Формування базової культури сучасної особистості, розвиток інтелектуальних здібностей молоді, творчої індивідуальності, творчого мислення є однією з актуальних




Скачати 248.38 Kb.
НазваФормування базової культури сучасної особистості, розвиток інтелектуальних здібностей молоді, творчої індивідуальності, творчого мислення є однією з актуальних
Сторінка1/2
Дата конвертації29.12.2013
Розмір248.38 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Математика > Документы
  1   2


Формування базової культури сучасної особистості, розвиток інтелектуальних здібностей молоді, творчої індивідуальності, творчого мислення є однією з актуальних задач сучасної освіти. Великого значення у зв'язку з цим відіграє розвиток пізнавальних інтересів сучасних школярів, а особливо - молодших.

Педагогічний досвід показує, що для позитивних змін фізіологічного, психологічного та особистісного порядку у дітей виступає заміна соціального становища, яким може бути вступ до школи. Це покладає велику відповідальність на вчителя-класовода, котрий забезпечує не тільки умови для цих змін, а й подальший розвиток дитини за рахунок навчально-виховного процесу.

Шкільна практика показує, що вже в другому півріччі бажання першокласника ходити до школи зникає разом з потребою навчатися. Педагогічна майстерність учителя полягає в природному переводі зовнішніх педагогічних у внутрішні - психологічні протиріччя та створенні оптимальних умов для їх усвідомлення учнем .

Такий підхід вкрай необхідний для усунення формалізму в діяльності сучасної школи, оскільки дає змогу учневі сприймати себе як активного суб'єкта навчального процесу. Тому розвиток пізнавального інтересу молодших школярів – одна з найважливіших задач сучасної загальноосвітньої школи.

Активізація пізнавальної діяльності школярів

Однією з актуальних проблем на сучасному етапі розвитку педагогічної теорії та практики є активізація пізнавальної діяльності учнів. Саме від її вирішення залежить ефективність навчальної діяльності, яка проявляється в міцному засвоєнні знань, стимулюванні та розвитку інтересу до навчання, формуванні самостійної думки та підготовці до самостійного життя.

У педагогічних дослідженнях найчастіше активізацію пізнавальної діяльності розглядають як організацію сприйняття навчального матеріалу учнями, коли засвоєння знань відбувається шляхом розкриття взаємозв'язку між явищами, порівняння нової інформації із вже відомою, а також конкретизації, узагальнення та оцінки навчального матеріалу з різних точок зору .

^ Активізація пізнавальної діяльності учнів – це перехід до більш високого рівня активності та самостійності учнів у процесі навчання, який стимулюється розвитком пізнавального інтересу, та відбувається завдяки удосконаленню методів та прийомів навчального процесу.

Зазначимо, що в педагогічному словнику активізацію навчального процесу визначено як процес удосконалення змісту, форм і методів навчальної роботи, що сприяє активній і самостійній діяльності учнів у засвоєнні знань, вмінь та навичок на всіх етапах навчально-виховного процесу у всіх ланках освіти . В цьому сенсі акцентується важливість педагогічних методів, прийомів та засобів в процесі активізації.

Використання та удосконалення різних форм та методів навчання спонукає до активізації, в першу чергу, самого навчального процесу, а вже потім до активізації пізнавальної діяльності учнів. Варто зазначити, що в наведених вище означеннях відбувається ототожнення понять “активізація навчання” та “активізація пізнавальної діяльності”. В основі будь-якої навчальної діяльності учнів лежить, в першу чергу, їх активність. Процес їх активізації є процесом перетворення суб’єкта (в нашому випадку - учня) в стан активності. Поняття активності досліджувалось в психолого-педагогічній науці в різних аспектах. Термін “активність” походить з латинської “actives”, що означає діяльний, енергійний, ініціативний. В педагогічному словнику за редакцією М.Д.Ярмаченка наводиться таке визначення: “активність – 1) властивість організму і психіки, що залежить від зовнішніх та внутрішніх потреб; 2)властивість особистості, яка виявляється в діяльному ініціативному ставленні до навколишнього світу та самої себе [14, ст. 21]”.

Активність учнів виражається через запитання, прагнення думати, пізнавальну самостійність у процесах сприйняття, відтворення, розуміння та творчого застосування. Критеріями сформованості активності особистості виступають: ініціативність, дієвість, енергійність, інтенсивність, добросовісність, інтерес, самостійність, усвідомлення дій, воля, наполегливість в досягненні мети та творчість. Завдяки цим якостям є можливість простежити підвищення активності учнів в процесі навчання. Тому ми виділили такі рівні активності учня в навчальній діяльності:

  1. Низький – вчитель повідомляє знання, ставить запитання, дає відповіді, показує способи розв’язання завдання, а учень слухає, записує та пригадує повідомлене.

  2. Середній – завдання розв’язуються сумісними зусиллями вчителя та учнів; учні залучаються у частковий пошук, виявляючи при цьому епізодичний інтерес до роботи, елементи творчості, самостійності тощо.

  3. Високий – учні самі здійснюють активний пошук відповіді, пропонують власні способи розв’язування завдань, виявляють стійкий інтерес, прагнення, добросовісне ставлення до роботи тощо.

Прояв активності в процесі навчання пов’язаний з пізнанням світу. Тому в багатьох педагогічних джерелах акцентується важливість саме пізнавальної активності, яка виникає завдяки продуктивній активності. Пізнавальна активність - складне інтегральне утворення особистості, що має мотиваційні, операційні та результативні компоненти. Серед них прояв інтелектуальної ініціативи, надситуативності - вихід особистості за межі даної діяльності за власним бажанням, прагнення до нового цілеутворення. Відмінність пізнавальної активності від загальної активності полягає в тому, що “активність” як поняття включає не лише процес пізнання, а й інші сфери діяльності учня, зокрема вольову та емоційну.

Ознаками пізнавальної активності в будь-якій діяльності виступають такі показники, як готовність до роботи, прагнення до самостійної діяльності, якість роботи, шляхи вибору оптимальних способів розв’язання завдань.

Пізнавальна активність у навчальному процесі є складовою об’єктивного закономірного навчання як активного процесу пізнання. Це виступає важливим фактором необхідності активної діяльності учнів у пізнанні. Однак характер та ступінь активності учнів у навчанні можуть бути різними. Які ж фактори впливають на це? Передусім, це пізнавальний інтерес. Саме його втрата, як правило, є причиною зниження пізнавальної активності дітей.

Стимулами пізнавальної активності в навчально-виховному процесі, крім внутрішнього стимулу - пізнавального інтересу, також можуть виступати такі педагогічні прийоми, як заохочення, розкриття необхідності та значення навчального завдання (мотивація), підкреслення розвитку позитивних рис особистості в процесі навчання, своєчасне визнання успіхів учнів, активна позиція вчителя, довіра учням та інших, які вже стають зовнішніми стимулами пізнавальної активності учнів. Пізнавальна активність учнів є показником якості їх навчально-пізнавальної діяльності, спрямованості учня на ефективне опанування знань та способів діяльності.

У залежності від наведених вище критеріїв науковцями виділялись різні рівні пізнавальної активності учнів. У своїх дослідженнях О.С. Дубинчук встановила такі рівні пізнавальної активності :

  1. Репродуктивно-повторювальна активність, за допомогою якої досвід діяльності однієї людини накопичується завдяки досвіду іншої.

  2. Пошуково-виконавча активність, яка передбачає такий ступінь самостійності учнів, яка дозволяє зрозуміти задачу та відшукати засоби її розв'язання без сторонньої допомоги.

  3. Творча активність, яка дозволяє учню самостійно ставити певну задачу та вибирати нешаблонні, оригінальні шляхи її розв'язання.

Автор підкреслює, що ці рівні не ізольовані, а взаємопов'язані. Вони можуть співіснувати, відповідаючи шкільному віку. Ці ж рівні пізнавальної активності простежувались нами у процесі експериментальних досліджень при розв’язуванні математичних задач фінансового змісту на уроках математики в основній школі.

У відміченій системі рівнів пізнавальної активності звертається увага на те, що одним із головних завдань у педагогічній діяльності вчителя є збільшення активності учнів до рівня самостійності. Самостійність – це здатність з власної точки зору підійти до розв‘язання складних учбових питань, вміння виконувати цю роботу без сторонньої допомоги. Вона проявляється в їх критичній думці, в умінні висловити свої думки незалежно від чужого погляду. Активність не завжди поєднується із самостійністю, але є її необхідною умовою. Основою для самостійності виступає система знань, вмінь та навичок, якою володіє учень, а також використання вже засвоєного матеріалу приводить до опанування новими знаннями, вміннями та навичками. Так як самостійність завжди передбачає активність, то саме вона відображає ставлення учнів до учбово-пізнавальної діяльності.

Активізація пізнавальної діяльності учнів під час вивчення математики є однією з проблем сучасної шкільної освіти. Це пов'язане, в першу чергу, із зниженням інтересу молоді до навчання в цілому, а також з підвищенням ролі математики в різних галузях суспільства. Вирішення математичних задач в курсі математики основної школи виступає вагомим чинником активізації пізнавальної діяльності учнів, оскільки воно впливає, в першу чергу, на формування пізнавального інтересу учнів до значення математики.

Основним засобом, який використовується при вивченні математики для формування знань, умінь і навичок учнів, є типові та нетипові задачі. Нетиповими можна назвати задачі із додаткової літератури, наприклад із фінансовим нахилом, чи географічним або інформативним. Типові задачі – це стандартно-розвиваючі задачі різних напрямків, найчастіше із підручника математики. Вони являються засобом реалізації загальноосвітньої, виховної і розвиваючої цілей. Для формування виділених елементів теоретичних знань і оволодіння учнями відповідними їх видами діяльності необхідно розглядати ефективну подачу вчителем типових задач, що забезпечує засвоєння навчального матеріалу.

Задачі становлять специфічний розділ програми, матеріали якого учні мають засвоїти, і виступають як дидактичний засіб навчання, виховання і розвитку школярів. Задачі класифікують на навчальні, пошукові і проблемні; практичні і математичні; стандартні і нестандартні; дидактичні, пізнавальні і розвиваючі; задачі, що стимулюють навчально-пізнавальну діяльність; організують та здійснюють навчально-пізнавальну діяльність учнів; задачі, у процесі виконання яких здійснюється контроль та самоконтроль ефективності навчально-пізнавальної діяльності; задачі на рух, задачі на пропорційне ділення, на знаходження четвертого пропорційного; задачі на обчислення, задачі на побудову, задачі текстові, задачі комбінованого характеру; прості і складені.

Впровадження особистісно-орієнтованого навчання на уроках математики

Сьогодні в основі процесу навчання покладена мета створення умов для розвитку особистості. Тому вибір системи методів та прийомів навчання на цих засадах робить його розвиваючим та особистісно-орієнтованим.

Організацію особистісно-орієнтованого навчання можна розглядати як деяку систему, для реалізації якої на практиці вчителеві необхідно: сприяти зацікавленості кожного учня в роботі класу за допомогою чітко, зрозуміло та доступно сформульованої мотиваційної установки; використовувати різноманітні форми та методи організації навчальної діяльності, орієнтовані на конкретного учня; стимулювати учнів до висловлювання, використання різних способів розв’язання стандартних задач без страху помилитися чи отримати неправильну відповідь; створювати на уроці такі педагогічні ситуації, які дають можливість кожному учневі проявити ініціативу, самостійність, підтримувати прагнення учня знаходити власний спосіб розв’язку, аналізувати та оцінювати роботу інших; використовувати різноманітні види пізнавальної діяльності, а також мотиваційний, змістовно-операційний та вольовий компоненти пізнавальної самостійності школярів .

Особливу увагу звернемо на ті прийоми організації навчального співробітництва, які рекомендує О.Я.Савченко використовувати в початковій школі, а саме: залучення учнів до визначення плану і мети уроку; усвідомлення і прийняття мети навчальної діяльності учнями; організація навчального діалогу, створення ситуацій вільного вибору учнями навчального завдання; участь молодших школярів в оцінці уроку .

Особистісно-орієнтоване навчання надає можливість кожному учню реалізовувати себе в пізнанні, в навчальній діяльності з опорою на власні нахили та інтереси, можливості та здатності, ціннісні орієнтації та суб'єктивний досвід. Воно будується в формі співпраці учителя й учня, коли вони потрапляють у рівноправні умови: учень має змогу виявити самостійність думки, незалежність, здатність до вибору власної позиції .

Головною дійовою особою навчального процесу є учень. Задача вчителя – простежити динаміку його розвитку, визначити особисті переваги у роботі з навчальним матеріалом. Крім того, у психолого-педагогічній літературі (І.Д.Бех, І.О.Зимня, Г.А.Цукерман, В.М.Тарасова та ін.) звертається увага і на інші індивідуальні риси особистості, що пов'язані з типом вищої нервової діяльності та обумовлюються швидкістю протікання психічних процесів (активна й інертна динаміка).

Діти з активною динамікою основних психічних процесів швидко захоплюються роботою, легко переходять з одного завдання на інше, люблять усні відповіді, не бояться висловлюватися тощо. Як правило, вони закінчують роботу першими, однак не люблять довго слухати вчителя. Учні втомлюються від однотипних завдань зі складними перетвореннями, не завжди старанні.

Діти з інертною динамікою психічних процесів повільно включаються в роботу, мляво реагують на зміну завдань, бояться несподіваних відповідей, краще виконують письмові завдання. Однак діти з інертною динамікою вміють розраховувати свої сили, добре запам'ятовують, досить старанні, мають схильність до самостійної роботи, хоча і працюють повільно.

Організація навчального співробітництва має відбуватися за умови постійної активної взаємодії всіх її учасників, що є сутністю інтерактивного навчання. Інтерактивне навчання передбачає використання спеціальних методів і прийомів. Наприклад, на уроках математики в школі доречним буде застосуванням таких інтерактивних методів, як «Ажурна пилка», «Акваріум», «Мозкова атака», «Незакінчене речення», «Мікрофон», «Коло ідей», «Карусель» та ін.

Організовуючи на уроці навчальне співробітництво не слід забувати про пошукові (евристичні) методи навчання, які поширені і методично розроблені, а саме: евристична бесіда, створення проблемних ситуацій з елементами дискусії, виконання дослідницьких завдань тощо. Мета вчителя - створити умови для самостійної пошукової активності, яка є похідною здійснення учнем специфічних розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, комбінування, співставлення тощо.

Обов'язковими діями, з якими повинен ознайомитись майбутній вчитель під час використання пошукових методів є:

створення пошукової ситуації, ситуації невизначеності; стимулювання потреби учнів у розв'язанні пізнавальної проблеми;

інтенсифікація пошукової активності учнів; управління пошуковою діяльністю учнів, процесом мислення.

О.Я.Митник серед евристичних методів навчання, які можна застосовувати на уроках математики, з метою організації навчального співробітництва рекомендує такі: метод інциденту, метод ключових запитань, метод інверсії, дидактичну гру, метод синектики та ін.

Організація навчального співробітництва на уроці:

І етап - стимулювання та мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів. Мета його - орієнтація в темі майбутнього уроку, формулювання цілей та плану діяльності спільно зі школярами, створення мотивації. Роль учителя полягає в тому, щоб реалізувати план діяльності, який був складений на початку уроку.

За умови ефективного співробітництва на ІІ етапі уроку, де відбувається вивчення нового матеріалу і його усвідомлення, носієм «нового знання» може бути не тільки вчитель, а й самі учні. Завдання педагога полягає в тому, щоб включити особистий досвід молодших школярів в загальну структуру змісту уроку та регулювати розвиток їхньої пізнавальної самостійності шляхом предметних знань, умінь і навичок. Діти в такому випадку стають активними учасниками процесу навчання, а педагог лише допомагає тим, що не мають навичок самостійної роботи.

На ІІІ етапі (контрольно-оцінному) уроку відбувається обговорення реалізації плану, рефлексія та оцінювання знань учнів.

Використання самостійної роботи на уроках математики
Одне з головних завдань сучасної математики - навчити учнів самостійно працювати, оскільки темпи надходження наукової інформації зросли і практично кожній людині, яка хоче мати роботу та продуктивно працювати, необхідно увесь час оновлювати свої знання, а то й переучуватись, а це можливо лише за наявності в неї умінь і навичок самостійної роботи. Де організована самостійна робота там є праця, видно результат, там ефективний урок, бо самостійність у навчанні - найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями й навичками. Часто й правильно застосована самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму у засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як рису характеру.

Організовуючи самостійну роботу на уроці, вчитель повинен керуватися такими дидактичними вимогами:

1. Організовувати самостійну роботу на всіх ланках навчального процесу, у тому числі й під час засвоєння нового матеріалу. Необхідно забезпечити оволодіння учнями не тільки знаннями, а й загальними уміннями, засобами розумової праці, за допомогою яких засвоюються знання.

2. Завдання самостійної роботи повинні бути спрямовані не стільки на засвоєння окремих фактів, скільки на розв'язування різноманітних проблем. У самостійній роботі треба навчити учнів бачити і формулювати проблеми, самостійно вирішувати їх, вибірково використовуючи для цього наявні знання, уміння і навички, перевіряти отримані результати.

3. Для активізації розумової діяльності учнів треба давати їм роботу, що вимагає посильного розумового напруження.

Самостійну роботу залежно від її мети слід проводити на різних етапах уроку (закріплення, повторення, ознайомлення з новим матеріалом).

Плануючи типові завдання для самостійної роботи потрібно враховувати можливості кожного виду роботи і відповідність мети уроку. Тому слід використовувати картки з диференційованими завданнями, план опрацювання нового матеріалу, пропонувати інструкції, підказки, "ключик" для розв'язання, використовувати самостійні роботи з наперед заготовленими відповідями. Треба, щоб підказки були гранично чіткими й лаконічними, вимагати, щоб учні робили висновки після виконання кожного виду самостійної роботи.

Дуже доречним буде введення 5-6хв. самостійних робіт з метою первинного закріплення та перевірки наскільки учні зрозуміли новий матеріал і виявлення помилок. На цьому етапі роботи важливо швидко зорієнтуватися, чому учень помиляється (не зрозумів пояснення, не знає попереднього матеріалу, через неуважність, тощо).

Такі самостійні роботи допомагають вчителю утворити диференційовані підгрупи учнів, використовуючи адаптовані до їх можливостей навчальні матеріали, впроваджуючи принцип вільного вибору варіантів типових завдань, що відповідають можливостям і підготовленості учнів.

Особливу увагу слід звертати на роботу з учнями, які виконують індивідуальні завдання вищого рівня складності. Якщо при виконанні завдання такі учні відчувають трудність, то треба дати інструкцію щодо розв'язання, але поетапно. Ця інструкція має бути лаконічною, але достатньою і точною. Її зміст повинен відображати послідовний хід міркувань, практичних дій, що приводять до засвоєння нового поняття і т.д.

Результативність самостійної роботи залежить і від того, як вчитель зуміє поєднати способи виконання завдань: усні з письмовими, фронтальні з індивідуальними. З одного боку, ефективність самостійної роботи учнів залежить від підготовленості вчителя до її організації, тобто його вміння здійснювати діагностику індивідуальних реальних можливостей учнів, аналізувати зміст навчального матеріалу і визначати характер можливих труднощів для засвоєння його учнями, розробляти систему завдань для самостійної роботи учнів, надавати їм консультативну допомогу.

З іншого боку, вона залежить від підготовленості учнів до самостійної роботи, від їхнього ставлення до неї та володіння необхідним запасом знань з математики, вміння аналізувати і структурувати навчальний матеріал з метою його осмислення.

Будь-яка робота дає позитивні результати тільки тоді, коли вона є системною, що задовольняє певні вимоги.

Організація самостійної роботи на уроках математики вимагає дотримання таких основних вимог.

Самостійна навчально-пізнавальна діяльність повинна:

а) допомагати учням засвоювати математику глибоко і міцно;

б) розвивати їх пізнавальні здібності;

в) формувати вміння самостійно розширювати і поглиблювати знання та застосовувати їх на практиці;

г) відповідати основним принципам дидактики; а саме доступності, систематичності, зв'язку теорії з практикою, свідомості, творчої активності, навчанню на високому рівні.

2. Типові завдання, що входять до системи самостійної діяльності, мають бути різними з дидактичною метою та змістом.

3. Послідовність виконання домашніх і класних самостійних робіт повинна бути такою, щоб виконання одних робіт логічно випливало з попередніх і підготовляло учнів до виконання наступних.

4. Самостійна робота повинна носити цілеспрямований характер, що досягається чітким визначенням її мети; недооцінення цієї вимоги приводить до того, що учні неправильно виконують завдання, або вимагають від учителя додаткових пояснень, через що відбувається нераціональне використання часу.

5. Самостійна робота має бути дійсно самостійною, а її зміст та обсяг-посильним для учнів на даному етапі.

6. Спочатку в учнів необхідно сформувати елементарні навички самостійної діяльності, як під час роботи з підручником, так і при виконанні практичних завдань, малюнків, простих вимірів, розв'язуванню типових задач. Цьому повинна передувати наглядна демонстрація учителем цих видів роботи, яка супроводжується чіткими поясненнями і записами на дошці.

7. Для самостійної роботи учням необхідно пропонувати завдання, що розв'язуються за готовими алгоритмами, а також і такі, які вимагають їх створення.

8. Необхідно враховувати те, що різним учням потрібна різна кількість часу для засвоєння одних і тих самих знань, умінь та навичок.

9. Завдання мають бути цікавими для учнів.

10. Надмірне захоплення самостійною роботою учнів може сповільнити темп навчання.

11. Учитель визначає мету, зміст, обсяг, методи і види самостійної роботи.

Ефективність самостійної роботи збільшується, якщо вона є однією зі складових навчального процесу і проводиться планомірно та систематично, якщо на кожному уроці для неї відводиться певний час. Тільки за таких умов у учнів формуються стійкі вміння та навички щодо виконання різних видів самостійної роботи.

Дуже доречно використовувати систему диференційованих завдань, що складається з:

1. Триваріантних завдань за ступенем складності (полегшеної, середньої, підвищеної) при цьому варіант вибирає учень.

2. Спільного для всього класу завдання із системою додаткових типових завдань, ступінь складності яких зростає.

3. Індивідуальних диференційованих завдань.

4. Групових диференційованих типових завдань з урахуванням різної підготовки учнів (варіант визначає вчитель).

5. Рівноцінних двоваріантних типових завдань, до кожного з яких додаються завдання зростаючої складності.

6. Спільного практичного завдання із зазначенням мінімальної і максимальної кількості задач або прикладів для обов'язкового виконання.

7. Індивідуально-групових завдань.

За допомогою яких методів вдається реалізувати розвивальні цілі уроку. На перше місце ставити метод проблемного навчання і формування творчих здібностей учнів. Невід'ємною частиною цього методу є евристична бесіда, під час якої, під керівництвом вчителя, учні проходять весь шлях пошуку нового знання аж до його відкриття, а саме: створення умови для виникнення проблемної ситуації, спонукання учнів сформулювати проблему, керую самим процесом пошуку (ставити допоміжні запитання, стимулювати учнів до спостережень, порівняння, застосування раніше здобутих знань у новій ситуації, контриприклади), спонукати до формування висновку, (а якщо є потреба, коректувати висновок). Таку бесіду з учнями слід проводити за наперед заготовленим і записаним на дошці планом, в якому вказано сторінку у підручнику, абзац, тощо. Отже, учні вчаться самостійно здобувати знання. А всілякі запитання вчителя дають змогу добитися усвідомлення учнями вивченого.
  1   2

Схожі:

Формування базової культури сучасної особистості, розвиток інтелектуальних здібностей молоді, творчої індивідуальності, творчого мислення є однією з актуальних iconФормування мислення, розвиток розумових І творчих здібностей
Забезпечення засобами художнього слова ефективного естетичного розвитку кожної дитини, виховання загальнолюдських цінностей формування...
Формування базової культури сучасної особистості, розвиток інтелектуальних здібностей молоді, творчої індивідуальності, творчого мислення є однією з актуальних icon3. Вимоги до виконання та оформлення конкурсних робіт
«Надія Донеччини», вироблення екологічного стилю мислення І поведінки через формування екологічної культури учня, розвитку творчих...
Формування базової культури сучасної особистості, розвиток інтелектуальних здібностей молоді, творчої індивідуальності, творчого мислення є однією з актуальних iconФормування компетентності, тобто здатності застосувати набуті знання...
Проектуванні компетентнісно зорієнтованого освітнього простору, спрямованого на становлення особистості як суб’єкта життя
Формування базової культури сучасної особистості, розвиток інтелектуальних здібностей молоді, творчої індивідуальності, творчого мислення є однією з актуальних iconДержавний стандарт
Метою освітньої галузі “Природознавство” є формування в учнів природничо-наукової компетентності як базової та відповідних предметних...
Формування базової культури сучасної особистості, розвиток інтелектуальних здібностей молоді, творчої індивідуальності, творчого мислення є однією з актуальних iconТворчість – це не сума знань, а особлива спрямованість інтелекту
Компетентність творчої діяльності передбачає виявлення творчого потенціалу учнів, логічного, образного мислення, створення умов для...
Формування базової культури сучасної особистості, розвиток інтелектуальних здібностей молоді, творчої індивідуальності, творчого мислення є однією з актуальних iconРішенням педагогічної ради Начальник відділу освіти
Холминська зош І-ІІІ ступенів в цій освітній ситуації вбачає своєю пергочерговою задачею розвиток творчих здібностей школярів на...
Формування базової культури сучасної особистості, розвиток інтелектуальних здібностей молоді, творчої індивідуальності, творчого мислення є однією з актуальних iconHealthy
Розвивальна: розвиток мовних, інтелектуальних І пізнавальних здібностей; розвиток навичок письма, читання, говоріння І аудіювання;...
Формування базової культури сучасної особистості, розвиток інтелектуальних здібностей молоді, творчої індивідуальності, творчого мислення є однією з актуальних iconНа уроках англійської мови в початковій школі Виконала
На початковому ступені освіти відбувається становлення особистості молодшого школяра, виявлення І розвиток його здібностей, формування...
Формування базової культури сучасної особистості, розвиток інтелектуальних здібностей молоді, творчої індивідуальності, творчого мислення є однією з актуальних iconУрок №1 Тема. Суміжні кути
Мета. Розкрити зміст поняття суміжних кутів; розвиток пізнавальних здібностей, творчого мислення; виховувати увагу учнів, старанність;...
Формування базової культури сучасної особистості, розвиток інтелектуальних здібностей молоді, творчої індивідуальності, творчого мислення є однією з актуальних iconПсихолого-педагогічний семінар для педагогів
Мета: розвиток психологічної культури педагогів; усвідомлення своєї індивідуальності; формування значимості установок у житті; розвиток...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка