1. Українська мова як ознака національної ідентичності українців




Назва1. Українська мова як ознака національної ідентичності українців
Дата конвертації01.03.2013
Розмір158 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Література > Документы
П Л А Н

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Українська мова як ознака національної ідентичності українців……………...5

2.Початок формування української мови…………………………………………..9
3. Давність мови…………………………………………………………………….11
4. Ґенеза української мови у гіпотезах та концепціях мовознавців ХІХ–ХХ століть…………………………………………………………………………….....14
Висновки……………………………………………………………………………17
Список використаної літератури………………………………………………….18

 

Вступ

Українська мова належить до індоєвропейської мовної родини, слов'янської групиі разом з російською та білоруською до східнослов'янської підгрупи. Найближчою генеалогічно до української є білоруська мова, адже обидві ці мови походять віддавньоукраїнської і почали окремо розвиватися, починаючи з 15-17 століть.

Українська мова має три групи діалектів. Існують проекти кодифікації певних українських говірок в окремі мови. Наприклад, декілька південно-західних говорів було кодифіковано в русинську мову. Кількома зарубіжними мовознавцями ці кодифіковані говірки вважаються окремою.

Із індоєвропейської прамови, яка розпалась не пізніше 2,5-3 тисяч років до н.е., з її північно-східної діалектної групи, до якої входили також діалекти майбутніх балтійських, германських, індійських та іранських мов, виділилась слов'янська прамова. Вона проіснувала понад 2,5 тисяч років і почала розпадатись десь близько третього століття н.е. Цей процес закінчився в основному в першому столітті.

Більшість гіпотез щодо прабатьківщини слов'ян локалізує її цілком або частково на території сучасної України, а за географічні орієнтири переважно беруться Дніпро, Дністер і Карпати.

За відомостями, зафіксованими в пам'ятках писемності, історія східних слов'ян почалась у VI столітті, на самому краю, в самому кутку нашої рівнини, на північно-східних схилах і передгір'ях Карпат, де утворився військовий союз слов'ян, очолюваний дулібським князем. Подібні форми політичної організації суспільства були властиві й іншим племенам.
На думку ж М. Грушевського : "За поріг історичних часів для українського народу можна прийняти IV cтоліття нашої ери, коли ми маємо вже відомості, котрі можна прикласти спеціально до нього. До цього часу ми можемо говорити про нього, як про частину слов'янської групи племен"
Зрозуміло, що початок формування мови збігається з початком формування народу.
Внаслідок міграційної взаємодії людності дулібського та інших племінних об'єднань, а можливо за певної участі й неслов'янських племен, сформувався етнос котрий на початку ХІ століття створив державу під назвою Київська Русь.
Чи існувала єдина давньоруська мова, чи населення Русі користувалося діалектами, а за мову писемності правила запозичена разом із християнськими книгами церковнослов'янська (давньоболгарська) мова? На ці питання немає єдиної відповіді, як і на питання, коли почали формуватись українська, білоруська та російська мови.

Українська мова як ознака національної ідентичності українців

Українська мова є мовою найбільшого корінного етносу України і невід'ємною базовою ознакою його ідентичності протягом багатьох століть. Незважаючи на складні умови тривалих періодів бездержавності української нації та її територіальної роз'єднаності, українська мова зберегла свою самодостатність і стала важливим чинником возз'єднання українських земель і відновлення соборної незалежності України.

Українська мова — не лише засіб спілкування, а й скарбниця духовного і культурного спадку українського народу. У витворених протягом віків різноманітних формах буття української мови (старовинні усні перекази і літописинародні пісні і думиказки і міфи, поетичні і прозові твори тощо) зберігаються історична пам'ять і досвід нації, глибинні витоки її світоглядних і моральних цінностей, віддзеркалюються національні традиції і узвичаєння, звичаї і навички, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті і тому є унікальними складовими національної ідентичності. Одночасно українська мова створює мовний простір, який є природнім середовищем буття української нації. Його збереження є неодмінною умовою самого її існування і базовою матеріальною гарантією забезпечення мовних прав українців.

Суть заходів держави на підтримку української мови полягає не в її насильному нав'язуванні, а в тому, щоб надати громадянам України, які раніше були позбавлені свободи вибору, можливість вільно опанувати мову батьків і (або) свідомо вивчити мову свого громадянства з урахуванням перспектив, які відкриває її знання для самовдосконалення, самореалізації і повномасштабного здійснення конституційних прав та утворити умови для реалізації таких перспектив.

Українська мова в Україні призначена виконувати різноманітні функції, зокрема забезпечити консолідацію, єдність і вільний культурний розвиток українського народу, стояти на сторожі збереження його ідентичності та здорового духовного і ментального розвитку.

Українська мова — невід'ємний державницький атрибут, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби. Як мова найчисленнішого, найстаршого, автохтонного і титульного етносу українська мова відповідно до загальноприйнятої світової практики виконує функцію єдиної державної мови в Україні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 про офіційне тлумачення статті 10 Конституції України, державний статус української мови означає її обов'язкове застосування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших визначених законом публічних сферах публічного життя, зокрема у роботі державних і комунальних навчальних закладів, сфері обслуговування, культурі, засобах масової інформації.

Державність української мови є ключовим чинником консолідації українського суспільства на всій території України, формування сучасної української політичної нації, символічним уособленням української державності, гарантією збереження національної ідентичності українського етносу і державної єдності України. З огляду на це українська нація і держава мають забезпечувати відродження і захист української мови, якісну розбудову українського мовного простору.

Принципове значення для майбутнього української мови і української держави має національна мовна свідомість і мовна гідність. У їхньому формуванні чільну роль має відігравати українська інтелектуальна еліта, насамперед вище керівництво держави, яке своїм особистим прикладом і зусиллями має утверджувати престиж української мови, української нації і держави. Вільне володіння державною мовою юридичний обов'язок кожного громадянина України.

Занепокоєння науковців і широкої громадськості викликає якість українського мовлення та масове поширення такого загрозливого для української мови явища як суржик, необґрунтоване вживання іншомовних слів, коли їм є цілком повноцінні відповідники в українській мові. Одне з першочергових завдань мовної політики - очистити мову від негативних нашарувань, вберегти її від засмічення та деградації. Особливого значення це набуває в тих сферах діяльності, які пов'язані з загрозою масового тиражування недоброякісних мовних зразків. Мовлення дикторів і журналістів теле- і радіостудій в ефірі, дублювання та титрування фільмів мають бути еталонними. Виконання нормативних вимог до якості мови стане обов'язковою умовою отримання дозволу на право займатися освітньою, медичною чи рекламною діяльністю, а систематичне їх порушення передумовою для позбавлення ліцензії.

Існують спроби культивувати в суспільстві уявлення про українську мову як ущербну й непрестижну. Насправді її пізнавальний, виражальний і комунікативний потенціал надзвичайно потужний. Український словник один з найбагатших у світі. Українська мова входить до третього десятка демографічно найпоширеніших мов світу і за цим параметром друга серед слов'янських. Значна частина її словника значно старша за майже півторатисячолітню історію її вживання в різних сферах громадського й культурного життя.

Українська мова — старописемна мова з великою історико-культурною спадщиною. Держава має піклуватися про наукове дослідження і публікацію давніх писемних пам'яток, їх популяризацію, використання їхніх елементів для збагачення ресурсу сучасної літературної мови. Залишається актуальним збереження й вивчення діалектів української мови — джерела її самобутності й життєвої сили.

Українська мова в її літературній формі набула високого рівня розвитку. Нею створено багату оригінальну літературу, перекладено найвидатніші твори світового письменства. Вона має досконало опрацьовану граматику, сформовану науково-технічну термінологію, розвинену стилістичну систему, здатну забезпечити спілкування і порозуміння в усіх сферах суспільного життя.

Підвищенню авторитету української мови має сприяти якнайшвидше практичне впровадження єдиного загальнонаціонального правопису. Однак, і після цього розвиток української мови має залишитись об'єктом науково обґрунтованого нормування і вдосконалення.

Державна мовна політика спрямовується також на підтримку і збереження української мови в середовищі українських спільнот за межами України шляхом надання відповідної допомоги громадським об'єднанням українців, центрам української культури, культурно-освітнім закладам українців в інших державах.


Початок формування української мови

Найважливіші фонетичні, граматичні та лексичні особливості української мови почали зароджуватись й розвиватись ще з ХІІ ст.; у XIV-XVI ст. у своїй фонетичній системі, граматичній будові й словниковому складі вона вже сформувалася як окрема східнослов'янська мова – мова української нації, українська національна мова. Цей факт відображає офіційно-науковий погляд на походження української мови.

Офіційність і "єдиноправильність" цього твердження не випадкова. Початок утворення російської мови відноситься до кінця ХІІ століття, коли на північному сході створюється Володимиро-Суздальське князівство. Початок української мови також пов'язується  з кінцем ХІІ століття, коли відбувається відокремлення північно-східної Русі від південної. Виходить якби не відокремилась північно-східна частина Русі, то не почала б формуватись  українська мова, а точніше мова, якою розмовляли на території Київської Русі, не трансформувалась би в напрямку майбутньої української мови.
Це рівнозначно абсурдному твердженню , що коли б не утворилася б румунська мова, то на території колишньої метрополії Римської імперії не виникла б італійська мова, або що коли б у Південній Африці не сформувалась мова африкаанс (бурська мова), то нідерландська мова, котра дала початок мові африкаанс у XVII столітті, так і застигла би на місці.
Зрозуміло також, чому офіційна радянська наука вважала за початок існування української мови XIV століття: саме тоді починається тріумфальна історія Московської держави.

Проте чимало авторитетних вчених (Ф. Міклошич, А Шляйхер, О. Бодянський, П. Житецький, О. Потебня та ін.) вважали, що українська виникла значно раніше XIV століття і бере свій початок із спільнослов'янської мови. Академік А. Кримський писав, що українська мова уже в ХІ столітті існувала "як цілком рельєфна, певно означена, яскраво-індивідуальна одиниця"

Твердження про праруську мову – непотрібна і шкідлива гіпотеза, котра тільки заплутує історію української мови, - говорив Є. Тимченко. "Три східнослов'янські мови: українська, білоруська й російська – зростали незалежно одна від одної, як мови самостійні, і так званої "праруської" спільної мови ніколи не було" (І.Огієнко").

Подібно висловлюється й сучасні видатні учені. В "історичній науці не існує достатніх доказів існування єдиної руської народності" – пише історик-поліглот О.Пріцак.

Звертає на себе увагу те, що ніхто не говорить ні про спільнозахіднослов'янську, ні про спільнопівденнослов'янську народності і мови. Чому ж так настирливо говорять спільносхіднослов'янську народність і мову? Чи не для того, аби за допомогою псевдоісторичних маніпуляцій довести, що українці – "молодший брат" ?

Давність мови

В історіографії широко відома думка М.Маркевича, за якою великороси – народ, похідний від українців: український народ сформувався в незапам'ятні часи, а великоруський виник набагато пізніше з переселенців із території Русі-України, змішаних з угро-фінськими і тюркськими племенами. Такої думки дотримується чимало російських вчених. А славетний мовознавець князь Н.Трубецькой у 20-30 роках нашого називав росіян туранцями (тюрками), яких поєднує із слов'янами тільки мова.

Твердження чи хоча б припущення про давність української мови зразу отримували не тільки науковий, але й політичний присуд. Ще цар Олександр І звернув увагу на цитоване польським лексикографам  Лінде висловлювання Л. Гурського щодо першості української мови серед слов'янських.
Теза С. Смаль-Стоцького про близькість української мови до сербської та її походження від праслов'янської одержала з боку польських, російських, а згодом і українських радянських лінгвістів епітет "націоналістично-фантастичної".
"Інородцями" спільно з євреями та іншими неросійськими народами трактував українців великодержавний політик П. Столипін.
У циркулярі 1910 року П.Столипін наказував не дозволяти створення товариств "інородницьких, у тому числі українських і єврейських, незалежно від цілей, які вони ставлять перед собою".Хоча українці зараховувались до "єдиного" чи "триєдиного" російського народу , насправді їх ніколи не вважали рівними росіянами.
А на питання: "Як говорили в Київській Русі ?" академік В.Ключевський відповідав: "Так як говорять малороси". За Максимовичем, говір руських князів тотожний говорові сучасного малоруського селянина Київщини. "У Києві XII -XIV  cт. Говорило по-малоруськи, але з відомими відмінностями від малоруського наріччя Волині і Галичини; ця відмінність збереглась і до нашого часу», - писав В. Ягич.

Зауважимо, що між давніми русичами і сучасними українцями існує не тільки мовна, а й психо-характерологічна ідентичність, однаковість ментальності. Українці були реальністю ще за Київської Русі, інша річ, що вони ще не називалися українцями (як і стародавні англійці – англійцями, індійці – індійцями, німці – німцями). Якщо ж грунтуватися на народознавчому аналізі, то хіба в "Повчанні дітям" Володимира Мономаха не відчувається у всій повноті так властива українцям "філософія серця", що її згодом науково осмислили Сковорода та Юркевич ?

Із визнання етномовної безперервності на території Київщини від часу полян і до наших днів логічно випливає твердження, що у майбутній Україні говорили майбутньою українською мовою. Що ж стосується писемності, то всі її пам'ятки створено "українізованою старослов'янщиною".
Ця українізованість місцями настільки помітна, що М.Драгоманов мав усі підстави сказати: "Слово" – перша українська дума, а плач Ярославни – пісня українки". А.Павловський з приводу іншої пам'ятки писемності зауважив: "Читаючи історію літописця Російського преподобного Нестора, я в багатьох місцях відчував, що потрібно б знати мову малоросіян".
Мовна ситуація в Київській Русі, як і у всій тогочасній Європі, характеризувалася роздвоєністю. Освічені верстви населення користувались літературною мовою древньоболгарського походження  , а решта членів суспільства – рідною руською мовою, точніше її територіальними діалектами.
Різниця між Руссю і Європою полягала в тому, що давньоболгарська і руська мови були близькоспорідненими. Це сприяло поширенню освіти, масштаби якої були на Русі більшими, ніж у латиномовній Західній Європі, і проникненню до книжної мови слів та інших елементів розмовної мови, тобто "українізації старослов'янщини".

"Українізована старослов'янщина" – це давньоруська писемна мова, що поширювалась по всій території Київської держави. А те, що в усіх монастирях колишньої РОсії писали цією староукраїнською мовою, то в цьому немає нічого дивного, бо вся грамота у володінні Рюриковичів у середньовічні часи йшла від київських монастирів. Це ж бо була мова тогочасних культурних людей, як у 19 ст. російські дворяни вживали французьку мову замість рідної.

Ця старослов'янська мова лягла в основу російської літературної мови, що було аргументовано й доведено найвидатнішими дослідниками російської мови та її історії. Батьківщина нашої великоруської літературної мови – Болгарія. Але утворилась вона у Києві, де відчувала вперше благотворний вплив народного середовища. Остаточно розвилась вона у Москві. Природно, що "українізована старослов'янщина" на російському грунті піддавалась впливові ділового, розмовного та діалектного мовлення, тобто русифікувалась. 
Українську вимову церковних текстів у Росії зберегли лише старообрядці-безпопівці.
Подібно розвивалась і книжна мова на Русі-Україні, де "старослов'янщина" зазнавала подальшої українізації. Це тривало аж до XVIII століття, в кінці якого на народно-розмовній основі почала формуватись нова українська літературна мова. (На Західноукраїнських землях стара книжна мова затрималась довше, подекуди навіть до ХХ століття.) Основи сучасної загальнонародної української літературної мови остаточно було закладено в творчості Т.Г.Шевченка.

Ґенеза української мови у гіпотезах та концепціях мовознавців ХІХ–ХХ століть

Мовознавці

Загальнахарактеристика концепцій

^ Спільні погляди мовознавців

Відмінне у поглядах мовознавців

Ю.Шевельов,
О. Горбач,
Г. Півторак,
Ю.Карпенко,
В. Німчук,
О. Царук

Українські вчені-мовознавці, які обстоювали ідею самостійного розвитку української мови, а не її діалектного походження від російської мови.

1. Історія української мови починається від прасло в'янської доби.
2. Існування спільно східно-слов'янського етапу в історії української мови.
3. Окремою є доба ХІ–ХІІІ (XIV) ст.
4. Окремою є доба XIV(XV) — XVІІІ ст.
5. Новоукраїнська доба настала в кінці ХІІІ ст. Або на поч. XІХ ст.
6. Поодиноким є виділення індо-європейського та балто-слов'янського етапів. Проте період середньоукраїнської
мови інтерпретується і звідси називається по-різному.
Неоднаково іменується період нової української мови.

1. Ю. Шевельов наголошує на тому, що українська мова починає своє існування від VІІ ст. — протоукраїнська мова (VІІ–ХІ ст.).
2. За О. Горбачем, від 500/800–900/1000 рр. функціонує протосхідно-слов'янська доба, а українська мова виникає у її двох діалектах у ХІ/ХІІ–ХV ст.
3. За Ю. Шевельовим, доба нової української мови розпочинається в ХІХ ст., а за
класифікацією В. Німчука — в ХVІІ ст.
4. Найбільш схожі класифікації Ю. Шевельова та Ю. Карпенка, але останній починає свою періодизацію від праслов'янської мови (кінець 2 тис. до н. е.) і виділяє період існування спільносхіднослов'янської мови (ІV–Х ст.)
5. О. Царук заперечує тріалістичний розподіл слов'янських мов, пропонуючи дуалістичну дистрибуцію, за якою українська мова більше наближена до польської, білоруської, а не до російської.

М.Максимович,П.Житецький,
О. Потебня

Українські вчені-мовознавці ХІХ ст., вступали у дискусії з російськими мовознавцями, обстоюючи автох-тонність української мови.

1. Українська мова почала формуватися на території Південної Русі у Х–ХІ ст.
2. Розвинулася з наріччя, на одне з яких розпалася спільноросійська мова у Х–ХІ ст.
3. У Київській Русі панував звуковий тип наріччя, характерний для Галичини.

За М. Максимовичем, час формування української мови — Х–ХІ ст., а за версією О. Потебні, розподіл руської мови відбувся перед ХІ ст.

М. Погодін, О.Соболевський

Російські вчені-мовознавці ХІХ ст. наголошували на тому, що в стародавньому Києві та на Київщині жили до татаро-мон-гольської навали росіяни.

1. До кінця ХІV ст. у Києві жили росіяни.
2. Київський говір належить не до української мови, а до
російської.
3. Українська мова розвинулася від російської мови, по
чала самостійне існування з
ХV ст.



Ф.Медведєв,
М.Жовтобрюх,
Ф.Філін

Радянські науковці, які висунули офіційну усталену концепцію радянської історіографії.

ХІV ст. — початок самостійної історії східнослов'янських народностей та їхніх мов.

М. Жовтобрюх наголошує на тому, що в межах єдиної давньоруської мови розвивалися з другої пол. ХІІ–ХІІІ ст. діалектні риси інших мов, як наслідок — відмежування північно-східної діалектної зони від південно-західної.

О.Шахматов, А.Кримський, Л.Булаховський

Учені-мовознавці ХХ ст. наголошують на розвитку української мови на основі російської.

1. Малоруська мова походить із спільноруської мови.
2. Існував період східнослов'янської єдності.
3. Процес розпаду колишньої східнослов'янської єдності на діалекти, говірки.

1.   А. Кримський називає українську мову південно-руською, формація якої починається у ХІІ ст.
2. За О. Шахматовим, українська мова виникає після розпаду давньоруської мови у ХІV ст., що було пов'язане з поділом Київської Русі на кілька князівств.
3. За періодизацією Л. Булаховського, існував період східнослов'янської єдності (ІХ–Х ст.), у А. Кримського — праруська єдність (до ІХ ст.), у О. Шахматова — спільноруська прамова.

 

 


Висновки

Гіпотези такого типу заохочують до пошуків історичних витоків народу, до відновлення історичної пам'яті, стимулюють наукові дослідження, не кажучи вже про поз бавлення народу від комплексу меншовартості і зміцнення національної гідності. Цілком природно, що вони викликають гнів і обурення тих, хто відмовляє українській мові та її носієві не лише в праві на власну історію, але й у праві на існування.

З огляду на це тут краще перебільшення чи навіть помилка, ніж українофобський штамп типу "не було, нема і бути не може". Тим більше, що, як казав один славний філософ, є речі в які неможливо повірити, яле нема речей, яких не могло б бути.


Список використаної літератури

1.     Василь Іванишин, Ярослав Радевич-Винницький. Мова і нація. – Дрогобич: Видавнича фірма "Відродження", 1994.
2.     Енциклопедія українознавства. – Т.4. – К., 1994.
3.     Найдорожчий скарб. Слово про рідну мову/ Упоряд. В.І. Лучук. – К.: 1990.
4.     Ткачук І.М. Історія нашої мови. – К., 2000.
5.     Ухтомський С.В. Мовні стежини. – Львів, 1999.
6.     Яцура А.Р. Мова і нація. – К., 1996. 

Схожі:

1. Українська мова як ознака національної ідентичності українців iconУкраїнська мова: особливості її походження, вивчення І захисту що таке мова?
Мова належить до так званих вторинних си­стем. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого вона є....
1. Українська мова як ознака національної ідентичності українців iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів художня культура
Школа, що є осередком національної культури, здатна сприяти як становленню національної ідентичності школярів, так І розумінню ними...
1. Українська мова як ознака національної ідентичності українців iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів художня культура
Школа, що є осередком національної культури, здатна сприяти як становленню національної ідентичності школярів, так І розумінню ними...
1. Українська мова як ознака національної ідентичності українців iconОсобливості роботи за підручником «Українська мова. 2 клас» (автор...
Віту, вирішення життєво важливих завдань)» (Програма, с. 10), уможливлює зміст навчально-методичного комплекту, до якого входять:...
1. Українська мова як ознака національної ідентичності українців iconКурсова робота Психологічні умови становлення ідентичності у підлітковому віці
Вступ І. Теоретичні аспекти проблеми ідентичності у психології
1. Українська мова як ознака національної ідентичності українців icon«Українська мова серед інших слов’янських: етнологічні та граматичні параметри»
Українська мова І традиція генеалогічного й типологічного розподілу слов’янських мов
1. Українська мова як ознака національної ідентичності українців iconКраєзнавство в освіті як фактор формування громадянської свідомості українців
Коли зміцнюється українська державність, зростає роль «провінції», посилюється інтерес українців, молоді до свого історичного минулого,...
1. Українська мова як ознака національної ідентичності українців iconСтоїть залюблений Тарас у вашингтонських ніжних квітах
Україні І становлять у ній корінну націю. Для них українська мова є рідною, материнською. Значна кількість наших співвітчизників...
1. Українська мова як ознака національної ідентичності українців iconТема заняття
Модуль Роль мови в діловому спілкуванні. Українська мова – національна мова українського народу. Мова І професія. Професійна лексика....
1. Українська мова як ознака національної ідентичності українців iconТема: Вступ. Українська мова етапи розвитку. Предмет І основні завдання...
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка