Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни




Скачати 225.53 Kb.
НазваМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Дата конвертації02.03.2013
Розмір225.53 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Література > Документы


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

ХМЕЛЬНИЦЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ

ВІДДІЛЕННЯ МАН УКРАЇНИ

БІЛОГІРСЬКА РАЙОННА ФІЛІЯ

НАУКОВЕ ВІДДІЛЕННЯ: літературознавство, фольклористика та мистецтвознавство

СЕКЦІЯ: світова література
Особливості життєвого і творчого шляху Анни Ахматової

Роботу виконала: Заремблюк Іванна Миколаївна,

учениця 11 класу Квітневської

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів
Науковий керівник: Добровольська Ольга Степанівна, вчителька Квітневської ЗОШ

І-ІІІ ступенів, І категорія

Білогір′я - 2013 р.

Заремблюк Іванна Миколаївна

Хмельницьке територіальне відділення Малої академії наук України

Білогірська районна філія

Квітневська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, 11 клас, с.Квітневе

Науковий керівник: Добровольська Ольга Степанівна

Вчитель світової літератури
Тези

Працюючи над даною темою , я мала на меті розкрити нові сторони життєвого і творчого шляху. Анна Ахматова була неординарною особистістю. Досліджуючи життєвий і творчий шлях поетеси, дійшла висновку, що всі поезії Ахматової пронизані любов’ю до Батьківщини, родини і всього людства.

Поетеса показала складність людської душі, яка є одвічним полем єдиноборства добра і зла.

На долю Ахматової випали важкі випробування : арешт сина і чоловіка, а потім- розстріл. Але вона пережила всі незгоди і залишилась вірною мистецтву.

Дана робота буде цікавою не тільки учням, педагогам, але й і пересічним читачам, які цікавляться творчістю Ахматової.

Вступ

Вивчаючи в цьому навчальному році творчість російської поетеси А. Ахматової, я зацікавилась нею, як поетесою і як особистістю. Тому для своєї роботи я обрала тему: «Особливості життєвого і творчого шляху А. Ахматової». Я вирішила зібрати матеріал про цю поетесу і її творчість, адже раніше про неї я знала дуже мало..

Переді мною постало багато запитань на які я хотіла знайти відповідь: Яка основна тематика лірики А. Ахматової, кого називали Ярославною ХХ століття, як пов’язане ім’я Анни Ахматової з Україною?

А .Ахматова написала свій перший вірш, коли їй було 11 років у 1900 році. Збулися пророчі слова М .Кузміна сказані ним у передмові до збірки « Вечір» : « … до нас іде новий молодий поет, що має всі дані стати справжнім. А звуть його – Анна Ахматова. Ахматову критика зараховувала до літературної групи акмеїстів.

Поезії А.Ахматової, про які ми говорили на уроках мене дуже зацікавили. Особливо мене дуже зацікавив найтрагічніший твір - «Реквієм». Тому що правда - це не тільки загибель безневинних людей, кров , сльози, це ще й очищення від усякої скверни, від усього підлого, брудного і страшного, що відбувалося у період більшовицького терору проти власного народу. Замовчування цієї сторони життя нашої держави загрожує новими трагедіями.
Тому для дослідження, я обрала таку тему.

Зміст

Тези………………………………………………………………………….

Вступ………………………………………………………………………….

Основна частина…………………………………………………………….

Розділ І Стежками юної Ахматової……………………………………….

Розділ ІІ Анна Ахматова і Україна………………………………………..

Розділ ІІІ « Реквієм» - голос пам’яті…………………………………………

Розділ ІV Анна Ахматова очима художників………………………………..

Розділ V « Пам’ять народу не убієнна»…………………………………….

Висновки……………………………………………………………………

Список використаної літератури……………………………………………..

^ Летят года…

Летят года как междометья,

Как паутина по стерне.

Сафо двадцатого столетья

Однажды говорило мне:
- Не скроешься. Поэты голы.

Всем, чем богаты и бедны,

Их мысли, души и глаголы

До основания видны.
И вывод следовал курсивом

Без разделенья занятой

Поэт обязан быть красивым

Нестыдной правды наготой.
Что открывались поэтам –

Нельзя не согласиться с тем,-

Нас обнадеживает в этом

Идущий век стеклянных стен.
Где ничего не скроешь боле

И словно ветошь, сбросив ложь,

Утраченную поневоле

Святую правду обретешь.

Михаил Дудин.
Розділ 1

Стежками юної А. Ахматової.

Колись Й. В. Гете радив: якщо хочеш зрозуміти душу поета, поїдь в його країну. Він мав на увазі батьківщину як країну дитинства. Бо ж дитинство і юність частіше всього дійсно визначають голос Музи, яка прокидається.

«^ Мне дали имя при крещенье Анна сладчайшие для губ людских и слуха…»

Звали її Анна Горенко. Вона надавала імені велике значення, а Музу вважала небесною посланницею і провісницею Божої благодаті.

Я дізналась, що родовід А. Ахматової тісно пов’язаний з Україною: батько походив з козацької старшини, дід за материнською лінією був начальником канцелярії, при київському генерал-губернаторі Д. Бібікові і брав основну участь у благоустрої Києва. Вийшовши у відставку, оселився в Україні, де були розташовані його маєтки.

Народилась Анна Андріївна в Одесі, згодом переїхала до Царського села, але кожне літо проводила біля Севастополя.

В Україні є місце, яке можна вважати «родовим гніздом» Горенків це - Слобідка – Шелехівська. В середині XIX ст. недалеко від цих місць розташувався маєток діда Анни Андріївни Еразма Івановича Стогова. Там мати Анни Ахматової після революції, лишившись без засобів до існування , мешкала разом зі старшою сестрою, там вона і померла у 1930р. там же була й похована. В 1989р. з нагоди 100-річчя від дня народження Анни Ахматової в Слобідці – Шелехівській, в колишньому садибному будинку «у дороги непроезжей» відкрито літературно-меморіальний музей, а в 1990р. встановлено перший в Україні пам’ятник Анні Ахматовій роботи скульптора В. В. Зойко.

Мені було б цікаво побувати там, де провела свою юність велика поетеса. У нашій області, в Деражнянському районі, в селі Слобідка – Шелехівська знаходиться музей А. Ахматової. Я давно мріяла там побувати, але мені не судилось.

(Здійснимо заочну екскурсію).

Мабуть не випадково мені до рук потрапила газета «Вісті», 1998р., листопад, №48. В якій журналіст Анатолій Марценюк, розповідає про родовий маєток Горенків.

Гортаючи томик поезій Анни Ахматової, згадую Слобідку – Шелехівську. Завдяки славній поетесі, це мальовниче подільське село знають у багатьох країнах світу. Тут бували прихильники поетеси з Росії, Білорусі, Німеччини, Канади… Якось два тижні прожила у селі літня жінка із Риги – дихала повітрям великої поетеси.

- Слобідський поміщик Вакар заздалегідь відправляв карету до кур’єрського паротяга. Затим кучер доставляв цим затишним путівцем юну Анну із залізничної станції Деражня до панського маєтку.

Єдина заасфальтована сільська вулиця виводить на каштанову алею, якою прямуємо до будинку, купленого поміщиком Вакаром у відомої генеральської вдови Путятіної. Хранителькою музею є колишня вчителька української мови та літератури Марія Іванівна Скорбатюк.

На прохання хранительки музею односельці повернули до панського маєтку меблі, які свого часу рознесли по хатах. Ось той самий стіл, за яким чаювали довгими вечорами Вакари зі своєю гостею. Сиділи на цих таки стільцях з точеними ніжками. Під стіною ліжко, на якому востаннє зімкнула і залишила білий світ матінка Анни. У музеї зберігаються подаровані вдячними ленінградцями особисті речі Ахматової – окуляри, дещо з одягу, дослідження її творчості, рідкісні видання творів.

Про Ахматову музейна хранителька знає все, що тільки написали ахматознавці, а її поезії, може читати напам’ять безкінечно. Марія Іванівна вважає, що саме довколишні краєвиди надихали юну Ахматову на ніжну лірику.

«…Тополя тревожно прошуршали, нежные их посетили сны…»

Тепер дуже рідко приїжджають у село шанувальники творчості А. Ахматової.

Натомість пишуть Марії Іванівні листи, виливають на папері свій біль. Мовляв, хочеться ще бодай раз пройтися стежками юної поетеси. Однак обставини сильніші за нас.

А край каштанової алеї застигла у бронзі Анна Ахматова. Поряд ліхтарі, лавки її пори. Славетна поетеса примруженим поглядом убирає чарівне осіннє довкілля. Наче радіє подільській красі яка наснажувала її на велику Творчість.

Анна Ахматова побувала на Поділлі двічі – 1896 і 1912 років. У її щоденнику занотовано: «Я все праздники провела у тети Вакар в Слободке-Шелиховской. Правда очень ворчлив дядюшка…». Це мальовниче подільське село знають у багатьох країнах світу завдяки славетній поетесі.

Вона згадувала і про «бабусю-татарку» і про Україну, з якою була зв’язана через батька, світ слов’яно -монгольської Азії з несподівано рідною і багато значущою близькістю раптом вставав перед нею і заставляв задумуватись про себе. Ось наша заочна екскурсія і закінчилась.

Розділ 2

Анна Ахматова і Україна.

Батьківщина… Яке ніжне і милозвучне слово. У кожного з нас є Батьківщина. Це те місце де ми народились, те місце куди завжди з трепетом і теплотою у серці, хочеться повертатись. А. Ахматова народилась в Одесі.

Читаючи поезії Ахматової, я звернула увагу на те, що Київ зайняв туге своє місце. В Києві А. Ахматова навчалась в останньому класі Фундуклеевской гімназії, тут в 1910 році вийшла заміж за Миколу Гумільова, де написала багато віршів і насамкінець – що дуже важливо, відчула себе поетом. Правда, Ахматова якось сказала, що не любила Київ, але якщо говорити об’єктивно і точно, вона скоріше всього, не любила своє тодішнє оточення – постійний контроль із сторони дорослих.

Але не дивлячись ні на що, Київ назавжди залишився в її творчому доробку прекрасними віршами:

«Древний город словно вымер,

Странен мой приезд

^ Над рекой своей Владимир

Поднял черный крест.
Липы шумные и вязы

По садам темны,

Звезд иглистые алмазы

К Богу взнесены.
Путь мой жертвенный и славный

Здесь окончу я.

И со мной лишь ты, мне равный,

Да любовь моя.

Древний город словно вымер…»

Поезія Ахматової була вколисана на українських чистих джерелах народної музики, фольклору і класики. Ахматова була знайома із кращими зразками поетичного українського слова поетів-сучасників.

1924 рік. Поетичний затишок Києва, Харкова надихнули Ахматову на переклади ліричних віршів корифея української поезії І. Франка.

1905 рік, повністю пройшов в Євпаторії гімназійний курс в ту зиму освоювала дома, - через хворобу, загострився туберкульоз. Зате улюблене море шуміло весь час поряд, воно заспокоювало, лікувало і надихало.

Саме тоді А. Ахматова особливо близько взнала і полюбила античний Херсонес, його білі руїни, ніби зупинивши біг часу. Там на гарячому камінні швидко ковзали ящірки і звивались в гарні кільця маленькі, тоненькі змійки.

Вона навчилась плавати і плавала так добре, неначе морська стихія була для неї рідною.

«Мне больше ног моих не надо,

Пусть превратятся в рыбий хвост!

^ Плыву, и радостна прохлада,

Белеет тускло дальний мост…
Смотри, как глубоко ныряю,

Держусь за водоросль рукой,

Ничьих я слов не повторяю

И не пленюсь ничьей тоской…»

А. Ахматова завжди з теплотою і ніжністю згадувала Україну. І це не випадково, тому що родовід Ахматової іде з України.

^ Розділ3

«Реквієм» - голос пам’яті
«Нет, и не под чуждым небозводом, и не под защитой чуждых крил, - я била тогда с моим народом, там где мой народ, к несчастью был.». –

цей епіграф до «Реквієму» був написаний Ахматовою в 1961 році.

Поезії А. Ахматової, про які ми говорили на уроках мене дуже зацікавили. Особливо мене зацікавив найтрагічніший твір «Реквієм», тому що правда – це не тільки загибель безневинних людей, кров і сльози, це ще й очищення від усякої скверни, від усього підлого, брудного і страшного, що відбувалося у період більшовицького терору проти власного народу. Замовчування цієї сторони життя нашої держави загрожує новими трагедіями.

У 1935 році було заарештовано сина Ахматової Льва Гумільова за «антирадянську» діяльність. У 1939р. це відбулося вдруге. Вирок – десять років виправних – трудових таборів. Ахматова пережила довгі роки відчаю і страху. І таких, як вона, були мільйони. Тому «Реквієм» - це погляд на долю народу із його середини, це відтворення його болю, його втрат.

У поемі «Реквієм» я дослідила, що А. Ахматова використала образ матері і сина.

«Как тебе сынок, в тюрьму

Ночи белые глядели,

^ Как они опять глядят

ястребиным жарким оком,

О твоем кресте высоком

и о смерти говорят.

И упало каменное слово

На мою еще живую грудь.

Ничего, ведь я была готова,

Справлюсь с этим как-нибудь…»

Чому саме образи матері і дитини, запитаєте ви?

Дійсно, такий вибір не випадковий… Природно найбільш вразливими серед людей є дитина і жінка. Тому їхні страждання і викликають найбільше співчуття. Жалість робить людину причетною до страждання, а через це – прямий шлях до каяття й очищення.

Мати завжди символізує рідний край. Там, де нещасна мати, там руйнується суспільство, там воно без майбутнього. Тому в нас майже підсвідомо виникає почуття приреченості чогось значно більшого, ніж просто конкретної людини.

Біль пораненої матері не зрівняти ні з чим.

«Перед этим горем гнутся горы,

Не течет великая река.»

Тільки через скорботу матері можна уявити велику трагедію тієї епохи.

«Приговор... И сразу слезы хлынут,

Ото всех уже отделена,

Словно с болью жизнь из сердца вынут,

Словно грубо навзничь опрокинут,

Но идешь… Шатаешься… Одна…

Эта женщина больна,

Эта женщина одна,

Муж в могиле, сын в тюрьме,

Помолитесь обо мне…

Семнадцать месяцев кричу,

Зову тебя домой,

Кидалась в ноги палачу,

Ты сын и ужас мой…

Уже безумие крылом

Души накрыло половину…»

Цей багатоголосий плач матерів за своїми синами лунає з усіх куточків Росії: Дон, Єнісей, Москва, Ленінград… Він зливається з голосами, що йдуть із минулого

(«Буду я, как стрелецкие женки, под кремлевскими башнями выть »)…

Це віковічні сльози матерів за своїми дітьми…

Коли Ахматова писала «Реквієм»(1935-1940), це був реквієм по «моєму народу», долю якого розділили її близькі. Вона згадувала про страшну чергу в ленінградській в’язниці Хрести. Їй довелося там стояти годинами, стискаючи в покляклих пальцях вузлик із передачею – спочатку для чоловіка, потім для сина. Трагічна доля об’єднала Ахматову із сотнями тисяч російських жінок. «Реквієм» - плач, але плач гордий – став найзнаменитішим твором Анни Ахматової.

Розділ 4

Анна Ахматова очима художників

«Я здесь, на сером полотне, возникла странно и неясно»

Лишь небу ведомы пределы наших сил:

^ Потомством взвесится, кто сколько утаил…

Н. Гумилев

«Божественна неповторність особистості підкреслювалась її вражаючою красою, - так писав про свого вчителя Анну Ахматову лауреат Нобелівської премії Йосип Бродський у передмові до збірки віршів в англійському перекладі. Від одного погляду на неї перехоплювало дихання. Високу, темноволосу, смуглу, струнку і неймовірно гнучку, з блідо-зеленими очима сніжного барса, її протягом півстоліття малювали, писали фарбами, ліпили з гіпсу і мармуру, фотографували».

Анну Ахматову малювали майже всі художники, які зустрічались з нею,- Н. Альтмон, К. Петров-Водкін, М. Тирса, О. Осьмьоркін, М. Сарьян, В. Фаворський.

Живописні зображення Анни Андріївни цікаві тим, що в них відобразилось не тільки життя поетеси, але й епоха її трагічний внутрішній дух. Ахматова

була не тільки голосом Росії ХХ століття, але й точним зовнішнім його виразом. Всі художники бачили в ній особистість, шукали і знаходили ідеал часу, в якому вони жили.

Як відомо, кожна епоха має своє уявлення про ідеал. Так, в портреті Ахматової пензля Натана Альтмона (1889-1970) 1915 року втілений естетичний ідеал творчої інтелігенції початку ХХ століття. Перед нами «богиня модернізму», поетеса і муза в один і той же час.

Блиск казкового саду, де ростуть квіти з дорогоцінних каменів, тільки посилює вишуканість Анни Андріївни, котра живе поки в такому ж, як цей сад, уявному світі.

Ніби – про цей портрет писав в 1914 році Осип Мандельштам:

^ Вполоборота, о печаль,

На равнодушных поглядела,

Спадая с плеч, окаменела

Ложноклассическая шаль.

В 1922 році її портрет написав Кузьма Петров-Водкін (1878-1939). Це вже друга Ахматова – «Скорбна Мадонна». Іконний, ледь прописаний, холодний голубий фон, чорна сукня, чорні коси, зжаті губи, які зупинилися в скорботі, очі створюють враження загальної трагедії, яка охопила її рідну землю.

Клевета

И всюду клевета сопутствовала мне.

Ее ползучий шаг я слышала во сне

И в мертвом городе под беспощадным небом.

Скитаясь наугад за кровом и за хлебом.

И отблески ее горят во всех глазах,

То как предательство, то как невинный страх.

Я не боюсь ее. На каждый вызов новый

^ Есть у меня ответ достойный и суровый.

Но неизбежный день уже предвижу я,-

На утренней заре придут ко мне друзья,

И мой сладчайший сон рыданьем потревожат,

^ И образок на грудь остывшую положат.

Никем незнаема тогда она войдет,

В моей крови ее неутоленный рот

Считать не устает небывшие обиды,

Вплетая голос свой в моленья панихиды,

И станет внятен всем ее постыдный бред,

Чтоб на соседа глаз не мог поднять сосед,

Чтоб в страшной пустоте мое осталось тело,

^ Чтобы в последний раз душа моя горела

Земным бессилием, летя в рассветной мгле,

И дикой жалостью к оставленной земле.

На графічних портретах М. Тирси(1887-1942), 1928 року з’явилась не богиня, а прекрасна земна жінка. Життєві негаразди додали її велику внутрішню силу. Затаєна печаль запалила її красу. Фон тепер вже і не потрібен. В ній самій зосереджено цілий світ, до якого будь-хто може дотягтися.

«Если плещется лунная жуть,

Город весь в ядовитом растворе.

^ Без малейшей надежды заснуть

Вижу я сквозь зеленую муть

И не детство мое, и не море,

И не бабочек брачный полет

Над грядой белоснежных нарциссов

В тот какой-то шестнадцатый год…

А застывший навек хоровод

Надмогильных твоих кипарисов…»

На портреті пензля Мартироса Сарьяна(1880-1972), який було створено в 1946 році А. Ахматова як би представляє народ, який виграв війну. Вона горда тим, що жива і живе з народом одним життям.

Вторая годовщина

Нет, я не выплакала их.

Они внутри скипелись сами.

И все проходит пред глазами

Давно без них, всегда без них.

Без них меня томит и душит

Обиды и разлуки боль.

Проникла в кровь – трезвит и сушит

Их всесжигающая соль.

Но мнится мне: в сорок четвертом,

И не в июня ль первый день,

Как на шелку возникла стертом

Твоя страдальческая тень.

Еще на всем печать лежала

Великих бед, недавних гроз, -

И я свой город увидала

Сквозь радугу последних слез.


Але все-таки сутність поета і людини Анни Андріївни Ахматової яскравіше за всіх виразив в своїх малюнках ^ Амедео Модільяні(1884-1920), італійський художник. Вони зустрілися підчас двох коротких приїздів її в Париж, в травні 1910 і 1911 років. Художник писав її в 1911 році по пам’яті.

Портрет, який написав А. Модільяні дуже подобався Ахматовій. На ньому Ахматова як єгипетська цариця, возлагает на тронному ложі, і голову її вінчає царський убір. Саме цей портрет вона розмістила на суперобложці своєї останньої прижиттєвої збірки «Біг часу», яка була випущена в 1965 році.

Зовсім нещодавно з’ясувалось, що Модільяні подарував Ахматовій не всі її зображення. Два невідомих раніше довгі роки зберігались в колекції товариша лікаря Поля Олександра портрети. («ню»)

А «Підпис» на незакінченому портреті так підходить до цих нових малюнків Амедео Модільяни.

^ О, не вздыхайте обо мне,

Печаль преступна и напрасна,

Я здесь, на сером полотне,

Возникла странно и неясно.

Взлетевших рук излом больной,

В глазах улыбка исступленья,

Я не могла бы стать иной

Пред горьким часом наслажденья.

Он так хотел, он так велел

Словами мертвыми и злыми.

Мой рот тревожно заалел,

И щеки стали снеговыми.

И нет греха в его вине,

Ушел, глядит в глаза другие,

Но ничего не снится мне

В моей предсмертной летаргии.
Анна Андріївна була вдячна долі за зустріч із цим художником.

Життя кожної людини, яка помічена божою печаткою таланту – це завжди трагедія…

Особисто мені всі картини, на яких зображена А. Ахматова подобаються. Подивившись на портрет ти ніби сам проживаєш її життям, її спогадами.

Ось і закінчилась екскурсія по портретній галереї Анни Андріївни Ахматової. Коротка і невипадкова зустріч двох великих людей, можливо теж залишиться в нашій пам’яті, так як і залишиться в душі її творчість.


Розділ 5

Велика Вітчизняна війна у житті та творчості А. Ахматової.
Почалась Велика Вітчизняна війна,весь народ піднявся на захист своєї землі, і в перших її рядах опинилась Анна Ахматова, війна А. Ахматову застала в Ленінграді.

Доля її в цей час складалась важко – вдруге заарештований син знаходився під вартою.

Відома надія на полегшення життя виникла перед 1940 роком, коли їй було дозволено зібрати і надрукувати книгу вибраних творів. Але Ахматова не могла включити в неї ні однієї поезії, які б на пряму стосувалися тяжких подій тих років. Між тим творчий підйом продовжував бути дуже високим, і по словах Ахматової, вірші йшли суцільним потоком «наступая на пятки друг другу, торопясь и задыхаясь…»

В роки війни читачі знали в основному «Клятву» і «Мужество» - вони в свій час друкувались в газетах і звернули на себе загальну увагу як деякий рідкий приклад газетної публіцистики в такого камерного поета, якою сприймали більшість А. Ахматову передвоєнних років.

«Мужество»

Ми знаем, что ныне лежит на весах

И что совершается ныне.

Час мужества пробил на наших часах.

И мужество нас не покинет.

Не страшно под пулями мертвими лечь,

Не горько остаться без крова, -

И ми сохраним тебя, русская речь,

Великое русское слово.

Свободным и чистым тебя пронесем,

И внукам дадим, и от плена спасем

Навеки!
Воєнна лірика А. Ахматової вимагає глибокого розуміння, тому що, вона має цікавість і як не менш важлива деталь тодішнього літературного життя.

А. Ахматовій довелось пережити в житті багато. Не оминула її і блокада. Вона бачила перші жорстокі удари нанесені стільки раз її місту які вона оспівувала. Вже в липні з’являється знаменита «Клятва»:

И та, что сегодня прощается с милым,-

Пусть боль свою в силу она переплавит

Мы детям клянемся, клянемся могилам,

Что нас покорится никто не заставит!

Ніхто не замовляв їй вірші. Вони писались за велінням серця і зразу ставали загально відомими. В лютому 1942 року на сторінках «Правди» з’явився новий твір Ахматової – «Мужність».

Не страшно под пулями мертвими лечь,

Не горько остаться без крова…

В Анни Ахматової немає прямих описів війни – вона її не бачила. Але до війни разом з нею в одній квартирі жила проста ленінградська сім’я Смірнових. Було в ній два хлопчики Вова і Валя. Саме до цих дітей у А. Ахматової були материнські почуття, особливо до Валі, якого вчила читати. Опинившись в Ташкенті, Ахматова не забувала цих дітей.

Постучи кулачком – я открою.

Я тебе открывала всегда.

Я теперь за высокой горою,

За пустыней, за ветром и зноем,

Но тебя не предам никогда…

До неї долинали чутки, що важкий далекобійний снаряд фашистів не пожалів Смірнових. І в поезії виникають стрічки про те, що вона готова допомогти пораненим:

Твоего я не слышала стона,

Хлеба ты у меня не просил.

Принеси же мне ветку клена

Или просто травинок зеленых,

Как ты прошлой весной приносил.

Принеси же мне горсточку чистой

Нашей невской студеной воды,

И с головки твоей золотистой

Я кровавые смою следы.

Всі роки війни, хоча і з великими переривами, йшла у неї над «Поемою без героя», яка за своєю суттю була Поемою Пам’яті.

От того, что сделалось прахом,

Обуянная смертным страхом

И отмщения зная срок,

Опустивши глаза сухие

И ломая руки, Россия

Предо мною шла на восток.
И себе же самой навстречу

Непреклонно в грозную сечу,

Как из зеркала наяву, -

Ураганом – с Урала, с Алтая,

Долгу верная, молодая,

Шла Россия спасать Москву.
Вірші самого кінця війни наповнені в Ахматової сонячної радості і щастя.

Весняна травнева зелень, грім радісних салютів, діти піднесені до сонця на щасливих материнських руках.

Але Ахматова не була б сама собою, якби навіть в ці щасливі, переповнені свіжістю дні не пам’ятала про великі жертви і страждання, принесені народом в ім’я свободи Вітчизни.
«И в День Победы, нежный и туманный,

Когда заря, как зарево, красна,

Вдовою у могилы безымянной

Хлопочет запоздалая весна.

Она с колен подняться не спешит,

Дохнет на почку и траву погладит,

И бабочку с плеча на землю ссадит,

И первый одуванчик распушит…»

Це мабуть, одне з самих мудрих і в своїй мудрості прекрасних віршів про нашу Перемогу.

Роки війни стали взагалі для неї часом пізнання істинних можливостей особистої поезії.

«На сотни верст, на сотни миль,

На сотни километров

Лежала соль, шумел ковыль,

Чернели рощи кедров.

Как в первый раз я на нее,

На Родину, глядела.

Я знала: это все мое –

Душа моя и тело…»

В цей момент важливо відмітити, закінчуючи розмову про роки Великої Вітчизняної війни, що Анна Ахматова прожила їх – як художник – інтенсивно і плідно.


Висновок

А. Ахматова – неперевершена поетеса, дуже гарний перекладач, творчість якої пройнята почуттям любові до людини і невимовного болю до неї. На її долю випало багато випробувань. У своїх творах вона зуміла передати глибину людських страждань.

Поезії Анни Ахматової завжди були і є її сповіддю, вони вражають глибиною змісту. А. Ахматову читає весь світ. Творчість її, як і вона сама – це геніальність і протиріччя.

У своїй творчості А. Ахматова намагається нагадати людству про грізну небезпеку бездуховного світу, виступає проти байдужості.

Для дослідження я обрала дану тему тому що вважаю, що тема є актуальною і для нашого часу. У своїй роботі я намагалась, показати всю красу поетичного слова поетеси.

Вона зробила висновки, що її поезії допомагають людині вистояти у будь-якій ситуації. «Щаслива доля поета, чия ліра ось так підтримує людей».


Список використаної літератури

1.Павловский А.И., А. Ахматова. Жизнь и творчество: Книга для учителя- М.: Просвещение.1991.- 190с.

2.Кузнецов Ф.Ф., Русская литература ХХ века: Книга для учсащихся- М.: Просвещение. 1991-320с.

3.Рада И.Н. « Я здесь, на сером полотне, возникла странно и неясно» // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.-1999. - № 6.- С.52-56.

4. Дейна М.К. « І все- таки почують голос мій…» // Всесвіня література та культура.-2011.№11.-С. 16-25.

5.Марцелюк А. Стежками юної Ахматової // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1999.- №1.- С.35-36

6.Московкіна І.І.Анна Ахматова-Х.: Ранок – 2002.-60с.

Відгук наукового керівника
Наукове дослідження учениці Заремблюк І.М., свідчить про те, що вона у доступній формі висвітлила особливості життєвого і творчого шляху А.Ахматової.

Тема, яку обрала учениця виявилась досить цікавою, тому що досліджувались невідомі сторони життя А.Ахматової. Учениця зосередила увагу на людяності, простоті, скромності поетеси. Вона звернула увагу на те, що творчість А. Ахматової сповнена глибоких роздумів. Учениця відмітила, що поетеса понад усе цінує в людині активну життєву позицію , силу волі, не терпить бездіяльності, байдужості.

А.Ахматова –яскрава , самобутня постать у літературі 19 століття. У роботі учениця переконливо доводить, що А.Ахматова, звертає увагу читача на вічні гуманістичні істини, якими повинні керуватись люди, щоб не прийти до власного руйнування і знищення себе як людини.

У висновку учениця підкреслює, що поетеса закликає нас берегти свою духовну культуру, багатство духовного світу, вчить творити добро.



Схожі:

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської та Севастопольської...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
На адресу управління освіти І науки надійшов лист Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України від 08. 05. 2012 №1/9-343...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаменти (управління) освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської та Севастопольської...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти І науки, Київської, Севастопольської...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни інститут інноваційних...
Повідомляємо, що відповідно до наказу Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України від 15. 08. 2011 №976 „Про проведення...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України від 22 вересня 2011 р. №1099, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Відповідно до листа уо донецької міськради від 10. 01. 2013р. №01/10-50, доводимо до Вашого відома, зміст листа Міністерства освіти...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Відділ освіти,...
Моніторинг рівня професійного розвитку педагогів, їхніх професійних потреб та освітніх запитів
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка