Гбук г. Москвы библиотека украинской литературы




Скачати 457.94 Kb.
НазваГбук г. Москвы библиотека украинской литературы
Сторінка1/4
Дата конвертації04.05.2013
Розмір457.94 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Література > Документы
  1   2   3   4


ГБУК г. Москвы БИБЛИОТЕКА УКРАИНСКОЙ ЛИТЕРАТУРЫ
Украинцы в России
«Избранные страницы

альманаха Библиотеки украинской литературы
Московское эхо

украинского футуризма:

Журнал «НЕО-ЛІФ»и его авторы








Гадзинский


^ На фото: Кость Буревий, Володимир Гадзинский, Гео Коляда
Электронное издание БУЛ

Представляем материалы об одном из основателей украинского футуризма Гео Шкурупие (к 110-й годовщине со дня рождения писателя) и ярких представителях украинского литературного авангарда в Москве, объединённых в писательской организации «СіМ» (Гео Коляда, Кость Буревий, Володимир Гадзинский и другие)
^ На русском и украинском языках.

Составитель В.Г. Крикуненко

vitkrik@yandex.ru, тел. 631-34-17, 831-40-95

Москва

20 апреля 2013 г.

Литературный юбилей

Гео Шкурупий
(1903 – 1937)




Гео (Георгий) Данилович Шкурупий родился 20 апреля 1903 года в городе Бендеры в семье железнодорожника и учительницы. Детские годы провёл во Флорештах, три года жил в Балте, а с 1913 года – в Киеве. После окончания в 1920 году Второй Киевской классической гимназии поступил на медицинский факультет Киевского университета. Проучившись год, пошел работать в губком КП(б)У секретарём сельского отдела, затем занялся журналистской работой в газетах "Большевик", "Вести", работал редактором и сценаристом киностудии. Первые стихи опубликовал в 1920 году в альманахе "Гроно", в 1923-30 годах были изданы несколько книг со стихами Гео Шкурупия и несколько книг прозы.
Гео Шкурупий — один из ярчайших представителей украинского футуризма. Он был одним из организаторов "Ассоциации панфутуристов", принадлежал к активу творческих объединений “Комункульт”, “Новая генерация”.
3 декабря 1934 года Гео Шкурупий был арестован по обвинению в принадлежности к киевской группе "украинской националистической контреволюционной террористической организации ОУН". Шкурупий полностью отрицал выдвинутые обвинения, жаловался на недопустимые методы следствия, тем не менее был осуждён на 10 лет лагерей. Наказание отбывал на Соловках.
25 октября 1937 года "особой тройкой" УНКВД Ленинградской области Гео Шкурупий в составе большой группы ранее осужденных "троцкистов", "террористов", "шпионов", "диверсантов" и прочих "контрреволюционеров" был приговорён к расстрелу и 8 декабря расстрелян в карельском урочище Сандормох.

 ГОЛОД

Нагодуйте мене, зогрійте!..
Підійміть з очей моїх
перевесла побряклих вій!..
Ви налякаєте мене крихтою хліба,
а я вас бліддю своїх повік.
Я північний, муругий вовк,
владар безмежних, сухих степів.
Я підковою спеки весь хліб потовк
і вночі над мерцями вив.
Я завернувся в подерту ковдру,
мов римський патрицій у тогу,
і мені страшно зимно в ноги.
О, сонце!
Я хочу потертися спиною
об твоє гаряче обличчя,
і мого подиху холод
дійде до самого серця і глибше.
Я завернувся в подерту ковдру,
мов римський патрицій у тогу,
я владар всесвітній: —
Голод.



^ Украинский верлибр: король футоропрерий Гео Шкурупий
20-30-е годы прошлого века вошли в историю культуры Украины под названием «Расстрелянного возрождения». Это особый период в культуре страны, который характеризуется появлением большого количества поэтов, писателей, художников, драматургов, композиторов. С 1921 по 1931 года в Украине возникает большое количество литературных и художественных объединений, поэтических школ, театров, открываются литературные журналы, выходят книги. В этот период украинская культура достигает своего расцвета и перевешивает влияние любых других культур на территории страны…

Одним из интереснейших представителей «расстрелянного возрождения» был поэт Гео Шкурупий.

Гео Шкурупий был приверженцем футуризма – популярного в начале 20 века авангардного направления в литературе и искусстве. Футуризм предполагал крайний формализм, индивидуализм, отказ от общепринятых поэтических и творческих форм. Футуристы считали классицизм и реализм устаревшими направлениями в искусстве и призывали к отказу от них. Также для футуристов были характерны тематика урбанизации и индустриализации – искусство будущего, по мнению представителей этого направления, должно было бы воспевать города, машины, скорость и  различные технологии.
^ Георгий, победитель дракона




Гео Шкурупий считал своими учителями российского футуриста Владимира Маяковского и украинского эпатажного поэта Михайля Семенко. Футуризм, а если быть точнее – украинская его версия, получившая название панфутуризма, увлекала его своей революционностью. Шкурупию нравился эпатаж, нравились смелые литературные эксперименты, нравилось бросать вызов критикам и удивлять читателей. Его вообще привлекало все нестандартное. Даже свое имя Георгий он превратил в необычное Гео.

Гео Шкурупий дебютировал в 1920 году, опубликовав в популярном литературном альманахе «Гроно» два рассказа – «Мы» и «Во время великих страданий». Тогда ему было всего 17 лет, но его прозаические произведения были встречены достаточно тепло. Спустя год Шкурупий опубликовал подборку своих стихов, а в 1922 году вышел его первый поэтический сборник - «Психетози. Вітрина третя». В первой книге поэта нашли отражение его авангардистские взгляды. Так, большинство стихотворений, вошедших в сборник, построены на диссонансных и неожиданных рифмах, написаны без знаков препинаний, также очень часто поэт использует такую поэтическую форму, как верлибр. Сам автор сборника на обложке значился, как «король футоропрерий Гео Шкурупий».

^ Я - король,

Я - святой,

Я - Георгий

Победитель Дракона!

Не подходите ко мне,

Потому что,

Потому что,

Потому что,

Потому что съем.

Гео Шкурпий принимал активное участие в литературной жизни страны. Он написал и опубликовал ряд теоретических статей о футуризме, выступал на литературных вечерах и принимал участие в дискуссиях. При этом поэт состоял в большинстве авангардистских литературных организациях, действовавших в Украине в то время. В том числе Шкурупий входил в «Комкосмос», Аспанфут (Ассоциация панфутуристов), Комункульт (Ассоциация коммунистической культуры), ВАПЛИТЕ, Новая генерация. Все эти объединения в той или иной мере возглавлялись или были созданы при участии Михайля Семенко. Сам Семенко – лидер украинских футуристов и интереснейший поэт того культурного периода – отзывался о Шкурупии, как об «остроумном деструкторе и талантливом поэте-художнике».

В 1923 году вышел в свет второй сборник стихов – «Барабан. Вітрина друга», в котором Шкурупий окончательно разрывает с традициями и канонами. Его излюбленной формой становится верлибр, он эпатирует читателя ломкой классических строф и словотворчеством, экспериментирует с неожиданными рифмами. Темы, поднимаемые поэтом, характерны для панфутуризма – это авангардная, урбанистическая лирика. Шкурупий восторженно рассказывает о грядущем, воспевает человека будущего.
^ Песни расстрелянного капитана
Увлечение поэта «искусством будущего» продлилось практически всю его недолгую жизнь. Лишь в середине 20-х годов Гео Шкурупий ненадолго отходит от идеалов панфутуризма. Он поддерживает поэтов и литераторов, которые уходят из футуристических объединения, а в его книге 1925 года «Искры слов» отчетливо звучит голос Шкурупия-лирика и романтика, который видит мир далеко не в розовых тонах. В стихах поэта все меньше футуристической бравады, на смену восторженным рассказам об обновленной жизни и духовной силе человека будущего, приходят немного саркастичные, немного горькие размышления о… морских путешествиях и приключениях. Именно о море писал Гео Шкурупий в сборниках «Искры слов», «Море» и «Для друзей-поэтов, современников вечности». Хрестоматийным считается стихотворение Шкурупия «Песня зарезанного капитана», в котором поэт воспевает романтику морских приключений. Лирический герой - погибший капитан – призывает своих товарищей с радостью и песней идти на смерть, потому что пьяная отвага, шквалы, волны и морские сражения куда прекрасней, чем кабацкие драки и даже «объятия Кончиты».

В 1930 году Гео Шкурупий возглавил киевский филиал литературного объединения «Новая генерация» и стал главным редактором одноименного журнала. Он успел выпустить всего два номера до своего ареста…

Современные исследователи творчества Гео Шкурупия утверждают, что талант этого поэта никак не мог уместиться в прокрустово ложе советской литературы. Этот поэт-экспериментатор, революционер от литературы, не смотря на явно левую тематику многих своих произведений, все-таки не одобрял действия советского режима. При этом принято ссылаться на одно из последних произведений Шкурупия - поэму «ЗИМА 1930 года», в которой поэт довольно неприглядно описывает коллективизацию украинского крестьянства. Вполне возможно, что Гео Шкурупий действительно поплатился жизнью за свои политические взгляды и необдуманную критику – в 1937 году в СССР расстреливали и за меньшее.

Поэт был арестован в 1934 году и по ложному обвинению, как и многие другие собратья по перу, был расстрелян. А его дерзкие, вызывающие, романтичные стихи и рассказы были на долгие годы вычеркнуты из украинской литературы. Возвращение поэта к читателю началось лишь после того, как Украина обрела независимость…

Источник:
verlibr.blogspot.ru

Представники українського літературного авангарду в Москві
«Москво… Мені добре з тобою…»

«СіМ», «Нео-Ліф» — феномени українського літературного життя в Росії
…Москво білогранітна!

Ти забрала мене

З України

Ланів піснедзвонних,

Через тебе лиш мрію

Про Київ коханий

І дніпровську стихію півсонну.
Мені добре з тобою,

Хоч блукаю чужий

По бульварах,

В Кремлю, по Луб`янці…
^ Володимир Гадзінський. Москва. 1925-1926 рр.
Безумовно, є певна генетична переємність тих, кого Шевченко принизливо називав «рабами» й «подножками…», з «московськими задрипанками», що їх уже в двадцяті роки ХХ століття згадував у своєму памфлеті «Апологети писаризму» Микола Хвильовий.

Щоправда, мало ким зауважено прикрий парадокс: нищівну оту характеристику розгніваний памфлетист (чи не зосліпа?) прикладає до людини «з московською пропискою», яка власним життям, літературною та громадською діяльністю, зрештою, жертовною долею своєю заперечила будь-яке національне відступництво. Згадаймо лишень його сповнену високої гідності поему «Павло Полуботок»...

Йдеться про Костя Буревія (він же Едвард Стріха, Варвара Жукова, Кость Соколовський, Нахтерборген) — талановитого українського письменника, дотепного полеміста, й одного з ініціаторів створення в Москві середини 1920-х рр. цілого грона українських культурницьких осередків: письменницької організації, видавництва «СіМ», журналу «Нео-Ліф». Пліч-о-пліч із ним у цім сподвижницькім діянні — теж яскравий представник тодішнього українського літературного авангарду футурист Григорій Коляда, Володимир Гадзінський, Іван Дорожній та інші. Як і Буревій, вони також «имеют жительство в гор. Москве» — обставина для памфлетиста Хвильового, здається, сама по собі дражлива, аж до провокативності. Адже в тому ж розділі «Московські задрипанки» він у запалі дискусії, накидаючи опоненту кличку «москвофіл», висловлює ще одну парадоксальну тезу: українську поезію «в Москву ви не заманите ніяким «калачиком». Не слід, звичайно, розуміти цей вислів буквально, однак спростовується він невідпорним фактом: українська поезія в Москві на той час була! Й не в останню чергу вона там репрезентувалася в особі Костя Буревія та його талановитих побратимів по перу, їхніми книгами таки московського друку…

Втім, полеміка Хвильового з Буревієм, а власне з тезами брошури останнього «Європа чи Росія» — то окрема цікава тема, що потребує докладнішого розгляду.

Ми, ж не обмежуючись згаданими в зв`язку із тим парадоксами, принагідно зазначимо й очевидні паралелі: хіба не проглядають вони в самих прізвищах-псевдонімах: Хвильовий — Буревій?! Є й ще одна цікава подібність: справжні прізвища обох письменників закінчуються таки не на «-енко» (як от в іронічно згадуваних Хвильовим москвофілів-«європенків») а на властиво великоруське «-ов»: Фітільов і Сопляков (саме з цього роду в селі Велика Меженка на Вороніжчині й пішов у світи російський есер-революціонер та український поет Кость Степанович Буревій). То ж без здивування сприймемо й той факт, що, здавалось, непримиренні опоненти, автори «Європи чи Росії» (М.: 1926) та «Московських задрипанок» (Харків, 1926 р.) вже невдовзі активно співпрацювали. Так, 1929 р. Буревій чимало друкувався в «Літературному Ярмарку», що його душею був Хвильовий, а 1930 р. — в редагованому Хвильовим «Пролітфронті». А через лічені роки обидва стали жертвами сталінського режиму.

Долі Хвильового-Фітільова та Буревія-Соплякова певною мірою символізують спільність трагедії всього підрадянського українського відродження — як в материковій Україні, так і в кількамільйонній східній діаспорі.

Безліччю зв`язків із загальноукраїнським літературним процесом поєднані життя та творчість й інших українських письменників, що в двадцятих-на початку тридцятих років діяли в Москві та інших регіонах Росії, намагаючись витворювати тут власні організаційні й навіть видавничі структури, сприяти функціонуванню національних культурних осередків, української мови та освіти.

Ці по-своєму повчальні й цікаві сторінки історії української писемності на теренах Росії, обірвані репресіями та тотальною русифікацією, на жаль, досі належним чином не висвітлені й не поціновані, за винятком хіба що окремих епізодів та персоналій. Маємо в цій справі разючий контраст із тим, як просунулися за останні двадцять років вивчення та популяризація українського письменства, що розвивалося в західній діаспорі. Десятки й сотні нових книжкових видань, публікацій наукових розвідок, конференції та симпозіуми — і то цілком виправдана, необхідна увага до потужних і ціннісних інформаційно-культурних масивів, що повертаються з далекого зарубіжжя до загальноукраїнської духовної скарбниці.

Але ж хіба не на часі засвоєння минулих здобутків українства, що витворювалися в слові також і на просторах колишнього Союзу, головно — у Російській Федерації?

Про це мовилося і в циклі історико-літературних нарисів про наше письменство у східній діаспорі «Міст до Атлантиди», опублікованих автором ще на початку 1990-х рр. в «Літературній Україні», журналах «Книжник», «Дніпро». Хотілося сколихнути інтерес дослідників до цієї теми. Але з часом переконуємося: розбудити інтерес — цього замало, адже він, як і апетит, зростає, потребує «їсти й пити», а віднайдені джерела не такі вже й приступні для українського дослідника.. Адже, на відміну од джерелознавчої бази (зацілілі численні видання, архіви, бібліотеки й цілі українознавчі інституції тощо) в західній діаспорі, відповідні матеріали в російських сховищах збереглися далеко не скрізь, та й доступ до них нерідко обтяжений всілякими перепонами.

То ж, настільки це можливо, варто посприяти тому, аби з наявними джерелами ознайомилося якомога більше інтересантів. Оскілки, опрацьовуючи їх ще за докомп`ютерних часів, мені вдалося зробити численні виписки й мало не повністю законспектувати окремі видання, вирішив запропонувати надбаний матеріал ширшому колу можливих дослідників.

Нещодавно з проханням ознайомити зі змістом журналу «Нео-Ліф» до мене звернувся укладач антології української авангардної поезії Олег Коцарев.

Власне, той його запит і спонукав до оперативної підготовку цього матеріалу. В ньому, як і в наступних описах, — мінімум коментарів (подаються курсивом), головне завдання вбачаємо в тому, аби читач міг скласти якомога повніше уявлення про змістове наповнення видання.

Цього разу представляємо перший та єдиний літературно-художній український журнал в радянській Москві — «Нео-Ліф», матеріали якого цікаві, зокрема, й тим, що розкривають засади та умови діяльності заснованої там української письменницької організації «СіМ» («Село і місто»).

«…У нас є Укрліф. Піднеслись гострі балачки не по суті оцінювання цієї течії, а питання стояло про те, чи ця течія існує у нас на Україні, чи ні…

Я не прихильник Ліф`у , я не прихильник лівого фронту в мистецтві, але для мене ця «Нова Генерація» саме тому, що її засновано за художньою мистецькою літературною ознакою, порівняно з багатьма іншими; існування її примусить визначатися художньо і багатьох інших письменників…»— писав Микола Скрипник у своїй книзі «Наша літературна дійсність» (Харків, 1928 р.).
Кількома роками раніше, в грудні 1925-го, в Москві побачив світ український журнал «Нео-Ліф».
^ Вихідні дані

Журнал «Нео-Ліф» №1, 1925

Видавництво «СіМ»

Тираж 3000

Відповідальний редактор Володимир Гадзінський

Центральне Видавництво Союзу Українських Пролетарських і селянських Письменників РСФСР «Село і Місто» — Сім.

Москва, ул Огарёва, 14, тел. 55894

Надруковано:

5-я Типография «Транспечати» НКПС,

Южный п., д 4
Зміст

Ц.К. СіМ. Заклик
  1   2   3   4

Схожі:

Гбук г. Москвы библиотека украинской литературы iconГук г. Москвы библиотека украинской литературы
«Український освітній проект до 200-ліття Перемоги Росії у Вітчизняній війні 1812 р.»
Гбук г. Москвы библиотека украинской литературы iconБиблиотека украинской литературы
Навстречу Дню народного единства. Книжно-иллюстративная выставка. К 400-й годовщине со времени изгнания польских интервентов из Москвы...
Гбук г. Москвы библиотека украинской литературы iconГ бук г. Москвы библиотека украинской литературы мероприятия в июле 2013 г
Приглашают летние вернисажи в бул (совместно с Творческим союзом профессиональных художников). Принимаются заявки на коллективные...
Гбук г. Москвы библиотека украинской литературы iconЗаседание клуба ценителей футбола «Евро-2012»
Клуб-студия «Слово». Группа литературного творчества и художественного перевода представляет электронное издание бул «Избранные страницы...
Гбук г. Москвы библиотека украинской литературы iconБиблиотека украинской литературы
Погляд з того краю далекого, де минули десять років неволі генія української свободи, через півтора сторіччя потому…
Гбук г. Москвы библиотека украинской литературы iconБиблиотека украинской литературы мероприятия в феврале
Год российской истории. «Откуда есть пошла русская земля…» Представляем украинские издания «Повести временных лет», в которой киевский...
Гбук г. Москвы библиотека украинской литературы icon«библиотека украинской литературы» к дню города украинцы в москве: из глубины веков
«в москву! в москву!» — покинули некогда берега Днепра, привольные степи Украины и оказались в первопрестольной. И хоть говорят:...
Гбук г. Москвы библиотека украинской литературы iconКниги из фонда Центральной Украинской библиотеки Москвы 30-х лет ХХ столетия
Алфавитный список сформирован на основе электронного каталога, который находится в процессе создания (с 1997 года)
Гбук г. Москвы библиотека украинской литературы icon«Ах, лето красное…!»
Поэтические сезоны «Времена года» — новый проект Библиотеки украинской литературы, осуществляемый совместно с самобытным поэтом и...
Гбук г. Москвы библиотека украинской литературы iconБиблиографический указатель выпуск первый Издательство «Рудомино»
Всероссийская государственная библиотека иностранной литературы имени м. И. Рудомино
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка