Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко




Скачати 262.76 Kb.
НазваТут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко
Сторінка2/2
Дата конвертації06.03.2013
Розмір262.76 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Література > Документы
1   2

13

Відомо, що пан Вудянський жив у місцевості, яка звалась Кут. Тут був великий панський двір, огороджений парканом і воротами. Було три будинки сараї для худоби, а низом протікала широка в цьому місці р. Лопань. Через ріку був перекинутий міст, висока гребля, обсаджена тополями. А все це разом створювало типовий краєвид Слобожанщини. Жили тут і поміщики, у одного з них, Земборського, маєток якого знаходився в лісі, любив відпочивати Г.Ооворода '.

У кінці XIX ст. Деркачі змінюють своє обличчя. Населення нараховується вже до восьми тисяч. У слободі розвиваються ремесла. Багато було шевців, кравців, ковалів, теслярів. Продукція, що виготовляється тут, задовольняє не лише внутрішній ринок, а й багато вивозиться на продаж: на ярмарки Харкова, Мерефи, Вільшан, Золочева, Липців. Крім старих підприємств починають працювати нові, зокрема цегельні виробництва. Колишні селяни стають орендарями. У 1881 р. ними арендуаалось 1 116 десятин орної землі і 244 сінокоси. Близько 33% населення займались поденними роботами, переважно у Харкові, а деякі за місцем проживання. У цілому життя покращалось, але в той же час збільшувалось розшарування людей за матеріальним достатком, зростала відстань між багатими і бідними.

Настав час виявити свої здібності, талант, розум, здатність швидко пристосовуватись до обставин.

У 1887 р. на південно-східній околиці села Деркачі була заснована майстерня з виготовлення штучної вощини. Засновником був співробітник Харківського землеробного училища Ломакін Володимир Іванович. Цікава була людина, він захоплювався винахідництвом, і різні ідеї завжди переповнювали його. За виготовлену ним штучну вощину на Всесвітній колумбійській виставці у 1892 р. він отримав іменну бронзову медаль в алюмінієвому футлярі, який тоді був дорожчий срібла. Помер винахідник у 1906 році !. За свою сумлінну і бездоганну працю він був відзначений званнями - Титулярний радник, Колезький радник, Колезький асесор, надворний радник і нагородами - орденом Св. Станіслава III ст., орденом Св. Анни II ст.

Справу його продовжив син - Ломакін Микола Володимирович. Він розширив виробництво, асортимент продукції, яка стає відомою по всій Росії, бо його майстерня була на той час унікальною. Фірма "М.В.Ломакін" видає каталоги, викопує численні замовлення. Здавалось, що розквіту не буде меж, та. у наступному сторіччі фірму націоналізували і вона перетворилась на завод "Незаможник". Самого Ломакіна декілька разів заарештовували, та люди своїми настійливими проханнями відстояли цю добру людину. Помер Ломакін у 1955р. Майстерня ж перетворилась на потужний механічний завод, який тепер носить назву - Дергачівський завод турбокомпресорів3. Люди довгий чзс називали цей завод за прізвищем його засновника - "завод Ломакіна". Діяльність Ломакіна є класичним прикладом

1 "Панорама" N023, червень, 1998 р.

2 "Слобідський край" від 26 листопада 1992 р.

3 "Вісті Дергачівщини" від 27 лютого і 1 березня 1997 р.

підприємницької діяльності, яка проводилась інтелігентними людьми. А будинок майстерні й досі знаходиться на території заводу.

Значну роль у культурному розвитку Деркачів відіграло Харківське землеробне училище, яке знаходилось на півдні селища. Воно було закладено у 1847 р. як показова сільськогосподарська навчальна ферма, яка згодом перетворилась на учбовий заклад, яким і справді можна було пишатися. Тут було показове господарство, освічені викладачі. Такі славетні постаті як всесвітньо відомий поет 0. Олесь (Кандиба), драматург К. Треньов, поет і письменник О.Слісаренко, поет , драматург і теоретик театрального мистецтва Я.Мамонтів, письменник і громадський діяч Г. Михайличенко, які навчались і працювали тут. У 20-х роках у зоотехнікумі працював письменник, музикант і громадський діяч Г.Хоткевич.

Чимало мешканців Деркачів навчались у цьому учбовому закладі, як наприклад, журналіст і письменник П. Лісовий, майбутній зоотехнік В.Сухомлінов, А. Одерій та інші.

Згодом, а точніше наприкінці XIX ст., у Деркачах починає розвиватися шовківництво; як і в багатьох селах губернії ставилися різні експерименти і почався перший вихід цієї шляхетної продукції. Залишки шовковичних дерев залишилися і досі.

Селяни закладали показові ділянки для вирощування зернових культур, проводили виставки птахівництва, розводили вівців каракульової породи. Особливого розвитку набуло бджільництво, одночасно поряд з колодним поширюється І рамочне. У 1913 р. пуд меду коштував 8 крб., воску - 24 крб., рій бджіл без вулика -3-6 крб. Силами селян - підприємців було створено споживче товариство "Селянська праця".

У кінці XIX на початку XX ст. набуває розвитку освіта:

потреби часу вимагають цього, тому що переважна кількість населення Деркачів була не грамотною і вміння розписатися було вже "освіченістю". Починають відкриватися школи.

На 1896 р. Деркачі мали всього одне народне училище, в якому навчалось близько 100 дітей, а в церкоано-приходських школах - 250 учнів, тоді як у селищі дітей шкільного віку було 2150 душ. У зв'язку з цим Деркачівське сільське товариство на своєму сході запропонувало:" в 1897г. построить в слободе Деркачах два новьіх училища, из которьіх одно на главной улице, рядом с волостньїм правлением, величиной на 120 учеников, и другое - за рекою Лопанью, около так назьіваемого Лукьянца, величиною на 60 учеников..."1

Пропозиція була задоволена уїздним земським зібранням.

У цей час відкриваються курси грамотності І для дорослих. Діє Комітет товариства поширення освіченості. Всі клопоти щодо влаштування нових училищ взяв на себе голова Харківської уїздної земської управи князь К.Н. Гагарш.

У Деркачах у другій половині XIX ст. організовано притулок для

Краю мій, Слобожанщино! ДергачІ. Збірник архівних документів і матеріалів. Харків. "ФОЛІО" 1998. с. 110.

неповнолітніх злочинців, з якими проводилась плідна виховна робота. їх навчали праці, і продукція, вироблена ними, експонувалась навіть на Всеросійській сільськогосподарській виставці. Згодом цей заклад був реформований у притулоК для бездоглядних, який діяв до кінця 40-х років XX

СУ

Однією із старіших шкіл міста є школа №1 на Пісках. (Ця місцевість називається так, бо колись тут були великі піски, як згадують старожили, в коліно.) Вона розташована у будівлі, яка не передбачувалася для освітньої галузі. На початку XX ст. на місці, де зараз знаходиться школа, був базар, на якому торгували породистими кіньми, привезеними із ближніх і дальніх околиць. Для торгівців потрібний був притулок, тому і з'їхались сюди будівничі, розгорнулась робота. Але ніхто з місцевих жителів не знав призначення розпочатої будови, але мали можливість спостерігати, як проходило це будівництво. Цеглу випалювали на місці, бо піску було досить. а в розчин вапна добавляли яйця для міцності цегли. Місцеві діти не лишалися байдужими і допомагали в будівництві: складали цеглу, підвозили її, колотили розчин і навіть збирали яйця по хатах.

І ніхто із них тоді не думав і навіть не здогадувався, що будують школу собі, дітям, онукам, правнукам. Робота була ручна, важка і тривала довго, аж до 1914 року. Розпочалася перша світова війна, тому новобудова зразу стала госпіталем. Набачились всього ці стіни: і крові, і стогону, і смерті... Виникла потреба хоронити померлих, так було засновано цвинтар, що діє на Пісках і сьогодні. І так до грудня 1917 року, коли приміщення було віддане дітям для навчання грамоти. З того часу почала відлік історія Дергачівської першої.

Справжнім культурним здобутком для Деркачів був, згадуваний вже раніше, молодий Гнат Хоткевич, який у 80-х роках, у літній період, приїздив з батьками у Деркачі, де його мати працювала кухаркою у купця Михайлова'. Саме тут він відчув благодатну стихію села: чарівні народні пісні, які так органічно поєднувались з надвечірнім часом прекрасного Слобожанського селища; відчув пахощі трав, свіжого п'янкого повітря, особливу ліричну красу місцевих пейзажів. Тут він вперше закохався в неповторне звучання бандури сліпого бандуриста дядька Павла, який і дав йому перші уроки гри на цьому народному інструменті. Все це потім вибухне в ньому в новій якості - в літературних творах, знайде відбиток у його працях як знавця-етнографа, музиканта-бандуриста, актора і організатора театральної справи. А поки що юнак Хоткевич під час своїх літніх вакацій, приїздивши до Деркачів, радів зустрічі зі своїми друзями, яким привозив подарунки з міста: книжки, зошити, та головне - захоплення знаннями, якими він охоче ділився, розповідаючи про цікаві подорожі героїв Купера, Жюля Берна, Маріета і найважливіше - він навчав селянських дітей грамоти.

Але головна справа Хоткевича у Деркачах - це створення аматорського театру на Михайлівській дачі. Саме тоді виявилися його організаторські здібності, завдяки яким фактично з нуля був створений справжній театр, з усім відповідним приладдям: зі сценою, рампою, декораціями, тощо...

Див. "Панорама", №38,1999 р.

Ставилися спектаклі за творами Старицького, Кропивницького, акторами ж були місцеві жителі. Вхід був платний, і кошти використовувалися на придбання українських книжок, якими поповнювалась місцева бібліотека. Таким чином, рік 1895 офіційно вважається роком створення театру у Деркачах. Цікаво, що ставились народні водевілі просто неба, увечері, біля якоїсь хати, і зараз вже важко уявити всю чарівність і гармонію цих театральних вистав, які були наче продовженням римських вистав на арені цирку. (До речі, "за базарем", один з будинків купця Михайлова зберігся. Дізнавшись про це, молодша донька письменника, Галина Хоткевич, влітку 1996 р. і у квітні 2001 р. приїздила у Дергачі з далекої Франції, з Гренобля, де вона мешкає, щоб відвідати цю місцевість. З хвилюванням вона оглядала будинок, де ще зберігся камін, викладений старими кахлями, спустилася до річки, що протікає поруч і торкнулася води, в якій колись купався її батько, і, як диво, саме тут ростуть водяні лілії - символічний пам'ятник людині з чистим серцем . Відвідала Галина Гнатівна і Дергачівську першу школу, де шанують пам'ять її батька, і

Наприкінці XIX ст. і в першому десятиріччі XX ст. на фоні загального покращання життя, з'являється прошарок заможніх людей і в Деркачах, які виявили свої здібності у підприємництві, торгівлі, тощо. Певні верстви населення Деркачів і раніше займалась торгівлею, і це не зникло, а проросло на новому ґрунті, в новій якості.

Добробут деркачівців зростає і ознакою його стає створення а Деркачах благодійного товариства, мета цього товариства була викладена в статуті: надання допомоги людям, які по старості і безпритульству мають нужду і потребують опіки, а також влаштування на роботу осіб, які можуть займатися працею і забезпечувати себе коштами.

У 1915 році 9 березня відкривається у Деркачах районна бібіліотека-музей, де зберігалися речі з етнографії і культури Деркачів. Керівництво музеєм здійснювало земство,

У лютому 1916 р. було створено вокально-музично-драматичний гурток. Цей гурток мав свій статут, згідно з яким члени гуртка були зобов'язані:

"1. Доставлять населенню слободи Деркачей разумньїе, полезньїе и доступ ньіе развлечения.

2. Отвлекать народ от всякого неразумного провождения времени и пьянства.

3. Содействовать умственмому, физическому развитию народа".'

Було в Деркачах і товариство сприяння тверезості.

У 1913 році з'являється перший земський телефон, яким були з'єднані

и художественному

Краю мій, Слобожанщино! Дергачі. Збірник архівних документів і матеріалів. Харків. "ФОЛІО", 1998, с. 132.

всі волосні правління, місця праці земських начальників і станових приставів, земські медичні і ветеринарні пункти, тощо.

Аптека Діяла в Деркачах з 1861 р-. а лікарня з 1910 р. Ветеринарна аптека почала працювати з 1902 р., ветеринарний пункт -31913р.

В основі правління Деркачівської волості було самоврядування. Волосний голова обирався товариством, він був уповноваженим в громадських справах, обирали збирача податків, писаря та його помічника. Була посада сільського старости і пожежного старости, що також обиралися. Усі питання, стосовно життя Деркачів, вирішувалися на сході мешканців, які мали право голосу. Вирок сільського сходу записувався у спеціальну книгу сільських вироків. Крім того складався кошторис на утримання установ, відраховувались кошти на платню відповідальним особам - голові (114 крб. на рік), сотським і десятським (молодшим поліцейським чинам), писарю, його помічнику, сторожам. Виділялися кошти на опалення, на освітлення, на утримання училищ, тощо. Такий устрій був зрозумілий усім, він виключав зловживання, бо був підпорядкований громадськості і посадові особи дійсно були слугами народу, йому підзвітні.

Революційні події 1905 р. мало торкнулися Деркачів безпосередньо, проте О.Матюшенко, наш земляк, ввійшов в історію цих днів.

Народився в родині шевця. У 15 років пішов від батьків і став мастильником паротягів у Харківському депо, але брудна робота не задовольнила його і він подався на Одесу, де і вступив на грубника пароплава. Побачив світ - Константинопіль. Єгипет, Цейлон, Далекий Схід. У 1901 р. Матюшенко повертається на батьківщину і по призову знову відправляється на флот. Ретельно дбає про самоосвіту і незабаром складає іспит на машиніста. Серед товаришів виділяється розумом, порядністю і відвертістю. Він вже був унтер-офіцером на той час, коли поширюються революційні настрої і| коли на панцирнику "Потьомкін", де служив Опанас, вибухнуло збройне повстання, одним із керівників якого і був Матюшенко. Команда цього корабля, пройшовши під червоним стягом по Чорному морю і не знайшовши підтримки в країнах: Румуни, Болгарії, Турції - врешті-решт здалася. Сталося це біля берегів Румуни. Корабель було повернуто в Росію, він став лінкором і його було перейменовано у "Св. Пантелеймон".

Подальша доля Матюшенка склалася так: деякий час він перебував в еміграції - в Америці, Швейцарії, та, занудьгувавши за мальовничого Слобожанщиною - тинами, мальвами, вишиванками та піснями, у 1907 р. нелегально повертається. Це було його найбільшою помилкою, бо в червні його вистежили, а 3 липня заарештував агент Кучері. За вироком військово-морського суду Матюшенка було засуджено до страти, 119жовтня 1907р. кат Жекмакі вибив стілець з-під його ніг.

Дії Матюшенка та його однодумців мали великий суспільно-політичний

резонанс і не пропали марно. З листопада 1905 р. був проголошений маніфест, демократичні положення якого були спрямовані на покращення життя народу.

Зараз на вулиці, де жив Опанас Матюшенко, встановлено меморіальний обеліск на його честь. Це данина нашому славетному землякові, який був прикладом ліпших рис людської душі - хоробрості, широти поглядів, щирості, відвертості й любові до Батьківщини.

Якщо революційна хвиля вихопила тільки одну людину з Деркачів, то інша подія - російсько-японська війна 1904-1905 р.р. призвела до мобілізації із запасу на військову службу 27 деркачівців і майже половина З них загинула. Імена цих загиблих за царя І Батьківщину були викарбувані на двох меморіальних дошках художнього лиття і встановлені в церквах.

Справжнім лихом для деркачівців стала перша світова війна. Більшу половину чоловіків мобілізовано на фронт. У цей час зросли податки, настала доба революційних подій. Навесні 1918 р. в Деркачі вступили австро-німецькі війська. Були тут і денікінці. У 1919 р. на станції Деркачі відбувся їх бій з частинами Червоної Армії і тільки в грудні денікінці покинули селище.

Після громадянської війни життя входить у своє русло. Відроджуються освіта і культура: відкрилися три початкові школи і одна семирічка, активізувалася робота з ліквідації неграмотності, діяло 5 шкіл-лікбезів. Була організована дитяча трудова колонія. Відкрито 5 клубів, народний дім, дві бібліотеки. Розвивається охорона здоров'я: з 1925 в Деркачах почали діяти лікарні, зуболікарський кабінет, тубсанаторій і аптека.

На початку 20-х років волосний зїзд Рад обрав місцеву владу -Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів. Першим головою волосного виконавчого комітету став Нестеренко Олександр Якович. У грудні 1923 р., після скасування губернії, повітів та волостей. Деркачі стають районним центром. Першим головою райвиконкому був обраний Смалько Тимофій Юхимович, а секретарем - Коробка Григорій Леонтійович,

У 1928 р. деркачівське сільськогосподарське товариство збудувало цегельний завод. Далі були побудовані МТС, нові корпуси заводу "Незаможник", який згодом став називатися механічним. Розширювалась залізнична станція. У 1930 р. селище Деркачі було електрифіковане, і це сприяло розвитку виробництва, культури. Почала розвиватись швацька, деревообробна, харчова та шкіряна промисловість, У зв'язку з близьким розташуванням до індустріального Харкова деркачівські колгоспи перетворилися на бази виробництва молочних продуктів та овочеЙ для постачання їх населенню міста.

У 1938 р. Деркачі стають селищем міського типу. Чисельність населення становить 17 тисяч чоловік. Поширюється мережа торгівельних організацій.

У 1941 р. розпочалась Велика Вітчизняна війна. Було проведено евакуацію промислових підприємств і колгоспногомайна. Мешканці брали участь у будівництві інженерних споруд оборонної лінії навколо Харкова. Був створений винищувальний батальйон для боротьби із загарбниками.

22 жовтня 1941 р. німці ввійшли у Деркачі через Бутаєву гору. Багато людей було розстріляно, частина жителів стала остарбайтерами. Все це

відомі, сумні сторінки історії, які художньо відтворив у своєму романі "Живих кличу" наш земляк, письменник, лауреат премії імені Павла Тичини Данило

Бакуменко.

Дергачі (до 1943 р. -Деркачі) були звільнені частинами Червоної Армії 19 серпня 1943 року. На фронтах Вітчизняної війни воювало 1756 мешканців і 500 з них за мужність і відвагу були нагороджені орденами і медалями, 956 чоловік загинуло.

Трудівники Дергачів і району всіляко допомагали фронту. За ініціативою колгоспників було вирішено на свої кошти побудувати ескадрилью винищувачів "Дергачівський колгоспник". Було зібрано 3,5 млн. карбованців, найбільший внесок ,50 тис. карбованців, зробила Одарка Путієнко. У червні 1944р. ескадрилія була побудована і передана одному з авіаційних полків.

З 1945 р. починається відбудова Дергачів, і ряд галузей перевищив довоєнний рівень виробництва.

У 1950 р. здійснилося укрупнення колгоспів.

Успішно розвивається селище у 1951-1975 роках. Значний розвиток отримала промисловість. У 1965 р. кількість населення району складала вже 108.7 тисяч чоловік, у тому числі сільське - 33 тисячі, а Дергачів- 24,8 тис чол.

Суттєві зрушення відбулися в оновленні обличчя Дергачів після того, як вони набули статус міста районного значення.

Дещо про менталітет дергачівців.

Дергачівці ніколи не знали кріпацтва, були державними селянами, військовими козаками, потім військовими обивателями. Це, зрозуміло, наклало певні риси на їх характер, поведінку: для них властива впевненість у собі, у своїх силах, вони не терплять підлеглості, без будь-якого дипломатичного хисту завжди заявляють про себе. І це не погорда, не протиставлення іншим, а така здібність - не згинатися і високо тримати голову.

Всі люблять свою оселю, родину, але дергачівці - якось особливо. І завжди дбають про свій добробут: гарний і міцний будинок, щоб все у них було і в хаті, і в льоху. Гегель казав, що хитрість - це другий бік розуму. Проте дергачівців не можна назвати хитрими - ця риса у них не на поверхні, як, скажімо, у інших народів, а поряд з іншими рисами, наприклад, прагматизмом. Саме ця риса - прагматизм, властива їм найбільше, і романтиками їх аж ніяк не назвеш. Тримаються своєї етнічної спільноти, спілкуються з сусідами, але про них не можна сказати, що двері їх осель завжди відчинені для кожного; вони обережні у виборі друзів і щось дізнатись про сусіда доволі важко.

Незважаючи на можливість зросійщитисн, як це сталося з багатьма селами на Харківщині, дергачівці, на відміну від інших, зберегли своє давнє українство і розмовляють, переважно українською мовою і майже без елементів суржику. До речі, це стосується і молоді, часто можна спостерігати, як вона спілкується рідною мовою у транспорті, але приїхавши у Харків, вона легко переходить на російську, якщо цього потребують обставини.

Дергачівці здатні до комерції і завжди в змозі заробити копійку. Мабуть,
1   2

Схожі:

Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconВізьми,доню, гарну скатертину, застели стіл І викладемо на стіл всі...
Зірка світила їм, щоб колядники не заблукали, не збилися з путі. Бо несли вони людям радісну звістку. Срібні дзвіночки дзвеніли під...
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconУроку вчителя математики
Тут, діти, проживають люди, які дуже люблять цікаві математичні завдання. Щоб потрапити нам на цей острів, ми повинні розв’язати...
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconЭто были девочки
Ходив він по світу та просив, щоб йому допомогли, чим зможуть. А він, коли люди добрі, чимось допоможе їм, адже дідусь був чарівник....
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconЗвітна доповідь директора енергодарської загальноосвітньої школи...
Ви можете мріяти, творити, будувати найкраще місце у світі, але, щоб зробити мрію реальністю, потрібні люди”   Волт Дісней
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconПоради при вихованні дитини
Нерідко в основі цих розповсюджених шкільних проблем лежать недоліки уваги. Люди, що володіють винятковою пам’яттю, теж можуть бути...
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconУрок 6 Тема: Довкілля рослин. Пристосування рослин до різних умов існування
Сонце, повітря, ґрунт, дощ, комахи, птахи, звірі, люди чим вони є по відношенню до дуба? (довкіллям)
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconПрофілактика отруєнь грибами
Гіппократа І відносяться до V ст до н. є. Слов'янські племена, які мешкали на території сучасної України, здавна знали їстівні гриби....
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconСтеп широкий то ж мій сват
Багато цікавих І знаменитих людей свого часу жило в селі чи відвідувало Бичову. Про шляхетську родину Шашкевичів з Бичови та про...
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconЖиттєвий І творчий шлях Уласа Самчука. Роман «Марія»
Коли у мене з одної корови стало шість … Щоб я, що цілий вік лив піт, що витворив стільки хліба, яким можна прокормити цілу державу,...
Тут люди здавна сонце несли, щоб стало тепліше на світі О. Тараненко iconТема реферату
Моя бабуся страждає на гіпертонічну хворобу, бо полюбляє солону їжу. Лікар приписав їй безсольову дієту. І я замислився, якщо сіль...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка