Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко




Скачати 262.76 Kb.
НазваТут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко
Сторінка1/2
Дата конвертації06.03.2013
Розмір262.76 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Література > Документы
  1   2
ДЕРГАЧІ ІСТОРИЧНИЙ НАРИС
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі... О. Тараненко.
Довгий час про населені пункти на північ від Харкова мало розповідалось, але кожне поселення, як і вся Слобожанщина в цілому має свою історію.

Сучасне лежить на шляху від минулого до майбутнього, ї щоб завтрашній день став реальністю, ми час від часу повинні повертатися до свого історичного минулого, до його уроків і вчитися жити і берегти те, що нам передано у спадок. Яке ж воно, наше минуле? А воно цікаве і неповторне!

Місто Дергачі розташоване на території Слобідської України.

" Въ 15 верстахъ отъ Харькова, при рЬчкахь Лопани й ЛубянкЬ, на дорогЬ й зъ Харькова въ Золочевъ.”

Слобідською Україною називалась південна окраїна Російської держави у ХУІІ-ХУІІІ століттях. Цю територію тепер складають Харківська область, частини Сумської, Донецької, Луганської областей України та Воронезька, Бєлгородська і Курська області Росії. Назва краю складалася поступово, У давньоруських літописах і документах ХУІ-ХУІ! століть цю місцевість називали Диким полем, "Польською Украйною" або південною степовою окраїною російських земель.

Дергачі засновано в 50-ті роки переселенцями Правобережної України. З'явилось поселення як один із пунктів для відбиття нападів кримських татар і захисту земель московських. Татари, котрі контролювали причорноморські степи аж до кордонів Московії, займались грабіжництвом майна, худоби, а людей полонили і продавали у рабство. Так, у січні 1680 року слобода дуже постраждала від їх нападу: татари взяли в полон частину жителів, багато коней, худоби і різного майна. Про цю подію доносив харківський воєвода

"По скаске Харьковского воєводи Йвана Микифорова сына Маслова в нынешнємъ во 188-мъ января въ 19 день а приходь воинскихъ людей крымской ханъ с ордами в харьковском уЬзде а селЪ Деркачахъ й в селЬ Лозовомь й в селЬ Алипицахь й в селЬ Борщааомь русскихь людей й пашенньіхь черкась й жень ихь й детей й свойственниковь что в полонь взяли и лошадей и всякого скоту и платья и всякой рухледи взяли и то писано ниже сего а хлЬба и дворовь й в тЬхь селехь не жгли, а к Харькову и к иньїмь селамь й деревнямь воинские люди не прихаживали и никакова розоренья не учинили." '

Заселення Дикого поля було вигідно і для самої Москви, тому і віддавали пустуючі землі переселенцям та ще й всіляко їх заохочували; видавали воєводам грошове і хлібне довольство. На освоєних землях переселенці створили своєрідну адміністративно-територіальну і військову організацію, яка отримала назву слобідсько-українських полків. Датою організації Харківського, Ізюмського та інших слобідських полків вважається 1651 рік. 1 Деркачі були одним із сотенних містечок Харківського полісу.

До речі, ще до цієї хвилі переселення людей наш край уже знав людські поселення. Територія, де розташовані Деркачі, була заселена здавна, прощо свідчать наявність курганів та поселень скіфського часу {У-Ш ст. до н.е.), а також поселень Черняхівської (ІІ-У ст. до.н.е.) і Салтівської (УІІ-Х ст. н.е.) культур.

Деркачі були сотенним поселенням з двома сотнями під керуванням атамана і єсаула. Із самого початку це маленьке поселення отримало і свою назву. Топоніміка його дуже прозора, але двояка, і важко якійсь із них віддати перевагу, особливо зважаючи на те, що ніяких джерел про походження назви не залишилось. За однією із версій слобідку Деркачі заснували перші осадчі козаки -Деркач, Болібок, Титаренко і Морозенко зі своїм гуртом, який вони привели. Може, воно так і було, бо і досі окремі місцевості Деркачів мають назви : "Болібоки", "Морозівка". Інша версія : назва селища походе від болотяного птаха - деркача (коростелі). І дійсно, селище було розташоване по правому і лівому березі р. Лопані, знаходилось в оточенні численних боліт, зарослів кути, очерету, лоз -справжнього раю для пернатих, і в тому числі, і коростелів. (Обидві версії знайшли своє відтворення у сучасному гербі міста.)

У топографічному відношенні Деркачі розташовані у річковій долині р. Лопань льодовикового походження. Ріка бере свій початок у Бєлгороді. Колисьтанучий льодовик живив річку, а

ДЕРКАЧІ

' із книги "Матеріали для исторіи колонизаціи й бьіта." Степной окраиньї Московского государства (Харьковской й отчасти Курской й Воронежской губерний) в ХУІ-ХУШ столЬти. Д.И. БагалЬемь. 1886. XXVII. Отрьівки изь вЬдомостей о татарскомь погромЬ 1680 года.

зараз вона живиться виключно джерелами.

Правий берег річки був крутим, порослий первісним лісом, росли там липи, клени і велетенські дуби, а підлісок складався з кущів ліщини. Чимало було грушевих і яблуневих дерев, плоди яких люди використовували для своїх потреб. Та і сам ліс приносив велику користь: з нього будували домівки, громадські споруди -містки, церкви, млини, а ліщина йшла для плетіння тинів, які тоді служили парканами. Деревина використовувалась і для опалення, багато її йшло для винокуріння, для цегельних виробництв. Хоча вирубка лісу якось контролювалась, та він все далі відступав на захід і поступово зник з очей. Тепер його помітно у хуторі Лужок, а далі він різко прямує на захід. Ліс на північному сході (Копитець) в свій час був остаточно знищений, і сучасна лісосмуга між Деркачами і Черкаською Лозовою переважно штучного насадження.

У долині річки були гарні заливні луки, що сприяло тваринництву, росло більше 250 видів трав, були хащі калини, лоз, повитих хмелем. Болота переважно в руслі річки Лопань були остаточно висушені в наслідок проведеної в 70-х роках меліорації, порушився водний баланс, не стало повіней, соковитих луків і, безумовно, це значна втрата для природи, для людей. Зникли численні птахи, які водились тут " і більше не повернулися деркачі". Але, як природний релікт, пам'ятник природи - первісне озеро знаходиться в самому центрі Деркачів і зветься "Кисле". Воно нагадує арену великого амфітеатру. Колись була спроба його осушити, та дарма - природа перемогла.

У 1732 році в слободі Деркачі мешкало 3225 жителів, у тому числі козацьких старшин і козаків - 632. У центрі поселення розташувалися базар, церква, установи самоврядування. Сам центр Деркачів розташувався на пісках, а на півдні, заході і сході були чорноземи, придатні для хліборобства, тому поруч із селищем з'явилися хутори, яких на кінець XIX століття було до п'ятдесяти, зараз вони злилися із містом, але назви залишилися: Бабино, Болібоки, Шовкопляси, тощо.

Бажання захистити свої, створені з такими труднощами поселення, землі призвели до рішення про зведення такої захисної споруди, як Українська укріплена лінія від Дніпра до Сіверського Дінця, яка простяглася на 400 верст. Вздовж вала розміщувалось ІЗкріпостей і 242 великих і малих укріплень. Лінія була побудована а рекордно короткий термін: з 1731 до 1733 р. і вдосконалювалась біля десяти років. Але в дійсності ця лінія не мала майже ніякого ефекту, а труднощі при ЇЇ зведенні виникали величезні. Будівництво гігантської інженерної споруди підірвало сили Харківських полків, їх обороноздатність і вже у 1732 році вони втратили свою могутність. Число реєстрових козаків зменшилось. Все це призвело до того, що а 1732-1736 роках було проведено реформи, в наслідок яких були ліквідовані залишки козачої незалежності. Полки, сотні були перетворені в складову частину російської регулярної армії. Полковникам присвоїли чин майорів, і на полкових знаменах став красуватися двоглавий орел. Крім того, із козаків

сформували регулярний драгунський полк.

Значним ударом для козаків була відміна однієї із їх головних привілей -права вільно займати пустуючі землі і створювати свої поселення, хутори. На Слобідську Україну розповсюджувалась дія законів імперії. Населення, крім коштів виділених на утримання служивих козаків і старшин, стало платити податок у казну і забезпечувати за свій кошт всім необхідним драгунський і два гарнізонних полки. Реформи продовжувались, і в 1764 році сталось переформування полків в гусарські, і таким чином слобідське козацтво перестало існувати. При Павлові І (1796-1801) Харківський полк було перетворено на кірасирський, і один з ескадронів цього полку на початку XIX ст. був розквартирований у Деркачах, на околиці яких розташовувались конюшні і стояла вежа.

У 1765 році Харків став губернським містом - центром Слобідсько-Української губернії і слободу Деркачі включили до складу комісаріатства Харківської провінцГі цього адміністративного утворення. З 1780 р. Деркачі увійшли до складу Харківського повіту Слобідсько-Укритської губернії, з 1835 р. - Харківської губернії.

Соціальний устрій Слобідських полків, сотень відрізнявся від того, що панував у Московській, а потім у Російській державі. Там існував служивий стан на чолі з боярством, були посадські люди, селяни, переважно кріпаки. У Слобожанщині ж місце служивих людей займали козаки, бояр не було, посадські люди та кріпаки з'явились пізніше, а були панські піддані, котрі мали право вільного переходу від одного державця до іншого. Були і державні селяни - аїльні люди, справжні "горді орачі". Жили вони поселеннями, але іноді відокремлювалися - селилися на хуторах, пасіках, спільно виконували громадські роботи.

Свої потреби задовольняли не тільки натуральним виробництвом, але і торгівлею. Щотижня в Деркачах, в центрі, відбувався базар, на який охоче привозили свій товар жителі інших слобод. Цьому сприяло і те, що через Деркачі, Золочів і далі через Грайворон і село Рясне проходив старовинний шлях від Харкова до Сум. Цей шлях довгий час і називався - Сумський шлях. У Деркачах були і постоялі двори, які не пустували і приносили володарям значний прибуток. Утримання шляху в належному стані було постійною турботою мешканців, у 1910 році частину шляху замостили бруківкою.

Торгівля у Слобідській Україні почалася разом із заселенням, бо разом із козаками сюди переселялися міщани, котрі займалися торгівлею, особливо ярмарковою. Не тільки великі міста, а й містечка мали право устрою ярмарок, не стало вийнятком і Деркачі. У першій чверті XIX ст. тут відбувся великий ярмарок. Його проведення припало на день Іоанна Богослова, перші числа січня, а в кінці цього століття проходив дводенний ярмарок у день Вознесіння Господня (26 вересня).

"Харьковская губернская земская управа отношениєм от 27 сентября за № 9302 уведомила уездную управу, что по ходатайству ее, внзванному Постановлением Губернского земского собрания сессии 1896 года об

открьітии ярмарок, разрешено Министерством Внутренних Дел по соглашению с Министерством Финансов открьітие в с. Деркачах двух двухдневньїх ярмарок: 8 день Вознесения Господня й 26 сенгября. О чем уездная управа сообщает Деркачевскому волостному правленню."'

Користуючись Сумським шляхом, деркачівці брали участь у ярмарках

Харкова, Липців й інших місць губернії.

Крім ярмарків діяли щоденні базари, з'являлися галантерейні магазини, булочні, бакалійні лавки.

Певний прошарок людей займався і комерцією - були фурщиками і возили зерно у Москву, Орел, доставляли рибу з Дону, а з кримський озер -сіль. Прибуток їх був значним. Взагалі, чимало мешканців були заможними людьми, про що свідчать архіви.

Заняття >!ліборобством потребувало переробки зерна, і це сприяло появі вітряків, водяних млинів на річці Лопань, які працювали весною і восени, коли було достатньо води. Зерно зберігалося в загальних коморах.

Місцеве господарство Деркачів, як і багатьох сіл, було тоді нескладним. На річці Лопань - три дерев'яних містки, які завжди потребували ремонту.

У Другій половині XIX ст. у Деркачах відкривається поштова станція, де утримується до 15 коней і працює 5 візників. Коні були громадські і земські.

Для боротьби з пожежами існувала пожежна станція, староста якої обирався громадою на сільському сході (зібранні).

Початок XIX століття - час великих зрушень у господарстві, науці, техніці, літературі, мистецтві. Зачепив він і Харківську губернію і Деркачі. У 1805 році відкривається Харківський імператорський університет - перший на півдні

1 Краю мій, Слобожанщино! Дергачі, Збірник архівних документів і матеріалів. Харків. "ФОЛІО". 1998р. с. 66.

'на початку XIX ст. у Деркачах виникали невеликі промислові підприємства. Працювало декілька цегельних заводів, пивоварний завод, каменоломня. Магістр хіміїЧернай побудував у хуторі Лужок паромеханічний млин, який довгий час використовувався мешканцями Деркачів -"Лужківська мельниця", або "мельниця Черная" звали її.

Церковне життя у Деркачах, як і в інших місцях Слобожанщини, було в межах християнських принципів. Мешканці були віруючими і, звичайно, першою їх турботою було будування церкви на честь одного з святих -духовного захисника від різних напастей. Церкви були осередками духовної культури, оплотом моральності, місцем, де можна було почути праведне, розумне слово, а священик був першим радником для своєї пастви, йому вірили, і він не казав дурниць. Тоді була церковна демократія і священників обирали самі мешканці, утримували церкву на свій кошт. Це пізніше вони стали призначатися консисторією з числа освіченого духовенства, постачальником яких був Харківський Колегіум - зменшена копія Києво-Могилянської академії.

Перші церкви на Слобожанщині були дерев'яними, побудовані в традиціях народного мистецтва, з елементами українського бароко. Якась їх частка дожила до 20-х років XX ст., і їх встиг дослідити славетний український етнограф С. Таранушенко. Зараз єдина церква такого стилю збереглася в місті Красноград. Стосовно Деркачів, то тут було три храми - Миколаївський, Різдва Богородиці і Амвросійська церква, дерев'яна, побудована в 1888 році.

Перший храм - Миколаївський, був побудований не пізніше 1660 року. Знаходився він в центрі, де тепер автостанція. При церкві була церковно-приходська школа й шпиталь (богодільня). Час ішов, дерев'яна споруда потребувала ремонту, коштів, як завжди, не вистачало, і у 1780 році побудували на тому ж місці новий храм, теж із дерева, на значні пожертви. Були зроблені великі витрати і на прикраси, і на коштовності. Цей храм суттєво відрізнявся від свого попередника і простояв сто років, коли спорудили новий, цегельний, теж на пожертви прихожан і благодійників. Скарби, ікони, все було перенесено в цю церкву, з'явилось і нове начиння. Церква була трьохпристольна, головний пристол - в ім'я святого Миколая, правий - на честь ікони Казанської Божої Матері, лівий - на честь трьох святителів.

При цій церкві також була двокласна церковно-приходська школа грамоти. Священником був Трофим Антонов. Храм був

Історичний парне

Різдво - Богородицька церква

зруйнований у 30-х роках XX ст.

другий храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці теж був споруджений із дерева і освячений у 1685 р. Він стояв на піщаній рівнині, яка зветься Буряківкою. Будівником храму був Яків "уранський. На початку XIX ст. побудовано новий, цегляний храм, який осіятили у 1838 р. У побудові його, крім Якова Туранського, брали участь священики Федір Туринський, помічники Олександр Осташевський, Семен Квітка, прихожани

Храм був чотирьох-пристольний: головний пристол на честь Різдва Приподобної Богородиці, правий]

- на честь Стрітення Господня лівий - на честь ВознесінняІ Господня і хори - на честь Апостолів Петра і Павла. При І церкві було дві церковно-приходських школи для юнаків і дівчат. Священником був Іосиф Закрицький. У церкві зберігалися дійсні скарби : євангеліє 1664 р., "Апостол" 1688р., "Бесіди Іоанна Златоуста" 1624 р., з речей -срібний хрест - подарунок Григорія Філевського у 1743 р., срібний потір - пожертва сотника Андрія Філіпова 1754 р.

З архітектурної точки зору храм побудовано в стилі пізнього класицизму. В ті роки отримує поширення однокупольний храм, в якому є центральний об'єм з виразними архітектурними

формами. Таких храмів

залишилось мало. Подібний храм

- храм Архангела Михаіла (1820р.) є у Пересічному.

Була ще одна церква, яка мала відношення до Деркачів - це училищна Іоанно-Златоустівська церква при Харківському землеробному училищі.

Побудували її у 1850 р. із цегли стараннями управляючого, колежського радника Михайла Ільїнського. Хоча за своїм призначенням вона була відомча (училищна), але мешканці півдня Деркачів: Лужка, Каравану, пізніше Малої Данилівки - часто відвідували її у релігійні свята. Священиками цієї церкви були О-Григоренко, він же законоучитель, а останнім священиком був О.Теряев (1870-1920). Він похований на місцевому цвинтарі Могила і хресі збереглися до нашого часу.

Коли була утворена Харківська Єпархія на чолі з першим Харківським єпископом Христофором Сулімою (1799 р.}. стали створюватись нотні школи, які були і у Деркачах; містились вони в трьох хатах, а учні, кількість яких була до ЗО, жили у домівках селян. Ці школи мали певну користь для духовенства.

У Деркачах діяв і своєрідний суд. Назву він мав дещо страшну - Сільська розправа (створена в Україні у 1838 р.). Розправа існувала в кожній сільській громаді державних селян. З сучасного погляду це був прообраз діючої адміністративної комісії. Це був суд першого ступеня і діяв він на підставі закону. Сільська розправа складалась з сільського старшини і двох, обраних на три роки, селян, - "сільських добросовісних™. Розправа мала свою чотирьохкутну печатку зі скошеними кінцями. У самій назві "добросовісні" -була закладена ідея творити суд по совісті. Розправа розглядала справи про дрібні правопорушення, які зараз називають - адміністративними, тобто: бешкетування, дрібні крадіжки, брутальна лайка і образа; а також провиною було некоректне ставлення до збирачів податків, непокора їм. Розправа мала право накласти штраф до одного карбованця (суми тоді значної), віддати порушника на громадські роботи до шести днів, посадити під варту "на хліб і воду", а найсуворішим покаранням було призначення до п'ятнадцяти ударів різками, та це траплялось дуже рідко. Розправа за рік розглядала до десяти справ. Скасована розправа була у 1858 р.

Значний стимулюючий ефект на порушників мав авторитет літніх людей, громадський осуд, тому порушення громадського порядку траплялися досить рідко.

Щодо культури, то вона носила виключно етнографічний характер; відзначали свята згідно з особливостями давніх традицій, віруваннями. Поширений був спів, влаштування вечорниць. Урочисто святкували релігійні свята, особливо Великдень і Трійцю. Довгий час Деркачі і прилеглі хутори були справжнім Клондайком для збирання проявів етнографічної культури, речей народного мистецтва. Цей інтерес до етнографи слобожан був виявлений етнографами, істориками і літераторами М. Сумцовим, Д Багалієм, а ще раніше Філаретом Гумілевським. Головним чином ці дослідження друкувались в "Харківському збірнику", "Харківському календарі", в газеті "Харківські губернські відомості".

Реформа 1861 р. не внесла суттєвих змін в суспільне життя Деркачів, а настали вони при побудові Курсько-Азовської залізниці, яка пройшла на сході села. Саме тоді ця швидка і зручна комунікація розширила можливості спілкування між людьми; починається процес руйнування всього архаїчного. Змінюється уклад жигтя, воно стає більш стрімким, складним, нервовим і напруженим.

Концесія на будівництво Курсько-Харківської залізниці була підписана і затверджена 1 березня 1868 р., а вже 5 травня почалися роботи. Залізниця будувалась підрядним способом і підряд отримав Самуїл Соломонович Поляков. Проходила залізниця по лінії Курськ - Бєлгород - К.Лопань - Деркачі - Харків. Невдовзі будівництво залізниці дійшло і до Деркачів. Земля для неї була відведена із Деркачівської дачі, за що від агента будуючого залізниці було отримано і занесено на прибуток Деркачіеського товариства 3430 крб. Люди, як сарана, обліпили

полотно і виконували необхідну виймали і грунт, шпали і будували

роботу:

насипали

укладали

рельси,

необхідні споруди

залізничні будки,

платформи, переїзди,

тощо. За типовими

проектами будували все

міцно, надійно. Декілька

таких допоміжних

споруд уздовж залізниці

можна бачити і досі. Між тим будування магістралі обернулося втратами для

природи, було вирубано десятки тисяч десятин лісу. У Деркачах, як і

планувалось, була побудована станція, і до самого Харкова були тільки

платформи, а на Підгородній - роз'їзд. Привертає увагу дрібниця, але з

сьогоднішнього погляду це виглядає, як якийсь феномен: при будівництві

залізничної станції в Деркачах робітники, які працювали у посиленому темпі,

пощадили дуб, котрий ріс всього в декількох метрах від залізштчної колії.

Йому тоді було близько ста років - зовсім не вік для дерев, які живуть за

тисячу років. Дуб зберігся до наших днів, він у розквіті ліг і є головною оеліквією станції, бо нема йому подібного на залізниці.

Перший потяг виїхав із Курська і 22 травня 1869 року о 10.45 прибув у Деркачі, Радісно й урочисто зустрічали небаченого раніш залізного гостя майже всі мешканці селища, Через якусь годину він прибув у кінцевий пункт призначення - Харків.

Настала нова ера, яка позначилась і демографічним розшаруванням. Близькість Харкова, а також зручне сполучення з ним, сприяли переходу значної кількості недавніх селян на роботу до фабрично-заводських підприємств, залізницю. Така міграція становила до 30%. Праця на підприємствах, а особливо на залізниці, добре тоді оплачувалась і могла дати живі гроші, це, звичайно, приваблювало. Почалась перебудова колишніх тісних слобідських будинків на більш просторі, з цегли. Зростає рівень життя, з'являється значний прошарок купецтва, підприємців, інтелігенції. Коли частина населення Харкова стала шукати порятунок від шуму, набуває поширення інститут дачників. їхали від забрудненого фабриками і заводами повітря, ближче до чистих джерел, лісу, сільського спокою. В Деркачах вони знаходили собі затишний притулок. Більш заможні будували тут дачі. Один із таких, який залишив пам'ять по собі, незвичайний садок, що нагадував графський, - це пан Вудянський. Його садок розташований на південній околиці селища, за своєю мальовничістю і сьогодні є окрасою міста, що правда, зараз залишилась лише його рештка.

Історичний нарис
  1   2

Схожі:

Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconВізьми,доню, гарну скатертину, застели стіл І викладемо на стіл всі...
Зірка світила їм, щоб колядники не заблукали, не збилися з путі. Бо несли вони людям радісну звістку. Срібні дзвіночки дзвеніли під...
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconУроку вчителя математики
Тут, діти, проживають люди, які дуже люблять цікаві математичні завдання. Щоб потрапити нам на цей острів, ми повинні розв’язати...
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconЭто были девочки
Ходив він по світу та просив, щоб йому допомогли, чим зможуть. А він, коли люди добрі, чимось допоможе їм, адже дідусь був чарівник....
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconЗвітна доповідь директора енергодарської загальноосвітньої школи...
Ви можете мріяти, творити, будувати найкраще місце у світі, але, щоб зробити мрію реальністю, потрібні люди”   Волт Дісней
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconПоради при вихованні дитини
Нерідко в основі цих розповсюджених шкільних проблем лежать недоліки уваги. Люди, що володіють винятковою пам’яттю, теж можуть бути...
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconУрок 6 Тема: Довкілля рослин. Пристосування рослин до різних умов існування
Сонце, повітря, ґрунт, дощ, комахи, птахи, звірі, люди чим вони є по відношенню до дуба? (довкіллям)
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconПрофілактика отруєнь грибами
Гіппократа І відносяться до V ст до н. є. Слов'янські племена, які мешкали на території сучасної України, здавна знали їстівні гриби....
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconСтеп широкий то ж мій сват
Багато цікавих І знаменитих людей свого часу жило в селі чи відвідувало Бичову. Про шляхетську родину Шашкевичів з Бичови та про...
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconЖиттєвий І творчий шлях Уласа Самчука. Роман «Марія»
Коли у мене з одної корови стало шість … Щоб я, що цілий вік лив піт, що витворив стільки хліба, яким можна прокормити цілу державу,...
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconТема реферату
Моя бабуся страждає на гіпертонічну хворобу, бо полюбляє солону їжу. Лікар приписав їй безсольову дієту. І я замислився, якщо сіль...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка