. На той час він уже був депутатом Верховної Ради СРСР, кавалером орденів Леніна, Трудового Червоного Прапора і лауреатом Державної премії СРСР, але через скромність хотів, щоб у лікарні до нього ставилися так само, як і до інших хворих, тому зберіг у таємниці й нагороди, і посади... Післявоєнні роки стали другим дебютом і справжнім тріумфом С. Олійника. Перші ж книжки — "Мої земляки" (1947) та "Наші знайомі" (1948) — принесли йому славу неперевершеного гумориста й сатирика, а друга книжка була відзначена Державною премією СРСР. Яскравою сторінкою в творчому доробку С. Олійника стали його ліричні автобіографічні новели, об'єднані в збірку "З книги життя" (1968). У них поет подумки озирається на прожиті роки й записує те, що лишило слід у його пам'яті і серці. Степан Іванович часто повторював: "Поганий той сюжет, котрий не підкріплюється життям". Тому і радив своїм молодим колегам дотримуватись цього принципу. Відомий кінорежисер Леонід Гайдай розповідав, що історія знаменитого фільму "Пес Барбос і незвичайний крос" почалася... з фейлетону С. Олійника. А було це так: їдучи поїздом, на одній зі станцій кінорежисер купив газету "Правда", де й натрапив на сатиричну статтю. Захоплено вигукнув: "Та це ж готовий сюжет для короткометражки!". Під час відпочинку написав сценарій, а потім зняв відому стрічку. Степан Іванович — автор багатьох віршів для дітей: "Чудо в черевику", "Вовина хвороба", "Про Іринку", "У бабусинім буфеті", "Бабуся і внучка", "Написав листа Панас". Він був чудовим сім'янином, дуже любив малюків, варто було йому з'явитися на подвір'ї, як довкола починала роїтися дітвора. Хлопчики й дівчатка поспішали до лагідного дідуся, щоб почути цікаву оповідку, похвалитися оцінкою, заробленою в школі. Для кожного він знаходив щире слово. З донькою і онукою розмовляв... віршами. Дочка Леся в дитинстві скрізь знаходила записки від батька з віршами, а деколи й сама ставала героїнею кумедних історій. Якось заснула з котлетою за щокою — і з'явилася жартівлива поезія "Вовина хвороба". З особливою ніжністю ставився письменник до онуки Оксанки, з любов'ю описуючи кожну подію з життя дівчинки: ^ Оксанко мала, Щоб рівно, красиво Й далеко пішла! Взаємини з дружиною —окрема сторінка життя. Побравшись ще студентами, вони пройшли поруч кілька десятків років, ніколи не розлучаючись. Навіть воєнне лихоліття долали разом, їх завше бачили в парі. Степан Іванович дуже тяжко сприйняв смерть Клавдії Іванівни, переживши її на три з половиною роки. Помер письменник 11 січня 1982 р. Земляки не забули видатного майстра слова — щороку на Одещині проводяться Олійниківські дні та Олійниківські читання. Засновано Всеукраїнську літературну премію імені Степана Олійника та однойменний благодійний фонд. У селі Левадівка коштом місцевих жителів встановлено пам'ятник знаменитому односельцеві. ^ Основні видання творів С. І. Олійника Твори : в 4 т. — К. : Дніпро, 1978—1979. — 4 т. Твори : в 3 т. — К. : Дніпро, 1968. — 3 т. Твори : в 2 т. — К. : Дніпро, 1964. — 2 т. Вибране. — К. : Держлітвидав УРСР, 1959. — 378 с, 1 арк. портр. Вибране. — К. : Держлітвидав УРСР, 1957. — 351 с, 1 арк. портр. Вибрані твори. — Вид. 3-тє, доповн. — Одеса : Астропринт, 2007. — 557, [1] с. : портр. Вибрані твори. — Вид. 4-те, доповн. — Одеса : Астропринт, 2011. — 565, [1] с. : іл., портр. Вибрані твори. — Одеса : Астропринт, 2001. — 405 с, [2] арк. іл. : іл., портр. Вибрані твори. — Одеса : Астропринт, 2005. — 446, [1] с. : портр. Батьки і діти : гумор і сатира. —К. : Рад. письменник, 1970. — 95 с. : іл. В ім'я добра — супроти зла : вірші, біогр. оповід. — К. : Рад. письменник, 1977.—170с. :іл. Василина II Чорноморські новини. — 2008. — 29 берез. — С. 4. Весела книжечка. — Одеса : Астропринт, 2003. — 73, [3] с, [2] арк. іл. : кольор. іл., портр. Готов почати все спочатку... — К. : Дніпро, 1976. — 382 с. : іл. Гумор і сатира : в 2 т. — К. : Дніпро, 1988. — 2 т. Гумор і сатира. — Одеса : Одес. обл. вид-во, 1951. — 80 с, 1 арк. портр. Гуморески. — К. : Стебеляк, 2011. — 316 с. : іл., портр. Де Іван ? — К. : Рад. письменник, 1982. — 102 с. : іл. Добрий день вам, добрі люди. — К. : Рад. письменник, 1966. — 159 с. Дозасідався!... — К. : Рад. Україна, 1968. — 63 с. : іл. — (Бібліотека "Перця" ;№ 124). Дозвольте запевнить! ... —К. : Рад. письменник, 1963. — 114 с. : іл. Дорога дама. — К. : Рад. Україна, 1954. — 64 с. : іл. — (Бібліотека "Перця" ;№ 16). Дочка і невістка ; "Вказівок немає" // Сільські вісті. — 2005. — 15 квіт.—С. 6. З житейського поля. — К. : Рад. письменник, 1973. — 147 с. : іл. З книги життя. — К. : Рад. письменник, 1968. — 206 с. : портр. З щирим серцем, а про декого з перцем. — К. : Рад. письменник, 1953.—100 с. За прикладом старшого брата. — К. : Молодь, 1954. — 20 с. : іл. Запалення совісті : сцена в район, лікарні. — К. : Держлітвидав УРСР, 1959.— 10 с. — (Самодіяльний театр). Здоровенькі були! —К. : Держлітвидав УРСР, 1958. — 126 с. : іл. Здоровте з гумором живеться! — К. : Дніпро, 1972. — 363 с. : іл. Из книги жизни. — М. : Воениздат, 1981. — 96 с. : ил. — (Библиотечка журнала "Советский воин" / Гл. полит. упр. Совет. Армии и ВМФ ; № 5 (768)). Из книги жизни. — М. : Воениздат, 1989. — 222, [1] с. : ил. — (Библиотека юного патриота. О родине, подвигах, чести). Карась-серєяшк. — К. : Молодь, 1961. — 119с: іл. Красота на висоті. — К. : Мистецтво, 1968. — 81 с. : іл. — (Бібліотечкахудожньої самодіяльності. ; № 19). Людям на добро : фельетоньї, напеч. в "Правде". — Одесса : Маяк, 1988. —150, [1]с. :ил. "Ля-ля-ля!" II Запорізька правда. — 2008. — 17 квіт. — С. 19. Мої земляки. — К. : Рад. письменник, 1947. — 75 с. Наші знайомі. — К. : Рад. письменник, 1948. — 176 с. "Ой ти, Галю...". — К. : Рад. письменник, 1960. — 106 с. : іл. Отак воно було!.. — К. : Рад. Україна, 1963. — 64 с. : іл. Пес Барбос і повчальний крос ; Порося ; В Одесі на Привозі [та ін. поезії] //Чорноморські новини. — 2008. — 29 берез. — С. 4. Поезії. — К. : Рад. письменник, 1964. — 255 с. ; 1 арк. портр. — (Бібліотека поета). Проводжають в армію Петра // Запорізька правда. — 2007. — 14 черв.—С. 15. Дутм-дороги. — М. : Совет. писатель, 1980. — 247 с. П'яні вовки. — К. : Молодь, 1962. — 71с: іл. Рідна сторона. —К. : Дніпро, 1967. — 159 с, 1 арк. портр. Ровесники. —К. : Держлітвидав України, 1952. — 143 с, 1 арк. портр. Село достатку і пісень. — К. : Рад. шк., 1940. — 28 с. Сер Макітра. — К. : Держлітвидав УРСР, 1952. —23 с. Синок-математик ; Сам себе перехитрив ; Футбол і моя теща ; Хабарник //Хрещатик. — 2005. — 1 квіт. — С. 11. Сміхотворець із народу // Кримська світлиця. — 2008. — 6 черв. — С. 10. Стихотворения. — К. : Рад. письменник, 1984. — 255 с. : ил. — (Библиотека поета). У житті й на лану — не терплю бур'яну. — К. : Держлітвидав УРСР, 1960.— 158 с. Хімік-чудодій. — К. : Держ. вид-во образотвор. мистец. і муз. л-ри УРСР,1959. —45 с. :іл. Ходить перець по городу... — К. : Рад. Україна, 1952. — 64 с. : іл. Шахтарям донецьким — хлопцям молодецьким : сатира та гумор. —2-ге вид., доповн. — Донецьк : Кн. вид-во, 1961. — 86 с. : іл. Юмор и сатира. — К. : Днипро, 1988. — 2 т. Який Сава — така й слава : сатира та гумор. — К. : Рад. письменник, 1955.—104 с. : іл. Про С. І. Олійника Він жив задля добра : С. І. Олійник : літ. година / Київ. обл. упр. культури і туризму, Київ. обл. б-ка для дітей ; [підгот. Н. В. Бабич ; ред.-уклад. Л. П. Со-ляник ; упоряд. О. М. Литвин]. — К. ; Київ. обл. б-ка для дітей, 2012. — 8 с. — (Серія "В практику роботи бібліотек"). Дузь І. М. Смішного слова чародій : худож.-докум. нарис / І. М. Дузь. — Одеса : Маяк, 1989. —- 142, [2] с. Дузь І. М. Степан Олійник : критико-біогр. нарис / І. М. Дузь. — Одеса : Маяк, 1968. — 104 с, 1 арк. портр. Дузь І. М. Степан Олійник : нарис про життя і творчість / І. М. Дузь. — К. : Рад. письменник, 1964. — 119 с, 1 арк. портр. Зуб І. В. Степан Олійник ; життя і творчість /1. В. Зуб. — К. : Дніпро, 1978.— 159 с. — (Літературні портрети). Олійник Л. С. Автографи свідчать / Леся Олійник, Валерій Бойченко. —Одеса : Астропринт, 2007. — 39, [1] с. : іл. Про Степана Олійника : спогади, ст. / упоряд.: І. М. Дузь, О. С. Олійник.— К. : Рад. письменник, 1988. — 221 [2] с. ; [8] арк. іл. Спогади про Степана Олійника / [упоряд., ред. О. С. Олійник]. — 2-ге вид., доповн., розшир. — Одеса : Астропринт, 2002. — 332, [1] с, [8] арк. іл. : портр. Спогади про Степана Олійника. — 2-ге вид., доповн., розшир. — Одеса : Астропринт, 2002. — 332, [2] с, [8] арк. іл. Сушинський Б. І. Степан Олійник: поет на тлі епохи : літературознавче есе / Б. І. Сушинський. — Одеса : Друк, 2004. — 239 с. : фотоіл., портр. Васьківська Г. Людина і суспільство крізь призму гумору Степана Олійника : до 100-річчя від дня народж. письменника / Г. Васьківська II Українська література в загальноосвітній школі. — 2008. — № 6. — С. 6—10. До 100-річчя Степана Олійника : [поезії та проза] // Чорноморські новини.— 2008. — 29 берез. — С. 4—5. — Авт.: В. Іванович, Є. Бандуренко, В. Гарацін, II. Осадчук, В. Кравчук, К. Сергіенко, Б. Басткж, В. Вдовиченко, П. Ребро, Є. Колодійчук, В. Нарушевич. Змієвський С Чи не розучилися ми сміятись? / Станіслав Змієвський // Культура і життя. — 2005. — 15 черв. — С. 8. Конак С. Недосиівана пісня, або Людяність прози Степана Олійника / Станіслав Конак // Чорноморські новини. — 2011. — 27 серп. (№ 67—68).—С. 7. Кракалія Р. "Здоровіле з гумором живеться" : до 100-річчя Степана Олійника / Роман Кракалія // Чорноморські новини. — 2008. — 23 лют. — С. 7. Кульова В. В ім'я добра... На Одещині, де народився відомий письменник Степан Олійник, відбувся двадцять п'ятий ярмарок сміху на його честь / Віра Кульова // Літературна Україна. — 2007. — 26 квіт. — С. 7. Кульова В. Музей народознавства — пам'яті знаменитого земляка : [Про краєзнав. музей ім. Степана Олійника у с. Левада, Одес. обл.] / Віра Кульова // Демократична Україна. — 2005. — 2 листоп. — С. 9. Кульова В. Пам'яті Степана Олійника / Віра Кульова // Хрещатик. — 2006.— 11 квіт. (№ 52). — С. ІЗ. Кульова В. Тернистий шлях Степана Олійника / Віра Кульова II Київ. — 2004. —№7/8.—С. 173—177. Олійник Л. Патріарх благородного сміху / Леся Олійник // Літературна Україна. — 2008. — 13 берез. — С. 4. Олійник Л. С. Класик українського гумору : [бесіда з донькою, секр. Нац. спілки комп. України Лесею Степанівною Олійник / розмовляв Євген Колодійчук] // Урядовий кур'єр. — 2008. — 7 серп. — С. 8. Патріарх українського гумору // Чорноморські новини. — 2008. — 29 берез.—С. 4. Сушинський Б. З думою про дні ювілею / Богдан Сушинський // Одеські вісті. — 2007. — 25 жовт. — С. 12. Сушинський Б. Нащадки великого сміхотворця : [про Всеукр. фест. гумору "Здоровше з гумором живеться", присвяч. пам'яті письменника Степана Олійника] / Сушинський Богдан // Одеські вісті. — 2007. — 7 квіт. — С. 12. Сушинський Б. Пам'яттю народною увінчаний / Богдан Сунітський // Одеські вісті. — 2008. — 12 квіт. — С. 9. Сушинський Б. Поет, обраний епохою / Богдан Сушинський // Одеські вісті.— 2006. — 1 квіт. (№ 59—60). — С. 10. Сушинський Б. Сторінками творчої біографії : до 100-річчя від дня народж. С. Олійника / Богдан Сушинський // Одеські вісті. — 2008. — 3 квіт. — С. 6. Сушинський Б. Яким бути музеєві Степана Олійника? / Богдан Сушинський // Одеські вісті. — 2007. — 27 жовт. — С. 14. Тарасів 1. Свято імені письменника-гумориста / Тарасів Іван // Чорноморські новини. — 2007. — 5 квіт. "Твори Степана Олійника актуальні й тепер"... : [бесіда із засл. худож. Молдови та актором Київ, театру ім. Івана Франка П. Германом, О. Богдановичем / записала Віра Середа] // Запорізька правда. — 2008. — 5 черв.— С. 18. Шаповал І. В ім'я добра : до 100-річчя від дня народж. Степана Олійника / Іван Шаповал // Культура і життя. — 2008. — 23 квіт. Підготувала: провідний бібліограф Сторожук Н.А. |
Схожі:
 | Відділ культури І туризму Кам’янець-Подільської райдержадміністрації... Му рушнику, репродукції фотографій, декорації для сценок, костюми для учасників (члени клубу «Юність») монтажу, куточок письменника... | | Інформаційний вісник Кам’янець-Подільська центральна районна бібліотека в «Інформаційному віснику» познайомить Вас з новими виданнями, які надійшли в... |
| Латуш І. Перлини України / І. Латиш, І. Падалка Кам’янець-Подільська центральна районна бібліотека в «Інформаційному віснику» познайомить Вас з новими виданнями, які надійшли в... | | Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації Красуцький Мар'ян Іванович прозаїк, член Національної Спілки письменників України, заслужений журналіст України, редактор міськрайонної... |
| Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації Оле́г Васи́льович Будзе́й (* 14 січня 1953, Підзамче, нині у складі Кам'янця-Подільського) — український журналіст і краєзнавець.... | | Кам’янець-Подільської райдержадміністрації Історія знає чимало випадків, коли геройські подвиги, здійснені на полі бою, довгий |
| Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації Святково прибрана сцена. Свято починається з коляди “Добрий вечір тобі, пане господарю ” | | Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації У вечорі беруть участь члени клубу «Юність». На сцені портрет С. Олійника, увінчаний українським рушником. Перед ним хліб І свіча,... |
| Відділ культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації ... | | Кам’янець-Подільської райдержадміністрації Та все ж разом із другою книгою («Зелені Млини», 1976) цей твір був відзначений 1978p. Державною премією України ім. Т. Шевченка,... |