Вступ




Скачати 219.81 Kb.
НазваВступ
Дата конвертації01.03.2013
Розмір219.81 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Література > Документы





ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КОНЦЕПЦІЇ

ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТИЛЮ

1.1. Множинність інтерпретацій поняття стиль

1.2. Питання класифікації функціональних стилів

1.3. Стиль в естетичному аспектів

1.4. Динаміка та статика функціонального стилю

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА СТАТИСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТИЛІВ НА СИНТАКСИЧНОМУ РІВНІ

2.1. Метричний статус стилю через синтаксис

2.2. Лінгвістична кваліфікація одиниць підрахунку

2.3. Принципи класифікації складнопідрядних речень

2.4. Частота вживання підрядних речень. Їх глибина та довжина

^ ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ

РОЗДІЛ 3. ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ У ТЕКСТАХ ХУДОЖНЬОГО ТА ПУБЛІЦИСТИЧНОГО СТИЛІВ

3.1. Частота вживання підрядних речень у творах белетристів

3.2. Частота підрядних речень як статистичний параметр індивідуально-авторських стилів

3.3. Розподіл довжини складнопідрядних речень у творах письменників як показник оригінальності авторських манер викладу

^ ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Переяслав-Хмельницький - 2007


2

3
8

8

12

21

24

27

29

29

31

35
39

46

47

47
57

60

64

68

73


^ «ВЖИВАННЯ ПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ У ТЕКСТАХ

РІЗНИХ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТИЛІВ»

(на матеріалі англомовної прози та публіцистики)

ВСТУП

У сучасній лінгвістиці сформувалося розуміння літературної мови як системи функціонально-стильових різновидів, що відображає реальний факт соціально-обумовленого функціонування мови в різних сферах людського спілкування. Саме тому доцільно досліджувати вживання і функціонування тих чи інших одиниць не лише у системі мови і в мовленні у цілому, але й в окремих числа найбільш інтенсивно досліджуваних і, відповідно, актуальних у сучасному мовознавстві.

Ґрунтовні дослідження складнопідрядних речень запропоновані представниками зарубіжного класичного напрямку: Г. Поутсмою, 1929; Є. Крейзінгом, 1932; Г. Стокоу, 1937; Р. Зандвортом, 1948 [290; 277; 294; 305], а також м, цей тип речень розглядався перш за все у структурно-семантичному плані. Окремі питання, пов’язані з вивченням складнопідрядних речень з функціонально-стилістичного боку, знайшли своє відображення у сучасній лінгвістиці. Однак предметом спеціального дослідження вони не були.

^ Отже, актуальність нашого дослідження визначається тим, що:

  1. при всій різноманітності наукових розвідок, присвячених вивченню зовнішнього аспекту стильового розшарування мовлення, поза увагою залишається комплекс питань, пов’язаних із внутрішньою організацією стилів;



^ Об’єктом дослідження виступають художнє мовлення, представлене творами англійських та американських авторів, а також публіцистичні тексти.

Предметом аналізу в роботі є підрядні речення в англомовній прозі та публіцистичних джерелах.

Матеріалом для дослідження послужили тексти художніх творів англійських та американських письменників ХХ ст.: Е. Хемінгуея “Прощавай, зброє!” (1929); “Мати і не мати” (1937); Т. Драйзера “Дженні Герхардт” (1910); “Фінансист” (1911); Ф. Фіцджеральда: Збірка оповідань (1922); “Великий Гетсбі” (1925); та Дж. Стейнбека “Грона гніву” (1939); “Лаг з моря Кортез” (1941).

Вибір джерел зумовлений високим художнім рівнем вказаних творів, точністю та образністю їх мови. Важливим є те, що взяті для аналізу твори відносяться практично до одного хронологічного періоду; а це, в свою чергу, дає можливість виявити деякі особливості вживання СПР в англо-американській художній прозі ХХ століття.

Оскільки одним із основних завдань лінгвостатистичного опису є порівняння отриманої моделі з моделями інших стилів, то у нашому дослідженні було обрано публіцистичне мовлення, представлене вибіркою (обсягом 2843 синтаксичні одиниці) з редакторських статей провідних англомовних газет “The Times”, “Herald Tribune” та “The Financial Times”.

^ Метою дослідження є опис основних характеристик підрядних речень у текстах художніх та публіцистичних стилів, дослідження довжини складнопідрядних речень та їх глибини для встановлення системи значущих елементів, характерних для конкретного письменника, тексту, стилю.

^ Згідно з метою у дослідженні ставляться такі основні завдання:

  1. отримання частотних характеристик підрядних речень у кожному з індивідуально-авторських стилів;

  2. аналіз стилістико-синтаксичних особливостей кожного з п’яти ідіостилів за допомогою трьох стилерозрізнювальних параметрів складнопідрядних речень:

прикладі досліджуваних джерел.

Теоретичне значення пропонованої роботи визначається тим, що: отримані результати та висновки сприяють уточненню меж поняття стиль через статистичні показники складнопідрядних речень; подальшому розвитку теорії граматики складнопідрядних речень в англійській мові; доповнюють та поглиблюють лінгвістичну характеристику складнопідрядних речень. Результати дослідження стануть корисними при розв’язанні проблем функціонального синтаксису й лінгвістики тексту, вони також відкривають перспективу для подальшого вивчення складнопідрядних речень. Крім того, наше дослідження дає змогу схарактеризувати основні функціонально-стилістичні можливості складнопідрядних речень у текстах художнього та публіцистичного стилів у взаємозв’язку з особливостями авторського мовлення.

Дослідження будується у своїй основі за методом двоступеневого аналізу.
^ РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КОНЦЕПЦІЇ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТИЛЮ


1.1. Множинність інтерпретацій поняття стиль

Кожна розвинута літературна мова, функціонуючи в різних сферах суспільного життя, виробляє свої усталені суспільно-історичні різновиди мовлення – функціональні стилі [156; 5].

Стильова структура мови, будучи тісно пов’язаною з конкретною історією та умовами життя людей, постійно розвивається та збагачується, супроводжуючись розширенням лінгвістичних визначень понять: стиль, мовні стилі, мовні засоби стилю.

Свідченням того, що функціональні стилі зі своїми стильовими різновидами та колоритами завжди були предметом особливого зацікавлення та досконального вивчення, є факт множинності їх інтерпретацій та класифікацій.

Про дифузність терміна стиль, про відсутність єдності в розумінні самої суті стилю свідчать визначальні ознаки, покладені різними авторами в основу

1.2. Питання класифікації функціональних стилів

Адже специфічні мовні засоби інших стилів, потрапляючи до художньої літератури не нівелюють її, а виступають лише в іншій функції: вони стають засобом виразності і зображувальності.

У свій час М.М. Кожина теж довела, що є всі підстави вважати мову художньої літератури, відзначаючи при цьому велику складність її організації, своєрідність і значні відмінності від усіх інших мовленнєвих підрозділів, одним з основних функціональних стилів. Особливо доречним тут є твердження про те, що будучи функціональним стилем, мова художньої літератури безумовно специфічна, але абсолютно не однорідна за всіма ознаками з іншими стилями і займає в їх системі особливе місце [105; 31].

Безмежні можливості виразних засобів у художньому стилі сприяють тому, що він стає надзвичайно привабливим для різноманітних лінгвістичних досліджень, наголошує В.А. Кухаренко [278; 119]. Так, на сучасному етапі виявленню особливостей художнього мовлення присвячені праці: Ю.М. Лотмана, М.О. Рудякова, Л.А. Голякової, Ю.І. Мінералова, І.Б. Морозової, Л.А. Мироненко, О.М. Алісеєнко [134; 199, 63; 153; 158; 154; 10] та багатьох інших.

Певні способи мовленнєвої діяльності в різних сферах комунікації, як зазначалося вище, призводять до утворення функціональних стилів. Особливі ж властивості мовлення, головним чином, у сфері художньої літератури, може виявляти і окрема людина – у цьому випадку йдеться про індивідуальний чи індивідуально-художній стиль того чи іншого письменника, або про його ідіолект [222; 27].

Ідіостиль, або ідіолект, за В.П. Григор’євим, – це система мовних засобів індивідууму, що формується на основі засвоєння ним мови і розвивається в процесі його життєдіяльності [68; 4].

Специфічна образність, виразна манера викладу, словник будь-якого письменника, розвиваючись, поступово перетворюються на автоматичні прийоми його майстерності [231;54].

Іноді в окремих творах стиль художника видозмінюється, стаючи адекватним тій чи іншій модифікації стилетворчих факторів, але при цьому єдність художньої закономірності обов’язково зберігається, стверджує О.М. Соколов [212; 177].

Поняття індивідуального стилю рухоме і є історичною категорією. Це єдина категорія стилістики, зауважує В.А. Кухаренко, яка вимагає обов’язкового узгодження синхронічного і діахронічного підходів. Річ у тім, що, будучи природним відображенням еволюції художника, його стиль носить динамічний, мінливий характер, який пізнається лише з діахронічного зіставлення ряду синхронних станів [123; 52]. Так звана “індивідуально-авторська парадигма” об’єднує всі твори одного автора, при цьому інтегрувальною ознакою – свого роду архісемою – цієї текстової парадигми є творчий метод автора, який реалізується в структурі його творів [215; 164].

Як наслідок цього проблема індивідуального авторського стилю досліджувалась не однією генерацією вчених-лінгвістів. Детального висвітлення вона набула в науковому доробку акад. В.В. Виноградова [38; 169; 39; 27 – 71; 40; 72 –73], у працях Р.Р. Гельхардта; В.А. Кухаренко; М.Б. Храпченка, Н.А. Пасхалової, І.І. Чеплигіної, [58; 107 – 141; 124; 70 – 394; 235; 58 – 152; 172; 238] та деяких інших.

В індивідуальному стилі автора як основній категорії стилістики художньої літератури нового часу активні елементи літературно-художньої побудови структурно узгоджуються в єдину стилістичну систему, в якій все взаємообумовлене та взаємопов’язане, зазначає акад. В.В. Виноградов [40; 72].

Отже, важливим моментом дослідження художнього твору є визнання системи мовних засобів у ньому. Та авторський стиль становить собою не тільки цю систему, але й закономірності функціонування мовних засобів. М.М. Кожина зауважувала, що майже всі сторони людського характеру мислення знаходять відображення у характері мовлення [106; 16]. Таким чином, для нас становлять інтерес не лише такі, що формуються в результаті індивідуальних особливостей людини, а насамперед ті, що мають закономірний характер. До того ж індивідуальний стиль – результат добору цілого ряду факторів, які по-різному формують автора й спонукають його до утворення певних рекурентних схем. Саме ці аспекти сприяли прагненню вчених віднаходити нові підходи до індивідуально-авторського стилю з позиції квантитативної типології тексту.

Спроби описати індивідуально-авторський стиль за допомогою статистичних методів робили такі мовознавці, як: А.М.Лятіна, Л.К. Каджазнуні, В.К. Войнов, Н.П. Дарчук, А.І. Демченко, Г.А. Дирхєєва, О.Д. Надточій, А.Л. Гришунін [136; 97; 45; 75; 76; 82; 162; 69; 18 – 38] та інші.

Встановлено, що індивідуальні художні стилі відрізняються частотністю вживання в них мовних одиниць [61; 16], в тому числі і синтаксичних. Найуживаніші синтаксичні конструкції певним чином характеризують індивідуально-авторський стиль.

Отже, ознакою індивідуальності стилю письменника може бути синтаксична організація мови його творів [215; 164 – 165].

Огляд літератури показує, що в наш час завдання визначення лінгвістичних ознак тексту, де відображаються стильові варіації, є досить актуальним як у прагматичному, так і в загальнотеоретичному планах. При цьому одним із найважливіших шляхів вирішення цього завдання є шлях кількісного аналізу лінгвістичних категорій у тексті.

У цілому статистичний підхід до вивчення індивідуально-авторського стилю передбачає диференціацію:

  1. індивідуального стилю, під яким розуміємо сукупність стійких навичок використання загальнонародної мови окремим її носієм [61; 15];

  2. визначення особливостей тексту, що відповідають ідіостилю автора (їх можна розглядати без врахування змістової сторони тексту: вони є лише формальним показниками текстової організації та можуть бути зафіксованими через підрахунок частоти їх функціонування у самому тексті);

  3. можливості формування безкінечної кількості ідіостилів, що зумовлюється здатністю природної мови виражати один і той самий зміст різноманітними засобами [45; 11];

  4. вивчення авторського стилю в художньому тексті, який має вияв у двох площинах:

    • індивідуального стилю (динамічного стереотипу мовленнєвої поведінки) самого автора;

    • стилізації мовленнєвої манери оповідача та персонажів [45;13];

Сучасна зарубіжна стилістика приділяє особливу увагу експресивним функціям мови і пов’язує їх, головним чином, з дослідженням індивідуальної мовної творчості і стилю. Тут увага зосереджується на літературі, об'єктом дослідження якої була мова письменника або мова літературного твору. В основу більшості концепцій покладено індивідуальне мовлення, і ця вихідне твердження виразно проявляється майже в усіх сучасних зарубіжних дослідженнях стилю.

Так, М. Меррей зауважує, що стиль повинен бути індивідуальним через те, що він є виразом індивідуального характеру почуттів. Автор виходить з індивідуально-психологічної концепції стилю мовлення і робить висновок, що стиль основна увага приділяється художньому стилю, тоді як отримана модель публіцистичного слугуватиме лише для порівняння та перевірки достовірності отриманих даних з текстів художнього стилю.

1.3. Стиль в естетичному аспекті

відповідності елементів форми та елементів змісту. При цьому стиль ототожнюється з художністю, він усвідомлюється як втілена цілісність змістовної форми [140; 8]. Таке трактування поняття стиль є класичним. Воно сягає функціонального тлумачення стилю, яке сформулював Й. Гете у вигляді трьохкомпонентної схеми: безпосереднє наслідування – манера – стиль. При цьому Й. Гете назвав стилем вищий метод художнього зображення, що обов’язково корелює з такою категорією естетики як краса [59; 26 – 30].

Один з аспектів вивчення краси – проблема співвідношення краси та доцільності [308; 451]. Суть прекрасного і прояв прекрасного не протиставлені користі, відповідно, доцільності. Саме з цієї точки зору можна стверджувати, що критерії виділення функціональних стилів літературної мови мають у своїй основі не тільки цілком обумовлений цільовий момент (цільову направленість, доцільність), але також володіють естетичною цінністю [191; 27].

Таким чином, будучи чітко орієнтованим на певне цільове призначення, маючи конкретне завдання, функціональний стиль демонструє системний зв`язок мовних елементів як семантично та граматично цілеспрямований та доцільний. Цій властивості функціонального стилю притаманна певна естетична цінність, оскільки, як зазначалося вище, поняття гармонії та доцільності взаємопов`язані. Однак не лише доцільність та функціональна виправданість в організації мовного матеріалу можуть спричинити виникнення естетичного почуття. Така ж властивість притаманна й іншій особливості функціонального стилю – його цілісності.

^ ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ

Функціональний стиль створюється на основі цілісної системної єдності мовних елементів, що функціонують за певними закономірностями, які представляють певну побудову – структуру. Системність мовленнєвого стилю передбачає як якісний (відбір певних засобів, їх значень, специфічність закономірностей функціонування), так і кількісний бік явища (статистична структура висловлювання, певна система частот мовних одиниць, яка характеризує кожен стиль). При цьому обидві позиції взаємопов’язані та

^ РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА СТАТИСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТИЛІВ НА СИНТАКСИЧНОМУ РІВНІ


    1. Метричний статус стилю через синтаксис

Лінгвістичний аналіз стилю як системи, на думку багатьох вчених, найдоцільніше проводити за мовним рівнями.

Спостереження показують, що практично всі рівні беруть участь у стилетворенні, але синтаксичний рівень, зазвичай, визнається найпомітнішим у цьому плані. Такої думки дотримуються ряд мовознавців. Зокрема, О.І. Єфімов речень

У, адже вона володіє предикативністю, тобто саме те, що в плані змісту складає сутність речення. Підрядна частина володіє двоїстою природою – з одного боку це член речення, а з другого – саме речення. Такої думки дотримуються О.М. Пєшковський; Л.С. Бархударов; О.О. Шахматов [176; 145 – 158 ; 17; 36 – 39; 242; 56 – 69].

До того ж, як зауважує Л.М. Прудников, та обставина, що підрядна частина може бути головним реченням по відношенню до іншої підрядної частини (в складнопідрядних реченнях з послідовним підпорядкуванням) слугує ще одним доведенням того, що підрядна частина є, по суті своїй, реченням [189; 4].

Сучасні дослідники В.І. Карабан; О.О.Прокопчук, М.В. Варисова; О.Ф. Пугачова; Н.В. Шульжук; Я.М. Прилуцька; О.С. Пономарів; О.В.Ткач; О.С.Баранівська; Ю.А. Кузнецов; Н.В. Худик; Л.Н. Аніпкіна; Н.Л. Іваницька; О.Б. Шишлова [99; 188; 32; 190; 246; 187; 182; 178; 226; 16; 119; 236; 12; 92; 244] та інші, розвиваючи ідеї провідних вітчизняних учених, значно розширили, збагатили й конкретизували більшість положень, що стосуються осмислення реченнєвої структури складнопідрядних речень.

Стосовно принципів класифікації складнопідрядних речень, то у різний час їх було висунуто декілька, серед яких можна виділити, на нашу думку, три основні:

  1. класифікація, що ґрунтується на уподібненні складнопідрядних речень в цілому до простого, а підрядних частин – до членів простого речення (побудована на цьому принципі класифікаційна схема склалася, головним чином, у ХIХ ст.) [20; 216];

  2. формальна класифікація щодо засобів зв’язку головної і підрядної частин (цю класифікацію висунув і відстоював О.М. Пєшковський [176; 382 – 424]);

  3. структурно-семантична, в її основі лежить співвідношення між головною та підрядною частинами. У створення такого типу класифікації значний внесок зробив М.С. Поспєлов [184; 21 – 27].

У найгрунтовнішому висвітленні структурних характеристик складнопідрядних речень в англійській мові Л.П. Іофік об’єднала вищезазначені принципи (еквівалентності та валентності), при цьому зберігши традиційну внутрішню класифікацію обставинних предикативних одиниць (термін Л.П. Іофік [94; 139]).

Логіко-граматичний аспект, на думку В.Г. Адмоні, є найбільш глибинним, базовим аспектом виділення типів складнопідрядних речень. Саме він виявляє структури виключно стійкі, відпрацьовані у сполученнях морфологічних форм. На цей аспект з його типологією накладаються решта аспектів речення, створюючи те складне переплетіння мовних структур, яке і є типологією речення [5; 18].

Отже, саме перший тип класифікації має ту безперечну перевагу, що він розглядає складнопідрядних речень як таку побудову, що ґрунтується на синтаксичних зв’язках, аналогічних до тих, що спостерігаються у простому реченні, утверджуючи таким чином ізоморфізм синтаксичної системи в цілому.

Ця класифікація більш виправдана у граматичному відношенні в поліпредикативному реченні, аніж у монопредикативному, оскільки в останньому типи обставин, що виділяються, не пов’язані з певною формою вираження, тоді як класифікація обставинних предикативних одиниць зумовлена відношеннями, які передаються за допомогою сполучників (сполучних слів) із закріпленими значеннями часу, місця, мети, умови тощо. Така класифікація найширше застосовується у граматиках багатьох мов, зокрема, в граматиці англійської мови.

Отже, беручи до уваги все сказане вище за синтаксичною функцією, яку виконує підрядне речення, ми виділяємо:

  1. підметові підрядні речення (Subject Clauses);

  2. присудкові підрядні речення (Predicative Clauses);

  3. додаткові підрядні речення (Object Clauses);

  4. означальні підрядні речення (Attributive Clauses);

  5. обставинні підрядні речення (Adverbial Clauses).

У межах обставинних речень щодо загальних значень підрядного речення і його логічних відношень до головного, орієнтуючись частково на класифікацію, що подається у працях деяких зарубіжних лінгвістів: [254; 343 – 361] та [279; 262 – 263] розрізняємо:

  1. підрядні обставинні часу (Adverbial Clauses of Time);

  2. підрядні обставинні місця (Adverbial Clauses of Place);

  3. підрядні обставинні мети (Adverbial Clauses of Purpose);

  4. підрядні обставинні причинові (Adverbial Clauses of Cause);

  5. підрядні обставинні умовні (Adverbial Clauses of Condition) ;

  6. підрядні обставинні допустові (Adverbial Clauses of Concession);

  7. підрядні обставинні наслідкові (Adverbial Clauses of Result);

також А.Я. Шайкевичем [240; 64 – 77]. На думку Л. Долежала, введення поняття середньої мови як ідеального ансамблю мовних засобів, який характеризується середніми значеннями стилістичних змінних вносить точний критерій у класифікацію стилів [79; 26].

У цьому дослідженні порівнюватимемо отримані дані з умовною нормою: сумарною кількістю вихідних даних, отриманих за результатами вибірки.

Адже визначення індивідуальних особливостей стилю письменника практично неможливе без більш-менш широких зіставлень:

1) з літературною мовою його часу як нормою, на тлі якої виявляються специфічні ознаки своєрідності, які у тій чи іншій мірі відхиляються від неї;

2) з індивідуальними стилями інших письменників – сучасників чи попередників.

Необхідність таких зіставлень беззаперечна, зауважує А.В. Федорів, ні одне серйозне дослідження стилю без них неможливе, незалежно від того на якому рівні воно проводиться – лексичному, синтаксичному тощо [230; 167]. Адже будь-яка специфіка є певним відхиленням від норми, яке за допомогою статистики може бути не лише виявлене, але й піддане аналізу.

Як зазначалося вище, абсолютно замкнених стилів не існує: одні й ті ж елементи можуть бути присутні у різних стилях, і відмінною може бути лише їх частота, яка є виразом різного ступеня комунікативної готовності елементів. Тому зовсім недостатньо встановлювати тільки наявність певних мовних засобів у тих чи інших стилях мовлення. Необхідно, на наш погляд, дослідити де та наскільки частіше використовується певний елемент, де він виступає характерним явищем, а де – другорядним. Отже, наше дослідження має на меті дати якомога повнішу інформацію про частоту використання та поширеність типів підрядних речень, що виділяються за традиційною класифікацією, в досліджуваних текстах.

Дослідження довжини речення, розпочате на матеріалі різних мов майже одночасно, пов’язане перш за все із широким проникненням методів кількісного аналізу в практику лінгвістичних досліджень. На початкових етапах. Та, в будь-якому разі, за ним стоїть сам автор, митець, який і формує цю розповідь. І ми переконані, що у цьому випадку манера письма автора зберігається.

^ Діалогічне мовлення. Діалог художнього твору – складне багатофункціональне утворення. З одного боку, будучи аналогом усного мовлення, він у своєму складі та організації відображає притаманні їй закономірності – ситуативність, спонтанність, орієнтованість на співбесідника, суб’єктивну співвіднесеність з предметом мовлення. З другого боку, окрім таких універсальних для діалогу художнього твору характеристик, він володіє також характерологічною функцією, тобто безпосередньо виражає індивідуальні особливості мовців, їх, відмінний від автора, життєвий, ідеологічний, естетичний, соціальний статус. Мовлення персонажа створене автором, але існує окремо від нього. Воно є вираженням сторонньої, а не авторської індивідуальності, і може досліджуватися як окрема мовленнєва система. Проте дані такого дослідження увійдуть у загальний аналіз твору [124; 54].

Адже діалогічне мовлення, залишаючись врешті-решт продуктом автора твору, мусить володіти і певними індивідуально-авторськими характеристиками, хоча проявлятися вони, можливо, будуть у дещо ослабленому вигляді [112; 12 – 13].

Таким чином, аналіз художнього діалогу цілком об'єктивно відображає картину еволюційного розвитку досліджуваного явища [158; 98].

^ Невласне-пряма мова. Іноді вкраплені в авторську розповідь відрізки повідомлень, що не належать персонально йому, відносяться до третього типу викладу – невласне-прямої мови, вона становить характерне явище мови сучасної художньої літератури, самостійний спосіб передачі мовлення й думок. Невласне-пряма мова є поєднанням персональної й авторської перспективи в різноманітній кількісно-якісній репрезентації, що знаходить своє відображення в лексичному наповненні, граматичних структурах та інтонаційному оформленні.

У тексті художнього твору функціонування невласне-прямої мови виявляє варіативність синтаксичних структур, серед яких виділяються цільнооформлені речення чи ланцюг таких речень [24; 8].

Проблема синтаксичного виділення невласне-прямої мови із оточуючого контексту – одна з найскладніших. Однак вона цілком вирішувана, якщо підходити до неї не з позиції “виділення”, а з позиції констатації. Синтаксична структура детермінується в контексті, у складному синтаксичному цілому, складовим компонентом якого вона є [122; 132].

Підсумовуючи, слід сказати, що кожний з трьох намічених типів викладу повністю або ж в одній якійсь формі свого прояву може послужити об’єктом самостійного стилістичного спостереження. Двоступеневий метод аналізу провед

РОЗДІЛ 3
^ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ У ТЕКСТАХ ХУДОЖНЬОГО ТА ПУБЛІЦИСТИЧНОГО СТИЛІВ

3.1. Частота вживання підрядних речень у творах белетристів

Для вирішення поставлених у дипломній роботі завдань було зроблено вибірку з творів таких авторів: Т. Драйзера (Jennie Gerhardt, 1911; The Financier, 1912; American Tragedy, 1925); Ф. Фіцджеральда (Short Stories,1922; The Great Gatsby, 1925; Tender is the Night, 1934); A. Кроніна (Hatter’s Castle, 1931; The Citadel, 1937; The Northern Light, 1958); Дж. Стейнбека (The Log from the sea of Cortez, 1941; The Grapes of Wrath, 1939; Тravels with Charley, 1962); Е. Хемінгуея (A Farewell To Arms, 1929; To Have and Have not, 1937; For Whom The Bell Tolls, 1940). Отримані дані з вибіркової сукупності представлені в таблиці 1.

Таблиця 1

^ Розподіл частоти вживання підрядних речень у творах

письменників

Автори

Типи

речень

Драйзер

Фіцджеральд

Кронін

Стейнбек

Хемінгуей

Разом

Sub. Cl.

6

2

4

23

32

67

Pred. Cl.

5

5

2

13

4

29

Obj. Cl

647

306

246

173

208

1580

Attr. Cl

488

235

194

165

121

1203

Adv. Cl. Time

211

193

153

159

114

830

^ Adv. Cl. Place

37

15

21

26

26

125

Adv. Cl. Cause

87

82

54

83

22

328

Як це видно в таблиці та в художньому стилі частотнішими, порівняно з публіцистичним, є складнопідрядні речення з підрядними підметовими. У є ситуація. Під ситуацією ми, слідом за В.Г. Гаком, розуміємо сукупність елементів, що присутня у свідомості мовця в об’єктивній дійсності, в момент висловлювання і така, що зумовлює певною мірою відбір мовних елементів при формуванні самого висловлювання [55; 538]. Такі речення є порівняно короткими за розміром, стислими та лаконічними. Доречними вони є лише в певних мовних
Наприклад:

^ Nicole’s mother died when she was eleven and I’ve sort of been father and mother both to her, with the help of governesses – father and mother both to her [Tender, 155].

3.3. Розподіл довжини складнопідрядних речень у творах письменників як показник оригінальності авторських манер викладу

На між авторському рівні істотних розходжень у статистичних показниках щодо середнього розміру складнопідрядних речень зафіксовано не було. Причина змін у довжині речення криється у переході від оповідального контексту до описового, а точніше у кореляції описових та оповідальних портретних описах.

У романі ^ The Grapes функціонують діалектні елементи, які значно скорочують довжину слів, то їх вплив може позначитися і на довжині граматичних структур. Адже типовою властивістю розмовної мови є здатність до економії мовних засобів, в тому числі і синтаксичних.

Багато дослідників зауважують, що економія мовних зусиль стосовно колоквіального синтаксису проявляється, перш за все, у вживанні речень, для

^ ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ

Виконане дослідження базується на мікро - та макропідходах. При першому підході в центрі уваги – опис художнього стилю зсередини, тобто виявлення факторів міжавторської та внутрішньоавторської варіативностей. Другий підхід передбачає отримання загальностильових усереднених показників шляхом об’єднання в загальну вибіркову сукупність текстів, що належать до одного й того ж функціонального стилю з метою встановлення факторів міжстильової варіативності.

Квантитативні оцінки дозволяють встановити ступінь подібності і розбіжності між текстами двох функціональних стилів. Отримані статистичні характеристики творів кожного з авторів дають можливість порівнювати їх як зі середньостильовими показниками, так і з характеристиками творів інших ВИСНОВКИ

Проведене дослідження присвячене кількісно-якісному описові функціонування синтаксичних одиниць, представлених підрядними реченнями у текстах художнього та публіцистичного стилів англійської мови.

^ Проведений аналіз дозволяє зробити такі висновки.

Тексти, що відносяться до художнього та публіцистичного стилів англійської мови характеризуються значною внутрішньою розмежованістю, яка відображає залежність структури мовлення від екстралінгвістичних завдань, що постійно змінюються. Застосування статистичних методів сприяє об’єктивізації ієрархічного характеру екстралінгвістичної основи на базі внутрішньостильової диференціації, ранжуванню стилетворчих факторів в залежності від величини

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Абдалиева Г.Р. Структурно-функциональная характеристика СПП в современной стихотворной речи: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.01. – К., 1986. – 24 с.

  2. Абдувалиев М.А. Сложноподчиненные предложения с придаточными уступительными в разносистемных языках (на мат. англ., узбекского и нек. др. яз.): Автореф. дис… канд. филол. наук: 10.02.19. – Ташкент, 1989. – 16 с.

  3. Абдусаидов А. Язык газеты и литературная норма (на мат. местных и республ. газет 70-80-х годов): Автореф. дис… канд. филол. наук: 10.02.02. – Ташкент, 1988. – 23 с.

  4. Абрамов А.П. Вариантные формы определительных предложений как средство выражения дейктических отношений (на мат. совр. англ. яз.): Автореф. дис… канд. филол.наук: 10.02.04. – М., 1975. – 28 с.

  5. Адмони В.Г. Развитие структуры предложения в период формирования немецкого национального языка. – Л.: Наука, 1966. – 214 с.

  6. Адмони В.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики. – Л.: Наука, 1988. – 238 с.

  7. Адмони В.Г. Размер предложения и словосочетания как явление синтаксического строя // Вопросы языкознания. – 1966. – № 4. – С. 111 – 118.

  8. Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. – М.: Высшая школа, 1990. – 166 с.

  9. Алексеев П.М. Квантитативная типология текста: Учеб. пос. к спецкурсу. – Л.: Изд-во Ленингр. гос. пед. ин-та им. Ф.И. Герцена, 1988. – 76 с.

  10. Алісеєнко О.М. Особливості художнього простору та часу в романі А. Мердок “The nice and the good”: Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.04 / Дніпропетр. нац. ун-т. – Дніпропетровськ, 2001. – 18 с.

  11. Андреев Н.Д. Статистико-комбинаторные методы в теоретическом и прикладном языковедении / АН СССР Ин-т языковедения. – Л.: Наука, 1967. – 403 с.

  12. Анипкина Л.Н. Образ синтаксиса. Комплексный подход к описанию предложения // Функциональная лингвистика. Язык. Культура. Общество-II: Тезисы VII Межд. конф. – Ялта: Изд-во Таврич. ун-та, 2000. – С. 14 – 18.

  13. Аракин В.Д. Сравнительная типология английского и русского языков / Под ред. М.Д.Резвецовой. 3-е изд. М.: Физмалит, 2000. – 256 с.

  14. Арнольд И.Р. Стилистика современного английского языка. – Л.: Просвещение, 1990. – 294 с.

  15. Балли Ш. Французская стилистика. – М.: Высшая школа, 1961. – 348 с.

  16. Баранівська О.С. Підрядні означальні речення і дієприкметникові завороти як функціонально-семантичні еквіваленти // Семантика мови і тексту: Зб. наук. ст. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – С. 30 – 35.

  17. Бархударов Л.С., Штелинг Д.А. Грамматика английского языка. – М.: Высшая школа, 1973. – 423 с.

  18. Бауэр Я. Проблема классификации придаточных предложений в славянских языках. Actes de X Congress Internacional des linguistes. II Bucarest, 1967. – С. 999 – 1001.

  19. Бах С.А. Типы сложноподчиненных предложений в разных стилях современного русского языка // Вопросы стилистики: Межвуз. сб науч. тр. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1965. – Вып. 2. – С. 43 – 61.

  20. Белошапкова В.А. Современный русский язык. Синтаксис. – М.: Высшая школа, 1977. – 248 с.

  21. Бельчиков Ю.М. Стилистика и культура речи. – М.: Эдиториал, 1999. – 188 с.

  22. Бистрова Л.В. Вивчення синтагматичних зв’язків слів за допомогою статистичних методів // Мовознавство. – 1978. – №4. – С. 44 – 48.

Схожі:

Вступ iconЗміст вступ
Вступ Теоретичні основи фінансового лізингу
Вступ iconЗміст вступ
Вступ Теоретичні основи фінансового лізингу
Вступ iconВступ до психології
Цей розділ представлений більш детально та розширено у зв’язку з тим, що вступ є дуже важливою ланкою у розумінні історії та логіки...
Вступ iconПлан вступ 1 вступ
Результати цього дослідження можуть бути використані при розробці концепції соціального захисту в Україні, що, на мій погляд, повинна...
Вступ iconІ. зміст І. Вступ
Вступ
Вступ iconІ. зміст І. Вступ
Вступ
Вступ iconНнц «Інститут аграрної економіки» наану вступ
Вступ. Бюджетній політиці належить важливе місце в системі державних фінансів. У наукових дискусіях XX ст саме бюджетній політиці...
Вступ iconПлан роботи методичного об´єднання вчителів географії 2010-2011 н р. Вступ
Вступ. Протягом 2009-2010 н р в роботі районного методичного об’єднання брало участь 27 чоловік, серед яких 17 чоловік мають вищу...
Вступ iconПлан роботи методичного об´єднання вчителів хімії 2010-2011 н р. Вступ
Вступ. Протягом 2009-2010 н р в роботі районного методичного об’єднання брало участь 20 чоловік, серед яких 13 чоловік мають вищу...
Вступ iconПлан Вступ Клінічні ознаки гострих респіраторних вірусних захворювань...
Грз. Саме грвз за своєю питомою часткою займають провідне місце в структурі інфекційної патології людини. Експерти вооз підкреслюють,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка