Міністерство освіти І науки України Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту І будівництва Івано-Франківськ-2011




Скачати 119.91 Kb.
НазваМіністерство освіти І науки України Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту І будівництва Івано-Франківськ-2011
Дата конвертації09.03.2013
Розмір119.91 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Література > Документы
Міністерство освіти і науки України

Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту і будівництва







Івано-Франківськ-2011

На екрані портрет В. Стефаника. Звучать слова ( на фоні музики Бетховена)

Я писав тому, щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена.

Василь Стефаник.

Слова вчителя.

Василь Стефаник… Селянин з діда-прадіда, сільський філософ, новеліст світового рівня.

Він ніколи не цурався тяжкої хліборобської праці. Любив її, любив тих, хто перевертав скибу до сонця, сіяв зерно, вирощував хліб.

Мав тверді, мозолисті руки і м'яке, добре до людей, вразливе на людське горе серце.

Село було для нього цілим світом. Жив його болями, турботами, сподіваннями, прагнув розкрити всю гаму думок, переживань, всю глибину страждань трудівника-селянина.

Писав кров'ю серця. Те, що створив, увійшло в духовну скарбницю українського народу, слов'янського світу загалом, стало класикою, великою школою майстерності для тодішніх і сучасних письменників, і не тільки українських.

14 травня виповнилося 140 років від дня народження талановитого українського письменника, неперевершеного новеліста.

Сьогодні ми спробуємо прочитати кардіограму серця й кардіограму життя Василя Стефаника – людини і митця. І це стане ключем для розуміння його творчості.
Учень.

Народився Василь Семенович 14 травня 1871 року у мальовничому селі Русів Снятинського повіту на Станіславщині (нині Івано-Франківщина) у заможній селянській родині Семена і Оксани Стефаників. Русів, одне з найконсервативніших українських сіл, пережило в 1622 році навалу татар, після якої в живих залишилося лише вісім русівчан, здебільшого з роду Дідухів і Стефаників. Заснував рід Стефаників – людей із сильним характером та надзвичайно працьовитих – ще у ХVIIIст. козак Запорізької Січі – Теодор.
Учениця.

Батько письменника був людиною жорстокою і надзвичайно вимогливою, особливо до рідних. Він хотів бачити Василька орачем і сіячем з юних літ, і пізніше Стефаник згадував першу свою оранку, криваві мозолі і втому. "Нагадується мені одна весна - давня, давня… Я перший раз йшов робити весну… Тато казав: "Ти вже великий, вже меш зо мнов у поле ходити, а за то до Великодню я куплю файний капелюшок і черевики куплю, будем робити та й будем мати". Цілий день я погонив - мука була, плач був і сварка. Вечером я вертався додому… Мама мене привітала як парубка"

Мати була жінкою ніжною і безмежно доброю, "обділила б усіх бідних, віддала б їм своє добро, та постійно відчувала над собою зверхність твердого і впертого чоловіка"
Учень.

Хлопчик виростав серед розкішної природи, оточений любов'ю і опікою матері, старшої сестри Марії, в атмосфері народних пісень, колядок, казок і легенд. Звідси беруть витоки образи, мотиви, твори Стефаника. Дитячі враження були настільки сильними, що надихали на громадську і літературну працю впродовж усього життя.
Учениця.

У 1878 році батьки віддали свого найстаршого сина до початкової школи в Русові, а у 1880 році батько відвіз хлопчика в Снятин, де Василя зарахували до другого класу міської школи. Згодом Стефаник напише: "Тут мене почали бити, хоч дома мої батьки ніколи мене не били". У 1883 році Василь успішно склав іспити до Коломийської гімназії. І тут треба було перейти через Дантове пекло другосортності, принижень знущань, бо ж селянський син, хлопський.

Доводилося терпіти і коритися, старатися бути непоміченим у класі найбільш агресивними паничами, а потім картати себе за слабодухість: "Я пішов від мами у біленькій сорочці, сам білий. З білої сорочечки сміялися. Кривдили мене і ранили, я ходив тихонько, як білий кіт, аби паничики не чули. Я чув свою підлість за тихий хід і кров моя діточа з серця капала".
Учень.

Навчаючись у Коломийській гімназії, Стефаник прочитав твори Григорія Квітки-Основ'яненка, Панаса Мирного, Марка Вовчка, роздобув і дуже тішився єдиним на всю Коломию "Кобзарем" Тараса Шевченка. Влітку 1886 року він із найближчими друзями організував у Русові читальню, а в кінці року гімназисти прийняли Василя до таємного гуртка, де він перед портретом Шевченка прийняв присягу, що буде чесно жити і трудитися для народу.

Тут він знайомиться і дружить з Лесем Мартовичем та Марком Черемшиною. Пізніше їх назвуть "покутською трійцею"
Учениця.

У Коломиї Стефаник розпочав свою письменницьку діяльність. Спочатку спробував свої сили в поезії, а згодом написав декілька оповідань. У 1890 році його звинуватили нелегальній громадсько-культурній роботі, і він був змушений перейти навчатися до Дрогобицької гімназії. Тут юнак познайомився з Іваном Франком, який назвав Василя своїм наступником.
Учень.

Після Дрогобицької гімназії Василь Стефаник навчається на медичному факультеті Ягеллонського університеті в місті Краків. Вибір медицини можна пояснити хіба що втратою сестри й хворобою матері, бо особливого нахилу до медичних наук він не мав. Юнак дедалі більше поринав у вир політики, він багато читав, проводив агітаційну роботу серед селян. Політична діяльність стала причиною того, що батько (мати на той час уже померла) відмовився підтримувати сина, засуджуючи його погляди на стиль життя.
Учениця.

У 1899 році вийшла перша друкована книга Василя Стефаника "Синя книжечка". До неї ввійшли новели "Виводили з села", "Лист", "В корчмі", "Стратився", "Сама - самісінька", "Побожна". Ці твори привернули увагу читачів своєю новизною, глибиною та незвичним трактуванням життя села.

Сценка "Побожна".



Учень.

З появою першої збірки Василь Стефаник став відомим письменником, здобув визнання Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської та зацікавлення широкого кола читачів.
Звучить уривок з новели "Моє слово"
У 1900 році побачила світ книга "Камінний хрест", в якій спостерігалося посилення громадського пафосу. До збірки увійшла і однойменна новела, в якій автор показує, як чорні вихори немилосердно виривають із правічної української землі цілі родини, які тікають у пошуках кращого життя для свої дітей. Еміграцію Стефаник розцінював як непоправну трагедію.

Звучить пісня "Чуєш, брате мій…"
Слова вчителя.

Українські іммігранти почали поселятися в Канаді з 1891 року. Це були, як правило, незаможні селяни зі Східної Галичини і Північної Буковини.

Першими українськими поселенцями в Канаді були мешканці села Небилів Рожнятівського району Івано-Франківської області Василь Єленяк та Іван Пилипів, які 7 вересня 1891 року прибули на кораблі "Орегон" у порт Квебек і поселилися в провінції Манітоба. Силу-силенну виїжджаючих бачив Стефаник на Краківському вокзалі. Тут галичан обдурювали, шахрували, убивали. Та й життя їхнє у бруді, злиднях, відчаї скидалося на циганський табір. У листі до Ольги Кобилянської він писав: "Нині досвіта на двірці краківськім було 800 душ емігрантів… Поїзд рушає, жінки і чоловіки чіпляються єго, поліція і жандарми - відкидають їх, як грушки… На пероні лишаються жінки без чоловіків, діти самі без родичів і чоловіки без жінок. Шалений плач, ламання рук і прокльони. А поїзд лише димом б'є в очі - пішов!"

Перегляд уривків з фільму"Камінний хрест".



Учениця.

Першою любов'ю Василя Стефаника була Євгенія Бачинська, сестра його товариша Лева Бачинського. Туберкульоз знищив її.

26 січня 1904 року письменник одружився з Ольгою Гаморак, надзвичайно розумною, делікатною і мужньою дівчиною з прогресивної сім'ї. Її батько високо цінував творчість зятя і після прочитання "Синьої книжечки" сказав: "Не пиши так, бо вмреш". Сімейне щастя Стефаника тривало 10 років: 4 лютого 1914року Ольга померла, залишивши Василеві дрібних діток – трьох синів. Залишившись на 43-му році життя вдівцем, Стефаник узяв турботи про дітей на себе, доглядав їх, пестив, турбувався про здоров'я.
Учень.

Але була в житті Стефаника ще одна любов – Ольга Кобилянська. Гостюючи в Белелуї в родичів, Ольга подарувала Стефаникові квітку білої лілії. Письменник намагався якнайдовше зберегти її тендітний цвіт: "Ваша лілія тепер моя. Я її гірко ніс (з Белелуї до Русова – три кілометри). Дорогою я боявся, аби не спеклася в моїх руках. У лісі я її купав в керничці, як малу дитину". Любов була взаємною і великою, адже на схилі віку в новелі "Спомин" Ольга писала: "Ти посивів, я подалася. І не дуже-то і так далеко від себе живемо. Ти писав, і я кожну твою стрічку перечитувала. Я буду писати, доки очі не затулю, але і ти читай. Здалека подаю і щиро стискаю твою працьовиту руку.

В моїм зільнику виростає і та біла цвітка, яку я тобі тоді передала. Вона мені всюди, де б я її не бачила, пригадує тебе. Ти цього не знаєш, бо тебе терло життя, і наші дороги не сходилися, але спомин – то як запах цвітів ніби виростає, хоч і по роках, все наново з дна душі". Чому ж вони не побралися, якщо так кохали? Хто знає… Таємниця кохання й таємниця життя часто людському розумінню непосильні.
Учениця.

Важливою віхою в житті Стефаника була подорож 1903 року в Полтаву на відкриття пам'ятника Івану Котляревському. Цю подорож на Наддніпрянщину (а він ще побував у Києві і Каневі) письменник розглядав як засіб встановлення тісніших взаємин між єдинокровними братами. Тут він зустрівся з Миколою Лисенком, Михайлом Коцюбинським, Михайлом Старицьким, Панасом Мирним, Миколою Вороним. Ці зустрічі залишили незатертий слід у душі Стефаника. На багатолюдних зборах у Тернополі 1903 року він скаже: "Там, у джерела нашої старої культури, там , де кожда п'ядь землі говорить нам про колишню силу і славу – там чоловік мимоволі кріпшає духом та сталить сили свої до боротьби".
Учень.

Досягнувши вершин творчості, Василь Стефаник як письменник замовкає і цілих п'ятнадцять років не виступає з новими творами. Він повністю віддається громадській діяльності, а водночас займається хліборобською працею.

Одна з можливих причин довгої мовчанки письменника – велике нервове напруження, яке мучило його під час творчого процесу. "Кожда моя дрібниця, яку я пишу, – зізнавався згодом Стефаник, – граничить з божевіллям, і я нікого в світі так не боюся, як самого себе, коли я творю".
Учениця.

З 1908 року й до розвалу Австро-Угорщини Василь Стефаник – депутат віденського парламенту від радикальної партії. Він захищав інтереси трудового селянства , викривав беззаконня властей.

Першу світову війну видатний письменник зустрів у рідному селі, але через постійні переслідування й підозри у шпигунстві на користь російської сторони був змушений перебратися до Відня. Новелою "Діточа пригода" (1916) починається другий та останній період творчості письменника. У цей час він написав небагато: всього 23 новели і кілька автобіографічних споминів, які пізніше склали основу збірки "Земля"
Прослуховування запису новели "Діточа пригода"

Учень.

Коли розвалилася царська імперія і на її руїнах постала УНР, письменник привітав її утворення як волевиявлення всього українського народу. Щиро вітав Універсал Директорії УНР про злуку УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року.

У Русові Василя Семеновича застала й окупація Західної України польськими військами. Упадок української державності став для нього невимовним ударом. Стефаник ганьбив польську владу за те, що зробила Україну безправною і пильно стежив за подіями в радянській Україні. Голосом правди і непокори були для нього твори Григорія Косинки та Миколи Хвильового. А тим часом з радянської України долинають моторошні новини, які перевершують всі знані у світі жахи: суцільні розстріли без суду і слідства, голодомор, колективізація під страхом знищення.

1930 року письменника розбив параліч, і з того часу він був назавжди викреслений з активного життя.
Учениця.

Василь Стефаник одержував від українського радянського уряду персональну пенсію – 150 крб. Однак цинічно замовчувався той факт, що він згодом відмовився від тієї пенсії, протестуючи проти сталінських репресій. "Спершу заявив консулові у Львові: " Не давайте мені нічого, бо я бачу, що Україна московська. А з мене ви вже москаля не зробите". Потім написав листа наркомові освіти з відмовою од пенсії, закінчивши його словами: "А прихильником Великої України я все був і буду…"

Довідавшись, що уряд УРСР позбавив Стефаника персональної пенсії, митрополит Андрій Шептицький назначив йому точно таку ж пенсію від Української уніатської церкви. Письменник попросив касира зі святоюрської каси, де він повинен був одержувати гроші, видати назначену суму дрібними монетами.

А потім з великою торбою мідяків Стефаник вийшов на майдан, де завжди сиділо багато жебраків, і жменями насипав їм у шапки монети… Він роздав свою пенсію, всю, до єдиного гроша, бідним і просив помолитися за упокій душ невинно убієнних жертв голодомору в Україні 1933року.
Учень.

Стефаник не визнавав комунізму. Він був послідовним учнем Франка і розділяв думку про те, що коли б вдалося побудувати державу за рецептами Енгельса, то вийшла би така тюрма, якої ще не бачив світ.
Учениця.

В останні роки життя недуга не полишала письменника. Він відчував наближення смерті, все частіше згадував батьків та прагнув сповідатися, перш ніж долучитися до них у вічності. Передсмертними словами Василя Стефаника були: " Я йду до своєї хати, це не моя".

Помер письменник 7 грудня 1936 року у Русові від серцевого нападу. За заповітом, митця поховали в рідному селі, поруч із могилою матері.
Учень.

Історія навіки закарбувала на своїх скрижалях ім'я Василя Стефаника, котрий, утримавши світло білого птаха в душі, творив для вічності, розповідаючи світові про красу та велич українського народу.
Учениця.

Творчий доробок славетного новеліста зайняв особливу нішу в українській літературі, здобувши і світове визнання – його новели перекладено різними мовами, зокрема й китайською. Пам'ятники митцю встановлено у Львові, Русові, Снятині, у Канаді, а його ім'я присвоєно Львівській національній науковій бібліотеці та Прикарпатському національному університету.
Учень.

Василь Семенович щиро любив своїх дітей, і вони ставилися до нього, як до святині. Усвідомлюючи, що його ім'я повік житиме з українським народом, він сказав синам: "Нещасні ви! Ціле своє життя будете в моїй тіні, ціле життя будете моїми синами". Доля дітей, які самі повинні чесно прокладати собі дорогу в житті і здобувати місце під сонцем, мучила тата, і згодом він повторив ці слова як заповіт: "Хлопці! Ніколи не користуйтеся моєю славою, доброю чи злою! Бо нема на світі нічого більше жалюгіднішого, ніж діти, що ціле життя чіпляються за поли своїх батьків".

Учениця.

Сини виконали цей заповіт: кожен пішов власною дорогою і здобув шану він людей, але всі три дороги схрещувалися з четвертою, бо то була батькова дорога. Так, у 1941 році у Русові було створено літературно-меморіальний музей Василя Стефаника, який очолив його середній син, Кирило, ставши пожиттєвим директором; молодший син Юрій – відомий літературний критик, вчений - літературознавець, займався впорядкуванням архіву батька, дослідженням і виданням його творів.
Слова вчителя.
Василь Стефаник написав 72 новели, писав публіцистичні статті. А ще листи, які самі по собі – маленькі драми. Така його творча спадщина. Це багато чи мало?

Справді, цінується спадщина не по тому, скільки творів є в ній, а які вони за змістом і як написані. Василь Стефаник написав стільки не тому, що забракло хисту. Він віддавався творчості сповна, був неймовірно вимогливим до слова, а це вимагало титанічної праці. Чи кожному письменникові казали: "Не пиши так, бо вмреш"? Звичайно, ні.

Богдан Лепкий згадував: "Та робота коштувала йому багато сил. Як писав, то ходив марний і мрачний, ніби сам переживав те все, що пише. Не тим ставав. Маломовним, скупченим у собі, робив враження хворого чоловіка. На такі малі твори (розмірами малі), як він давав, могло йому вистачити сил і нервів, на велику повість – ні. Гадаю, що й читачеві також…

Але, мій Боже, бувають всякі несподіванки в світі, а в світі мистецького творіння також. Міг і Стефаник написати повість. Та не нарікаймо, що не написав. Ціла його невеличка спадщина – це властиво одна велика повість про хлопське життя і терпіння. Невже ж нам мало того?"

Про Василя Стефаника не говоримо в минулому часі, бо є він і сьогодні цілком реально в нашім краснім письменстві, живе всією своєю невмирущою творчістю, силою свого вогнем налитого слова.

Учениця.

Стояв на розі своєї хати

І задивлявся на сонця схід.

Бачив в тумані жита незжаті,

Терпкі надії від сотень літ.

Єднав в думах всю Україну

І покладав їй до щастя шлях.

Навік зостався їй вірним сином,

Навік зостався в людських серцях.

Від гір зелених до небозводу,

Від піль широких до синіх рік,

Великий сину свого народу,

Живи і слався, слався повік!

Схожі:

Міністерство освіти І науки України Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту І будівництва Івано-Франківськ-2011 iconМіністерство освіти І науки України Івано-Франківський професійний...
Святкова прибрана зала. Портрет Тараса Шевченка, вишитий рушник, фотовиставка про життя І творчість Кобзаря, виставка його творів,...
Міністерство освіти І науки України Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту І будівництва Івано-Франківськ-2011 iconМіністерство освіти І науки України Івано-Франківський професійний...
Святкова прибраний клас. Портрет Тараса Шевченка, вишитий рушник, фотовиставка про життя І творчість Кобзаря, виставка його творів,...
Міністерство освіти І науки України Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту І будівництва Івано-Франківськ-2011 iconМіністерство освіти І науки України Івано-Франківський професійний...
Святкова прибрана зала. Портрет Тараса Шевченка, вишитий рушник, фотовиставка про життя І творчість Кобзаря, виставка його творів,...
Міністерство освіти І науки України Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту І будівництва Івано-Франківськ-2011 iconІ вано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту І...
...
Міністерство освіти І науки України Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту І будівництва Івано-Франківськ-2011 iconКанд мед наук, доцент кафедри неврології №1 Івано-Франківський національний...
Роль інсуліноподібного фактора росту в ґенезі дистальної симетричної поліневропатії у хворих на цукровий діабет 2 типу
Міністерство освіти І науки України Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту І будівництва Івано-Франківськ-2011 iconМіста І села України. Історія Івано-Франкіська
У підпорядкуванні Івано-Франківської міської ради знаходяться 5 навколишніх сіл: Вовчинець, Угорники, Микитинці, Крихівці, Хриплин....
Міністерство освіти І науки України Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту І будівництва Івано-Франківськ-2011 iconМетодичні рекомендації для написання та оформлення курсових робіт з
Методичні рекомендації для написання та виконання курсових робіт з фінансового та управлінського обліку за освітньо-кваліфікаційним...
Міністерство освіти І науки України Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту І будівництва Івано-Франківськ-2011 iconВат „Івано-Франківський лісокомбінат”
Франківськ, вул. Шота Руставелі,1 тел./факс + 380 03422 22087, 24132,24237 Email
Міністерство освіти І науки України Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту І будівництва Івано-Франківськ-2011 iconКонкурсні завдання створюються мовою html в текстовому редакторі...
Конкурс проводиться щорічно головним управлінням освіти І науки Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Координацію...
Міністерство освіти І науки України Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту І будівництва Івано-Франківськ-2011 iconБиблиотека
Амбарова Н. О. Лектинова гістохімія нирки щура в динаміці постнатального онтогенезу та при експериментальному цукровому діабеті :...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка