Коли минув хаос доби Руїни, центром політичного, економічного та культурного




Скачати 292.92 Kb.
НазваКоли минув хаос доби Руїни, центром політичного, економічного та культурного
Сторінка1/3
Дата конвертації08.03.2013
Розмір292.92 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Література > Документы
  1   2   3
Політика гетьманів

Коли минув хаос доби Руїни, центром політичного, економічного та культурного
ж.иття стала Гетьманщина Лівобережжя. Тепер фокус визначальних подій історії
України остаточно перемістився з її крайнього заходу на крайній схід. Гетьманщина
була автономним, але не самостійним політичним утворенням. Однак вона давала
українцям більше самоврядування, ніж вони будь-коли до того мали, починаючи
з часів Галицько-Волинського князівства. Як частина Російської імперії, вона
існувала в рамках держави, яка для багатьох українців була відносно новим
політичним середовищем. Тепер українці мали справу не з роздертою на фракції
й занепадаючою польсько-шляхетською Річчю Посполитою. Після провалу поль-
ської та турецької альтернатив у період Руїни українці були вимушені змага-
тися з суворими правителями міцніючої Росії.

Прагнучи монополізувати владу, царі за самою своєю сутністю виступали
проти ідеї українського чи будь-якого іншого самоврядування. До того по всій
Європі XVIII ст. поширювалися принципи та практика абсолютизму. Такі не-
похитні представники абсолютизму, як Петро 1 та Катерина II — два найвидатні-
ших правителі Росії,— вважали централізований уряд найбільш ефективним і пере-
довим. Проте ці погляди суперечили тій формі самоврядування, що існувала в Геть-
манщині та була заснованою на виключно українських засадах і звичаях. Відтак
основним питанням політичного життя України XVIII ст. стає тривала й затята
боротьба імперського централізму Росії з українським прагненням до авто-
номії.

^ Козацький уряд

На кінець XVII ст., після відвоювання поляками Правобережжя та утвердження
автономії Війська Запорозького, під безпосередньою зверхністю гетьманів лишало-
ся тільки близько третини території, що колись була підвладна Хмельницько-
му,— це десь одна шоста площі сучасної України. Цей лівобережний край укра-
їнці називали Гетьманщиною, а московити — Малоросією. До неї входило десять
полків: Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Київський, Га-
дяцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський і Полтавський. Офіційна ре-
зиденція гетьмана й адміністративна столиця Гетьманщини на початку XVIII ст.
містилася в Батурині. Гетьманщина була відносно густо заселеним і добре розвине-
ним краєм. Вона включала II великих міст, 126 містечок і близько 1800 сіл.
У 1700 р. її населяло близько 1,2 млн чоловік, тобто майже чверть усього насе-
лення тогочасної України.

З 1648 р. мало що змінилося у системі козацького врядування в Гетьманщині.
Щоправда, значно розрослася канцелярія, персонал якої часто набирався із вихован-
ців Київської академії та являв собою щось на зразок зародку бюрократії. Гетьма-
ни не відмежовували власних грошей від грошей Гетьманщини, внаслідок чого
у фінансах часто не було порядку. Щоб розв'язати цю проблему, адміністрацію
поновили двома генеральними підскарбіями. Але ці зміни мало вплинули на розв'я-
зання основних фінансових проблем Гетьманщини, зокрема — постійного зменшен-
ня прибутків унаслідок того, що козацька старшина присвоювала собі громадські
землі. Очевидно, гетьмани не хотіли чи не могли запобігти розширенню особистих
землеволодінь старшини за рахунок фондів рангових та громадських земель Геть-
манщини, кількість яких швидко зменшувалася.

Хоча структура козацького врядування зазнала лише незначних змін, основні
зрушення відбулися у соціально-економічному устрої Гетьманщини. На кінець
XVII ст. старшина фактично витіснила рядове козацтво з вищих посад та усунула
його від участі у прийнятті рішень. Занепад маєтків рядових козаків тісно пов'я-
зувався із загостренням їхніх економічних проблем. Майже безперервні війни XVII—
початку XVIII ст. розоряли багатьох козаків, які мусили воювати власним коштом.
Як і слід було сподіватися, зменшення чисельності боєздатного козацтва помітно
позначилося на збройних силах Гетьманщини: у 1730 р. вони налічували лише
ЗО тис. чоловік. До того ж застосовувані козаками стратегія, тактика і споряд-
ження все більше відставали від часу. Тому на початок XVIII ст. козацьке військо
стало лише тінню тієї могутньої бойової сили, якою воно було колись.

Змінився й стиль керівництва. Якщо ватажкам із покоління Хмельницького
були притаманні політичне бачення ситуації, сміливість і рішучість дій, то народ-
жені за доби Руїни провідники Гетьманщини дбали про обмежені й прагматичні
цілі. Вони скоріше пристосовувалися до існуючих політичних обставин, а не змі-
нювали їх. В основному вони ставили перед собою подвійну мету: утримувати
задовільні стосунки з царем і зміцнювати свої особисті соціально-економічні при-
вілеї — як членів новонародженої козацької еліти — за рахунок простого козацтва
й селянства.

 

^ Переломний момент

Із часу встановлення над Козацькою Україною зверхності Москви остання
прагнула ввести пряме управління. Зі свого боку козацька верхівка, ще за доби
Руїни розчарована пропольською й протурецькою політикою, більше не ставила
під сумнів необхідність підтримувати зв'язок з Москвою. І все ж козацькі геть-
мани виступали за збереження того, що лишилося від прав, гарантованих Пере-
яславською угодою 1654 р. Вони сподівалися, що, виявляючи лояльність до Моск-
ви, переконають царів у своїй надійності й дістануть згоду на автономію.

Іван Мазепа (1687—1708). Вирішальний етап у стосунках між Гетьманщиною
та Москвою настав за гетьманування Івана Мазепи — одного з найвидатніших
і найбільш суперечливих політичних діячів України. Народився Мазепа 1639 р.
у знатній українській родині, що користувалася великою повагою у Війську Запо-
розькому. Він дістав досить високу освіту. Провчившись у Київській колегії,
Мазепа перейшов до колегії єзуїтів у Варшаві й згодом вступив на службу до поль-
ського короля. Це надавало йому можливість багато подорожувати країнами За-
хідної Європи, а також виконувати обов'язки королівського посланця в Козацькій
Україні. У 1669 р., повернувшись на Правобережжя, Мазепа вступає на службу
до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Виконуючи свою першу ди-

пломатичну місію, він потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьмано-
ві Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається
перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф.
Своєю досвідченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами він пере-
конує Самойловича зробити його довіреною особою. Ці ж риси допомагають Мазе-
пі встановити контакти з високопоставленими царськими урядовцями. У 1687 р., коли
змістили Самойловича, його наступником було обрано не кого іншого, як Мазепу,
'підтриманого російськими вельможами.



Іван Мазепа

Протягом майже всього 21-річного гетьманування Мазепа проводив традиційну
для гетьманів Лівобережної України політику. З небаченою послідовністю він
(зміцнює становище старшини, роздавши їй понад тисячу 'дарчих на землі. Не
забуває він і про власні інтереси. Завдяки щедрим дарам від царя Мазепа накопи-
чує близько 20 тис. маєтків і стає одним із найбагатших феодалів Європи. Людина
досвідчена й витончена. Мазепа скеровує значну частину своїх особистих прибут-
?ків на розвиток релігії та культурних установ. Ревний покровитель православ'я,
і він будує по всій Гетьманщині цілу низку чудових церков, споруджених у пишно-
ту стилі, що його часом називають мазепинським, або козацьким, барокко. За
'Мазепиного гетьманування Києво-Могилянська академія змогла завдяки його під-

тримці спорудити нові корпуси і збільшити до 2 тис. кількість студентів. Крім того.
він заснував багато інших шкіл і друкарень, щоб «українська молодь могла в повну
міру своїх можливостей користуватися благами освіти».

Проте якщо київські спудеї та духовенство складали на його честь захоплені
панегірики, то селяни й козацька чернь мало що доброго могли сказати про
нього. Його відкрита й послідовна підтримка старшини збуджувала повсюдне невдо-
волення серед народних мас та настроєних проти старшини запорожців. Потен-
ційно вибухова ситуація виникла у 1692 р.. коли Петро Іваненко-Петрик. писар, кот-
рий мав широкі політичні зв'язки, втік на Січ і став піднімати там заколот проти
гетьмана. Оголосивши, що настав час повстати проти старшини, яка «смокче народну
кров^ і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», Петрик у своїх
намаганнях утворити незалежне Українське князівство заручається підтримкою
кримських татар. Проте коли замість допомоги татари повернули проти нього
й стали грабувати населення, популярність Петрика серед народу похитнулася й пов-
стання згасло.

^ Взаємини з Москвою. Гідне подиву піднесення Мазепи від в'язня до гетьмана, йо-
го здатність тримати в покорі ненаситну й підступну старшину водночас із прове-
денням політики, що поклала початок добі бурхливого культурного та економічного
розвитку.— все це досягнення першорядної ваги. Та найбільш вражаюча риса Мазе-
пи як політика полягала в умінні захищати як власні, так і загальноукраїнські
інтереси, зберігаючи водночас добрі стосунки з Москвою. Коли в 1689 р. на трон
зійшов молодий і енергійний Петро 1. гетьман уже вкотре застосував свій незбагнен-
ний дар чарувати можновладців. Він надавав царю активну допомогу в грандіозних
походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття у 1696 р. Азова — клю-
чової турецької фортеці на Азовському морі. Старіючий гетьман також постійно
давав недосвідченому молодому монархові поради у польських справах: згодом між
ними виникла тісна особиста дружба. Козацькі полковники із сарказмом зауважу-
вали. що «цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі», а російські урядники заяв-
ляли. що «ніколи ще не було гетьмана кориснішого і вигіднішого для царя. як
Іван Степанович Мазепа».

Завдяки близьким стосункам із Петром 1 Мазепа зміг скористатися великим ко-
зацьким повстанням, що вибухнуло на підлеглому полякам Правобережжі у 1702 р.
Після того як цей район знову було заселено, польська шляхта спробувала вигнати
звідти козаків. Правобережне козацтво на чолі з популярним у народі полковником
Семеном Палієм підняло повстання: перелякані польські урядники повідомляли, що
Палій хоче «піти слідами Хмельницького». Сили повстанців уже налічували
12 тис. коли до них приєдналися інші козацькі ватажки — Самійло Самусь. Захар
Іскра. Андрііі Абазин. Незабаром перед повстанцями впали такі польські
твердині, як Немирів. Беріичів та Біла Церква. З утечею на захід польської шляхти
с\оже було на те. що розгортається щось на зразок меншого варіанту 1648 року.
Однак у 170^ р. полякам удалося відвоювати значну частину втрачених земель
і взяти Палія в облогу в його «столиці» Фастові. Саме в цей час у Польщу втор-
гається найбільший ворог Петра 1 — король Швеції Карп XII. Скориставшися
замішанням. Мазепа переконує царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Зно-
ву обидві частини Наддніпрянської України були об'єднані, і заслугу здійснення
цього міг приписати собі Мазепа. Щоб гарантувати себе від загрози з боку популяр-
ного в народі Палія. Мазепа за згодою Петра 1 наказує заарештувати того й заслати
до Сибіру.

Проте на початку XVIII ст. у взаємовигідних стосунках із царем, що їх Мазепа
так спритно підтримував, з'являється напруженість. У 1700 р. вибухнула велика
Північна війна. У виснажливііі 21-річній боротьбі за володіння узбережжям Бал-
тійського моря головними супротивниками виступали російський цар Петро І
18-річний король Швеції Карп XII — обдарований полководець, але кепський полі-
тик. Зазнавши ряду катастрофічних поразок на початку війни, Петро 1, цей палкий
прихильник західних звичаїв, вирішує модернізувати армію, управління й суспіль-
ство взагалі. Значно зміцнювалася централізована влада, пильніше контролюва-
лися всі ділянки життя, відмінялися також «застарілі звичаї». В межах цієї
політики під загрозу потрапляла гарантована у 1654 р. традиційна автономія Геть-
манщини.

Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Козаки
вперше повинні були воювати виключно за інтереси царя. Замість того щоб за-
хищати свою землю від безпосередніх ворогів — поляків, татар і турків, українці
були тепер змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві чи
Центральній Польщі. У цих походах стало до болю очевидним те, що козаки
не могли рівнятися з регулярними європейськими арміями. Рік у рік їхні загони по-
верталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 50, 60 і навіть 70 % складу. Коли,
намагаючись узгодити дії своїх військ, Петро 1 поставив на чолі козацьких полків
російських і німецьких командирів, моральний дух козаків занепав. Чужоземні офі-
цери ставилися з презирством до козацького війська, яке вважали гіршим і часто ви-
користовували просто як гарматне м'ясо. Коли поповзли чутки про наміри Петра І
реорганізувати козаків, старшина, положення якої було пов'язане з військовими по-
садами, занепокоїлася.

Війна викликала ремствування також серед українських селян і міщан. Вони
скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися російські війська, які завда-
вали утисків місцевому населенню. «Звідусіль,— писав цареві Мазепа,— я отримую
скарги на свавілля російських військ». Навіть гетьман став відчувати загрозу, коли
пішли поголоси про наміри царя замінити його чужоземним генералом чи ро-
сійським вельможею.

Невдоволення, що врешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя,
було пов'язане з питанням захисту України. Коли польський союзник Карла XII
Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся
по допомогу до Петра 1. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів: «Я не можу
дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш». Це було для гетьмана останньою
краплею. Петро 1 порушив зобов'язання обороняти Україну від ненависних
поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав
вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. 28 жовтня 1708 р., коли
Карл XII, котрий ішов на Москву, завернув на Україну, Мазепа, в надії запо-
бігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько
З тис. козаків і провідних членів старшини. Умови, за яких українці приєдна-
лися до Карла, були встановлені у пакті, підписаному наступної весни. За надання
військової допомоги та провізії Карл обіцяв захищати Україну й утримуватися від
підписання миру з царем аж до повного звільнення її від влади Москви та відновлення
її давніх прав.

Петро 1 дізнався про «вчинок нового Іуди Мазепи з великим здивуванням». Че-
рез кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю Батурин
напав командуючий російськими військами на Україні князь Меншиков і вирізав
усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей. Звістка про бойню в Батурині й терор,
що його розпочали на Україні російські війська, заарештовуючи й страчуючи за
найменшою підозрою в симпатіях до Мазепи, змінила плани багатьох із потенційних
прибічників гетьмана. Тим часом Петро 1 наказав старшині, що не пішла за Мазепою,
обрати нового гетьмана, й II листопада 1708 р. ним став Іван Скоропадський.
Страхітливий приклад Батурина, жорстокість російських військ сіяли жах серед
українців, водночас протестанти-шведи викликали в них настороженість. Тому

велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Вона воліла
почекати й побачити, як розвиватимуться події. Як не дивно, але єдиною знач-
ною групою українського населення, що таки стала на бік гетьмана, були запо-
рожці. Хоч вони й часто сварилися з ним за потурання старшині, та все ж вважали
Мазепу меншим злом порівняно з царем. Але за це рішення вони мали дорого
заплатити. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно
діючий наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця.

Протягом осені, зими й весни 1708—1709 рр. військові сили суперників маневру-
вали, прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися підтрим-
кою українського населення. Нарешті 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська
битва — одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем у ній
вийшов Петро 1, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі
Північну Європу. Росія ж тепер забезпечила контроль над узбережжям Балтійського
моря й почала перетворюватися на могутню європейську державу. Щодо українців,
то битва поклала кінець їхнім намаганням відокремитися від Росії. Тепер остаточне
поглинення Гетьманщини міцніючою Російською імперією було тільки питанням ча-
су. І справді, Петро 1 вважав англійське поневолення Ірландії придатною моделлю
для здійснення своїх намірів щодо України.

Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти. Мазепа і Карл XII
знайшли притулок у Молдавії, що належала Туреччині. Тут, біля м. Бендери, 21 ве-
ресня 1709 р. вбитий горем 70-річний Мазепа помер.

^ Пилип Орлик (1710—1742). За Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних
представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорож-
ців. Ці «мазепинці», як їх часом називають історики, були першою українською
політичною еміграцією. У 1710 р. вони обирають гетьманом у вигнанні Пилипа
Орлика, що при Мазепі був генеральним писарем. Намагаючись завоювати собі
підтримку, Орлик складає проект конституції («Расіа еі сопхіііиііопех») — так званої
Бендерської конституції. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи,
зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися
за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде
владу на Україні. За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими
татарами та Оттоманською Портою й на початку 1711 р. розпочинає спільний
похід запорожців і татар проти росіян на Україні. Після кількох вражаючих успі-
хів цей похід провалився. Протягом наступних років Орлик із невеликою групою
прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншої в пошуках підтримки своєї
справи. Врешті-решт гетьмана на вигнанні інтернували в Оттоманській імперії. Проте
він не припиняв бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких по-
літичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григорієм
планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від «московського ярма».

 
  1   2   3

Схожі:

Коли минув хаос доби Руїни, центром політичного, економічного та культурного iconРозвиток інформаційної компетентності майбутніх кваліфікованих робітників...
Система освіти покликана сприяти реалізації основних завдань соціально-економічного І культурного розвитку суспільства, так як ліцей...
Коли минув хаос доби Руїни, центром політичного, економічного та культурного iconПро затвердження Програми соціально- економічного та культурного...
Дяченка Власа Миколайовича про Програму соціально-економічного та культурного розвитку села на 2013 рік та заходи по забезпеченню...
Коли минув хаос доби Руїни, центром політичного, економічного та культурного iconПрограма соціально-економічного та культурного розвитку
Вступ
Коли минув хаос доби Руїни, центром політичного, економічного та культурного iconІз часу встановлення над Козацькою Україною зверхності Москви остання...
Москвою. І все ж козацькі гетьмани виступали за збереження того, що лишилося від прав, гарантованих Переяславською угодою 1654 р....
Коли минув хаос доби Руїни, центром політичного, економічного та культурного iconВолодимир Боніфатійович Антонович
Володимир Антонович був організатором І натхненником першого всеукраїнського суспільно-культурного руху з центром у Києві
Коли минув хаос доби Руїни, центром політичного, економічного та культурного icon15 затверджую
Програми соціально-економічного та культурного розвитку Згурівського району на 2012 рік
Коли минув хаос доби Руїни, центром політичного, економічного та культурного iconПрограма економічного І соціального розвитку міста Пирятина на 2011 рік
Програму соціально-економічного І культурного розвитку міста Пирятин на 2011 рік розроблено спеціалістами міської ради згідно з чинним...
Коли минув хаос доби Руїни, центром політичного, економічного та культурного iconЗакон України
Освіта основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства І держави
Коли минув хаос доби Руїни, центром політичного, економічного та культурного iconЗакон       укра ї н и
Освіта основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства І держави
Коли минув хаос доби Руїни, центром політичного, економічного та культурного iconЗакон україни
Освіта основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства І держави
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка