Субота. Сімнадцята година. Лежу на дивані, читаю книжку. Планів на вечір ніяких. «Як можна зустріти свою долю, валяючись на дивані?» свариться зі мною




НазваСубота. Сімнадцята година. Лежу на дивані, читаю книжку. Планів на вечір ніяких. «Як можна зустріти свою долю, валяючись на дивані?» свариться зі мною
Дата конвертації18.04.2013
Розмір31.1 Kb.
ТипДокументы
Освідчення
Субота. Сімнадцята година. Лежу на дивані, читаю книжку. Планів на вечір ніяких. «Як можна зустріти свою долю, валяючись на дивані?» – свариться зі мною подруга, давно заміжня, зараз втретє вагітна. «А як можна зустріти свою долю, шляючись по барах?» – моя постійна відмовка.

Справді, де можна познайомитись з нормальним хлопцем? Особливо, якщо живеш у невеликому містечку, де ввечері вийти нікуди, хіба що в один з так званих барів, до того ж, коли тобі скоро тридцять (страшна цифра!), і ти вже досить розумна, щоби розпізнавати ницість, тупість, обмеженість… І навіть якщо бути не дуже прискіпливою, шансів знайти гарного чоловіка майже нуль, всі вже давно розібрані, а на тих, що залишились, дивлюсь з пересторогою: що в них не так?

То краще вже лежати на дивані, покладаючись чи на непередбачуваного Амура, чи на подруг, настільки небайдужих до твого особистого життя, що інколи починаєш замислюватись: може, вони просто заздрять твоїй свободі, тому й намагаються затягти до трясовини «подружнього раю»?..

Із дрімотного заціпеніння вириває телефонний дзвінок. Дивуюсь: Толик згадав! Чого б це? Ми так давно не бачились, що я навіть погано пам’ятаю, який він. Познайомились два роки назад на ювілеї у спільних знайомих. Здається, він був досить привабливий: високий, стрункий, приємне обличчя… Одружений. Але чомусь тоді був сам. Цілий вечір упадав за мною, так що я навіть дозволила йому провести мене додому. Дала свій номер телефону, але на каву не запросила, чим дуже здивувала захмелілого кавалера. Пам’ятаю, він обурився: «То що, мені вертатись додому?» Ніби він міг залишитись…

– Привіт, сонце!

Як не дивно, одразу впізнала його голос.

– Привіт!

Цікаво, що йому потрібно? Та ні, смішне питання. Зрозуміло, що. Те саме, що й усім чоловікам від жінок, тим більше суботнього вечора…

– Я скучив. Можна, я приїду? – одразу в наступ.

– Ти де?

– Я на дачі. Та це неважливо. Я зрозумів, що більше не можу без тебе. Ти – кохання мого життя! Сонечко, виходь за мене!

Якщо в перші секунди розмови мені було цікаво і навіть приємно, то тепер «раціо» одразу взяло гору:

– Ти, мабуть, помилився номером? Ти знаєш, до кого дзвониш?

– Що ти таке кажеш, квіточко? Звичайно, знаю! До тебе! Ти єдина радість, єдиний теплий промінчик, який зігріває моє розбите серце! Нікого в мене не залишилось більше, тільки ти.

– Ти що, посварився з дружиною?

– Так, ми розійшлись. Тепер я вільний і хочу бути з тобою!

«Він, мабуть, напився з горя і сам не знає, що верзе», – розмірковую. Але шкода кидати людину в такому стані.

– Нічого, помиритесь. Завтра ти прокинешся – і все буде інакше…

Не слухаючи, Толик починає вигукувати:

– Кохана, я зараз приїду!

– Куди ти приїдеш? Ти ж пив.

– То й що? Сьогодні ж свято, субота!

– Не роби дурниць! Тобі не можна сідати за кермо.

– То я викликаю таксі. Кажи, куди їхати.

Звичайно, він міг забути мою адресу. Всього раз проводжав мене додому. Потім декілька разів телефонував, але я відкидала пропозиції зустрітися: одружені чоловіки – для мене табу.

Жалість – страшна річ: я вже роздумувала, чи дати йому адресу… Як раптом Толик спитав:

– А ти знаєш, як мене звуть?

І тут я все зрозуміла! Посварився з дружиною, напився, а тепер шукає жіночої ласки. Мабуть, всіх подруг перебрав, доки натрапив на мій номер. Цікаво, як я у нього записана?

– Тебе-то звуть Толик, – сміюсь. – А от як звуть мене? Ти до кого дзвониш?

– Квіточко, сонечко! Вибач! Зараз буде величезний букет троянд – і я до тебе приїду!

– Куди ти приїдеш?

– А ти де живеш? Куди скажеш, туди я й приїду!

Виходить, він навіть імені мого не пам’ятає. І не уявляє, до кого телефонує, кому вішає локшину на вуха. Але навіщо такі крайнощі? Міг би просто запросити кудись чи самому напроситись «на каву», а він одразу: «Кохаю! Виходь за мене!» Переграв…

– Ти що, справді навіть не уявляєш, хто я?

– Сонце, та яка різниця? У тебе такий гарний голос! Ти, мабуть, красуня!

Оте «мабуть» веселить найбільше: та для нього зараз усі – красуні! Можна було б, звичайно, трохи погратись, як кішка з мишею, пококетувати… Та Толикові пощастило, що книжка попалась цікава.

– Добре, приїжджай, я тебе чекатиму: Коцюбинського, 54, квартира 89.

– А де це? – чую здивування в голосі.

– Як це – де? А ти куди їхати зібрався? У Вінниці, звісно.

– Ти що там робиш? – дивується ще більше.

– Живу. Чи для твого кохання це задалеко?

– То що, сонце, ти приїхати не збираєшся? Зустрілись би, поговорили…

– Ні, хто мене пустить саму до Кам’янця?

Пауза затяглась. Уявляю, як він не знає, що б таке вигадати, аби завершити непотрібну вже йому розмову…

І знов жіноча жалість переважила злорадство: вимикаю телефон. Сміючись, берусь за книгу. Таки цікава! От тільки погано, що я завжди знаю наперед, якою буде розв’язка…

27.05.2012 р.

Схожі:

Субота. Сімнадцята година. Лежу на дивані, читаю книжку. Планів на вечір ніяких. «Як можна зустріти свою долю, валяючись на дивані?» свариться зі мною iconДаний документ не містить роботу Її можна придбати всього за 35 гривень...
При динамізмі ринкових зон збуту важко провести жорстку стійку межу між фірмами, компаніями, підприємствами, що беруть долю в міжнародному...
Субота. Сімнадцята година. Лежу на дивані, читаю книжку. Планів на вечір ніяких. «Як можна зустріти свою долю, валяючись на дивані?» свариться зі мною iconПро бібліотеку загальноосвітнього навчального закладу
Свою діяльність організовує спільно з педагогіч­ним колективом, відповідно до планів роботи І регламентуючої документації, що затверджується...
Субота. Сімнадцята година. Лежу на дивані, читаю книжку. Планів на вечір ніяких. «Як можна зустріти свою долю, валяючись на дивані?» свариться зі мною iconПеревірте, чи правильно організовано робоче місце дитини?
Годину – півтори після повернення дитини зі школи, щоб вона змогла відпочити від занять, але ще не втомилась І не встигла стати збудженою...
Субота. Сімнадцята година. Лежу на дивані, читаю книжку. Планів на вечір ніяких. «Як можна зустріти свою долю, валяючись на дивані?» свариться зі мною iconПраво Європейського союзу (частина 1)
Союз – це інституційна структура того, що ми зазвичай називаємо європейською інтеграцією, яка, в свою чергу, є тривалим процесом...
Субота. Сімнадцята година. Лежу на дивані, читаю книжку. Планів на вечір ніяких. «Як можна зустріти свою долю, валяючись на дивані?» свариться зі мною iconПоложення про бібліотеку загальноосвітнього навчального закладу
Свою діяльність організовує спільно з педагогічним колективом, відповідно до планів роботи І регламентуючої документації, що затверджується...
Субота. Сімнадцята година. Лежу на дивані, читаю книжку. Планів на вечір ніяких. «Як можна зустріти свою долю, валяючись на дивані?» свариться зі мною iconМетодична розробка бесіди
Ярославни, доньки Ярослава Мудрого, королеви Франції. Цим знаком володарі руських земель скріплювали договори з іншими країнами....
Субота. Сімнадцята година. Лежу на дивані, читаю книжку. Планів на вечір ніяких. «Як можна зустріти свою долю, валяючись на дивані?» свариться зі мною iconЗвізда нова зійшла на обрій. Той вечір завітав доречні, з різдвом...
Святково прибрана сцена. Свято починається з коляди “Добрий вечір тобі, пане господарю ”
Субота. Сімнадцята година. Лежу на дивані, читаю книжку. Планів на вечір ніяких. «Як можна зустріти свою долю, валяючись на дивані?» свариться зі мною iconОфіціант задовго до того, як прийдуть відвідувачі, розпочинає свою...
Професія офіціанта є однією із стародавніх. На фресках Єгипетських пірамід зображені люди, які подають їжу до столу фараонів. Мабуть...
Субота. Сімнадцята година. Лежу на дивані, читаю книжку. Планів на вечір ніяких. «Як можна зустріти свою долю, валяючись на дивані?» свариться зі мною iconВиховна година про права дитини Мета
Сьогодні на виховній годині ми навчимося аналізувати та контролювати свою поведінку, ознайомимося з правами дитини І механізмом їхнього...
Субота. Сімнадцята година. Лежу на дивані, читаю книжку. Планів на вечір ніяких. «Як можна зустріти свою долю, валяючись на дивані?» свариться зі мною iconВечір-портрет «Хвала рукам трудівничим» Запрошені на свято ветерани війни та праці, рідні учнів
Класний керівник. Любити працю, чесно трудитися – це найпочесніша справа кожного громадянина України. Яку працю любите ви, діти?...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка